2 роки тому
Немає коментарів

Життя більшості птахів пов’язане з лісом. Тут їм краще ховатися від ворогів, достатньо корму. Температура повітря в лісі менше коли­вається, ніж на відкритій місцевості, тому більшість птахів веде осілий спосіб життя. Вони переважно живуть на деревах. Сильними пальцями міцно тримаються на гілках, добре лазять по стовбурах дерев. Живляться комахами, насінням деревних і кущових рослин. Міцним дзьобом птахи розкльовують шишки, сухі плоди, роздовбують кору в пошуках їжі. У лісових птахів відносно короткі крила.

Пташиний світ у лісах не скрізь однаковий. Так. у хвойних лісах водяться глухарі, шишкарі, в мішаних — голуби, дрімлюги, вальдшнепи, дятли. У лісі, де ростуть дерева однієї породи, немає тієї різноманітності птахів, яка характерна для лісів в різними породами дерев.

Людина своєю господарською діяльністю змінила первісний вигляд лісів Європейської частини Радянського Союзу. Багато лісових масивів з’являється в південних районах країни. За лісами ведеться постійний догляд, тому тут немає буреломів, майже немає старих дуплистих дерев, сухостою. У зв’язку з цим для птахів погіршилися умови гніздування, особливо для тих, що гніздяться в дуплах. Тому саме їм потрібна допомога людини.

Відомий радянський вчений К. М. Благосклонов вважає найкращим способом приваблювання птахів — це розвішування в лісах штучних гніздівель. Близько десяти видів птахів охоче заселяє їх.

Багато штучних гніздівель виготовляють учні. Вони роблять шпаківні, синичники, дуплянки, гніздівлі для мухоловок і горихвісток тощо і розвішують їх у садах, парках, приміських лісах та лісових масивах. Виготовленням штучних гніздівель займаються й лісгоспи.

Штучні гніздівлі особливо потрібні в молодих насадженнях, де ще мало птахів, а комахи-шкідники пригнічують ріст молодих дерев. Розвішуючи штучні гніздівлі, можна примусити птахів гніздитися там, де це потрібно.

За висловом К. М. Благосклонова, приваблювання птахів за допомогою штучних гніздівель дасть змогу використати птахів у боротьбі з комахами-шкідниками як дешеву й надійну робочу силу.

Глухар

Ідучи березняком, у районі Кандалакшського заповідника, я трохи не наступив на самку глухаря. Вона піднялась у повітря за кілька метрів від мене з таким шумом, що я навіть злякався. Пташенята, що знялись разом з матір’ю, були розміром з дрозда. Одне з пташенят пролетіло три-чотири метри й сіло на землю. Я швиденько підбіг до того місця, але скільки не шукав, скільки не придивлявся, так і не побачив пташеняти. Завдяки буруватому захисному забарвленню, вони добре ховаються.

Найбільшими лісовими птахами в нашій країні є глухарі. Вони населяють високостовбурні, переважно хвойні та мішані ліси тайги від західних кордонів Радянського Союзу до Далекого Сходу. В УРСР глухарі на гніздуванні є в Карпатах, на півночі Ровенської, Волинської і Житомирської областей. Кількість цих птахів весь час зменшується. Це пов’язане з полюванням на них і зменшенням площі незайманих старих лісів, у яких живуть глухарі.

Самець-глyxap чорно-бурий з металічним полиском і трохи більший від самки, у якої оперення під колір опалого листя й сухої трави. У самця над оком доб­ре помітна червона бородавчаста брова. Глухарка сама виховує потомство (до 10 пташенят). Самець у своєму яскравому вбранні настільки помітний, що швидше «викриє» місце перебування пташенят, ніж сховає їх від небезпеки.

Із середини березня глухарі починають токувати. Місце токування птахи використовують багато років підряд, якщо тут ніхто їх не турбує.

Токують самці спочатку на деревах, а потім спускаються на землю, куди злітаються і самки. Самець то піднімає, то опускає хвіст, піднімає і навіть заки­дає назад голову, а на землі «лише» крилами, як індик. Пісня глухаря — це тріскотіння і скрекотання, що нагадує скрекотання сороки або скрипіння снігу під ногами в лютий мороз. Під час такого «співу» птах зовсім нічого не чує (від цього й назва — глухар). У нього набрякають складки шкіри у вухах і закри­вають слуховий отвір.

Самка починає відкладати яйця в першій половині травня (від 5 до 16) і насиджує їх 24 дні.

Глухарі досить добре «вдягнені» і «взуті», а великих морозів бояться, хоч і живуть в умовах півночі. На ніч вони ховаються в глибокий сніг. Коли глибина снігового покриву менша, ніж 40 сантиметрів, глухарі почувають себе погано, бо немає де сховатися. У снігу їм тепліше, адже там температура не нижча від —15°.

Глухар належить до цінних мисливсько-промислових птахів. На Україні через невелику кількість полювання на нього категорично заборонене.

Глухар

Глухар

Зозуля

Двері на горище були напіввідчинені і звідти доносилися дивні шиплячі звуки. Виявилося, що недалеко від дверей у гнізді сиділо зозуленя. Хто ж годує цього ненажеру? Адже зозулі не мостять гнізд, вони відкладають яйця в гнізда інших птахів. Почувся тривожний крик білої плиски, яка принесла їжу зозуленяті. Прилетіла й друга пташка пари.

Зозулі мають певні пристосування для того» щоб підкидати яйця в чужі гнізда. За силуетом і забарвленням вони схожі на хижого птаха — яструба, який полює на маленьких пташок. Тому птахи — хазяїни гнізд лякаються зозулі, коли та наближається до їхнього гнізда, і відлітають від нього. Хоч наша звичайна зозуля трохи менша за голуба, однак яйця в неї невеликі, майже такі самі, як у птахів-хазяїнів. Та й забарвлення їх трохи схоже. Вага яйця зозулі близько 3 грамів. Крім того, пташенята зозулі вилуплюються раніше, ніж пташенята хазяїнів. Підкидає зозуля свої яйця в ті гнізда, де кладка не закінчена і насиджування яєць не почалося. Коли вона не може залізти в гніздо, щоб там знести яйце, то приносить його в дзьобі. У Європі й Азії зозуля підкидає яйця в гнізда 146 видів птахів. У різних місцевостях зозулі віддають перевагу певному виду птахів. Так, під Ленінградом вони підкладають яйця переважно горихвісткам, у Підмосков’ї — вільшанкам, у районі Дніпра — білим плискам, у гирлі Волги — очеретянкам.

Зовсім голе й сліпе пташеня зозулі через кілька годин після вилуплення здатне викидати з гнізда все, що там є: і яйця, і пташенят. А якщо в гніздо покласти камінець, то викине і його. На спині в пташеняти є заглиблення. У ньому, а також в інших місцях спини і на боках клітини шкіри дуже чутливі. Якщо до них доторкується якийсь предмет, у зозуленяти спрацьовує рефлекс викидання. Широко розставивши ноги і обпершись головою об дно гнізда, зозуленя підлазить під яйце або інший предмет і викидає його.

Зозуленя росте дуже швидко, адже вся їжа, яку приносять «батьки», дістається тільки йому. Гніздо залишає через 20 днів.

Звичайна зозуля поширена майже на всій території Радянського Союзу, за винятком тундри. Населяє ліси і чагарники в найрізноманітніших ландшафтах. Це перелітний птах. Тримається поодиноко, рідше парами. Прилітає в кінці квітня — на початку травня. У цей час ми слухаємо характерну пісню зозулі: «ку-ку, ку-ку». Це голос самця. Під час кування він трохи піднімає хвіст і опускає крила. Самка кричить: «клі-клі-клі» —і ніби регоче.

У серпні — вересні зозулі відліта ють на зимівлю в Африку, Південну Азію і на Малайський архіпелаг.

Користь від зозулі неймовірно велика: вона поїдає багато різних шкідливих комах, волохату гусінь, яку інші птахи не їдять. Тому, незважаючи на паразитичний спосіб життя, її слід вважати корисним .птахом.

Усі шість видів зозулі, які трапляються на території Радянського Союзу (звичайна, чубата, мала, глуха, ширококрила, індійська), підкладають свої яйця в гнізда інших птахів. Але є види, які будують гнізда і самі висиджують пташенят. Так, у Мексиці й США на пагорбах серед кактусів гніздиться досить велика (до 60 сантиметрів завдовжки) земляна зозуля. Вона погано літає, тримається переважно на землі. Відкладає 3—9 яєць і насиджує їх.

Живиться не тільки комахами, а й різними невеликими хребетними тваринами.

Плиска біла годує зозуленя

Плиска біла годує зозуленя

Дрімлюга

Ви йдете лісом. Несподівано з-під ніг вилітає крапчастий буруватий птах, трохи менший за голуба. Пролетівши кілька метрів, він сідає на суху гілку, що лежить на землі. Затаївшись, птах наче зливається з нею. Підходите, а він, заплющивши очі, дрімає. От дрімлюга! Так і хочеться його в цю хвилину спіймати.

Цікавий випадок трапився з одним учасником зоологічної експедиції в районі Комсомольська-на-Амурі. Зібравшись спостерігати за рибним пугачем, він сидів у маскувальному одязі на пеньку, вдивляючись в темряву й прислухаючись до різних звуків лісу, річки. Та ось щось сіло на голову, почувся знайомий голос «те-ке, те-ке, те-ке, те-ке, те-ке, те-ке, те-ке». Великий дрімлюга! Дрімлюги мають звичку сідати на пеньки і звідти подавати голос. Напевно, сидячу людину він прийняв за пеньок. Великий дрімлюга поширений від Забайкалля до Тихого океану. Дрімлюга звичайний поширений на решті території СРСР. Живе в лісовій зоні, в лісостепу, напівпустині і в пустині, передгір’ї і горах. На місця гніздування прилітає в другій половині квітня — на початку травня. Коли настають вечірні сутінки, чути муркотіння дрімлюг: «уеррерррр…ерр..», що триває до 5 хвилин. Закінчивши муркотіти, птах кілька разів викрикує «уік… уік», потім гучно хлопає крилами. Іноді можна побачити в темряві й силует птаха.

Дрімлюги гнізд не будують. Самка відкладає на землю два сірувато-білих або фарфорово-білих із світло-сірими і сіро-бурими цяточками яйця, які насиджує 17—18 днів. Пташенята вилуплюються зрячі з густим буруватим пухом. Батьки годують пташенят і тоді, коли вони вже добре літають. Відлітають дрімлюги з місць гніздування в серпні — в кінці вересня. Переліт триває до початку жовтня. Зимують в Африці та Індії.

У дрімлюги дуже цікавий спосіб життя. Це — сутінкова і нічна тварина, яка виловлює чималих комах. Рот у птаха дуже великий, а в кутках його ще­тиноподібне пір’я, яке збільшує ловильну поверхню. У нього є білі плями по боках горла, на трьох першорядних махових перах і на верхівках двох крайніх рульових пер хвоста. Вони особливо помітні в темряві, і тому птахи не налітають один на одного. Політ легкий, стрімкий, віртуозний і маневровий. Очі великі, опуклі.

Дрімлюга належить до найкорисніших комахоїдних птахів. Багато поїдає метеликів (п’ядунів, совок, шовкопрядів), жуків (травневих і червневих хрущів) та інших комах. Любить літати біля худоби, коли вона увечері повертається додому або ночує в полі, бо тут збираються нічні комахи. У давнину існувало повір’я, ніби цей птах доїть кіз. Звідси виникла його російська назва «козодой».

Дрімлюга

Дрімлюга

Неясить

Так ще називають сіру сову —нічного лісового птаха завбільшки з ворону.

Сіра сова поширена в Європейській частині Радянського Союзу, на півдні Західного Сибіру, у горах Середньої Азії, на Кавказі. Населяє ліси, паркові насадження. Це — осілий птах. Навесні вночі можна почути крик сови: «ху-ху-хуу». Гніздо сова влаштовує в дуплі, у старому покинутому гнізді білки або великого птаха (сороки, ворони тощо). Там вона відкладає 3—5, а іноді 7 яєць, які насиджує 28—30 днів. Насиджувати самка починає після відкладання першого яйця. Через 30—35 днів пташенята вже літають. Сова — дуже корисний птах. Вона виловлює гризунів. За літо сова з’їдає близько 1000 гризунів (переважно мишей та полівок) і цим зберігає до 500 кілограмів зерна. У роки, коли гризунів небагато, сова полює на дрібних птахів, плазунів, жаб, великих комах, іноді навіть на білок.

Сов треба охороняти. їх слід приваблювати штучними гніздівлями в полезахисні лісосмуги та в місця, де немає старих дуплистих дерев.

Неясить сіра

Неясить сіра

Крутиголовка

«Не засовуй руку в дупло, бо в ньому може сидіти гадюка»,— говорили мені в дитинстві друзі. Я не слухав їх, бо гадюки в дуплі не сидять, вони не можуть лазити по деревах. А мідянки — ті можуть, але вони не мають отруйних залоз. Та одного разу я почув з дупла шипіння, і звідти вилетів птах, трохи більший за горобця. Згодом я дізнався, що цей птах називається крутиголовка. Вона не тільки шипить, як змія, а ще й крутить шиєю, вивертаючи голову на всі боки. Весною чути її характерний крик: «ке-ке-ке-ке-ке-ке».

Поширені крутиголовки по всій лісовій смузі нашої країни, а також у Криму і на Кавказі. На місця гніздування прилітають у квітні. Гніздяться у дуплах і шпаківнях.

Охоче оселяються в шпаківнях, але треба, щоб дно мало заглиблення, бо інакше яйця розкотяться по шпаківні. Ці птахи не мостять гнізда. Крутиголовки відкладають 6—12 яєць, які насиджують 11 днів. Через 19 днів після вилуплення пташенята залишають гніздо. Насиджувати птахи починають після відкладання перших кількох яєць, тому в гнізді можуть бути і яйця, і чималі пташенята. У кінці червня — на початку липня вже можна побачити пташенят, які залишили гніздо. У вересні птахи відлітають на зимівлю в Північну Африку і на Південь Азії.

Крутиголовки, як і їхні родичі — дятли, мають довгий, липкий язик, яким вони вибирають з мурашників лялечок і дорослих мурашок. Ці птахи поїдають попелиць, коників та інших комах, чим приносять користь. Пташенят вигодовують майже виключно лялечками мурашок.

Крутиголовка

Крутиголовка

Чорний дятел

Назву птах дістав за чорне оперення. Його ще називають жовна. Це найбільший з наших дятлів. Він населяє лісову смугу нашої країни від України до Камчатки, є на Курильських островах. Гніздиться в соснових та інших високостовбурних хвойних, а також букових лісах. Веде осілий і частково мандруючий спосіб життя.

Чорні дятли завбільшки з ворону, очі в них білі. У самця верх голови, а у самки потилиця малиново-червоні.

У кінці березня — на початку квітня чорні дятли довбають гніздові дупла. Завдяки дзьобові, схожому на долото, робота просувається досить швидко. Уже в середині квітня — на початку травня в гніздах з’являються перші яйця. У кладці — 3—6 яєць білого кольору, які самка насиджує 12—14 днів.

Чорні дятли — дуже корисні птахи. Вони знищують багато комах-шкідників: златок, вусачів, короїдів та їхніх личинок. Часто в лісі можна побачити суху сосну, з якої знята кора. Це робота чорного дятла. Знайшовши відмерле, уражене шкідниками дерево, він, щоб дістати личинок, зриває дзьобом кору. Восени і взимку за чорним дятлом літають синички, повзики, підкоришники, які підбирають залишки їжі.

Чорних дятлів треба всіляко оберігати, адже користь від них лісовому господарству дуже велика.

Вівсянка

Під час однієї з експедицій по заплаві Дніпра ми зупинилися на досить великому острові. Під осокором поставили стіл, стільці і взялися за роботу. Нашу увагу привернула самка звичайної вівсянки, яка в дзьобі принесла їжу пташенятам. Довго вона крутилася навколо, і зрештою турбота про дітей взяла своє. Виявилось, що біля столу під кущиком у траві було гніздо, в якому піднімали голівки й розкривали ротики 5 маленьких трохи покритих пухом пташенят.

Самець вівсянки забарвлений у жовтий колір, тому іноді вівсянок називають російськими канарками. Назвали цих птахів вівсянками тому, що взимку, три­маючись біля житла людини, вони шукають неперетравлене зерно вівса у кінському гної. Часто тримаються біля горобців, од яких відрізняються довшим дзьобом та жовтуватим забарвленням.

У березні ці птахи першими в лісі піснею сповіщають про наближення весни. Пісня в них не дуже гарна, але коли ще немає птахів з кращим голосом, вона здається нам чудовою. «Сінь-сінь-сінь-сінь-сінь», — дзвенить вона у весняному лісі.

Поширена звичайна вівсянка від західних кордонів нашого Союзу на схід до Байкалу, а також на Кавказі.

Гніздо вівсянок чашкоподібної форми. Вони будують його в ямці або на кущику близько від землі із сухих стебел злаків: усередині вимощують тоненькими корінцями, кінським волосом.

За літо вівсянки виводять два рази по 4—6 пташенят. Пташенята дуже швидко залишають гніздо, ледве навчившись перепорхувати з місця на місце (на 9—10-й день). Восени птахи збираються в зграї і тримаються в місцях, де є для них багато їжі: на полях, біля доріг, скирт, тваринницьких ферм.

Навесні і влітку вівсянки живляться комахами та зеленими листочками, а коли дозріє насіння бур’янів (мишію, півнячого проса тощо) і культурних рослин (вівса, проса та ін.), переходять на цей корм. Знищуючи шкідливих комах і насіння бур’янів, вони приносять велику користь сільському господарству.

Вівсянка звичайна

Вівсянка звичайна

Підкоришник

Цього невеличкого (близько 10 сантиметрів довжина його тулуба, а вага 8—10 грамів) птаха називають так, очевидно, тому, що він гнізди ться часто під корою, яка відстала од дерева на 2,5-3 сантиметри. Але могли цю назву дати птахові й за те, що його сірувато-буре забарвлення нагадує кору. Підкоришник і ночує під корою, при цьому спить не так, як більшість птахів, а у вертикальному положенні, прикріпившись лапками до внутрішнього краю кори, упираючись у неї хвостом. Пера хвоста в підкоришників як і в дятлів, дуже жорсткі. Підкоришника називають ще пищухою.

Поширений цей птах у лісовій смузі СРСР, на Кавказі, Тянь-Шані, у Криму. Веде він осілий спосіб життя в старому листяному або мішаному лісі. В осінньо-зимовий період мандрує зграйками разом із синицями, повзиками, золотомушками.

У квітні підкоришники будують гнізда на деревах під відсталою корою, у дуплах, щілинах. Якщо дупло дуже глибоке, то гніздовий матеріал птахи укладають, на деякій відстані від дна — у тій частині, яка розширена на 2,5—2,7 сантиметра. Основу гнізда роблять з дрібних гілочок, які кінцями впираються в стінки дупла. На них укладають волокно лубу з дуба, берези, липи, а ще вище — мох, лишайник, пір’я, шерсть, кокони павуків або метеликів. Гніздо будують 8—12 днів. Самка відкладає 4—9 яєць білого кольору з червоно-коричневими плямами. їх батьки насиджують 13—15 днів. Через 15—16 днів після вилуплення пташенята залишають гніздо і тримаються спочатку недалеко від нього разом з батьками, а потім усе далі й далі.

Живляться підкоришники різними дрібними комахами, їхніми личинками, лялечками, яйцями, яких здобувають у вузьких щілинах своїм довгим тонким заг­нутим дзьобом. Щоб знайти їжу, підкоришники обшукують стовбури дерев, рухаючись по них угору по спіралі. Вони можуть рухатися навіть по нижньому боці горизонтальної гілки.

Це дуже корисні птахи, але, на жаль, залишилося їх мало. Тому підкоришників слід охороняти.

Підкоришник

Підкоришник

Повзик

Лісом лунає гучний посвист: «сітт, сітт». Хто ж це свистить? Підвівши голову, помічаєте попелясто-сірого птаха завбільшки з горобця. По боках голови в нього чорні смужки. Це повзик. На відміну від усіх інших наших лазячих птахів він може лазити по стовбурах дерев униз головою.

Поширений повзик у лісовій і лісостеповій смугах СРСР від України до Курильських островів, а також на Кавказі. Птахи ведуть осілий спосіб життя і три­маються всю зиму парами недалеко від гніздової ділянки. Гніздяться в листяних або мішаних лісах, уникаючи хвойних. Весною, а іноді навіть у лютому, чути його посвист.

Гніздо мостить самка в дуплі старого дерева, найчастіше в старому дуплі дятла, з торішнього листя, шматочків сухої березової, липової, соснової кори. Якщо отвір дупла більший, ніж розмір птаха, повзик замазує його глиною, змочуючи її слиною. Така «замазка» дуже міцна. Цю звичку повзики, мабуть, дістали від своїх предків — скелястих повзиків, які ліпили свої гнізда повністю з глини. Коли отвір дупла відповідає розмірам птаха, він інстинктивно кладе глину на кору біля отвору. Самка повзика у квітні відкладає 7—9 біленьких з червоно-коричневими цяточками яєць, на яких вона сидить 13—14 днів. У цей час її годує самець. Протягом 20—22 днів батьки годують пташенят комахами та їхніми личинками. Дорослі птахи живляться переважно жуками (довгоносиками, заболонниками тощо), клопами, у тому числі клопом-черепашкою, насінням різних рослин (клена, дуба, ліщини, соняшника, конопель). Повзик запасає собі їжу, ховаючи в тріщинах стовбурів плоди клена, липи та інших дерев.

Восени і влітку повзики часто приєднуються до зграйок синиць, з якими мандрують у пошуках їжі.

Повзик

Повзик

Велика синиця

Більшість школярів добре знають нашого найпоширенішого і чи не найкориснішого птаха — велику синицю. Але не всі знають особливості її життя.

Останніми роками з’ясовано, що дорослі птахи залишаються поблизу тих місць, де вони виводили пташенят, і лише взимку перелітають у населені пункти, де можна прогодуватися.

А як ведуть себе молоді птахи? Відомо, що великі синиці за літо двічі виводять пташенят: перший виводок — у травні — червні, другий — у липні — серп­ні. Пташенята різних виводків ведуть себе по-різному. Синиці першого виводку ведуть в основному осілий спосіб життя, тобто не залітають на великі відстані. А птахи другого виводку кочують на значні відстані від тієї території, де вивелися, перелітаючи в південно-західному напрямі. У цей час вони трапляються навіть за межами нашої країни: у Польщі, Чехословаччині, Угорщині тощо. Навесні синиці повертаються у рідні місця. У північну й центральну частину України (Чернігівську, Київську, Полтавську, Черкаську та інші області) прилітають зимувати великі синиці другого виводку з Тульської, Рязанської, Курської, Воронезької областей, з Мордовської АРСР. Незначна частина цих птахів може залишатися в місцях зимівлі (у місцях підгодівлі) на все життя.

З’ясувати це явище вченим допомагали школярі, які виявляли окільцьованих синиць. Номери кілець вони повідомляли в Центр кільцювання (Москва, вул. Ферсмана, 13), а птахів одразу випускали на волю разом з кільцями (синиці погано переносять неволю).

Велика синиця — дуже корисний птах. Адже вона знищує не тільки дорослих комах, а й їхні яйця, лялечки, гусінь (непарного й кільчастого шовкопрядів, совку, п’ядуна, листовійку, міль, чубатку), жуків — довгоносиків, листоїдів, жужелиць, лубоїдів. Синиці знищують комарів, ґедзів, мух. Живиться велика синиця, як і інші птахи, також незначною кількістю корисних комах та павуків. Близько 75% шкідливих комах знищують птахи, і значну кількість з них — великі синиці. Ці птахи влітку живляться переважно в кронах дерев, а взагалі — обстежують стовбури дерев, кущів і навіть спускаються на землю. Крім того, великі синиці обстежують різні будівлі, де. іноді створюються особливо сприятливі умови для розмноження шкідників.

Пташенят годують одноманітною їжею: гусінню і лялечками метеликів. Годують їх обидві пташки, у перші дні самець більше, ніж самка. До п’ятиденного віку самка час від часу вдень обігріває пташенят, проводячи у гнізді загалом півдня. Батьки приносять пташенятам їжу 7—25 разів на годину, а за день — 250—300 разів (залежно від віку пташенят).

Щоб збільшилося синиць у садах і лісах, навесні треба розвішувати для них на деревах, балконах штучні гніздівлі, а взимку систематично підгодовувати їх. Слід охороняти цих корисних птахів від безглуздого вилову для утримання в неволі.

Синиця велика

Синиця велика

Костогриз

У листяних та мішаних лісах, у садах і парках зустрічається цей рудувато-коричневнй птах, трохи більший за горобця, з великою головою і масивним, товстим, конічної форми дзьобом.

Поширений костогриз від України до Камчатки, за винятком степів і пустинь. На півдні веде осілий спосіб життя або частково мандрує; у північних райо­нах — це перелітний птах. На місця гніздування прилітає в березні — на початку травня. Гніздо мостить на дереві з гілочок, неохайно їх складаючи, а поверх них кладе іноді тонкі стеблинки, корінці тощо. Гніздо нещільне, іноді навіть просвічується наскрізь, коли дивитися знизу. У кладці 3—7 яєць блідо-зеленого кольору з жовтуватим або блакитним відтінком та сіруватими цяточками, більшість яких розміщені ближче до тупого кінця.

У костогризів яйця насиджує самка протягом 14 днів. Самець її годує, а іноді підмінює на гнізді. Через 11—14 днів після вилуплення пташенята залишають гніздо. Спочатку вони тримаються з батьками, а згодом утворюють самостійні зграйки.

Живляться костогризи насінням культурних і дикорослих рослин (дерев, кущів, трав), а пташенят вигодовують комахами й насінням. Називають птахів так тому, що вони дзьобом розгризають кісточки вишень, черешень тощо.

В Уссурійському краї і в Середній Азії гніздяться ще три види костогризів: великий і малий чорноголові і арчовий. Масивні дзьоби цих птахів допомагають їм розлущувати тверде насіння кедра і арчі.

Костогриз

Костогриз

Іволга

«І-ль-ю-і-у, і-ль-ю-і-у», «і-вол-га, і-вол-га» — чути гучний флейтовий посвист у лісі, а зразу після нього — крик-верещання. Ці звуки належать іволзі. Флейтовий посвист характерний для самця, а верещання — для птахів обох статей. Дорослий самець чималий, яскраво забарвлений у золотистий і чорний кольори. Таке вбрання він «одягає» на третьому році життя. У самців другого року життя в забарвленні спини добре помітний зеленуватий полиск. У самок з віком забарвлення спини змінюється із зеленуватого на жовтувате. Ось чому трапляються старі самки, які майже не відрізняються за забарвленням від молодших за них самців.

Поширена іволга в Європейській частині Радянського Союзу, на півдні Західного Сибіру, на Кавказі і в гірських районах Середньої Азії. Населяє переважно листяні й мішані ліси, темних лісових масивів уникає. Любить триматися недалеко від галявин або узлісся. Зимує в Африці, до нас прилітає в квітні — травні. Гніздо іволги нагадує чашку або невеликий кошик без ручок. Воно підвішене краями до горизонтально розміщеного рогачика гілки. Будівельним матеріалом є трава, тоненька березова кора, павутиння, пакля, вата, ганчірки, пір’я, шерсть і навіть папір. У кладці 4, зрідка 5 яєць, які насиджує переважно самка 13—15 днів. Пташенята вилуплюються сліпими, з високим жовтуватим пухом. Залишивши гніздо, вони весь час тримаються біля батьків, навіть разом з ними відлітають на південь.

Іволгу можна вважати одним із найкорисніших птахів лісу. Живиться вона переважно різноманітними комахами. Основу її раціону становлять великі воло­хаті гусениці, якими живиться дуже мало птахів. Іволга поїдає гусінь непарного, кільчастого і соснового шовкопрядів, павичевого ока, кропив’янки, бражників, п’ядунів, совок, дубових чубаток, травневих хрущів, кузьок, довгоносиків, вусачів, листоїдів, клопів, цикад, саранових. Іноді скльовує ягоди вишні, черешні, шовковиці. їжу приносять пташенятам обидва птахи 90—100 разів на день. Самка годує їх удвічі частіше, ніж самець.

Іволга

Іволга

Співочий дрізд

«Чай-піть, чай-піть»,- чути дзвінку флейтову пісню. І знову: «Фі-ліп, фі-ліп, чай-піть, чай-піть…, вітью-вітью». Птах, розміром із шпака, з темно-бурим забарвленням зверху та блідо-вохристим строкатим забарвленням знизу сидить на верхівці берези. Ось він помічає людину і зразу ж пікірує в гущавину лісу. При цьому можна помітити рудуваті пера під крилами. Це співочий дрізд.

Поширений цей птах від наших західних кордонів до Байкалу, є в Криму, на Кавказі, Копет-Дазі. Гніздиться в мішаних і хвойних нестарих лісах та роз­ріджених листяних лісах Лісостепу, неподалік від галявин.

З місць зимівлі, з Африки та з півдня Європи, співочі дрозди повертаються в березні — на початку травня і відразу починають співати на гніздових ділянках. Не звернути увагу на цю пісню неможливо. До самих сутінок ллється мелодійна чудова пісня. Відомий російський орнітолог Д. Кайгородов писав: «Співочий дрізд співає — ніби вірші читає, повільно, з розстановкою».

Гнізда співочі дрозди будують на деревах, або кущах з трави, тонких гілочок моху, лишайника, іноді сухих листочків. Усередині воно «відштукатурене» своєрідним матеріалом, що складається з деревної трухи, змоченої слиною. У кладці 5—7 яєць, які самка відкладає в квітні — травні. Часто птахи відкла­дають яйця вдруге — у червні — липні. Яйця голубі з чорно-бурими (іноді з фіолетовими) плямами й цяточками. Самка починає насиджував ти їх після того, як знесе останнє яйце. Через 11—12 днів з’являються пташенята. Вони не зразу мають сталу температуру тіла. Так, на четвертий день після вилуплення вона становить 24,5°, на шостий день — 28,6°, на дванадцятий — 39,5°. Максимальна температура серед птахів зареєстрована саме в співочого дрозда — 45,5°. Та й процес дихання в нього досить інтенсивний; частота дихання — 60—90 разів на хвилину.

Через 14—16 днів пташенята залишають гніздо. Весь перший період гніздування від початку будування гнізда до вильоту пташенят триває 36—38 днів.

Живляться співочі дрозди тваринною й рослинною їжею: метеликами, гусінню, жуками (довгоносиками, коваликами, хрущами, листоїдами тощо), клопами, черв’яками, молюсками, ракоподібними, павуками. Значну частину їжі дрозди добувають під опалим листям у грунті. Особливо багато вони поїдають під час перельоту восени в лісосмугах шкідливих клопів-черенашок. Коли дозрівають ягоди, птахи переходять на цей доступніший корм. Співочі дрозди живляться плодами чорниці, суниць, шовковиці, малини, горобини та інших рослин. Дрозди поширюють близько ЗО видів ягідних рослин, бо в їхньому травному тракті насіння цих рослин не перетравлюється.

У співочого дрозда в родич — лісовий кам’яний дрізд, який живе на Далекому Сході, у Забайкаллі і є одним з найкращих співаків серед птахів Радянського Союзу.

Дрізд співочий

Дрізд співочий

Соловей.

Цей оливково-бурий птах розміром з горобця не привертає уваги своїм забарвленням. Лише хвіст і покривні пера хвоста з рудим полиском допомагають помітити його на землі, де він пересувається стрибками. Зачувши небезпеку, піднімає й опускає хвіст і видає: «кр-р-р, кр-р-р». Проте з давніх-давен соловей привертає увагу людини своєю чудовою піснею. Співає соловей-самець, переважно на зорях і вночі, особливо він заливається місячної ночі.

У нашій країні соловей поширений від України, Білорусії, Прибалтійських республік до Західного Сибіру. Зустрічається у Фінляндії, Швеції, Польщі, Угорщині. Румунії. Оселяється в лісах, садах, де є густий підлісок або чагарники. Особливо багато солов’їв у листяних лісах з підліском із ліщини.

Прилітають солов’ї з місць зимівлі — із Східної частини Африки — досить пізно: у кінці квітня — на початку травня. Летять уночі. Першими з’являються самці, які займають гніздові ділянки і через кілька днів починають співати. Згодом прилітають самки. Гніздо соловей влаштовує в ямці на землі, зрідка над землею біля основи куща. Будівельним матеріалом є суха трава, корінці, волосся, сухе торішнє листя, мох. Будує соловей гніздо близько двох тижнів. У кладці буває 4—6 яєць оливкового, коричнево-оливкового або темно-шоколадного кольору, які насиджує лише самка близько 14 днів. Самець у цей час співає, І його пісню можна чути аж до кінця гніздового періоду. Пісні солов’їв з різних місцевостей мають свої особливості, але завжди в їх мелодіях чути: «юліть, юліть, юліть, тьох, тьох, тьох, фі, фі, фі». Пташенята рано залишають гнізда, ще до того, як почнуть літати, і тримаються серед заростей на землі, самостійно здобувають собі їжу.

Живляться солов’ї комахами та їхньою гусінню, яких здобувають на поверхні ґрунту і під опалим листям, черв’яками, а восени ще й ягодами. Коли пташенята підростуть і почнуть літати, птахи мандрують у пошуках їжі і тримаються поодинці, незалежно один від одного. У серпні — вересні солов’ї починають переліт на південь.

Основними ворогами солов’їв у населених пунктах та поблизу є коти і тхори, які виловлюють дорослих птахів і пташенят, а також руйнують гнізда. Ось чому в деяких садах, парках ці чудові птахи не гніздяться.

Волове очко

Завбільшки цей птах і справді як око вола. Дуже рухливий і весь час тримає хвостик догори (характерна ознака цього виду). Вага птаха— 9—11 грамів.

Живе в Європейській частині Радянського Союзу, на Кавказі, в Закавказзі, Середній Азії, Забайкаллі, на Далекому Сході. З північних районів відлітає на південь. На Поліссі, в Карпатах і в лісостеповій зоні України зимує.

У березні — квітні самець займає гніздову територію, яку охороняє. Гніздо будує найчастіше між корінням повалених дерев або тих, що звисають над кручею, у густих кущах, щілинах дерев, у купі хмизу тощо. Гніздо кулясте, із сухої трави, моху, різних стебел і листочків. Усередині воно вистелене м’яким матеріалом, серед якого переважає пір’я. Порівняно з пташкою гніздо зовні дуже велике (понад 100 міліметрів діаметром). У кладці найчастіше 5—7 яєць, на яких сидить самка 14—15 днів. Пташенята залишають гніздо через 16—17 днів.

Волове очко мало хто знає, бо цей птах тримається в гущавині лісу і встигає сховатися раніше, ніж його можуть побачити. Під час небезпеки ховається в купи хмизу, під корінням, у кущах і навіть у густих заростях трави.

Живляться птахи дрібними комахами та їхніми личинками, яких добувають на землі біля струмків, хмизу та під ним, під звисаючим на кручах корінням.

У вересні починається переліт птахів на південь з північних районів. У цей час їх буває багато на Україні. Частина їх залишається зимувати в Криму, в Молдавії.

Волове очко

Волове очко

Золотомушка

Найменша серед наших птахів золотомушка, або корольок. Вага її близько 6 грамів. На Україні живе два види золотомушки — жовтоголова і червоноголова. Золотомушки є також в інших районах Європейської частини Союзу, на півдні Західного Сибіру, на Кавказі, у Середній Азії, на Далекому Сході. На Україні гніздяться в Закарпатті, Карпатах, на Волині, у Чернігівській області і в Криму. Восени і взимку під час мандрівок трапляються в інших місцях. Обидва види мають гарне оливково-зелене оперення.

Гніздяться золотомушки в ялинових і соснових лісах. Гнізда будують на гілках дерева на висоті 4—12 метрів. Побачити їх досить важко, бо вони добре замасковані. Будівельний матеріал для гнізда різноманітний: мох, лишайник, стебельця трав, павутиння. Гніздо кругле; будують його птахи близько 12 днів. Самка відкладає 5—11 яєць червонуватого кольору з бурувато-червоними цятками. За літо буває дві кладки. Насиджує їх самка 12—17 днів, а через 15—20 днів після вилуплення пташенята залишають гніздо. Батьки досить часто приносять їжу пташенятам, близько 300 разів на день, переважно дрібних комах, їхні личинки і яйця. Після того як пташенята залишають гніздо, батьки ще деякий час годують їх.

Дорослі птахи живляться різними комахами, яких добувають у кронах дерев, зрідка на стовбурах. Часто взимку можна спостерігати, як золотомушки трі­потять крилами в повітрі, дістаючи з кінцевих гілочок сосни різних комах. У цей час вони нагадують колібрі, які беруть нектар з квіток.

Червоноголова золотомушка відрізняється від жовтоголової блискучою білою бровою, чорною смугою, яка з’єднується на лобі, та оранжево-червоним тім’ям.

Золотомушка

Золотомушка

Вівчарик-ковалик

Коли співає вівчарик-ковалик — один з найменших птахів, то чути наче розмірені удари молоточка: «тєнь-тінь-тянь-тєнь». Як бачимо, назва дуже влучна. Високо-високо на верхів’ї дерева сидить ковалик, звідти й доноситься його пісня. Нелегко побачити цього досить непосидючого птаха, бо він блідого бурувато-оливкового кольору з ледве помітним жовтуватим відтінком на грудях. Цей птах, як і належить ковалику, має чорні ноги, наче забруднені сажею в кузні. Важить він 7,5—9 грамів. Живе вівчарик-ковалик у лісовій смузі Радянського Союзу на схід до річки Колими, а також гніздиться на Кавказі та в Середній Азії. Оселяється в лісах. У південних місцях поширення він з’являється в березні, а на півночі — у травні. Гніздо будує на землі із стебел злаків та інших трав’янистих рослин, з моху, пір’я. Воно кулеподібної форми з бічним входом або з дахом у вигляді чверті кулі. Помітити його дуже важко. У кладці 5—7 яєць білого кольору з темними цяточками. Насиджує їх самка 14 днів. Пташенята залишають гніздо через 13 днів. Після вильоту пташенят птахи тримаються невеликими зграйками, а восени збираються в зграї і поступово відлітають на південь. У деяких місцевостях пташенят виводять два рази на рік.

Живиться вівчарик-ковалик різними дрібними комахами (комарами, метеликами, жуками, мухами тощо), яких виловлює у верхніх частинах крон дерев, на кінцях гілок.

Вівчарик-ковалик

Вівчарик-ковалик

comments powered by HyperComments