2 роки тому
Немає коментарів

Своєрідними місцями гніздування деяких птахів є берегові ділянки водойм та річкові заплави, які під час повені заливаються водою. Тут виділяють такі місця гніздування птахів: заплавні ліси, що тягнуться вздовж річок; піщані та інші підвищення, порослі кущами шелюги, і сінокосні луки. Для кожного з них характерні види птахів. Бугайчики, малі білі, сірі й жовті чаплі, синиці-ремези гніздяться здебільшого в заплавних лісах. А от луговий чекан, жовта плиска, чайка — справжні мешканці трав’янистих лук. У заплавних лісах гніздяться яструби, сороки, ворони, сірі мухоловки, зяблики, які живуть і в інших лісах. Гнізда жуланів, сірих славок, просянок, перепелів можна знайти і на луках і на полях.

На луках трапляється ще одна, досить численна група птахів, які не гніздяться тут, а тільки здобувають собі їжу. Деякі з них, наприклад ластівки, живляться на луках все літо, інші прилітають після сінокосу, коли більшість комах і гризунів стають доступними. Зграями тут з’являються граки, галки, ворони, шпаки, звичайні мартини, а також такі хижі птахи, як боривітри, кібчики, чорногузи. У цей час вони знищують силу-силенну саранових, жуків.

Коли зійде вода і в заплаві зазеленіє трава й кущі, пожвавлюються птахи, які гніздяться на землі. Скиглять чайки, перелітають з місця на місце жовті плиски, співають очеретянки. Підростає трава, ховаючи гнізда. У цей час на сінокосних луках багато корму — різних комах.

Вплив господарської діяльності людини іноді позначається на птахах лук та берегових заростей. У багатьох місцях осушують болота, і на цих землях вирощують сільськогосподарські рослини. Викошують очерет і трав’яну рослинність на підвищених ділянках серед чагарників, а також випасають у цих місцях худобу. Настає час сінокосу. На луках з’являється багато техніки, людей. У цей час гине багато кладок і пташенят.

Господарська діяльність у цих місцях потребує планування, щоб не нанести збитків пташиному населенню, особливо надмірним випасом худоби або викошуванням очерету в травні — червні.

Бугайчики

В Європейській частині Радянського Союзу, Західному Сибіру, Середній Азії, Казахстані поширений бугайчик звичайний, а в південному Забайкаллі, на Далекому Сході — бугайчик амурський. Оселяються ці птахи скрізь, де в водні простори із заростями очерету або заплавні ліси. Це — наші найменші чаплі (менші за ворону). Гніздяться вони вздовж берегів. Прилітають з місць зимівлі в березні — травні. Гнізда мостять досить низько (не вище як 2—3 метри) на деревах, кущах, в очереті. Іноді використовують торішні гнізда сорок. У кладці 4—9 яєць білого кольору, які птахи насиджують 18 днів. Після того як пташенята почнуть літати і самостійно добувати їжу, молоді птахи тримаються поодинці на мілководних ділянках, що поросли очеретом, лепехою, осокою, шелюгою.

Живляться бугайчики дрібними тваринами. У не-гніздовий період — ящірками, жабами, ропухами, тритонами, рибою, жуками (довгоносиками, листоїдами, чорнотілками, коваликами, водолюбами та їхніми личинками, плавунцями та їхніми личинками), водяними клопами, бабками та їхніми личинками, кониками, водяними павуками, п’явками. Основною їжею бугайчиків у гніздовий період є дрібна риба (лини, карасі, щуки, верховодки, в’юни, окуні та ін.). Така різноманітність тварин у раціоні бугайчиків дає їм можливість досить легко знаходити собі корм.

Бугайчики — корисні птахи, оскільки знищують багато шкідників сільського та рибного господарства.

Птахи пари відрізняються забарвленням оперення. Самець мав чорне забарвлення спини і плечових пер, а самка — темно-буре. Це, очевидно, зумовлене, тим, що самка насиджує яйця та обігріває пташенят удень, а самець — уночі. Пташенята вилуплюються в різний час, залежно від того, коли були відкладені яйця. Батьки годують пташенят тільки вдень і їжу дають їм тільки в гнізді. Тому старшим пташенятам, які вже лазять по гілках, доводиться повертатися в гніздо, коли батьки приносять їжу. «Робочий» день птахів починається о 4-й годині і закінчується із заходом сонця.

Якщо наближається небезпека, бугайчик затаюється. При цьому він набирає своєрідної пози: усе його тіло витягується вгору, дзьоб спрямовується верти­кально, шия нагадує очеретину. Очі в бугайчика розміщені так, що він, перебуваючи в цій позі, бачить усе перед собою. При цьому птах може плавно й непомітно повертати голову. У такій позі він стає непомітним серед очерету.

На луках, де є чималі зарості очерету, гніздиться родич бугайчиків — бугай. Цей птах розміром з чаплю. Поширений він майже по всій території Радян­ського Союзу, за винятком північних районів. Навесні чути його «грізний» крик, схожий на ревіння бугая (звідси й назва птаха). Ці звуки птахи видають, зануривши голову у воду. Побачити бугая дуже важко, він маскується завдяки захисному забарвленню та звичці затаюватися. Гніздиться на землі. Самка відкладає 3—6 яєць. Цей птах знищує не тільки різних шкідливих комах, а й мишовидних гризунів. Восени відлітає в теплі краї; у плавнях Дніпра, Дністра та Дунаю частина птахів зимує.

Бугайчик звичайний

Бугайчик звичайний

Ремез

Тривожний крик привернув нашу увагу. Турбувалась якась пташка у вербовому заплавному лісі. Ми спрямували туди човен і побачили сороку, яка сиділа на гнізді синиці-ремеза й розривала його нижню частину. Синиця тривожно металася поодаль. Побачивши, що наближаються люди, сорока залишила свою розбійницьку роботу й зникла серед крон дерев. Близько півгодини ми сторожили гніздо, щоб не допустити повторного нападу сороки.

Сорока більше не прилетіла. Ми продовжили свій шлях по озерах і на зворотному шляху навідалися до місця «розбою». Гніздо знизу було пошкоджене. Через тиждень ми знову навідалися до гнізда ремеза. Ніяких ознак життя тут не було. У гнізді було 7 засиджених яєць. Зародки в них загинули. Сорока — один з ворогів цих синиць. Вона руйнує їхні гнізда, щоб поживитися яйцями.

Ремези поширені від України і Білорусії до середньої течії Амуру. Це — перелітні птахи, які з’являються в березні — квітні. Тримаються серед заростів верб, осокорів, що ростуть біля озер, річок, стариць. Пари утворюють у квітні — на початку травня. Для гнізда вибирають звисаючу над водою гілку, що мав опущений донизу рогачик або кілька гілочок. Між кінцевими гілочками такого рогачика пташки роблять з лубу перемичку-місточок, що є дном майбутнього гнізда. У такий сітчастий місточок птахи вплітають пушинки від насіння верби. Потім знизу вгору будують стінки. Спочатку гніздо схоже на кошик з ручками — гілочками рогачика, що обмотані лубом, а потім — коли стінки майже збудовані,— на мішечок, у якому з двох боків угорі є отвори. Один з цих отворів птахи заплітають повністю, а до другого доплітають трубку для входу в гніздо. Птахи будують декілька гнізд. У незакінчених гніздах ночує самець.

Щоб побачити, як ремез будує гніздо, ми розкидали пофарбовану в червоний колір вату. Взявши жмутик вати, птах залітав в гніздо, протикає дзьобом її крізь стінку (основу гнізда), а ту вату, що виглядає зовні, трохи витягує й розпушує. Те саме він робить і з пухом насіння верби, тополі. На побудову гнізда ремези витрачають 15—16 днів. Гніздо має товсті (до 2,5 сантиметрів), міцні стінки, і тому сороці нелегко було розірвати його. Для ночівлі самці будують додаткові гнізда, які мають незакінчений вигляд (вони без трубки). Повністю збудоване гніздо ремеза має вигляд рукавички.

У нас небагато птахів, які будують складні гнізда. Із синиць, крім ремеза, таким майстром є довгохвоста синиця, яка будує гніздо в розвилці дерева або куща. Воно закрите, має вигляд перевернутого конуса або кулі. Замасковане гніздо мохом і лишайником під колір кори.

У кладці ремеза — 5—9 білих видовжених яєць. Після 13—44 днів насиджування з’являються пташенята, які через 16—18 днів залишають гніздо. Вони тримаються до осені разом з батьками.

Живляться ремези дрібними комахами (жуками, трав’яними клопами, гусінню), павуками. Це дуже корисні птахи, і людина не повинна чіпати їхніх гнізд.

Синиця-ремез

Синиця-ремез

Синьошийка

Невеличка рухлива співоча пташка з гарним оперенням. У самців синьошийок шия й груди яскравого синього кольору з чорнуватою і рудою смугами. Посередині вола — руда пляма (таких синьошийок любителі-птахолови називають червонозірковими, або біла (таких називають білозірковими). У деяких птахів цієї плями немає.

Поширені синьошийки по всій території Радянського Союзу, за винятком південних частин Східного Сибіру й Приамур’я. Вони тримаються кущів та вільхових заростей поблизу водойм (береги річок, озер). Суцільних лісових масивів уникають. Весною під час повені синьошийки люблять місця, де суша залишається у вигляді острівців, серед розріджених ділянок вільхового лісу.

Весняний приліт триває з березня до початку червня, коли ці птахи з’являються на півночі. У цей час можна чути їхній чудовий спів на гніздових ділянках. Він нагадує різні пташині голоси. Синьо-шийки належать до так званих «пересмішників», тобто птахів, які легко сприймають і передають спів та голос інших птахів.

Синьошийки будують гнізда на землі, як це роблять їхні найближчі родичі — солов’ї (західний і східний), та й належать вони до роду солов’їв. У кладці 6—7 блакитних, оливкових яєць здебільшого з буруватими цяточками. Насиджують їх птахи 13—14 днів. Через 11—16 днів після вилуплення пташенята залишають гніздо.

Восени, починаючи з вересня, синьошийки залишають рідні місця і відлітають в Африку та на південь Азії.

Живляться ці птахи комахами (довгоносиками, коваликами, клопами) та їхніми личинками, а також ягодами бузини, черемхи і т. д.

Синьошийка

Синьошийка

Деркач

Увечері і вночі на лузі, поблизу річки, часто лунає розмірене низьке крякання: «крек-крек, крек-крек, крек-крек», неначе хтось розриває полотно чи папір. Це голос деркача. Побачити птаха майже неможливо; він неохоче вилітає на відкрите місце. Якщо наближається людина, деркач перебігає на інше місце, і серед трави, кущів його не видно.

Деркач — мисливський птах. Поширений від західних кордонів Радянського Союзу до Верхів’я Лени і Байкалу. На Півночі, у Середній Азії й Казахстані він не водиться. Оселяється на луках, у полі, на великих вирубках, лісових галявинах. Особливо любить гніздитися на сінокосних луках і ланах поблизу річки.

Прилітає на місця гніздування в квітні — травні. Гніздо будує на землі серед трави, кущів. У кладці 8— 12 яєць. Насиджують їх птахи 15— 17 днів. Яйця блідо-зелені із сіруватими або рудувато-бурими плямами.

На відміну від інших виводкових птахів у пташенят деркача махові пера, тобто пера крила, відростають дуже пізно, через те вони довго не літають. Але в пташенят рано розвиваються ноги, і вони рятуються від ворогів швидким бігом. Крім того, вони непомітні серед сухої трави. Новонароджені пташенята вкриті чорним пухом, який замінюється пером, схожим на оперення дорослих птахів, і лише брови, шия, воло і груди руді. Відлітають птахи на південь у вересні — листопаді. Літають вони неохоче, зате бігають дуже швидко.

У цього птаха в багато родичів: нелітаючі пастушки, новозеландська султанська курка, пастушок уека, що живуть у Новій Зеландії, а з наших птахів — лиска, султанська курка, водяна курочка.

Живиться деркач різними комахами, молюсками та насінням.

Деркач

Деркач

Чайка

«Чиї-ви, чиї-ви» — можна почути на луках і болотах тужливий одноманітний пташиний крик. Це кричить чайка. Серед наших куликів вона виділяється чубом з довгого пір’я. Поширені чайки в Європейській частині Радянського Союзу (крім північних районів), на півдні Сибіру, у Казахстані, на Далекому Сході. Птахи зимують у Північній Африці, Малій Азії, частково в Закавказзі та Середній Азії. На гніздування прилітають дуже рано, у лютому — березні, коли ще лежить сніг. Після прильоту можна спостерігати токуючих птахів на гніздових ділянках. Гніздо вони будують на землі. У кладці 4 яйця глинястого кольору з великими темними плямами. Яйця грушовидної форми і лежать у гнізді гострими кінцями до середини, тому досить великі яйця займають невелику площу.

Чайки завжди зустрічають небажаного гостя тривожними криками і стають агресивними, коли хтось наближається до гнізда чи до пташенят. Яйця наси­джують обидва птахи пари. Молоді птахи кочують і відлітають на південь разом з дорослими.

Чайки дуже корисні. Вони знищують безліч шкідливих комах, особливо жуків. Восени збираються великими зграями на скошених луках, де знищують багато саранових.

Чайки, як і деякі інші птахи, під час токування видають звуки внаслідок вібрації певних частин оперення під час швидкого польоту з пікіруванням. Ці звуки створюють видовжені махові пера. У родича чайки — бекаса — цю роль виконує крайня пара рульових пер, які мають потовщений стрижень та дуже вузьке зовнішнє опахало. Пікіруючи майже вертикально вниз під час токування, бекас розпускає хвіст віялом. Коли він летить із швидкістю понад 9 метрів на секунду, починається вібрація. Звук нагадує жалібний голос ягняти. Ось чому бекаса в народі називають баранчиком.

Чайка

Чайка

Дроздовидна очеретянка

У прибережних заростях різноманітних водойм водиться ця невеличка пташка. Особливо багато очеретянок у заплавах великих річок. Там часто чути з очерету характерний крик: «лінь-лінь-рак-карась-карась».

Поширені дроздовидні очеретянки в Європейській частині Радянського Союзу (крім Півночі), на півдні Західного Сибіру, у Закавказзі, Середній Азії, Казахстані, на Далекому Сході. З місць зимівлі до нас прилітають у квітні — травні.

Проходить більше місяця від прильоту очеретянок на місця гніздування до початку будування гнізда. У цей час птахи перебувають на всій території, де будуватимуть гнізда, чекають, доки підросте очерет. Гнізда будують не тільки на очереті, а й на різних кущах або кронах дерев (60—120 сантиметрів над водою). Будує гніздо самка. Самець лише супроводжує її під час збирання листя і стебел різних прибережних рослин, рослинного пуху, павутиння. Пташка обплітає травинками стебла очерету, так що вони ніби пронизують гніздо або входять до його стінок. Всередині вистилає гніздо стеблинками, листям, тоненькими корінцями, пір’ям. Уся споруда має вигляд чаші заввишки до 27 сантиметрів (зовні) і діаметром до 14 сантиметрів.

У кладці буває 3—6 яєць зеленувато-білого або синювато-зеленого кольору з бурими чи оливково-бурими великими розмитими плямами й дрібними сіруватими або чорнувато-сірими плямами або цяточками.

Коли самка сидить на гнізді, то видно тільки її хвіст і дзьоб. Отже, вона непомітна серед очерету. Під час небезпеки очеретянка заздалегідь вилітає з гнізда, поки ворог далеко.

Насиджує кладку 14 днів. Пташенят вигодовують обидва птахи пари 13—15 днів. Згодом вони відкочовують на південь і вже в серпні — вересні повністю відлітають з території Радянського Союзу. Зимують дроздовидні очеретянки в Південній частині Африки і на півдні Азії.

Живляться птахи різними жуками, бабками, мухами та інтими комахами, які живуть біля води, на очереті або в кронах дерев. Очеретянки дуже рухливі. Вони спритно лазять по стеблах очерету, іноді вилазять на його верхівки і знову ховаються в непролазних заростях.

Очеретянка дроздовидна

Очеретянка дроздовидна

comments powered by HyperComments