2 роки тому
Немає коментарів

Синантропами називають тварин, які живуть поряд з людиною або в ландшафті, створеному нею. Вони майже не можуть існувати в інших умовах. Тісно зв’язане з людським житлом, наприклад, життя горобців. А які ще птахи є синантропами? Виявляється, що їх близько 50 видів.

Птахи, які живуть поблизу людини, відіграють певну роль в її житті. Особливо корисні вони тим, що знищують різних шкідливих комах у населених пунктах, бо застосовувати отрутохімікати тут іноді не можна. Комахоїдні синантропні птахи збирають комах з поверхні ґрунту, з рослин, а також виловлюють їх у повітрі. Ластівки, серпокрильці, сірі мухоловки виловлюють мух та різних кровососів, що є переносниками небезпечних кишкових та вірусних хвороб. У саду великі й голубі синиці добре справляються з волохатою та іншою гусінню. Вони знищують також велику кількість яєць метеликів. Одуди й шпаки очищають городи від різних шкідливих комах, їдять вони переважно різних жуків, гусінь. У парках, садах на стовбурах дерев відшукують личинок комах сірійські дятли. Кільчасті горлиці в садибах, парках поїдають зерно різних бур’янів.

Велику радість приносять птахи людям, оселяючись поблизу їхнього житла. Пригадайте, як радіємо ми, побачивши синичку на засніжених гілках біля вікна або почувши дзвінкоголосих метких шпаків, які навесні заселяють шпаківні, як милуємося лелеками, ластівками та іншими птахами.

До типових синантропних птахів належать білий лелека, хатній горобець, міська та сільська ластівки, кільчаста горлиця, сірійський дятел. Більшість же синантропів не повністю залежить від людини. Наприклад, шпак гніздиться не тільки під дахами, у шпаківнях, а й у дуплах дерев, тобто може гніздитися в природних умовах. До таких птахів слід віднести одуда, серпокрильця, хатнього сича, галку. Інші птахи, наприклад чорний дрізд, біла плиска, лише почали освоювати населені пункти.

Різні птахи стали синантропами за неоднакових умов. У давнину печери, в яких жила людина, а пізніше будівлі в лісах, степах, пустинях були сприятливими місцями для гніздування птахів. В осінньо-зимовий період вони знаходили біля жител людини їжу, та й почували вони тут себе безпечніше.

Птахи-синантропи, що заселили культурний ландшафт, у минулому були жителями скелястих гір, урвищ, лісу, степу тощо. Завдяки людині вони розселилися на значній території.

Ми цінимо синантропних птахів. Охороняємо їх самих і місця їхнього гніздування, підгодовуємо їх узимку, приваблюємо до своїх жител, у парки, сади, влаштовуючи штучні гніздівлі.

Білий лелека

Цей великий красивий птах із сніжно-білим і чорним оперенням здавна живе біля житла людини. Довірливість, вірність тим самим місцям гніздування викликали в людей любов до лелек. З радістю зустрічають люди лелек навесні, коли ті повертаються до старих гнізд. Влаштовують їм спеціальні пристрої на дахах, деревах (колеса, борони, збиті дошки), щоб птахи оселялися тут. Лелеки є героями багатьох легенд, казок, пісень.

Лелека білий (його ще називають чорногузом, буслом) поширений в Європейській частині Радянського Союзу (Україна, Білорусія, Молдавія, Прибалтійські республіки, захід РРФСР), гніздиться також у Закавказзі, в Середній Азії, на Далекому Сході. Зустрічається в Західній Європі. В Уссурійському краї цей птах не є синантропом. Там він селиться в глухих, важкодоступних місцях тайги, тобто поводиться так, як у нас його родич — лелека чорний. Оперення останнього чорне з металічним полиском, за винятком черева і грудей, які є білими. Чорні лелеки — рідкісні птахи. Вони оселюються на високих деревах окремими парами. Після гніздового періоду тримаються поодинці. Живляться земноводними, плазунами, рибою, гризунами, комахами.

Лелека білий прилітає на місце гніздування досить рано — починаючи із середини березня і до кінця квітня. Лелеки живуть парами. Великі, майже плоскі гнізда мостять на дахах будівель і на старих деревах. У цих гніздах птахи живуть багато років.

Лелек часто можна бачити в гнізді, де вони сидять або стоять на довгих тонких ногах (а то й на одній), іноді видаючи тріскучі звуки, які виникають від уда­рів однієї частини дзьоба об другу. Дорослі лелеки голосу не мають.

Політ лелек плавний, величний. Вони прилітають на луки й поля, де, повагом походжаючи, шукають здобич.

Живляться лелеки не тільки жабами, як дехто вважає. Їхньою їжею є й миші, полівки, у тому числі й водяні, ховрахи, багато різних комах, особливо водяних (плавунці та їх личинки), саранових. Цим вони приносять велику користь рибному й сільському господарству. Підраховано, що протягом дня лелеки приносять їжу одномісячним пташенятам 9 раз

З відкладених навесні 2—7 (найчастіше 4) білих яєць, які птахи насиджують по черзі, через місяць вилуплюються голі, безпорадні пташенята. На відміну від дорослих вони мають голос — пищать. Пташенята швидко ростуть; коли починають літати, то з батьками шукають їжу на луках і полях, разом з ними повертаються до гнізда чи іншого місця ночівлі. Так вони живуть до кінця літа.

Перед відльотом у теплі краї на зиму лелеки збираються в зграї. У вересні—жовтні вони залишають місця гніздування і відлітають на південь, в Африку, облітаючи Середземне море із Сходу. Птахи, які гніздяться на заході Західної Європи, летять через Піренейський півострів.

Останніми роками кількість лелек помітно зменшилася, особливо в Західній Європі, у деяких країнах вони вже навіть не гніздяться. Причиною цього є за­стосування отрутохімікатів на полях, осушення боліт, періодичні засухи, відстріл птахів на місцях зимівлі в Африці. Тому лелек треба всіляко оберігати й приваб­лювати. Не можна турбувати їх у гнізді. Слід створювати основи для будування гнізд. Так, юннати Вінниці придумали пристрій, схожий на козли, який вони ставлять на шиферний або залізний дах, щоб птахам легко було мостити гнізда.

Слід зазначити, що лелеки, як і інші птахи, пристосовуються до нових умов, які виникають з розвитком науково-технічного прогресу: є випадки, коли лелеки мостили гнізда на стовпах високовольтних ліній.

У лелеки білого 112 родичів. Це інші види лелек, ібіси, чаплі, молото-голови і китоголови. Найближчий родич лелек — китоголов, або королівська чапля. Цікаво, що він зовні схожий і на чапель, і на лелек, але відрізняється масивним дзьобом. Досить великий птах — 90 сантиметрів заввишки. Водиться китоголов в Африці, у верхів’ях Білого Нілу й Конго. Живиться рибою, жабами, маленькими крокодилами й черепахами. Це — рідкісний птах.

Лелека білий

Лелека білий

Сільська ластівка

Невеличка пташка, з чорно-синім верхом тіла і білим черевом та грудьми, має рудувато-коричневий лоб і горло. її гострі крила і два довгі крайні рульові пера хвоста є характерною ознакою виду. Більшу частину життя сільська ластівка проводить у повітрі, і лише під час будування гнізда її можна побачити на землі, коли вона бере в дзьоб вологий грунт біля калюжі або соломинку. Ноги в неї короткі, по землі ходить погано. Тримаються сільські ластівки здебільшого парами. Люблять сидіти на телеграфних проводах, при цьому майже завжди самець щебече.

Поширена сільська ластівка майже по всій території Радянського Союзу, за винятком Арктики. Таким поширенням вона зобов’язана людині. Населяє також Західну Європу, Азію, Північну частину Африки, Північну Америку. Оселяється здебільшого в будівлях (у сараях, коридорах, на верандах). Прилітає з місць зимівлі в квітні-травні.

Сільські ластівки — невтомні трудівниці. Вони будують гнізда з глини або землі, змочують її слиною (у період гніздування слинні залози цих птахів стають великими). За час будування гнізда пара птахів приносить у дзьобі до 350 грам глини. Гніздо ластівки прикріплюють до вертикальної стіни або до балки, ближче до стелі. Гніздо має форму четвертої або восьмої частини кулі; його краї ніколи не доходять до стелі або нависаючого над ним карниза. Щоб скріпити будівельний матеріал, сільські ластівки додають до глини невеликі соломинки. Усередині гніздо вимощують стеблами різних трав’янистих рослин, а зверху — пір’ям. Будують його протягом 5—10 днів.

Ластівка відкладає 4—7 білих з рудуватими цяточками яєць. Пташенята вилуплюються на 14— 16-й день. У південних районах у сільських ластівок буває дві кладки за літо, у другій кладці — 4 яйця. Пташенята вилуплюються голі, безпорадні. Вони швидко ростуть і на 15—20-й день залишають гніздо. Батьки інтенсивно годують пташенят, приносячи їм їжу 300—600 разів на день. Як і в усіх інших птахів, що ловлять комах на льоту, у них досить великий рот.

Сільські ластівки знищують багато шкідливих комах, особливо під час вигодовування пташенят. Батьки приносять пташенятам попелиць, різних жуків (серед них —довгоносиків), мух, ґедзів та інших кровосисних комах. Коли пташенята залишають гніздо, батьки їх ще годують кілька днів. Після періоду гніз­дування птахи збираються в зграї, які перед відльотом у теплі краї на зиму об’єднуються у величезні зграї. У вересні — жовтні вони залишають місця гніздування і відлітають в Африку, в Індостан, Індокитай, на острови Малайського архіпелагу. Птахи, які гніздяться в Північній Америці, зимують у Південній Америці.

Ластівка сільська

Ластівка сільська

Міська ластівка

Від сільської міська ластівка відрізняється значно коротшим і слабковиїмчастим хвостом, білим надхвістям і відсутністю рудуватого оперення на голові й шиї. Верхня частина тіла вкрита чорним пір’ям, нижня — білим.

Поширена міська ластівка майже на всій території Радянського Союзу, за винятком Арктики, Камчатки та пустинь Середньої Азії. Зустрічається вона в Японії та на півночі Африки. Навесні ластівки прилітають у квітні — травні. Відразу починають ліпити гнізда з глини або землі, змоченої слиною, над вікнами, під карнизами дахів, балконами. Гніздо має вигляд чашки. Його краї щільно прилягають до навислого над ним даху чи якогось виступу будівлі. Отже, за цією особливістю можна відрізняти гнізда міської і сільської ластівок. Усередині гніздо вимощене пір’ям свійських птахів.

У кладці — 4 білих яйця. Насиджує їх в основному самка 14—16 днів. Пташенята вилуплюються голі, безпорадні. У цей час «робочий день» батьків триває близько 16 годин. З їжею вони прилітають до гнізда в середньому 300 разів. Приносять грудочки з дрібних комах, склеєних слиною. Коли знижується температура повітря або йдуть дощі, пташенята й дорослі ластівки голодують, бо тоді комахи не літають, а ластівки живляться тільки тими комахами, що літають.

У гніздовий період міським ластівкам шкодять горобці. Ось випадок. У гнізді були досить великі пташенята, їх навіть важко було відрізнити від дорослих птахів. Лише попелясте забарвлення горла свідчило, що це молоді птахи. Пташенята ще не вміли літати. Висовуючи голови з гнізда, вони руйнували його краї. У цей час хатні горобці відшукували собі місця для другої кладки. Поки отвір у гнізді був малий, горобець не міг туди потрапити, та й дорослі ластівки часто сиділи в гнізді. Тепер, потрапивши в гніздо ластівки, горобець почав бити пташенят, вони, рятуючись, випали з гнізда й загинули.

Міські ластівки ловлять комах у значно вищих шарах повітря, ніж сільські, які тримаються ближче до поверхні землі. Живляться міські ластівки комарами, мухами — переносниками інфекційних хвороб: дизентерії, черевного тифу тощо, шкідниками полів, садів, лісів.

Після вильоту пташенят батьки ще їх годують кілька днів. Птахи збираються в зграї і задовго до настання холодів (у серпні — вересні) відлітають в Африку, Індостан, Індокитай, на острови Малайського архіпелагу.

Щоб привабити міських і сільських ластівок, можна робити штучні гнізда з суміші цементу й алебастру (у пропорції 1:1). Основою такого гнізда можуть бути цвяхи, забиті в дощечку відповідно до форми нижнього краю гнізда. У ластівок інстинкт гніздобудування настільки сильний, що вони все одно кладуть трохи будівельного матеріалу по краях отвору такого гнізда.

Досить цікавим є гніздо родички сільської й міської ластівок — рудопоперекової ластівки. Вона живе в Середній Азії, на Алтаї, в Забайкаллі, на півдні Далекого Сходу. Гнізда будує такі, як і міська ластівка, тобто закриті, тільки з дуже довгим (до метра) коридором перед входом. Від решти ластівок вона відрізняється рудим забарвленням попереку.

Ластівка міська

Ластівка міська

Горобці

Цих поширених біля людських жител птахів часто називають шкідливими. Та чи шкідливі горобці?

В СРСР налічується 10 видів горобців, з них на Україні — 2. Серед цих видів є рідкісні, наприклад: афганський і монгольський земляні горобці, саксаульний, рудий горобці. А пустинний горобець, що живе в Туркменії, в Репетекському заповіднику, потрапив до «Червоної Книги СРСР» разом з іншими нечисленними або зникаючими птахами, які потребують ретельної охорони. Численними є хатній і польовий горобці, які живуть осіло в усіх населених пунктах, але селяться і в різних деревних насадженнях, кручах, на узліссях.

Усі горобці мають спільні ознаки: вони відносно погано літають, стрибками пересуваються по землі, тримаються здебільшого зграями, особливо в зимовий період. Гніздяться в різних нішах, норах, під камінням або на деревах. Гнізда будують кулясті, із сухих трав’янистих рослин, вимощують їх усередині пір’ям диких і свійських птахів. У кладці — 4—8 яєць. Самки починають насиджувати їх після відкладання останнього яйця. Пташенята вилуплюються через 11—14 днів голі, сліпі, безпорадні. Стала температура тіла встановлюється у них лише через кілька днів. Горобці вигодовують пташенят переважно комахами та їх личинками.

Пташенята залишають гніздо через 12—18 днів. Вилетівши з гнізда, спочатку тримаються біля батьків, які годують їх ще кілька днів. З кінця літа горобці тримаються зграями. Живляться в цей період рослинною їжею, у тому числі й зерном.

Хатні горобці трохи відрізняються між собою забарвленням оперення. У самця верх голови сірий, горло та верхня частина грудей чорні, самки бурувато-сірі.

Хатні горобці іноді пошкоджують бруньки плодових дерев і кущів, скльовують ягоди, зерно, насіння соняшника, займають штучні гніздівлі, вивішені для інших птахів, завдають шкоди міським ластівкам. Але ж вони знищують дуже багато шкідливих комах та їхніх личинок (особливо під час вигодовування пташенят). їдять насіння бур’янів, різні покидьки. З комах віддають перевагу довгоносикам, коваликам, попелицям, тобто злісним шкідникам. Користі горобці приносять більше, ніж завдають шкоди.

Польовий горобець трохи менший, ніж хатній, самець і самка забарвлені однаково. Забарвлення голови однакове, на горлі маленька чорна пляма. Населяє більшість районів Радянського Союзу. Цей птах дуже корисний, особливо в Сибіру, Приморському краї, на Півночі України. Він поїдає різних шкідливих комах та їхніх личинок, особливо гусінь, саранових, трав’яних клопів, довгоносиків тощо. Пара горобців приносить пташенятам їжу близько 300 разів на день. Восени і взимку польові горобці живляться насінням різних бур’янів: лободи, щириці, мишію.

Орнітологи використовують польових горобців для насиджування яєць інших птахів, зокрема комахоїдних. Вони підкладають у їхні гнізда завезені з інших районів яйця тих птахів, яких хочуть поселити на новому місці. Польові горобці не тільки насиджують підкладені яйця, а й добре вигодовують і доглядають пташенят, що вилуплюються з цих яєць.

Горобці хатній і польовий

Горобці хатній і польовий

Кільчаста горлиця

Друзями людини називають не тільки тих птахів, які знищують шкідників. Є птахи, яких ми любимо за їхню красу, граціозність, поведінку, за своєрідний спів тощо. Саме до таких птахів належить кільчаста горлиця. Характерною ознакою цього птаха є чорне, облямоване білим півкільце зверху на шиї. Цікаво, що ця горлиця порівняно недавно поширилася на Україні, потрапивши з Балкан, і далі просувається на схід (у Білорусію, РРФСР).

У 1944 році в літературі про птахів з’явилося сенсаційне повідомлення: в Ужгороді виявлено горлицю на гніздуванні. А через три роки її гнізда було знай­дено в Мукачевому і в Чопі. Ще через рік вона з’явилася в Хусті, потім перелетіла через Карпати й почала заселяти парки Львова. Згодом її виявили в Луцьку. У 1955 році вона з’явилася в Києві, через шість років — у Чернігові, а ще через п’ять — у Сумах. На півдні України кільчаста горлиця розселялася повільніше. Тепер є звичайним птахом міст і сіл.

Кільчаста горлиця веде осілий спосіб життя, як типовий синантропний вид живе тільки в населених пунктах. Навесні птахи токують: самці піснею, харак­терними криками, рухами, польотом вказують самкам місце свого перебування. У цей час часто можна почути тихий голос горлиці-самця «у-ху-ху-у-у-у» або «ку-ку-ку-ку-у». Здебільшого для співу (воркування) птахи вибирають відкрите місце: дахи, телеантени, сухі, виступаючі з крон гілки дерев, стовпи і т. д. Поспівавши, самець злітає майже вертикально вгору на 10—15 метрів і, покружлявши в повітрі, сідає й знову співає. На Україні перше токування горлиць проходить у лютому-березні, проте токуючих горлиць можна бачити восени і навіть узимку.

Гнізда горлиці будують парами на деревах, будівлях, телеграфних стовпах, іноді навіть на стрілах підйомних кранів, що працюють на будівництві. Гніздо складається з невеликої кількості гілок, іноді просвічується наскрізь, коли дивитися знизу. Птахи тричі за літо виводять пташенят. Пари постійні. У кладці 2 яйця білого кольору, з них через 14 днів вилуплюються вкриті жовтуватим пухом сліпі пташенята. Через 5 днів пташенята кільчастих горлиць прозрівають, а через 25 уже добре літають.

Найважче кільчастим горлицям узимку, коли великі морози. У птахів відмерзають пальці. Під час великого снігопаду вони голодують. У цей час птахи тримаються біля зерносховищ, млинів, елеваторів. А ті, що залишаються в дворах, потребують для підгодівлі насіння, бо хліба вони не їдять. Живляться кільчасті горлиці насінням культурних рослин, яке вони збирають на токах, польових станах, дворах. Крім того, влітку їдять насіння бур’янів.

Кільчаста горлиця стає дуже численною, особливо в містах. Треба дбати про охорону цього гарного й цікавого для науки своїм розселенням птаха.

У горлиці 310 родичів, з яких досить своєрідним є вінценосний голуб, що живе в Новій Гвінеї та на деяких сусідніх з нею островах. Цей голуб — великий птах, до 75 сантиметрів завдовжки, на голові має красивий вінець з розпущених пер. Живе в лісі, більшу частину дня проводить на землі, збираючи під деревами опалі плоди.

Вінценосний голуб поступово зникає, його по-хижацькому знищують заради м’яса та для зоологічних музеїв світу.

Горлиця кільчаста

Горлиця кільчаста

Сірійський дятел

Цей красивий строкатий птах теж недавно поселився на Україні і теж з’явився з Балкан. Живе він також у Малій Азії, Ірані та Закавказзі. Уперше цього дятла виявили на Україні 1948 р. в місті Виноградові. Тепер птах поширився у Львівській, Ровенській, Житомирській і навіть Чернігівській (Ніжин, Ічня) областях. Цікаво, що сірійський дятел живе майже виключно в садах і парках міст і сіл. Це осілий птах. Він схожий на великого строкатого дятла, від якого відрізняється забарвленням хвоста (хвіст чорний), білою смугою над оком, що переходить на шию, тонким дзьобом, а також способом життя.

Великий строкатий дятел влітку живе в лісі і, як правило, не зустрічається в садах і парках. У населених пунктах з’являється лише взимку. Це осілий і почасти мандруючий птах. Завдяки міцному дзьобу він здатний розщеплювати лусочки шишок і виймати звідти насіння сосни. Це дає йому змогу зимувати в соснових лісах, не турбуючись про їжу. Навесні чути «барабанний» стукіт цього дятла, який він видає, швидко й часто стукаючи дзьобом об суху гілку. Гніздиться в дуплах. У кладці — 4—6 білих яєць, на яких сидять птахи 12—13 днів. Живиться і вигодовує пташенят різними комахами (короїдами, вусачами тощо).

Сірійський дятел, на відміну від строкатого, утворює пари взимку. Наприкінці лютого і в березні чути «барабанний» стукіт цих птахів. Політавши по гніз­довій ділянці, птахи сідають на гілку один навпроти одного, починають «кланятися» і воркувати. Гнізда роблять у дуплах дерев, які мають м’яку деревину (липа, тополя). Видовбують дупло завглибшки до 40 сантиметрів за 5—20 днів. У кладці 5—6 білих блискучих яєць, на яких удень сидить самка, а вночі — самець. Через 11 днів вилуплюються пташенята. Гніздо вони залишають через 24 дні. Пташенята в гнізді сидять тихо, на відміну від пташенят великого строкатого дятла, які весь час кричать.

Живляться сірійські дятли короїдами та їхніми личинками, гусеницями яблуневої плодожерки й непарного шовкопряда, коваликами та їхніми личинками — дротяниками, личинками вусачів, довгоносиками та іншими шкідливими комахами, а також жолудями, горіхами, насінням абрикос, суницями, вишнями. Пташеня­там приносять їжу понад 100 разів на день. Цікаво, що самець більше приділяє уваги вигодовуванню пташенят, ніж самка.

Сірійський дятел — найкорисніший серед дятлів, які трапляються в населених пунктах. Щоб уявити собі, яку користь дає цей птах, слід пригадати, що непарний шовкопряд відкладає близько 1000 яєць; з них навесні виходить ненажерлива гусінь, яка може об’їсти все листя на дереві. Сім’я дятлів з’їдає від 500 до 800 гусениць на день, тобто має очистити одне дерево від непарного шовкопряда.

Життя сірійського дятла ще не досить вивчене, тому спостереження за ним особливо цінні для науки. Цей нечисленний птах потребує ретельної охорони, як і всі дятли.

Родичами дятлів є тукани, які мають яскраве оперення. Вони живуть у тропічних лісах Південної та Центральної Америки, живляться плодами, зокрема бананами. У них великий (до 17 сантиметрів) дзьоб. Тукан токо — один з найбільших. Довжина його тіла — до 60 сантиметрів. Місцеве населення виловлює цих птахів заради м’яса.

Дятел сірійський

Дятел сірійський

Одуд

Це красивий птах із строкатим забарвленням з довгим, тонким, трохи зігнутим донизу дзьобом, великим рудим чубом на голові, якого він то розпускає, то складає, якщо помітить що-небудь підозріле. Приємний і голос у нього: «од-уд-уд». Коли його чуєш, то здається, наче хтось далеко-далеко дме в дудку. Птаха так і називають — одуд.

Одуди поширені в південній і середній смузі Радянського Союзу, особливо багато їх у степовій частині. Вони гніздяться в тріщинах стін різних кам’яних і саманних будівель, на горищах та ін. В середній смузі СРСР птахи мостять гнізда в дуплах дерев. У суцільних лісових масивах не гніздяться. Населяють відкритий ландшафт з окремими деревами, розрідженими лісами.

Прилітають птахи на місця гніздування в другій половині березня — у квітні. Появу їх можна помітити по глухому голосу самця. Пари постійні. Місце для гнізда займають багато років підряд, якщо їх ніхто не турбує. Самка одуда відкладає в травні — червні 4 — 9 яєць, які насиджує 16 — 17 днів. Яйця матово-білого кольору із сіруватим, блакитним або вохристим полиском, овальної форми. Перші дні насиджування самець годує самку, а пізніше — сам бере участь у насиджуванні яєць. Пташенята, що вилуплюються, вкриті рідким рудуватим пухом. Батьки їх годують великими комахами, приносячи їжу 75 — 100 разів на день. Їжу починають здобувати ще до сходу сонця, але коли добре розвидниться. Пташенята залишають гніздо через 22—24 дні після вилуплення.

Основною їжею, яку приносять батьки пташенятам, є капустянки — дуже шкідливі комахи городів, садів, лук, а також жуки та їхні личинки, різна гусінь. Своїм зігнутим дзьобом одуд обстежує кожну щілину в землі. Отже, він не тільки красивий, а й корисний птах.

У вересні одуди відлітають зимувати в Африку, Індію, Південний Китай, Бірму. Летять поодинці чи невеличкими групами.

У пташенят одуда досить оригінальний спосіб самозахисту. Коли до них наближається ворог або коли доторкнутися до спини пташеняти, воно високо піднімає задню частину тіла і викидає в напрямі ворога смердючу зеленувату рідину. Дорослі птахи при появі ворога розпластуються на землі, піднімають догори дзьоб і стають схожі на ганчірку.

Одуда можна приваблювати, особливо в степовій зоні, за допомогою штучних гніздівель із саману, каміння, дощок.

У Південній Азії і в Африці є родичі одуда — птахи-носороги. Самець цих птахів замуровує самку в дуплі. Для цього землю, рослинну труху птах змочує липкою слиною. Цим розчином він обмазує вхід у дупло, залишаючи невеликий отвір, крізь який годує свою «полонянку», а потім і пташенят 58—175 днів (у різних видів по-різному). Так самець охороняє самку і пташенят від змій, ящірок, хижих птахів.

Одуд

Одуд

Шпак

Шпак є одним з перших вісників весни. У березні-квітні вже можна почути виразну, гучну пісню птаха, у якій передається те, що він чув на місцях зимівлі на Середземноморському узбережжі Африки, у Малій Азії або в Південній Європі. Тут і квакання жаби, і посвист іволги, і крик перепела або кулика, спів вівчарика, чути іноді крики хижих птахів і навіть удари батога, верещання, тріщання. Шпак — чудовий наслідувач. Проте в нього в й своя пісня. Цей співак гніздиться у нас на території від заходу України до Байкалу. Зустрічається в Західній Європі, Азії (на схід до Індії), північній частині Африки.

Перед утворенням пар можна спостерігати шлюбні «танці» шпака: птах розставляє крила в сторони і тріпоче ними.

Шпаки охоче поселяються в шпаківнях. Самець приносить для гнізда будівельний матеріал: суху траву, пір’я. Згодом у гнізді з’являється 4—8 блакитних яєць, а через 14 днів — і пташенята. Батьки їх старанно годують, приносячи їжу близько 250 разів на день. Пташенята швидко ростуть і вже через 18 — 21 день залишають гніздо. Цікаво спостерігати, як дорослі птахи виманюють із шпаківні пташенят, які вже можуть літати. Вони то підлітають зовсім близько до шпаківні, то відлітають на 1 — 2 метри. Батьки що кілька днів годують пташенят, які вилетіли з гнізда, потім залишають їх.

Молоді птахи збираються зграями, тримаються в місцях, де є для них багато їжі, ночують у заростях очерету, на деревах. На відміну від дорослих у них буре забарвлення. У північних районах гніздування, де шпаки виводять пташенят один раз, молоді птахи після вильоту тримаються дорослих досить довго. На півдні у шпаків — дві кладки. Тут самець залишає пташенят першого виводку, повертається до своєї шпаківні і знову починає голосно співати, чекаючи самку.

Восени шпаки збираються тисячними зграями і мандрують по відкритих просторах (луках, сінокосах, полях, вигонах тощо). Перед відльотом кілька днів підряд самці з’являються вранці біля своїх шпаківень і співають пісню, ніби, прощаючись з рідними місцями.

З околиць Москви, де у шпаків одна кладка, птахи починають відлітати вже в останніх числах липня — на початку серпня, а на півдні України затримуються до листопада, окремі птахи навіть зимують.

Ми любимо й охороняємо шпака насамперед за те, що він приносить велику користь лукам, городам, садам, знищуючи гусінь метеликів (особливо совок), жуків та їхніх личинок, слимаків. Із жуків шпаки здебільшого поїдають хрущів, довгоносиків та їхніх личинок, що є найбільш небезпечними шкідниками розсадників, садових насаджень та польових культур. Тільки одна самка хруща відкладає близько 100 яєць, з яких виходять личинки, що живуть у грунті 3 роки, живлячись кореневою системою рослин. А ворогів у личинок зовсім небагато. Дорослі жуки в роки інтенсивного вильоту теж завдають великої шкоди.

Родичами шпаків є буйволові птахи, які живуть в Африці. Вони сідають зграйками на травоїдних тварин (буйволів, слонів, носорогів, антилоп і свійських тварин) і збирають з них кліщів та інших комах-кровососів. Розміром вони з шпака.

Шпак звичайний

Шпак звичайний

Серпокрилець

Улітку в місті можна бачити чорних птахів (трохи більших за ластівок), крила в яких, немов два серпи. Своєрідний свист серпокрильців: «ві-з-з-з-з-з, ві-з-з-з-з» — добре чути, коли кілька птахів ганяються один за одним. Вражає стрімкість їхнього польоту. Вони можуть літати з швидкістю 144 кілометри на годину. Цікавий цей птах і тим, що він втратив здатність ходити по землі: усі чотири пальці його ніг спрямовані вперед. Проте він добре чіпляється за стіни, краї скель.

Серпокрилець чорний поширений по всій Європі, а в Азії — на схід до Байкалу. Зустрічається він і в північно-західній частині Африки. Водиться в містах і селах, іноді — на стрімких скелястих берегах, прилітаючи з Африки у кінці квітня — в травні. Гнізда серпокрильці влаштовують під дахами, у щілинах високих будівель та скель. Для гнізда птахи ловлять у повітрі пір’я, сухі стеблинки, волосся, ганчірки, тобто те, що піднімається вгору від вітру. Самка несе 2—3 білих яйця, які насиджує 18 днів. Самець годує її в цей час. Пташенят годують обидва птахи, приносячи їжу близько 300 разів на день у вигляді грудочок з комах, склеєних липкою слиною. У пошуках їжі для годівлі пташенят серпокрилець пролітає 450—900 кілометрів на день. Пташенята залишають гнізда на початку липня. З північних районів птахи остаточно відлітають у серпні, з південних — у вересні. Температура тіла серпокрильців настільки нестала, що під час похолодання птахи ціпеніють.

Серпокрильці, як і ластівки, знищують дуже багато мошок, комарів та інших літаючих комах.

Родичами цього птаха є колібрі — найменші пташки світу, які важать 3—8 грамів (а деякі з них — не більш ніж 2 грами) і поширені в Південній та Північній Америці, та пальмові серпокрильці, що живуть в Африці і Південній Азії. Пташенята деяких видів колібрі теж ціпеніють. Лише насильне годування та обігрівання батьками повертає їх до нормального життя. Пальмові серпокрильці приклеюють своє гніздо до звисаючих листків пальм, а до гнізда — яйця. Наси­джують, притулившись вертикально до яєць. Родичами серпокрильців є й салангани, для яких характерна ехолокація — уловлювання посланих ними звуків, що відбиваються від різних предметів. Завдяки цьому птахи орієнтуються серед навколишніх предметів. Салангани будують свої гнізда із слини. Ці гнізда жителі Ін­донезії, Полінезії, Південно-Східної Азії вживають в їжу.

Серпокрилець чорний

Серпокрилець чорний

Хатній сич

Одним з найменших представників сов є хатній сич, який здавна живе поблизу житла людини. Його добре знають за характерним криком «по-хоо-вав». За цей крик марновірні люди недолюблюють сича і навіть вбивають при нагоді, бо він ніби віщує недобре. А в стародавніх Афінах хатнього сича вважали символом мудрості. Цей осілий птах поширений у південних районах СРСР — від України до Забайкалля. Зустрічається також у Західній Європі, Північній Африці, Азії. Населяє відкритий ландшафт. На північ розселявся разом з окультуренням ландшафту.

Сичі — сутінкові й нічні тварини. Політ сича в нічній тиші зовсім безшумний, тому що в нього м’яке, рихле оперення, а на зовнішньому опахалі першого махового пера в глушителі звуку — розсучені, гачкоподібно загнуті наперед борідки опахала. У сичів добре розвинений слух, вони точно встановлюють місце, звідки доноситься звук миші, яка гризе або пробігає. У них бінокулярний зір, тобто предмети розглядають відразу обома очима, як і люди. Очі в сичів спрямовані вперед.

Живуть сичі на горищах, під стріхами, у шпаківнях, норах, дуплах дерев парами, які утворюють на все життя. Самка відкладає до 8 білих яєць, на яких сидить 28 днів. Вона починає насиджувати після відкладання першого яйця, тому пташенята в гнізді — різного віку. Вилуплюються вони вночі, тобто ще в яйці в пташеняти встановлюється такий добовий ритм, як у дорослих птахів. У травні — червні пташенята залишають гніздо, але добре починають літати лише через тиждень.

Живляться сичі різноманітною тваринною їжею: мишовидними гризунами, комахами, особливо жуками, іноді дрібними птахами. Склад їжі залежить не тільки від місця, де живе птах, а й від пори року. Основна здобич сича в степовій зоні — мишовидні гризуни: 93% загальної кількості тварин. Особливо велика користь від сича в населених пунктах, бо він знищує багато хатніх мишей — носіїв різних небезпечних хвороб (туляремії, хвороби Боткіна тощо), шкідників зерносховищ, продуктів харчування.

Сови, в тому числі й сичі, малодоступні для спостережень, оскільки ведуть нічний та присмерковий спосіб життя. Тільки білій сові доводиться ловити здобич удень, адже на півночі, де вона живе, довгий час триває полярний день. Біла сова поширена на океанічних островах Арктики, на узбережжі та в ма­териковій тундрі Північного Льодовитого океану. Цей птах у деякі роки мандрує взимку в південні райони СРСР, зрідка його можна побачити навіть на Україні.

Сич хатній

Сич хатній

Галка

У народі кажуть: «Чорний як галка». Але це не зовсім правильно. Галки мають чорне оперення тіла, а шию сіру. В Східному Сибіру і на Далекому Сході зустрічаються галки з іншим забарвленням: знизу сірувато-чорні або білуваті. Тут в одній зграї можуть бути галки з різним забарвленням.

Поширений цей птах на більшій території Радянського Союзу. Немає його в тундрі та в суцільних лісових масивах Азіатської частини Радянського Союзу. Зустрічається в Західній Європі, Азії, Африці. Водиться в населених пунктах, розріджених лісах, на скелястих узбережжях морів. Гніздиться в розколинах скель, нішах будівель, під дахами, у норах, дуплах дерев.

На півдні Європейської частини СРСР галки ведуть осілий спосіб життя, а з північних районів на зиму мігрують на південь. На місцях зимівлі увечері вони збираються зграями. Осілі птахи з першим потеплінням, і навіть узимку, іноді парами прилітають до своїх торішніх гнізд. Навесні частина птахів відлітає на північ. У цей час на місцях гніздування помітне пожвавлення галок. Вони оглядають димарі, місця, де є старі гнізда голубів. Чути і їх гучні крики: «гал-ка, галка», «ках-ках-ках». Гніздо з гілок галки вистилають всередині соломою, ганчір’ям, ватою, клаптиками паперу та ін. Вони відкладають до 8 яєць, на яких сидять 18—20 днів. Пташенята вилуплюються голі, сліпі. У червні вони вже можуть лі тати і залишають гніздо. У неволі молоді галченята швидко звикають до людини і настільки, що літають слідом за «хазяїном», вчаться іноді вимовляти окремі слова. їх приваблюють різні блискучі предмети: ложечки, ґудзики тощо. Це птахи з порівняно добре розвиненою центральною нервовою системою.

Живляться галки переважно комахами, а восени — зерном та різними покидьками.

Приваблювати галок можна штучними гніздівлями, зробленими з дощок.

Родичем галки є грак. Цей птах має чорне забарвлення. У дорослих птахів шкіра біля основи дзьоба гола, вже на другий рік життя оперення тут випадає, почасти витирається, бо граки активно працюють дзьобом, шукаючи їжу в землі. Гніздяться колоніями на деревах у населених пунктах, поблизу від них або в полезахисних смугах. У гніздовий період птахи здіймають неймовірний галас.

Поширений грак у середній і південній смугах Радянського Союзу, деякі птахи зустрічаються на гніздуванні аж біля узбережжя Білого моря. З північних областей граки відлітають восени і на початку зими в південно-західному напрямі. Зимують тисячами на Україні, в Молдавії, а за межами СРСР — в південній та помірній смузі Європв Азії. Лише поодинокі птахи в теплі зими трапляються на широті Москви. Граки, що живуть на Україні і в Молдавії, залишаються на зиму недалеко від місць гніздування.

На місця гніздування птахи повертаються дуже рано. У середню смугу прилітають у березні (до Москви — у середині березня), на північ — у квітні (до Архангельська — у середині квітня).

У кладці 4—5, зрідка до 7 яєць зеленого кольору з бурими плямами. Насиджує їх самка 16—20 днів, її в цей час, а пізніше і пташенят годує самець. Через місяць пташенята залишають гніздо.

Граки є корисними для сільського господарства птахами. Вони знищують велику кількість шкідливих комах і навіть ссавців (гризунів). Ці птахи поїдають бурякових довгоносиків, гусінь лучного метелика, озимої совки, дротяників, личинок і дорослих хрущів, клопа-черепашку, полівок та мишей, а під час оранки, сінокосу — різних личинок та саранових комах. Родичем галок і граків у Новій Зеландії є гуйя. Цікаво, що в самця цього птаха дзьоб прямий, а в самки — загнутий і вдвічі довший. Тубільне населення полювало на цих птахів заради красивого оперення, що використовувалось як прикраса для головних уборів. Тепер різнодзьобу гуйю майже винищено.

Галки

Галки

comments powered by HyperComments