2 роки тому
Немає коментарів

Степові птахи пристосувалися до життя на відкритих просторах. Які основні пристосування вони мають? У степових птахів гострий зір. Більшість з них літає на значній висоті, може ((висіти» в повітрі, вистежуючи здобич, а потім каменем падає в траву на свою жертву.

У птахів, які пересуваються по землі в пошуках їжі, добре розвинуті ноги, зате мало розвинуті крила. Від ворогів вони рятуються швидким бігом.

У степу чимало їжі для птахів: насіння рослин, комахи, ховрахи, полівки, ящірки тощо. Проте тут немає зручних місць для захисту від ворогів. Тому в цих птахів добре захисне забарвлення: сірувато-жовте оперення — під колір ґрунту и випаленої на сонці рослинності.

Діяльність людини змінила природу степу. Цілинних степів у нашій країні стає дедалі менше. Значна частина цілинних земель розорана, на їх місці простягаються поля, частина степів використовується під пасовища. Це призвело до того, що кількість степових птахів — стрепетів, степових орлів, журавлів та ін.— значно зменшилася, бо вони можуть жити лише на цілинних ділянках степу. Але чимало птахів: сірі куріпки, жайворонки, дрохви, степовий боривітер та ін.— пристосувалися до нових умов, живуть на полях у степовій зоні.

Ландшафт у цій зоні й далі змінюється: там насаджуються полезахисні лісосмуги. По них у степ проникають незвичні для цих місць лісові птахи, які вносять нові зміни в рослинний і тваринний світ.

Залишки цілинного степу на території УРСР можна побачити в заповідниках та у вигляді невеликих смуг по узбережжю морів. З перших років Радянської влади приділяється велика увага охороні цих місць. У 1921 р. було оголошено державним заповідником Асканію Нову в Херсонській області. У 1961 р. на базі окремих заповідників: Хомутівського степу, Кам’яних Могил, Стрільцівського заповідника, Михайлівської цілини — створено Український степовий заповідник. Є ділянки цілинного степу також у Чорноморському заповіднику.

Створення заповідників позитивно позначилося на збереженні й збільшенні кількості степових птахів. Так, завдяки степовим заповідникам збереглися в нас журавлі-красавки, дрохви та інші птахи. Можна сподіватися, що заповідники допоможуть зберегти й такі рідкісні види, як степовий орел та стрепет, які поки що належать до зникаючих птахів України.

Стрепети

Закавказзя. Кизил-Агачський заповідник ім. С. М. Кірова — найбільше місце зимівлі птахів у Радянському Союзі. Їдемо степами заповідника. Наш автомобіль змушує підніматись у повітря все нових і нових птахів, яких ми до цього не помічали серед торішньої рослинності. Це зграї стрепетів. Як яскраво виділяється в польоті біле оперення їх крил, наче «дзеркальця». Біла хмара з десятків тисяч особин відлітає десь приблизно на кілометр і знову сідає. Здається, ніби сніг падає на землю і торкаючись землі, розтає. У стрепетів оперення верхньої частини тіла загалом сіре, нижньої — біле. Коли вони опускаються на землю і складають крила, білого забарвлення не видно. Це чудово захищає птахів. В разі небезпеки птахи затаюються, притискаючись до землі, і стають непомітними серед бурої рослинності.

У Радянському Союзі стрепети зустрічаються переважно в Заволжі, Західному Сибіру, Казахстані та Середній Азії, населяючи злакові й полинні степи, піщані й глинисто-солончакові рівнини. Ці птахи завбільшки з невелику курку належать до цінних мисливських тварин. Ведуть наземний спосіб життя. Швидко бігають, у повітря злітають стрімко, не розбігаючись. Літають теж швидко, але піднімаються над землею невисоко. Тримаються лише цілинних ділянок степу, де збереглася торішня трав’яниста рослинність. Кожний самець має свою територію, на якій навесні токує. Увечері, коли заходить сонце, можна спостерігати, як самець підстрибує на одному місці. Чути тріскучий крик, схожий на звук, який виникає, коли розривають тканину. Самець два рази вдаряє ногами об землю, потім швидко притопує, після чого підскакує в повітря. Раптово розкриті крила спалахують у променях сонця, що заходить. Гніздо стрепета — невелика ямка в землі, серед трави, вистелена тонким шаром сухих стебел. Самка відкладає 3—5 яєць, на яких сидить 20—21 день. Під час насиджування вона пригинає стебла рослин біля гнізда, утворюючи над собою покриття. Така споруда добре маскує самку і дає їй змогу оглядатися над низько схиленими рослинами, висунувши голову. Стрепети — виводкові птахи. Вилупившись, пташенята відразу йдуть за батьками.

Живляться стрепети комахами, пагонами рослин, насінням. Знищують багато шкідливих комах — жуків, саранових, гусінь метеликів.

Восени птахи збираються в зграї і мандрують до місць зимівлі в Північну Африку. .Частина птахів зимує в СРСР — у Закавказзі, Середній Азії, в Криму. Під час перельоту, приблизно в жовтні, вони з’являються і на півдні України. У ті часи, коли цілинні степи ще не були розорані, стрепети траплялися тут у великій кількості. З перетворенням степів на поля птахи не змогли пристосуватися до нових умов існування; вони поступово переселялися в місця із залишками степової рослинності, а потім майже зникли на території України.

Цілинних степів на території СРСР стає дедалі менше, зменшується й кількість стрепетів, тому питання про охорону цього нечисленного птаха стоїть дуже гостро. Його занесено до «Червоної Книги СРСР», полювання на нього заборонено.

Стрепет

Стрепет

Дрохва

Густий туман поступово перейшов у дрібний дощ, а на ранок тонка льодова кірка укрила землю, степову рослинність. Уранці весь степ блищав у перших променях сонця. Окремі застиглі краплини, наче сльози, нагадували про ту біду, яка скоїлася цієї ночі. Погано було не тільки звірям, а й птахам, особливо степовим велетням — дрохвам. У цих птахів нема куприкової залози, їх пір’я не змащується «жиром» — секретом цієї залози, тому від води намокає. Де й подівся гордий вигляд красенів-самців, схожих на гусарів своїми вусами. А тут ще й мороз. Позмерзалися крила. Тепер єдиний спосіб врятуватися від ворогів — втеча. Але далеко не втечеш. У минулі часи обмерзлих дрохв люди переслідували на конях і вбивали заради м’яса. Таке варварське «полювання» зараз категорично заборонене. Навпаки, коли дрохви потрапляють у біду, їх відловлюють, а після того, як вони відігріються і обсохнуть, випускають на волю.

Ці великі (бувають вагою до 16 кілограмів) вохристо-рудуваті з чорними поперечними смужками і плямами птахи поширені в нашій країні в степах і напівпустинях — від України до Далекого Сходу. Вони досить добре пристосувалися до зміненого людиною ландшафту, але уникають тих місць, де їх турбують люди. На місця гніздування прилітають у березні, а в теплі зими там і залишаються. Як і стрепети, дрохви токують. При цьому в самців розтягується воло, яке є повітряним мішком стравоходу, і від цього посилюються звуки, що їх видає птах під час токування. В інші періоди життя птахи не мають голосу. Як і в стрепетів, у них добре захисне забарвлення. Дрохви або ховаються від ворогів, затаюючись у траві, або тікають від них. Завдяки добре розвиненим сильним ногам, що спираються на три (а не на чотири) пальці, вони швидко бігають.

Живляться дрохви насінням диких і культурних рослин, комахами, ящірками, гризунами. Гніздо в них — звичайнісінька ямка в землі серед трави або хлібів. Самка відкладає в нього 2—5 яєць глинястого або зеленкуватого кольору з рудувато-бурими і сірими плямами. Насиджує ЗО днів. Високі, з довгою шиєю птахи бачать досить далеко, сидячи на гнізді.

Восени дрохви збираються в невеликі зграї і в кінці вересня відлітають на південь — у Крим, Закавказзя, Середню Азію, а за межі СРСР — в Іран.

Спроби одомашнити дрохв виявилися невдалими. У природі їх залишилося небагато. Дрохви охороняються законом, і тому руйнувати їхні гнізда, навіть з метою одомашнювання, а також полювати на них категорично забороняється. Цього птаха також занесено в «Червону Книгу СРСР».

У глинистих і піщаних пустинях Середньої Азії, Казахстану живе родич стрепетів і дрохв — джек. Цей нечисленний перелітний птах перебуває під загрозою зникнення і також записаний у «Червону Книгу СРСР». Як рідкісний залітний птах він трапляється і на Україні. Полювання на нього заборонене.

Дрохва

Дрохва

Польовий соловейко

Так називають польового жайворонка за його чудовий спів. Називають його також першим провісником весни. Ще поля вкриті снігом, ще з’явилися тільки перші таловини, а вже чути дзвінку, життєрадісну пісню цього маленького птаха, який десь високо в повітрі «висить» над полем, тріпочучи крилами. Згодом він стрімко спускається і сідає на таловини.

Цей скромно оперений птах поширений майже по всій країні, за винятком Півночі, тайгових і пустинних районів. Населяє він поля, степові й сухі ділянки лук. Гніздо мостить на землі, в ямці із стебел трав’янистих рослин і вимощує його пухом, шерстю тварин. Самка відкладає 4—5 яєць сірого кольору з темними цятками. За літо буває 2—3 кладки. Часто гнізда жайворонків гинуть під час польових робіт. Насиджує самка 14 днів. Восени птахи зграйками тримаються на полях; у вересні починають відлітати на південь. Першими відлітають молоді жайворонки, потім старі самки, а за ними й старі самці. Деяка частина птахів зимує на півдні країни.

Живляться жайворонки у весняно-літній період майже виключно комахами та пагонами рослин, а восени повністю переходять на живлення насінням. Пташенят вигодовують в основному комахами, більшість яких є шкідниками сільського господарства.

Родичами польового жайворонка є посмітюха, або чубатий жайворонок, і джурбай, або степовий жайворонок. Пісня степового жайворонка вранці так дзвенить у степу, що голоси інших птахів майже нечутні. Вона так само мелодійна й дзвінка, як у його побратима.

Жайворонок польовий

Жайворонок польовий

Боривітер

У повітрі «повис» птах розміром з галку, з рудим оперенням і довгим прямо зрізаним хвостом. Це — боривітер. Птах, тріпочучи крилами, з висоти підстерігає здобич. Голова його спрямована проти вітру, тому створюється враження, ніби він бореться з вітром і хоче втриматися на одному місці або намагається летіти вперед. Ось чому його назвали боривітром. Побачивши полівку, птах каменем падає вниз. І ось в його лапах здобич. Птах полетів до лісосмуги і звідти доноситься його різкий крик: «клі-клі-клі». У лісосмузі, в старому сорочачому гнізді, де самка боривітра відклала 4 яйця, вивелись маленькі, сліпі, пухнасті пташенята. Самка охороняє й обігріває їх. Відриваючи малесенькі шматочки м’яса від здобичі, яку приносить самець, вона вкладає їх у дзьоби пташенят. Майже місяць доведеться батькам турбуватися про пташенят, поки вони не почнуть літати.

На території України гніздяться степовий і звичайний боривітри. Крім мишовидних гризунів, вони виловлюють різних комах, особливо саранових. Іноді їх здобиччю стають плазуни і навіть птахи, які гніздяться на землі, але шкода від цього незначна.

Обидва боривітри за походженням — степові птахи, про що свідчить їхня здатність подовгу «висіти» в повітрі, вистежуючи здобич. Степовий боривітер поширений у степовій, пустинній і напівпустинній зонах країни, а звичайний — у більшості районів СРСР, крім крайньої півночі.

Гніздяться боривітри найчастіше на деревах, крутих скелястих схилах ярів на узбережжі лиманів, моря, річок, у будівлях населених пунктів, де є напівзакриті сховища для гнізд.

Відрізняються між собою обидва види забарвленням оперення і кігтів, які в степового боривітра білі, а у звичайного — чорні.

Зимують боривітри в Африці, де живе їхній родич — птах-секретар. Він теж житель степових, а також лучних просторів. Свою назву дістав за чорні пера, що стирчать на голові, нагадуючи цим колишніх секретарів, які носили пера за вухом. Більшу частину свого життя птах проводить на землі. Це хижий птах. Живиться земноводними, плазунами, дрібними ссавцями й комахами. Високі ноги добре захищають його від укусів отруйних змій, які часто теж стають його жертвою.

Боривітер звичайний

Боривітер звичайний

Красавка

Так називають степового журавля, очевидно, за його граціозність. Дуже рідко тепер він трапляється в степах України. Рідко в вдається побачити чудовий журавлиний «танець», який танцюють обидва птахи пари. У минулому, років півтораста тому, цих журавлів було багато. Очевидці так описували їхні «танці». Птахи збираються на «танець» в одне місце. Тут вони утворюють велике коло, іноді з двох-трьох рядів. Усередині кола «танцює» кілька птахів. Натанцювавшись, вони повертаються в коло, а на їхнє місце виходять нові. Під час танців чути було їхні трубні звуки.

Мені довелося спостерігати танець красавки в Азово-Сивашському заповідно-мисливському господарстві. Не маючи пари, одинокий птах, в якого було пошкоджене крило, почав свій «танець» переді мною. Довелося скласти йому компанію. Він викручувався і підскакував, як на пружині, крила, здавалось, не мали кісток.

Трапляється красавка від України до Забайкалля. У Радянському Союзі — основні місця гніздування цього птаха.

Прилітають красавки на батьківщину в другій половині березня — на початку квітня. Степи й напівпустині — характерні місця гніздування птахів. Гніздя­ться вони в полинних, полинно-злакових і злакових степах, зрідка — на солончаках. Це типовий житель степів. Гніздо влаштовує на землі в неглибокій ямці. У кінці квітня — на початку травня самка відкладає два яйця зеленуватого або глинястого кольору із сірими й бурими плямами. У червні з’являються пташенята, вкриті жовтувато-бурим пухом, які можуть бігати й брати їжу із землі. Майже зразу після народження вони залишають гніздо і ходять разом з батьками. Після того, як пташенята почнуть літати, птахи об’єднуються в зграї. У вересні вони відлітають на південь. Зимують красавки у Північно-Східній Африці.

Живляться ці птахи насінням, пагонами рослин, безхребетними й дрібними хребетними тваринами. З культурних рослин поїдають зерно кукурудзи, пшениці.

Красавки — зникаючі птахи, тому полювати на них категорично заборонено.

У Якутії, Прибайкаллі, Забайкаллі, Амурській області й Хабаровському краї живе родич красавки — рідкісний птах журавель-монах. Названо його так за чорне забарвлення. Раніше на цих журавлів полювали на місцях зимівлі в Японії заради м’яса й пір’я, часто з допомогою птахів-мисливців. Через те кількість їх різко зменшилася. Але закон про заборону знищення цих птахів, який вийшов у Японії в кінці минулого століття, допоміг зберегти їх. Тепер у деяких містах Японії, наприклад у місті Ідзумі, влаштовується свято проводів журавлів. Японці знають. що у нас полювання на журавлів-монахів заборонене і чорні журавлі обов’язково повернуться восени до них.

На Далекому Сході живе японський, або маньчжурський журавель. На земній кулі цих птахів залишилося не більше, як 300 особин. Гніздяться вони на озері Ханка у заплаві Середнього Амуру і в Японії. Обох цих журавлів занесено до «Червоної Книги СРСР», оскільки вони перебувають під загрозою зникнення.

Красавка

Красавка

Сіра куріпка

Досить скрутне життя в осілих птахів узимку, коли ожеледиця або випадає глибокий сніг. Особливо важко тим птахам, які здобувають їжу на землі. Але до таких умов поступово пристосувалися птахи. Одні з них використовують запас» власного жиру, інші — тримаються біля житла людини, де можна знайти їжу. Деякі живляться там, де розгрібають сніг інші тварини, відшукуючи собі їжу. Сірі куріпки, наприклад, «дружать» із зайцями. Але яка може бути дружба, коли зайці — нічні тварини, а сірі куріпки — денні? Виявляється, що вночі зайці на полях розгрібають сніг і живляться озиминою, а вдень на цих місцях живляться листочками озимини куріпки. Цікаво, що кількість зайців ніби регулює кількість сірої куріпки. Але коли випадає дуже товстий шар снігу, птахам доводиться кидати свої звичні місця і залітати навіть у населені пункти. Ось у таку багатосніжну зиму 1939/40 pp. вони з’явилися в Києві. Знесилені птахи майже не могли літати. Ті з них, які потрапили в руки друзів природи, дожили до весни.

У багатосніжні зими мисливці й любителі природи підгодовують цих птахів.

Поширені сірі куріпки в Європейській частині Радянського Союзу, за винятком північних районів, у Казахстані, Західному Сибіру, на Кавказі, де є степи, поля та луки. Завбільшки вони з голуба, приземкуваті, загального вохристо-рудого забарвлення.

Узимку птахи тримаються зграйками, виводками. Навесні ці зграйки розбиваються на пари і відшукують місця для гніздування: кущі в балках, долинах річок, лісових смугах, на узліссях. Сірі куріпки добре пристосувалися до умов окультуреного ландшафту, люблять місця біля водопоїв. Гніздо — ямка в землі, у яку самка відкладає 8—26 яєць. Це справді рекордистки-несучки. Завдяки великій кількості яєць у кладці відновлюється кількість птахів, що загинули з різних причин протягом року. Забарвлення яєць однотонне, вохристе або світло-буре. Під прикриттям трави, куща або купиння гніздо непомітне. Насиджують обидва птахи пари 24—25 днів. Водять пташенят самка і самець. Забарвленням вони не відрізняються один від одного, лише в самця є підковоподібна каштанова пляма на череві. У пташенят дуже швидко відростають великі махові пера. Це дає їм можливість під час небезпеки піднятись у повітря і відлетіти на деяку відстань від ворога. У серпні виводки збираються в зграї до 50 особин.

Живляться сірі куріпки комахами, зокрема метеликами, гусінню, лялечками п’ядунів, совок, лялечками й личинками мурашок, трав’яними клопами, жуками, личинками коваликів (дротяниками), цикадами, сарановими тощо, а також зерном та листками диких і культурних рослин.

Серед родичів сірої куріпки слід згадати смітних курей, які живуть у тропічних лісах островів Малайського архіпелагу і в Австралії. Вони не будують гнізд, не насиджують і не вигодовують пташенят. Наприклад, малео, щоб знести яйце, залишає ліс і йде за 30 кілометрів до узбережжя моря. Тут самка в пі­щаному ґрунті вириває яму до метра глибиною, відкладає в неї яйце і засипає його піском. На цьому турбота про потомство закінчується. Інкубація відбувається під дією нагрітого піску. Через кілька днів самка знову відкладає яйце. Так вона може знести більше десятка яєць. Пташенята самі вибираються з піску і добираються до лісу. Батьки не знають своїх дітей, а діти не знають ні батьків, ні братів та сестер.

Інші види смітних курей, а їх більш як десяток, створюють власні «інкубатори». Вони або загрібають яйця в пісок, або відкладають у купи з листя, трави. Такі «інкубатори» півень починає будувати заздалегідь, приблизно за півроку до початку відкладання яєць. Зробивши яму глибиною близько трьох метрів, а діа­метром 3—5 метрів, півень згрібає в неї листя, траву. Волога від дощів, що потрапляє на листя, сприяє гниттю, завдяки цьому утворюється тепло. Пташенята, які залишають «інкубатор», можуть уже літати.

Куріпка сіра

Куріпка сіра

comments powered by HyperComments