2 місяці тому
Немає коментарів

Територія Івано-Франківської області входить до складу (рис. 3) двох великих геоструктурних одиниць: Карпатської геосинклі­нальної області і південно-західної окраїни Руської платформи (Воли-но-Подільська плита).

У межах Карпатської геосинклінальної області виділяються дві ос­новні одиниці: Карпатська складчаста область і Передкарпатський кра­йовий прогин.

У геологічній будові Карпатської складчастої області беруть участь інтенсивно дислоковані флішеві відклади крейди та палеогену, виявлені монотонним переверствуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів. Дав­ніші (юрські, тріасові і домезозойські) утворення виходять на поверхню тільки на півдні в Чивчинських горах.

Карпатську складчасту область від південно-західної окраїни Русь­кої платформи відділяє область інтенсивного неогенового прогинання — Передкарпатський крайовий прогин — заповнений потужною (4—5 км) товщею міоценових молас. 3а характером геологічної будови прогин ді­литься на дві зони: а) Зовнішню, яка утворилась на палеозойських і ме­зозойських відкладах Волино-Подільського закінчення Руської платфор­ми та стародавніх складчастих структурах, що облямовують її з півден­ного заходу; б) Внутрішню, яка утворилась на складчастій флішевій основі.

На території південно-західної окраїни Руської платформи найбільш древні утворення представлені кристалічними породами. їх виходи відо­мі далеко за межами Івано-Франківської області — в районі Шепетівки і Ямполя. Кристалічний фундамент полого (1 —1,5°) занурюється у захід­ному і південно-західному напрямах і поступово перекривається чим­раз молодшими осадками рифею, кембрію, ордовика, силуру, девону, карбону і трансгресивно залягаючими осадовими утвореннями крейди та неогену.

СТРАТИГРАФІЯ

На території Івано-Франківщини на поверхні відслонюються різні за своїм віком породи: палеозойські, мезозойські, палеогенові, неогено­ві і четвертинні.

Найбільш древні палеозойські утворення мають дуже мале терито­ріальне поширення, і їх виходи на поверхню відомі тільки в Чивчин­ських горах. Недавно рифейські і палеозойські утворення були розкриті глибокими свердловинами (глибиною до 3 км і більше) у межах Передкарпатського прогону.

Домезозойські утворення Чивчин (Мармароський кристалічний ма­сив). Виявлені вони потужним комплексом метаморфічних порід, у роз­різі яких виділяються дві самостійні структурно-фаціальні зони: південна (Білопотіцька) і північна (Берлебасько-Перкалабська). Перша в основ­ному збудована породами білопотіцької (сланцево-гнейсової), бутин­ської (кварцито-гнейсово-сланцевої) і діловецької (карбонатно-сланце­вої) світ. Друга охоплює райони розвитку порід берлебаської (порф­роїдно-сланцевої) і мегурської (кварцито-сланцевої) світ.

Відсутність палеонтологічних даних ускладнює визначення віку метаморфічних порід. Одні дослідники (Н. П. Семененко та ін., 1965) вважають їх рифейськими утвореннями. Інші (А. К. Бойко та ін., 1969), посилаючись на численні визначення абсолютного віку калій-аргоновим методом, час регіонального метаморфізму визначають в 342—322 млн. років, що відповідає лише верхам девону — нижньому карбону (судет­ська фаза герцинської складчастості).

Карбон і перм Мармароської зони. На древніх метаморфічних породах місцями залягає 50—100-метрова товща темнокольорових порід, представлених тонким переверствуванням дрібнозернистих піско­виків, алевролітів, вапняків та глинистих сланців, переповнених графіти-зованими рослинними рештками (кваснинська світа).

Кам’яновугільні породи незгідно перекриваються строкатою тов­щею красноплесівської світи (перм) з базальним конгломератом в основі. У розрізі красноплесівської світи виділяються три товщі: а) базальна грубоуламкова б) вулканогенно-осадочна і в) теригенно-гіпсоносна.

Палеозой південно-західної окраїни Руської платформи. У долині Дністра відслонюються прекрасні виходи силуру і девону. Відслонення силурійських порід по Дністру в межах області тягнуться на відстані близько 20 км від с. Устечко на заході до с. Городниці на сході.

Розріз силуру на Поділлі має велику потужність (близько 850 м) і в нижній частині складається переважно з карбонатних, а в верхній — з карбонатно-теригенних і теригенних порід. Залягаючи з розмивом на ордовику, утворення силуру згідно перекриваються червоно-кольорови­ми пісковиками нижнього девону.

У межах Івано-Франківської області по долині Дністра в с. Устечко виходять верхи силуру, представлені породами іванівського горизонту. Іванівський горизонт (потужність близько 125 м) складається з чергу­вання сірокольорових і червонокольорових пачок. Перші (домінують в розрізі) в основному представлені вапняками та аргілітами, а другі — масивними алеврітовими аргілітами і проверстками глинистого вапня­ку. В породах часто трапляються скам’янілості табулят, пелеципод, бра­хіопод, моховаток, остракод і панцирних риб.

Породи іванівського горизонту наверху поступово переходять у нижньодевонський комплекс червоних теригенних порід дністровської світи (потужність 350 м). У її розрізі наявні косоверствуваті пісковики, алевроліти і аргіліти озерного і алювіального походження. В окремих, пластах трапляються масові скупчення решток панцирних риб.

На території Передкарпаття відклади палеозою розкриті свердло­винами тільки в Зовнішній зоні прогину (райони Калуша,. Лісної Сло­бідки та ін.). У Лісній Слобідці вони представлені щільними глинисти­ми сланцями темно-сірого і чорного кольору, неоднаково піскуватими і вапнистими, нерідко в верхній частині розрізу з окремими проверстками кварцитових пісковиків. Породи звичайно залягають під різними кута­ми нахилу — від 15 до 45°; наявність фауни тентакулітів дозволяє від­нести їх до верхнього силуру.

Тріас. Відклади тріасу трапляються тільки в Чивчинських горах. З огляду на літологію вони представлені вапняками і доломітами. Де­тальне вивчення відкладів дозволяє на території Чивчин виділити: (В. І. Славін, 1966) два основні літолого-фаціальні типи розрізу: доло­мітовий, пов’язаний з південною частиною Чивчин (Мінчельський і Маскотинський райони), і вапняковий, котрий тяжіє до зони насуву Мармароського кристалічного масиву на Рахівську зону. Загальна по­тужність тріасу досягає 200 м.

Юра. Корінні виходи юри трапляються у межах Волино-Подільсь­кої плити та в Чивчинських горах.

У межах Волино-Подільської плити юрські породи виходять на поверхню по Дністру (околиці Нижна), а також були виявлені бурін­ням у Зовнішній зоні Передкарпатського прогину в районах Кадобни, Гринівки, Братковець, Лісної Слобідки, на північ від Надвірної, Джу­рова, Косова та інших. Нижня частина юрських відкладів належить до середньої юри, верхня — до верхньої юри.

Середньоюрська товща (рудківська світа) ділиться на дві підсві­ти: нижню і верхню. Перша з них складається з кварцевих середньо­зернистих і дрібнозернистих пісковиків, серед яких спостерігаються проверстки темно-сірих алевролітів і рідко сірих аргілітів.

На території Івано-Франківщини в межах Зовнішньої зони Перед­карпатського прогину і Волино-Поділля трапляються тільки відклади верхньої юри. Ці утворення, потужність яких досягає 150—500 м, пред­ставлені породами нижнівської світи (кімеріджтітон).

У Чивчинських горах є відклади нижньої, середньої та верхньої юри. У верхів’ях Чорного Черемошу розріз юри починається 20-метро-вою пачкою тонко- і середньоверствуватих «грудкуватих» червоних вап­няків та мергелів з фауною амонітів і рештками брахіопод, кріноїдей та белемнітів. Більш молоді відклади лейясу—байосу представлені темно-сірими піскуватими вапняками. Загальна потужність верхнього лейя­су — байосу не перевищує 15—20 м.

У кінці пізньоюрського часу морська трансгресія охопила всю те­риторію Українських Карпат. Карпатський тітонський басейн осадкона-копичення у цей період був з’єднаний з морським басейном Львівського юрського прогину. Дно моря було дуже рухливим і в різних місцях від­кладались різні осадки. У Мармароській зоні в тітоні формувалися ко­ралові та брекчієподібні вапняки. У Чивчинських горах утворилися світ­ло-сірі масивні вапняки, прорвані місцями базальтовими породами. Окремі проверстки, дуже збагачені цими породами, нагадують конгло­мерат. Загальна потужність відкладів досягає 100 м.

Крейда. Крейдові відклади на території області виявлені морськими платформеними і геосинклінальними (флішевими) фаціями. Перша відміна поширена в межах Волино-Подільської плити і в Зовнішній зоні Передкарпатського прогину, друга — у Внутрішній зоні Передкарпатсь­кого прогину (Покутські Карпати) і в складчастій області Карпат.

У межах поширення платформених фацій у розрізі крейди виді­ляються відклади верхнього альбу, сеноману, турону і сенону.

Верхньоальбські відклади відслонюються у різних місцях на схилах долини Дністра та його приток. У їх складі знизу вверх виділя­ються: а) кварцево-глауконітові піски і місцями слабо зцементовані пісковики. Потужність 2 м; б) моховатко-голкошкірові («їжакові»), органогенно-детритні, місцями піщанисті, вапняки, переповнені уламка­ми їжаків, молюсків і моховаток. Потужність 10—20 м; в) опоки та опалові спонгіоліти з халцедоновими стяжіннями і інколи пластовими кременями. Потужність коливається у межах 0—20 м.

Відклади сеноманського ярусу звичайно починаються кварцево-глауконітовим піском (потужність біля 3 м). Вище залягають масивні сірі вапняки (3—5 м і більше) з частою фауною іноцерамів.

Туронський ярус складається з майже чистих світло-сірих вапняків з рідкими лінзоподібними стяжіннями чорного і рідше сірого кременю. У породах трапляються масові скупчення олігостену, форамініфери і уламки іноцерамів. Загальна потужність турону досягає 100 м.

У ранньоконьякський час на території Волино-Подільської плити відбулося загальне зміління морського басейну, в якому відклалися мергелеві і крейдові вапняки.

Більш верхні горизонти сантонського, кампанського і маастрихтсь­кого ярусів в основному складаються з крейдоподібних мертелів, крей­доподібних вапняків і рідше мергелистих алевролітів.

Розташований у Внутрішній зоні Передкарпатського прогину і в області Складчастих Карпат флішевий басейн також був теплим, але відзначався більшими глибинами та іншими умовами осадконакопи­чення.

Вивчення геосинклінальних відкладів крейди дозволяє помітити ве­лику різницю між розрізами Чивчинських гір і рештою території склад­частої області, яка протягом усієї крейди інтенсивно прогиналась і за­повнювалась потужними (до 2—2,5 км) флішевими відкладами. Область Чивчин в той же час то покривалась неглибоким морем, в якому відкладались карбонатноуламкові відклади нефлішового типу, то під­німалась і часом, в окремі моменти, ставала сушею. З альбською транс­гресією пов’язується утворення потужної товщі (1000 м) конгломератів, пісковиків і алевролітів соймульської світи (верхній альб-сеноман). Від­сутність більш молодих відкладів крейди дає підстави припускати, що в пізньокрейдяний час вся територія Чивчин знову була сушею.

Зовсім інша картина спостерігається на північ від Чивчин в області флішевого басейну. У ранній крейді тут майже всюди відкладалися темнокольорові товщі карбонатно-теригенного флішу (рахівська світа). Деяка зміна умов настала тільки в другій половині ранньокрейдового часу, коли в Рахівській і в Сухівській структурно-фаціальних зонах у баремі, апті та альбі накопичувались потужні товщі грубоверствуватого піщаного флішу з окремими пачками тонковерствуватих алевролітово­аргілітових і навіть мергелистих порід (білотисенська і буркутська сві­ти). У більш північних тектонічних одиницях (Чорногірська і Скибова зони, Внутрішня зона Передкарпатського прогину) в цей же час фор­мувався чорний, звичайо невапнистий, піщано-глинистий фліш (ши­потська і спаська світи). Початок пізньокрейдового часу ознаменував­ся утворенням своєрідної пачки строкатих (червоних та зелених) гли­нистих порід з радіоляритами і смугастими кременистими породами, яка до верху переходить у товщу сірого або темно-сірого піщано-глинистого флішу (стрийська, скуповська і чорногірська світи). Загальна потужність верхньокрейдових утворень дуже велика і звичайно перевищує 1000 м.

На території Скибової зони і в межах Внутрішньої зони Перед­карпатського прогину (Покутські складки) крейдові відклади представ­лені товщею (800 м) ритмічного переверствування сірих пісковиків, алевролітів і аргілітів стрийської світи (турон—датський ярус).

У більш південній Чорногірській зоні розрізи крейди більш повні і там же відомі виходи нижньої крейди, збудовані з темно-сірого піщано-глинистого флішу шипотської світи (барем—альб). За літологічним скла­дом у розрізі цієї світи виділяються дві частини: а) нижня, глиниста, представлена чорними розсланцьованими аргілітами з проверстками дрібнозернистих склуватих пісковиків і мертелів; б) верхня, пісковикова, в складі якої домінуючу роль відіграють грубоверствуваті, темно-сірі і сірі, нерідко склуваті пісковики. Загальна потужність шипотської світи понад 500 м.

Вище залягають відклади яловецької світи (сеноман—турон), нижня частина яких представлена червоними та зеленими аргілітами з окре­мими проверстками мергелів і радіоляритів. Більш верхню частину роз­різу складають тонковерствуваті пісковики, алевроліти і аргіліти темно-сірого і зеленуватого кольору. Загальна потужність яловецької світи коливається у межах 200—300 м. У зоні хребта Скупової яловецькі поро­ди поступово переходять у потужну (800 м) ритмічну товщу сірого піща­но-глинистого флішу скуповської світи (верхній турон—датський ярус), який дуже нагадує стрийські відклади. Дальше на південь відклади скуповської світи фаціально заміщаються грубим пісковиковим флішем, відомим у геологічній літературі під назвою «чорногірських пісковиків» (чорногірська світа). Загальна потужність чорногірських пісковиків по­над 1000 м.

Найнижчі горизонти крейди поширені в Рахівській зоні, де вони представлені ритмічним темно-сірим карбонатно-теригенним флішем рахівської світи (неоком).

Нижньокрейдові відклади також дуже поширені на території Су­хівської зони. Потужний комплекс крейди тут поділяється на дві світи: білотисенську (баррем(?)—альб) і буркутську (альб—сеноман). Перша з них представлена переверствуванням тонкоритмічних алевро­літо-аргілітових (місцями мергелистих) пачок з грубоверствуватими пісковиками і навіть гравелітами. Загальна потужність пород досягає 1000—1200 м. Друга складається з груборитмічного піщаного флішу, потужністю понад 800 м, прекрасні виходи якого можна бачити в басейні Чорного Черемошу в околицях Буркута.

Палеоген. У кінці пізньокрейдового часу почалася перебудова флі­шевого басейну, в результаті чого значно змінились умови осадконако­пичення. У розрізі потужного (місцями 2—3 км) і фаціально мінливого палеогенового флішу виділяються два комплекси: 1) нижній, який об’єд­нує пісковикові і ритмічні строкаті та зеленувато-сірі породи палеоцену і еоцену; 2) верхній, олігоценовий, який включає чорні бітумінозні гли­нисті верстви («менілітові сланці»), молодшу товщу сірих кросненських шарів та глинисті відклади поляницької світи.

У палеоцені в Скибовій зоні й у Внутрішній зоні Передкарпатсько-го прогину майже всюди відклалися масивні пісковики ямненської світи (потужність 100—300 м) з яремчанським горизонтом строкатих глини­стих порід в основі.

Більш молоді, еоценові, відклади поділяють на три товщі: а) маняв-ську світу, представлену дрібноритмічним зеленкувато-сірим флішем (потужність 200—500 м); б) вигодську світу, виявлену масивними піс­ковиками (потужність 150—300 м); в) бистрицьку світу, представлену зеленкуватим ритмічним флішем.

У Чорногірській зоні палеонтологічно охарактеризовані відклади па­леогену в скибі Скупової виходять у районі сіл Топільче і Гринява. У їх розрізі виділяють знизу вверх: а) гнилецьку світу (палеоцен—ниж­ній еоцен), представлену товщею (500 м) ритмічних порід з проверстками масивних пісковиків в основі та пачкою (40—80 м) строкатих шарів у покрівлі; б) топільчанську світу (нижній і середній еоцен), складену грубоверствуватими та масивними пісковиками (100 м) в) про­бійненську світу (верхній еоцен і можливо верхи середнього еоцену), яка охоплює товщу (500 м) сірого піщано-глинистого флішу з строкатоко­льоровими породами в підошві.

Дуже поширені олігоценові відклади. У Береговій скибі та у Внут­рішній зоні Передкарпатського прогину вони діляться на менілітову (нижній та середній олігоцен) і поляницьку (верхній олігоцен) світи. Менілітова світа (потужність 1000—2000 м), в свою чергу, поділяється на три підсвіти: нижньоменілітову, лоп’янецьку і верхньоменілітову.

Нижньо- і верхньоменілітова підсвіти складаються з темно-ко­ричневих, майже чорних, тонкоплитчастих, бітумінозних аргілітів з іржаво-жовтими нальотами ярозиту, які переверствуються з сірими кварцевими пісковиками.

Середню частину менілітової товщі (лоп’янецька підсвіта) склада­ють сірі і темно-сірі вапнисті аргіліти, які переверствуються з вапнисти­ми пісковиками і рідше мертелями.

Цикл флішевого осадконакопичення закінчується сірими відклада­ми поляницької світи (потужність 500—800 м), які в основному вияв лені вапнистими глинами і слюдистими пісковиками. У південних ски­бах Скибової зони поляницькі і часткові менілітові відклади фаціаль­но заміщені потужним (понад 2000 м) комплексом кросненських верств (ритмічне переверствування сірих пісковиків, алевролітів та аргілітів). Перехід між менілітовими і кросненськими відкладами поступовий і плавний і між ними звичайно виділяється товща так званих «перехід­них верств», яка в різних розрізах займає неоднакове стратиграфічне положення. У районі Верховини по р. Чорний Черемош у перехідних верствах помітні проверстки ліпарит-дацитових туфів.

Неоген. В кінці олігоцену геосинклінальна область Карпат підняла­ся і стала сушею. Вузькі неглибокі морські водойми збереглися з обох боків дещо піднятої території у межах Передкарпатського і Закарпат­ського неогенових прогинів, де в міоцені сформувалися потужні мола­сові відклади.

Найбільш древня ланка міоценових відкладів — потужний ком­плекс соленосних порід воротищенської світи, які в районі Болехова— Рожнятова—Солотвино діляться на три підсвіти: нижньоворотищен­ську, загірську і верхньоворотищенську.

На воротищенських відкладах згідно залягає потужна товща (800— 1000 м) строкатих (червоних, зеленуватих, сірих, темно-сірих) глин, аргілітів, алевролітів і пісковиків стебницької світи. Стебницькі верстви наверху переходять у комплекс (потужність 700—900 м) сірих і зелену­вато-сірих аргілітів, пісковиків і алевролітів балицької світи гельвет­ського віку.

У межах Передкарпатського прогину і на південно-західній окраїні Руської платформи дуже поширені відклади тортону. У межах прогину нижня частина тортонських утворень представлена відкладами богород­чанської світи. У її розрізі виділяють дві товщі: нижню, мергельно-ту­фову з проверстками аргілітів і верхню, глинисто-піщану з проверстка­ми літотамнієвих вапняків. Загальна потужність богородчанських верств коливається у межах 100—250 м.

На території Волино-Подільської окраїни Руської платформи від­кладам богородчанської світи стратиграфічно відповідають мілководні морські утворення, які складаються з кварцево-глауконітових пісків і пісковиків, мертелів, глин, органогенноуламкових та літотамнієвих вап­няків. Нижній тортон звичайно залягає на розмитій поверхні верхньо­крейдових і більш давніх порід. Його потужність коливається у межах 40—60 м.

Ph_001

Ph_002

Більш молоді верхньотортонські відклади на території Передкарпат­ського прогину досягають значної потужності і належать до двох світ: тираської і косівської.

Перша з них представлена гіпсами і ангідритами з проверстками мертелів, глин та алевролітів. Місцями трапляються невеликі лінзи ка­м’яної солі. її потужність звичайно дорівнює 20—40 м, досягаючи в окремих місцях 200 м. У межах Волино-Подільської плити тираська світа об’єднує гіпсоангідрити і тісно пов’язані з ними хемогенні (на думку деяких дослідників також вторинні, метасоматичні) вапняки, з якими генетично пов’язуються родовища сірки. Більш молода косівська світа складається з потужної товщі темно-сірих глин з проверстками алевролітів, пісковиків і рідко туфів та туфо-пісковиків. У верхній час­тині розрізу місцями трапляються досить потужні конгломерати («піс­тинські конгломерати» в Косові). Косівська світа досягає максималь­ної потужності (понад 1300 м) у південній частині Зовнішньої зони Пе­редкарпатського прогину. У північно-східному напрямі її потужність поступово зменшується і на півночі не перевищує 50—200 м.

Розрізи неогену як в Передкарпатському прогині, так і в межах Волино-Подільської плити закінчуються сарматськими відкладами. У зовнішній зоні прогину поширені нижньосарматські глини і глинисті алевроліти з прошарками пісковиків, туфів та туфітів (дашавська сві­та), їх потужність досягає 300 м і більше. Сарматськими утвореннями закінчується моласовий цикл геосинклінального осадконакопичення.

comments powered by HyperComments