2 місяці тому
Немає коментарів

ВИДОВИЙ СКЛАД ФАУНИ ХРЕБЕТНИХ

До складу фауни хребетних Івано-Франківщини в її су­часних адміністративних межах належить 328 видів, зокрема: риб—49, земноводних—15, плазунів—11, гніздових птахів—187, звірів—66.

Риби представлені родинами осетрових, лососевих, харіусових, щу­кових, коропових, в’юнових, сомових, тріскових, колючкових, окуневих, бичкових, бабцьових; земноводні — родинами саламандрових, кругло­язикових, часничницевих, ропухових, квакшевих, жаб’ячих; плазуни — родинами наземних черепах, веретінницевих, ящіркових, вужевих, гадюкових; птахи — родинами тетеревиних, фазанових, голубиних, пастушкових, сивкових, мартинових, норцевих, качиних, лелекових, чап­левих, соколиних, яструбиних, справжніх сов, зозулевих, дрімлюгових, сиворакшевих, одудових, серпокрильцевих, дятлових, воронових, шпако­вих, іволгових, в’юркових, ткачикових, вівсянкових, жайворонкових, плискових, пищухових, повзикових, синицевих, королькових, сококопу­дових, омелюхових, мухоловкових, славкових, дроздових, завирушкових, кропивникових, ластівкових; ссавці — родинами їжакових, кротових, землерийкових, підковоносих, гладконосих, куницевих, ведмежих, со­бачих, котячх, свиней, оленячих, зайцевих, білячих, вовчкових, мишиних, хом’якових, полівкових, сліпакових, нутрієвих.

ЗООГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

Вивчаючи фауну, проаналізуємо тваринний світ трьох ландшафт­них зон: 1) Лівобережного Придністров’я і Пруто-Дністровського межи­річчя (Покуття); 2) Східного Передкарпаття; 3) Українських Карпат (Горгани і Чорногора).

Трьом ландшафтним зонам Івано-Франківської області: лісостепу Поділля і Покуття, лучно-лісовому Передкарпаттю та скельно-лісовим північно-східним схилам Східних Карпат відповідають три зоогеогра­фічні підрозділи: Верхньодністровсько-бузька і Передгірно-карпатська, дільниці та Українсько-Карпатський район.

Верхньодністровсько-бузька зоогеографічна дільниця (північні та. східні райони Івано-Франківщини) має такі специфічні види хребетних: кумка червоночерева (Bombina bombina L.), горлиця кільчаста (Strep­topelis decaocto Friv.), мартин звичайний (Larus ridibundus L.), крячок чорний (Chlidonias nigra L.), крячок річковий (Sterna hirundo L.), но­рець сірощокий (Colymbus griseigena Bodd.), норець малий (Colymbus ruficollis Pall.), чернь червоноголова (Aythia ferina L.), квак (Nycti­corax nycticorax L.), лунь болотний (Circus aeruginosus L.), бджолоїдка звичайна (Merops apiaster L.), дятел сірійський (Dendrocopos syria­cus Hemp, et Ehr.), синиця вусата (Panurus biarmicus L.), кобилочка звичайна (Locustella naevia Bodd.), кобилочка річкова (Locustella flu­viatilis Wolf.), очеретянка велика (Acrocephalus arundinaceus L.), дрізд кам’яний (Monticola saxatilis L.), соловейко західний (Luscinia megar­hynchos Brehm), підковоніс малий (Rhinolophus hipposideros Bech.), нічниця довговуха (Myotis bcchsteini Ktihl.), тхір степовий (Putorius eversmanni Less.), ховрах рябий (Citellus suslicus Guld.), полівка еко­номка (Microtus oeconomus Pall.), ондатра (Ondatra zibethica L.), слі­пак подільський (Spalax polonicus Meh.) та інші.

Передгірно-карпатська зоогеографічна дільниця (центральні райони Івано-Франківщини) відзначається такими фауністичними особливостя­ми: бичок-бабка (Neogobius fluviatilis Pall.), бабець барвистоногий (Cottus poecilopus Heck.), ящірка лучна (Lacerta praticola Evz.), чере­паха грецька (Testudo graeca L.), полоз лісовий (Elaphe longissima Laur.), тетерев північноєвропейський (Lyrurus tetrix L.), кулик-чорниш (Tringa ochropus L.), шуліка чорний (Milvus korschun Gm.), підорлик малий (Aquila pomarina Brehm.), дятел білоспинний (Dryobates leuco­tosBech.), завирушка лісова (Prunellamodularis L.), кажанок північний (Vespertilio nilssoni Kys. et Bias.), норка європейська (Lutreola lutreo­la L.), хом’ячок сірий (Cricetulus migratorius Pall.), сліпак буковинсь­кий (Spalax graecus Nehr.). Ця зоогеографічна дільниця займає проміж­не положення між лісостеповим (Опілля, Покуття) і високогірним (Карпати) фауністичними комплексами, у зв’язку з чим специфічних ви­дів хребетних тут мало.

Українсько-Карпатському зоогеографічному районові властиві чіт­кі фауністичні особливості. Тут є багато специфічних тайгових та гір­сько-альпійських видів хребетних, зокрема: форель струмкова (Salmo trutta morpha favio L.), форель райдужна (Salmo irideusGibb.),харіус (Thymallusthymallus L.), вівсянка (Leucaspius delineatus Heck.), щи­півка гірська (Cobitis montana Z.), тритон карпатський (Triturus mon­tondoni Boul.), тритон гірський (Triturus alpestris Laur.), саламандра плямиста (Salamandra salamandra L.), кумка жовточерева (Bombina variegata L.), глухар карпатський (Tetrao urogallus rudolfi Dom.), ле­лека чорний (Ciconia nigra L.), неясить карпатська довгохвоста (Strix uralensis macrura Wolf.), дятел трипалий (Picoides tridactylus alpinus Brehm),горіхівка альпійська (Nucifraga caryocatactes relicta Rehw.), шишкар ялиновий (Loxia curvirostra L.), вівсянка гірська (Emberiza cia L.), щеврик гірський (Anthus spinoletta L.), плиска гірська (Mota­cilla cinerea Tun.), дрізд білозобий (Turdus torquatus L.), завирушка альпійська (Prunella collaris Scop.), оляпка (Cinclus cinclus L.j, кріт європейський (Talpa europaea europaea L.), бурозубка гірська (Sorex alpinus Schinz.), кутора мала (Neomys anomalus Cab.), ведмідь бурий (Ursus arctos L.), рись (Felis lynx L.), кіт лісовий (Felis silvestris Schreb.), білка карпатська (Sciurus vulgariscarpathicus Piet), мишівка північна (Sicista bctulina Pall.),полівка водяна мала (Arvicola terrestric scherman Shaw.), полівка снігова (Chionomys nivalis ulpius Mill.), олень кар­патський (Cervus elaphus carpathicus Tat.) та інші.

ФАУНА ХРЕБЕТНИХ ПО ЛАНДШАФТНИХ ЗОНАХ

Лісостеп Придністров’я. Фауна наземних хребетних цієї ландшафтної зони помітно змінюється залежно від пори року. Найба­гатший за видовим складом літній аспект фауни, найбідніший — зимо­вий. Видовий склад іхтіофауни залишається сталим увесь рік.

Риби, які трапляються у подільських та покутських притоках Дні­стра (Гнила Липа, Свірж, Тлумач, Гостилів) належать в основному до видів родин щукових (щука), коропових (плітка, краснопірка, лин, пі­дуст, пічкур, верховодка, густера, гірчак, карась), в’юнових (в’юн), оку­невих (окунь, йорж). Іхтіофауна Середнього Дністра більш різноманіт­на. Крім зазначених видів, тут зареєстровані: мінога українська, стер­лядь, вирезуб, головень, в’язь, гольян, білизна, марена звичайна, лящ, кляпець, рибець, сазан, сом, бабець барвистоногий, бичок-бабка, судак, миньок та деякі інші. По всіх рибоводних ставках вирощують різні раси коропа—лускатого, рамчатого, дзеркального, голого. У ріках Гнила Липа, Свірж, Тлумач, Гостилів ловлять рибу для власних потреб вудка­ми. На Середньому Дністрі розвинене промислове неводне рибальство. В основному виловлюють підуста, марену, рибця, головня, плітку та ін­ших. Якщо улови риби у Дністрі з кожним роком знижуються, то здо­бування коропа, карася, яких розводять у ставкових господарствах Іва­но-Франківського рибкомбінату, підвищується. Тому загальна кількість виловленої риби неухильно зростає. Улови коропа та річкової риби по Івано-Франківському рибкомбінату у 1963—1968 pp. (ц) показано нижче:

Sh_002

Усього за шість років по Івано-Франківському рибкомбінату здобу­то 40021 ц свіжої риби. Значні перспективи щодо інтенсифікації рибо­розведення має Бурштинське водоймище, де й тепер виловлюють значну кількість товарного коропа.

Серед земноводних на Поділлі та Покутті великої щільності попу­ляції у теплий період року досягають ставкова та трав’яна жаби, зеле­на ропуха, місцями — звичайний тритон (квітень—травень). Земновод­ні, які знищують багато шкідливих безхребетних, зокрема комах, це корисні тварини, які заслуговують на постійну охорону. Серед земновод­них Опілля і Покуття є істівні види — ставкова і озерна, жаби. У їжу вживають лише їх задні ніжки, які вважаються делікатесом. Досить на­гадати, що на заявки французьких і швейцарських торговельних органі­зацій в Угорщині у 1966 р. було заготовлено майже 130 т жаб’ячих лапок, тонна яких коштує 700—750 доларів. Значні перспективи має ви­користання ікри та м’яса земноводних як корму лососевих риб, пере­дусім форелі.

З плазунів на Поділлі та Покутті влітку найчастіше трапляються прудка і живородяща ящірки, веретінниця та звичайний вуж. Перші три види заселюють лісові галявини, чагарники, молоді культури сосни, дуба, клена. Живлячись комахами, ящірки приносять особливу користь лісовому господарству. Дослідження показали, що навесні і на початку літа у живленні ящірок переважають жуки, а у кінці літа і восени пря­мокрилі. Шкідливі істоти у шлунках прудких ящірок становили 72,3%, а у живородящих — 59,0%.

Літній аспект орнітофауни Поділля і Покуття — це в основному лісові птахи, насамперед різноманітні горобині, що складають загаль­ний фон пташиного населення. До видів-домінантів мішаних лісів літ­нього аспекту належать: зяблик, шпак, іволга, вівчарики, ковалик, весня­ний та жовтобровий, славка чорноголова, мухоловка сіра, щеврик лісовий, сорокопуд-жулан, берестянка, дрозди чорний та співочий, зозу­ля, горлиця звичайна. На заплавних луках Дністра та його опільсько-покутських притоках, на оброблюваних землях домінують плиски біла і жовта, одуд, польові горобці, жайворонки польові, граки, білі лелеки, деркачі; у населених пунктах — хатні горобці, міські та сільські ластів­ки, а по містах ще й стрижі.

До зимового аспекту масових лісових видів пернатих належать: синиці (велика і голуба), чорноголова гаїчка, повзик, пищуха, або під-коришник, сойка, великий строкатий дятел; в чагарниках, на дорогах та полях у цей час найчастіше трапляються звичайна вівсянка, польо­вий горобець, посмітюха, щиглик, грак, сіра ворона; у населених пунк­тах сільського типу — хатній горобець, велика синиця, галка, сорока, а по містах, крім перелічених, — кільчаста горлиця. Сорок тут менше. Усі ці пернаті корисні, але корисність не завжди стала. Вона змінюєть­ся залежно від чисельності популяції того чи іншого виду, пори року, за роками. Значення виду в економіці природи в першу чергу зумовлю­ється його кількістю: мало — вид нейтральний, багато — корисний аби шкідливий, дуже багато — шкідливий. Так слід підходити до оцінки практичного значення окремих фонових видів подільсько-покутської авіфауни.

На Бурштинському водосховищі, на ставах долини Свіржу і Покут­ської височини, на дрібних карстових озерах біля Городенки та Олієво­Королівки, на Дністровських старицях і прилеглих луках у околицях с. Нижнів навесні та влітку (до початку полювання) трапляються вод­но-болотяні мисливські птахи, зокрема лиска, деркач, водяна курочка, бекас, кулик-чайка, чирок-тріскунок, крижень, які є об’єктом полюван­ня. В Івано-Франківській області, зокрема на Поділлі та Покутті як мисливські трофеї найбільше значення мають крижень, чирки тріску-нок та свистунок, лиска, водяна курочка, бекас, горлиця звичайна, пере­пел. З огляду на чисельність популяції (у порядку зменшення) цей список виглядає інакше: горлиця звичайна, перепел, лиска, чирки, кри­жень, бекас. Для підвищення промислового потенціалу водно-болотних видів пернатих необхідно створити заповідну зону на Бурштинському водосховищі, збагатити його природними кормами, для чого слід висі­вати дикий рис, дотримуватись тиші у гніздовий час. Цього можна до­сягти, створюючи коротко-термінові ковзні заказники.

Теріофауна Поділля та Покуття визначається домінуванням дріб­них і середніх видів ссавців, передусім звичайної полівки, польової та хатньої мишей, зайця-русака, крота, лисиці (луки та орні землі): лісової полівки, жовтогорлої миші, звичайної бурозубки, білки, лісового тхора (мішані ліси); водяної полівки (водойми); пацюка сірого, хатньої миші (населені пункти, тваринницькі ферми). У с. Локітка біля Тлумача в печері Мокра постійно проживають великі нічниці. Загальна кіль­кість самок, які розмножуються тут, коливається близько 1000 штук. Скупчення інших колоніальних видів рукокрилих зареєстровано у кар­стових лабіринтах у районі сіл Олієво-Королівка—Незвисько. Кожна самка в другій половині червня має по двоє малят, а тому на кінець літа чисельність великих нічниць лише у цьому природному сховищі до­ходить до 3 тисяч. Вага поживи, яку з’їдає за добу ця летюча миша, становить 1/3 ваги звірка (вага дорослої особини 30—36 г). Отже, за добу скупчення великих нічниць з печери Мокра з’їдає понад 30 кг різноманітних нічних комах, серед яких більшість шкідники лісів, са­дів та культурних трав’янистих рослин.

Звичайна полівка у 1963—1964 pp. на посівах багаторічних трав над Дністром біля с. Нижнів досягала високої щільності. На 1 га сія­них луків налічувалось 10 500 нір, а загальна чисельність звірків на цій площі становила близько 1000 особин. Місцями уся конюшина була згризена звичайними полівками. За добу вони з’їдали з 1 га до 12 кг зеленої маси і шкода від них була максимальною.

Аналіз вмісту 35 шлунків та розбір 340 екскрементів лисиць (Н. А. Полушина, 1967) показав, що основним об’єктом живлення ли­сиці на досліджуваній території є мишовидні гризуни, зокрема полівки. Отже, лисицю на Поділлі та Покутті не можна вважати шкідливим хи­жаком, ворогом мисливського господарства і дрібного тваринництва. Хутро лисиць коштовне і гарне, ось чому запаси цього хижака слід розумно використовувати, відстрілюючи лисиць лише у осінньо-зимовий період.

До другорядних хутряних звірів належать водяні полівки, які в деякі роки густо заселюють дністровські стариці Охаба, Лози, Озеро та інші поблизу с. Нижнів.

Лучно-лісове Передкарпаття. Фауна хребетних цієї ландшафтної зони має перехідний характер від лісостепової до гірсько-карпатської. Особливо це помітно на Прутсько-Черемоському Передкар­патті, де елементи гірського фауністичного комплексу опускаються у передгірські улоговини.

Для іхтіофауни Передкарпаття і Карпат характерна присутність двох видів форелі — райдужної та струмкової. Стан форелевих госпо­дарств тресту Прикарпатліс на 1 січня 1969 р. характеризувався таки­ми показниками: загальна кількість ставів — 106, їх сумарна площа 3,92 га, в тому числі маточних — 0,69, нагульних — 1,46, виросних — 1,7, малькових — 0,06, карантинних — 0,01 га; діючих інкубаторів — 5 загальною потужністю 2,2 млн. штук ікринок щороку.

Загальна кількість форелі — 282 916 штук, з них маточного поголі­в’я — 2832 штуки. У 1968 р. у гірські потоки випущено 232 000 мальків, реалізовано 1244 кг товарної форелі на суму 4017 крб. Найбільші фо­релеві господарства розташовані у Ворохтянському, Осмолодському, Вигодському та Коломийському лісокомбінатах.

Заслуговує уваги поширення по річках Передкарпаття (Прут, Чор­ний і Білий Черемош) дунайського лосося — реліктового виду риб, які концентруються на ділянках річок з бурхливою течією і кам’янистим руслом. Влітку популяція дунайського лосося перебуває у верхній течії зазначених річок, а у жовтні мігрує у передгірські ділянки. Дорослі ста­тево зрілі лососі восени тримаються глибоких плес, а молодь полюбляє кам’янисті перекати. Значна кількість дрібної «смітної» риби (пічкур, бистрянка, верховодка) та сприятливі температурні умови створюють оптимальне середовище для існування лосося у осінньо-зимові місяці. Нерест у цієї риби починається з середини квітня і триває до середини травня. Статева зрілість наступає у віці 4—5 років, коли самці мають вагу 2,5 кг і довжину тіла 50—55 см, а самки відповідно 2,7 кг і 58— 60 см. На один кілометр русла Черемоша припадає від 2—8 ек­земплярів лосося (І. Д. Шнаревич, 1959). Отже, назріла потреба роз­робити заходи щодо збільшення чисельності цього коштовного ви­ду риб.

З передкарпатської батрахофауни високої чисельності у передгір’ї досягають жовточерева, або гірська, кумка, місцями — карпатський тритон.’ Під час аналізу вмісту 41 шлунка жовточеревої кумки виявлено 96 екземплярів безхребетних. З них: довгоносиків — 7, бокоплавів — 12, павукоподібних — 2, двокрилих — 16, справжніх комарів — 13, жу­желиць — 4, м’якотілок — 1, багатоніжок — 3, плавунців — 8, листо­їдів — 15, інших — 15. Ці дані свідчать про корисність гірської кумки у Передкарпатті, яка поїдає значну кількість комах-шкідників.

Карпатський тритон споживає в основному нейтральні види безхре­бетних. Шкідливі комахи в його раціоні становлять лише 5,6%, а коефі­цієнт корисності найнижчий з усіх земноводних, що є в межах Івано-Франківської області і становить лише 5,1 %.

Герпетофауна Передкарпаття цікава тим, що тут виявлені рідкісні для тваринного світу заходу УРСР ящірка лучна, полоз лісовий і чере­паха грецька. Особливу цікавість викликає поширення у цій ландшафт­но-географічній зоні грецької черепахи. У 1951 р. Д. О. Прунько та І. І. Яременко здобули одну особину поблизу селища Лисець. У 1956 р. в долині Пруту відловлено ще дев’ять екземплярів цього виду різного віку і різної статі. М. Ф. Никитенко (1959) висловлює припущення, що грецька черепаха в межі Передкарпаття проникла з південно-східних районів Румунії по долинах Серета і Пруту. Він також вважає, що цей плазун міг тут існувати з голоцену. Як показали наші палеозоологічні дослідження рештки наземних черепах на Передкарпатті та Поділлі виявлені у ранньо-, середньо- і пізньоантропогенових фауністичних ком­плексах. Це свідчить про те, що у Передкарпатті черепахи існували про­тягом усього антропогену, але видовий склад викопних черепах оста­точно не визначено. Безсумнівно лише, що тут була поширена болотяна черепаха. Додаткові остеологічні матеріали допоможуть уточнити це принципове зоогеографічне питання.

Авіфауна Передкарпаття порівняно з орнітофауною Поділля і По­куття характерна різким зменшенням водно-болотних видів пернатих, що пояснюється гідрографічними умовами цієї ландшафтно-кліматичної зони. Відсутність природних озер, боліт, гірський характер правих при­ток Дністра: Свічі, Лімниці, Бистриці Надвірнянської та Бистриці Солотвинської — усе це зумовлює майже цілковиту відсутність різнома­нітних видів мартинів, пастушків, куликів, голінастих, качиних, норців, очеретянок. Представники цих груп спорадично трапляються тут під час весняного та осіннього перельотів. Лише поодинокі види водно-бо­лотних птахів відмічені тут на гніздуванні (деркач, перевізник, малий зуйок, чорниш, вальдшнеп, білий лелека та деякі інші).

Найрізноманітнішим за видовим складом є літній аспект Перед­карпатської орнітофауни, найбіднішим — зимовий. Найчисленніші лісові пернаті у весняно-літній період — зяблик, зеленяк, костогриз, щеврик лісовий, синиця велика, вівчарик жовтобровий, дрізд співочий, дятел сивий, дятел великий строкатий, зозуля, горлиця звичайна. По долинах річок та на оброблюваних землях в теплий час домінують берегова ластівка, біла та жовта плиски, камінка звичайна, польовий жайворо­нок, грак, перевізник, перепел. У населених пунктах протягом усього року постійно трапляються хатні горобці, синиці, гаїчки, сороки, галки, кільчасті горлиці, які належать до фонових доместикованих видів пернатих. Влітку цей невеличкий орнітологічний комплекс поповнюється міською та сільською ластівками, шпаком, стрижем чорним, лелекою білим. Взимку по лісах найчастіше трапляються такі фонові види, як довгохвоста, велика та блакитна синиці, жовтоголовий корольок, пов­зик, сойка, сіра ворона, снігур, омелюх, великий строкатий дятел, міс­цями — рябчик. По гірських річках у нижньому поясі гір у зимові мі­сяці часто можна бачити оляпку, а у сільськогосподарських угіддях— звичайну вівсянку, коноплянку, щиглика, грака, сіру ворону, посмітю­ха, часом сіру куріпку, сірого сорокопуда, зимняка.

Як видно з переліку фонових видів птахів, у зоні Передкарпаття спостерігається висока щільність сірих ворон та інших воронових. Слід відзначити, що цей птах у теплий період року переважно спожи­ває лісових комах. Травневі хрущі та їх личинки лише навесні вияв­лені у 66,7% шлунків сірих ворон. Влітку ворони з’їдають не менше 80 видів комах, з яких 56 є шкідливими. Крім травневих хрущів, дов­гоносиків, дротяників та інших масових шкідників деревних насаджень, у шлунках ворон виявлені червневий і липневий хрущі, дубові листо­вертки, корнеїди та інші. Із зареєстрованих влітку у шлунках ворон комах 76,5% належить до шкідливих. У роки масового плодоношен­ня бука, коли дуже зростає кількість лісових полівок та жовтогорлих мишей, ворони поїдають цих гризунів. Отже, на Передкарпатті треба враховувати корисність цього масового виду птахів.

У такому ж аспекті ми розглядаємо роль польових та хатніх го­робців у зоні Передкарпаття. Польові горобці у весняно-літній період — корисні птахи, бо винищують велику масу лісових і польових ентомо­шкідників. Спостереженнями доведено, що пара горобців за два тижні прилітала до гнізда 4500 раз. Один день вона годувала пташенят па­вуками, в усі ж інші разом з усякою поживою приносила не менш як 400 личинок пильщиків та гусінь. Роль горобців велика тому, що вони; своєю кількістю переважають інших дрібних птахів, отже пропорційно загальній біомасі зростає їх корисність. Восени під час збирання зер­нових вони концентруються на полях і поїдають падалицю, отже не завдають прямої шкоди зерновому господарству і у цей період. Пізньої осені, взимку, навесні, влітку польові горобці по містах звільняють пар­кові насадження, фруктові сади, сквери від гусіні. У цей час користь їх безсумнівна. Отже, практичне значення горобців залежить від се­зонів року, а особливо від географічного розташування того чи іншого району. У зоні Передкарпаття нема підстав вважати їх небезпечними.

До корисних птахів Передкарпаття належать усі види денних хи­жаків та сови. На жаль, за останні двадцять років чисельність попу­ляцій усіх хижих птахів та сов різко скоротилась, а тому тепер вони перебувають під абсолютною охороною. Це стосується болотного луня, великого і малого яструбів, яких до останнього часу відносили до «небезпечних» хижаків мисливського господарства.

Щільність борової дичини в досліджуваній ландшафтній зоні низь­ка, а тому полювання на тетерева цілком заборонене. У межах Івано-Франківського Передкарпаття та Карпат за обліками в час току налі­чується лише 2 220 тетеревів. Чисельність рябчиків перевищує 3—4 ти­сячі і їх можна здобувати, але для цього необхідно піднести загальний рівень мисливської культури. Голуби, зокрема звичайні горлиці, — єдиний вид мисливських лісових птахів, чисельність яких на Передкар­патті зростає незважаючи на окультурення цієї зони. Зрозуміло, що промисел горлиць слід посилити, здобуваючи їх на перельотах і біля водопоїв.

Фауна ссавців лучно-лісового Передкарпаття відрізняється від. теріофауни Поділля та Покуття присутністю крупних видів хижих (вед­мідь, вовк, рись) та копитних (олень) і разом з тим зменшенням чи­сельності амфібіотичних видів звірів (ондатра, водяна полівка, зви­чайна кутора, видра та інші). У міру просування на південь до гірської системи Карпат зникають типові лісостепові рівнинні види ссавців — ховрахи, хом’яки, хом’ячки, сліпаки, степовий тхір, білозубки, деякі рукокрилі тощо.

Не зважаючи на якісну (видову) зміну теріофауни у межах Пе­редкарпаття фоновими видами ссавців залишаються майже ті самі, що й на Поділлі та Покутті. У лісових біотопах домінують бурозубки, звичайні, лісові полівки та жовтогорлі миші, лисиці, але збільшується кількість сірих вовчків, лісових куниць. На землях сільськогосподарсь­кого використання фоновими видами залишаються звичайна полівка, хатня миша і заєць-русак. На гірських річках помітно зростає чисель­ність європейської норки та малої кутори і майже зникають водяні по­лівки, ондатри. У населених пунктах домінують, як і скрізь, хатні миші та сірі пацюки, деякі колоніальні види рукокрилих.

Природно-географічні умови Передкарпаття дозволяють вести ви­сокопродуктивне мисливське звірове господарство. Особливо перспек­тивне розведення копитних — свині дикої, козулі європейської, оленя звичайного (карпатська форма). На кінець 1968 р. у Івано-Франківській області налічувалось: диких свиней — 1500 голів, європейських козуль— 2145, карпатських оленів — 1077. Помітне збільшення поголів’я цінних видів диких копитних дозволяє вести регламентований щорічний проми­сел цих тварин. При полюванні по ліцензіях (табл. 15), які видає трест Прикарпатліс, м’ясо здають райхарчоторгам, а шкіри — на бази загот­живсировини облспоживспілки.

T_015

Роги, черепи, зуби слід використовувати у цехах ширвжитку лісо­комбінатів для виготовлення мисливських сувенірів.

Поступово збільшується поголів’я цінних хутро-промислових хижа­ків, зокрема лісової куниці, яка є об’єктом лімітованого промислу. За 1958—1965 pp. у Івано-Франківській області, в основному в Передкар­патті, заготовлено 1883 шкурки куниці. По заготівельних цінах це ста­новить 24 399 крб. Крім коштовного хутра, куниці цінні тим, що знищу­ють значну кількість мишовидних гризунів — шкідників лісового та сільського господарства. У зимовий період в живленні куниці провідне місце посідають миші й полівки, рештки яких виявлені у 80% проана­лізованих проб. Лісових полівок виявлено 41%, лісових мишей — 23%, підземних полівок — 10%. Навесні значення гризунів як об’єктів жив­лення куниці не зменшується, хоч в цей період хижак їсть ще й комах і плазунів. Лісові полівки у весняному раціоні становлять 53,8%, лісові миші — 30,9%, підземні і темні полівки — по 19,2%). Влітку серед кор­мів куниці лісова полівка займає 37,7%, миші — 11,4%, підземна полів­ка — 9,8%, водяна полівка — 8,2%, темна полівка — 6,5%. Лише во­сени у кормовому раціоні куниць перше місце посідають об’єкти рос­линного походження (ягоди, гриби, горіхи), а дрібні гризуни становлять лише 30%.

Скельно-лісові Карпати. Фауна хребетних цієї специфіч­ної ландшафтної зони Івано-Франківської області характерна присут­ністю типових тайгових і гірських видів. Порівняно з двома попередні­ми природо-географічними зонами, видовий склад фауни хребетних тут значно бідніший, але деякі види за певних біоценотичних умов до­сягають високої щільності.

Іхтіофауна біля верхів’їв карпатських рік — Свічі, Мізунки, Лімни­ці, Бистриць, Пруту, Черемошу, Пістинки та інших, які мають характер гірських потоків, налічує мінімальну кількість видів. Це струмкова форель, гольян, гірська щипівка, бабець барвистоногий, миньок. Чи­сельність їх завжди низька, а поширення спорадичне. У високогір­них озерах (наприклад, Несамовите під Туркулем у Чорногорі) риби нема.

У цій зоні є дев’ять видів земноводних, зокрема: карпатський та альпійський тритони, саламандра плямиста, жовточерева кумка, звичай­на та зелена ропухи, квакша, трав’яна та ставкова жаби. Фоновими видами цього класу хребетних є карпатський тритон, жовточерева кум­ка та трав’яна жаба, які трапляються по всіх лісо-рослинних поясах, доходячи до максимальних висот субальпійського поясу (понад 2000 м над рівнем моря). У розміщенні інших видів амфібій помітна певна вертикальна закономірність: зелена ропуха, квакша та ставкова жаба, як правило, не піднімаються вище 800—900 м над рівнем моря; пля­миста саламандра в основному трапляється у поясі мішаного лісу, а також на високогірних луках, які розташовані на висоті до 1500 м над рівнем моря. Альпійський тритон, звичайна ропуха піднімаються до нижньої межі субальпійського поясу (1800 м над рівнем моря), але трапляються тут спорадично. Усі види земноводних карпатської фауни корисні, бо винищують шкідливих комах. Коефіцієнт корисності звичай­ної ропухи 48,6%, квакші — 47,8%, плямистої саламандри — 22,1%, трав’яної жаби — 20,3%, альпійського тритона — 18,4%.

Герпетофауна цієї ландшафтної зони представлена веретінницею, прудкою та живородящою ящірками, звичайним вужем, мідянкою та звичайною гадюкою. З перелічених видів прудка ящірка, звичайний вуж та мідянка мають лімітоване вертикальне поширення і не піднімаються вище від поясу мішаних або букових лісів (1000—1200 м над рівнем моря). Інші три види доходять до верхньої межі карпатського криво­лісся (2000 м над рівнем моря). Чисельність окремих видів плазу­нів у Горганах і Чорногорах незрівняно нижча ніж земноводних. Найчастіше в цій зоні доводиться бачити живородящу ящірку, вере­тінницю та звичайну гадюку, яка часто має цілком чорне за­барвлення.

Характерна особливість авіфауни Горган і Чорногори — вертикаль­не розміщення окремих популяцій та невелика кількість видів (приблиз­но 150), що трапляються у горах на гніздуванні. До птахів, які не підіймаються в горах понад 700 м над рівнем моря, належать: осоїд, малий строкатий дятел, галка, польовий горобець, мухоловка-строкатка, берестянка. Такі види як перепел, деркач, звичайна горлиця, перевізник, чорниш, чорний шуліка, хатній сич, сплюшка, одуд, рибалочка, зелений дятел, сіра ворона, грак, сорока, шпак, іволга, зеленяк, щиглик, коноп­лянка, канареєчний в’юрок, хатній горобець, звичайна вівсянка, польо­вий жайворонок, жулан, сіра та білошия мухоловки, садова і сіра слав­ки, берегова ластівка, малий зуйок трапляються до висоти 800—1000 м над рівнем моря по річкових долинах Черемошу, Пруту, Лімниці з мі­шаними лісами, де розташовані населені пункти і проходять автошляхи. Цілий комплекс лісових птахів: глухар, припутень, синяк, вальдшнеп, чеглок, великий та малий яструби, орел-карлик, малий підорлик, змієїд, звичайний канюк, чорний лелека, пугач, довгохвоста сова, сіра сова, зозуля, більшість дятлів, дрімлюга, горіхівка, сойка, снігур, зяблик, шишкар ялиновий, лісовий щеврик, гірська плиска, повзик, підкориш-ник, жовтоголовий корольок, усі синиці, вівчарики весняний та ковалик, славка чорноголова, дрозди горобинник, білозобий, співочий та чорний, малинівка, лісова завирушка, волове очко та чимало інших гніздяться у букових та смереково-ялицевих лісах до їх верхньої межі — 1200— 1800 м над рівнем моря. Зрозуміло, що не всі з них досягають верхніх максимальних меж лісового поясу, але чимало з них у безсніжний пе­ріод є у поясі карпатського криволісся.

До найхарактерніших лісових пернатих, що постійно трапляються у гніздовий час у Горганах і Чорногорі у заростях зеленої вільхи, ялівця та гірської сосни належать: глухар, тетерев, боривітер, зозуля, крук бі­лозобий і чорний дрозди, чорна горихвістка, малинівка, зяблик, шишкар ялиновий, щеврик лісовий та деякі інші. Одночасно у субальпійському поясі Горган і Чорногори є два типових високогірних види птахів — гір­ський щеврик та альпійська завирушка, які поширені у межах 1800— 2060 м над рівнем моря. Крім них на карпатських полонинах у тварин­ницьких приміщеннях гніздяться міські та сільські ластівки, білі плис­ки, чорні горихвістки.

Виникає гостра потреба здійснити (у першу чергу в Карпатах) мисливське впорядження. У Горганах та Чорногорі ця робота матиме ряд особливостей, що зумовлюється складом мисливської фауни та характером гірсько-карпатських лісів, в яких домінують тіневитривалі породи. Ведення мисливського господарства має передбачити збільшен­ня поголів’я копитних, бурого ведмедя, лісової куниці, білки, глухаря та рябчика при дотриманні існуючої щільності усіх інших видів мис­ливсько-промислових тварин. Під час бонітування мисливських угідь необхідно мати об’єктивну оцінку їх кормових ресурсів та захисних вла­стивостей. Найвищою кормністю у зимовий період відзначаються ви­рубки, які заростають (34±6,4 кг на 1 га гілкового корму і кори). Зімкнуті 15-річні молодняки характерні зниженою вдвічі кормністю (15,2±3,0 кг на 1 га). До 40 кг на 1 га гілкових кормів мають роз­ріджені достигаючі деревостани, у яких підріст ялицевий. Отже, для оленів і козуль угіддями першого бонітету є вирубки віком до 15 років та розріджені до повноти 0,5 старі деревостани. На таких угіддях мож­лива чисельність оленя 20—25 голів на 1000 га. До угідь другого бо­нітету належать середньоповнотні насадження. Чисельність оленя тут 10—12 на 1000 га. До третього бонітету належать деревостани з пов­нотою 0,7—0,8, в яких на 1000 га може бути 3—4 олені. За наявності козуль навантаження на угіддя слід приймати з перерахунком: 1 олень— З—4 козулі. Відповідно враховуються трофічні принципи під час боні­тування угідь по класах для дикої свині, ведмедя, куниць, білки, глухаря та рябчика.

comments powered by HyperComments