11 місяців тому
Немає коментарів

У надрах Івано-Франківської області є прісні, мінералі­зовані та мінеральні води. їх поширення тісно пов’язане з геологічною будовою цієї території. Важливу роль тут відіграє геохімічна обстанов­ка, в якій формується та існує той чи інший тип підземних вод зі своє­рідним хімічним складом, величиною мінералізації, чим значною мірою зумовлюється можливість використання цих вод для народногосподар­ських потреб.

ПРІСНІ ВОДИ

Мінералізація прісних вод коливається в межах 0,1—1,5 г/л, вони мають добрі смакові якості і є основним джерелом міського та сіль­ського водопостачання. Містяться вони в основному у четвертинному во­доносному горизонті, а місцями у відкладах корінних порід. У четвертин­ній товщі водоносними є алювіальні відклади річкових долин, з яких збудовані акумулятивні тераси. Вони представлені річковою галькою з домішкою піску та іншого різнозернистого матеріалу. Ці горизонти — основний носій прісних підземних вод і. тісно пов’язані з геоморфоло­гічними особливостями річкових долин. У Карпатській частині басейну річкові долини у вигляді ущелин врізуються у корінні породи, де аку­мулятивні тераси вузькі, незначної площі, потужність алювію мала. На Передкарпатті долини цих річок дуже розширюються, площа терас значно зростає, потужність алювію також збільшується до 10—12 м і більше. У цьому випадку водоносні горизонти, притаманні алювіальним відкладам річкових терас, стають більш водозбагаченими. Водотривкий горизонт — це переважно глинисті породи третинного віку, поверхня яких дуже нерівна, чим в свою чергу зумовлюється потужність галько­вих водоносних відкладів. В одних місцях корінні породи виходять майже на повернхю, в інших корінне ложе занурюється на декілька метрів, де воно заповнене річковим алювієм. У зв’язку з цим утворю­ються напівзамкнені мікробасейни ґрунтових вод, а водозбагачення алювіального водоносного горизонту набагато збільшується. Води цих ділянок водоносного горизонту використовують переважно для центра­лізованого водопостачання, Як, наприклад, у басейнах Бистриці Солот­винської та Бистриці Надвірнянської, Лімниці, Свічі тощо. Закладені на них криниці можуть задовольнити потреби у прісній воді тільки окре­мих дворів. Покрівля алювіального водоносного горизонту — лесовид­ні суглинки потужністю 0,5—1,5 м на молодших терасах і до декількох на старших. Дзеркало підземних вод залягає на глибині 1—3 м та 7— 10 м від денної поверхні, залежно від того, на якій річковій терасі цей водопункт закладений. Поповнення запасів алювіального горизонту від­бувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. У режимі вод цього горизонту, притаманного другій і третій акумулятивним терасам, крім атмосферних опадів, значну роль відіграють руслові води річки.

Ph_003

Ph_004

Оскільки горизонт залягає близько до денної поверхні і легко за­бруднюється відходами промисловості та населених пунктів, то при ви­користанні води для питних потреб не слід забувати про санітарний їх стан.

Як змінюється водозбагачення четвертинного водоносного горизон­ту в межах басейнів річкових долин Івано-Франківської області та хі­мічний склад прив’язаних до них підземних вод у кожному конкретно­му випадку, опишемо нижче.

У басейнах рік Свічі та Сукеля декілька акумулятивних терас є но­сіями прісних вод, але водозбагачення цього горизонту нерівномірне. Як показали короткочасні відкачки, дебіт криниць у районі Долини до­ходить до 6 м3/год. Наприклад, у межах Болехова водозбагачення алю­віального горизонту зменшується, дебіт криниць в середньому коли­вається у межах 1,2—2 м3/год. У с. Жирова, де потужність алювіального горизонту доходить до 4—6 м, дебіт криниць зростає до 5 м3/год. Біля с. Монастирець місцевість дуже розчленована, алювіальний водоносний горизонт розвантажується у вигляді джерел на схилах річкових долин. Водозбагачення алювіального водоносного горизонту знову зростає в се­лах Сихів і Дубовиця, де дебіт окремих водопунктів становить 8— 10 м3/год, а в с. Цвітова він знижується до 3 м3/год.

Спеціальні гідрогеологічні дослідження з кущовою відкачкою в до­лині р. Свічі між селами Княжолука і Новоселиця показали, що алю­віальний водоносний горизонт характеризується порівняно високими за­пасами прісної води з дебітами водопунктів до десятків метрів кубічних за годину, але режим цього горизонту перебуває у тісному зв’язку з русловими водами ріки.

Ці приклади свідчать про нерівномірне збагачення алювіального водоносного горизонту в межах окремих ділянок долини р. Свічі і Су­келя, що має місце і в інших басейнах річок Івано-Франківської області.

Мінералізація вод у басейні р. Свічі коливається у межах 0,1 — 0,7 г/л. Основні компоненти сольового складу — гідрокарбонати каль­цію та магнію, рідше хлор, сульфати. Води м’які, з добрими смаковими якостями. Температура вод цього горизонту в лігній період коливається від 9°С на четвертій, п’ятій терасах до 12°С на другій терасі.

Басейн р. Лімниці займає найвищу частину східного Передкарпаття, рельєф якого сильно розчленований, що відбилося, в свою чергу, на водозбагаченні четвертинного водоносного горизонту? Найбільшою за площею є друга і третя тераси, які простягаються по всьому басейну, інші розмиті і в межах річкової долини виступають у вигляді островів. За даними кущової відкачки «Головхімпрому», проведеної на третій терасі Лімниці біля Калуша (Дібровська ділянка), водозбагачення алювіального водоносного горизонту високе. Наприклад, дебіт шурфа І становив 40 м3/добу при зниженні рівня на 1 м, а при дебіті 141 м3/добу знизився на 3,65 м.

Короткочасні відкачки з криниць, які було закладено на четвертій та вищих терасах Лімниці, показали, що їх дебіт коливається у межах 1—3 м3/год, інколи менше. Глибина водоносного горизонту зростає до 7—9 м, збільшується товща покрівних суглинків.

У верхній частині басейну р. Лімниці в районі селища Перегінське водозбагачення алювіального водоносного горизонту, пов’язаного з дру­гою і третьою терасами, високе, дебіт криниць досягав 5 м3/год. Такі величини водозбагачення цього горизонту відзначено в нижній частині басейну р. Лімниці в с. Залуква. Короткочасні відкачки з джерела, що міститься на контакті четвертої і п’ятої терас в с. Слобідка показали, що дебіт становив 1,3 м3/год. Вода прісна, гідрокарбонатно-натрієво-кальцієво-магнієвого складу з мінералізацією 0,2 г/л, температура води 10°С. На четвертій терасі в с. Пукачівці галечниковий водоносний гори­зонт прикритий 4—6-метровим шаром суглинків. Потужність водоносної гальки досягає 3 м. Короткотривалі відкачки в декількох криницях цього села свідчать, що водозбагачення горизонту невисоке, дебіт кри­ниць в середньому становить 1—2 м3/год.

Сольовий склад і фізичні властивості вод цього горизонту задовіль­ні, їх можна використовувати для потреб водопостачання.

У басейні Бистриці Солотвинської і Бистриці Надвірнянської водо­носним є алювіальний галечник з піском та суглинками. Хвиляста по­верхня корінних порід зумовлює непостійну товщу алювію у межах ба­сейну, що відбивається на водозбагаченні горизонту. У районі с. Чер­ніїв потужність гальки становить 12 м, ближче русла ріки зменшується до 8 м, а на вододілі ще менша.

На підземних водах четвертинного горизонту біля с. Черніїв ба­зується централізоване водопостачання м. Івано-Франківська. На основі кущової відкачки, проведеної Одеським філіалом «Укркомунбуду» на території Станіславської улоговини визначено, що дебіт окремих сверд­ловин змінювався від 5,97 до 22,6 м3/год при першому пониженні і знач­но зріс зі збільшенням пониження. Ці спеціальні роботи показали, що в четвертинному горизонті є значні запаси підземних вод, які можна ви­користати для централізованого водопостачання Івано-Франківська. Глибина дзеркала підземних вод на третій терасі рік Бистриці Солот­винської і Бистриці Надвірнянської коливається у межах 3,7—6,7 м від денної поверхні. Алювій прикритий лесовидними суглинками. Темпера­тура вод становить 8—10°С.

Як показали відкачки з одиноких свердловин у селах Пнів, Назави­зів, Крихівці, Солотвин та інших, дебіт цих свердловин змінювався від 3,9 до 5,7 м3/год.

Значно зменшується водозбагачення четвертинного водоносного го­ризонту в басейні рік Ворона і Стримба, правобережних приток Бист­риці Надвірнянської, де потужність іноді спадає, а у водоносній товщі збільшується домішка глинистих різновидностей.

Основні компоненти сольового складу вод четвертинного водонос­ного горизонту — це гідрокарбонати кальцію; мінералізація вод менша, ніж 1 г/л, і тому сільське та міське населення використовує їх для гос­подарських потреб.

В Івано-Франківській області розміщена тільки верхня частина ба­сейну Пруту, акумулятивні тераси якої є водоносними горизонтами. Водозбагачення цього горизонту нерівномірне. Дебіт криниці в с. Киданці Коломийського району дорівнював 9 м3/год. при пониженні на 1,02 м. У с. Пядики він становив 11,8 м3/год., а в районі Коломиї окремі кри­ниці характеризуються дещо вищим дебітом (4—5 м3/год). Відомі й во­допункти з вищим дебітом.

Сольовий склад і фізичні властивості вод задовільні, отже їх можна використовувати для сільського і міського водопостачання.

Підземні води корінних порід Івано-Франківської області переваж­но високої мінералізації. У межах Передкарпатського прогину мінера­лізація цих вод зростає до декількох сот грамів на літр, що дозволяє назвати їх природними розсолами. Але при більш детальному вивченні особливостей геологічної будови водоносних товщ та геохімічної обста­новки поширення підземних вод, з врахуванням своєрідності їх хіміч­ного складу, води ці слід розділити на дві відміни: розсоли, які при­таманні воротищенським і стебницьким соленосним відкладам, та води палеогенових і крейдових порід хлоридно-натрієво-кальцієвого складу, які є контурними і підошовними водами нафтових і газових покладів.

РОЗСОЛИ

Розсоли хлоридно-натрієвого складу з мінералізацією до 300 г/л пов’язані з гіпсо-глинистою покрівлею воротищенської світи, яка багата на галіт. Вони поширені регіонально. Згідно з дослідженнями; Львівської геологічної експедиції, гіпсо-глиниста покрівля має верству­вату будову, в якій серед слабо водопроникних порід містяться водоносні лінзи. Гідравлічно вони між собою пов’язані слабо. Доказом цього є зро­стання мінералізації розсолів з глибиною. Утворюються розсоли внаслі­док вилуговування інфільтраційними водами прошарків галіту. Воро­тищенські відклади широкою смугою перетинають все Передкарпаття, але продуктивність багатьох водопунктів низька (1—5 м3/год); в інших випадках розсоли не відповідають кондиціям, тому продуктивність цієї товщі взагалі невисока.

Залягають розсоли неглибоко, а в понижених місцях рельєфу у ви­гляді висхідних джерел вони витікають на денну поверхню. Сприятливі природні умови і стали основною причиною використання цих розсолів для виварювання кухонної солі. В кінці XVIII ст. на території Перед­карпаття працювало 92 кустарних підприємства, які у XIX столітті об’єд­нуються у Калуськнй, Болехівський, Долинський, Ділятинський, Лан­чинський, Косівський сільзаводи. Тепер в Івано-Франківській області працює тільки Долинський і Болехівський, у Львівській — Дрогобиць­кий і Стебницький сільзаводи, річна продукція яких становить 43 тися­чі тонн солі. Раніше розсоли добували з шахтних колодязів, які в ба­гатьох місцях збереглися дотепер (Розсільна, Болехів, Ланчин); тепер їх добувають за допомогою свердловин.

Хімічний склад розсолів тісно пов’язаний з мінералогічним складом соленосних порід. Там, де поширений галіт, у сольовому складі при­родних розсолів основними компонентами є хлориди натрію з незначною домішкою кальцію, калію, магнію.

Друга відміна підземних вод корінних порід — розсоли х л о­ридно-натрієво-кальцієвого складу з підвищеним вмістом йоду і брому. Це переважно контурні і підошовні води нафтових і газових покладів. Залягають ці води на значних глибинах, характери­зуються високою мінералізацією і метаморфізацією. Вивчені вони у відкладах палеозою, крейди і палеогену на розвідуваних площах та наф­тових і газових родовищах Передкарпаття. Наприклад, у межах Гринів­ського газового родовища палеозойським відкладам притаманні води хло­ридо-натрієво-кальцієвого складу, мінералізація яких коливається у межах 86,5—159,5 г/л. У кампанському ярусі верхньокрейдової товщі цього родовища підземні води за хімічним складом майже нічим не від­різняються від вод нижньої юри за винятком деякого збільшення суль­фатів та вмісту йоду. Вони верхньотортонської товщі — це контурні і підошовні води газового родовища. Водоносними є окремі прошарки пісковиків, які у північно-східному напрямку виклинюються. Дебіт свердловини становить 5—15 м3/добу. Крім хлоридів натрію, у сольово­му складі цих вод відомі хлориди кальцію і магнію. На сульфати і гід­рокарбонатні іони припадає незначна частина. їх мінералізація коли­вається у межах 33,6—230 г/л.

Висока мінералізація характерна й для вод корінних порід нафто­вих родовищ внутрішньої зони Передкарпатського прогину, які вивчені на Долинському, Північно-Долинському та Битківському родовищах. Ці родовища відзначаються дуже складною геологічною будовою, яка відбивається на гідрогеологічній обстановці і, в тому числі, на особли­востях хімічного складу підземних вод. Основні компоненти сольового складу вод відкладів крейдового і палеогенового віку — хлориди нат­рію і кальцію. Мінералізація цих вод є величиною непостійною і змі­нюється від 70—80 до 300 г/л. Води напірні, свердловини переважно пе­реливані і характерні високим початковим дебітом.

У зовнішній частині Передкарпатського прогину, який прилягає до Волино-Подільської плити, серед глинистих відкладів міоцену є про­шарки водоносних пісків. Дебіти свердловин, закладених у цьому гори­зонті, дуже нестійкі і коливаються у межах 0,7—36 м3/год. Залягають ці води порівняно неглибоко від денної поверхні. Взагалі мінералізація їх переважно близько 1 г/л, і тільки інколи вона зростає до 2—2,5 г/л. Тоді і твердість вод збільшується до 3—4 мг-екв/л. Основними компонен­тами їх сольового складу є гідрокарбонати кальцію і магнію. Місцеве населення використовує цю воду для побутових потреб.

Дослідження нафтовиків-гідрогеологів під час розвідувальних ро­біт та в процесі освоєння родовищ нафти і газу показали, що води, які тут залягають, збагачені ще такими компонентами, як йод, бром, бор. На думку деяких дослідників, ці води на окремих ділянках Перед­карпаття можуть бути сировиною для видобутку з них згаданих вище мікрокомпонентів. Бром та його сполуки застосовуються у медицині, для боротьби з шкідниками сільського господарства, для гасіння пожеж у тих випадках, коли не можна застосовувати воду тощо. Йод відіграє важливу роль у процесі виготовлення хімічних реактивів, у фото-кіно-промисловості, медицині тощо. Брому підземні води вміщують у декілька разів більше, ніж йоду. Його кількість збільшується зі зростанням мінералізації води.

Крім йоду і брому, підземні води корінних порід Передкар­паття відзначаються підвищеною температурою, і в ряді випадків їх можна віднести до термальних. Наприклад, в межах Битківського газо­нафтового родовища, на Північно-Долинській площі (свердловина 24), на площі Струтин та ін., температура підземних вод коливається в ме­жах 35—82°С.

Оскільки дебіти окремих свердловин, які розкрили води корінних порід на Передкарпатті, порівняно високі, а концентрація йоду і брому відповідає прийнятим кондиціям, ці води в окремих випадках можна використовувати як сировину для хімічної промисловості.

МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ

На мінеральні води Івано-Франківська область значно бідні­ша. Біля с. Черче Рогатинського району розташований курорт «Черче» з сірководневими водами та лікувальними грязями. Сірководневі води пов’язані з гіпсоносними породами неогенового віку, які поширені в кон­тактній зоні зовнішньої частини Передкарпатського прогину і суміжної окраїни Руської платформи.

Ці води та лікувальні грязі місцеве населення використовувало дав­но. У 1925 р. вперше побудовано примітивну водогрязелікувальню на чотири ванни. У 1928 р. акціонерне товариство «Мінеральне джерело Черче» розпочало будівництво лікувального приміщення, каптажу мі­неральних джерел тощо. Війна вивела курорт з ладу. Після війни дебіт джерел понизився, а приміщення було використане для санаторію, де лі­кували хворих туберкульозом костей. Під час наступних наполегливих розвідувальних робіт виявлено нові джерела сірководневих вод, що доз­волило відновити курорт, який знову почав працювати з 1956 р.

Тепер для лікувальних ванн у санаторії використовують воду з трьох свердловин, які називають джерелами № 1, 2, 3. Вміст сірководню в них непостійний і не перевищує 120 мг/л. Мінералізація вод досягає понад 2 г/л; основні компоненти сольового складу — сульфати, гідрокарбонати і кальцій. Дебіт свердловин — до 50 м3/добу. Для пит­тя на курорті «Черче» використовують воду з джерел № 4, 5 дещо підви­щеної мінералізації (2 г/л) сульфатно-кальцієвого складу. У її хіміч­ному складі наявні у незначній кількості літій та залізо. Загальний дебіт цих джерел становить 117 м3/добу. Для успішного лікування одночасно з сірководневою водою застосовується торф’яна грязь.

На курорті «Черче» лікують інфекційний, ревматичний і травматич­ний поліартрити, неврити, радикуліти, початкові форми склерозу, яз­ву тощо.

Джерела сірководневих вод відомі також у смт. Більшівці, с. Кор­шів, м. Город’енка, які послужать базою для розширення курортної ме­режі в Івано-Франківській області.

Під час глибоких розвідкових пошуків нафти і газу на площі Кор­шів побічно виявили, що відклади тортону та верхньої юри вміщають сірководневі води, які, згідно з висновком Одеського науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії, є близькими аналогами сірковод­невих вод Мацестинського родовища на Кавказі. Вміст сірководню у водах тортону становить 196,5 мг/л, у водах юрських відкладів зростає до 320,4 мг/л. Але води тортонських відкладів більш мінералізовані (7,2 г/л), ніж юрських (4,8 г/л).

У гірській зоні Карпат, у верхів’ях Чорного Черемошу відоме мі­неральне джерело «Буркут» з вуглекислою водою.

comments powered by HyperComments