2 місяці тому
Немає коментарів

Поверхневі води Івано-Франківської області — це пере­важно ріки. Озер мало, переважають штучні озера-ставки. Загальна кількість досягає 7120; переважають малі, довжиною до 10 км. Рік, які мають довжину понад 10 км, налічується 152, а понад 100 км — тільки 5. Загальна їх густота в середньому по області становить 0,20— 0,40 км/км2; в окремих басейнах вона вища, наприклад, в басейнах Лім­ниці і Бистриці дорівнює 1,3 км/км2, а в басейні Білого і Чорного Чере­моша — 2,5—1,7 км/км2 (табл. 6).

Майже 2/3 території області зрошують води басейну Дністра і тіль­ки південно-східна окраїна належить до басейну Пруту.

T_006

T_006_a

T_006_b

T_006_v

РІЧКОВА СІТКА БАСЕЙНУ ДНІСТРА

У межах території Івано-Франківської області вона має пір’ясту бу­дову. Сітка правих і лівих притоків Дністра, в зв’язку з особливостями рельєфу і клімату цих районів, розвинена нерівномірно. Найбільш роз­винена сітка правих притоків, які формуються у щедро зрошуваних атмосферними опадами Карпатах. До них належать: Свіча, Лімниця, Луква, Бистриця та інші. Ці ріки мають досить розгалужену систему, особливо в гірській частині. На Карпатські притоки припадає близько 70% водозбірної площі басейну Дністра. На схід від Бистриці, на По­кутській височині, Правобережжя Дністра має дуже слабо розвинену річкову систему. Ріки тут трапляються рідко, невеликі, звичайно мало­водні. Невелика густота річкової сітки в цій місцевості пов’язана з кар­стовими явищами. З Покутських притоків Дністра зазначимо такі: Тлу­мач, Хотимирка, Лемець та інші. Довжина їх не перевищує 20—30 км. У лівобережній частині, в межах Івано-Франківської області, Дністер збирає води з Опільської височини (Гнила Липа, Свірж та інші). Ці ріки також утворюють слабо розвинені системи.

Басейн Пруту в межах Івано-Франківської області своєю верхньою течією збирає води з найвищої частини області — Гуцульських Карпат. Як і басейн Дністра, Прут має різко асиметричну будову; основна во­дозбірна площа — на правобережжі, і там же — найбільші його при­токи — Черемош, Рибниця, Пістинка, Лучка, Ослава та інші. Лівих приток багато тільки в гірській частині. Покутські (ліві) притоки звичайно маловодні; найбільші з них — Турка, Чорнава і Белелуя. За­лежно від фізико-географічних умов ріки Івано-Франківської області за режимом та іншими ознаками можна поділити на дві групи: карпат­ські та передкарпатські ріки; ріки Подільської височини (Поділля і Покуття).

 

КАРПАТСЬКІ І ПЕРЕДКАРПАТСЬКІ РІКИ

Ця група рік (Свіча, Лімниця, Бистриця та ін.) своїми сильно роз­галуженими верхів’ями починається на північних схилах Карпатських гір на абсолютній висоті 700—1800 м, де річна сума атмосферних опа­дів становить 900—1500 мм. Середні й нижні їх течії протікають по Пе­редкарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів (понад 700 мм). Долини Карпатських рік вузькі і глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. За­гальна густота річкової сітки з врахуванням річок довжиною до 10 км становить 0,31 км/км2, а всіх малих річок — 1,3 км/км2.

Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. В. верхів’ях кар­патських рік вона досягає 1—2 м/сек, а під час сильних паводків на­віть і більше.

На виході з Карпат на Передкарпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/сек біля виходу з гір до 0,1 м/сек біля гирла. Долини рік звичайно широкі, дно і русла покриті галечниками, пісками та іншими крихкими наносами, причому чим ближче до гирла, тим розміри гальки і потужність галечника зменшуються, уступаючи місце піскам і річному мулу.

Карпатські ріки одержують живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим.

Снігові води живлять ріки з березня по травень, коли танення сні­гу поступово охоплює всю територію Передкарпаття і Карпати. Остан­ній сніг тане в кінці травня. У межах Передкарпаття частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів, ріки одержують дощове живлення, однак в цей час більша кількість вологи витрачається на випаровування.

 Гідрологічний режим Карпатських рік дуже складний. Річний хід стоку і рівнів характерний різкими коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні — від танення снігу, вліт­ку і восени — від випадання сильних дощів, взимку — внаслідок рап­тових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Перед­карпатті.

Карпатські ріки належать до рік з паводним режимом, тобто ха­рактерні систематичними і частими паводками у всі пори року. Стік: карпатських рік за порами року в середньому розподіляється так: на­весні (березень—травень) — 45%, влітку (червень—серпень) — 22,4%, восени (вересень—листопад) — 17,1%, взимку (грудень—лютий) — 16,1%.

Середній багаторічний модуль стоку для рік Карпатської зони ко­ливається у межах 24—18 л/сек з 1 км2, а для Передкарпаття він змен­шується до 12—10 л/сек. Середня багаторічна витрата води карпатсь­ких рік становить 2—4 м3/сек у верхів’ях, а в нижніх течіях — до 24—29 м/3сек.

Карпатські ріки, як правило, взимку покриті льодом, але льодо­вий режим надто нестійкий і протяжність льодоставу звичайно невели­ка. Забереги, плавучі льодинки, так зване сало, у верхів’ях карпатських рік з’являються у середньому в кінці третьої декади листопада, ранні— в кінці жовтня і на початку листопада; пізні — в двадцятих числах грудня. У Передкарпатті льодові явища спостерігаються на 10—12 днів пізніше. Тривалість льодоставу на карпатських ріках в середньому ста­новить близько 50—60 днів в горах і 35—40 днів у Передкарпатті.

Найбільші карпатські притоки Дністра в межах Івано-Франківської області — Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська.

Свіча бере початок з хребта Вишківських Горган на висоті 1155 м. Загальна довжина ріки — 107 км, з них більше половини припадає на карпатську частину, де вона приймає численні притоки: Сукіль, Мізунка, Лужанка та інші. Площа водозбору становить 1493 км2. Загальний нахил — 8,3 м/км, а густота басейну досягає 1,3 км/км2.

У верхів’ях до злиття з Мізункою долина Свічі вузька з крутими схилами, часто трапляються обриви. Схили покриті густими лісами. Найвищим за розташуванням населеним пунктом є с. Тарасівка. До Тарасівки річка тече майже поперек Карпатських хребтів. Біля Тарасівки долина розширюється і в той же час повертає на північний за­хід, пересікаючи краєві Скибові Карпати в діагональному напрямку. Найбільшої ширини долина досягає при виході ріки з Карпат біля Болехова (до 5—6 км), де вона зливається з долиною ріки Сукіль. Запла­ва обох цих рік покрита луками, часто трапляються заболочені ділян­ки — на межиріччя та на лівому березі р. Сукіль. Русла рік покриті галечниками. Від Болехова ріка повертає на північний схід і в цьому напрямку доходить до Дністра.

У місці злиття Свічі з р. Сукіль нижче с. Солокова долина зву­жується до 2 км і менше, правий берег вищий і покритий лісом, лівий— дещо нижчий, розораний; по схилах трапляються зарослі чагарниками яри. Русло ріки дуже звивисте, часто роздрібнюється на численні пото­ки. Ширина русла в межах Передкарпаття коливається у межах 20— 50 м, глибини не перевищують 1,5 м. Внаслідок схилів швидкість течії у карпатській частині досягає 1,5 м/сек, в Передкарпатті — близько 0,5 м/сек. Середній багаторічний модуль стоку становить понад 16 л/сек з 1 км2, а витрата води — 24 м/сек.

Другою карпатською притокою Дністра є Лімниця. Вона стікає з північних схилів г. Буштул, витоки її починаються на висоті близько 1150 м. За довжиною — це найбільша ріка (122 км) з карпатських при-токів Дністра після Стрия. Площа водозбору становить 1430 км2, а гу­стота річкової сітки басейну — 1,2 км2. Верхів’я Лімниці розташоване в одному з найвищих районів Горган хр. Яйце-Молода (1600—1752 м); тут вона має сильно розгалужену мережу притоків — Молода, Мшана, Дарів, Петрос та інші. Найбільш верхнім населеним пунктом долини Лімниці є с. Осмолода (717 м), яке розташоване біля місця впадіння в річку притоки Осмолоди. До с. Ясеня Лімниця тече в північно-східному напрямку, тобто впоперек Карпатських хребтів. Тут її долина порівняно вузька, береги обривисті, покриті лісами. У районі с. Ясеня правий бе­рег невисокий і майже безлісий. Нижче від с. Ясеня ріка повертає на північ, і в такому напрямку тече до виходу її у Передкарпаття біля с. Рожнятів. На цій ділянці долина дуже розширюється (4—7 км) і по­рівняно густо заселена. Русло ріки розбивається на ряд рукавів, дно кам’янисте. Біля Рожнятова долина Лімниці стає найширшою; тут вона приймає найбільшу свою притоку — р. Чечву. Дно долини вкрите гу­стою сіткою протоків, річок, стариць, озер, між якими поширені заливні луки. Від Рожнятова ріка знову повертає у північно-східному напрямку і тече так до самого Дністра. Від Калуша долина Лімниці значно зву­жується (до 2 км). Обидва береги долини високі, круті, порізані ярами і невеликими долинами рік, які стікають з Прилуквинської височини. Схили переважно покриті лісом. Русло звивисте, є багато стариць. Ширина русла в Передкарпатській частині становить 20—60 м, глибина — до 2 м. Внаслідок великого нахилу (загальний нахил — 9,5 м/км), те­чія ріки має велику швидкість: у карпатській частині до 1,5 м/сек і більше, а в Передкарпатті 0,7—0,5 м/сек. Лімниця збирає води з найви­щих гір, де річна сума атмосферних опадів понад 1000 мм^ тому вона відрізняється багатоводністю, як влітку від великих дощів, так і навесні від танення снігу. Середній багаторічний модуль стоку ріки становить близько 10 л/сек. з 1 км2. Середня багаторічна витрата води—24,1 м3/сек, в окремі роки спостерігаються різкі коливання, наприклад максимальна дощова витрата в 1928 році досягала 850 м3/сек, а модуль стоку — 559 л/сек з 1 км2.

Бистриця серед Карпатських притоків Дністра має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна пло­ща басейну — понад 2520 км2. Конфігурація річкової системи ріки має своєрідний характер.

Власне Бистриця, ця невелика за довжиною ріка (17 км), є наче стовбуром, який розгалужується біля с. Вовчинець (за 4 км від Івано-Франківська) на три вітки-ріки: Бистрицю Надвірнянську, Бистрицю Солотвинську і Ворону, витоки яких починаються у Карпатах. Усі три ріки у своїй середній та нижній течії протікають через орографічно різко виражену Бистрицьку улоговину. Найбільша ріка — є Бистриця Над­вірнянська (94 км); площа водозбору — 1580 км2, густота — 1,2 км2, яка бере початок на північному схилі г. Чорна Клева на висоті близь­ко 1600 м. Найбільші її притоки — Салатрук, Довжинець, Зелениця, Горохолина та інші. Найвищий за розташуванням населений пункт в долині ріки — с. Бистриця, а найбільший — с. Зелена. Майже до с. Па­січна долина вузька, береги високі, схили круті і вкриті густими лісами. Від с. Пасічна долина ріки розширюється і біля Надвірної досягає З км. Від Надвірної до злиття її з Бистрицею Солотвинською ріка про­тікає у широкій долині, береги низькі, складені переважно галечником, звичайно безлісі або покриті чагарниками. Русло річки розділяється на густу сітку рукавів. Швидкість течії значна і коливається від 2 м/сек в горах до 0,7 м/сек на рівнині Бистрицької улоговини.

Бистриця Солотвинська (довжина 82 км, площа — 795 км2, густо­та — 1,0 км/км2) стікає з найвищої частини Горган — Сивулі. Від с. По­роги долина розширюється і біля Солотвина досягає 2 км. У межах Бистрицької улоговини долина дуже широка, лівий берег її високий, крутий, порізаний ярами і численними невеликими долинами — лівими притоками ріки. Схили переважно покриті лісом. Правий берег, навпаки, більш пологий і невисокий, майже суцільно розораний і заселений. Рус­ло ріки на всьому протязі сильно розгалужене і покрите галечником. Обидві ріки характерні надто нестійким режимом, частими паводками. Модулі стоку коливаються від 12—14 л/сек в горах, до 10—12 л/сек у Передкарпатті. Середній багаторічний стік становить 27 м3/сек. Третя притока Бистриці р. Ворона протікає лише в Передкарпатті і має спо­кійну течію, долина її широка, схили правого берега круті і високі, по­різані численними ярами і невеликими долинами. Лівий берег — низь­кий і пологий.

Власне, Бистриця протікає біля краю Покутської височини, правий берег її долини дуже високий і круто спадає до ріки, складений крей­довими породами, тут широко розвинені виходи гіпсів. Схили покриті лісом або оголені. Долина Бистриці розширюється на лівому березі, схили якого пологі, майже суцільно розорані і густо заселені.

До типово Передкарпатських приток Дністра належать ріки Сивка з Болохівкою і Луква з Луквицею. Ці ріки відрізняються більш спокійною течією, але паводки на них повторюються дуже часто, особливо влітку.

Долина Сивки широка, береги низькі, над заплавою розташовані пологі і широкі тераси. Долина ж Лукви глибока і вузька, схили зви­чайно круті, порізані ярами і покриті чагарниками та лісом.

ПОДІЛЬСЬКІ ПРИТОКИ ДНІСТРА

До Подільської водозбірної площі Дністра, як зазначено вище, на­лежить Прилипинська височина на лівобережжі і Покутська — на пра­вобережжі. Загальна густота річкової сітки цього району досягає 0,29 км/км2.

Ріки цього водозбору Дністра відрізняються невеликою водонос­ністю, їх витоки — яри, або балки. Починаючи з верхньої течії, долини рік звичайно широкі, дно пологе, часто заболочене. Падіння має неве­ликі розміри в середньому до 1,3 м на 1 км. Течія повільна, русло часто меандрує. Найбільші річні витрати і рівні спостерігаються переважно під час весняної повені.

Літні дощові паводки у зв’язку з їх зарегульованістю (ставки) не досягають розмірів весняних. Багаторічний середній стік розподіляється за сезонами: навесні (III—IV) — 40,5%, влітку (VI—VIII) — 18,6%, восени (IX—XI) — 17,3%, взимку (XII—II) — 23,6%.

Найбільшою лівою притокою Дністра в межах Івано-Франківської області є Гнила Липа. Ріка бере початок у районі с. Липівці, Перемиш­лянського району, Львівської області на висоті 355 км. Тече майже в меридіональному напрямку з півночі на південь на відстані близько 85 км. Система Гнилої Липи сильно розгалужена, вона має зліва ряд прито­ків — Нараївку, Сгудену, Бібелку та інші. Долина Гнилої Липи широ­ка, але береги її порівняно круті і високі, порізані ярами і балками, звичайно безлісі і розорані.

Внаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2—0,3 м/сек. Річний хід рівнів більш спокійний, максимальні паводки пов’язані з вес­няним сніготаненням. Літні дощі є причиною частих розливів.

Середній багаторічний модуль стоку становить близько 5 л/сек, максимальний стік — 230 л/сек. Взимку ріку покриває лід в середньо­му на 50—55 днів; в окремі роки тільки на два тижні. Максимальна протяжність льодоставу досягає майже трьох місяців. У м. Бурштин створено водосховище.

Ріка Свірж характерна тими ж рисами режиму, що й Гнила Липа, але відрізняється внаслідок значної зарегульованості надто малим сто­ком. На ріці створено велику кількість водосховищ-ставів — (Псари, Княжичі та ін.), які використовують для рибного господарства.

Що стосується покутських притоків Дністра, то вони помітної ролі в живленні ріки не відіграють. Тут можна відзначити тільки р. Тлумач, яка подібна до Подільських рік.

Отже, ріка Дністер, яка є найбільшою в області, за характером гідрологічного режиму залежить від своїх притоків — рік карпатської зони і Поділля. Найбільше значення в режимі Дністра в межах Івано-Франківщини мають карпатські притоки, які головним чином, визнача­ють режим ріки.

Ріка Дністер бере початок в Бескидах біля підніжжя гори Розлуч на висоті близько 750 м. При виході з Карпат, на північ від м. Самбора, Дністер повертає на південний схід і тече паралельно Карпатській дузі майже до місця впадання в Чорне море.

Загальна довжина ріки — 1362 км, водозбірна площа — 2100 км2. У межах Івано-Франківської області Дністер протікає на віддалі бли­зьке 200 км; в область він входить нижче с. Журавно, а виходить біля с. Городниця. На схід від с. Нижнє Дністер є границею між Івано-Франківською і Теонопільською областями. За фізико-географічними особливостями ріку можна розділити на два відрізки. Перший відрі­зок — від с. Журавно до с. Нижнів, в межах Опілля та Передкарпаття. Долина ріки тут широка і розвинена, в основному, на лівому березі. Рі­ка тече біля правого берега, який є високим і досить крутим. Заплава ріки широка, зайнята луками, багато стариць, трапляються болота. Ширина русла біля Галича — 60—80 м, коло Нижньова розширюється до 100—120 м. Русло порівняно прямолінійне. Глибина ріки коливаєть­ся у межах 2—4 м. Швидкість течії в середньому близько 0,7 м/сек. Від с. Нижнів долина Дністра різко звужується, обидва береги стають крутими і високими, по берегах виступають давні палеозойські породи. Тут Дністер врізується у Подільську височину, утворюючи «Дністров­ський каньйон». Ширина долини — 200—400 м, заплава різко звужу­ється, на окремих ділянках відсутня. Схили долини порізані глибокими і вузькими балками і долинами рік. Характерна риса морфології доли­ни Дністра на цьому відрізку — різка її звивистість (меандрування). Майже на всьому протязі долина складається з серії врізаних меандр. Русло ріки має невелику ширину (80—100 м), глибина до трьох метрів.

Фізико-географічні умови і пов’язаний з ними режим рік правобе­режної і лівобережної водозбірної площі Дністра визначає в основних рисах режим останнього. Карпатські притоки (Свіча, Лімниця, Бистри­ця) характерні порівняно нерівномірним стоком протягом всього року, про що свідчить велика кількість паводків впродовж року. Вони спри­чинені як таненням снігу в горах, так і випаданням інтенсивних дощів. Лівобережні притоки (Гнила Липа, Свірж) мають тільки один великий паводок навесні, який зумовлений таненням снігового покриву.

Крім того, коливання рівнів води Дністра в межах Івано-Франків­ської області зумовлене стоком верхнього басейну цієї ріки. Найхарак­терніша риса водного режиму Дністра — дуже часті паводки протягом усього року як дощового, так і снігового походження. При цьому павод­ки високого рівня можуть бути в усі пори року. Загалом Дністер, як і Карпатські ріки, характерний паводковим режимом.

Весняна повінь на Дністрі залежить від метеорологічних умов вес­ни, які зумовлюють інтенсивність танення снігу. Це паводки переважно снігового походження. Вони звичайно наступають вслід за періодом у другій половині березня і звичайно збігаються з весняними паводками Карпатських притоків.

Роки з різко вираженими літніми паводками також залежать від метеорологічних умов в теплий період року, особливо коли настає хо­лоднувата і нестійка, з частими дощами погода. Вслід за невеликою весняною повінню (березень—квітень) протягом останніх весняних, літ­ніх і осінніх місяців спостерігаються майже безперервні паводки, зу­мовлені довгочасними ливними дощами як в Карпатах, так і на По­дільській височині.

У зимову пору року паводки на Дністрі також інколи досягають великих розмірів. Вони пов’язані переважно з наступанням відлиг, які часто супроводжуються дощами. Це сприяє швидкому таненню снігу, що зумовлює різке підняття рівня води.

Зі сказаного вище випливає, що кількість паводків на Дністрі дуже велика, наприклад, в Галичі їх налічується за рік більше 200. Така ве­лика кількість паводків тут зумовлена паводками з верхів’я Дністра, з опільських рік і, особливо, з карпатських притоків.

Найменша кількість паводків припадає на січень і лютий, потім на квітень і листопад. У березні внаслідок танення снігу, а в червні і серп­ні через дощі кількість паводків збільшується. Висота паводків (біля Галича) коливається у межах 0,5—5 м. Найбільша витрата води у пе­ріод паводків 2930 м3/сек спостерігалась у м. Галичі 1.ІХ 1927 p., а мо­дуль стоку становив 199 л/сек з 1 км2.

Середня багаторічна витрата Дністра біля Галича становить 153 м3/сек. Відповідний йому модуль стоку — 10,4 л/сек з 1 км2. При­чому цікаво, що вище і нижче Галича модуль стоку дещо менший. Вищий модуль стоку в Галичі пояснюється тим, що Дністер тут прий­має найбільші карпатські притоки — Стрий, Свічу і Лімницю. Спосте­рігаються досить значні зміни стоку в окремі роки: наприклад, най­менший модуль стоку становив близько 5 л/сек, а найбільший — 15 л/сек.

Взимку Дністер майже завжди замерзає. Перші льодові явища з районі Галич-Нижнів у вигляді заберегів і плавучих льодинок спосте­рігаються в середньому в кінці листопада і на початку грудня. У деякі роки початок льодових явищ настає дуже рано — в перших числах листопада, а в інші — дуже пізно (в кінці грудня). Льодостав на Дніст­рі нестійкий, а в окремі роки зовсім відсутній. Лід вкриває ріку на від­різку Галич—Нижнів в середньому в кінці грудня і на початку січня. Безперервність льодоставу коливається від декількох до 90 днів, в се­редньому ж вона становить близько 50 днів. Загальна кількість днів з льодоставом інколи досягає 120. Скресання ріки починається в серед­ньому в кінці лютого і на початку березня, ранні дати скресання зазна­чені в кінці січня і на початку лютого, пізні — в середині квітня. Після скресання починається льодохід, однак тривалість його порівняно не­велика (5—8 днів). Бувають роки, коли льодоходу немає через малу товщину льоду, який тане на місці. Товща льоду в середньому — близько 20—30 см.

У господарському відношенні Дністер для Івано-Франківської об­ласті має дуже велике значення, однак тепер його мало використовують.

Судноплавство на ріці утруднюють численні кам’янисті перекати, особливо на відрізку «Дністровського каньйону». Запаси гідроенергії Дністра досить великі, але їх поки що не використовують. Ріка багата на рибу. Тут водяться щука, окунь, судак тощо.

 

РІКИ БАСЕЙНУ ПРУТУ

Другий річковий басейн Івано-Франківської області — р. Прут Прут — це ліва притока Дунаю. Він має загальну протяжність 910 км і площу басейну близько 27500 км2. У межах області, від витоку до м. Снятин Прут має довжину близько 150 км. Джерела Пруту почина­ються на північних схилах Чорногірського хребта на висоті понад 1750 м над рівнем моря. До Ділятина Прут тече майже меридіонально, пересікаючи Горгани. Долина ріки тут глибока, вона то розширюється біля виходів м’яких сланцевих порід, утворюючи досить великі улогови­ни (Ворохтинська, Микуличинська, Ділятинська та ін.), то звужується при перетині зон пісковиків. Схили долини звичайно круті, переважно покриті лісом. Нахили на цій ділянці дуже великі, і річка тече зі знач­ною швидкістю 1,5—3м/сек. Русло звичайно кам’янисте, порожисте, часто трапляються водоспади, найбільший з них Яремчанський каскад (вище Яремча).

Від Ділятина Прут повертає на схід в межах Передкарпаття і тече в південно-східному напрямку. На цьому відрізку Прут протікає у ши­рокій терасованій долині, яка розділяє Передкарпаття і Покутську височину. Від Ланчина до Снятина дно долини плоске і широке, русло роз­бивається на густу сітку рукавів, приток тощо. Є багато староріч. До Заболотова правий берег ріки крутий, часто лісистий, лівий — довгий, пологий, покритий луками і полями. Від Заболотова до Снятина лівий берег Пруту крутий, порізаний ярами і балками. Хоча раніше в рів­ній долині, однак ухили тут ще великі, швидкість течії досягає майже 1 м/сек. З правого боку (Передкарпатського) Прут приймає численні притоки, які стікають з Карпат, це значною мірою визначає режим ріки.

Режим Пруту характерний частими паводками в усі пори року. На­весні паводки зумовлені таненням снігу. Найбільші підняття води бува­ють у літній період внаслідок зливних і затяжних дощів у горах. Восени в кінці жовтня і на початку листопада також спостерігається підвищен­ня рівнів води. У середньому багаторічний стік розподіляється так: на­весні (березень—травень) і влітку (червень—серпень) він становить 55—70%; взимку (грудень—лютий) найменший і дорівнює 10—15% річного стоку.

Стік Пруту досить великий; наприклад, для Яремча середня бага­торічна витрата становить близько 13,7 м3/сек, а найбільша—22,9 м3/сек. В окремі роки бувають різкі коливання стоку. Максимальна витрата за період спостережень зазначена в 1927 p., коли вона становила біля Яремча 641 м3/сек, а модуль стоку дорівнював 172 л/сек з 1 км2.

Льодовий режим тут, як і на інших карпатських ріках, надто не­стійкий. Ріка замерзає в кінці грудня і на початку січня, скресання і льодохід починаються в кінці лютого і на початку березня. Середня тривалість льодоставу близько 45—50 днів і коливається в окремі роки в межах 10—80 днів/

3 найбільших притоків Пруту відзначимо Черемош, Рибницю і Пістинку. Ріка Черемош майже не виходить за межі області, за винят­ком правих притоків Білого Черемошу. Черемош утворений двома рі­ками — Чорним Черемошем, який стікає з північних схилів Чивчинсь­ких гір (довжина 85 км, площа басейну 856 км2) і Білим Черемошем, який бере початок також в Чивчинах (довжина 50 км, площа басейну понад 600 км2). Обидві ріки своїм басейном охоплюють Гуцульські Карпати. У Верховинському пониженні біля с. Устеріки вони зливають­ся, утворюючи Черемош, який біля прориву Покутсько-Буковинських гір входить в Передкарпаття, сильно розширює свою долину (від 2 до 8 км). Загальна площа водозбору Черемошу досягає 2565 км, а густота річ­кової сітки — 1,10 км/км2. Чорний і Білий Черемош — типово гірські ріки з дуже великими нахилами і значною швидкістю течії (понад 1,5 м/сек). Долини їх вузькі і глибокі, схили вкриті лісом. Чорний Че­ремош у Верховинському пониженнні сильно розширює свою долину, русло тут широке, течія повільніша. Ріки використовують для лісо­сплаву.

Ріки Рибниця і Пістинка беруть початок в Покутських Карпатах на порівняно невеликій висоті (близько 600—800 м) і переважно про­тікають по горбистому Передкарпаттю. Долини їх широкі (0,5— 1,0 км), заплава покрита луками. Русло галечникове, шириною 10— 25 м. Швидкість течії коливається у межах 0,5—1 м/сек. Режим Чере­мошу, Рибниці і Пістинки типово Карпатський, тобто паводковий.

Озер на території Івано-Франківської області дуже мало. Більша частина озер є заплавними (стариці). Розміри їх невеликі, живляться вони головним чином від річкових паводків. У сухий період року вони часто висихають, або перетворюються в болота. Цей тип озер трапля­ється у заплавах майже всіх великих рік Передкарпаття, Опілля і При­дністров’я. Крім цього типу заплавних озер природного походження у долинах рік поширені озера штучні (ставки), які створені людиною. Вони відіграють велику роль у регулюванні стоку рік. Поширені вони на всіх ріках, особливо їх багато на малих, другорядних і третьорядних притоках. Найбільші ставки є в долинах Свіржа (Княгиницьке водосхо­вище, площа 184 га), Гнилої Липи (Бурштинське водосховище, площа 1260 га), Чечвинське (площа 35 га) та інші. Інший район поширення ставків — Покутська височина. Тут їх використовують головним чином для рибного господарства, в них розводять переважно коропа. Третій тип озер області — озера карстового походження; вони нечисленні і не­великі, поширені головним чином у районі Городенки. У Чорногірських горах, в давньольодовиковому ярусі трапляються невеликі карові озера.

comments powered by HyperComments