2 місяці тому
Немає коментарів

ВСТУПНІ ЗАУВАГИ

Сучасна фізична географія — це передусім наука про природні комплекси, які утворились на поверхні Землі внаслідок взає­модії земної кори, води, повітря, рослинного і тваринного світів. На нашій планеті в процесі її розвитку утворилися надзвичайно різноманіт­ні за своїм складом і величиною природні комплекси. Найбільший при­родний комплекс, який охоплює всю нашу планету, називають геогра­фічною оболонкою, котра являє собою закономірно побудовану систему, що складається з материків і океанів, безперервно взаємодіючих між собою.

Материки (як і океани) — це теж природні системи, які склада­ються із менших природних комплексів: рівнин і гір, річок і озер, гео­графічних зон і ландшафтів тощо. Ці природні системи складаються з таких ще дрібніших природних комплексів, як балка або яр, заплава потічка чи болото на заплаві тощо.

Різноманітність природних комплексів Івано-Франківщини дуже велика, тому що область розташовується і в горах, І; в передгір’ях, і на рівнині. У зв’язку з цим ми мусимо окремо розглянути природні ком­плекси рівнинної, передгірської і гірської частин області. Цей розгляд почнемо від природних комплексів заплав, що розташовані в найбільш понижених місцях річкових долин і поступово перейдемо до комплексів, розміщених вище (рис. 16).

 

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ РІВНИННОГО ЛІСОСТЕПОВОГО ТИПУ

Вони займають Лівобережне (Подільське) Придністров’я і При­дністровське Покуття. Характерними рисами цих ландшафтів є: а) май­же суцільне поширення на всій території лесовидних суглинків, на яких утворилися грунти чорноземного типу: глибокі малогумусні чорноземи, опідзолені чорноземи, сірі та темносірі опідзолені грунти; б) панування в природному рослинному покрові широколистяних лісів, переважно дубово-буково-грабових і різнотравно-злакових степів.

Лісостепова частина області складається з кількох природних ком­плексів.

Природні комплекси заплав, складені переважно сугли­нистим алювієм і вкриті лучно-болотною рослинністю, під якою утвори­лися лучні, лучно-болотні, а місцями і болотні грунти — торфовища. Заплави тут переважно широкі, в більшості меліоровані (осушені) і пе­ретворені або в городні землі, або культурні пасовища. Тільки на близь­кій відстані від Дністра, заплави стають вузькими, затиснутими скелястими схилами своїх долин, які за формою подібні до ущелин. Такий тип долин і заплав особливо поширений на Придністровському Покутті, по­близу Дністра.

Природні комплекси терас низького рівня (першої і другої). Ці тераси на поверхні складені лесоподібними суглинками, на яких утворилися лучно-чорноземні грунти, під лучною, різнотравною рослинністю. Внаслідок високої родючості грунтів природні комплекси терас низького рівня давно розорані і перетворені в орні угіддя і знач­ною мірою зайняті селами з їх будівлями, городами та дорогами. Ці природні комплекси займають досить великі площі, особливо в долині Гнилої Липи, Свіржа та їх притоків.

Природні комплекси терас середнього рівня (тре­тьої і четвертої). Ці тераси складені лесовидними суглинками і лесами, але на відміну від терас низького рівня їх поверхня почленована розло­гими балками і долинами приток і тому має хвилястий рельєф. У дав­нину вони були вкриті дібровами та різнотравно-злаковими луками, під якими утворилися опідзолені чорноземи. Грунти тут родючі і тому ці природні комплекси також перетворені в орні угіддя, зайняті селами і дорогами.

Природні комплекси терас високого рівня (п’ятої, шостої і сьомої). Складені вони на поверхні лесовидними суглинками, під якими залягають досить потужні верстви галечникового алювію, відкладеного карпатськими притоками Пруту і Дністра. Тераси, як пра­вило, глибоко почленовані долинами притоків Пруту і Дністра, внаслі­док чого мають дуже хвилястий, а місцями навіть горбистий рельєф. У минулому вони були зайняті дібровами і різнотравно-злаковими лука­ми, під якими утворилися опідзолені грунти чорноземного типу (темно-сірі опідзолені чорноземи). Природні комплекси цього типу поширені вздовж долин Пруту і Дністра.

Природні комплекси горбистих лесових межиріч глибоко почленовані балками, а місцями і ярами. У минулому межиріч­чя були зайняті грабовими дібровами, під якими утворилися сірі опід­золені грунти. Переважна більшість цих природних комплексів теж пе­ретворено в орні угіддя, яким дуже шкодить ерозія.

Природні комплекси горбогірних межиріч також вкриті лесовидними суглинками. Це найвище підняті комплекси в По­дільській частині області в межах Рогатинського району. Ще й тепер тут збереглися значні масиви буково-дубових лісів, а в давні часи вони були суцільно лісовими, багатими на різну звірину і бджіл. Під цими лі­сами утворилися переважно світло-сірі опідзолені грунти, які тепер ви­користовують під орні землі. І тут поширеним шкідливим процесом є ерозія грунтів на орних землях.

Природні комплекси високих закарстованих ме­жиріч. Поширені вони в Придністровському Покутті, переважно в ме­жах Тлумацького району. Близько до поверхні тут залягають гіпси, які хоча й перекриті лесовидними суглинками, проте не перешкоджають поши­ренню карстових процесів у вигляді неглибоких лійок, проваль, особли­во поблизу річкових долин і балок, на схилах яких лесова поволока більш або менш змита. Завдяки наявності лесових суглинків тут утвори­лися сірі і темно-сірі опідзолені грунти, під дубово-грабовими лісами, які частково збереглися в сильно зміненому вигляді.

Природні комплекси високих закарстованих ме­ж и р і ч, вкриті переважно опідзоленими чорноземами і потужними ма­логумусними чорноземами. Ці природні комплекси поширені в східній частині Придністровського Покуття, у межах Городенківського району. У минулому названа частина Покуття була переважно степовою, внаслі­док дещо сухішого клімату. На схилах карстових урочищ, які тут дуже поширені і займають значні площі, зберігаються рештки степової рос­линності. Вони заслуговують на охорону.

Природні комплекси понижених межиріч перекриті лесовидними суглинками без карстових урочищ. Дібровні ліси, які ко­лись тут були поширені, переважно і давно вирубані, а колишні лісові і степові землі перетворені в орні землі з опідзоленими чорноземами.

Природні комплекси «стінок» (крутих і урвистих схилів в до­лині Дністра і частково р. Бистриці). Ці крутосхили вкриті лісочагарнико-вою рослинністю з дуба скельного, граба, береста, черешні дикої, ліщи­ни, бруслини тощо. Ліси тут низькобонітетні і не мають промислового значення, але відіграють виключно важливу протиерозійну роль, охоро­няючи схили від розмиву, а русло Дністра і Бистриці від замулювання делювієм і пролювієм зі схилів. Крім того, в цих лісах ростуть деякі рідкісні рослини, як, наприклад, клокичка (Staphylea pinnata L.), дерен (Cornus mas L.), бруслина карликова (Evonymus папа М. В. та інші). Природні комплекси «стінок» Бистрицької між селами Підпечери і Га­нусівка та Дністровської між селами Нижнів і Городниця, безперечно слід оголосити ландшафтними заказниками, заборонити розробку кар’є­рів на їх схилах, випасі худоби та вирубку лісів. Варто було б подумати про створення народного парку в долині Дністра з тим, щоб використа­ти його для природоохоронних і рекреаційних цілей.

 

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ ПЕРЕДГІРНОГО ЛІСОЛУЧНОГО ТИПУ

Вони мають такі ознаки: а) поширення букових і ялицево-букових лісів та різнотравно-осокових лук; б) панування оглеєних грунтів: дер­ново-підзолистих, буроземно-підзолистих, дернових і лучних; в) виключ­но велике поширення річкових терас різного віку, які утворюють основ­ні форми рельєфу Передкарпаття між ріками Свіча і Прут. Основні при­родні комплекси передгірських ландшафтів охарактеризовано нижче.

Заплави. Складені переважно піщано-галечниковим алювієм з розрідженою лучною і чагарниковою рослинністю (з верби повзучої та мірикарії німецької) і нерозвинутими дерновими супіщаними грунтами. Природні комплекси заплав передкарпатських рік дуже нестійкі, тому що їх часто затоплюють повені та паводки, іноді по декілька разів на рік. У зв’язку з цим їх господарське значення невелике. Проте догляд за ними мусить бути пильний, зокрема їх треба обвалувати в місцях, які сприятливі для впливу повеневих вод на низькі, але господарсько освоєні тераси.

Природні комплекси терас низького рівня (перша, друга і третя). Вони складені суглинково-галечниковим алювієм знач­ної потужності і відзначаються загалом рівнинним рельєфом. Вкриті вони переважно опідзоленими грунтами, зайнятими в минулому різно­травно-злаковими луками та вологими дібровами. Проте природний рос­линний покрив на цих комплексах переважно знищений і вони перетво­рені на орні угіддя та селищні землі завдяки добрій родючості грунтів і рівнинному рельєфові. Деяка надлишкова зволоженість грунту порів­няно легко компенсується відкритим дренажем, а внесення мінеральних і особливо органічних добрив дозволяє одержувати високі врожаї зер­нових і технічних культур. Тільки природні комплекси першої тераси часом терплять від надмірно високих літньо-осінніх і літніх паводків, які виливаються з Карпатських гір на передгір’я.

Природні комплекси терас середнього рівня (чет­вертої І п’ятої) складені суглинково-галечниковим алювієм, на якому утворилися дерново-підзолисті глейові грунти під буково-дубовими ліса­ми. Природна рослинність цих комплексів теж значно змінена сільсько­господарським виробництвом, але на них все-таки збереглися більш-менш значні масиви лісів, хоча й сильно пошкоджених внаслідок воєн і хижацького господарювання поміщиків і капіталістів. Природні ком­плекси тут помітно розчленовані балками та ярами, на схилах яких по­мітна значна ерозія грунтів.

Природні комплекси терас високого рівня (шостої і сьомої) займають великі площі в підгірській частині Передкарпаття (Прилуквинська та Отиня-Лоєвська височини). У будові цього комплек­су беруть участь суглинково-алювіальні відклади древніх терас карпат­ських річок (Лімниці, Луквиці, Бистриць Солотвинської та Надвірнян­ської, Пруту), які на місці виходу з гір утворювали великі конуси ви­носу з галечників, пісків і суглинків. Ці широкі конуси довгий час були вкриті ялицево-буковими і ялиновими лісами, під яким утворилися дер­ново-підзолисті і дерново-буроземні глейові грунти. Ліси і зараз вкри­вають значні площі цих природних комплексів, але переважна частина їх вирубана і на місці лісів створені орні угіддя, суттєвим недоліком яких є надмірне ґрунтове зволоження, оглеєність та висока кислотність. Найефективніший засіб боротьби з цими несприятливими явищами — гончарний дренаж полів та угноєння органо-мінеральними добривами.

Природні комплекси ерозійно-зсувних межиріч. Це дуже своєрідні природні комплекси, які поширені на правобережжі Пруту від смт. Печеніжин аж до долини Черемоша. Загалом це дуже горбиста, частково навіть дрібногорбиста територія, поверхня якої спо­творена безліччю зсувів. Зсуви різних розмірів і глибини, від невеликих опливин до справжніх багатоярусних зсувних цирків, вкривають схили погорбованих межиріч від вершин до підніж. Внаслідок зсувів вершини горбів часто мають форму вузьких гребенів, схили яких круто обрива­ються стінками зсувів. Пояснюється таке поширення зсувів геологічною будовою цієї території, яка представлена потужною товщею глинисто-піщаних відкладів, так званої дашавської світи. Ці відклади легко роз­миють поверхневі води річок та тимчасових дощових потоків і вони дуже легко осуваються і опливають під дією підземних і ґрунтових вод, яких не бракує у вологому кліматі Передкарпаття. Зсуви переважно вкриті лучною рослинністю, в минулому різнотравно-злаковою (щучник дернистий, костриця червона, трясучка середня, волошка лучна, гадюч­ник шестипелюстковий, подорожник ланцетовистий, конюшина лучна тощо), а тепер сильно збідненою інтенсивним випасом. На вершинах горбів ростуть дубово-букові ліси теж дуже змінені інтенсивною лісо­експлуатацією. На схилах горбів орних земель мало, а існуючі орні угід­дя дуже дрібноконтурні і розкидані невеликими клаптиками.

Другий тип природних комплексів ерозійно-зсувних межиріч — річкові долини з добре розвинутими заплавами і нижнім та середнім ярусами головних притоків Пруту: Пістинки, Рибниці та Черемоша. Другорядні притоки мають лише нижній ярус терас. Тераси цього яру­су є тими природними комплексами, які використовують під поселення і мають значні масиви орних земель.

 

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ ГІРСЬКОГО ТИПУ

Вони відзначаються не тільки збільшеними абсолютними висотами і зростанням амплітуд відносних висот, але й великою висотною дифе­ренціацією компонентів — різноманітністю геологічної будови і рельє­фу, грунтів і кліматичних умов, рослинності і тваринного світу, а отже й значно більшою, порівняно з рівнинними ландшафтами, складністю морфологічної структури. Слід також мати на увазі велику динамічність процесів у гірських природних комплексах, яка зумовлена багатьма причинами: збільшеними сумами атмосферних опадів та їх інтенсив­ністю, сильнішими вітрами, поширенням крутих схилів, що сприяє зрос­танню швидкості стікання атмосферних і річкових вод, та їх руйнів­ної сили.

Але при всій складності і різноманітності будови гірських природ­них комплексів їх все ж таки можна об’єднати в певні групи і види, по-перше, для певної систематизації цієї різноманітності, по-друге, для по­легшення характеристик описуваних природних комплексів. Природні комплекси с,лід систематизувати за найбільш стійкими і суттєвими озна­ками, якими є перш за все рельєф і геологічна будова території. З цієї точки зору природні комплекси Івано-Франківських Карпат можна по­ділити на такі три групи: річкових долин, низькогірних хребтів, серед-ньогірних хребтів.

Природні комплекси гірських долин представлені дво­ма видами:

Вузькі поперечні долини, які прорізують гірські хребти поперек їх простягання. Це долини рік Свічі з Мізункою, Лімниці з Чеч­вою, Лукви, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської, Пруту з Прут­цем Яблунівським і Прутцем Чемегівським, Лючкою, Пістинкою, Риб­ницею і Черемошем. Для цих долин характерне чергування вузьких від­тинків з розширеними частинами долини. На вузьких ділянках заплави річок кам’янисті, в руслах часто трапляються пороги і перекати, низькі надзаплавні тераси пролягають вузенькими смужками, на яких ледве вміщується дорога. Середні і високі тераси тут практично відсутні і до річки близько підступають круті схили гірських хребтів. На розшире­них ділянках долин заплави стають ширшими, русла не мають порогів: ширшають і надзаплавні тераси низького рівня, з’являються фрагменти середніх і високих терас. На цих ділянках долин є умови не лише для створення доріг, але й для сільської, а місцями навіть міської забудови (Ворохта, Яремча). Поперечні долини як правило досить добре освоєні, по них прокладені шосейні дороги і залізниці, є чимало дрібних і вели­ких поселень. Все це привело до значної зміни природної рослинності, яку тут замінили городи та пасовиська, ліси майже знищені і часто ма­ють вигляд чагарникових заростей.

Природні комплекси розширених лійкоподібних ділянок поперечних долин у місцях їх виходу на передгір’я. Такі долини утворилися при злитті Свічі з Мізункою біля смт. Вигода, на Лімниці біля смт. Перегінське, на Бистриці Солотвинській біля смт. Солотвин, на Бистриці Надвірнянській біля м. Надвірна, на Пруті між м. Яремча та смт. Ділятин. На цих лійкоподібних улоговинах річ­кових долин є широкі заплави і низькі надзаплавні тераси, добре роз­винуті надзаплавні тераси середнього ярусу та фрагменти терас висо­кого ярусу. Лійкоподібні улоговини добре освоєні в господарському від­ношенні, зосереджено досить багато населених пунктів, поширені орні землі, а ліси цілком знищені і трапляються лише на високих терасах і схилах хребтів.

Природні комплекси низькогірних хребтів. Низько­гірні хребти відзначаються такими спільними рисами: а) невеликі абсо­лютні висоти, які в середньому досягають 700—800 м (максимальна висота до 1000 м) над рівнем моря; б) наявність на цих хребтах лише одного кліматичного і грунтово-рослинного поясу; в) досить висока в цілому господарська освоєність цих хребтів. Проте низькогірні хребти Івано-Франківської області не однорідні і можуть бути поділені на кіль­ка видів, які коротко охарактеризовано нижче.

Природні комплекси верховинського низькогір’я приурочені до древніх поздовжніх долин, які відділяють Зовнішні Горгани від Внутрішніх (Вододільних) Горган, Чорногори та Гринявських гір. Ці поздовжні долини утворилися в місцях поширення м’яких флішових порід менілітової світи і тепер мало подібні до справжніх долин, оскіль­ки їх прадавні (міоцен-пліоценові) тераси так глибоко почленовані мо­лодшими долинами, що утворилися низькогірні хребти з м’якими схи­лами, вкритими ялиновими і буковими лісами. Верховинські хребти ма­ють опуклі вершини, виразно одного рівня, що добре помітно, коли їх оглядати з високих вершин прилеглих середньогірних хребтів. Положи­сті схили верховинського низькогір’я досить добре освоєні, тут є багато сіл, населення яких працює у лісовій промисловості і займається тва­ринництвом. Давнє заселення спричинилося до інтенсивних вирубок лі­сів і створення на їх місці післялісових лук-царинок.

Природні комплекси Покутського низькогір’я пред­ставлені складчастими хребтами у вигляді більш-менш правильних ан­тикліналей і міжгірських долин — у вигляді синкліналей. Внаслідок такої будови гірські хребти, як правило, мають широкі гребні і відносно положисті схили майже симетричної форми; міжгірні долини теж широ­кі, отже гірські комплекси цього типу легкодоступні і зручні для засе­лення. Колись ці хребти були вкриті переважно дубово-буковими ліса­ми з незначною домішкою ялиці, але протягом довгої історії заселення гір, ліси сильно винищені і замінені пасовищами та орними землями, які займають зараз понад половину площі. У ґрунтовому покриві пе­реважають дерново-буроземні грунти в долинах і бурі гірсько-лісові на схилах хребтів.

Таку природу мають передусім Покутські Карпати, які являють собою складки Внутрішньої зони Передкарпатського прогину, виведені на денну поверхню зі знищеним малопотужним покривом палеогенових відкладів. П’ять великих антикліналей (Кам’янистий, Карматура, Брус­ний, Писаний Камінь і Городня-Ротило) утворюють систему паралель­них хребтів,, які простяглися у карпатському напрямку. У широких син­клінальних долинах розміщені великі села і селища: Брустурів, Бе­резів, Космач, Шешори, Яблунів, Яворів та десятки дрібніших поселень.

Природні комплекси структурних низькогір’їв Майданського, Битківсько-Гвіздського і Слобода-Рунгурського теж утворені, витиснутими на денну поверхню, складками Внутрішньої зони прогину, але на відміну від Покутських Карпат, вони мають складнішу будову. Схили цих низькогір’їв більш асиметричні, вершини гостріші, тому й залісненість їх більша, а засе­леність менша. Пояснюється така відміна тим, що складки, з яких побу­довані ці низькогір’я, більш інтенсивно зім’яті і насунуті одна на одну, що й зумовило більшу складність їх поверхні, утворення низки корот­ких хребтів і гряд.

Природні комплекси Скибового низькогір’я вияв­лені різко асиметричними хребтами, які досить густо порізані попереч­ними долинами на короткі відтинки. Складені ці хребти верхньокрейдо­вим і палеогеновим флішем, в якому є багато прошарків масивних піс­ковиків, що виходять на денну поверхню і утворюють багато кам’яних брил, а нерідко й мальовничі скелі. Гребні цих хребтів вузькі, часто кам’янисті, але вкриті лісом. Долини між хребтами вузькі, ніби стисну­ті і мало зручні для заселення. Ліси, якими вкриті хребти, були в мину­лому дубово-буковими з домішкою ялиці та сосняками на скельних ви­ходах і кам’яних розсипах. Тепер — це переважно ялинові ліси — на­слідок невдалого лісопоновлення після хижацьких рубок часів панської Польщі. Проте лісистість описуваних природних комплексів досить ве­лика і досягає 65% площі гір.

Цей вид низькогірних складчасто-покривного типу можна назвати береговими горганами, тому що вони утворюють край (берег) Карпат і простягаються неширокою (10—20 км) смугою від Мізунка на заході до Лючки на сході.

Природні комплекси середньогірного типу характе­ризуються зростанням абсолютних висот хребтів (1000—2000 м) і збіль­шенням амплітуд відносних висот (до 1000 м). Середньовисотні гори мають складнішу морфологічну будову ландшафтів: 2—3 рослинних поя­си, а іноді й більше, особливо коли в них є реліктові природні комплек­си, наприклад давньсльодовикові середньовисотні гори, як правило, більш різноманітні за своєю геолого-тектонічною будовою, що теж на­кладає відбиток на будову природних комплексів середньогірного типу.

Природні комплекси Скибового середньогір’я (Зовнішніх Горган). Це хребти з виразно асиметричними схилами, вузь­когребеневими вершинами, переважно вкритими кам’яними осипами, на яких часто виростають чагарникові зарості з сосни гірської, родо­дендрона, вільхи зеленої. Кам’яні осипи слід вважати як реліктовими слідами льодовикового періоду, коли морозне вивітрювання було особ­ливо інтенсивним. Отже, в природних комплексах цього виду найвищий природний комплекс представлений кам’янистими осипищами з заростя­ми криволісся. Певне місце тут займають природні комплекси полонин переважно на дрібноритмічному, аргіліто-пісковиковому фліші з покри­вом гірсько-лучно-буроземних грунтів.

Нижче від поясу кам’яних осипищ та полонин лежить неширокий пояс ялинових лісів. У цьому поясі збереглися подекуди урочища кедро­вих ялинників з кедрової сосни (Pinus cembra) і ялини (Picea alba) на бідніших кам’янистих грунтах.

Ще нижчий пояс представлений ялиново-буково-ялицевими лісами, які в процесі лісогосподарської діяльності були замінені чистими яли­новими. Вони виявились нестійкими проти вітровалів і тому тепер за­мість них запроваджують змішані насадження, близькі до природних деревостанів. В утворенні цього поясу разом з кліматичними умовами велику роль відіграє збільшення потужності дрібноземистого шару про­дуктів вивітрювання дрібноритмічного флішу, на яких утворилися під змішаним лісовим покривом бурі гірсько-лісові та буроземно-підзолисті грунти. Проте і в цьому ярусі в багатьох смугах виходів ямненських ма­сивних пісковиків, що утворюють крупнобрилові осипи, виростають ліси з сосни звичайної з домішкою бука та ялиці.

У цілому цей вид середньогірних природних ландшафтів справляє враження малоосвоєного внаслідок чи ненайбільшої в Українських Кар­патах кількості лісів, які тут займають майже 70% усієї площі, і малої численності поселень у поздовжніх міжгірських долинах, що пояснюєть­ся їх незначною шириною і відсутністю зручних місць (терас) для за­будови.

Слід також мати на увазі ще одну рису природного режиму цього виду ландшафтів, а саме: часті дуже високі паводки і сильні вітри в міжгірських долинах, які часто мають катастрофічний характер. Цей вид природних комплексів типовий для Зовнішніх Горган.

Природні комплекси середньогір’я Внутрішніх Горган, або Привододільних Горган. Характерними рисами природи цього виду середньогір’я є такі: більша опуклість гребенів гір­ських хребтів і в зв’язку з цим більший розвиток субальпійських лук-полонин; складніші обриси хребтів і різноманітність їх простягання, з частими розгалуженнями, вигинами тощо; поширення не тільки кам’я­них осипищ на вершинах і схилах хребтів, але й наявність поодиноких більш складних реліктових льодовикових форм типу карів (на хребті Велика Братківська, половина г. Грофа та ін.).

Ці особливості в орографії і морфологічній структурі пояснюються, по-перше, різницею у стратиграфії і тектонічному стилі цієї частини Карпат, яку геологи раніше відносили до так званої Сілезької зони, а тепер до Скибової, розглядаючи її як окрему, Верховинську, прогнуту частину останньої. По-друге, особливості в орографії цієї частини Кар­пат зумовлені її вододільним положенням і посиленою боротьбою за вододіл між притоками Тиси з півдня і притоками Дністра з півночі.

Структура ландшафтів Привододільних Горган має такі характерні риси:

а) верхній пояс з опуклими схилами можна назвати полонинським, оскільки в ньому полонини абсолютно переважають над кам’яними оси­пами; тут подекуди трапляються кароподібні форми, що свідчить про більший вплив льодовикової епохи на цей вид гірських хребтів;

б) середній пояс виявлений переважно спадистими схилами з доб­ре розвинутим шаром суглинисто-щебенистої кори вивітрювання, на яких виростають ялинові ліси на бурих гірських лісових опідзолених грунтах;

в) нижній ярус — це переважно крутосхили, вкриті в минулому мі­шаними ялиново-буково-ялицевими лісами, а пізніше значною мірою замінені в процесі нераціонального приватно-капіталістичного господа­рювання ялиновими монокультурами. Характерними урочищами цього поясу є численні звори, тобто вузькі і глибокі, прямолінійні ерозійні яроподібні полонини, по яких у погожі дні течуть дзюркотливі струмоч­ки, а під час злив — руйнівні селі. Нагадаємо, що звори поширені та­кож і в Зовнішніх Горганах, хоча може не в такій кількості як у приво­додільних.

Природні комплекси Чорногірського Середньо­гір’я, Чорногора — це не тільки найвищий гірський масив Україн­ських Карпат, але й найскладніший за своєю морфологічною будовою гірський ландшафт України. Тут добре виявлені чотири ландшафтних пояси: нижній — крутосхиловий, з мішаними ялиново-буково-ялицевими лісами; середній — пологосхиловий, вкритий ялиновими лісами; верх­ній — вершинний полого-схиловий, полонинський і четвертий — релікто­вий льодовиковий, скелястий з чагарниковою рослинністю. Реліктовий льодовиковий ярус не піднімається над полонинським, а врізується в нього, на висотах 1500—1800 м над р. м., особливо там, де виступають голови пластів насувів Чорногірської зони; він також опускається в лі­сові яруси у вигляді моренних валів. Коли ж згадати ще й про тераси в головних долинах, які оточують цей гірський масив Тиси і Пруту, то можна уявити всю складність ландшафтної структури Чорногори.

У ландшафтній структурі Чорногірського масиву привертають ува­гу дві обставини: по-перше, найбільші в Карпатах площі полонинського поясу, що пов’язано з особливостями тектонічної будови Чорногірської зони; по друге, тут є виразно оформлений реліктовий давньольодовико­вого ярусу. В описаних раніше Горганських середньогір’ях мають місце лише початкові форми проявів зледеніння — кам’яні осипи і нечисленні кари, що зумовлено абсолютними висотами масиву, які сприяли утво­ренню справжніх, хоча й невеликих льодовиків.

Природні комплекси Чивчинського Середньогір’я характерні для Мармароської зони кристалічних порід. Цей ландшафт також відзначається великою складністю і подрібленістю природних комплексів, його складність виявляється, по-перше, в тому, що тут по­лонинський пояс виступає окремими фрагментами, хоча їх і небагато, по-друге, в Чивчинах мабуть найгустіша в Українських Карпатах сітка потічків, які розчленовують схили хребтів на безліч окремих ділянок (урочищ); по-третє, на Чивчинах є значна кількість реліктових льодови­кових форм, які теж сприяють розчленуванню поверхні. Нарешті, тут, як ніде більше в Карпатах, трапляються скелясті піки і ребра з твердих кристалічних порід, які піднімаються над поверхнею лісу.

Така специфіка морфологічної структури Чивчинського ландшафте пояснюється особливостями геологічної будови і тектонічної структури Мармароської зони: вона розбита на численні і загалом невеликі блоки, які частково насунуті один на одного, і на Скуповську зону, що й ство­рило первинну структурну роздрібленість його поверхні. Цю первинну роздрібленість використали численні потічки, які своєю ерозією ще по­силили роздрібленість. Другою причиною була різна стійкість кристаліч­них порід до факторів денудації. Певну роль відіграло давнє зледенін­ня, яке своїми формами теж сприяло ускладненню поверхні хребта. Слід зауважити також, що в Чивчинах панівним ландшафтним поясом є кру­тосхили, які вкриті змішаними дубово-буковими лісами з домішкою яли­ни на верхніх схилах; пануючий тип грунтів — бурі гірсько-лісові дуже щебнюваті грунти нерідко з проявами залишкової карбонатності.

Природні комплекси, які поширені в Івано-Франківській області, утворюють різноманітні поєднання, внаслідок чого виникли численні гео­графічні ландшафти — природні або фізико-географічні райони. Ми роз­глянемо їх у наступному розділі.

comments powered by HyperComments