2 місяці тому
Немає коментарів

Аналіз історії геологічного розвитку, тектонічних і фаціальних особ­ливостей дозволяє в межах області виділити два основні регіони: пів­денно-західну окраїну Руської платформи (Волино-Подільська пли­та) і Карпатську геосинклінальну область (рис. 4).

Південно-західна окраїна Руської платформи. У геологічному плані та частина Подільського плато, що входить до складу Івано-Франків­ської області, розміщена в межах пологої сідловини, яка розділяє два палеозойські прогини: Львівський на півночі і Кишинівський — на пів­дні. Для подільської сідловини, так як і для всієї західної окраїни Русь­кої платформи, дуже характерним є загальне поступове занурення кри­сталічних порід фундаменту з північного сходу на південний захід, від Українського кристалічного масиву до каледонської геосинклінальної області, яка облямовує платформу. У цьому напрямку помітне збільшення потужностей осадочних товщ раннього і середнього палеозою.

На фоні загального пологого падіння палеозойських відкладів на захід і південний захід під кутом 1—2° спостерігаються широкі, майже непомітні в окремих відслоненнях куполоподібні складки з кутами па­діння на крилах 2—4°, рідко 5—6°. У відкладах силуру (борщівський, чортківський, іванівський горизонти) по р. Дністер трапляються неве­ликі дислокації типу скидів з невеликою амплітудою переміщення.

Передкарпатський неогеновий прогин. Як ми вже зазначали, в ме­жах Передкарпатського крайового неогенового прогину виділяються дві структурні зони: Внутрішня і Зовнішня.

Зовнішня зона Передкарпатського прогину в ран­ньому міоцені була сушею і почала опускатись тільки в гельветі і ниж­ньому тортоні. У пізньому тортоні і ранньому сарматі прогинання стає дуже інтенсивним, і на її території накопичуються потужні осадочні відклади. З цим періодом і післясарматською складчастістю пов’язуєть­ся завершальна стадія формування Зовнішньої зони прогину як само­стійної тектонічної одиниці. Цей етап був також заключним у житті Карпатської геосинклінальної області загалом.

Характерна особливість Зовнішньої зони Передкарпатського про­гину — широкий розвиток пологих куполоподібних складок, часто роз­битих численними порушеннями на блоки.

У Зовнішній зоні за глибиною залягання фундаменту виділяють три одиниці: а) північно-західну (Угерську) найбільш занурену, б) центральну (Івано-Франківське поперечне підняття) дещо підняту і в) південно-східну (Косівську) опущену.

З огляду на структуру дуже важливу роль відіграють розколи фун­даменту, завдяки яким вся територія має блокову будову. Ці великі дислокації (розломи Краковецький, Городоцький, Калуський, Галиць­кий) у неогеновому комплексі відкладів переходять у флексури, що свід­чить про наявність переміщень під час накопичення тортон-сарматських відкладів. Це також підтверджується різкими змінами потужності тор-тону і сармату.

Крім згаданих розколів фундаменту, в Зовнішній зоні про­стежуються великі поздовжні дислокації (скиди по лінії Івано-Фран­ківськ—Коломия). Рухи по цих дислокаціях відбувалися, мабуть, бага­то разів.

Внутрішня зона Передкарпатського прогину сфор­мувалась, на відміну від Зовнішньої, на флішевій складчастій основі. У її будові бере участь потужний комплекс піщано-глинистих соленос­них молас, інтенсивно зім’ятих у складки і нерідко порушених скидо­вими дислокаціями. Внутрішня зона прогину полого насунута (до 15 км і більше) на Зовнішню зону. Про південно-західну границю Внутріш­ньої зони прогину тепер говорити важко, тому що значна її частина перекрита насунутими скибами Складчастих Карпат.

На території Внутрішньої зони прогину вздовж насунутого краю Скибової зони місцями різко піднімається складчастий флішевий фун­дамент і на поверхню виходять палеогенові і навіть верхньокрейдові породи. Такі підняття є в районі Биткова—Майдана і на південний схід від р. Прут (Покутські складки). Лінійна витягнутість смуги «глибин­них» складок дозволяє виділити її в самостійну Бориславсько-Покут­ську підзону. Глибше занурена частина Внутрішньої зони, яка розта­шована на північний схід від цієї підзони, ввійшла в геологічну літера­туру під назвою «Самбірської пїдзони».

Для Бориславсько-Покутської підзони дуже характерні поперечні порушення типу скидів, підкидів і скидо-зсувів, які розбивають лінійні складки на окремі блоки. Ці складки тягнуться на десятки кілометрів. Вони звичайно вузькі, стиснуті, перекинуті на північний схід і переваж­но ускладнені крутими насувами. Цей своєрідний стиль тектоніки спри­чинює багатоповерхове розташування антиклінальних структур (тепер доведено наявність трьох поверхів таких структур).

У межах Івано-Франківщини в Бориславсько-Покутській підзоні привертають увагу структури Слободи Рунгурської і Покутських Кар­пат. Покутські складки належать до так званого Північно-Буковинського поперечного підняття, у межах якого спостерігається найбільш різке підняття усіх тектонічних зон Карпат. Тут також Карпатська складчаста область найбільше звужується.

За характером геологічної будови флішевий фундамент Борислав­сько-Покутської підзони дуже нагадує лускувату будову Скибової зони Основна відмінність полягає, мабуть, тільки в тому, що в цій підзоні, крім верхньокрейдового та палеогенового флішу, в геологічній будові беруть також участь міоценові моласові відклади.

Інтенсивне підняття складчастого флішевого ложа на схід від Пру­ту спостерігається в районі Чорного Потоку та Слободи Рунгурської. Тут з-під покрівця слобідських конгломератів, які залягають незгідно, окре­мими плямами виходять еоценові і олігоценові (менілітові) породи. Дані глибокого буріння свідчать про дуже складну лускувату будову З південного заходу до підняття Слобода Рунгурська—Чорний Потік прилягає велика Ославська синкліналь, яка заповнена добротівськими і стебницькими відкладами.

Далі на схід складчасте флішеве ложе ще більше піднімається, і в околицях сіл Текуча і Яблунів з-під моласового покрівця раптово вихо­дять на поверхню Покутські складки, які складені крейдовими і палео­геновими флішевими породами. Це підняття супроводжується різким, 5-кілометровим, майже меридіональним відступом на південь насуву Орівської скиби на прогин. У Покутських Карпатах чітко виділяються п’ять лінійних вузьких антиклінальних структур (складка Кам’янистого, складка Карматури, складка Брусного, складка Плоского і складка Максимця), які мають круті крила і дещо нахилені в північно-східному напрямі осі.

У районі периклінального занурення у межиріччі Лючки і Пістин­ки Покутські складки представлені звичайними антикліналями без слі­дів розривних порушень. Далі на південний схід в межиріччі Рибниці і Черемошу паралельно з загальним підняттям у ядрах антикліналей з’являються порушення типу крутих насувів, які зумовлюють насування південно-західних крил на підвернуті північно-східні. Ще далі в півден­но-східному напрямі амплітуда розривних дислокацій значно збіль­шується і три південні складки (Максимця, Плоского і Брусного) пере­ходять у справжні луски.

Весь ансамбль Покутських складок насувається на більш північну частину Прикарпатського прогину. Насув має регіональний характер і значну амплітуду.

Для Самбірської підзони дуже характерним є значне поширення відкладів стебницької і балицької світ (міоцен). Воротищенські і доб­ротівські верстви виходять тільки в ядрах антиклінальних структур. Тектоніка міоценових утворень ускладнюється наявністю пластичних соленосних відкладів, які місцями зумовлюють явища діапірового ха­рактеру.

Загалом Самбірська підзона нагадує складно побудований синклі­норій. Міоценові відклади утворюють лінійні складки, які нерідко тяг­нуться на багато кілометрів; їх північно-східні крила переважно усклад­нені підкидами та насувами невеликої амплітуди.

На Покутті коло Яблунева, Косова та Кут Самбірська підзона різко звужується, тому що значна її частина перекрита насунутими масами Покутських складок.

Складчасті Карпати. Характерна риса тектоніки складчастої облас­ті Українських Карпат — покривно-лускувата будова з чітким південно-східним простяганням складок. Складний характер будови — це наслі­док карпатської фази складчастості, яка відбувалась в три етапи: а) на границі олігоцену і міоцену; б) в пізньому тортоні і в) в середньому пліоцені.

У межах Івано-Франківської області виділяються такі великі струк­турно-фаціальні одиниці, як Скибова, Чорногірська, Сухівська, Рахів­ська і Мармароська зони (рис. 5).

005

Схематичні геологічні профілі

Схематичні геологічні профілі

Скибова зона складається із закинутих у північно-східному на­прямі антиклінальних складок, північно-східні крила яких, як правило, зірвані. Налічують шість складок: Берегова, Орівська, Сколівська, Па­рашка, Зелем’янка і Рожанка. Берегова скиба насунута на Внутрішню зону Передкарпатського прогину більш як на 20 км. Полога хвиляста площина переміщення надає порушенню схожості зі структурами шар’яжного типу. Така велика амплітуда переміщення притаманна і другій скибі — Орівській. Характер насувів більш південних скиб (Ско­лівська, Парашка, Зелем’янка і Рожанка) вивчений менш детально. Польові спостереження дають деякі підстави вважати їх більш крути ми. Амплітуди горизонтальних переміщень тут значно менші.

Особливості геологічної будови Скибової зони дозволяють у її ме­жах з півночі на південь виділити три частини: північну, центральну і південну. Перша охоплює Берегову і Орівську скиби і являє собою на­сунутий елемент, основою якого є дуже перспективна щодо нафтогазо­носності Вутрішня зона Прикарпатського прогину. Середня включає більш південні скиби (Сколівська, Парашка, Зелем’янка і Рожанка). На її території у межах Івано-Франківської області зазначено опущену ділянку, яку в геологічній літературі не зовсім вдало називають Верхо­винською (Жаб’ївською) «западиною». У цьому районі дуже поширені потужні олігоценові відклади (кросненські верстви).

Південна частина Скибової зони охоплює район Вододільних Гор-ганських складок, в межах якого також фіксується лускуватий стиль геологічної будови.

З півдня на Скибову зону насувається наступна структурно-фаці­альна одиниця — Чорногірська зона. У її межах в межиріччі Пруту і Чорного Черемошу виділяють дві підзони: Скуповську і Шипот­ську. Ці підзони розташовані під деяким кутом (20—30°) до регіональ­ного насуву Чорногірської зони на Скибову одиницю, внаслідок чого більш зовнішня Скуповська підзона в західному напрямі поступово зрі­зається і тектонічно виклинюється (верхів’я Пруту). У фронтальній частині цієї підзони виходять крейдові породи шипотської та скупівсь­кої світ, які на південь поступово занурюються і перекриваються па­леогеновими відкладами. У межах Шипотської підзони на геологічних картах вирисовується серія вузьких і дуже круто поставлених лусок, які в основному збудовані з порід шипотської світи (нижня крейда).

Між Чорногорською зоною і розташованим далі на південь Марма­роським кристалічним масивом (Чивчинські гори) простягається смуга крейдових порід рахівської, білотисенської і буркутської світ. Цю смугу в радянській геологічній літературі ще донедавна виділяли як єдину тектонічну одиницю — Рахівську зону. За найновішими даними (Я. О. Кульчицький, Н. В. Дабагян, 1968), доведено, що в смузі поши­рення крейдових відкладів між Мармароською і Чорногірською зонами можна виділити дві самостійні тектонічні одиниці: 1) південну, яка відповідає Рахівській зоні; 2) північну, яку Я. О. Кульчицький (1968) назвав Сухівською зоною.

Рахівська зона в основному збудована з валанжин-готерінських, карбонатно-теригенних порід рахівської світи, які звичайно утворюють дрібні складки (складчастість типу гофрировки). У північному напрямі ця зона насувається (амлітуда насуву понад 10—15 км) на Сухівську зону, в межах якої дуже поширені строкаті мергелисті породи сухівсь­кої світи.

З півдня на Рахівську одиницю насувається Мармароський кри­сталічний масив. У межах цього масиву виділяють три структурно-фа­ціальні зони (з півдня на північ): Білопотіцьку, Берлебасько-Перкалаб­ську і Радомирську.

Древні метаморфічні породи, які беруть участь у геологічній будові згаданих тектонічних одиниць, утворились з первинних осадових і вул­каногенних відкладів, що сформувались на цій території у нижньому і середньому палеозої в умовах геоантиклінального підняття у межах геосинклінальної області.

comments powered by HyperComments