2 роки тому
Немає коментарів

Раціональне використання природних ресурсів, охорона навколишнього сере­довища в період науково-технічної революції є важливою соціально-еконо­мічною, науковою і педагогічною про­блемою, в розв’язанні якої одну з про­відних ролей відіграє географічна на­ука. В нашій країні після Великої Жовтневої соціалістичної революції охорона природи поставлена на рівень загальнодержавних завдань. В Консти­туції СРСР, Конституції УРСР вказує­ться, що органи державної влади і управління повинні в інтересах ниніш­нього і майбутнього поколінь здійсню­вати необхідні заходи для охорони і на­уково обґрунтованого, раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу, збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворен­ня природних багатств і поліпшення навколишнього середовища, що грома­дяни нашої країни зобов’язані берегти природу, охороняти її багатства.
Раціональне використання природи органічно пов’язане з проблемою взає­мовідносин у системі людина — су­спільство — природа. Методологічною основою вирішення цієї проблеми є марксистсько-ленінське вчення про су­спільство і природу. Відношення су­спільства до природи зумовлюється спо­собом виробництва і виробничими від­носинами і має історичний характер. Суспільство впливає на природне се­редовище через практику природокори­стування, і тому воно відповідає за ни­нішній і майбутній стан природи. К. Маркс писав: «Навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існу­ючі суспільства, взяті разом, не є влас­ники землі. Вони лише її володільці, які користуються нею, і, як boni patres familias (добрі батьки сімей. Ред.), вони повинні залишати її поліпшеною на­ступним поколінням» (Маркс К., Ен­гельс Ф. Твори, т. 25, ч. II, с. 311). Оптимізація природокористування в період науково-технічного прогресу не­можлива без глибоких наукових обґрунтувань.
Основи планомірного використання і охорони природних ресурсів у нашій країні закладені В. І. Леніним. Підпи­сані ним декрети про землю, націоналі­зацію надр, вод, лісів, про заповідники створили політичну, соціально-еконо­мічну і правову основу для охорони природних багатств на державному рів­ні. Ленінські ідеї лягли в основу робіт з вивчення і охорони природного сере­довища на Україні. В 1919 р. Раднарком УРСР видав декрет про створення першого в республіці заповідника «Асканія-Нова», а пізніше Кримського, ім. Т. Г. Шевченка (в районі Канева), « Конча-Заспа ».
Комуністична партія і Радянська держава постійно турбуються про те, щоб природні ресурси використовува­лись раціонально. «Хазяйське, дбайли­ве використання природних ресурсів, турбота про землю, про ліс, про ріки і чисте повітря, про рослинний і тва­ринний світ — усе це наша кровна ко­муністична справа. Ми повинні зберег­ти і прикрасити нашу землю для ни­нішніх і майбутніх поколінь радянських людей»,— підкреслює Л. І. Бреж­нєв. На виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про по­силення охорони природи і поліпшен­ня використання природних ресурсів» (грудень 1972 p.), постанов ЦК Компар­тії України і Ради Міністрів УРСР про­водяться великі роботи щодо запобіган­ня забрудненню водного і повітряного басейнів, економічного і ефективного використання природних ресурсів. В XI п’ятирічці на заходи по охороні навколишнього середовища виділяється близько 2 млрд. карбованців (без меліо­рації земель), що на 500 млн. карбован­ців більше, ніж у X п’ятирічці.
Важливим фактором, що впливає на раціональне використання, збережен­ня і відтворення природних ресурсів, є зростання чисельності населення (табл. 15).

T_15
Таке зростання зумовлює не тільки збільшення виробництва продуктів хар­чування за рахунок більш інтенсивного використання земель, а й необхідність раціонального розселення, організації побуту і відпочинку, відведення нових територій під різні види забудови. За­гальна земельна площа УРСР становить 60,37 млн. га. Всі сільськогоспо­дарські угіддя займають 42,7 млн. га (70,7%), з них — орні землі 34,4 млн. га (56,97%), сіножаті 2,284 млн. га, па­совища 4,826 млн. га. В 1970 р. во­дойми займали 3,6%, населені пункти 1,9%, промислова і транспортна забу­дова — 3,2% території республіки. Площі сільськогосподарських угідь і ор­них земель з розрахунку на душу насе­лення мають тенденцію до зменшення. В 1960 р. вони становили відповідно 1,01 га і 0,80 га, а в 1970 p.— 0,90 га і 0,72 га, що зумовлено зростанням на­селення і скороченням площі сільсько­господарських угідь за цей період на 800 тис. га. Площа угідь зменшується також внаслідок ерозії.
На Україні орнопридатні землі майже всі освоєні. В перспективі значні площі сільськогосподарських земель будуть відведені під такі землемісткі галу­зі промисловості, як електроенергетика, паливна, нафтохімічна, чорна і кольо­рова металургія, будівельна, торфо­видобувна, а також для містобудів­ництва, залізничних і автомобільних шляхів, водогосподарського будівни­цтва.
Про високу інтенсивність викори­стання земельних ресурсів УРСР свід­чить те, що відносний показник площі орних земель набагато перевищує за­гальносоюзний. Україна займає 2,7% території нашої країни, але на неї припадає 7% сільськогосподарських угідь і 15% орних земель.
Аналіз розподілу земельних угідь по природних зонах (табл. 16) вказує на дуже значну розораність лісостепу і степу (75… 85%). В таких областях, як Вінницька, Кіровоградська, Хмель­ницька, Черкаська, розораність стано­вить 90% і вище. Близько 1/6 сільсько­господарських угідь займають сіножаті і пасовища. Багаторічні культурні пасо­вища створені на 150 тис. га. До 17% сіножатей і 13% пасовищ займають чагарники та дрібнолісся, які є резервом для створення культурних пасовищ і високопродуктивних лук. Сади і ягідни­ки займають близько 1 млн. га, вино­градники — 0,25 млн. га.

T_16
Важливим заходом збільшення площ сільськогосподарських земель та підви­щення їхньої продуктивності є меліо­рація, яка за роки Радянської влади набула великого розвитку. Так, до ре­волюції площа зрошуваних земель ста­новила 17 тис. га, а осушених — 430 тис. га. В 1979 р. під зрошення було освоєно 1,9 млн. га, а осушені землі становили 2,4 млн. га. На Україні будуються осушувально-обводнювальні системи, що дає можливість раціональ­но регулювати водно-повітряний ре­жим меліорованих земель. На зрошу­ваних землях застосовується дощуван­ня (за винятком рисових полів). Вели­кі масиви зрошуваних земель є в Крим­ській, Херсонській, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Донецькій об­ластях, осушуваних — у Львівській, Ровенській, Волинській, Житомирській областях. Великими зрошувальними си­стемами є Каховська, Північно-Крим-ська, Краснознам’янська, Рогачицька, Бортницька, Фрунзенська та ін.
В X п’ятирічці було зрошено 653 тис. га нових земель, переважно в Причорномор’ї та Приазов’ї. Спору­джується Дунай-Дністровська зрошу­вальна система, друга черга каналу Дніпро — Донбас, розпочато роботи з будівництва третьої черги Північно-Кримського каналу і першої черги Приазовської зрошувальної системи. Пло­ща меліорованих земель на Україні становить 4,6 млн. га (1981 p.).
Система заходів щодо раціонального використання і охорони грунтів вклю­чає боротьбу з водною і вітровою еро­зією шляхом оранки упоперек схилу, лункування і борознування зябу, ство­рення мікролиманів, безвідвального обробітку ґрунту, залуження еродова­них земель, створення полезахисних лісосмуг, заліснення прияружних і па­совищних схилів, балок, пісків, створен­ня лісонасаджень навколо водосховищ, ставків, вздовж річок, каналів. Резер­вом земельного фонду є болота і забо­лочені землі, чагарники, кам’янисті ді­лянки, солонці, землі, порушені добу­ванням корисних копалин і будівни­цтвом, мілководдя водосховищ, які трансформуються у високопродуктивні угіддя внаслідок меліоративних захо­дів. Площа змінених промисловістю зе­мель (техногенних ландшафтів) у республіці становить 800 тис. га і має тен­денцію до збільшення. Ці землі ре­культивуються завдяки впровадженню комплексу інженерно-технічних, біоло­гічних, санітарно-гігієнічних, ланд­шафтно-меліоративних та організацій­них заходів, що дає змогу відновити їх і перетворити знову у сільськогоспо­дарські, лісові, рибогосподарські та ре­креаційні угіддя.
Утворення так званих техногенних ландшафтів спричиняється різними факторами: добуванням корисних копа­лин відкритим і закритим способами, розвідуванням їх, переробкою корисних копалин, міським, промисловим і гідро­технічним будівництвом, споруджен­ням лінійних комунікацій, що вимагає певних прийомів і методів рекультива­ції (табл. 17). Значні роботи з рекуль­тивації ландшафтів проводяться у Кри­ворізькому і Керченському залізоруд­них, Нікопольському марганцевому, Дніпровському буровугільному, Доне­цькому та Львівсько-Волинському ка­м’яновугільних басейнах, у великих промислових центрах і містах, районах добування торфу та ін. Цінний досвід рекультивації земель має Орджонікідзевський гірничозбагачувальний ком­бінат у Дніпропетровській області. Ре­культивація тут є складовою частиною технологічного процесу видобування марганцевої руди відкритим способом, який відбувається за такою схемою: зняття і складування ґрунту і придат­них для використання гірських ма­теринських порід; добування руди; відновлення земель для сільськогоспо­дарського використання шляхом вирів­нювання відвалів і вкриття їх знятим чорноземним шаром; застосування про­тиерозійних та інших меліоративних заходів. На місці вироблених кар’єрів створюються плодові сади, спортивні майданчики, водойми з пляжами, по­саджені ліси та ін. Комбінат планує обов’язкове повернення порушених зе­мель для сільськогосподарського виробництва. Рекультивація земель роз­глядається як процес створення вто­ринного культурного ландшафту, який може докорінно відрізнятися від вихід­ного. Актуальною є розробка теорії ре­культивації ландшафтів у зв’язку з різ­ними видами порушення їх та зонально-провінціальними особливостями фі­зико-географічних умов території УРСР.

T_17

T_17_a

Водними ресурсами Україна забезпе­чена недостатньо. В середній за зволо­женістю рік місцевий стік дорівнює приблизно 50 км3. Основним джерелом водних ресурсів є місцевий стік річок і невелика за об’ємом частина транзит­ного стоку. За показником запасів міс­цевих водних ресурсів УРСР займає одне з останніх місць у країні: па од­ного жителя в республіці припадає 1 тис. м3 води в рік, що в 18 разів мен­ше середнього загальносоюзного показ­ника. Величина водних ресурсів змі­нюється в часі: місцевий стік у мало­водні роки зменшується до 45 км3, а в дуже маловодні — до 22 км3. Крім того, несприятливий і нерівномірний роз­поділ водних ресурсів по території (табл. 18).

T_18_19
Сучасне споживання всіх водних ре­сурсів становить 53 млрд. м3, що до­рівнює величині їх у маловодний рік. За розрахунками, в перспективі потре­ба у водних ресурсах зросте до 90 млрд. м3. Для вирішення проблеми водопостачання південних районів бу­де здійснено перекриття Дніпровсько-Бузького лиману, проектується забір води з Дунаю, регулювання стоку Дні­стра і перекриття Дністровського ли­ману, створення водосховищ, раціональ­не використання стоку малих річок. Роботи з регулювання і перерозподілу стоку річок проводяться за Єдиною пер­спективною схемою комплексного ви­користання і охорони водних ресурсів УРСР. В процесі здійснення їх завер­шено будівництво Дніпровського кас­каду водосховищ, які мають повний об’єм близько 44 км3, створюються ре­гулюючі водосховища на середніх і ма­лих річках. Розподіл створених водосховищ по природних зонах свідчить про зменшення зволоженості в півден­ному напрямку і водночас про зростан­ня потреб у водних ресурсах (табл. 19). Близько 60% водних ресурсів УРСР формується в басейнах малих річок, а їх 22,5 тис. Останніми роками на цих річках створено 317 водосховищ і став­ків, проведено регулювання русел і за­кріплення берегів. Розроблено схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів таких річок, як Сама­ра, Вовча, Рось, Західний Буг, Тетерів та ін. Складаються схеми комплексного використання водних ресурсів адміні­стративних областей. У республіці ве­лика увага приділяється охороні вод від забруднення. Вводяться в дію нові очисні споруди, потужність яких за останні 15 років збільшилась в 5 раз, впроваджуються безстічні схеми вироб­ництва (Лисичанський нафтоперероб­ний комбінат, Харківський тракторний завод та ін.), оборотне водопостачання. Відведення стічних вод на зрошення сприяло поліпшенню санітарного стану води в Дніпрі, Десні та інших річках. У перспективі потрібно реконструювати очисні споруди в 120 містах, впровади­ти очистку стічних вод на підприєм­ствах вугільної, легкої, м’ясо-молочної промисловості та ін.
Майже 1/4 частина загального водо­постачання в республіці припадає на підземні води. Забір їх дедалі зростає. За Генеральною схемою комплексного використання водних ресурсів вони йдуть на забезпечення господарсько-побутових потреб. Прогнозні експлуа­таційні запаси придатних для водопо­стачання підземних вод достатні і за­довольнятимуть ці потреби і в майбут­ньому. Але розподілені вони нерівно­мірно. Добре забезпечені підземними водами території Дніпровсько-Донецького і Волино-Подільського артезіан­ського басейнів, недосить — Донецька складчаста область, Український щит, Причорномор’я, Приазов’я, Крим.
Хімічне і бактеріологічне забруднен­ня, засолення підземних вод спостері­гається в містах,— центрах гірничодо­бувної, харчової, хімічної промисло­вості, на морських узбережжях, курор­тах, в районах зрошення стічними водами. Охорона підземних вод від за­бруднення ґрунтується на раціонально­му використанні їх, запобіганні висна­женню їх, виявленні і усуненні фак­торів забруднення.
Українська РСР належить до тери­торій, мало забезпечених лісовими ре­сурсами. В її лісах заготовляють 11 млн. м3 деревини за рік, що задо­вольняє народногосподарські потреби лише на 25%. Сучасний розподіл лісо­вого фонду по території республіки від­биває залежність від фізико-географіч­них умов і є результатом тривалого використання лісів та проведення лісовідновлювальних робіт (табл. 20).

T_20
До лісового фонду включають ліси, території, які будуть залісені, а також розташовані серед лісів болота, яри і піщані масиви. Показники лісопокритої площі на душу населення в Україн­ській РСР в 19, а запаси деревини в 22 рази менші від загальносоюзних. Ліси мають важливе економічне значен­ня. Вони виконують ґрунтозахисні, во­доохоронні, рекреаційні та інші функ­ції лише тоді, коли лісистість території становить 18… 20%. В нашій респуб­ліці велика увага приділяється лісовід­новленню і лісорозведенню. Планомір­но засаджуються лісами еродовані зем­лі, яри та балки, піски. Проведені ве­ликі роботи із залісення піщаних арен в пониззі Дніпра, розвіюваних пісків Полісся, берегів річок і водойм. Все це сприяло зростанню лісистості території Української РСР за останні десятиріч­чя з 12,9 до 14,1%. В республіці функ­ціонують 20 лісових дослідних станцій і пунктів, п’ять гідролісомеліоративних станцій, 23 лісомеліоративні станції, понад 20 спеціалізованих лісництв, які вивчають ліси та умови їх зростання і виконують великий обсяг лісомеліора­тивних і лісокультурних робіт. За Ге­неральною схемою протиерозійних заходів на Україні створено 700 тис. га протиерозійних лісонасаджень. Більше 1130 тис. га займають ліси навколо міст і робітничих селищ. Особливе при­родоохоронне значення мають ліси Українських Карпат і Гірського Криму. Однією з головних умов раціонального використання лісових ресурсів є регла­ментування вирубок, запобігання ого­ленню гірських схилів, дотримання оптимальної будови деревостанів, рівно­мірного розподілу їх за класами віку і площею, інтенсифікація лісогосподар­ського виробництва. У лісах Гірського Криму рубки головного користування заборонені, а в Карпатах вони скоро­чені, значні площі лісів тут віднесено до першої групи, в яких заборонені рубки головного користування. В гір­ських районах, на Поліссі і в лісосте­пу вирубування лісу ведеться вибірко­во, з урахуванням умов зростання ста­ну і віку лісів та з обов’язковим від­новленням насаджень.
З лісами тісно пов’язана більшість тваринних ресурсів. Дикі тварини, які водяться в мисливських угіддях, ста­новлять державний мисливський фонд. Він використовується відповідно до спеціальних правил. В УРСР мислив­ські угіддя закріплені за державними та громадськими організаціями. Функ­ціонують чотири державні заповідно-мисливські господарства, 17 мисливських господарств, племінний фазанарій. На Україні багато зроблено для збагачення мисливської фауни, розселення диких тварин, охорони та нормованого від­стрілу їх. Створено умови для зростан­ня чисельності цінних видів тварин, забезпечення їх кормами, посилено охо­рону їхніх місцепроживань, проводять­ся заходи щодо раціонального викори­стання мінеральних добрив, отрутохі­мікатів на сільськогосподарських і лі­согосподарських угіддях, зменшення скидання забруднених стоків у водой­ми та ін. Завдяки цьому чисельність багатьох видів диких тварин на тери­торії республіки збільшилася. Іноді чи­сельність деяких видів тварин (лосів, диких свиней) перевищує можливості природної кормової бази, що призво­дить до помітного пошкодження ними лісів, садів, посівів. Тому при розселен­ні деяких видів слід враховувати при­родні ресурси місцепроживань цих тварин у різних фізико-географічних районах, поліпшувати їхню кормову базу силами мисливських господарств, виді­ляти ділянки, де тварини могли б ство­рити собі сховища, створювати солонці та водопої. Велику роль в охороні тва­ринних ресурсів відіграють заповідни­ки, заказники, розплідники риби, ди­чини та ін.
В Українській РСР велика увага при­діляється охороні атмосферного повітря від забруднення. Ця проблема вирішу­ється шляхом розробки нових техноло­гічних процесів — бездимне заванта­ження коксових печей на коксохіміч­них заводах (Жданівському, Запорі­зькому, Криворізькому, Макіївському та ін.), отримання феросплавів у закри­тих електропечах, виробництво цементу мокрим способом, що зменшує вики­дання в атмосферу шкідливих речовин. Вводяться в дію все нові газоочисні і пиловловлювальні споруди на проми­слових підприємствах, електрофільтри на ГРЕС і коагулятори на ТЕЦ. Ство­рено спеціальні служби контролю за ступенем забрудненості атмосфери в районі шкідливого впливу підприємств металургійної, хімічної, енергетичної, нафтохімічної, добувної промисловості, створено автоматизовані системи конт­ролю за якістю повітря у великих мі­стах.
Важливе значення у розв’язанні про­блеми раціонального використання при­родних ресурсів та охороні природи на­дається заповідній справі. Уряд Радян­ської України в 1962 р. затвердив по­ложення про державні заповідники. В 1972 р. Рада Міністрів УРСР прий­няла постанову «Про заходи по розши­ренню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи», за­твердила нову класифікацію природо­охоронних територій та перспективну мережу заповідників і заказників рес­публіки. У 1981 р. в УРСР налічува­лось понад 4600 природно-заповідних об’єктів (табл. 21).

T_21
Перспективними районами для створення нових заповідників та заказників є Біле озеро, Словечансько-Овруцький кряж, Шацькі озера, Цуманська пуща, Старогутянські ліси, Кременецькі гори, Товтри, гори Артема, Савранський ліс, дельти Дніпра та Дністра, лимани Дні­стровський, Молочний, коса Кінбурнська та ін. Можливе розширення запо­відної мережі в Українських Карпатах та Гірському Криму. Передбачається створити біосферні заповідники в кож­ній природній зоні та гірських областях республіки.
Радянські заповідники є науковими установами. В них вивчають рослинний і тваринний світ, ґрунти, заповідні природні комплекси, що відіграє важливу роль у збереженні і відновленні цінних та рідкісних видів рослин і тварин, при­родних об’єктів; заповідники є здебіль­шого еталонними ландшафтами, які не зазнали безпосереднього господарського впливу. Заповідники є опорними полі­гонами, природними лабораторіями для проведення комплексних природоохо­ронних досліджень структури, динамі­ки і функціонування природних ландшафтів, їхньої взаємодії а суміжними перетвореними ландшафтами. На під­ставі даних цих досліджень прогнозу­ються стан і тенденції змін ландшафтів, вони є основою для обгрунтування роз­мірів господарських навантажень на ландшафти в процесі використання і відновлення їхніх ресурсів. У 1981 р. в УРСР функціонувало 11 державних за­повідників (табл. 22).

T_22
У державних заповідниках охороня­ються окремі види рослин і тварин, геолого-геоморфологічні, гідрологічні та палеонтологічні об’єкти. Заказники мо­жуть бути постійними і тимчасовими, коли протягом повного строку охороня­ються і відтворюються окремі види при­родних ресурсів. У заказниках можливе використання окремих ділянок для на­укових досліджень, експериментальних робіт, створення лабораторій, збирання насіння, відстрілу тварин і вилову ри­би для регулювання чисельності їх, са­нітарні рубки, сінокосіння, відновлен­ня лісу та ін.
Державні природні парки поєднують дві основні функції: природоохоронну та рекреаційну. В межах природного парку виділяються такі території: 1) за­повідна з відповідним режимом; 2) за­повідно-рекреаційна, де зберігаються і охороняються природні ландшафти, цін­ні у рекреаційно-естетичному і пізна­вальному відношеннях; 3) рекреаційно-господарська, де ведеться господарство, що не спричиняє негативних змін в ландшафтах; 4) буферна (охоронна) між зовнішньою межею парку і суміж­ними територіями, що сприяє зменшен­ню господарського впливу на природні ландшафти парку. На Україні створено Карпатський природний парк; ведуться підготовчі роботи щодо організації їх в інших районах республіки.
Для народногосподарського плану­вання потрібні науково обґрунтовані норми природокористування. Вони по­винні ґрунтуватися на знанні природно­го потенціалу території, її стійкості до антропогенного впливу. Тому раціо­нальне використання природних ресур­сів, охорона природного середовища спираються на теоретичні досягнення фізичної географії, ландшафтознавства, водночас стимулюючи розвиток нових напрямків, застосування сучасних тех­нічно досконалих методів досліджень: аерокосмічних, стаціонарних, моделю­вання та ін. На Україні існує мережа дослідних станцій Держкомгідромета, міністерств сільського і лісового госпо­дарства, водного господарства і меліорацій, геології, АН УРСР та вузів, в заповідниках. Експедиційні та стаціо­нарні геофізичні, геохімічні, біологічні дослідження, а також дослідження су­часних фізико-географічних процесів дають змогу нагромаджувати достовір­ний матеріал для отримання кількісних показників динаміки сучасних ланд­шафтів. На цій основі розв’язуються важливі теоретичні і прикладні питан­ня фізичної географії УРСР. Назвемо деякі з них: 1) моделювання динаміки природних комплексів, встановлення умов, за яких стани ПТК бувають най­більш стійкими, причин і характеру переходу одного стану в інший, визна­чення основних параметрів процесу су­часного ландшафтогенезу, завдяки яким можна керувати всім геокомплексом; 2) прогнозування змін природних умов у зв’язку з науково-технічним прогре­сом, розвиток теорії і пошуки практич­ного застосування комплексного фізи­ко-географічного прогнозу на задані строки для обґрунтування планів роз­витку народного господарства Україн­ської РСР на близьку і віддалену пер­спективу; 3) фізико-географічне обґрунтування сучасних і майбутніх меліорацій та їхніх результатів, прогноз роз­витку меліорованих, прилеглих та від­далених від них природних комплексів;
4) фізико-географічне обґрунтування заходів хімізації сільського господар­ства, урахування при цьому зонально-провінціальних і місцевих особливостей ландшафтної структури території;
5) розвиток інженерної фізичної гео­графії і пов’язаних з нею напрямків досліджень.
Різними видами територіальних планувань розв’язується по суті най­важливіша географічна проблема — ра­ціональне господарське використання території як великої геосистеми з її природно-ресурсними, фізико-географіч­ними, економіко-географічними, демогеографічними та інфраструктурними підсистемами. Територіальні плануван­ня, проекти: різних видів будівництва і господарського освоєння територій в су­часну епоху не можуть не спиратися на комплексний фізико-географічний аналіз та інженерну оцінку природних умов і ресурсів; 6) одне з основних зав­дань полягає в розробці як теорії власне фізико-географічного аналізу (його структури, методів), так і визна­чення системи фізико-географічних па­раметрів, показників, при яких той чи інший інженерний чи технологічний вплив на навколишнє середовище був би раціональним і оптимізуючим. Для те­риторії України становлять інтерес дослідження взаємодії меліоративних і природних систем на Поліссі, в районах зрошення півдня України, вивчення ди­наміки ландшафтів на територіях ву­гільних і залізорудних басейнів, у сму­гах впливу водосховищ, на трасах доріг, нафто- і газопроводів та ін.; 7) скла­дання серії оціночних і прикладних карт для всієї території республіки (на­приклад, ландшафтно-меліоративної, ландшафтно-рекреаційної, інженерно-ландшафтної тощо) та для окремих природних і адміністративних одиниць. Розвиток цих напрямків досліджені, зумовлюється також необхідністю скла­дання і фізико-географічного обґрунтування Генеральної схеми використання і охорони природних ресурсів Україн­ської РСР. Нині в республіці склада­ються схеми використання окремих ви­дів ресурсів та запобігання несприят­ливим процесам. Це Генеральна схема використання земельних ресурсів, Ге­неральна схема протиерозійних заходів які розроблені Укрземпроектом, Про­ект розвитку основних напрямків меліорацій в Українській РСР на 1976— 1990 роки, виконаний Укрдіпроводгоспом, та ін. Генеральна схема раціонального використання і охорони при­родних ресурсів Української РСР маб обґрунтувати потребу галузей народного господарства в різних видах природних ресурсів: територіальних, земельних, водних, мінерально-сировинних, енер­гетичних, теплових, рекреаційних, за­повідних і т. д. Вона ґрунтується на програмованому обліку, якісній і кіль­кісній оцінці природних ресурсів у зв’язку з народногосподарським плану­ванням. Ця схема повинна відігравати координуючу роль щодо схем викори­стання окремих видів ресурсів. її зміст такий: 1) загальний аналіз природних ресурсів та аналіз їх в окремих оди­ницях фізико-географічного району­вання з обов’язковим обліком ланд­шафтних ресурсів; 2) якісний та кіль­кісний аналіз сучасного використання ландшафтних ресурсів та рівня зміненості їх; 3) система заходів запобіган­ня несприятливим фізико-географічним процесам; 4) прогноз комплексного ви­користання природних ресурсів відпо­відно до потреб різних галузей народ­ного господарства і потенціальних те­риторіально-ресурсних можливостей.
Основна ідея Генеральної схеми ви­користання і охорони природних ре­сурсів Української РСР полягає в конструктивно-географічному підході до розв’язання проблем використання і охорони природних ресурсів республіки в цілому та окремих її регіонів на осно­ві збалансованості ландшафтів, дотри­мання оптимальної ландшафтної струк­тури території.
Цілком очевидно, що господарство нашої республіки і надалі розвивати­меться швидкими темпами, які в пе­ріод науково-технічного прогресу спри­яють освоєнню як нових видів, так і споживанню наявних ресурсів у все зростаючому обсязі. В зв’язку з цим зростає площа сільськогосподарських земель, що відводяться під промислові підприємства, міста, транспортні магі­стралі, водосховища, канали, лісові на­садження та ін. Тому в цілому для рес­публіки конструктивно-географічний підхід до використання територіальних ресурсів полягає, передусім у такому погодженні схем і можливостей вико­ристання окремих видів ресурсів різ­ними природокористувачами, при якому відведення земель, цінних в господар­ському відношенні (сільськогосподар­ському, рекреаційному та ін.), під за­будову було б мінімальним. Іншою важливою конструктивно-географічною проблемою для республіки в цілому є погодження в Генсхемі заходів запобі­гання несприятливим для народного господарства фізико-географічним про­цесам. Важливим є і відображення в Генсхемі регіональних конструктивно-географічних проблем (зональних, провінціальних).
Для зони мішаних лісів такими про­блемами є, насамперед, управління ди­намікою і продуктивністю ландшафту завдяки регулюванню його водного ре­жиму і запобіганню переосушенню зе­мель через зниження до критичного рів­ня ґрунтових вод. Поряд з існуючими видами використання природних ресур­сів швидко зростатиме їхнє рекреацій­не значення, що зумовлює потребу в збереженні оптимальної лісистості і збільшенні площ природоохоронних комплексів.
В лісостеповій зоні для збереження високого рівня сільськогосподарської продуктивності головним є регулюван­ня стоку, запобігання розвитку водно-ерозійних процесів, збереження динаміч­ної рівноваги в межах височинних еро­дованих і схилових ерозійно небезпеч­них природних комплексів (при збере­женні існуючих засобів їх господар­ського використання), лісомеліоративні та рекультиваційні заходи.
В степовій зоні першорядною проб­лемою є вивчення взаємодії природних та меліоративних зрошувальних систем, прогноз меліоративного впливу на ланд­шафти, «поведінки» меліоративних ландшафтів. Як показує досвід експлуа­тації меліоративних систем, при про­ектуванні їх не досить враховуються особливості ландшафтної структури меліорованих територій, прямі і зво­ротні зв’язки в системі «природ­ний комплекс — меліоративна система»; проблемою залишається ліквідація дефіциту вологи і управління водним режимом меліорованих ландшафтів (щоб не було вторинного засолення), створення такої просторової структури біотичного компоненту ландшафту, яка запобігала б суховіям та пиловим бурям при збереженні інтенсивного господар­ського використання цієї зони. Важли­вим для лісостепу і степу є регулю­вання поверхневого зволоження, від­новлення ландшафтів, порушених гір­ничою промисловістю.
В Українських Карпатах і Гірському Криму основні конструктивно-геогра­фічні проблеми такі: дотримання дина­мічної рівноваги в сучасних ландшаф­тах шляхом збереження оптимальної лісистості; відтворення корінного рос­линного покриву, щоб запобігти ка­тастрофічним природним процесам (се­леві явища, повені, снігові лавини в Карпатах, ерозії при дальшому ре­креаційному освоєнні цих територій); збільшення площі заповідних ком­плексів.
Конструктивно-географічного підходу потребують проблеми переформування ландшафтів у смугах впливу водосхо­вищ, на узбережжях Чорного та Азов­ського морів, відновлення біологічної продуктивності Азовського моря вста­новленням оптимального режиму його солоності та ін. На акваторіях Чорного і Азовського морів запроваджено особ­ливий порядок проведення геолого-розвідувальних, вибухових та інших робіт, які шкідливо впливають на тваринний світ. Здійснюється комплекс заходів, які дають змогу до 1985 р. припинити ски­дання неочищених вод у водойми басей­нів Чорного і Азовського морів, забруд­нення акваторій нафтопродуктами. Роз­роблено регіональні схеми раціональ­ного використання природних ресурсів, охорони акваторій, прибережних ланд­шафтів Чорного і Азовського морів до 2000 року.
Українська РСР бере активну участь у міжнародному співробітництві в га­лузі охорони природи. В постанові Вер­ховної Ради УРСР (липень 1978 р.) «Про стан і заходи по дальшому поліп­шенню природоохоронної роботи в рес­публіці в світлі рішень XXV з’їзду КПРС» висуваються такі основні зав­дання природоохоронної роботи:
опрацювання науково обґрунтованих довгострокових прогнозів у галузі охо­рони природи;
розширення науково-дослідних і про­ектно-конструкторських робіт з найважливіших проблем раціонального приро­докористування ;
прискорення впровадження науко­вих розробок, нових прогресивних тех­нологій виробництва, які сприяли б ефективному використанню води і мі­неральної сировини, запобігали б шкід­ливому впливу виробництва на навко­лишнє середовище;
вдосконалення комплексного плану­вання природоохоронної роботи і зміц­нення планової дисципліни, розробка і здійснення по кожній галузі, кожному підприємству, господарству, населеному пункту конкретних перспективних і по­точних планів робіт, мета яких запобіг­ти небажаному впливу виробничої ді­яльності на природу і сприяти оздоров­ленню навколишнього середовища;
збільшення випуску машин і меха­нізмів, очисного обладнання, контроль-но-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, які дали б змогу забез­печити більш ефективне і раціональне природокористування;
посилення відповідальності міні­стерств, відомств, підприємств і органі­зацій за додержання природоохоронних норм і правил; впровадження системи економічного стимулювання на проми­слових підприємствах, у колгоспах і радгоспах, яка врахувала б стан додер­жання діючого законодавства та вико­нання природоохоронних заходів;
удосконалення статистичної звітності про виконання природоохоронних пла­нів і заходів;
розширення підготовки спеціалістів у галузі захисту природного середовища, поліпшення природоохоронної роботи в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціаль­них і вищих навчальних закладах;
розширення випуску інформаційної, науково-популярної, художньої літера­тури та кінофільмів з питань охорони природи.
У постанові ЦК КПРС і Ради Міні­стрів СРСР «Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшенню використання природних ресур­сів» (грудень 1978 р.) відмічається, що «для визначення комплексних заходів по охороні природи, запобігання забруд­ненню і деградації навколишнього се­редовища, забезпечення найефективні­шого використання в народному госпо­дарстві природних ресурсів визнано не­обхідним розробляти територіальні ком­плексні схеми охорони природи».
Великі і відповідальні завдання по­ставлені XXVI з’їздом КПРС в галузі раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища. Найважливішими проблемами є: ви­вчення природних територіальних ком­плексів, систем та процесів, що відбу­ваються в них, з широким застосуван­ням поряд з традиційними методами аеровисотних і космічних засобів до­слідження Землі, проведення меліора­ції земель, підвищення ефективності за­ходів в галузі охорони природи.
Розвиток комплексних фізико-геогра­фічних досліджень для розв’язання цих завдань значно підвищує наукову зна­чимість та ефективність практичного застосування їх в різних галузях на­родного господарства.

comments powered by HyperComments