2 роки тому
Немає коментарів

Кримські гори знаходяться на півдні Кримського півострова і простягаються від мису Херсонес на заході до мису Іллі на сході. Довжина гірської систе­ми 150 км, ширина в середній частині 50… 60 км. Гірська споруда являє со­бою північну частину мегантиклінорію, південне крило якого по тектонічних розломах опустилось під рівень Чорного моря. На будову рельєфу Гірського Криму впливають тектонічні процеси, літологія гірських порід, екзогенні про­цеси. Орографічно тут чітко виділяють­ся три гірські пасма: Головне (най­вище), Внутрішнє, Зовнішнє і поздовж­ні зниження між ними. Максимальні висоти Головного пасма досягають 1545 м (гора Роман-Кош), 1540 м (го­ра Демір-Капу), 1525 м (гора Еклізі-Буруп). До Південного берега Криму воно обривається стрімкими вапнякови­ми схилами. Внутрішнє і Зовнішнє пас­ма поступово знижуються в північному напрямку. Утворення пасом і міжпасмових знижень зумовлено склепінча­стим підняттям Гірського Криму, ін­тенсивним ерозійним розчленуванням в антропогені. В межах Кримського ме­гантиклінорію виділяються Качинський (на північному схилі), Південнобережний і Туакський антиклінорії (на пів­денному схилі). Вони розділяються синкліноріями Південно-Західного і Східного Криму. В південно-східній ча­стині Криму знаходяться Судацький синклінорій та Судацько-Карадазька складчаста система. Великі геологіч­ні структури Гірського Криму складе­ні породами таврійського флішу — глинистими сланцями і пісковиками верхнього тріасу і нижньої юри. Вони відслонюються на підняттях. В. синкліноріях на цих породах за­лягають середньо- та верхньоюрські вапняки, крейдові вапняки, мергелі і глини. Качинський антиклінорій (вер­хів’я рік Бельбеку, Качі та Альми), Південнобережний (мис Форос—Ялта), Туакський (Гурзуф—Судак) складені вулканічними породами — лавами, ту­фітами, туфобрекчіями, великими на-півлаколітами (Аюдаг, Кастель, Плакка) та ін. Судацько-Карадазька склад­часта система розбита па окремі блоки, характеризується численними насувами. Тут знаходиться середньоюрський вулканічний масив Карадаг, складений лавами, спілітами, ліпаритами, дацітами, туфобрекчіями, трасом, кератофірами та іншими породами потужністю до 800 м. Судацький синклінорій (Судак— Карадаг) збудований середньо- і верх-ньоюрськими глинистими, пісковикови­ми і конгломератовими породами, серед яких є вапнякові масиви верхньої юри (гори Сокіл, Караульна та ін.). Північ­ний схил Головного пасма, Внутрішнє і Зовнішнє пасма складені верхньомезозойськими, палеогеновими і неогенови­ми породами. Головне пасмо приуроче­не до Південно-Західного і Східного синкліноріїв, збудованих потужною тов­щею верхньоюрських брекчієвидних і рифових вапняків, мергелів, пісковиків. У будові Східного синклінорію важливу роль відіграють також крейдові і пале­огенові відклади.
Гірські передгірні пасма Криму яв­ляють собою куести з характерною для них асиметрією схилів: південні урви­сті, скелясті, з гребенеподібними вер­шинами, а північні пологі, розчленовані річковими долинами. Середні висоти Внутрішнього пасма (куести) 500 м, Зовнішнього — 250 м. Міжпасмові зни­ження мають неоднакову ширину: між Головним і Внутрішнім ця ширина змі­нюється від 2 … З до 15 … 20 км, між Внутрішнім і Зовнішнім пасмами — 3… 5 км. Річкові долини в передгір’ях каньйоноподібні, а в міжпасмових зни­женнях широкі і терасовані. У Гірсько­му Криму є рештки двох поверхонь ви­рівнювання: верхнє плато (1250… 1400 м) — досередньоміоценового часу і нижнє плато (500… 1000 м) — сар­матського віку.
Істотну роль у формуванні рельєфу Гірського Криму відіграє ерозія. На південному схилі Головного пасма роз­виваються зсувні і обвальні процеси. Повсюдне поширення карбонатних по­рід, тріщини і розломи в них, розчлено­ваність рельєфу, достатня кількість опа­дів зумовили інтенсивний розвиток кар­сту і утворення різноманітних карсто­вих форм: понор, лійок, польїв, карів, колодязів, шахт, печер, гротів.
Положення Гірського Криму на пів­нічній окраїні субтропічного поясу, близькість Чорного моря, будова і орі­єнтування гірських пасом зумовлюють особливості клімату цієї території. Су­марна сонячна радіація за рік стано­вить 120… 127 ккал/см2, причому до 60% її — це пряма радіація, що є най­більшим показником в європейській ча­стині СРСР. Річний радіаційний баланс становить 60… 63 ккал/см2. Основні суми сонячної радіації та радіаційного балансу відмічають протягом весняно-літнього періоду, коли внаслідок поши­рення тропічних повітряних мас у Кри­му переважає сонячна погода. Трива­лість сонячного сяяння в Ялті — 2200 год. за рік, на Карабі-яйлі (974 м) — 2505 год. В осінньо-зимовий період спостерігається хмарна погода, пов’язана з циклонічною діяльністю на полярному фронті. В цей час випадає основна маса опадів, переважно у вигляді дощу. Річні суми опадів у перед­гір’ях становлять 500… 600 мм, а на гірських вершинах 900… 1100 мм. Стійкий сніговий покрив утворюється лише в горах. На Південному березі Криму його не буває, хоча сніг випадає щорічно. Гірське пасмо захищає Пів­денний берег взимку від холодних пів­нічних повітряних мас, тому повітря потрапляє сюди після проходження над морем або у вигляді фенових потоків внаслідок перевалювання через Головне пасмо. Найчастіше фени бувають вдень і тривають від кількох годин до 2—3 діб. Важливу роль у формуванні клімату Гірського Криму відіграв бризова цир­куляція, зумовлена термічними контра­стами суші і моря протягом теплого періоду. Вдень спостерігається мор­ський бриз, вночі — береговий. У го­рах проявляються гірсько-долинні віт­ри: вдень вони дмуть до гір, вночі — навпаки. В деяких місцях денний мор­ський бриз поєднується з долинним ві­тром, а нічний бриз — з гірським, що приводить до посилення вітрової діяль­ності. Клімат Південного берега Криму субтропічний середземноморський. Його формування пов’язано з тропічними по­вітряними масами атлантичного похо­дження влітку та восени і повітрям по­мірних широт морського і континен­тального походження взимку і навесні. Через переважання циклонічної діяль­ності взимку тут добре виявлений зи­мовий максимум атмосферних опадів і спостерігається більше днів з опадами. Середні місячні температури взимку становлять +2… +4°, а влітку понад +23°. Абсолютний мінімум температу­ри в Ялті —15°, а в східних районах —20°, що свідчить про ймовірність різ­ких похолодань у цих районах. Літо жарке і посушливе, випаровуваність скрізь перевищує суму опадів.
Режим випадання атмосферних опа­дів визначає характер поверхневого і підземного стоку. У зимово-весняний період відбувається основний поверхневий стік. Влітку він практично відсут­ній. У живленні річок велику роль ві­діграє підземний стік. Запаси підземних вод формуються на яйлинських масивах Головного пасма внаслідок поглинання карстовими порожнинами талих сніго­вих вод при відсутності поверхневого стоку. Північні схили гір дренуються річками Альмою, Качою, Бельбеком, Чорною, Салгиром. Остання є найдов­шою в Криму (232 км; разом з прито­ками Зуею, Бурульчею, Великою Карасівкою має площу басейну 4010 км2). Середні багаторічні витрати цих річок становлять 1,5 … 2,0 м3/с, максимальні 118…220 м3/с. У верхів’ях рік створені водосховища для водопостачання насе­лених пунктів. Річки південного схилу Кримських гір короткі, порожисті, ру­сла заповнені уламками гірських порід, басейни їх невеликі. Під час злив уліт­ку в долинах річок, балках та ярах південного схилу утворюються сельові потоки великої руйнівної сили. На де­яких річках південного схилу утвори­лись водопади: Учансу на однойменній річці, Джур-Джур на р. Улу-Узень Східний.
Різноманітність грунтоутворюючих порід, зміна кліматичних умов у зв’яз­ку з висотою та експозицією схилів і пов’язана з цим зміна рослинності та характеру денудаційних процесів зумо­вили мозаїчність ґрунтового покриву. В поширенні грунтів і рослинності на загальному вертикально-поясному фоні спостерігаються відмінності між пів­денним і північним схилами, західними і східними районами. В передгір’ях роз­винулись чорноземи на карбонатних, делювіальних щебенистих та глинистих відкладах, чорноземи солонцюваті на глинистих породах. Щільні породи за­лягають з глибини 60 … 100 см. Ґрунти щебенюваті, зміст гумусу в орному ша­рі 3,5 … 4,0%. Чорноземи солонцюваті поширені в міжгірських долинах. На схилах і плато, складених вапняками і мергелями, сформувались дерново-карбонатні і перегнійно-карбонатні (на північних схилах) ґрунти. Профіль їх малорозвинений, відзначаються карбонатністю і високою скелетністю. Під сухими лісами і чагарниками розвину­лись бурі гірсько-лісостепові та корич­неві ґрунти. Перші колись перебували під лісовою рослинністю. Зміна її на степову і чагарникову, що відбулась під впливом господарської діяльності людини, є причиною остеппіння цих грунтів. Вони мають високу скелетність, потужність ґрунтового профілю невелика (60 … 80 см), вміст гумусу до 5%- Коричневі ґрунти сформувались під ксерофітними розрідженими ліса­ми, при значній участі степової рослин­ності. На схилах Головного пасма роз­винені бурі гірсько-лісові і дерново-буроземні ґрунти. Вершини яйлинських масивів вкриті гірсько-лучними та гір­сько-степовими ґрунтами.
В Гірському Криму представлена майже вся флора півострова: з 2433 ви­дів більшість поширені в горах. Вва­жають, що гірська кримська флора є частиною флори Середземномор’я. Гір­ський Крим відносять до Середземно­морської лісової області. Лісистість становить 32%. Найбільшу лісопокриту площу займають дуб (64 %), бук (15 %), граб і сосна (по 6,3%)- На північному макросхилі Гірського Криму розвину­лись пояси лісостеповий, дубових лісів, буково-грабових лісів, на південному схилі — приморських чагарників та ялівцево-дубових лісів, лісів із сосни кримської, буку, сосни звичайної. Верх­ній рослинний пояс утворюють яйлинські лучні степи.
У фауні Гірського Криму є види: благородний олень, козуля, кабан, зви­чайна і мала бурозубки, кутора, білка, кам’яна куниця, борсук, кажани. З ор­нітофауни характерними є сойки, чорні дрозди, вівчарики, зяблики, канюки, яструби, сови, зустрічаються орли-могильники і чорні грифи. З плазунів слід назвати мідянку, кримського гекона, жовтопузика, леопардового полоза, зем­новодних — звичайну квакшу, а з чле­нистоногих — сколопендру, скорпіона, фалангу, москітів та цикад.
У Гірському Криму переважають низькогірні, середньогірні, грядово-улоговинні та прибережно-схилові підкласи ландшафтів з добре вираженою верти­кальною поясністю. Тут є лісостепові передгірні ландшафти з чорноземами і дерново-карбонатними ґрунтами під лучними степами та порослевими дубо­вими лісами, ландшафти широколистих та мішаних лісів на бурих гірсько-лісових ґрунтах, гірські лучні ландшаф­ти з лучно-степовою рослинністю на гірсько-лучних чорноземовидних ґрунтах та гірських чорноземах, південно-бережні субтропічні середземноморські ландшафти з ксерофітними розріджени­ми лісами і чагарниками на коричне­вих ґрунтах. Видові відмінності ланд­шафтів проявляються в межах фізико-географічних областей у зв’язку з їх­ньою геолого-геоморфологічною будо­вою та положенням висотних поясів. З урахуванням цього у Гірському Кри­му розрізняють три фізико-географічні області: Передгірну, область Головного гірського пасма, область Південного бе­рега Криму.
Передгірна область охоплює Внут­рішнє і Зовнішнє куестові пасма і збі­гається з поширенням лісостепових пе­редгірних ландшафтів. Внутрішнє пас­мо простяглося від Інкерманських висот (на заході) до гори Агармиш (739 м) па сході. Воно складене вапняками, мергелями і глинами верхньокрейдового і палеогенового віку. В західній ча­стині Внутрішнє пасмо роздвоюється, розчленоване тектонічно-ерозійною крутосхиловою долиною. На поверхні пас­ма виділяються вапнякові денудаційні гори-останці: Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен. Відносні висоти пасма змінюються від 10… 15 м у середній частині до 200… 250 м на заході. Зовнішнє пасмо починається біля мису Фіолент і закіп-чується на північ від гори Агармиш. На схід від Сімферополя пасмо виположується. Воно складене еоцен-пліоценовими вапняками, мергелями і глинами. Відносні висоти цього пас­ма 100… 120 м на заході, на сході воно менше виражене в рельєфі. Еро­зійно-денудаційні зниження між пас­мами складені крейдовими і палеоге­новими породами. В рельєфі виражені долини, балки, яри; останні розвинуті і на схилах передгірних пасом. У клі­маті лісостепового передгір’я помітні перехідні риси від степового до полого­го помірно теплого клімату Головного пасма. Вегетаційний період триває 8 … 9 місяців, сума активних температур становить 3000 … 3450°. Річна сума опа­дів 550 мм. Передгір’я розчленовує до­сить густа сітка річок (Індол, Салгир з притоками, Альма, Кача, Бельбек, Чорна). Вони мають мішане живлення. Модулі стоку різко зменшуються від верхів’їв рік (25 … 29 л/с-км2) до під­ніжжя Зовнішнього пасма (менше 1 л/с-км2). Річковий стік регулюється водосховищами. Локальне поширення мають форми поверхневого карсту.
У ландшафтній структурі передгір’я виділяють: 1) куестові виположені гря­ди з чорноземами і дерновими карбо­натними щебенюватими ґрунтами на елювії карбонатних порід, частково роз­ораними; 2) куестові розчленовані гря­ди з дерновими карбонатними і дерно­во-буроземними щебенюватими ґрунтами під дубовими лісами та лучними степами; лучні степи поширені в ниж­ній частині лісостепового поясу та па куестових останцях, в них представле­ні ковилові та кострицево-ковилові угруповання з різнотрав’ям (шавлія, люцерна, гадючник, горицвіт); у лісо­вих острівках («дубках») домінує низь­корослий дуб пухнатий, зустрічаються дуб скельний з глодом, грушею, грабом східним у підліску; 3) в центральній і південно-західній частинах області виділяються куестові розчленовані гряди з коричневими щебенюватими ґрунтами, шибляковими заростями, грабинни-ковими дібровами; в лісах дуб пухна­тий утворює низькостовбурні куртинні шиблякові зарості, поширений також шибляк з держидерева та петрофітні степи з кострицею, бородачем, стоколосом на щебенистих чорноземах; 4) міжпасмові пологохвилясті зниження з чор­ноземами карбонатними, переважно розораними, залишками грабових діб­ров; великі площі займають плодові насадження, виноградники, зернові і технічні культури (лаванда, шалфей мускатний, ефіроолійна троянда); 5) долинно-терасові комплекси відзна­чаються значною розораністю. Міжпасмові зниження і терасові долини рі­чок характеризуються також високою селітебною та шляховою освоєністю.
Область Головного гірського пасма простяглася від Каранських висот (316 м) до горбистих височин мису Іллі (310 м). Південний схил пасма короткий, крутий, місцями прямовис­ний; північний — пологий. Його цент­ральна частина складена з поверхні твердими вехньоюрськими вапняками і с найбільш піднятою. Головне пасмо розчленоване па окремі плосковершинні масиви — яйли: Байдарську (500 … 700 м), Ай-ІІетринську (гора Бедепе-кир, 1320 м), Ялтинську (гора Лапата, 1406 м), Нікітську (1340… 1400 м), Гурзуфську (1400… 1500 м), Бабуган-яйлу (1400 … 1500 м), Чатирдаг (1200 … 1300 м), Демерджі-яйлу (1100… 1300 м), Довгоруківську (700 … 1000 м), Карабі-яйлу (1100… 1200 м). У Гір­ському Криму виділяють дві поверх­ні вирівнювання. Верхнє плато з висо­тами 1250… 1400 м є залишком досередньоміоценової поверхні, яка поча­ла формуватися ще в крейдовому періо­ді. Над рівнем моря ця поверхня під­нялася у верхній юрі і зазнавала про­цесів денудації, особливо карсту. По­мітним уступом (100… 300 м) верхнє плато переходить у нижнє, яке утвори­лося в результаті абразії сарматського моря. Нижнє плато має нахил на пів­нічний захід і відзначається значною закарстованістю. На яйлах найбільш поширеними карстовими формами є лійки різних розмірів, закладені в не-шаруватих і товстошаруватих вапняках, тріщинні породи, замкнені та напівзамкнені улоговини, печери, нівально-корозійні форми, колодязі і шахти та ін. Відомими є Скельська сталактитова печера на Байдарській яйлі, Данильча на Ай-Петринській, Іограф на Ялтин­ській, Бінбаш-Коба (Тисячоголова) на Чатирдазі, Кизил-Коба (Червона) па Довгоруківській, льодова печера Бузулук-Коба на Карабі-яйлі. Спостеріга­ється пряма залежність між поверхне­вим та глибинним закарстуванням. Ін­тенсивному карстоутворенпю спри­яють кліматичні умови. На Головному пасмі буває від 1000 мм (на заході) до 600 … 700 мм (на сході) опадів, причо­му 50 … 60% у вигляді снігу. Розвиток карстових форм пов’язаний з нагрома­дженням і вітровим перерозподілом сні­гу на первинному рельєфі яйли, танен­ням снігу не тільки весною, а й взим­ку, акумуляцією поверхневого стоку в зниженнях і порожнинах. Клімат яйлинських плато прохолодний. Середні температури липня +15… +16°, січня — 4°. Характерні сильні вітри, ожеледь, часті тумани. На схилах до висоти 450 м зима м’яка, літо тепле, середні темпе­ратури липня +20…+21°. Сума ак­тивних температур становить 3100 … 3300°. На схилах до 700 м вона змен­шується до 2700°, а у верхньому гір­ському поясі дорівнює 2700 … 1500°. Го­ловне пасмо є акумулятором підземних вод, які розподіляються між його пів­нічним і південним схилами і дають початок струмкам і річкам.
Різна крутість і експозиція схилів, плосковершинність гірських масивів, пов’язані з цим відмінності в термічно­му режимі і сумах опадів сприяли формуванню в межах Головного пасма доб­ре вираженої вертикальної поясності. Переважно на північному схилі до 750… 800 м поширені горбисто-уло­говинні низькогір’я з бурими гір­сько-лісовими ґрунтами під дубо­вими лісами. Тут ростуть дуб пух­натий, біля верхньої межі поясу домінує дуб скельний з грабом схід­ним у підліску. У верхів’ях Качі та Альми серед масивів лісів із дуба скельного на крутих схилах росте со­сна Палласа, а в долинах річок — чорновільхові ліси з ліщиною та дереном. В басейні р. Чорної вище поясу лісів з дуба пухнатого на малопотужних дер­ново-буроземних ґрунтах ростуть ліси з сосни кримської, а на більш потужних грунтах — ліси з дуба скельного з дере­ном та грабом у підліску і остепненим травостоєм. Крутосхилові сухі місце­вості зайняті реліктовими ялівцевими лісами з розрідженими деревостанами і степовими угрупованнями з костриці, бородача, тонконогу, чебрецю, пирію скіфського, стоколосу. Вище цього по­ясу простягаються глибоко розчлено­вані середньогір’я з бурими гірсько-лі­совими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-грабовими і буково-сос­новими лісами. Букові ліси найбільш поширені на північних схилах цент­ральної частини пасма, на схилах Демерджі-яйли і Карабі-яйли. Вище 1000 м, на межі з яйлинським поясом, високостовбурні букові ліси змінюються присадкуватим буковим криволіссям. У верхів’ях р. Улу-Узень на північно­му схилі Бабуган-яйли поряд з буком, сосною звичайно росте береза, яка бу­ла дуже поширена в Криму під час льодовикового періоду.
Верхній ландшафтний пояс Головно­го пасма утворюють платоподібні закарстовані середньогір’я з гірсько-луч­ними чорноземовидними ґрунтами та гірськими чорноземами під гірсько-луч­ними і петрофітними степами. Вважа­ють, що в минулому яйлинські масиви мали вигляд гірського лучного лісосте­пу: зниження та захищені від вітрів схили були вкриті лісами, а на ви­соких плато домінували лучні степи. Розширення площі останніх зумовлено багатовіковим випасанням, в процесі якого яйлинські ліси зникли. Підтвер­дженням цього с поступове відновлен­ня лісів після припинення випасання та сучасний досвід лісорозведення на яйлах. Гірсько-лучні степи сформува­лись на більш потужних ґрунтах, в них представлені костриця, осоки, стоколос, типчак, ковила довголиста. Ці степи домінують у західній, більш зволоже­ній частині Головного пасма. На схо­ді більші площі займають ковилові сте­пи та угруповання з костриці скельної. На сухих південних схилах та кам’я­нистих урочищах розвиваються напів­чагарники. В карстових лійках росте бук, па скелястих урвищах зустрічає­ться тис ягідний. Велика кількість ен­деміків свідчить про своєрідність фі­зико-географічних умов району.
Область Південного берега Криму охоплює прибережну смугу та півден­ний схил Головного пасма і тягнеться від мису Айя до Планерського. Терито­рія складена верхньотріасовими і нижньоюрськими сланцями, верхньоюрськими вапняками. Серед осадочних відкла­дів фрагментарне поширення мають діорити, діабази, порфірити, спіліти, кератофіри, дацити, андезити. Малопо­тужні антропогенові відклади склада­ються з грубоуламкового делювію та алювію. Південний берег являє собою систему амфітеатрів і бухт, які замика­ються мисами, складеними породами різного походження. Область досить гу­сто порізана дрібними річковими доли­нами і ярами. Поверхня її ускладнена вапняковими брилами, яких так багато у річкових долинах та балках. Відроги вапнякових яйлинських масивів іноді опускаються до моря: мис Айя, хребет Ільяс-Кая з мисом Ласпі, хребет і мис Ай-Тодор, Нікітська яйла та ін. Характерними є вапнякові останці, що відір­валися від Головного пасма: скелі Форосу, Діва біля Сімеїза, гора Хрестова біля Алупки та інші, відпрепаровані денудаційними процесами інтрузивні утворення — Кучук-Аю, Кучук-Ламбат, хр. Пиляки. На Південному березі Кри­му впроваджено систему заходів щодо боротьби з ерозійними, зсувними та аб­разійними процесами. В формуванні кліматичних рис простежується бар’єрно-експозиційна роль Головного пасма.
За кліматичними умовами область Південного берега Криму є найтеплішою в республіці. Вона характеризу­ється додатніми середньомісячними температурами взимку (+2,0 … +4,5°) і високими літніми ( + 23,5…+24° в липпі). Вплив Чорного моря на клімат найбільш помітний восени, коли море віддає суші нагромаджене за літо теп­ло, та навесні, коли відчувається вплив охолодженого за коротку зиму моря. Суми активних температур найбільші на Україні і становлять 3700… 4100°. Атмосферних опадів мало: мис Сарич — 309 мм, Ялта — 557, Алушта — 430, Судак — 323 мм. Суми опадів по роках часто змінюються; максимум їх припа­дає на осінньо-зимовий період. На схи­лах амфітеатрів гір створюються своє­рідні мікрокліматичні умови, що врахо­вується при розміщенні об’єктів рекре­ації, виноградників і садів.
Більшість річок невеликі, їх багато; густота річкової сітки досягає 0,7… 1,0 км/км2. Режим їх залежить від схилового стоку. Влітку більшість рі­чок пересихає, однак під час злив у їхніх долинах бувають короткочасні селі.
Південнобережна область виділяєть­ся багатством флори зі значною кіль­кістю ендеміків, наявністю вічнозеле­них дерев і чагарників, поширенням заростей шибляка і фригани.
Видові відмінності окультурених і освоєних сучасних ландшафтів (типо­вих для області) пов’язані з висотним положенням їх, характером розчлену­вання, літологією порід, особливостями розвитку сучасних фізико-географічних процесів, поясністю грунтово-рослинного покриву. Верхній ландшафтний пояс утворюють урвисті і круті схили з бу­рими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-сосновими лісами. Поши­рені також ліси з сосни Палласа, дуба пухнатого, ялівцю високого. Характер­на значна розчленованість глибокими ущелистими долинами, розвиток зми­ву, зсувних, обвальноосипних та селе­вих процесів, зумовлених особливостя­ми геологічної будови, сейсмічністю, морською абразією, активним вивітрю­ванням гірських порід. Своєрідності ландшафтам цієї області надають вул­канічні низькогір’я з коричневими ще­бенюватими ґрунтами, ксерофітними розрідженими ялівцево-грабинниковими та дубовими лісами. Найповніше вони представлені на вулканічному Кара­дазькому масиві, для якого властиві значна відсолоненість різних порід і різноманітність форм вивітрювання лав у вигляді ступінчастих скель, стовпів, прямовисних скель, воріт та ін. В умо­вах посушливого клімату на продуктах вивітрювання вулканічних порід з гли­нистих сланців тут розвинулись мало­потужні щебенюваті ґрунти, значною мірою еродовані. В розріджених лісах ростуть дуб пухнатий, грабинник, тер­пентинове дерево, яловець, маслинко-листа груша, кизил, сумах, держиде­рево та ін. Найбільш характерними для цієї області є амфітеатроподібні при­бережні зсувні схили з коричневими щебенюватими ґрунтами, приморськи­ми чагарниками і ялівцево-дубовими лісами, лісопарками, виноградниками, садами субтропічних культур. В рель­єфі виражені схили, ускладнені зсува­ми, розчленовані короткими річковими долинами і балками, денудаційно-еро­зійні низькогір’я, абразійні береги, не­широкі пляжі. Природна рослинність представлена дубовим та грабовим шибляком з вічнозеленими суничником дрібноплодним, рускусом понтичним, жасміном кущовим, чистом кримським, зарослими грабинника, держидерева, скумпії, фісташки. Ялівцеві ліси най­краще збереглися в заповіднику Мис Мартьян. На сході між Судаком і Но­вим Світом на крутих кам’янистих схи­лах росте реліктова судацька сосна. Субтропічних рис поясу надають куль­тивовані тут вічнозелені дерева і ча­гарники: магнолія великоквіткова, гліцинія, кедр гімалайський, мамонтове дерево, пальми, кипариси, лавр, миг­даль, інжир, хурма та ін. Органічно вписалися в приморські субтропічні ландшафти створені людиною парки (Алункинський, Місхорський та ін.). Природні умови Гірського Криму спри­яли перетворенню його у край вино­градарства та садівництва субтропічних культур, один із найважливіших рек­реаційних районів Радянського Союзу.

comments powered by HyperComments