2 роки тому
Немає коментарів

Клімат як багаторічний режим пого­ди с складовою частиною географічно­го середовища. Він постійно взаємодіє з іншими елементами геосфери, впли­ваючи на них і зазнаючи їхнього впли­ву.
Спільний вплив сонячної радіації, теплового режиму, добових і річних ко­ливань температури, атмосферних опа­дів, зволоження, фазових переходів во­ди протягом року, швидкості і сили віт­ру при різних його напрямках призво­дять до змін у рельєфі, у розвитку ґрунтоутворюючих процесів, в рослин­ному покриві, балансі органічних і мі­неральних речовин. Великий вплив клі­мату на гідрологічний режим рік і озер.
Клімат УРСР в цілому сприятливий для успішної господарської діяльності людини. Звичайно, при цьому доводить­ся враховувати можливість розвитку не­сприятливих для деяких галузей народ­ного господарства погодних процесів, розробляючи відповідні заходи для зне­шкодження або обмеження цього впли­ву.

КЛІМАТОУТВОРЮЮЧІ ФАКТОРИ
Кліматичні умови формуються в ре­зультаті взаємодії сонячної радіації, земної поверхні і циркуляційних про­цесів в атмосфері. Роль кожного з фак­торів неоднакова, але їхня взаємодія і взаємний вплив постійні.
Сонячна радіація. Взимку (22.XII) висота сонця опівдні на Україні стано­вить 14° на півночі республіки і 22° у південних районах, а влітку (22.VI) до­сягає відповідно 61° і 69°. Зменшення влітку висоти сонця у вищих широтах компенсується зростанням тривалості дня.
Річні суми тривалості сонячного ся­яння на Україні рідко перевищують 2000 годин, причому в зимові місяці во­ни становлять 15 … 30%, а влітку пере­вищують 60% річних.
Сумарна радіація за рік на території України становить 95 … 97 ккал/см2 у північних і північно-східних районах і 125 … 127 ккал/см2 на Південному березі Криму. Більшу частину радіації земна поверхня дістає протягом теплого періо­ду року, особливо з травня по вересень. У формуванні радіаційного режиму ве­лике значення має розсіяна радіація (рис. 7).
Значна частина сонячної радіації від­бивається від. підстилаючої поверхні і повертається в атмосферу. На території України найвищі значення альбедо (70 … 80%) спостерігаються взимку, ко­ли є сніговий покрив. Влітку контрасти в розподілі альбедо зменшуються, тому середнє його значення за рік змінюєть­ся від 24% на півночі до 17% на пів­дні.
Радіаційний баланс на Україні в се­редньому за рік додатний і змінюється від 42 ккал/см2 на північному сході рес­публіки до 63 ккал/см2 на західному узбережжі Криму. Взимку радіаційний баланс часто буває від’ємний, особливо в північній частині республіки. Найви­щих значень радіаційний баланс дося­гає влітку. Його сума за літо становить майже половину річної суми (від 22 … 23 ккал/см2 на півночі до 30 ккал/см2 у Криму). У добовому ході радіаційного балансу спостерігається перехід через 0° після сходу і перед заходом сонця. Пе­рехід радіаційного балансу через 0° про­тягом року починається в листопаді і закінчується в січні — лютому.
Циркуляція атмосфери над Україною має своєрідний характер. Над її тери­торією часто проходять циклони і анти­циклони, які приносять різні повітряні маси і зв’язані з ними атмосферні фрон­ти. Це зумовлює часті й різкі зміни по­годи.
За рік над Україною проходить по­над 45 циклонів і 35 антициклонів, але днів з антициклонами за рік (230… 235) більше, ніж із циклонами (135 … 130). Це пояснюється меншою рухли­вістю антициклонів.
Протягом року співвідношення між антициклональним і циклональним ти­пами погоди досить чітке. Тільки в червні — липні на Україні ці типи по­годи мають майже однакову частоту (див. табл. 2).

T_2
Бувають роки, коли співвідношення між антициклональною і циклональною погодою значно відхиляється від серед­ніх величин.
Циклони на Україну приходять з пів­нічного заходу, заходу, південного за­ходу і півдня. Північно-західні циклони часто захоплюють лише північну части­ну республіки, а західні, як правило, поширюються на всю її територію. Пів­денні циклони приходять на Україну із Середземного моря через Карпати, Ду­найську низовину або Чорне море. Се­редня швидкість їхнього руху на Украї­ні становить 30 … 35 км/год, а трива­лість рідко перевищує 4 доби. Вони приносять взимку різкі потепління з відлигами і таненням снігу, н окремих випадках — снігопади та інтенсивну ожеледь.
У теплих секторах циклопії) восени і взимку па територію України проника­ють морські повітряні маси помірних і тропічних широт з Атлантичного океану. Навесні і влітку в теплих секторах циклонів можуть бути континентальні маси помірних і тропічних широт, що сформувались над Казахстаном, Серед­ньою і Малого Азією.
Арктичні повітряні маси (морські і особливо континентальні) на територію нашої республіки вторгаються протя­гом усього року у вигляді окремих ядер високого тиску, що часто проникають у тил циклонів і зумовлюють взимку і в перехідні періоди різкі похолодання, а плітку сприяють збільшенню інтен­сивності і тривалості посушливої пого­ди.
Улітку маси морського повітря тро­пічних широт проникають на Украї­ну у відрогах Азорського максимуму і зумовлюють тривалу безхмарну жарку погоду. Взимку малохмарна морозна погода часто є наслідком поширення континентального повітря помірних широт у відрогах Азіатського макси­муму. У всіх випадках, коли на тери­торію України вторгаються повітряні маси різного походження, вони тут трансформуються, причому інтенсив­ність і напрямок трансформації зале­жать від сонячної радіації і земної по­верхні.
Циклони і зв’язані з ними атмосферні фронти зумовлюють основну кількість опадів.

T_3
У приземному і пограничному шарах атмосфери під впливом неоднорідності етапу земної поверхні виникає місцева циркуляція. Найбільш чітко вона вияв­ляється на берегах морів, дніпровських водосховищ і великих річок — у вигля­ді літньої бризової циркуляції, в Крим­ських і Карпатських горах — у вигляді гірсько-долинної циркуляції влітку і фе­нових вітрів при перевалюванні повіт­ряних потоків через гірські хребти взимку. Місцева циркуляція виникає також між великими містами та навко­лишньою територією, між лісовими ді­лянками і сільськогосподарськими угід­дями.
Така циркуляція зумовлює місцеві кліматичні особливості — мікроклімат, при взаємодії яких часто формуються значні контрасти в загальному розподі­лі кліматичних елементів.
Земна поверхня як кліматоутворюючий фактор впливає па погодні проце­си через поглинання і перетворення со­нячної радіації, в результаті трансфор­мації повітряних мас у ході турбулент­ного теплообміну та вологообміну і радіаційних процесів. Внаслідок астро­номічних факторів відбуваються зміни інтенсивності і характеру впливу зем­ної поверхні на атмосферу. Якщо вліт­ку, коли земна поверхня одержує знач­ні суми сонячної радіації, спостерігає­ться переважне нагрівання земної по­верхні, а від неї атмосфери, то взимку, при незначних сумах сонячної радіації і від’ємних значеннях радіаційного ба­лансу, відбувається охолодження повіт­ряних мас.
Наявність діяльних поверхонь — ви­сочин, низовин, лісових масивів, сіль­ськогосподарських угідь, боліт, водних басейнів — призводить до значних від­мінностей радіаційного режиму, інтен­сивності турбулентного обміну, а отже, до формування місцевих кліматичних особливостей.
Залежно від переважання в регіонах будь-якої з названих діяльних повер­хонь проявляються певні особливості клімату. Так, у низовинах і на лісових галявинах амплітуди температури вищі і морозобійність більша, ніж на відкри­тих рівнинних ділянках, схилах висо­чин чи біля водоймищ, що є наслідком відмінностей в інтенсивності радіацій­них процесів.
Карпати, Кримські гори, Донецька височина зумовлюють зростання сум атмосферних опадів, кількості гроз і ту­манів, їхньої тривалості та інтенсивно­сті порівняно з навколишніми района­ми.
Вплив земної поверхні може просте­жуватись і па рівнинній території — як наслідок господарської діяльності людини. Так, штучні водойми, зрошува­ні поля і полезахисні лісові смуги се­ред посушливого степу вносять значні контрасти в розподіл ряду елементів.
Міста і промислові підприємства та­кож спричинюють азональні порушення кліматичних умов окремих районів вна­слідок зміни .чемної поверхні.
В результаті взаємодії основних кліматоутворюючих факторів у різних районах України в окремі сезони створю­ються різні співвідношення між скла­довими теплового балансу. В середньо­му за рік усі запаси тепла, що їх дістає земна поверхня у вигляді радіаційного балансу, витрачаються на випаровування вологи з поверхні ґрунту, водойм і на транспірацію у рослин, а також па турбулентний теплообмін між земного поверхнею і атмосферою. В нормальних кліматичних умовах і у вологі роки по всій Україні більшість тепла витра­чається на випаровування, і тільки в посушливі роки, особливо в степовій частині республіки, тепла на прогріван­ня повітря витрачається більше, ніж на випаровування.

КЛІМАТИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ
Температура повітря па Україні про­тягом року паралельна ходові сонячної радіації, відстаючи в середньому на один місяць. Найвищі середні багато­річні добові температури повітря на те­риторії республіки ( + 20… +25°) спо­стерігаються в третій декаді липня, а найнижчі (— 3 … —10°) — у третій декаді січня.

Сумарна радіація і радіаційний баланс за рік на території УРСР

Сумарна радіація і радіаційний баланс за рік на території УРСР

Середні місячні багаторічні температури взимку (січень—лютий) станов­лять — 7 … 8° на північному сході рес­публіки і досягають +2 … +4° па Пів­денному береги Криму. В окремі роки можливі зниження середніх місячних температур до —14 … —15° па півночі і —5 … —6° па півдні, а па Південному березі Криму — до 0°. Влітку середні місячні температури становлять +17 … + 19° на північному заході й півночі і +22 … +23° — у південних районах республіки (табл. 3).
Для України характерна значна від­мінність у закономірностях розподілу температури повітря взимку і влітку. Так, січневі ізотерми зберігають майже меридіональний напрямок, а липневі наближаються до широтного простяган­ня. Ці відмінності є наслідком того, що взимку має значення переважний вплив атлантичних морських мас повітря, які надходять на Україну з північного за­ходу, заходу і південного заходу, а вліт­ку більш важливу роль відіграють со­нячна радіація і турбулентний тепло­обмін, розподіл яких залежить від ши­роти (рис. 8).

Температура повітря. Січневі і липневі ізотерми на території УРСР

Температура повітря. Січневі і липневі ізотерми на території УРСР

Належно під атмосферної циркуляції температурний режим повітря на Укра­їні змінюється в широких межах.
Абсолютні максимуми температури повітря па більшій частині території республіки становлять +36… +40° і тільки в посушливій степовій частині досягають +41 … +42°. Навіть узимку бувають потепління до +6 … +10° па півночі і +15… +18° на півдні.
Абсолютні мінімуми температури по­вітря тільки в крайній східній частині бувають нижчими за —40°. На сході й північному сході вони становлять —35 … —40°, на півдні підвищуються до —30°, а на Південному березі Кри­му — до —15°. Безморозний період у се­редньому триває 150 … 240 днів.
В середньому на території республі­ки тривалість безморозного періоду і періоду з температурами понад +10° однакова. Відхилення від цього прави­ла характерні для районів великих міст, водосховищ, річок, морських узбе­реж.
Кількість водяної пари в повітрі (аб­солютна вологість), що визначається як величина тиску водяної пари в міліба­рах, залежить від температури повітря і умов поповнення її внаслідок випаро­вування з поверхні землі або втрати в результаті випадання опадів.
Абсолютна вологість збільшується з підвищенням температури повітря, то­му вона більша влітку і вдень і менша взимку і вночі; зменшується вона з від­даленням від водойм, а також з підні­манням у верхні шари повітря.
Відносна вологість, що характеризує стан насичення повітря вологою в про­центах при даній температурі, змен­шується з підвищенням температури і навпаки. Тому найменші значення від­носна вологість має вдень, а найбільші — вночі; вона нижча влітку і вища взимку (табл. 4).

T_4
При значних зниженнях відносної во­логості, що звичайно буває влітку при підвищенні денних температур і наяв­ності вітру, нерідко створюються сухо­вії, які негативно позначаються на розвиткові рослин. Особливо часто підносна пологість знижується в степу (до 30% і нижче). Таких днів у середньому за літні місяці у Ворошиловграді — 39, у Кіровограді — 37, Херсоні й Харкові — 24. В окремі посушливі роки (1946, 1959, 1963) такі зниження відносної во­логості бувають і на Поліссі.

Річна кількість опадів на території УРСР

Річна кількість опадів на території УРСР

Опади по території республіки розпо­діляються нерівномірно. Суми їх змі­нюються за порами року, залежно від географічного положення, орографічних умов. Найбільші суми їх зафіксовано в Українських Карпатах (ст. Турбат — понад 1500 мм). Найменше їх випадав на Чорноморсько-Азовському узбереж­жі – до 300 мм на рік. Кількість опадів зменшується в напрямку на південь: в зоні мішаних лісів випадав 600 … 700 мм, у лісостепу 550 мм, па півночі степу 520 … 450 мм па рік. В Степово­му Криму кількість опадів у південному напрямку зростає, що зумовлено впли­вом гір. Якщо в районі Нижньогірська буває 470… 550 мм, то в Гірському Криму їх понад 1000 мм, причому па західних яйлах — 1200 мм, на схід­них — вдвоє менше. На Південному бе­резі Криму річна сума опадів 550… 600 мм, але більше їх випадав в холод­ну пору року (табл. 5, рис. 9).

T_5
Кількість днів з опадами в Карпатах і Кримських горах досягає 180, на По­ліссі й півночі лісостепу — близько 160, на півдні лісостепу — 120 … 140. на півдні степу — 100 … 120, на узбе­режжі морів — близько 100. Найбільше днів з опадами буває в грудні, січні, червні, а найменше — у вересні — жовтні.
Опади взимку бувають у вигляді сні­гу майже на всій території України. Сніговий покрив знижує температуру і підвищує пологість повітря й ґрунту, створюючи сприятливі умови для ози­мини.
Середні багаторічні дати утворення снігового покриву відстають на 2 … 5 діб під дат переходу температури повітря через 0°. Па півночі й сході республіки сніговий покрив встановлюється в дру­гій декаді листопада, а на Південному березі Криму його практично зовсім не буває. В гірських районах Криму він з’являється наприкінці листопада — на початку грудня. У Карпатах сніговий покрив залягає ще раніше.
Сходить сніговий покрив у Степово­му Криму в другій декаді лютого, а на півночі республіки — в першій декаді квітня.
В окремі роки сніговий покрив вста­новлюється і сходить значно раніше або пізніше цих середніх строків. Днів із сніговим покривом на рівнині буває від 20 до 115), а в горах більше.
Па Україні сніговий покрив дуже рідко тримається протягом всієї зими. Найчастіше взимку при відлигах він кілька разів сходить, а потім встанов­люється знову.
Висота снігового покриву нерівномір­на. Це пояснюється частим таненням снігу, а також тим, що нерівність зем­ної поверхні, наявність рослинності зу­мовлюють перерозподіл снігу під дією вітру. Висота снігового покриву в се­редньому на рівнинній частині респуб­ліки становить 10 … 30 см, а в горах до­сягає 40 см. В окремі роки внаслідок інтенсивних снігопадів товщина снігово­го покриву перевищує 50 см.
Напрям вітру на Україні, його швид­кість залежать від сезонного розподілу баричних систем і їхньої взаємодії. Протягом більшої частини року (вере­сень квітень) на Україні переважають західні, південно-західні, північні і пів­нічно-західні вітри. Тільки в східних районах і на Кримському півострові пе­реважають вітри східного або північно-східного напрямків.
Влітку зростає нестійкість напряму вітру. В цей час значну роль відіграють вітри західного, південно-західного, а в деяких районах — і північного напряму. На берегах Чорного і Азовського морів влітку спостерігаються бризи — вітри, які вдень дмуть з моря, а вночі — із суші.
Вітри з найбільшою швидкістю бува­ють узимку, а з найменшою — влітку. На сході й південному сході, а також на берегах морів середні місячні швид­кості вітру за холодний період переви­щують 6 м/с, а в окремих випадках досягають 7 м/с, знижуючись влітку до 4 м/с.
Найбільші швидкості вітру спостері­гаються в горах, де максимальні зна­чення їх досягають 35 … 50 м/с. У пів­нічній і північно-західній частинах України вітри мають незначну швид­кість: середні річні величини її не пе­ревищують 3,5 м/с, а максимальні — рідко досягають 20 м/с.
Грози на Україні бувають в основно­му з березня до листопада включно, а в окремі роки в південних районах вони можливі і взимку. В середньому за рік на більшій частині України кількість днів з грозами не перевищує 35; у пів­денних районах цей показник зменшує­ться до 15 … 20, а в гірських — зростає до ЗО … 40 днів. Середня сумарна три­валість гроз за рік па рівнинній части­ні України становить 60… 90 год, в Карпатах вона зростає до 100 … 120 год, а па узбережжях морів і над дніпров­ськими водосховищами зменшується до 45 … 50 год.
Більшість гроз проходить із зливови­ми дощами, а деякі з них супроводяться градом. Максимальні добові суми опа­дів при грозах на рівнинній території досягають 150 … 200 мм, а в Карпатах можуть перевищувати 300 мм. В серед­ньому за рік на Україні буває 2 дні з градом, а в Карпатах в окремі роки — до 6.
Радянські вчені розробили метод бо­ротьби з градом за допомогою спеціаль­них ракет.
Найбільше днів з туманами буває взимку, а в горах — улітку. Найчастіше тумани спостерігаються на Донецькій височині, де в окремих районах дні з туманами становлять майже третину року, а взимку — половину всіх зимо­вих днів. У Донецьку, наприклад, за рік в середньому спостерігається 115 днів з туманами, з них узимку буває 90. Збільшена кількість днів з тума­нами характерна для території, що про­ходить широкою смугою від Донецької височини на захід через усю Україну — над Придніпровською і Подільською ви­сочинами. На північ і південь від цієї смуги кількість днів з туманами змен­шується.
Узимку на Україну надходить порів­няно тепле повітря з Атлантики і з пів­дня. Просуваючись над сушею, воно охолоджується і є основною причиною утворення туманів. Адвективні тумани становлять майже половину туманів усіх типів на Україні. Близько 20% — це тумани, які утворюються внаслідок місцевого радіаційного вихолодження повітря.
На рівнині в східній частині Полісся і в лісостепу за рік в середньому буває близько 20 днів з хуртовинами. На за­хід кількість їх зменшується до 5 … 10. Найменша кількість днів з хуртовина­ми (2… 6) спостерігається на півдні степу і особливо в Криму. У Закарпат­ті та на Південному березі Криму бу­вають роки, коли хуртовин зовсім не­ма. У горах з висотою збільшується кількість днів з хуртовинами. Так, на Ай-Петрі в середньому за рік їх буває 34.
Бувають зими, коли кількість днів з хуртовинами відхиляється від середніх багаторічних даних. Наприклад, на По­ліссі і в лісостепу в окремі зими днів з хуртовинами було близько 40, а в ін­ші — 4. Тривалість окремих хуртовин доходить до 70, а в Приазов’ї — до 120 годин і більше.
Пилові, або чорні, бурі виникають при сильних вітрах під час посухи. Па Україні вони спостерігаються з берез­ня по вересень, а взимку бувають дуже рідко — 1 — 2 рази за десятиріччя. Най­частіше пилові бурі виникають па пів­денному сході й півдні республіки.
Найбільшої шкоди посівам завдають пилові бурі навесні. Так, у квітні 1928 р. пилова буря охопила увесь, степ і частину лісостепу. З площі май­же 100 млн. га було винесено понад 15 млн. т найродючішого ґрунту і зане­сено аж до Польщі й Румунії.

ПОРИ РОКУ
На території України простежуються чіткі відмінності в ході погодних проце­сів між порами року, які проявляються в сезонних змінах всієї природи.
Зима на Україні відзначається мороз­ною погодою з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Тільки на Південному березі Криму сніговий по­крив не встановлюється, хоч сніг випа­дає щороку. Для території республіки взимку характерна значна мінливість погодних процесів. Сильні похолодання часто змінюються різкими потепління­ми з відлигами, і, навпаки, періоди хмарної і теплої погоди з опадами у вигляді дощу і мокрого снігу змінюють­ся безхмарною морозною погодою. За­лежно від співвідношення між цими ти­пами погоди кількісні показники метео­рологічних елементів різні.
Переважання хмарної погоди з опа­дами призводить до формування ано­мально теплих зим, коли температура повітря в середньому за сезон може на 1,5 … 2,0° перевищувати її нормальні значення. Такими на Україні за після­воєнний час були зими 1951/52, 1951/55, 1956/57, 1960/61 pp. У такі зими кіль кість днів я циклональною погодою пе­ревищує 50%, а суми опадів здебільшо­го перевищують норму. Особливо теп­лою була зима 1960/61 p., коли в окре­мих районах не тільки в грудні, а й у січні середня місячна температура повітря була додатною. Відхилення темпе­ратури від норми досягало 7—8°. У ряді місць тоді зафіксували зимову вегета­цію озимих культур. Така погода протя­гом зими 1060/61 р. була результатом інтенсивного винесення на територію республіки повітряних мас з Атланти­ки.
Відлиги охоплюють більшу частину території республіки, а іноді і всю Україну.
В середньому за зимовий період на Україні буває 8 … 10 відлиг різної тривалості. Тривалі відлиги спостерігають­ся досить часто. Так, лише за 1945— 1955 pp. було 33 відлиги тривалістю від 3 до 28 днів. Найбільш тривалими вони бувають на півдні і заході респуб­ліки.
Тривалі й інтенсивні відлиги на пів­дні часто руйнують сніговий покрив: тут 50% зим бувають без стійкого снігово­го покриву. Па півночі республіки такі роки становлять тільки 20%.
Холодними на Україні були зими 1953/54., 1955/56, 1962/63 і 1963/64 pp., коли різко зменшувався вплив цикло­нальної діяльності, переважали арктич­ні повітряні маси. Температура повітря в окремі місяці була на 5 … 7° нижчою від норми, а суми опадів не перевищу­вали 50% норми.
Важливою характеристикою погодних умов взимку є кількість днів з мокрим снігом. У південних районах України в середньому за рік їх буває 5 … 15, а на Подільській височині — до 20.
У Карпатах і Кримських горах взим­ку при перевалюванні циклонів через гірські хребти спостерігаються фени. На Південному березі Криму зрідка вини­кає, бора. За 1945-1955 pp. в районі Ялти зареєстровано 79 днів з борою. За зовнішніми ознаками кримська бора і новоросійська подібні. При цьому з гір дме поривчастий вітер, в якому про­стежуються сильні низхідні потоки зі швидкістю близько 10 м/с. У горах па­нує хмарна погода при швидкості вітру понад 40 м/с. Тривалість кримської бо­ри рідко перевищує одну добу.
Весна на території України супрово­диться надходженням теплих повітря­них мас з півдня і південного сходу, що зумовлює інтенсивне танення снігу і зникнення снігового покриву. Після звільнення земної поверхні від снігу швидко підвищується температура ґрунту й повітря.
Навесні по всій Україні бувають за­морозки, які можуть спостерігатись до кінця травня на півночі і до середини травня на півдні республіки. Зниження температури повітря й ґрунту зумов­люються вторгненням арктичних мас повітря. Іноді ще в травні бувають сні­гопади.
Південні і південно-східні райони України навесні (у березні—квітні) іно­ді охоплюються штормовими вітрами східного напряму, які видувають верх­ній шар сухого ґрунту й утворюють пи­лові, або чорні, бурі.
При пилових бурях різко знижується напруження сонячної радіації. Так, 6 … 8 квітня 1960 р. на ст. Асканія-Нова полудневі значення сумарної радіації знижувались до 0,08 кал/см2, а добові суми становили 80 … 100 кал/см2, тоді як при безхмарній погоді тут у квітні добові суми радіації становлять 500 … 550 кал/см2. Сонячна радіація знижує­ться внаслідок поглинання її частками пилу. Це зумовлює підвищення темпе­ратури повітря. Звичайно, при цьому відбувається значне зниження загаль­ної освітленості й видимості.
Навесні починаються грози і зливові дощі.
Літо на більшій частині УРСР теп­ле, і тільки на півдні республіки воно жарке.
Максимальні температури повітря спостерігаються в серпні. Цей місяць часто характеризується безхмарною по­сушливою погодою, що є наслідком по­ширення на Україну відрогу Азорського максимуму. За таких умов темпера­тура повітря перевищує 38° на півночі, а на південному сході досягає 41… 42°. Температура на поверхні грунту в цих /випадках перевищує 60°.
По всій Україні спостерігаються гро­зи і зливові дощі, внаслідок чого добові суми опадів у деяких випадках дося­гають 200 мм. На літо в середньому припадає близько 40% річної суми опа­дів. Тільки в південних районах літо дуже посушливе.
На формування погоди і клімату пів­денних районів Криму влітку значно впливає бризова циркуляція, що охоп­лює берегову смугу завширшки 10… 30 км і смугу моря завширшки 10… 15 км.
Восени на Україні поступово знижує­ться температура повітря і зростає ци­клональна діяльність. Це виявляється у збільшенні кількості днів з опадами і туманами, зростанні тривалості випа­дання опадів і зменшенні їхньої інтен­сивності.
Восени бувають також періоди соняч­ної погоди, коли температура повітря перевищує 20°. Такі періоди у нас на­зиваються «бабиним літом». Іноді при цьому спостерігається повторне цвітін­ня садів. Це буває після дощового лі­та, коли на деревах рано сформували­ся квіткові бруньки на майбутній рік, а врожай був незначний. Іноді на дере­вах з’являються не лише квітки, а й плоди.
Протягом вересня — жовтня по всій Україні спостерігаються заморозки на поверхні грунту і в повітрі, причому се­редні дати їх припадають на кінець ве­ресня — початок жовтня. У цей час по­значається місцевий вплив морів, водо­сховищ, річок і великих міст, поблизу яких заморозки спостерігаються на 5—6 днів пізніше, ніж у цілому по району. В листопаді майже по всій Україні се­редня добова температура, повітря пе­реходить через нуль. У третій декаді листопада іноді утворюється сніговий покрив, хоч не завжди він буває стій­кий. В окремі роки в другій половині осені спостерігаються хуртовини і оже­ледь.

КОЛИВАННЯ ТА ЗМІНИ КЛІМАТУ
Відо­мості про клімат України, добуті в ре­зультаті інструментальних вимірювань, за свідченням літописців і мандрівни­ків, а також внаслідок аналізу зміни відкладення намулу в озерах і інтен­сивності утворення торфу, дають змогу стверджувати, що на території респуб­ліки існували циклічні коливання клі­мату з періодом в 11, 100 і більше років.
Якщо розглядати зміну клімату України за весь голоцен, то можна вико­ристати схему кліматичних періодів А. Блітта — Р. Серпандера. Відповідно до цієї схеми після льодовикової епохи клімат став теплішим, а після кліма­тичного оптимуму — прохолоднішим. Перед періодом кліматичного оптимуму і після нього спостерігались сухі клі­матичні періоди.
С. І. Костін дослідив віковий цикл зміни товщини відкладення намулу в Сакському озері, що дало змогу просте­жити за коливанням клімату за остан­ні 4 тис. років. Виявилось, що за цей період відбувалось чергування сухих і теплих циклів з вологими і холодними, але прогресивної зміни клімату одного спрямування за цей період не спостері­галось. Цікаво, що протягом тривалих сухих чи вологих циклів можуть відбу­ватись багаторазові ритмічні зміни ко­роткочасних сухих і вологих проміж­ків часу.
С. І. Костін та А. В. Шнітніков до­вели, що в XXII—XXI ст. до н. є. на європейській території СРСР спостері­галось значне збільшений зволоженості, яке супроводилося зниженням темпера­тури повітря. В другому тисячолітті до н. е. відбувалось зменшення зволо­ження, а в IV—III ст. до н. є. інтенсив­ність зволоження знову різко зросла, що знайшло своє відображення в стані рослинного покриву.
У VII—VIII ст. н. є. ступінь зволо­ження па Україні досягав мінімальних значень. ЬІа основі уважного аналізу лі­тописних матеріалів з’ясовано, що посу­хи часто повторювалися в XV ст.
Ряд радянських і зарубіжних дослідників пов’язують коливання клімату з режимом активності процесів на Сон­ці.
Дослідження вікового ходу клімату мають важливе значення з точки зору прогнозування тенденції розвитку клі­матичних процесів і розробки засобів активного впливу на клімат з метою його поліпшення. Сучасний стан науки і техніки дає змогу людині активно втру­чатися в погодні процеси, спричинюючи штучні опади, запобігаючи грозі і ви­паданню граду, розсіюючи тумани то­що.
Мікрокліматичні особливості будь-якого району формуються на фоні за­гальних кліматичних умов під впливом неоднорідності будови земної поверхні.
Дослідження показують, що темпера­тура повітря на лісових ділянках уліт­ку в середньому на 1 … 3° нижча, ніж на сільськогосподарських угіддях. Це пояснюється тим, що внаслідок затінен­ня ґрунту кронами дерев у лісі зниже­на сумарна радіація, а також інтенсив­ність турбулентного теплообміну. В лі­сі і на відкритих ділянках температура розподіляється неоднаково і по верти­калі: для лісу характерний ізотерміч­ний профіль температури від поверхні ґрунту до верхньої межі крон дерев, а над сільськогосподарськими угіддями вдень формується інсоляційний, а вно­чі — інверсійний профіль.
На території міст і промислових під­приємств виникають ділянки інтенсив­ного прогрівання і висушування повіт­ря (площі, широкі вулиці, дахи будинків), а також ділянки охолодження і зволоження (парки, газони, водойми, фонтани). Температура повітря над мі­стами влітку на 2… 3° вища, ніж на околицях, а взимку ці різниці зменшу­ються до 0,3 … 0,4°.
Найбільші мікрокліматичні контрасти в розподілі вологості спостерігаються при порівнянні стану повітря над во­доймами або зрошуваними ділянками і сушею в степовій частині України. Тут уже на відстані 50 … 100 м від водойми або зрошуваного поля відносна воло­гість знижується на 10… 15%, Що є ре­зультатом різкого зростання температу­ри повітря і вертикального переносу во­логи висхідними потоками. Аналогічні величини спостерігаються в містах при порівнянні вологості повітря в парках і над газонами та на площах і вули­цях.
Чергування лісових ділянок і безлі­сих, піднять і знижень зумовлює значні зміни швидкості вітру, турбулентності, які позначаються на розподілі опадів, температури і вологості повітря. Узим­ку тут спостерігаються значні контра­сти в розподілі снігового покриву.
Докладне вивчення мікроклімату ок­ремих районів республіки дає змогу оці­нювати можливості його перетворення і регулювання з метою створення най­сприятливіших умов для життя людей і розвитку сільського господарства.

КЛІМАТИЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
Відомо ряд способів аналізу даних про кліматичні умови території з метою її районування. Серед схем кліматич­ного районування, які широко викори­стовуються, слід згадати схеми Б. П. Алісова, Л. С. Берга і В. Кеппена.
Найбільш обгрунтованою і розробле­ною є класифікація Б. П. Алісова. При виділенні кліматичних поясів і областей він використав відомості про співвідно­шення між повітряними масами різних типів, інтенсивність їхньої трансформа­ції та переміщення, а також відомості про радіаційний режим і тепловий ба­ланс.
За Б. П. Алісовим, на території Укра­їни виділяються два кліматичні поя­си — пояс помірних широт, який охоп­лює територію 24 адміністративних об­ластей і північну (степову) частину Кримської області, та субтропічний пояс, який займає Південний берег Криму і південні схили Кримських гір.
У межах помірного поясу протягом цілого року переважають повітряні ма­си помірних широт (континентальні й морські), які сформувались над відповідними районами земної кулі. Узимку і рано навесні у межах поясу бувають повітряні маси арктичного походження, а влітку і на початку осені — тропічне повітря.
У помірному поясі України (рівнин­на частина) можна виділити дві клі­матичні області — континентальну, яка займає степову частину республіки, і атлантико-континентальну, що охоплює весь лісостеп і Полісся. Українські Карпати мають своєрідний гірський клі­мат, причому вони впливають значною мірою також на формування клімату Закарпаття. Тому тут, незважаючи на незначні розміри території, доводиться виділяти дві кліматичні області — кар­патську і закарпатську.
У субтропічному поясі повітряні ма­си змінюються посезонно: влітку тут панує тропічне повітря, а взимку пере­важають повітряні маси помірних ши­рот. Тут виділяються дві кліматичні об­ласті — південнобережна (приморська) і гірська (Кримських гір).
Для розвитку господарства найспри­ятливіші кліматичні умови на Півден­ному березі Криму. Суми тепла за пе­ріод з температурою понад +10° тут найвищі на Україні і становлять 3700 … 4100°, а безморозний період до­рівнює 250 дням. Річні суми опадів ста­новлять 400 … 550 мм, зменшуючись на північний схід до 380 мм. Максимум опадів спостерігається взимку, що є характерною рисою субтропічного клі­мату середземноморського типу. На схилах амфітеатрів Південного берега Криму створюються своєрідні мікроклі­матичні умови, які використовуються при розміщенні санаторіїв і будинків відпочинку, плантацій плодових куль­тур.
Це районування загальнокліматичне. Його можна використати для спеціалі­зованого районування. Наприклад, за основу кліматичного районування для цілей будівництва беруть тепловий ре­жим повітря і швидкість вітру; для ку­рортології важливо визначити найкра­щі райони з точки зору можливості ор­ганізації лікувальних закладів; для різних видів транспорту теж важливо оцінити можливості найбільш раціо­нальної експлуатації транспортних ма­гістралей протягом року.
Для території України розроблено кілька схем агрокліматичного району­вання — В. П. Попова, Д. І. Шашка, С. А. Сапожникової та ін. Розбіжності між ними випливають з методики роз­рахунку основних показників.
В. П. Попов в основу своєї класифі­кації поклав дані про суми ефективних опадів і випаровуваність, що дало йому змогу визначити коефіцієнт зволожен­ня території. Доповнивши ці дані по­казниками континентальності клімату, В. П. Попов виділив на території Укра­їни агрокліматичні зони, підзони і ра­йони (рис. 10). Для кожного району встановлено межі можливих змін основ­них кліматичних показників та ймовір­ність одержання врожаїв головних сіль­ськогосподарських культур.

Агрокліматичне районування території УРСР

Агрокліматичне районування території УРСР

comments powered by HyperComments