2 роки тому
Немає коментарів

Аналіз окремих компонентів, проце­сів і явищ природи України показує, що її територія ІІ цілому характеризує­ться складною просторовою диференці­ацією фізико-географічних умов. Геоло­гічна будова і рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, перебуваючи між собою в складному взаємозв’язку і взаємодії, утворюють різнорангові природні територіальні комплекси, в розміщенні яких спосте­рігаються певні закономірності. Ви­вчення взаємодії між компонентами природи та закономірностей формуван­ня і розпитку територіально обмеже­них природних комплексів, якісна і кількісна характеристика їхніх власти­востей мають першорядне значення для раціонального використання природ­них ресурсів і заходів оптимізації при­родного середовища на науковій основі.
Фізико-географічне районування — одна з головних проблем сучасної фі­зичної географії. Детальне фізико-гео­графічне районування території Украї­ни набуває особливої ваги тепер, в пе­ріод створення матеріально-технічної бази комунізму, що потребує всебічного урахування місцевих природних та еко­номічних умов і ресурсів. Обґрунтування довгострокових планів розвитку на­родною господарства УРСР вимагає не тільки вивчення природних умов і ресурсів України в цілому, а й до­слідження тих внутрішніх природних відмінностей, які властиві її тери­торії.
В результаті робіт з комплексного вивчення природних умов республіки географами розроблено класифікацію природно-територіальних комплексів, складено ландшафт карти та обґрунтовано схему фізико-географічного райо­нування. Найбільш важливою власти­вістю регіональних одиниць є відносна однорідність їхньої ландшафтної струк­тури. Для різнорангових регіональних одиниць подібними є не тільки харак­тер взаємозв’язку і взаємодії природ­них компонентів, а й своєрідна, індиві­дуальна для певного регіонального рів­ня взаємозв’язана система типологічних комплексів. Регіональним одиницям кожного рангу відповідають типологіч­ні комплекси в певному поєднанні і просторовому розташуванні. Таким чи­ном, для обґрунтування сітки регіона­льних фізико-географічних одиниць по­трібні польові ландшафтні досліджен­ня, складання ландшафтних типологіч­них карт. (Кольорова ландшафтна кар­та Української РСР в масштабі 1 : : 2 500 000 складена авторським колек­тивом географічного факультету Київ­ського університету. При розробці кар­ти, її легенди використано матеріали ландшафтознавців Львівського, Черні­вецького, Одеського, Сімферопольсько­го, Харківського університетів. Див. вкладку).
Науково і прикладне значення ланд­шафтних карт визначається тим, що вони відображають ландшафтну струк­туру території і загальні властивості природних комплексів у систематизова­ному вигляді. Інакше кажучи, ланд­шафтні карти відображують об’єктивну диференцію географічної оболонки, яка проявляється у вигляді просторово-обмежених ландшафтів, що історично склалися і безперервно розвиваються.
Ландшафтні карти є синтезуючими і належать до типологічних. Об’єктами зображення на ландшафтних картах G типологічні природні комплекси — фації, урочища, місцевості або класифі­каційні об’єднання їх. На дрібномас­штабних ландшафтних картах можуть бути зображені класифікаційні об’єднан­ня ландшафтів — види (підвиди), типи (підтипи) і класи (підкласи). Проте і на дрібномасштабній ландшафтній кар­ті слід показувати не тільки просторо­ве розміщення класифікаційних об’єд­нань ПТК, а й їхню внутрішню струк­туру.
Ландшафтні карти, розкриваючи ландшафтну структуру території, взає­модію компонентів природи та їхні морфогенетичні риси, найповніше від­ображують найважливіші фізико-гео­графічні закономірності. Це може бути однією з основ комплексної оцінки природних умов і ресурсів та обґрунтування заходів щодо раціонального і ефективного господарського викори­стання їх. Ландшафтні карти є осно­вою для розробки прикладних карт — меліоративних, геохімічних, інженерно-ландшафтних, типізації земель, земле­впорядкування, районного планування та ін.
Типологічні природні комплекси (фації, урочища і місцевості) не являють собою просторово єдиних утворень; їх­ні типові фізіономічні риси багаторазо­во повторюються. Місцевості та власти­ві їм урочища і фації визначають вну­трішній зміст регіональних одиниць районування. Аналізуючи територіаль­ний розподіл різних у морфолого-генетичному відношенні місцевостей, їхнє поєднання та співвідношення за пло­щею, ми маємо можливість об’єктивно виділити фізико-географічні райони і згрупувати їх для виділення більш складних таксономічних одиниць районування та класифікаційних ландшафтних об’єднань.
Фації, урочища і місцевості не тільки характеризуються певними фізико-ге­ографічними процесами, а ії відображу­ють специфіку взаємодії загальних ландшафтноутворних процесів і завжди мають риси зональності і провінціальності. Характер ландшафтно-типологіч­ної структури території і властивості ПТК завжди показують дію зональних факторів ландшафтоутворення, проте прояв цих факторів значною мірою видозмінюється під впливом місцевих геолого-геоморфологічних, гідрогеологіч­них і гідрологічних умов (заплави рік, приморські місцевості та ін.).
Властивості ПТК різного типологіч­ного і таксономічного значення зумов­лені не тільки сучасними фізико-гео­графічними процесами, а значною мі­рою й давніми процесами.
Для відображення ландшафтної стру­ктури території методом картування прийнято певну класифікаційну систе­му типологічних комплексів (класифі­каційні об’єднання природних комплек­сів). Вищою класифікаційною одини­цею є клас ландшафтів, який об’єднує природні комплекси з однаковими за­гальними морфоструктурпими ознака­ми, якими визначається характер взає­модії основних ландшафтоутворюючих факторів. Ця взаємодія проявляється через тепло і вологообмін, обмін міне­ральних і органічних речовин (що ви­ражається у вертикальній зміні балан­сів тепла, вологи і біохімічних балан­сів). В межах України поширені два класи ландшафтів: клас рівнинних і клас гірських ландшафтів. Клас рів­нинних східно-європейських ландшаф­тів об’єднує типи і підтипи ландшаф­тів, зміна яких відбувається в широт­ному напрямку. Клас гірських ланд­шафтів залежно від географічного по­ложення, простягання і висоти гірських хребтів характеризуються певними спектрами і висотним положенням типів ландшафтів. Гірські ландшафти України представлені класом середньо­європейських карпатських і класом кримських, що тяжіють до середземно­морських ландшафтів.
Типи і підтипи ландшафтів виділя­ють в середині класів за біокліматичною спільністю: повним співвідношен­ням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів грунтово-рослинного покриву, ходом екзогенних про­цесів, особливостями гідрологічного режиму. Кожний тип і підтип ландшаф­ті» характеризується відмінними риса­ми, тільки йому властивим типом мор­фологічної структури природних ком­плексів нижчих рангів, що чітко висту­пає при великомасштабному картогра­фуванні на ключових ділянках. Клас рівнинних східно-європейських ланд­шафтів об’єднує такі типи: змішано-лі-сові; лісостепові з підтипами широ­колистяно-лісових (північно-лісостепо­вих), власне лісостепових (середньо-лісостепових), лучно-степових (що пере­важають у південному лісостепу); сте­пові з підтипами північно-степових, середньостепових, південно-степових (сухостепових). Східно-Карпатський тип гірських лучно-лісових ландшафтів по­діляється на підтипи лісо-лучних остепнених, лучно-лісових, широколис­тяно-лісових, змішано-лісових, лучних (субальпійських) ландшафтів. Крим­ський гірський лучно-лісовий остепнений тип ландшафтів об’єднує такі під­типи: лісостепові посушливі, змішано-лісові і широколисто-лісові, лучні остепнені (яйлинські). В окремий тип ландшафтів виділено комплекси Пів­денного берега Криму, Самостійним типом є також заплавний. Останній ха­рактеризується періодичним надмірним зволоженням, гідроморфністго грунтово-рослинного покриву, своєрідністю мор­фологічної структури і динаміки при­родних процесів.
Типи і підтипи ландшафтів поділя­ють па підкласи. Це пов’язано з тим, що прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин зале­жать від перенесення тепла і вологи в системі континент — океан, від геолого-геоморфологічної будови і орографії поверхні. Цим зумовлюються внутрізональна диференціація ландшафтів, ви­никнення нових своєрідних властиво­стей природних комплексів. Величезне значення для характеру та інтенсивнос­ті ландшафтоутворюючих процесів ма­ють неотектонічні рухи, загальна спря­мованість яких пов’язана з основними тектоніко-орографічними структурами. На карті посібника виділено поліські, лісостепові і степові ландшафти низо­вин, височин, рівнин як окремі підкла­си. В легенді для підкласів, щоб уник­нути зайвої багатоступінчатості, вказано не лише на їхнє орографічне положен­ня, а й на геолого-геоморфологічну при­уроченість. Клас гірських ландшафтів об’єднує підкласи передгірських, низькогірських, середньогірських, міжгірно-улоговинних. При виділенні їх, крім оро­графічних ознак, враховуються риси тектонічної будови і пов’язані з нею геолого-геоморфологічні особливості, ха­рактер висотної ландшафтної поясності. Підкласи ландшафтів в горах часто те­риторіально збігаються з типами і під­типами, тому назви їх у легенді можуть суміщатися, що не порушує загальної класифікаційної системи.
Істотні відмітні риси природних ком­плексів зумовлюються місцевими фізи­ко-географічними процесами. А ці про­цеси визначаються характером корін­них порід, глибиною залягання їх, лі­тологічними особливостями генетичних типів антропогенових відкладів і рельє­фу, що веде також до змін типів грунтово-рослинного покриву. За спільніс­тю всіх цих ознак виділяють види ландшафтів.
При масштабі 1:2 500 000 види (і підвиди) ландшафтів є основними об’єктами зображення на ландшафтній кар­ті. Зміст видів ландшафтів розкриваєть­ся через основні місцевості і їхні гру­пи — типологічні природні комплекси, утворені генетично взаємозв’язаними системами урочищ. Місцевості станов­лять одну з основних ланок ландшафт­ної структури, саме через них вона роз­кривається з достатньою повнотою. Мі­сцевості характеризуються однорідним складом антропогенових відкладів, од­ним генетичним типом рельєфу, одно­рідним місцевим кліматом і умовами зволоження, переважанням одного ти­пу грунтів (близьких різновидностей однакового механічного складу), одним біоценозом, спрямованістю та інтенсив­ністю певних місцевих фізико-геогра­фічних процесів. Ці ознаки характери­зують генетичну єдність місцевостей як природних комплексів. Місцевості роз­кривають внутрішню структуру і при­родні особливості ландшафтних зон на рівнинах і висотних ландшафтних поя­сів (зон) у горах. Місцевості в горах формуються під впливом морфогенетичних факторів в ході розвитку гірських хребтів, масивів, улоговин. Вони є основними виразниками висотної дифе­ренціації гірських ландшафтів та істо­рії їхнього розвитку.
Своєрідністю природних властивостей відзначаються ландшафти заплав, при­морських акумулятивних рівнин (кіс і пересипів) та акваторіальні комплек­си — ріки, озера, стави, великі водосхо­вища і моря. Заплави і приморські аку­мулятивні рівнини характеризуються періодичним затопленням і гідроморфними властивостями грунтів і рослин­ності.
Їм властиві також риси зональності. Так, наприклад, заплави рік Полісся не мають рис засоленості, а в заплавах річок степу поширені плавні, розвива­ються процеси засолення.
Кожний з природних комплексів ха­рактеризується певною ландшафтно-морфологічною структурою, яка утворилась в результаті тривалого розвитку. При палеогеографічному аналізі для визначення відносної генетичної єдно­сті комплексів необхідно вивчати вік і генезис їхніх морфологічних частин. Чим молодший природний комплекс та інтенсивніші сучасні фізико-географіч­ні процеси, тим більш мозаїчною є ландшафтно-морфологічна структура. При однозначному впливі природних компонентів у процесі формування ПТК конфігурація взаємозв’язаних фацій і урочищ ясніша й виразніша. При поєднанні різновікових елементів ланд­шафту морфологічна структура терито­рії складніша. Тому при картуванні доцільно розрізняти:
а) гетерогенні ландшафтно-морфоло­гічні структури, які сформувались на межах різних зон та провінцій і харак­теризуються дуже складним поєднан­ням різновікових і генетично різнотип­них комплексів та б) моногенні при­родні комплекси, які мають однорідну структуру з меншою кількістю складо­вих і з простим поєднанням генетично подібних морфологічних частин.
Значна мозаїчність окремих терито­рій України пов’язана з багаторазовим і різночасовим переформуванням мор­фологічних структур.
У межах України переважають при­родні ландшафти, які зазнали значного впливу діяльності людини. Для глибо­кого вивчення їх необхідний конструк­тивний підхід та прогнозування роз­витку ландшафтів у зв’язку з великими гідротехнічними, лісокультурними та іншими господарськими заходами, які змінюють структуру ландшафтів. Три­валий процес антропогенних змін ланд­шафтів може бути спрямований одно­значно з природним ходом фізико-гео­графічних процесів. Так, очевидно, фор­мування перетворених ландшафтів лі­состепу (збезліснення і розорювання земель) не перешкодило загальному процесу природного формування лісо­степових зональних видів ландшафтів. Іноді відбувається різка зміна природ­них комплексів, часто навіть неодно­значна з природними процесами, тобто коли вплив людини йде врозріз з при­родними процесами. Прикладом може бути розвиток ландшафтів різкопосушливих районів за умов зрошення.
Основні властивості таких природно-виробничих комплексів складаються в процесі не тільки безпосереднього ство­рення, а й набагато пізніше, коли вже видно певні результати перетворення, як бажані, так і небажані (засолення при неправильно проведеному зрошен­ні та ін.). Отже, виникає нове, більш складне уявлення про ступінь генетич­ної єдності, про ландшафтно-техногенний, або лапдшафтно-виробничий, ге­нетичний принцип виявлення природ­но-виробничих комплексів.
Складність розробки класифікації і типології перетворених ландшафтів полягає в тому, що, з одного боку, не­обхідним є аналіз специфіки різних господарських перетворень у межах різ­них природних комплексів, а з друго­го — узагальнення і зіставлення при­родних закономірностей і певних етапів соціально-економічпого розвитку. Крім того, дуже важливо встановити певну єдність, цілісність природно-виробни­чих систем та дати прогноз їхнього роз­витку і продуктивності.
Дуже змінені тим самим виробничим процесом суміжні, але генетично різні види ландшафтів за своїми набутими властивостями стають більш однорідни­ми, ніж той самий вид ландшафту при використанні його для різного вироб­ництва. Спрямованість і ступінь такого перетворення ландшафтів в різних при­родних зонах УРСР різноманітні. Різ­ними є такі показники, як процент ор­них земель, процент еродованих земель, співвідношення різних типів лісової рослинності тощо. Параметри зональ­них типів, підтипів і видів ландшафтів значною мірою визначають їхні вироб­ничі варіанти.
Велике значення для виявлення при­родно-виробничих комплексів, їхньої динаміки і структури має історичний аналіз. Саме хід історичного розвитку, його етапи позначаються і на сучасних властивостях природно-виробничих ком­плексів, специфіці антропогенних ланд­шафтів.
Основні види антропогенних ланд­шафтів (природно-виробничих комплек­сів) виділяються насамперед за їхнім виробничим змістом, що специфічний у різних природних умовах. В межах лісогосподарських і агроландшафтів можна виділити за природними показ­никами зональні модифікації. Лісогос­подарські ландшафти включають серію комплексів — від первинних, відносно мало змінених, до лісокультурних. Фор­мування селітебних ландшафтів, з од­ного боку, залежить від історичних умов, а з другого, пов’язане з природ­ними умовами. Сучасні природно-селітебні комплекси ще не досить вивчені. Селітебні ландшафти звичайно поєдну­ються з промисловими. Промислове освоєння території УРСР значне. Бага­тогалузева промисловість створює різ­номанітні природно-виробничі комплек­си — від технічно висококультурних до кар’єрів, які потребують рекультивації. Серед меліораційних ландшафтів залеж­но від характеру і спрямованості госпо­дарських заходів можна виділити певні градації. При класифікації меліорацій­них ландшафтів слід враховувати тер­мічні умови, ступінь і режим атмосфер­ного зволоження, а також способи зро­шення. Зрошувані території — це одні з найбільш глибоко перетворених при­родно-виробничих комплексів. Структу­ра їх визначається не тільки зональни­ми властивостями, а й особливостями зрошення, технічним рівнем і режимом експлуатації меліоративних систем.
Площа меліораційних ландшафтів дедалі зростає.
Перетворені ландшафти не позбавле­ні впливу несприятливих природних процесів. Наприклад, на меліоративних землях можливі градобої, водна і вітро­ва ерозія, вторинне засолення. Позитив­ний природоперетворювальний ефект можливий лише за умов управління структурою і динамікою ландшафтів. Без цього він низький, нестійкий і су­проводжується негативними вторинни­ми процесами і явищами. Ступінь, гли­бина і характер перетворення ландшаф­тів пов’язані з соціально-економічними умовами і є історичними категорія­ми.
Сучасні ландшафти — це ландшафти з антропогенно-перебудованою структурою, цілеспрямовано змінювані для гос­подарських потреб.
Основним предметом при їх комплек­сному фізико-географічному вивченні с структурно-функціональна організація, режими, парагенетичні зв’язки і динамі­ка змінних станів ландшафту в межах одного інваріанта, а також якісні змі­ни. Необхідною умовою нормального розвитку, збереження і збагачення ан­тропогенного ландшафту с постійний до­гляд за ним, раціональна територіальна і функціональна його організація з ре­гульованим і нормованим природокори­стуванням.

comments powered by HyperComments