2 роки тому
Немає коментарів

Археологічні знахідки, історико-ланд-шафтні дослідження, літературні дже­рела дають змогу скласти уявлення про особливості природних умов сучасної території України в минулому.
В творах античних авторів — Геродота, Страбона, Птолемея зустрічають­ся відомості про природу сучасної те­риторії України. Дані про рельєф, річ­ки, озера, ліси наводяться в літописах Київської Русі (IX—XII ст.). Напри­клад, в «Повісті временних літ» (1114— 1116 pp.) є відомості про конкретні річ­ки, низовини і височини, про ліси і сте­пи, тваринний світ. Назва «Україна» вперше зустрічається в Київському лі­тописі 1187 p., і походження її пов’я­зують із поняттям «країна», «рідний край».
З розвитком продуктивних сил в часи Київської Русі нагромаджувались дані про природні умови її території. Утво­рення української народності (XIV— XV ст.) розширює етнічні межі терито­рії України. Поряд з лісовою і лісосте­повою зонами розпочинається освоєн­ня причорноморських степів. Важлива роль у цьому належала Запорізькій Сі­чі, яка утворилась в XVI ст. З XVI ст. територію України вже зображували на картах. В «Книге Большому Чертежу» (1627 р.) описано Лівобережну Украї­ну і Середнє Придніпров’я. Карта Укра­їни, складена Г. Бопланом, «Чертеж Украинским и Черкасским городам от Москвы до Крыма» (середина XVII ст.) свідчить про високий для того ча­су ступінь географічної вивченості території України. Із створенням пер­шого вищрг.0 навчального закладу на Україні — Києво-Могилянської коле­гії (1632 р.) — географію почали вивча­ти як предмет.
Возз’єднання України з Росією (1654 р.) сприяло дальшому розвитку господарства України, географічних до­сліджень її території. Наукові дослі­дження природи України почалися з XVIII ст. На території України були проведені перші іструментальні зйомки для складання карт: У 1745 р. було видано атлас Росії, де зображувалась частина території України. При про­веденні генерального межування в 70— 80-х роках складено карти Київської, Новоросійської і Азовської губерній. В другій половині XVIII ст. російські академічні експедиції провели вивчен­ня рельєфу, ґрунтів, рослинності і тва­ринного світу. Учасник цих експедицій академік В. Ф. Зуєв у 1781 — 1782 pp. описав природу, господарство і насе­лення Лівобережної України, Криво­ріжжя, Причорномор’я.
Розвитку територіальних географіч­них досліджень сприяли й створюва­ні університети. Так, у Харківському університеті відразу по заснуванні (1805 р.) було розпочато вивчення мі­сцевих кліматичних умов. В Київсько­му університеті фізичну географію було введено в навчальні плани з перших ро­ків його існування. В 1851—1864 pp. при Київському університеті функціо­нувала Комісія з географічного, природ­ничо-історичного і статистичного опису губерній Київського навчального окру­гу. При Київському, Новоросійському (Одеському) і Харківському універси­тетах було створено товариства приро­дознавців, які видали ряд праць фізи­ко-географічного змісту. У 1873 р. в Києві було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного това­риства, члени якого проводили геогра­фічні дослідження. За прогресивну ді­яльність цей відділ було закрито цар­ським урядом.
З розвитком капіталізму в другій по­ловині XIX ст. зросла потреба в міне­рально-сировинних ресурсах, шляхах сполучення, ринках збуту, освоєнні нових земель. У зв’язку з цим розшири­лися роботи з вивчення геологічної будови і рельєфу, внутрішніх вод, за­кономірностей у поширенні ґрунтів і рослинності. У цей час природу Украї­ни досліджувало багато видатних вче­них — В. В. Докучаєв, О. П. Карпінський, О. І. Воєйков, А. М. Краснов, Г. І. Танфільєв, П. І. Броунов, Г. Ф. Морозов, Г. М. Висоцький, О. О. Крубер та ін. Видатний приро­дознавець В. В. Докучаєв в 1888— 1894 pp. очолював земські експедиції, які проводили комплексне вивчення грунтів (земель) Полтавщини, лісосте­пу Правобережної України, степів При­чорномор’я. Йому належить класична фізико-географічна праця «Наши степи прежде и теперь», якою закладено осно­ви комплексного підходу до вивчення природи степових ландшафтів. До експе­диційних робіт на Україні В. В. Докучаев залучив В. І. Вернадського, Б. Б. Полинова, М. О. Дімо. Створений у 1882 р. Російський геологічний комі­тет проводив геологічні й геоморфоло­гічні дослідження на Донбасі й Волині (О. П. Карпінський), в Причорномор’ї (М. О. Соколов), на Волині і Поділлі (В. Д. Ласкарєв), Поліссі (П. А. Тутковський). Вивченню природних умов сприяло промислове освоєння Донець­кого та Криворізького басейнів.
Наприкінці XIX ст. в університетах України були створені кафедри геогра­фії. У Київському університеті її очо­лив П. І. Броунов, відомий своїми пра­цями з синоптичної метеорології, зем­ного магнетизму, сільськогосподарської метеорології, автор кращого на той час «Курсу фізичної географії». З його іні­ціативи було створено Придніпровську метеорологічну сітку. Значний вклад у вивчення клімату України внесли О. І. Воейков, О. В. Клосовський, К. М. Жук, Й. Й. Косоногов.
Кафедру географії у Харківському університеті очолював А. М. Краснов, якому належать важливі фізико-географічні дослідження і описи Лівобереж­ної України й степів Причорномор’я. Багато зробив для розвитку фізичної географії Г. І. Танфільєв — автор чоти­ритомної «Географии России, Украини и прилегающих к ним с запада территорий в пределах России 1914 г.», профе­сор Одеського університету. Він прово­див дослідження на Поліссі, в Придні­пров’ї і Причорномор’ї та Кримських горах, склав одну з перших схем поділу Європейської Росії па фізико-географіч­ні області. Західну Україну та Карпати вивчали географи Львівського універси­тету Є. Ромер і С. Рудницький.
Працями В. В. Докучаова, Г. М. Висоцького, Б. Б. Полинова, А. М. Краснова, Г. І. Танфільєва та інших було закладено наукові основи комплексного підходу до вивчення закономірностей територіальної диференціації природ­них умов, проявів і розвитку фізико-географічних процесів і явищ, їхньої оцінки для потреб практики.

comments powered by HyperComments