2 роки тому
Немає коментарів

Природні умови па території Украї­ни значно змінилися за історичний пе­ріод під впливом господарської діяль­ності людини. Великих змін зазнали біотичні компоненти природних ланд­шафтів, рельєф, води. Змінилися газо­вий склад атмосфери, інтенсивність фізико-географічних процесів (стік, еро­зія, заболочення, засолення), ланд­шафтна структура промислових і сіль­ськогосподарських районів. Вторгнення людини в природні ландшафти зумови­ло зміну зв’язків і залежностей між їхніми складовими, створило нові спів­відношення між ними. Як відмічає Ф. Енгельс, «…людина не тільки пере­містила різні види рослин і тварин, але змінила також зовнішній вигляд і клі­мат свого місця проживання, змінила навіть самі рослини і тварин до такої міри, що результати її діяльності мо­жуть зникнути лише разом з загальним омертвінням земної кулі» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 336).
Дослідженнями встановлено, що лю­дина на території України почала впли­вати на природу з часів палеоліту (по­над 200 тис. років тому). У той час людські поселення були у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї.
У середньому палеоліті розселення людей охопило більшу частину сучас­ної території України, а у пізньому па­леоліті воно охопило вже всю її тери­торію.
В неоліті (V—III тисячоліття до н. є.) відбулося одомашнення багатьох тва­рин (бика, вівці, кози, спині, коня), почали розвиватися скотарство і зем­леробство. На території України тоді уже сіяли просо, ячмінь, пшеницю, овес, коноплі, виготовляли глиняний посуд, знали примітивне прядіння та ткацтво.
Таким чином, вплив діяльності люди­ни на природні умови території Украї­ни активно почав проявлятися вже з пізнього палеоліту, з того часу, коли людина, використовуючи вогонь, випа­лювала лісові ділянки в лісовій зоні для полів, па яких вирощувала хлібні злаки, а також використовувала ліс для будівництва примітивних жител, для випалювання глиняного посуду, готу­вання їжі та опалювання житла. Збіль­шення кількості свійських тварин посилило вплив людини на природну степову рослинність. Через інтенсивне випасання відбувалось збіднення видо­вого складу, зниження густоти і висоти рослинного покриву, а також ущіль­нення ґрунту.
Дальший розвиток людського суспіль­ства характеризувався зростанням за­собів виробництва і ускладненням ви­робничих відносин, розширенням впли­ву людини на природу.
Помітні зміни природи відбувалися у давні та середні віки, коли на території України поширюється землеробство, виникають ремесла, на берегах річок будуються міста і різноманітні поселен­ня, прокладаються шляхи, створюються нові транспортні засоби. При цьому значно змінюється рослинний покрив внаслідок вирубування лісів і розорю­вання цілинних степів. Людина почи­нав змінювати і рельєф, розробляючи корисні копалини — залізні і мідні ру­ди, будівельні матеріали.
Зростання технічного озброєння лю­дини різко прискорювало освоєння те­риторії, збільшувало можливість ціле­спрямованого впливу на природу. В умовах феодального ладу і капіталі­стичного (особливо його вищої ста­дії — імперіалізму) природні ресурси використовуються по-хижацькому без врахування результатів господарської діяльності людини. Не дивно, що при такому господарюванні, яке має на меті досягнення найвищого зиску, при­роді завдається непоправна шкода.
Вже з XII —XIII ст. на території України простежується характерний напрям зміни природних умов під впли­вом господарської діяльності людини — зменшення площ лісів і цілинних зе­мель, зростання поселень різних розмі­рів.
З розвитком капіталізму в Росії за­гострюється екологічна ситуація (знищення степів і лісів, руйнування при­родних ландшафтів навколо вугільних шахт і рудних копалень, пилові і газові викиди металургійних заводів Юзовки, Катеринослава, машинобудівних за­водів Харкова, Києва, Одеси та інших міст).
Приватна власність на землю давала змогу поміщикам і капіталістам по-хи­жацькому використовувати природні багатства.
Дальший розвиток науки і техніки сприяє технічному озброєнню людини і зростанню її впливу на природу. Зро­стають розміри міст, збільшується кіль­кість їх, урізноманітнюються промис­ловість і транспорт. Інтенсивно забу­довуються величезні площі під промис­лові підприємства, зростає кількість шахт і відкритих розробок копалин, розширюється використання земель.
Тільки в умовах соціалістичного ладу господарська діяльність регламенту­ється комплексними планами розвитку всіх галузей народного господарства, забезпечується раціональне викори­стання природних умов і ресурсів, від­творення і поліпшення їх. При цьому основним завданням є створення спри­ятливих умов для життя і діяльності людей. Тепер природа використовуєть­ся на благо радянського народу.
Комуністична партія і Радянська дер­жава надають великого значення пи­танням правильного використання природних ресурсів. Вже у 1918 р. В. І. Ле­нін звернув увагу на необхідність цент­ралізованого управління лісовим гос­подарством у масштабі всієї країни, що дасть змогу найкраще і найефектив­ніше використовувати ліс як загально­народне багатство.
В умовах сучасного господарства Української РСР, однієї з високорозвинених республік, великої індустріаль­но-аграрної держави, країни з високим рівнем розвитку науки і техніки, з кож­ним роком зростає кількість природних засобів і матеріалів, які використову­ються народним господарством, зроста­ють також діапазон і повнота викори­стання природних багатств.
Яких же змін зазнала природа Укра­їни під впливом господарської діяль­ності людини?
Рельєф зазнав перших змін з боку людини ще 4—5 тис. років тому, коли племена, що населяли територію сучас­ної України, насипали оборонні і сто­рожові вали та горби висотою до 30 … 40 м. Приміром їх можуть бути Змійові вали в районах, що прилягають до Києва. їх загальна довжина на Київ­щині зараз становить близько 800 км. Значно пізніше, з організацією і роз­витком гірничих промислів (добування кам’яного і бурого вугілля, залізної ру­ди, кам’яної солі, будівельних матеріа­лів та інших корисних копалин), у ря­ді районів України (Донбас, Криво­ріжжя, Придніпров’я, Поділля) утвори­лися штучні горби з відвалів пустої породи. Такими формами рельєфу, на­приклад, є терикони шахт Донбасу. Значних змін зазнає рельєф у тих міс­цевостях, де ведуться відкриті розроб­ки родовищ корисних копалин, що при­зводить по порушення структури сучас­них ландшафтів. При шахтних розроб­ках корисних копалин залишаються підземні пустоти, в які іноді провалю­ються породи верхніх шарів, і на по­верхні тоді утворюються глибокі запа­дини, що згодом заповнюються водою. Зміни в рельєфі відбуваються також внаслідок змивання і розмивання грун­тів і м’яких порід під впливом перероз­поділу атмосферних опадів і поверхне­вого стоку через надмірні лісорозробки в Карпатах, на Поліссі, в лісостепу. Рельєф змінюється на значних площах й при будівництві і реконструкції на­селених пунктів, шляхів сполучення, промислових підприємств, гідротехніч­ному будівництві, меліорації тощо. При цьому часто засипають яри, балки і улоговини, створюють дамби і насипи, прокладають тунелі. Внаслідок такої діяльності різко змінюються теплові й водно-фізичні властивості окремих ділянок території. При створенні великих водосховищ відбувається інтенсив­не руйнування берегів, в результаті чо­го утворюються урвища до 10 … 20 м.
Під впливом господарської діяльності людини змінюється клімат окремих районів України. Це зумовлено зміною стану земної поверхні — зміною рель­єфу, заміною природного ґрунтового по­криву штучними поверхнями з асфаль­ту, каменю та металу, а також зміною стану атмосфери (її прозорість зни­жується в районах великих міст і про­мислових центрів внаслідок попадання пилу, газів). Все це змінює співвідно­шення мін? складовими частинами радіаційного і теплового балансу в та­ких місцях порівняно з навколишньою територією, що призводить до значних контрастів у розподілі температури і вологості повітря, швидкості і напряму вітру, атмосферних опадів. Такі кон­трасти особливо відчутні тоді, коли міста або промислові центри оточені, наприклад, лісовими масивами. Так, влітку в центральній частині Києва температура повітря на 2… 3° вища, ніж у лісопарках Пущі-Водиці, Голосієва і Святошина. У вечірні години ці різниці зростають до 6 … 8°.
В атмосфері збільшується вміст вугле­кислого газу, що сприяє поступовому загальному підвищенню температури повітря. Над великими містами і про­мисловими центрами в результаті за­бруднення атмосфери пилом і газами послаблюється пряма сонячна радіація, особливо її ультрафіолетова, найбільш біологічно активна, частина. Взимку і в перехідні періоди року як в окремих містах, так і в цілих промислових ра­йонах зростають інтенсивність і часто­та туманів, тому що в цей час вини­кають особливо сприятливі умови для утворення в атмосфері додаткових хі­мічно активних ядер конденсації.
Заміна природного грунтово-рослинного покриву асфальтом, камінням і металом веде до зниження вологості повітря; збільшується прогрівання цих поверхонь влітку і охолодження їх взимку, що має велике значення з точ­ки зору існування рослинності в містах, а також організації комунального гос­подарства. Залежно від висоти будин­ків, розміщення їх по території, ши­рини й орієнтування вулиць і площ, у містах створюється своєрідний вітро­вий режим, за якого переважають віт­ри невеликої швидкості, підвищується турбулентність приземного і пограничного шарів повітря, що проявляється в розподілі атмосферних опадів.
Додатковий вплив па розподіл опа­дів улітку має термічний фактор. До­слідження у Києві показали, що най­більше опадів буває на околицях міста, де вологоносні потоки повітря різко піднімаються, внаслідок чого утворю­ються конвективні хмари і випадають зливові дощі. Центральна частина міста одержує менше опадів. Аналогічно роз­поділяються грози.
Приділяючи велику увагу захисту атмосфери від забруднення, уряд УРСР видав спеціальні постанови, в яких встановлено певні межі попадання пилу і газів в повітря, а також вказано на необхідність будівництва пилоуловлювачів на промислових підприємствах.
Змінюється також клімат приземного і пограничного шарів повітря над сте­повими ділянками, де створюються зро­шувані поля і насаджуються полеза­хисні лісові смуги. На зрошуваних полях різко зростають витрати тепла на випаровування (тобто витрачається частика тепла з приземного шару ат­мосфери), тому температура повітря над зрошуваними полями знижується, а вологість зростає. Зміна температури повітря з висотою над такими полями має переважно інверсійний, або ізотер­мічний, характер.
Завдяки полезахисним лісосмугам відбувається зниження інтенсивності турбулентного обміну на ділянках між смугами, що проявляється також у зниженні інтенсивності випаровування. Залежно від конструкції лісосмуг їхній вплив на клімат приземного шару по­вітря неоднаковий. Найкращими з точ­ки зору захисту сільськогосподарських культур є полезахисні смуги ажурної конструкції.
Помітний вплив має господарська діяльність людини на якість води і вод­ні ресурси. Стік дедалі більше регулю­ється через систему водосховищ і ста­вів. На річках Полісся створюються водосховища об’ємом до 10 млн. м3, щоб запобігти повеням. Уже зарегульовано стік у басейнах Дніпра і Південного Бугу. На лівобережних притоках Дніп­ра (Ворсклі, Сулі, Пслі) водосховища створені для забезпечення водою про­мисловості і сільського господарства в цій частині лісостепу. До 350 водосхо­вищ створено в степу. Важливу роль відіграють вони в Українських Карпа­тах і Гірському Криму. На систему водосховищ перетворено Дніпро.
Зарегулювання стоку великих річок шляхом створення на них водосховищ ї використання їхньої води для зро­шення та для промислових цілей при­зводить до зменшення стоку в Азов­ське і Чорне моря, що негативно по­значається на їхньому режимі. До 1952 р. в Азовське море надходило щороку 56 км3 прісної води (вода рі­чок, атмосферні опади), а через Кер­ченську протоку з Чорного моря вли­валось 30 км3 солоної води, тобто об’єм прісної води, яка надходила в Азовське море, завжди був значно більший від об’єму солоної. Це співвідношення змі­нилося після створення Цимлянського водосховища на р. Дон. Крім цього, в басейні р. Кубані постійно зростали витрати води на зрошування полів, для забезпечення промисловості і міст, а в 1975 р. на річці було створено Краснодарське водосховище. Все це призвело до зменшення річкового стоку і збільшення солоності Азовського мо­ря. Збереження сталого сольового ре­жиму Азовського моря пропонують тепер досягти регулюванням водообміну між Чорним і Азовським морями шля­хом спорудження Керченського гідро­вузла.
На якість води впливають стоки промислових підприємств, міських кана­лізацій, тваринницьких ферм, а також стік з сільськогосподарських угідь, що супроводжується вимиванням добрив, отрутохімікатів. Це призводить до якіс­ного збіднення водних ресурсів і вима­гає заходів по запобіганню забруднення та очистці води.
Господарська діяльність помітно впливає на режим і запаси підземних код. Щорічно на Україні використову­ється близько 2,8 млрд. м3 цих вод. Забруднення підземних вод спостеріга­ється в промислових районах, при мі­ському водоспоживанні. Внаслідок експлуатації змінюється природний ре­жим підземних вод, а умови циркуля­ції їх — після створення водосховищ, каналів, зрошувальних систем. Внаслі­док вилучення великих мас підземних вод під великими містами (Києвом, Харковом, Львовом) утворились гли­бокі депресійні лійки діаметром в кіль­ка десятків кілометрів.
Часто вплив антропогенних факторів на режим підземних вод рівнозначний дії природних.
Господарська діяльність людини по­значається на фізичних та хімічних властивостях грунтів внаслідок внесен­ня хімічних і органічних добрив, за­стосування різних агротехнічних захо­дів тощо. Багато різних хімічних речо­вин потрапляє в ґрунт з атмосферними опадами, причому ці речовини можуть бути не тільки місцевого походження, а й занесеними повітряними потоками з інших районів земної кулі. Так, у ґрунт потрапляє вулканічний і радіо­активний пил. Ґрунт є середовищем, в якому можуть жити і розвиватися мікроби-збудники хвороб, що потрапи­ли туди внаслідок неправильної госпо­дарської діяльності людини.
Фізико-хімічні, морфологічні та агро-виробничі властивості грунтів зміню­ються в результаті ерозії, яка стимулю­ється різними антропогенними чинни­ками. У зв’язку з цим розрізняють ерозію грунтів землеробську, пасовищ­ну, агротехнічну, іригаційну. Ґрунто­вий покрив руйнується під час прокла­дання доріг, терасування схилів, гірни­чих розробок, будівництва населених пунктів, гідротехнічного будівництва, внаслідок суцільного вирубування лісів на схилах. Значне поширення процесі» площинного змиву грунтів пов’язано з розташуванням сільськогосподар­ських угідь па схилах різної крутиз­ни. І хоча більшість земель розташо­вана на схилах з кутами падіння від 0 до 1°30′, близько 1,2 млн. га знахо­диться на схилах від 5 до 15°, що ро­бить їх ерозійно небезпечними. Еродованість грунтів зростає на схилах по­чинаючи з крутизни в 2°. Ґрунти на рівнинах зазнають вітрової ерозії. Структурні властивості грунтів пору­шуються при механічній дії па них сільськогосподарських агрегатів через ущільнення верхніх горизонтів і переміщення ґрунтового матеріалу вниз по схилах.
В республіці розроблена і впровадже­на система протиерозійних агрономічних та меліоративних заходів. У багатьох місцях республіки створено спе­ціальні гідролісомеліоративні станції, оснащені високоефективними машина­ми і устаткуванням; успішно прово­диться захист земель від ерозії шляхом насадження на схилах лісів, чагарників та багаторічних трав, а також відведен­ням поверхневого стоку за допомогою спеціальних гідротехнічних споруд, Значна увага приділяється рекультива­ції земель.
Ґрунти зазнають змін і під впливом зрошення. Змінюється тип водного ре­жиму, ґрунти інтенсивно промивають­ся, зрошення сприяє підняттю ґрунто­вих вод ближче до поверхні. Це при зводить до погіршення фізико-хімічних властивостей, наприклад, чорноземів: ущільнення ґрунтового профілю, пору­шення структури ґрунту, збільшення рухомих форм заліза і алюмінію; вна­слідок розтікання гумусу профіль ґрунту збільшується, гумусове харчування рослин погіршується, зростає лужність ґрунтового розчину, у вбирному комп­лексі зростає роль обмінного натрію, що підвищує солонцюватість.
Великих змін зазнав рослинний і тва­ринний світ. Відомо, що територія По­лісся за часів Київської Русі була май­же суцільно вкрита лісом. Господар­ська діяльність людини на цій терито­рії за останнє тисячоліття призвела до того, що нині тут переважають сіль­ськогосподарські угіддя, а площа лісів зменшилась до 23… 35%. Значно біль­ше лісів було раніше і в лісостепу. Ще в XVI — XVII ст. на Правобережжі лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На Лівобережжі ліси простяга­лись від Києва до Переяслава, а також займали значні площі у верхів’ях Супою, Сули, Псла, Хоролу, Ворскли, в басейні Сіверського Дінця. Однак з XVI ст. з України в Західну Європу почали вивозити будівельний ліс, клеп­ку, деревний попіл для виготовлення поташу. Тому ліси масово вирубували­ся і спалювалися аж до припинення виробництва поташу в кінці XIX ст. Поряд з цим на деревному паливі ґрунтувалося виробництво скла, селітри, виплавка заліза і все це зосереджува­лося переважно па Поліссі і в лісосте­пу. Великими споживачами дров були винокуріння, миловаріння, гончарний та інші промисли, а пізніше — цукрова промисловість. До XIX ст. існувала і вирубно-вогнева система землеробства, що вело до зменшення лісової площі. Цей вид впливу на лісову рослинність особливо був відчутним у XVIII і XIX ст. Винищення лісів набуло неба­чених розмірів з побудовою залізниць. По-варварському знищувались ліси, продані на зруб. За 1861 —1914 pp. пло­ща лісів на Україні зменшилась майже на третину (табл. 14).

T_14
Площі лісів у Київській і Чернігів­ській губерніях скоротилися вдвоє, ще більше в Харківській і Полтавській. Експлуатація лісів не компенсувалася природним і штучним відновленням їх. Обсяг штучно відновлених насаджень становив близько 8% вирубаних лісів.
Широкого розмаху лісовідновлювальні роботи набули після Великої Жовт­невої соціалістичної революції. Значні площі засаджені лісом після Великої Вітчизняної війни: з 1945 по 1965 р. загальна площа лісів зросла на 20%. Нині площа лісового фонду УРСР оці­нюється майже в 10 млн. га (за цим показником республіка належить до малолісних територій країни). Най­більш залісненими є Закарпатська, Іва­но-Франківська, Волинська, Ровенська області, де лісистість коливається від 30 до 50%. У південних степових обла­стях лісистість мала: 1,8 … 2,4%.
Степ України до другої половини XVIII ст. залишався цілиною, з річко­вими долинами, які в багатьох місцях заросли заплавними лісами. На схилах балок росли байрачні ліси та чагарни­ки. Тепер близько 75% всього земель­ного фонду степової зони становлять орні землі.
Рослинність цілинних степів зміню­валась в результаті розорювання, по­жеж, надмірного випасання, сінокосіння.
Дослідження змін степової рослин­ності за історичний період значно утруднюється тим, що мало відомо, якими були наші степи в доагрокультурний час, особливо коли мова йде про структуру степових біогеоценозів та їхню динаміку. Пасовищний вплив на степи збільшувався в міру зростання кількості свійських тварин. Післяпасовищне відновлення степової рослин­ності характеризується зменшенням площ, зайнятих дернинними злаками, переважанням кореневищних злаків, чагарників з карагани кущової. Сіно­косіння приводить до нівелювання фло­ристичного складу рослинних угрупо­вань через надмірне нагрівання і зміну гідрологічного режиму місцезростань рослин, ослаблення таких чагарників, як таволга, мигдаль низький, карагана скіфська. Внаслідок розорювання пер­винна рослинність зникає повністю. Поновлення рослинності після розорю­вання характеризується появою польо­вих бур’янів, кореневищних та дернин-них злаків. В результаті цього перелог трансформується у вторинну цілину, не тотожну з первинною. Слід відмітити, що випасання і сінокосіння є засобом підтримання «нормального» стану сте­пових комплексів. Абсолютна заповід­ність їх приводить до змін у рослинно­му Покриві: поширюються пирій пов­зучий, стоколос безостий, карагана ку­щова та ін.
Під час осушення боліт змінюється їхня рослинність. Так, при помірному осушенні в травостоях боліт зменшу­ється кількість осок, розвиваються мезофільні рослини: костриця червона, тонконіг лучний та ін. При надмірному осушенні розвиваються невибагливі різнотравні угруповання. Болотні комп­лекси стають високопродуктивними ли­ше після докорінного поліпшення.
Людина створила і поширила цінні сорти рослин, які у багатьох місцях зайняли місце природної рослинності.
Одночасно із змінами рослинного по­криву людина активно змінювала тва­ринний світ.
Ще на початку нашого тисячоліття на території України водилися числен­ні тури, дикі коні (тарпани), кулани, зубри, сайгаки, сарни, росомахи та ін. В міру заселення і освоєння території ці види тварин було знищено.
Господарська діяльність нівелює від­мінності тваринного світу різних природних зон України. Так, у степ по полезахисних лісосмугах проникають тварини, що, як правило, зустрічаються в лісах. У зв’язку зі зменшенням площ лісів на Полісся і в Карпати проникли тварини, звичайні для відкритих про­сторів. Завдяки людині останніми рока­ми на Україні зросла кількість таких тварин, як олені, лосі, дикі кабани, ко­зулі. Останні три види розселені тепер по всій території республіки.
Зміни в поширенні і чисельності во­дяних тварин пов’язані з гідротехніч­ним та меліоративним будівництвом. У водосховищах збільшилась кількість риб, які водяться у стоячих і малопроточних водах (щука, окунь, лящ, ка­рась та ін.), зникли риби, які звикли до швидкої течії, на берегах селяться водоплавні птахи. Рибу розводять в зро­шувальних каналах; своєрідна фауна формується після заповнення зрошу­вальними водами степових западин. Зменшення річкового стоку в Азовське море привело до зміни умов існування цінних видів промислових риб. Нині здійснюється ряд заходів щодо віднов­лення популяцій цих риб. Діяльність людини вплинула не тільки на окремі компоненти природи, а й суттєво змі­нила природні ландшафти.

comments powered by HyperComments