2 роки тому
Немає коментарів

1. ПРЕДМЕТ МЕТЕОРОЛОГІЇ ТА ЇЇ ПОБУДОВА

Відділ «Атмосфера» курсу фізичної географії для учнів V класу у викладі О. С. Баркова і О. О. Половинкіна, хоч і обмежений всього 20 сторінками, містить у собі величезну кількість матеріалу і являє собою по суті цілий курс метеорології, притому поданий 8 достатньою послідовністю і знанням предмета. Зміст цього відділу значно перевищує якістю окремі популярні брошури з метеороло­гії, розраховані навіть на дорослого читача, і вчителеві, керівникові гуртка юних метеорологів, можна, не відриваючись від шкільної програми, обмежуватись тільки розширенням матеріалу.

Природно, що втиснути такий обширний предмет в один роз­діл невеликого підручника можна було тільки шляхом граничної схематизації його.

У цьому розділі ми хочемо подати керівникові гуртка основні відомості про те, в якому напрямі слід розвивати і деталізувати матеріал підручника.

Трохи відступаючи від порядку викладу в підручнику, рекомендуємо починати роботу гуртка повторенням загальних відо­мостей про метеорологію.

Правильно й корисно починати цей виклад докладним вивчен­ням змісту метеорології і її завдань. Дуже важливо звернути увагу дітей на те, що виучуваний предмет не обмежується питаннями погодознавства, що завдання його ширші. Метеорологія — наука про повітряну оболонку землі, тобто про її атмосферу і всі фізичні процеси, що в ній відбуваються і незмінно зв’язані з підстилаючою поверхнею, з сушею і морем.

Метеорологія тісно зв’язана з багатьма іншими науками, зо­крема з фізикою вод, або гідрологією, і фізикою моря, через що і об’єднується іноді при вивченні спільних для цих наук питань під назвою гідрометеорології.

На сучасному етапі розвитку метеорологія поділяється на ряд дуже обширних дисциплін, як аерологія, або фізика вільної атмос­фери (верхніх шарів її), актинометрія — вчення про сонячну радіацію, фізика приземного шару повітря, синоптична метеоро­логія, або вчення про погоду, кліматологія, або вчення про клімат. Цей поділ стосується змісту, так би мовити, загальної метеорології, У практичному ж застосуванні її визначився ряд прикладних наук, які розробляють питання використання метеорології для виробничих потреб. Тут треба назвати насамперед сільськогоспо­дарську метеорологію, метеорології транспортну, авіаційну, вій­ськову, медичну і деякі інші, аж до лісової, торфової та ін.

Наявність такої великої кількості прикладних метеорологічних наук свідчить про винятково велике практичне значення фізики атмосфери.

Важливо також указати учням на порівняну молодість метео­рології як точної науки.

Незважаючи на споконвічний, можна сказати, інтерес людства до стихійних явищ природи і дедалі меншу залежність добробуту його від атмосферних процесів, початок формування метеорології як науки відноситься до XVII століття. Правда, ще за 6000 років до наших часів у вавилонян були вже деякі узагальнені знання про зв’язки окремих елементів погоди між собою, а стародавні греки, приблизно за дві — дві з половиною тисячі років до нашого часу, мали навіть писані праці з метеорології (наприклад, 4 книги «Ме­теорології» Аристотеля). Проте наступний занепад культури і релі­гійний гніт середньовіччя відкинули людство далеко назад у ви­вченні природи, і тільки епоха промислового розвитку, який дав потужний поштовх розвитку природничих наук, поклала початок розвиткові метеорології, зокрема приладобудуванню та інструмен­тальним спостереженням. З цією епохою зв’язані імена Галілея, Торрічеллі, Ньютона, Паскаля, значення яких у розвитку науки висвітлюється звичайно в курсах фізики, звідки повинен взяти ці відомості і керівник гуртка юних метеорологів.

Особливо велика роль у розвитку сучасної метеорології наших російських учених і дослідників. Інструментальні спостереження в Росії (у колишньому Петербурзі) почались ще в епоху Петра І, а визначні теоретичні дослідження, з яких багато дещо не втратило свого значення і в наші дні, належать генію М. В. Ломоносова.

Багато зробив для розвитку метеорології ректор одного з най­старіших наших університетів — Харківського — В. Н. Каразін; понад 100 років тому в Росії ж був створений перший у світі держав­ний заклад, що об’єднав наукову роботу з метеорології, — Головна Фізична Обсерваторія, після заснування якої виникла і розвину­лась найкраща в світі спостережна організація — сітка метеоро­логічних станцій колишньої Росії.

Випереджала Росія Західну Європу і в розвитку кліматологіч­них досліджень, зв’язаних, зокрема, з ім’ям талановитого географа і кліматолога проф. О. І. Воєйкова.

Великі досягнення в роботах з метеорології належать ученим Ра­дянського Союзу: у нас проведено великі роботи в Інституті Сонця (у Павловську, під Ленінградом), створено першу в світі автома­тичну радіометстанцію (радіозонд проф. П. О. Молчанова), ство­рено сільськогосподарську метеорологію (працями проф. П. І. Броу­нова та ін.), здійснено найефективніші польоти в стратосферу, провела важливі роботи плавуча станція «Північний полюс».

На Україні великий вклад у розвиток метеорології внесли проф. О. В. Клосовський (Одеса), акад. Б. І. Срезневський (Київ), а також основоположник Української метеорологічної служби М. І. Данилевський.

Радянська метеорологія — найпередовіша метеорологія в світі, і дальший успішний розвиток її забезпечується повсякденним пік­луванням про радянську науку нашої партії та уряду, дякуючи чому ми маємо потужну Державну гідрометеорологічну службу, яка має тисячі спостережних станцій, десятки дослідних інститутів і лабораторій і власну систему вищих навчальних закладів, тех­нікумів та шкіл для спостережників, а також широкі дослідження у відомствах, зацікавлених у практичному використанні метеоро­логії.

2. МЕТЕОРОЛОГІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

Предмет вивчення метеорології — повітряна оболонка Землі, атмосфера, є дуже складне середовище як щодо будови, так і щодо характеру явищ і процесів, які в ньому відбуваються.

Склад атмосфери ми об’єднуємо в понятті повітря.

У стабільному підручнику склад повітря визначено схематично; повітря утворюється з кількох газів; на азот у ньому припадає 78,1%, на кисень — 20,9%. Решта 1% від об’єму повітря, або 1,4% від маси його, хоч і припадає на цілий десяток інших газів, що містяться в повітрі в дуже малих кількостях, проте нехтувати ними не можна. І треба знати, зокрема, що нерідко навіть дуже незначна зміна кількості малих складових елементів повітря може різко змінити його властивості і вплив на організми.

Так, вуглекислий газ, який нормально займає близько 0,03% об’єму повітря, при збільшенні концентрації до десятих частин процента вже отруює повітря. Зміни кількості озону в повітрі, що виражаються в стотисячних частинах процента, дуже змінюють окисні процеси в повітрі, прозорість його для окремих частин спектра сонячної енергії, поширення радіохвиль та інші власти­вості повітря.

Нарешті, дослідження останнього часу свідчать про велике значення радіоактивності повітря, хоча вміст у ньому радону (еманації радію) в процентах виражається числом, в якому після нуля цілих іде ще шістнадцять нулів і на кінці стоїть цифра 6, тобто числом, у мільйони мільйонів раз меншим, ніж один про­цент.

Важливо також, щоб учні добре усвідомили необхідність відріз­няти складові частини повітря від домішок у ньому.

Сказане вище стосується повітря сухого і дійсне для складу його до висоти 25 кмАле абсолютно сухого повітря у природі не буває, тому співвідношення складових частин його злегка пору­шується, головним чином, за рахунок незмінно присутньої в повітрі водяної пари, вміст якої дуже мінливий.

Крім того, в повітрі завжди є певна кількість механічних до­мішок різних твердих і рідких частинок — пилу, диму, спор рослин, продуктів згущення водяної пари і т. ін. Кількість їх може коли­ватися від небагатьох десятків на 1 куб. см повітря (в чистому морському і сільському повітрі) до сотень тисяч (у промислових районах і великих містах).

Сприймаємо ми ці домішки як помутніння повітря, яке відби­вається на видимості (імла), як тумани, а в небі вони міняють його колір. З таких же механічних домішок (краплини води, кри­стали) складаються й хмари.

Подаючи учням відомості про атмосферу та її протяжність у висоту, треба додержуватися сучасних поглядів про безмежність атмосфери, крайні шари якої утворюють так звану четверту сферу, або сферу розсіяння, яка випускає в світовий простір окремі моле­кули дуже розріджених у ній газів.

Проте треба якнайповніше подати учневі відомості про шару­вату будову атмосфери: про тропосферу, особливо про найнижчий з трьох її шарів — шар збурення, в якому найбільше відбивається вплив підстилаючої поверхні; про тропопаузу, або субстратосферу, в якій відбувається стрибкоподібна зміна стану багатьох метеоро­логічних елементів, насамперед різке сповільнення спадання тем­ператури або навіть зростання її.

Подаючи опис стратосфери, корисно підкреслити значення роз­рідженості повітря в ній для швидкісних польотів, для далеко­бійних снарядів.

Коли говорити про третю сферу, або іоносферу, слід звернути увагу на її особливі електричні властивості, які мають дуже важливе значення для радіо і визначають умови освітленості.

Розвиваючи поняття про будову атмосфери, бажано трохи випра­вити відомості підручника про умови утворення гідрометеорів і опадів: утворення туману і хмар не можна розглядати як одно­типне з утворенням опадів. Щоб дати правильні уявлення про утворення опадів, боротьбі за які в наші часи приділяється стільки уваги, треба детально висвітлити роль ядер конденсації, значення фази льоду (ролі льодових кристаликів) в утворенні дощових краплин, значення висхідних потоків в утворенні граду, на чому ми спинимося далі.

Закінчуючи виклад відділу про будову атмосфери, треба обов’яз­ково висвітлити досягнення радянських аерологів у вивченні атмосфери, розповівши про підняття наших стратостатів.

Переходячи до викладу відомостей про температуру повітря, бажано коротко подати перелік основних метеорологічних елемен­тів — характеристик, з допомогою яких ми визначаємо стан пові­тряного середовища: сонячна радіація, температура грунту, тем­пература повітря, тиск його, рух у горизонтальному напрямі (ві­тер), випаровування, хмарність, опади, різні явища погоди в їх взаємному зв’язку і зумовленості.

Сонце — єдине джерело енергії для нашої планети. Енергія ця надходить на Землю з промінням сонця, і умовно її можна поді­лити на енергію теплову і хімічну. Для першої товща атмосфери є практично прозора. Тепло сонячного проміння, пронизуючи по­вітря, майже не нагріває його. Нагрівання повітря здійснюється іншим шляхом, через підстилаючу поверхню. Суша й вода нагрі­ваються сонячним промінням, і тільки від цієї нагрітої поверхні нагрівається і суміжне з нею повітря.

Ось чому важливо спостерігати і записувати температуру грунту та води на поверхні і в глибинах.

Нагріваючись біля поверхні Землі, повітря стає легшим, підні­мається вгору, а на його місце падає холодніше. Так виникає верти­кальне переміщування, одночасно з яким, через те саме розрі­дження, менш нагріте повітря більшої густини рине з суміжних просторів і низом. Так виникає горизонтальне переміщування повітря, або вітер.

У міру нагрівання повітря набуває здатності більше вбирати вологи від випаровуючих поверхонь, які воно омиває. Так зростає випаровування, яке чимраз збільшується від посилення вентиляції (вітру).

Для пояснення умов утворення хмар і опадів важливо правильно обрисувати такі процеси: піднімаючись угору, повітря неодмінно розширюється, а через це — охолоджується, але не завжди од­наково. Коли б повітря було сухе, це охолодження становило б 1° на 100 метрів підняття. Але сухим повітря не буває, а тому одно­часно з охолодженням воно і прогрівається за рахунок того тепла, яке звільняється у нього при згущенні водяної пари у крапельки, тобто при конденсації.

Виходить так: піднялося повітря на 100 метрів і охолонуло на 1°, але водночас через це охолодження частка пари в ньому згустилася, і виділилося тепло конденсації, що пішло на нагрівання цього ж таки повітря. Якщо такого тепла досить, щоб підігріти повітря на 0,4°, то загальне охолодження зменшиться і становитиме 1° — 0,4° = 0,6°.

Величина охолодження в 0,6° найближча до середніх умов в природі і зветься вогко-адіабатичним градієнтом охолодження. Як відомо з фізики, адіабатичними звуться зміни становища без впливів зовні. А повітря, піднімаючись угору, майже не віддає тепла нікуди і не сприймає його нівідкіль, отже, температура його змінюється адіабатично.

При «сухій адіабаті» ми матимемо 1° охолодження на 100 м підйому, при вогкій — менше (в середньому 0,6°), і на зміну прозо­рій водяній парі з’являться крапельки вологи — туману або навіть кристалики льоду. Так виникають хмари. Розвиткові їх сприяють безперервний рух повітря на висотах, наявність у ньому механіч­них домішок, які служать ядрами згущення (конденсації), а також електрична діяльність (грози та тихі розряди). Збільшуючись, краплинки або кристали під впливом сили тяжіння, яка перевищує підіймальну силу вертикальних течій повітря, падають на землю — так виникають опади (дощі, сніг, град, крупа).

Цей кругообіг позначається природно на стані метеорологічної обстановки біля землі.

У міру зміни положення Землі щодо Сонця і змін у зв’язку з цим тривалості дня і ночі погоди набувають рис відповідного -сезону.

У змінах сезонів проходить рік.

Усвідомлення цієї схеми дуже сприяє створенню цільного уяв­лення про обсяг і характер явищ, які треба спостерігати і опису­вати, запобігає випаданню з уваги окремих елементів і сприяє розумінню взаємної зумовленості змін метеорологічної обстановки.

Яснішими стають і труднощі, з якими доводиться стикатися при постановці спостережень. Так, наприклад, пряма залежність тем­ператури повітря від температури грунту (у тих випадках, коли не буває зміни теплових умов під впливом інтенсивного припливу повітря ззовні) примушує з особливою увагою ставитися до органі­зації спостережень над температурою грунту. Знання умов про­грівання повітря робить зрозумілою обов’язковість захисту термо­метра від прямого сонячного проміння і т. ін. Тут же попутно добре можна пояснити можливість використання термометрів дляактиноскопа (прилад Араго—Деві—Калітіна) і доцільно дати за­гальні відомості про вимірювання сонячної радіації взагалі і кіль­кості годин сонячного сяяння.

Подамо такий цікавий факт з нашого досвіду. Пояснюючи сту­дентам відмінність між температурою повітря і «температурою на сонці» і те, наскільки ця остання залежить від сприймаючої поверхні, лектор продемонстрував кілька термометрів. Кульки деяких з них були наповнені ртуттю, кульки інших — іншими рідинами різного кольору: синього, червоного, жовтого, прозорого. Кулька останнього термометра була закопчена.

Термометри виставили за вікно під пряме сонячне проміння; всі вони показали різну температуру. Найбільшу дав, звичайно, чорний, що вбирав усі промені сонячного спектра.

Розвиваючи своє повідомлення, лектор показав, між іншим, як змінюються покази термометрів, коли на сонце набігають хмари, і окремо спинився на різниці показів термометрів з блиску­чою і зачорненою кульками, зміни яких залежно від інтенсивності сонячного нагріву і лягли в основу побудови актиноскопа.

При цьому як аналог був указаний принцип використання різ­ниці показів «сухого» і «змоченого» термометрів для визначення вологості.

Поняття про пряму і розсіяну сонячну радіацію та про земне випромінювання абсолютно необхідне, бо без уявлення про нього важко усвідомити природу приморозків, спостереження за якими повинні становити значну частину програми шкільної метеороло­гічної станції.

Через те що актиноскопи тепер мало поширені, бажано роз­повісти і про будову піранометрів, для чого найкраще залучити викладача фізики.

У розділі про тиск повітря слід подати абсолютні значення цього тиску на поверхню нашого тіла (наприклад, сила тиску на саму тільки поверхню долоні дорівнює приблизно 150 кгі ска­зати, що цього тиску ми не відчуваємо тому, що він зрівнова­жується таким самим тиском повітря, що просочує наше тіло.

Обов’язково треба дати дітям уявлення про сучасні одиниці вимірювання тиску (мілібари), бо вимірювання міліметрами вже майже зовсім відійшло в минуле.

Треба пояснити будову барометра-анероїда, застерегти учнів від довір’я до написів на старих приладах («буря», «дощ», «пере­мінно», «ясно») і роз’яснити, що сам по собі барометр нічого не «завбачає» і що для правильного використання його показів треба добре розбиратися в причинах, які зумовлюють зміну погоди, тобто знати метеорологію.

Вітер і його утворення описані в стабільному підручнику від­носно повніше, ніж інші елементи. Але й по цьому розділу бажано дати деякі доповнення.

Вітром ми називаємо рух повітря в горизонтальному напрямі, тобто вздовж поверхні Землі, але, як відомо з розділу про нагрі­вання повітря, воно рухається і вгору і вниз. Швидкості верти­кального переміщування повітря звичайно значно слабші. Про на­явність таких переміщень ми судимо найчастіше на підставі посе­редніх ознак: по утворенню купчастих хмар у літні дні (повітря піднімається, охолоджується, в ньому згущається водяна пара), по їх таненню під вечір (повітря опускається, нагрівається при цьому, і краплинки туману в ньому знову перетворюються в невидиму водяну пару); іноді про наявність висхідних або низхідних течій при цілковитому безвітрі свідчить шелест листя на деревах, — його ворушить повітря, що піднімається або опускається. Проте бу­вають і дуже помітні ефекти вертикального переміщування повітря, які теж зумовлюють вітрову діяльність, — це фени, гірсько-долинні вітри, бора і ряд інших, суто місцевих вітрів, на описі яких тим важливіше спинитися, що вони часто мають характер несприятли­вих стихійних явищ.

У цьому розділі слід згадати про те, як використовують верти­кальні повітряні потоки планеристи, і пояснити, що таке «пові­тряні ями», в які попадають літаки.

Корисно ще раз нагадати учням про те, що в міру піднімання над підстилаючою поверхнею вітер посилюється і найбільші швид­кості його спостерігаються у вільній атмосфері. Про швидкості вітру в межах тропосфери судять на підставі швидкості руху хмар. Для визначення її на великих висотах користуються спеціальними невеликими гумовими, наповненими воднем кулями, що їх випус­кають на спеціальних станціях і потім спостерігають їх з допомогою-теодоліта. Говорячи про цей метод, слід коротко розповісти про зміст аерології.

Шорсткість поверхні, над якою рухається повітря, дуже змінює швидкості його. Над водою (морями) швидкість вітру більша, ніж над сушею; при поверхні землі завжди тихіше, ніж на зовсім не­значних висотах. Цей факт має велике практичне значення, і тому перевірці та врахуванню його шкільна метеорологічна станція повинна приділяти особливу увагу..

Вітер обходить перепони. Над лісом він піднімається вверх, створюючи на узліссях затишшя, потім на протилежній стороні він знову відчувається, створюючи вихри з горизонтальною віссю. На цьому ґрунтується значення полезахисних лісових смуг.

Чим більша швидкість вітру, тим більше він може заносити з собою різних домішок (пилу, снігу і т. д.). У міру затихання вітер «випускає» ці домішки. Так утворюються снігові намети. По їх розподілу можна судити, в яких саме місцях стихав вітер. Вітровий потік — складне явище. Повітря дуже рідко рухається прямолінійно, переміщування його супроводжується утворенням невеликих вихорків. Явище це має назву турбулентності. Скласти уявлення про характер руху частинок повітря можна, спостері­гаючи рух пилинок або струмин диму, освітлених промінням сонця. Це можна зробити, пропустивши в кімнату пучок світла крізь щілину у відхилених віконницях.

По розділу опадів важливо дати поняття про ядра конденсації, ще раз нагадати про шарову будову атмосфери і про те, що шари ці в тропосфері дуже несталі (різноманітні щодо висоти) і що їх створюють, зокрема, температурні інверсії. Шари зумовлюють звичайно висоту хмар (їх основи), умови випадання опадів, зокрема дощів, що не доходять до поверхні землі.

Абсолютно необхідно поповнити відомості, подані підручником, указанням на наявність, за сучасною класифікацією, трьох ярусів хмарності (верхнього, середнього і нижнього) і хмар, які можуть пронизувати одночасно всі три яруси (купчасто-дощові, або грозові, які називають також хмарами висхідних потоків). Форми хмар (суцільна пелена або окремі купи) повторюються в усіх ярусах. Кількість хмар визначають за десятибальною системою. При хмарності до двох балів небо вважають ясним, більше 8 — похмур­ним. Підраховують також з допомогою геліографа (своєрідногореєструючого сонячного годинника) час, протягом якого сонце не було закрите хмарами.

Все це роблять для виразнішого опису умов погоди. У метеоро­логів прийнято вважати, що небо — це фотографія погоди.

Опис утворення опадів — одно з найслабших місць у стабіль­ному підручнику, і його треба значно поповнити.

Сучасні теорії утворення опадів дуже складні, проте це не дає нам права обмежуватись викладом учням надмірно спрощених схем.

Проблема утворення опадів в умовах нашої боротьби за пере­творення природи має особливу гостроту і значення. Тому треба, щоб діти на дуже ранньому етапі пізнавання законів атмосфери чітко розрізняли конденсацію вологи і випадання опадів, характер їх (обложні, зливові, імжичкові) і види (сніг, снігова крупа, снігові зерна, льодова крупа, град, льодовий дощ, льодові голки, дощ, імжичка, мокрий сніг).

Утворення опадів і умови їх випадання не можна успішно викласти, не поповнивши матеріал підручника відомостями про вологість повітря (абсолютну і відносну), про грозоутворення та електричні явища в атмосфері взагалі, про умови злиття краплин, про їх вертикальне переміщення та ін. Дуже важливо добитися розуміння, що таке абсолютний вміст вологи в повітрі, або воло­гість абсолютна (що подається у вагових одиницях або в пружності водяної пари) і вологість відносна, тобто процентне відношення наявної в повітрі пари до його граничного вологовмісту, можливого при даній температурі.

Говорячи про вимірювання опадів, треба конкретизувати уяв­лення про одиниці вимірювання їх — про міліметр висоти шару води (що дає 10 тонн на гектар, тобто близько 900 відер).

Треба дати відомості про сніговий покрив.

Погода і погодоутворення є, природно, один з найцікавіших відділів метеорології, тимчасом у підручнику він поданий так стисло і в таких загальних словах, що керівник гуртка примушений висвітлити це питання цілком заново.

Обмежуючись, як і в усьому попередньому викладі цього роз­ділу, тільки методичними вказівками і не маючи можливості розши­рити розділ до розмірів навіть дуже скромного конспекту курсу метеорології, ми рекомендуємо таку схему викладу вчення про погоду (синоптичної метеорології).

Висвітлити умови виникнення загальної циркуляції атмосфери, звернути увагу на створення в різних поясах Землі повітряних мас з добре виявленими волого-тепловими умовами (екваторіальних, тропічних, середньоширотних, арктичних з їх морськими і конти­нентальними особливостями), взаємодії їх при переміщенні, утво­рення поверхонь поділів (повітряних фронтів) і циклонів на них, а також антициклонів, тобто викласти основи сучасної синоптики, використовуючи одну вигідну обставину — наявність з цього роз­ділу дуже непоганих популярних брошур, перелік яких подано в кінці розділу.

Дуже корисним треба вважати також запрошення до школи для практичного показу техніки складання карти погоди спеціаліста-синоптика з найближчого Бюро погоди або з авіаційної метеоро­логічної станції.

Щодо погодоутворення важливо добитися, щоб учні ясно уяв­ляли, що циклон — зовсім не синонім стихійного лиха, що мін­ливість погод не безладна, а завбачення змін погоди — строго наукова робота.

Хоч циклони й називають часто вихорами величезних діаметрів, але це до деякої міри спрощення: щоправда, у циклоні ми дійсно маємо кругообіг повітря, але механізм і наслідки циклонічної діяль­ності інші, ніж у вихорах.

Пояснювати, що таке циклон і антициклон, доцільно було б так: циклони і антициклони — це системи вітрів. У циклонах вітри спрямовані проти стрілки годинника (зміна їх іде «проти сонця») і призводять до піднесення повітря вгору. В антицикло­нах — вітри дмуть «за стрілкою годинника», вони значно слабкіші за вітри при циклонах, а часто буває й повна тиша. В антициклоні відбувається спад повітря згори додолу.

Відповідно до цього погода в циклонах переважає похмурна (піднімаючись угору, повітря охолоджується, утворюються хмари), з опадами. В антициклонах небо ясне, переважає суша.

Циклони влітку несуть похолодання, зимою — відлиги. В анти­циклонах влітку панує спека, взимку — морози.

За яких умов утворюються циклони — сказано далі. Важливо те, що, дякуючи циклонічній діяльності, тепле повітря переноситься далеко на північ, часом за полюс, і в такий спосіб здійснюється вирівнювання теплових умов на великих територіях, впливи морів проявляються в глибині суходолів.

Щодо антициклонів, то вони часто спричинюються до посух, інколи — до суховіїв.

В наших краях найбагатші на циклони весна і осінь. Антицик­лони частіші влітку і зимою.

Не можна не висвітлити місцевих ознак зміни погоди і обов’яз­ково треба розвіяти дуже поширене уявлення про барометр як про її «завбачник».

Уміння користуватися показами барометра-анероїда повинно бути одним із перших практично корисних результатів ознайом­лення з синоптичною метеорологією.

Нагадуємо слова А. О. Жданова у його виступі на дискусії з приводу книги Г. Ф. Александрова:

«Уявлення про те, що барометр завбачає погоду, належить до найбільш ненаукових уявлень».

Розділ про клімат — найкращий у стабільному підручнику. Особливо відрадним у ньому є принципово правильне визна­чення поняття клімату. Трохи розширивши і поповнивши його, ми матимемо добру програму викладу цього розділу в шкільному метеорологічному гуртку.

Під кліматом треба розуміти властивий (характерний) для да­ної місцевості хід сезонів (пір року), добових явищ і змін погоди, який зумовлюється географічним положенням цієї місцевості, підстилаючою поверхнею та рельєфом і, в свою чергу, визначає характер грунтів, водного режиму і відбивається на житті рослин, тварин та на діяльності людини.

Дуже важливим завданням у висвітленні даного розділу має бути виклад здійснюваних в СРСР робіт по перетворенню клімату.

Неминучим, крім того, є висвітлення питання про зміни клі­мату, якими, як відомо, дуже цікавляться широкі кола суспіль­ства. Щодо цього завдання вчителя — керівника гуртка — полягає в тому, щоб роз’яснити, що, не будучи незмінним, клімат, проте, змінюється тільки протягом тривалих, багатовікових процесів, а спостережувані нами особливості ходу сезонів і погод в окремі роки являють собою закономірні пульсації, особливості ритму, які повторюються в певній послідовності і не тільки не створюють будь-якої загрози, але й, по суті, не являють собою навіть визнач­них подій.

Це останнє можна добре ілюструвати літературними прикла­дами: описами аномалій погоди в творах Пушкіна («Євгеній Онєгін», «Мідний вершник»), який розповідає, як «зимы ждала, ждала природа, снег выпал только в январе» (в кол. Петербурзі), та ін.

І в нашу епоху, працюючи над перетворенням природи і по­ліпшенням клімату, ми ставимо своїм завданням поки що зміну його лише на обмежених просторах і, головним чином, в безпосеред­ній близькості до грунту — джерела родючості.

3. ЛІТЕРАТУРА

Гостро стоїть питання про допоміжну літературу для гуртка юних метеорологів.

На жаль, популярної літератури з метеорології у нас мало. Особливо ж відчувається відсутність підручника, який висвітлю­вав би предмет з достатньою повнотою, був би доступний для ро­зуміння учнів старших класів середньої школи і взагалі для осіб з середньою освітою.

Через це ми можемо рекомендувати учителеві, який керує гурт­ком юних метеорологів, тільки академічні, так би мовити, посіб­ники, можливо, важкодоступні навіть для викладачів географії, якщо мати на увазі їх повне використання, але дуже цінні свіжістю матеріалу і достатком довідкових даних, які неминуче потрібні будуть у ході роботи гуртка і в міру розвитку учасників його.

Загальним основним посібником може бути:

Курс метеорологии под редакцией проф. П. Н. Тверского, Гид­рометеорологическое издательство, Ленинград, 1951, стор. 888, тир. 10 000, ц. 32 крб.

С. П. Xромов, Основи синоптической метеорологии, Гид­рометеорологическое издательство, Ленинград, 1948, стор. 696, тир. 8000, ц. ЗО крб.

Матеріали з історії метеорології подає книга: А. X. Хргиан, Очерки развития метеорологии, Гидро­метиздат, 1948, стор. 350, тир. 8000, ц. 19 крб.

Всі ці посібники є в продажу, їх можна виписати також через « Книга—поштою».

Складніше стоїть справа з посібником з кліматології. Книга «Курс климатологии» под ред. Рубинштейн Е. С, Гидрометиздат, 1940, давно розійшлася і стала бібліографічною рідкістю. Інша:

А. А. Борисов, Климатология, Гидрометеорологическое из­дательство, Ленинград, 1949, стор. 226, тир. 5000, ц. 11 крб., хоч і не вільна від істотних хиб, проте може бути використана до скорого виходу в світ повторного видання «Курса климато­логии».

Безперечно, увагу багатьох учителів при викладі метеорології приверне книга:

И. С. Слоним, Справочник по географии для учителей начальной школы, Гос. учебно-пед. издательство, Ленинград, 1951, стор. 260, тир. 100 000, ц. 7 крб.

Слід, однак, попередити викладачів географії, що матеріали розділу «Погода і клімат» (стор. 42—66) у цьому довіднику і щодо порядку викладу і щодо змісту, на жаль, дуже строкаті і нерівно­цінні.

Розділ починається невдалим викладом програми шкільних метеорологічних спостережень, зовсім неправильними вказівками в цій таблиці щодо висновків, що їх повинні дати шкільні спосте­реження (далеко не завжди вітри «з північної половини неба» несуть холод, а з південної — потепління; що барометр нічого не завбачає — про це ми говорили вже вище, тому «висновок», що «його завбачання не завжди здійснюються», зовсім недореч­ний).

Зовсім неправильні вказівки про методи спостереження опа­дів, про залежність кількості тепла, яка йде на нагрівання земної поверхні, головним чином, від віддалі між Землею і Сонцем, або по­яснення охолодження нижніх шарів повітря теплопровідністю його (стор. 44). Зовсім неправильні описи опадів (стор. 49) та тверджен­ня, що погода відзначається сталістю тільки «в жарких країнах», дуже застарілі вміщені тут відомості про циклони і антициклони (стор. 51), до того ж не пов’язані з дальшим викладом їх фронталь­ного походження; на стор. 59—60 подані зразки застарілих карт погоди; на стор. 63 зовсім неправильно визначено поняття про клімат, хоча наведені потім схеми кліматів є прийнятні. На стор. 61 подані корисні дані — «Місцеві ознаки погоди». В цілому ж роз­діл не може служити цілям, зазначеним на початку його.

З методичної педагогічної літератури кращим посібником треба визнати книжку:

С. Н. Жарков, Метеорология в средней школе, Изд. Акад. пед. наук, 1948, стор. 112, тир. 20 000, ц. 2 крб. 50 коп.

Автор її, широко відомий поборник поширення метеорологічних знань, узагальнює свій більш як 25-річний досвід педагога і популя­ризатора метеорології, добре висвітлює метеорологічні питання, цікаво описує практичне значення метеорології і взагалі подає багато матеріалів для позашкільної роботи з метеорології та для діяльності гуртків юних метеорологів, ініціатором організації яких він є.

Дуже прийнятними є міркування Жаркова щодо пов’я­зання викладання метеорології і фізики, корисні також практичні вказівки учителям у цьому напрямі.

Невдалими в книжці є тільки визначення завдань кліматоло­гії та міркування про зв’язки клімату і погоди (стор. 16).

Деяких питань, в яких ми розходимося з Жарковим, ми торкнемося далі.

Окремо слід спинитися на книжці:

Т. П. Герасимова, Наблюдение над погодой в преподавании географии, Москва, 1951, стор. 104, тир. 10 000, ц. 2 крб.

Ця дуже цікава робота видана в «Педагогической библиотеке учителя» і тому дуже важлива своїми шуканнями шляхів поліпшення навчання дітей метеорології, в тому числі і в рамках існуючих програм. Цінним у ній є те, що автор обґрунтовує величезну роль спостережень у підготовці учнів до практичної діяльності в госпо­дарському житті країни, яка будує комунізм, у формуванні свідо­мих уявлень, умінні розбиратися в графіках, в розвиткові спосте­режливості, любові до рідної природи, у вихованні чіткості, аку­ратності, почуття відповідальності.

Автор подає дуже корисні історичні відомості про постановку метеорологічних спостережень у школі.

Слабшими в книжці є позитивні пропозиції: невдалі форми «календаря погоди» і «зведення погоди», неточна метеорологічна термінологія і формулювання. Небезпечним є захоплення осередненнями наслідків спостережень.

Додержуючись, як і ми, погляду, що в сучасних умовах найдо­цільнішим є гуртковий метод, автор книжки прагне, все ж, і до якнайбільшого насичення класного викладання, в чому, однак, переоцінює успіхи окремих викладачів, наводячи малопереконливі приклади, а в інших випадках перебільшуючи труд­нощі.

З літератури популярної, доступної для учнів, придатної для реферування в засіданнях гуртка, назвемо такі брошури, частина яких і тепер ще є в продажу, а інші можна дістати в бібліотеках або виписати через «Книга — поштою». Частина з них вийшла в серії «Библиотекагидрометнаблюдателя», яку видає Гідрометеоро­логічне видавництво, інші — переважно популярні книги для ши­рокого читача.

М. В. Заварина, Строение атмосфери, Ленинград, 1948, стор. 58, тир. 10 000, ц. 2 крб. 50 коп.

Трохи неоднорідна щодо викладу брошура, але корисна новиз­ною матеріалу.

М. Н. Калитин, Оптические явлення в атмосфере, Ленин­град, 1948, стор. 44, тир. 15 000, ц. З крб.

Книжка цікава своїм строгим, але разом з тим і жвавим, май­стерним викладом. Читається з приємністю і глибоко запам’ято­вується.

Б. В. Кирюхин и П. Н. Красиков, Облака, дождь и снег, Ленинград, 1948, стор. 76, тир. 10 000, ц. З крб.

Найслабша в цій серії брошура, має багато неточностей викладу, проте ми не виключаємо її з рекомендованих, бо вона висвітлює дуже важливий розділ метеорології.

С. А. Максимов, Засуха, Ленинград, 1949, стор. 36, тир. 15 000, ц. 1 крб.

Читається легко і з захопленням.

Б. П. Кароль, Снежный покров, Ленинград, 1949, стор. 74, тир. 10 000, ц. З крб. 50 коп.

Одна з найкращих робіт з цього питання, подає багатий і ціка­вий матеріал.

Т. Н. Кладо, Климат, его значение и методы изучения, Ленинград, 1949, стор. 88, тир. 10 000, ц. З крб.

Книжка важлива для гуртка як єдиний популярний посібник з кліматології. Цілком доступна для учнів старших класів.

Н. Н. Калитин, Тепло и свет солнечных лучей, Ленинград, 1947, стор. 28, тир. 10 000, ц. 2 крб.

Книжка є добрий зразок викладу і оформлення. Популяризув найменш висвітлюваний у шкільному викладанні відділ метеоро­логії.

И. М. Ярославцев, Заморозки, Ленинград, 1948, стор.26, тир. 15 000, ц. 1 крб.

Дуже важливий посібник для роботи по попередженню замо­розків.

Його ж, Полет над горами, Ленинград, 1949, стор. 20, тир. 5000, ц. 2 крб.

Його ж, Парашютный прижок.

Книжки прекрасні, особливо дуже цінні ілюстрації конкрет­ного і практичного застосування метеорологічних знань.

И. А. Бєнашвили, Уровень Каспийского моря, его прош­лое, настоящее и будущее, Ленинград, 1948, стор. 24, тир. 10 000, ц. 1 крб.

Дуже цінний посібник для з’ясування зв’язку метеорології з гідрологією і в питанні про зміни кліматів.

В. А. Бугаєв, На леднике Федченко, Ленинград, 1948, стор. 48, тир. 10 000, ц. 2 крб. 50 коп.

Цікава повість про подвиги метеорологів у географічних експе­диціях і посібник для вивчення високогірних кліматів.

Б. Л. Дзердзеєвский, Воздушный океан.

Вийшла в багатьох виданнях, тиражем понад 500 000 примір­ників, маленька енциклопедія метеорології.

A. П. Гальцов. Предсказание погоды, Воениздат, 1950, стор. 124, ц. 1 крб. 75 коп.

Найбільш доступний посібник з синоптичної метеорології, що стоїть на рівні сучасних знань.

B. А. Мєзєнцєв, Ветер.

Вийшла в багатьох виданнях. Добрий приклад широкого ви­світлення окремої проблеми в її теоретичному і практичному зна­ченні.

Я. Ветлугин, Победа над засухой, 1949, стор. 72, тир. 50 000, ц. 2 крб. 50 коп.

Дуже добрий виклад боротьби з посухою в СРСР.

А. Г. Шаповал, Снегозадержание, М., 1949, стор. 38, тир. 100 000, ц. 60 коп.

Невдала щодо викладу, суха книжечка, але важлива висвітлен­ням практичних заходів, що застосовуються в цій справі.

Назвемо також роботи:

Н.В.Колобков, Грозы и бури; Грознне явлення природи.

М. И л ь и н, Человек и стихия, 1947, стор. 254, ц. 15 крб.

У цій книжці зібрано багато цікавого матеріалу, поданого умі­лим пером досвідченого популяризатора.

Д. О. Святский и Т. Н. Кладо, Занимательная метеорология.

На жаль, книжка ця стала вже бібліографічною рідкістю.

Дуже важливі для подачі дітям відомостей про корифеїв росій­ської науки такі брошури:

Е. В. Андрєєва, А. И. Воейков, Ленинград, 1950.

її ж, Ю. М. Шокальский, Ленинград, 1950.

Б. П. Кароль, Д. И. Менделєєв и метеорология, Ленин­град, 1950.

Д. Ф. Нєздюров, А. В. Клоссовский, 1951.

Слід відзначити також збірник оповідань — М.Ильин, Преобразование планети («Советский писатель», 1951), присвячений пере: важно метеорології. Учні середніх класів з цікавістю прочитають цю книжку.

comments powered by HyperComments