4 місяці тому
Немає коментарів

Доба залізного віку на більшій частині Європейського континенту почалася десь 2800—2600 років тому, тобто у другій чверті І тис. до н. е. Процес освоєння заліза і його впровадження в провідні галузі людської діяль­ності був надзвичайно важливим і революціонізуючим явищем. З настанням раннього залізного віку стародав­нє населення Європи досягло останньої сходинки в роз­витку первіснообщинного ладу, яка, за образним ви­словлюванням Ф. Енгельса, «починається з плавки залізної руди…».

Металургія заліза була прямим продовженням того виробничого досвіду, який було набуто ще в бронзово­му віці. Знайомство із залізними рудами відбулося в процесі пошуків мідних і олов’яних руд. Але перш ніж вдалося пізнати нові властивості залізної руди, її від­мінність від мідних руд, пройшло чимало часу. Процес освоєння заліза був надзвичайно тривалим і нарахову­вав кілька тисячоліть. Завдяки археологічним досліджен­ням встановлено, що перше, найдавніше, знайомство людини із залізом відбулося в другій половині IV тис. до н. е., тобто за 2500 років до того, як наступив заліз­ний вік. В ті далекі часи людина ще не вміла самостій­но добувати залізо, тобто не була знайома з металургійним процесом одержання заліза. Перші найдавніші залізні речі виготовлялись із самородного заліза, яке потрапляло в руки людини у вигляді самородків земно­го походження, а також із метеоритного заліза.

Спосіб добування заліза і його широке впровадження в різні галузі повсякденного життя здійснювався дуже повільно. Причини цього слід шукати в складніших тех­нологічних процесах обробки заліза порівняно з брон­зою, яку добували при відносно низькій температурі. Інша справа з залізом. Досягти температури плавки за­ліза (1527°С) було неможливо в простих горнах і гли­няних тиглях для плавки бронзи й міді. Тільки випадко­вий перегрів плавильних печей в окремих їх ділянках призводив до відновлення заліза із руди, але при цьому воно було не в рідкому стані, придатному для лиття, а тільки загустілим, тістоподібним. До того ж одержане залізо стікало в нижню частину горна, де воно змішу­валось із дрібним вугіллям і тому було неякісним — по­ристим, крихким. Таке залізо називалось сиродутним. Воно значно поступалося перед твердістю бронзи. Все це стало значною перешкодою на шляху широкого ви­користання заліза і витіснення бронзових знарядь праці залізними.

Необхідність освоєння нової, широко розповсюдже­ної сировини, яка б могла успішно замінити бронзу, по­стала перед стародавніми металургами з усією очевид­ністю. Надалі вже не професійна допитливість, а еконо­мічна необхідність штовхала майстрів бронзової справи на «приручення» заліза. Цей переломний момент, пере­хід від бронзового віку до залізного, відбувся в першій половині І тис. до н. е. протягом 400—500 років. В одних областях Старого світу він проходив швидше, а в ін­ших — повільніше, але в цілому 600—500 pp. до н. е. вже повсемісно вважаються порою раннього залізного віку. На цей час металургійне залізо, тобто здобуте шляхом його відновлення з руди в спеціальному горні, стало фактом повсемісного розповсюдження і надійно ввійшло в усі сфери господарського і побутового вжитку. Май­стри кольорової металургії оволоділи новим матеріалом в такім мірі і надали йому такої твердості, яка перевищила твердість бронзових виробів. «Залізо зробило мож­ливим рільництво на більших площах, розчищення під ріллю широких лісних просторів; воно дало реміснико­ві знаряддя такі тверді й гострі, яким не міг протистоя­ти жоден камінь, жоден з інших відомих тоді мета­лів»,— ці слова Ф. Енгельса характеризують саме пер­шу половину І тис. до н. е., коли ранній залізний вік повністю вступив у свої права. Старі провідні спеціалі­зовані центри бронзової індустрії (Карпато-Дунайський басейн, Балкани, Кавказ, Урал і ін.) з хорошим запа­сом сировини продовжують ще традицію бронзового ві­ку, але поступово втягуються в техніку чорної металур­гії. В усякому разі, їх потенціал в новому металі насту­пає дещо пізніше, але з такою силою і масштабністю, що ці центри і в залізному віці знову тримали в руках ключові позиції металургії.

 На території Східної Європи освоєння заліза зв’язане з іменем кіммерійців — войовничих племен іраномовного походження, що кочували в Північному Причорномор’ї до приходу туди скіфів у VII ст. до н. е. З кінця X і в IX ст. до н. е. кіммерійці виготовляють найбільш доско­налі біметалеві (бронзове руків’я і залізний клинок) кин­джали та мечі і на їх основі протягом IX—VIII ст. до н. е. створюють суцільно залізні мечі з хрестовидним перехрестям. Ця нова зброя якісно відрізнялась від бронзової осілого населення і швидко одержала широке розповсюдження: із Північного Причорномор’я і Серед­нього Подніпров’я вона проникає на Північний Кавказ, у Волго-Камське межиріччя, а в західному напрямку до­сягає районів Центральної Європи, де вона була перейнята носіями гальштатської культури вже у VIII ст. до н. е.

Робоча площадка із залишками металургійних горен...

Робоча площадка із залишками металургійних горен…

З цього часу на території Закарпаття теж починається доба раннього залізного віку, який відомий в археології під умовною назвою культури фракійського гальштату Карпато-Дунайської області. На Закарпатті культура цього типу відома за пам’ятками укріпленого городища в селі Шелестові і окремими знаряддями праці (на зра­зок скарбу із села Кривої Хустського району). Ці мате­ріали свідчать, що з переходом від бронзового до заліз­ного віку зміни населення на території Закарпаття не відбулося. Місцеве землеробсько-скотарське населення залишилося тут і проживало на цій же території протягом наступного історичного періоду, ввійшовши з часом складовим компонентом при формуванні слов’янського населення доби раннього середньовіччя.

Краще досліджені пам’ятки, представлені куштановицькою культурою (VI – IV ст. до н.е.), вперше досліджені біля села Куштановиці Мукачівського району. Населення цього часу жило невеликими поселеннями без оборонних споруд в спокійній мирній обстановці. Поруч з поселеннями знаходились курганні могильники, які становлять предмет особливої уваги археологів. Мисливство, розведення домашньої худоби і землеробство були основним заняттям населення. В їхньому побуті відчутні впливи і зв’язки з носіями скіфоїдної культури Лісостепової України, звідки проникає на Закарпаття і через нього далі на захід в Центральну Європу скіфська зброя (наконечники для стріл, кинджали, окремі типи посуду).ю прикраси із дорогоцінного металу тощо. В побутовому інвентарі населення трапляються прості залізні гладкостінні браслети, кинджали з прямим лезом і метеликоподібним перехрестям, що копіюють скіфську зброю, кухонні ножі з вигнутою спинкою і різноманітне побутове начиння. Саме ці прості залізні предмети з поселень та могильників куштановицької культури представляють ранню стадію залізного віку на Закарпатті. В процесі пошуків залізної руди і виготовлення з них перших виробів були одержані цінні навики по технології обробки заліза, виявлені значні запаси дернової і болотної руди в заболочених річкових долинах і на гірських схилах. Всі ці знання, накопичені протягом VI – IV ст. до н.е., призвели в ІІІ – І ст.. до н.е. і в пізніші часи до формування на Закарпатті одного з найбільших центрів європейського залізоробного ремесла з потужною сировинною і досконалою технічною базою.

З початку ІІІ ст. до н.е. територія Закарпаття входить в зону розповсюдження так званої латенської культури (від місцевості Ла-Тен в Швейцарії). З поняттям латенської культури пов’язується другий етап раннього залізного віку Європи, який став заключним етапом в суспільно-економічному розвитку первіснообщинного ладу. Ця культура була розповсюджена від Британських островів на заході і до Карпат на сході, від берегів Скандинавії і до південних схилів Альп. У сфері культурного впливу латена виявилися й землі, що оточували цю культуру. Подібно до скіфської культури Східної Європи і еллінізму Середземноморського басейну, латен знівелював дрібні мозаїчні культури пізньобронзового і ранньозалізного віку Європи, створивши історико-культурний масив із спільним економічним ринком і високим рівнем технічної майстерності. Під впливом цієї культури багато племінних об’єднань залишило або видозмінило власну культуру, перейшовши на більш прогресивні форми господарювання. Основними розсадниками латен­ської культури були середньоєвропейські кельтські пле­мена (галли — за римськими джерелами), які в VI V ст. до не на основі античної цивілізації створили зовсім самобутню культуру. Будучи осілим землероб­ським населенням, володіючи прекрасними родючими землями, кельти за короткий час зуміли направити кра­щі досягнення античності на досконалий розвиток влас­ної ремісничої бази, на виготовлення високотехнічного виробничого інвентаря і на цій основі дуже швидко під­вищити ефективність провідних галузей господарства. Бурхливого розвитку в цей час досягає землеробство і ремесло, вдосконалюється і збільшується асортимент озброєння, виникають укріплені кам’яними стінами і глибокими ровами торгово-економічні центри, появля­ється власна, «варварська», монетна система золотого і срібного карбування, зароджуються нові і зміцнюють­ся старі суспільно-політичні інститути. За рівнем техніч­ної досконалості латенську культуру можна порівняти з античною цивілізацією, пристосованою до умов істо­ричного розвитку і традицій «варварської» Європи.

До складу латенської культури входили різноетнічні племена і племінні групи — кельти, фракійці, германці іллірійці та ін. Населення Закарпаття ввійшло в сферу впливу латена, маючи в своєму розвитку значні історико-культурні надбання. На період III ст. до н. е. в Закарпатті виросли досвідчені майстри-професіонали по обробці кольорового і чорного металу, і їх досвід, на­бутий протягом віків, дозволив їм брати безпосередню участь в дальшому технічному розвитку суспільства. Розвиток торгівлі у другій фазі залізного віку досяг та­ких масштабів, що вимагав значної ремісничої і земле­робської спеціалізації. В землеробстві того часу застосо­вувалося рало із залізним наральником, тяглова сила тварин, залізні серпи і коси різного типу. Високий рі­вень землеробства вимагав широкого розвитку ремесел, здатних задовольнити потреби в різних галузях госпо­дарчої діяльності. У ремісничій діяльності відбувалася професійна спеціалізація. В самостійну галузь виділи­лось гончарство, ковальство, склоробна, ювелірна, дере­вообробна, монетна і каменерізна справи. У зв’язку з різними фізико-географічними умовами відбувалася та­кож спеціалізація ремесел по окремих територіальних округах, які займала латенська культура. Якщо, наприк­лад, в долинах Подунав’я розвивалося землеробство, то в гірських лісистих місцевостях Карпат і Альп із родо­вищами різноманітних корисних копалин головним чи­ном зосередилося ремісниче виробництво. Тому соціаль­но-економічний розвиток призвів не тільки до внутріга­лузевої спеціалізації, але й до виділення окремих спе­ціалізованих районів, що вже означало міжплемінну спеціалізацію. Одним з таких спеціалізованих районів по випуску ремісничої продукції була територія сучас­ного Закарпаття і сусідні землі в північно-східній части­ні Карпато-Дунайського басейну. Про вагомий еконо­мічний потенціал цього району в системі Європейського латену останньої чверті І тис. до н. е. свідчать не тільки археологічні дані території Закарпаття і Чехословаччи­ни, але й писемні джерела давньоримських та давньо­грецьких істориків і географів, зокрема римського сена­тора, одного з найкращих римських істориків І і почат­ку II ст. н. е. Корнелія Таціта. Описуючи етнічний і пле­мінний склад населення між Дунаєм і Карпатами, Таціт перелічує ряд кельтських і германських племен і розповідає про плем’я котінів.

Знахідки залізного віку на Закарпатті...

Знахідки залізного віку на Закарпатті…

За Тацітом, котіни — плем’я не германське. Вони го­ворять галльською мовою, що може вказувати на роль даної мови як посередника в системі різноетнічного на­селення латенської культури взагалі і в північно-захід­ній частині Карпатського басейну зокрема. Плем’я коті­нів спеціалізувалося на добуванні заліза. Оселялися во­ни переважно в гірських районах, що дозволяє локалі­зувати котінів десь на території сучасного Закарпаття і Словаччини.

Таціт був не єдиним з античних письменників, хто знав котінів як спеціалістів по добуванню заліза. На півстоліття пізніше про них згадував грецький географ Клавдій Птолемей, говорячи, що східніше племені ква­дів розташовуються землі знаменитих рудокопів, тобто котінів.

Найважливішим в цих повідомленнях є вказівка ан­тичних джерел на наявність в північно-східній частині Карпатського басейну населення, що спеціалізувалося на залізодобуванні. Повідомлення Таціта і Птолемея служать яскравим доказом тих економічних зрушень, які настали в ремісничій діяльності в другій половині І тис. до н. е. В цей час поодинокі металургійні майстер­ні поступаються перед великими спеціалізованими цен­трами і тому об’єднуються в єдине велике виробництво. Чорна металургія і металообробка стають основним джерелом існування не тільки поодиноких сімей, але й цілих поселень, груп поселень і навіть окремих районів Саме таку спеціалізацію мали на увазі античні автори згадуючи про заняття котінів. Якби це заняття було ма­лозначущим і не відігравало важливої ролі на європей­ському ринку, то далекі від цих земель історики панів­ного Риму могли б і не знати про нього. Цілком очевид­но, що тільки значні масштаби Карпатського залізодобування змогли привернути до себе увагу скупих на дрібні повідомлення античних авторів.

Археологи і металознавці давно шукають археологіч­ної відповідності свідченням Таціта, оскільки це дозво­лило б виявити провідний центр металургії або кілька центрів. Це дозволило б більш конкретизувати терито­рію проживання самих котінів, їх етнічну належність, яка не цілком ясна, і на цій основі висвітлити ще одну сторінку стародавньої історії.