6 місяців тому
Немає коментарів

Відкриття і освоєння технології кольорової металургії ще в сивій давнині знаменувало велику революцію в га­лузі продуктивних сил. У зв’язку з цим виробничі мож­ливості людства значно зросли, відбулися зміни і в еко­номічних та соціальних сферах життя.

Значення міді в історії визначається тими перевагами, які вона мала в порівнянні з каменем, кістю і деревом. Спочатку для господарських і побутових потреб людина використовувала тільки самородну мідь, вважаючи її однією з порід каменю. Тому і обробляли шматок міді оббиванням, як і кам’яні вироби. Згодом помітили, що мідь розплескувалась та згиналася під ударами. При цих операціях людина звернула увагу і на те, що від ударів шматок міді нагрівається і стає м’яким та легше піддається обробці. Не виключено, що це могло привести до застосування термічної обробки, а потім і до плавки металу. Але найдавніші предмети були виготовлені шля­хом холодного кування. Вироби з міді (сокири, кинджа­ли, шила, ножі, гачки, кільця, шпильки, підвіски) спо­чатку були подібні до кам’яних та кістяних як за роз­мірами, так і за формою. Однак мідні речі були надто м’які, тому вони поступалися перед кам’яними знаряд­дями, особливо кремінними, але згодом вони завойову­ють визнання у наших предків і досить швидко витісня­ють камінь.

Який же був технічний ефект міді? Перш за все, вона легко піддається обробці холодним куванням, в розплавленому стані з неї можна виготовляти предмети будь-якої форми. Таких переваг камінь не мав. Полама­не кам’яне знаряддя вже не можна було полагодити, а мідне досить легко переплавляли і з нього робили нове Крім того, крем’яні ножі за гостротою не поступаються бритві, але досить швидко в ході роботи вищерблюють­ся. Лезо мідного ножа під час роботи гнеться, вищер­блюється, але не ламається. Його легко підточити. Про­ведені в кінці 50-х — на початку 60-х років доктором історичних наук С. О. Семеновим експериментальні ар­хеологічні дослідження показали, що при обробці дере­ва, шкіри і кості мідні знаряддя, порівняно з кам’яними, мають набагато більший коефіцієнт корисної дії. І це зуміли оцінити наші предки, віддаючи перевагу новому матеріалу. Не виключено, що самородна мідь і мідні ру­ди — малахіт, азурит — сподобались людині й завдяки їх кольору.

Вчених давно цікавили питання, як людина натрапила на мідь, де батьківщина найдавнішої кольорової мета­лургії і як та коли вона стала відома населенню Тисо-Дунайського басейну, зокрема племенам Українських Карпат.

Вчені — археологи, металургознавці і геологи,— спи­раючись на археологічні джерела, вважають, що прана-родом, носієм металургії міді є зниклі з історичної арени шумерійці, хаміти Південної Аравії, єгиптяни і жителі Каппадокії (центральної частини Малої Азії). Існують також думки, що центром світової металургії було За­кавказзя.

У сучасній арехологічній та історичній літературі загальноприйнятою є думка, що перший метал з’явився майже одночасно в різних місцях Азії, Північно-Східної Африки і Європи. Найдавніше використання міді засвід­чено на території, стародавніх землеробських племен в Анатолії (Туреччина), на поселеннях Чайоню Терези (поблизу мідного родовища Ергані — Маден) і Чатал Хюйюк. Перше поселення датоване початком VII тис. до н. е., а друге — рубежем VII і VI тис. до н. є. На останньому поселенні знайдено ошлаковану мідь, дрібні шила, проколки, намиста і трубочки-пронизи, які є поки що найдавнішими металевими виробами світу. Археоло­гічні дослідження численних пам’яток Близького Сходу, датованих V тис. до н. є., засвідчують, що в цей час використовувалися не лише самородна мідь, золото, срібло і свинець, а вже навчилися добувати мідь з руди.

Але виявлення найдавніших металургійних осередків в Анатолії не можна вважати остаточним. Адже немає гарантії, що нові відкриття вже завтра не вкажуть вче­ним на інші центри стародавньої металургії. Серед пев­ної категорії вчених є прихильники ідеї, що металургія у Старому світі поширилась з одного центру дифузійним шляхом, тобто шляхом запозичення. Ряд археологів при­тримуються іншої думки і вважають, що металургія у Старому світі виникла там, де були поклади руди. Це гірські райони Альп, Карпат, Балкан, Піренеїв, Уралу та інші. Металознавці звертають увагу і на те, що не будь-яка руда могла задовольняти первісних металур­гів. За своїм хімічним і мінеральним складом мідні поклади поділяються на первинні, або сульфідні, і вто­ринні, або, як їх називають, окислені. Первинні руди мають в сполуці з міддю і сіркою ще цілий ряд елемен­тів, серед яких переважає залізо. Найбільш поширений на землі мідний сульфід халькопірит, до складу якого входить від 30 до 34 процентів міді, близько 30 процен­тів заліза і 33—35 процентів сірки. Менш відомим є яскраво-синій ковелін і свинцево-чорний халькозин, але вони мають у сполуці значно більше міді — від 66 до 80 процентів.

Металознавці вважають, що стародавні майстри-ливарники не могли одержати мідь з сульфідних мінералів навіть при трипалому нагріванні. Для цього потрібні додаткове обпалювання руди, а потім плавлення з від­новленням вуглецевого середовища. Отже, стародавня металургія могла виникнути найімовірніше там, де знаходилися вторинні окислені мідні родовища. Окислення міді відбувалося в природі протягом мільйонів рокіт, завдяки проникненню у тріщини гірських порід води. Кисень води поступово роз’єднав мідь з сіркою, і на по верхні рудного родовища з’явилися багатоколірні окис­лені мінерали — малахіт, азурит, куприт, тенорит. В ос­танніх двох мідь складає від 80 до 90 процентів. Але найпридатнішими для плавки були малахіт і азурит, хоч в них і менше міді, бо при порівняно невисокій температурі — до 700° — металург міг відновити окис міді.

За останні 10 років радянські вчені Є. М. Черних і Н. В. Рипдіна аналізували тисячі мідних і бронзових виробів, знайдених на території Східної Європи, серед яких були і предмети з району Українських Карпат. Спектральний і хімічний аналізи довели, що метал доби міді і бронзи за своїм походженням поділяється на три великі групи — з Кавказу, Уралу і Карпат. Для карпат­ської групи, як і для двох перших, характерні три фази розвитку металурги: 1) поява міді і використання зна­рядь з чистої міді; 2) використання миш’якових бронз; 3) поширення олов’янистих (класичних) бронз. Ці три фази не завжди йшли у такій послідовності. Були і від­хилення, що залежало від рудних джерел та інших фак­торів.

Перша фаза охоплює кінець V і IV—III тис. до н. е. В цей час у районі Українських Карпат мешкало насе­лення, що представляло кілька археологічних культур-Так, на території Івано-Франківської і Чернівецької об­ластей жили носії трипільської культури, а на Закар­патті — племена, що представляли один локальний ва­ріант культур Тисополгар і згодом — Бодрог-Керестур.

Мідноливарні простої конструкції з природним дуттям...

Мідноливарні простої конструкції з природним дуттям…

Трипільська культура була однією з найбільш поши­рених культур мідної доби у Східній Європі. Носії її в основному займали території Придніпров’я, Побужжя, Прикарпаття, Молдавії і Румунії. Провідною галуззю їхнього господарства було землеробство і скотарство. Трипільці вели жваве господарське життя. Керамічне виробництво у них досягло високої досконалості як за технологією виготовлення посуду, так і за асортиментом та способами оздоблення його. Значного розвитку три­пільці Прикарпаття і Подністров’я досягли в обробці ка­меню, кременю і обсидіану. Розширився у них набір предметів мисливсько-бойового призначення (наконеч­ники стріл і списів, сокири та інше). Широко розвине­ною була костерізна справа. Але поряд з численними кам’яними і кістяними знаряддями дуже мало трапля­лося виробів з міді. З цього металу виготовляли, голов­ним чином, дрібні речі: риболовні гачки, кільця, шила, проколки, трубочки і бусини, а дуже рідко — сокири і долота. Металеві вироби трипільців розподіляються за даними хімічного і спектрального аналізів, проведені Є. М. Черних та Н. В. Риндіною, на хронологічні групи згідно з періодизацією трипільської культури, розробле­ною радянським вченим-археологом Т. С. Пассек.

До ранньої групи відносяться мідні вироби, знайдені на трипільських поселеннях, датованих кінцем IV — по­чатком III тис. до н.е. Це невеликий браслет, виготов­лений з прямокутної в перетині пластини, знайдений на поселенні біля села Ленківців, та риболовний гачок і циліндричне намисто з поселення біля села Бернового Чернівецької області. Ці знахідки незначні. Але в 1961 р. на околиці села Карбуна Чимишлійського району Мол­давської РСР був знайдений величезний скарб у двох посудинах, типових для раннього трипілля. Він в архео­логічній літературі відомий під назвою Карбунський. Скарб складався з 852 предметів, з них 444 — мідні. Се­ред останніх — різні браслети, підвіски, намисто, масив­на клиноподібна сокира з півкруглим лезом, 2 сплющені мідні заготовки з слідами кування на поверхні та інші предмети. Завдяки цьому скарбу трипільська культура стала однією з найбагатших на метал культур ранньо-мідної пори в Східній Європі. Карбунський скарб не по­ходить з району наших досліджень, але без його аналі­зу поряд із знахідками на Прикарпатті не можна створити справжню картину розвитку металургії три­пільської спільності, зокрема тієї, яка жила у Верхньотиському басейні на території Закарпаття.

Наступний історичний етап розвитку металургії три­пільської культури, який охоплює першу половину і середину III тис. до н. е., набагато відрізняється від раннього. Різниться не тільки технологія обробки предме­тів, але й форми та асортимент. З’явилися невідомі ра­ніше плоскі клиноподібні сокири, сокири-молоти чекано-молоти, сокири-тесла, скроневі кільця, персні, кільця та інші

У Прикарпатті мідні вироби розвинутої фази трипіль­ської культури нечисленні. Вони відомі всього з п’яти поселень.

Отже, в III тис. до н. е. у населення Прикарпаття ме­тал порівняно міцно побутує в економіці, хоч домінуюче місце у сфері виробництва все ще належить кам’яним і кістяним знаряддям.

Щоб уява про поширення мідних виробів у районі Ук­раїнських Карпат була повною, необхідно ще ознайоми­тись із знахідками в басейні верхньої Тиси, де в ранню і розвинуту мідну пору жили мотижні землероби-скота­рі, носії культур Тисополгар і Бодрог-Керестур.

Найбільш характерними мідними виробами цього ра­йону є чекано-молоти та клиновидні сокири. Вони вияв­лені на території Ужгорода та околиць (5 чекано-молотів, 2 хрестовидні сокири, тесло, долото, сокира-молот, сокира з трубовидним отвором), у селах Діловому (чекано-молот), Гать (чекано-молот) і Великій Бігані (ма­сивний молот для дроблення руди); на території Схід­ної Словаччини у селах Лучки (чекано-молот), Трхо-віште (чекано-молот) і у похованнях біля села Тібави (9 чекано-молотів, мідні браслети, 3 кільця і пласти­на), а також у Північній Трансільванії (Румунія) з Сату-Марського повіту з місцевості Пір (чекано-молот) і Карея (сокира-молот).

На тисополгарському етапі розвитку металургії у Східно-Карпатському регіоні з’являються вироби із зо­лота. Так, на Тібавському могильнику знайдено 9 золо­тих дископодібних пластинок, нашивки. Вони виготовле­ні з самородного золота за допомогою холодного ку­вання.

Звідки походять у Верхньому Потиссі мідні і золоті вироби? Чи вони сюди потрапили завдяки обміну з пів­денних районів Європи, чи це місцеві вироби? Якщо ж вони зроблені на місці, то з якої руди? З Східно-Карпатського регіону є вже достатня кількість мідних речей, які піддавались хімічному і спектральному аналізу металознавцями Радянського Союзу і сусідніх братніх соціалістичних країн.

Рудним джерелом для населення Східно-Карпатсько­го регіону були шпішсько-гемерські, штявніцькі і старо­гірські мідні родовища в Середній Словаччині і родо­вища поліметалічиих руд у так званій золотоносній області Байя-Маре у Північній Трансільванії (Румунія). На території Закарпаття в горах Берегівського району зафіксовані родовища міді, золота, олова і цинку. В Прикарпатті, в долині Дністра, в районі сіл Город­ниці, Іване-Золоте, Михальче, Семанівців, Нагорян та­кож виявлені дрібні родовища окислених мінералів — малахіту, азуриту та сульфідних мінералів — халькозе­ну і халькопіриту. Але як закарпатські, так і прикар­патські родовища для ковалів мідної ітрії не представ­ляли інтересу, бо тут не було самородної міді, а техніки виплавки міді з руди тоді ще вони могли і не знати.

Таким чином, рудним джерелом могли бути мідно­носні райони Словаччини і Трансільванії. Спектральний аналіз мідних виробів з Тібавського могильника засвід­чив присутність нікелю, срібла і заліза, що підтверджує місцеве походження металу: мідні родовища Словаччини включають в себе ці компоненти. В той же час металеві вироби з Прикарпаття, зокрема з Карбунського скарбу, мають домішки свинцю, сурми, миш’яку, вісмуту, срібла і золота, що засвідчує їхнє походження з трансільван­сько-балканського ареалу. Отже, можна говорити про два мідноносні центри, звідки експортували півфабри­кати у вигляді штаб або дисків. Однак не виключено, що в цих центрах вже було налагоджено виробництво мідних виробів на вивіз. Дослідження Н. В. Риндіної і Є. М. Черних довели, що населення трипільської куль­тури одержувало метал з Балкано-Карпатського району. За формою і технікою виготовлення металеві вироби Українських Карпат наближаються до трансільванських і північнобалканських. Дослідники висловлюють мірку­вання, що завдяки племенам трансільвансько-балкан­ського ареалу збагатила своє знання про метал і мета­лургію решта населення Європи. Першоджерелом цих знань були центри стародавньої цивілізації Близького Сходу в V—IV тис. до н. е. Однак неолітичне населення Балкан, завдяки своєму економічному розвиткові, вико­ристовувало досвід близьких сусідів з Анатолії і опану­вало всіма процесами металургії, починаючи від гірничодобувної справи, виплавки і лиття аж до ковальсько-ювелірної техніки. Посередниками в поширенні мідних виробів і технології металургії між населенням Тран­сільванії та трипільцями, як вважають історики і мета­лургознавці, були племена тисололгарської культури, що займали райони верхньої і середньої Тиси.

Мідні знаряддя праці ІІІ тис. до н. е. ...

Мідні знаряддя праці ІІІ тис. до н. е. …

Є всі підстави твердити, що населення Українських Карпат вміло самостійно виготовляти з привезеної си­ровини мідні знаряддя і прикраси. На це вказують слі­ди металообробної справи на поселеннях Поливанів Яр Чернівецької, Незвисько Івано-Франківської областей знахідки мідних сокир в околицях Ужгорода, сокира і сліди виплавки мідної руди в селі Лучках (Східна Сло­ваччина), тисополгарський могильник, де виявлені шмат­ки мідної руди. Особливої уваги заслуговує злиток міді з поселення Незвисько. Його виявлено у житлі — зем­лянці № 4. Цей злиток мав накип шлаку, який утворю­ється в процесі металургійної плавки. Причому, плав­лення проходило не у металургійному горні, де темпера­тура має досягати 1083°, а в горні, дуже подібному за конструкцією до гончарного. На основі металографіч­ного аналізу Н. В. Риндіна довела, що у Незвиську три­пільський майстер проводив плавку в спеціальній вогне­тривкій посудині. Руду і деревне вугілля він засипав у посудину і вміщував у центральній частині печі. Зверху знову насипав вугілля і після певного часу, коли вже процес плавлення закінчився, майстер ламав стінки гор­на і вибирав посудину-тигель з розплавленим металом. Очевидно, при цій операції майстер випадково розлив метал, застиглий шматок якого знайдено в житлі на поселенні Незвисько.

Н. В. Риндіна зауважує, що тигельна плавка міді (малахіту й азуриту) була освоєна металургами Балка­но-Карпатського регіону задовго до їх знайомства з горновою плавкою.

Отже, ми маємо повну підставу твердити, що трипіль­ське і тисополгарське населення Українських Карпат вже в ІІІ тис. до н. е. мало досить добре налагоджене місцеве виробництво мідних виробів. Дослідники виді­ляють чотири етапи місцевої металообробки.

Для першого етапу (кінець IV — початок III тис. до н. е.) характерне в основному виготовлення прикрас (намисто, браслети, нашивні бляхи, амулети) і в меншій мірі знарядь (шила, риболовні гачки, молоти, сокири). Майстри досконало володіли технікою холодного куван­ня, але не знали плавки і лиття. Вони знали такі ко­вальські операції, як витяжка, плющення, заворот, руб­ка, тиснення, пробивання отворів, зварювання, шліфу­вання і полірування; широко застосовували термічну обробку металу. Немає сумніву, що стародавні майстри Карпат своїм досвідом в галузі металургії досягли пев­ної самостійності і зуміли в рамках домашнього про­мислу забезпечити мідними виробами кілька родових поселень. Поряд з місцевими виробами населення широ­ко користувалося також привізними товарами з тран­сільванських і словацьких металургійних центрів. Інколи і свої вироби виготовляли за привізними зразками. Тому ми спостерігаємо у Східно-Карпатському регіоні явно виражену подібність металевих виробів.

На другому етапі розвитку місцевої металургії (перша половина III тис. до н. е.) майстри вже стали виготов­ляти знаряддя — плоскі сокири, чекано-молоти, тесла, сокири-молоти, необхідні для корчування лісу, землероб­ських робіт та для різних господарських потреб (житло­ве будівництво, виготовлення човнів, дерев’яного начин­ня тощо). З’явилися і нові прикраси — скроневі кільця, шпильки, персні, дротяні кільця. Техніка обробки мета­лу залишається попередньою, але вже широко стало застосовуватися фігурне кування на спеціальних ковад­лах. Вперше було запроваджене лиття у відкритих фор­мочках. Його сліди засвідчені на поселенні Поливанів Яр. У цей період місцеве металовиробництво базується на привізній сировині. Але, крім міді, вже з’являються золоті і срібні предмети.

На третьому етапі розвитку металообробки (середина III тис. до н. є.) майстри Карпат вже відливають виро­би у парних ливарних формах. Для зміцнення їхньої робочої частини застосовують техніку кількаразового хо­лодного кування. Серед племен Українських Карпат широко використовувалися привізні сокири — хрестопо­дібні тесла. Вони сюди потрапили завдяки міжплемін­ному обміну з районів Південної Європи.

Четвертий етап розвитку металообробки охоплює дру­гу половину III тис. до н. е., коли у Верхньому Потиссі на зміну тисополгарській культурі прийшла бодрог-керестурська, а в Прикарпатті трипільські племена вже знаходились у завершальній фазі свого розвитку. В цей час метал проникає у всі галузі виробництва. Основну роль при формуванні виробів грає лиття. З’являються нові типи виробів. Це листоподібні ножі, ковальські зу­била, бойові дискообушні сокири, наконечники стріл, листоподібні кинджали з отвором для кріплення держака, браслети, виготовлені з плоскої стрічки, пряжки.

Наявність значної кількості зброї у населення Укра­їнських Карпат свідчить про суспільні зміни, викликані майновою диференціацією в середині патріархально-ро­дових общин, і вказує на ріст кількості військових су­тичок. З’являється зброя, яка була лише атрибутом знаті — родоплемінних вождів. Деякі види зброї (кин­джали, бойові сокири) схожі з тими, які були поширені на території материкової Греції і у всьому ареалі Бал­кан. Це свідчить про широкі зв’язки населення Карпат з східносередземноморським світом. Як бачимо, обмін між племенами різних районів стає регулярним, незва­жаючи на великі відстані. Ріст міжплемінного обміну пояснюється ростом попиту на сировину, адже рудні по­клади були ще не всім доступні. В цю історичну пору для доставки сировини, напівфабрикатів і готових виро­бів уже користуються возами, про що свідчать знахідки залишків возів і колес в пам’ятках Тисо-Дунайського басейну, датованих кінцем III тис. до н. е.

Бронзовий злиток і сокири кінці ІІ тис. до н. е. ...

Бронзовий злиток і сокири кінці ІІ тис. до н. е. …

Отже, металургія відіграла революціонізуючу роль в землеробстві й сприяла встановленню постійного обміну і поширенню культурних надбань між племенами. А це у свою чергу руйнувало замкнутість матріархально-ро­дових общин Східної і Центральної Європи. Метал став активним каталізатором суспільного життя. Металургія поступово виділяється в самостійну галузь ремесла, а майстри, котрі були зайняті у цій сфері виробництва, поступово закріплюють своє суспільне становище. Їх роль особливо зростає в добу бронзи, коли остаточно утверджується патріархально-родовий лад.