Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Відкриття і освоєння технології кольорової металургії ще в сивій давнині знаменувало велику революцію в га­лузі продуктивних сил. У зв’язку з цим виробничі мож­ливості людства значно зросли, відбулися зміни і в еко­номічних та соціальних сферах життя.

Значення міді в історії визначається тими перевагами, які вона мала в порівнянні з каменем, кістю і деревом. Спочатку для господарських і побутових потреб людина використовувала тільки самородну мідь, вважаючи її однією з порід каменю. Тому і обробляли шматок міді оббиванням, як і кам’яні вироби. Згодом помітили, що мідь розплескувалась та згиналася під ударами. При цих операціях людина звернула увагу і на те, що від ударів шматок міді нагрівається і стає м’яким та легше піддається обробці. Не виключено, що це могло привести до застосування термічної обробки, а потім і до плавки металу. Але найдавніші предмети були виготовлені шля­хом холодного кування. Вироби з міді (сокири, кинджа­ли, шила, ножі, гачки, кільця, шпильки, підвіски) спо­чатку були подібні до кам’яних та кістяних як за роз­мірами, так і за формою. Однак мідні речі були надто м’які, тому вони поступалися перед кам’яними знаряд­дями, особливо кремінними, але згодом вони завойову­ють визнання у наших предків і досить швидко витісня­ють камінь.

Який же був технічний ефект міді? Перш за все, вона легко піддається обробці холодним куванням, в розплавленому стані з неї можна виготовляти предмети будь-якої форми. Таких переваг камінь не мав. Полама­не кам’яне знаряддя вже не можна було полагодити, а мідне досить легко переплавляли і з нього робили нове Крім того, крем’яні ножі за гостротою не поступаються бритві, але досить швидко в ході роботи вищерблюють­ся. Лезо мідного ножа під час роботи гнеться, вищер­блюється, але не ламається. Його легко підточити. Про­ведені в кінці 50-х — на початку 60-х років доктором історичних наук С. О. Семеновим експериментальні ар­хеологічні дослідження показали, що при обробці дере­ва, шкіри і кості мідні знаряддя, порівняно з кам’яними, мають набагато більший коефіцієнт корисної дії. І це зуміли оцінити наші предки, віддаючи перевагу новому матеріалу. Не виключено, що самородна мідь і мідні ру­ди — малахіт, азурит — сподобались людині й завдяки їх кольору.

Вчених давно цікавили питання, як людина натрапила на мідь, де батьківщина найдавнішої кольорової мета­лургії і як та коли вона стала відома населенню Тисо-Дунайського басейну, зокрема племенам Українських Карпат.

Вчені — археологи, металургознавці і геологи,— спи­раючись на археологічні джерела, вважають, що прана-родом, носієм металургії міді є зниклі з історичної арени шумерійці, хаміти Південної Аравії, єгиптяни і жителі Каппадокії (центральної частини Малої Азії). Існують також думки, що центром світової металургії було За­кавказзя.

У сучасній арехологічній та історичній літературі загальноприйнятою є думка, що перший метал з’явився майже одночасно в різних місцях Азії, Північно-Східної Африки і Європи. Найдавніше використання міді засвід­чено на території, стародавніх землеробських племен в Анатолії (Туреччина), на поселеннях Чайоню Терези (поблизу мідного родовища Ергані — Маден) і Чатал Хюйюк. Перше поселення датоване початком VII тис. до н. е., а друге — рубежем VII і VI тис. до н. є. На останньому поселенні знайдено ошлаковану мідь, дрібні шила, проколки, намиста і трубочки-пронизи, які є поки що найдавнішими металевими виробами світу. Археоло­гічні дослідження численних пам’яток Близького Сходу, датованих V тис. до н. є., засвідчують, що в цей час використовувалися не лише самородна мідь, золото, срібло і свинець, а вже навчилися добувати мідь з руди.

Але виявлення найдавніших металургійних осередків в Анатолії не можна вважати остаточним. Адже немає гарантії, що нові відкриття вже завтра не вкажуть вче­ним на інші центри стародавньої металургії. Серед пев­ної категорії вчених є прихильники ідеї, що металургія у Старому світі поширилась з одного центру дифузійним шляхом, тобто шляхом запозичення. Ряд археологів при­тримуються іншої думки і вважають, що металургія у Старому світі виникла там, де були поклади руди. Це гірські райони Альп, Карпат, Балкан, Піренеїв, Уралу та інші. Металознавці звертають увагу і на те, що не будь-яка руда могла задовольняти первісних металур­гів. За своїм хімічним і мінеральним складом мідні поклади поділяються на первинні, або сульфідні, і вто­ринні, або, як їх називають, окислені. Первинні руди мають в сполуці з міддю і сіркою ще цілий ряд елемен­тів, серед яких переважає залізо. Найбільш поширений на землі мідний сульфід халькопірит, до складу якого входить від 30 до 34 процентів міді, близько 30 процен­тів заліза і 33—35 процентів сірки. Менш відомим є яскраво-синій ковелін і свинцево-чорний халькозин, але вони мають у сполуці значно більше міді — від 66 до 80 процентів.

Металознавці вважають, що стародавні майстри-ливарники не могли одержати мідь з сульфідних мінералів навіть при трипалому нагріванні. Для цього потрібні додаткове обпалювання руди, а потім плавлення з від­новленням вуглецевого середовища. Отже, стародавня металургія могла виникнути найімовірніше там, де знаходилися вторинні окислені мідні родовища. Окислення міді відбувалося в природі протягом мільйонів рокіт, завдяки проникненню у тріщини гірських порід води. Кисень води поступово роз’єднав мідь з сіркою, і на по верхні рудного родовища з’явилися багатоколірні окис­лені мінерали — малахіт, азурит, куприт, тенорит. В ос­танніх двох мідь складає від 80 до 90 процентів. Але найпридатнішими для плавки були малахіт і азурит, хоч в них і менше міді, бо при порівняно невисокій температурі — до 700° — металург міг відновити окис міді.

За останні 10 років радянські вчені Є. М. Черних і Н. В. Рипдіна аналізували тисячі мідних і бронзових виробів, знайдених на території Східної Європи, серед яких були і предмети з району Українських Карпат. Спектральний і хімічний аналізи довели, що метал доби міді і бронзи за своїм походженням поділяється на три великі групи — з Кавказу, Уралу і Карпат. Для карпат­ської групи, як і для двох перших, характерні три фази розвитку металурги: 1) поява міді і використання зна­рядь з чистої міді; 2) використання миш’якових бронз; 3) поширення олов’янистих (класичних) бронз. Ці три фази не завжди йшли у такій послідовності. Були і від­хилення, що залежало від рудних джерел та інших фак­торів.

Перша фаза охоплює кінець V і IV—III тис. до н. е. В цей час у районі Українських Карпат мешкало насе­лення, що представляло кілька археологічних культур-Так, на території Івано-Франківської і Чернівецької об­ластей жили носії трипільської культури, а на Закар­патті — племена, що представляли один локальний ва­ріант культур Тисополгар і згодом — Бодрог-Керестур.

Мідноливарні простої конструкції з природним дуттям...

Мідноливарні простої конструкції з природним дуттям…

Трипільська культура була однією з найбільш поши­рених культур мідної доби у Східній Європі. Носії її в основному займали території Придніпров’я, Побужжя, Прикарпаття, Молдавії і Румунії. Провідною галуззю їхнього господарства було землеробство і скотарство. Трипільці вели жваве господарське життя. Керамічне виробництво у них досягло високої досконалості як за технологією виготовлення посуду, так і за асортиментом та способами оздоблення його. Значного розвитку три­пільці Прикарпаття і Подністров’я досягли в обробці ка­меню, кременю і обсидіану. Розширився у них набір предметів мисливсько-бойового призначення (наконеч­ники стріл і списів, сокири та інше). Широко розвине­ною була костерізна справа. Але поряд з численними кам’яними і кістяними знаряддями дуже мало трапля­лося виробів з міді. З цього металу виготовляли, голов­ним чином, дрібні речі: риболовні гачки, кільця, шила, проколки, трубочки і бусини, а дуже рідко — сокири і долота. Металеві вироби трипільців розподіляються за даними хімічного і спектрального аналізів, проведені Є. М. Черних та Н. В. Риндіною, на хронологічні групи згідно з періодизацією трипільської культури, розробле­ною радянським вченим-археологом Т. С. Пассек.

До ранньої групи відносяться мідні вироби, знайдені на трипільських поселеннях, датованих кінцем IV — по­чатком III тис. до н.е. Це невеликий браслет, виготов­лений з прямокутної в перетині пластини, знайдений на поселенні біля села Ленківців, та риболовний гачок і циліндричне намисто з поселення біля села Бернового Чернівецької області. Ці знахідки незначні. Але в 1961 р. на околиці села Карбуна Чимишлійського району Мол­давської РСР був знайдений величезний скарб у двох посудинах, типових для раннього трипілля. Він в архео­логічній літературі відомий під назвою Карбунський. Скарб складався з 852 предметів, з них 444 — мідні. Се­ред останніх — різні браслети, підвіски, намисто, масив­на клиноподібна сокира з півкруглим лезом, 2 сплющені мідні заготовки з слідами кування на поверхні та інші предмети. Завдяки цьому скарбу трипільська культура стала однією з найбагатших на метал культур ранньо-мідної пори в Східній Європі. Карбунський скарб не по­ходить з району наших досліджень, але без його аналі­зу поряд із знахідками на Прикарпатті не можна створити справжню картину розвитку металургії три­пільської спільності, зокрема тієї, яка жила у Верхньотиському басейні на території Закарпаття.

Наступний історичний етап розвитку металургії три­пільської культури, який охоплює першу половину і середину III тис. до н. е., набагато відрізняється від раннього. Різниться не тільки технологія обробки предме­тів, але й форми та асортимент. З’явилися невідомі ра­ніше плоскі клиноподібні сокири, сокири-молоти чекано-молоти, сокири-тесла, скроневі кільця, персні, кільця та інші

У Прикарпатті мідні вироби розвинутої фази трипіль­ської культури нечисленні. Вони відомі всього з п’яти поселень.

Отже, в III тис. до н. е. у населення Прикарпаття ме­тал порівняно міцно побутує в економіці, хоч домінуюче місце у сфері виробництва все ще належить кам’яним і кістяним знаряддям.

Щоб уява про поширення мідних виробів у районі Ук­раїнських Карпат була повною, необхідно ще ознайоми­тись із знахідками в басейні верхньої Тиси, де в ранню і розвинуту мідну пору жили мотижні землероби-скота­рі, носії культур Тисополгар і Бодрог-Керестур.

Найбільш характерними мідними виробами цього ра­йону є чекано-молоти та клиновидні сокири. Вони вияв­лені на території Ужгорода та околиць (5 чекано-молотів, 2 хрестовидні сокири, тесло, долото, сокира-молот, сокира з трубовидним отвором), у селах Діловому (чекано-молот), Гать (чекано-молот) і Великій Бігані (ма­сивний молот для дроблення руди); на території Схід­ної Словаччини у селах Лучки (чекано-молот), Трхо-віште (чекано-молот) і у похованнях біля села Тібави (9 чекано-молотів, мідні браслети, 3 кільця і пласти­на), а також у Північній Трансільванії (Румунія) з Сату-Марського повіту з місцевості Пір (чекано-молот) і Карея (сокира-молот).

На тисополгарському етапі розвитку металургії у Східно-Карпатському регіоні з’являються вироби із зо­лота. Так, на Тібавському могильнику знайдено 9 золо­тих дископодібних пластинок, нашивки. Вони виготовле­ні з самородного золота за допомогою холодного ку­вання.

Звідки походять у Верхньому Потиссі мідні і золоті вироби? Чи вони сюди потрапили завдяки обміну з пів­денних районів Європи, чи це місцеві вироби? Якщо ж вони зроблені на місці, то з якої руди? З Східно-Карпатського регіону є вже достатня кількість мідних речей, які піддавались хімічному і спектральному аналізу металознавцями Радянського Союзу і сусідніх братніх соціалістичних країн.

Рудним джерелом для населення Східно-Карпатсько­го регіону були шпішсько-гемерські, штявніцькі і старо­гірські мідні родовища в Середній Словаччині і родо­вища поліметалічиих руд у так званій золотоносній області Байя-Маре у Північній Трансільванії (Румунія). На території Закарпаття в горах Берегівського району зафіксовані родовища міді, золота, олова і цинку. В Прикарпатті, в долині Дністра, в районі сіл Город­ниці, Іване-Золоте, Михальче, Семанівців, Нагорян та­кож виявлені дрібні родовища окислених мінералів — малахіту, азуриту та сульфідних мінералів — халькозе­ну і халькопіриту. Але як закарпатські, так і прикар­патські родовища для ковалів мідної ітрії не представ­ляли інтересу, бо тут не було самородної міді, а техніки виплавки міді з руди тоді ще вони могли і не знати.

Таким чином, рудним джерелом могли бути мідно­носні райони Словаччини і Трансільванії. Спектральний аналіз мідних виробів з Тібавського могильника засвід­чив присутність нікелю, срібла і заліза, що підтверджує місцеве походження металу: мідні родовища Словаччини включають в себе ці компоненти. В той же час металеві вироби з Прикарпаття, зокрема з Карбунського скарбу, мають домішки свинцю, сурми, миш’яку, вісмуту, срібла і золота, що засвідчує їхнє походження з трансільван­сько-балканського ареалу. Отже, можна говорити про два мідноносні центри, звідки експортували півфабри­кати у вигляді штаб або дисків. Однак не виключено, що в цих центрах вже було налагоджено виробництво мідних виробів на вивіз. Дослідження Н. В. Риндіної і Є. М. Черних довели, що населення трипільської куль­тури одержувало метал з Балкано-Карпатського району. За формою і технікою виготовлення металеві вироби Українських Карпат наближаються до трансільванських і північнобалканських. Дослідники висловлюють мірку­вання, що завдяки племенам трансільвансько-балкан­ського ареалу збагатила своє знання про метал і мета­лургію решта населення Європи. Першоджерелом цих знань були центри стародавньої цивілізації Близького Сходу в V—IV тис. до н. е. Однак неолітичне населення Балкан, завдяки своєму економічному розвиткові, вико­ристовувало досвід близьких сусідів з Анатолії і опану­вало всіма процесами металургії, починаючи від гірничодобувної справи, виплавки і лиття аж до ковальсько-ювелірної техніки. Посередниками в поширенні мідних виробів і технології металургії між населенням Тран­сільванії та трипільцями, як вважають історики і мета­лургознавці, були племена тисололгарської культури, що займали райони верхньої і середньої Тиси.

Мідні знаряддя праці ІІІ тис. до н. е. ...

Мідні знаряддя праці ІІІ тис. до н. е. …

Є всі підстави твердити, що населення Українських Карпат вміло самостійно виготовляти з привезеної си­ровини мідні знаряддя і прикраси. На це вказують слі­ди металообробної справи на поселеннях Поливанів Яр Чернівецької, Незвисько Івано-Франківської областей знахідки мідних сокир в околицях Ужгорода, сокира і сліди виплавки мідної руди в селі Лучках (Східна Сло­ваччина), тисополгарський могильник, де виявлені шмат­ки мідної руди. Особливої уваги заслуговує злиток міді з поселення Незвисько. Його виявлено у житлі — зем­лянці № 4. Цей злиток мав накип шлаку, який утворю­ється в процесі металургійної плавки. Причому, плав­лення проходило не у металургійному горні, де темпера­тура має досягати 1083°, а в горні, дуже подібному за конструкцією до гончарного. На основі металографіч­ного аналізу Н. В. Риндіна довела, що у Незвиську три­пільський майстер проводив плавку в спеціальній вогне­тривкій посудині. Руду і деревне вугілля він засипав у посудину і вміщував у центральній частині печі. Зверху знову насипав вугілля і після певного часу, коли вже процес плавлення закінчився, майстер ламав стінки гор­на і вибирав посудину-тигель з розплавленим металом. Очевидно, при цій операції майстер випадково розлив метал, застиглий шматок якого знайдено в житлі на поселенні Незвисько.

Н. В. Риндіна зауважує, що тигельна плавка міді (малахіту й азуриту) була освоєна металургами Балка­но-Карпатського регіону задовго до їх знайомства з горновою плавкою.

Отже, ми маємо повну підставу твердити, що трипіль­ське і тисополгарське населення Українських Карпат вже в ІІІ тис. до н. е. мало досить добре налагоджене місцеве виробництво мідних виробів. Дослідники виді­ляють чотири етапи місцевої металообробки.

Для першого етапу (кінець IV — початок III тис. до н. е.) характерне в основному виготовлення прикрас (намисто, браслети, нашивні бляхи, амулети) і в меншій мірі знарядь (шила, риболовні гачки, молоти, сокири). Майстри досконало володіли технікою холодного куван­ня, але не знали плавки і лиття. Вони знали такі ко­вальські операції, як витяжка, плющення, заворот, руб­ка, тиснення, пробивання отворів, зварювання, шліфу­вання і полірування; широко застосовували термічну обробку металу. Немає сумніву, що стародавні майстри Карпат своїм досвідом в галузі металургії досягли пев­ної самостійності і зуміли в рамках домашнього про­мислу забезпечити мідними виробами кілька родових поселень. Поряд з місцевими виробами населення широ­ко користувалося також привізними товарами з тран­сільванських і словацьких металургійних центрів. Інколи і свої вироби виготовляли за привізними зразками. Тому ми спостерігаємо у Східно-Карпатському регіоні явно виражену подібність металевих виробів.

На другому етапі розвитку місцевої металургії (перша половина III тис. до н. е.) майстри вже стали виготов­ляти знаряддя — плоскі сокири, чекано-молоти, тесла, сокири-молоти, необхідні для корчування лісу, землероб­ських робіт та для різних господарських потреб (житло­ве будівництво, виготовлення човнів, дерев’яного начин­ня тощо). З’явилися і нові прикраси — скроневі кільця, шпильки, персні, дротяні кільця. Техніка обробки мета­лу залишається попередньою, але вже широко стало застосовуватися фігурне кування на спеціальних ковад­лах. Вперше було запроваджене лиття у відкритих фор­мочках. Його сліди засвідчені на поселенні Поливанів Яр. У цей період місцеве металовиробництво базується на привізній сировині. Але, крім міді, вже з’являються золоті і срібні предмети.

На третьому етапі розвитку металообробки (середина III тис. до н. є.) майстри Карпат вже відливають виро­би у парних ливарних формах. Для зміцнення їхньої робочої частини застосовують техніку кількаразового хо­лодного кування. Серед племен Українських Карпат широко використовувалися привізні сокири — хрестопо­дібні тесла. Вони сюди потрапили завдяки міжплемін­ному обміну з районів Південної Європи.

Четвертий етап розвитку металообробки охоплює дру­гу половину III тис. до н. е., коли у Верхньому Потиссі на зміну тисополгарській культурі прийшла бодрог-керестурська, а в Прикарпатті трипільські племена вже знаходились у завершальній фазі свого розвитку. В цей час метал проникає у всі галузі виробництва. Основну роль при формуванні виробів грає лиття. З’являються нові типи виробів. Це листоподібні ножі, ковальські зу­била, бойові дискообушні сокири, наконечники стріл, листоподібні кинджали з отвором для кріплення держака, браслети, виготовлені з плоскої стрічки, пряжки.

Наявність значної кількості зброї у населення Укра­їнських Карпат свідчить про суспільні зміни, викликані майновою диференціацією в середині патріархально-ро­дових общин, і вказує на ріст кількості військових су­тичок. З’являється зброя, яка була лише атрибутом знаті — родоплемінних вождів. Деякі види зброї (кин­джали, бойові сокири) схожі з тими, які були поширені на території материкової Греції і у всьому ареалі Бал­кан. Це свідчить про широкі зв’язки населення Карпат з східносередземноморським світом. Як бачимо, обмін між племенами різних районів стає регулярним, незва­жаючи на великі відстані. Ріст міжплемінного обміну пояснюється ростом попиту на сировину, адже рудні по­клади були ще не всім доступні. В цю історичну пору для доставки сировини, напівфабрикатів і готових виро­бів уже користуються возами, про що свідчать знахідки залишків возів і колес в пам’ятках Тисо-Дунайського басейну, датованих кінцем III тис. до н. е.

Бронзовий злиток і сокири кінці ІІ тис. до н. е. ...

Бронзовий злиток і сокири кінці ІІ тис. до н. е. …

Отже, металургія відіграла революціонізуючу роль в землеробстві й сприяла встановленню постійного обміну і поширенню культурних надбань між племенами. А це у свою чергу руйнувало замкнутість матріархально-ро­дових общин Східної і Центральної Європи. Метал став активним каталізатором суспільного життя. Металургія поступово виділяється в самостійну галузь ремесла, а майстри, котрі були зайняті у цій сфері виробництва, поступово закріплюють своє суспільне становище. Їх роль особливо зростає в добу бронзи, коли остаточно утверджується патріархально-родовий лад.