Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Дослідження основного, нині відомого зосередження чорної металургії доби залізного віку на Закарпатті ще не закінчене, і нові матеріали можуть внести певні ко­рективи в сучасні уявлення.

Закарпатський металургійний центр розташований на 1 км західніше села Нового Клинова Виноградівського району на західних схилах Українського гірського За­карпаття. Залишки металургії виявлені на північно-за­хідному схилі Новоклинівської гори і в заболоченій до­лині лівої притоки ріки Тиси — Ботару. Долина Тиси в цьому місці густо покрита сіткою дрібних річок, стари­цями, озерами, болотами і досягає 20 км в ширину, ви­ходячи гострим клином в південно-східному напрямку до села Королева і далі.

Вибір даної місцевості під залізодобувне ремесло обу­мовлювався перш за все його геологічними умовами: не­високий гірський рельєф з великими запасами деревини і болотних та дернових руд створювали необхідні пере­думови для металургії.

Болотні руди тут розповсюджені повсемісно як в до лині, так і в підніжжі гірських схилів, і виявити їх не­важко. Руда залягає на дні неглибоких боліт, в заболо­чених долинах, а також прямо під дерновим шаром ґрунту у насичених вологою місцях (звідси і назва болотна чи дернова руда). Це гарантувало надійне за­безпечення металургії необхідною сировиною. Найчасті­ше болотна руда залягає під водою, на дні стоячих бо­літ окремими горизонтальними шарами, які легко відді­ляються один від одного. Під дерном вона розміщується окремими скупченнями, товщина яких 20—30 см, за структурою вона більш грудкувата і сухіша. Якість бо­лотної і дернової руди однакова. В геології цю руду на­зивають бурим залізняком, або лімонітом. Бурий заліз­няк має органічне походження (залізисті відклади на кореневій системі болотної рослинності) і вміщує 18-40 процентів заліза. Для сучасних промислових розро­бок він непридатний і економічно невигідний, але болот­на руда була найбільш придатною для стародавньої металургії, оскільки з неї легко відновлювалось залізо при порівняно невисокій температурі. Ці технологічні якості робили болотну руду основною і незамінимою си­ровиною в давні часи повсюдно.

Крім болотної, первісна металургія заліза знала й ви­користовувала також покладисті геологічні руди, хоч в значно менших масштабах і тільки там, де вони заляга­ли на порівняно невеликій глибині.

Геологічну залізну руду використовували для плавки і на Закарпатті біля Нового Клинова, подрібнені, при­готовлені для плавки шматочки якої були виявлені без посередньо біля металургійного горна. Для археологів важливо зараз знайти самі шахти, де добувалась ця ру­да. Найбільш імовірним місцем пошуків може бути Но­воклинівська гора, де найближчим часом почнуться розвідувальні археологічні роботи. Проте ще раз слід підкреслити, що покладисті руди використовувалися тільки в окремих, найбільш передових, ремісничих центрах, а масовою сировиною залишалася болотна руда.

Ковальський інструмент...

Ковальський інструмент…

Зібрана болотна руда підлягала підготовчій обробці ще до плавки. Перш за все руду просушували і роздріб­нювали. Потім відбувався обов’язковий процес поперед­нього збагачення руди, який полягав у легкому її обпа­люванні, що сприяло процесам відновлення окислів за­ліза. Попереднє збагачення проводилось як на відкритих вогнищах, так і в спеціальних агломераційних печах, які досягали більше 1 м в діаметрі. Тільки після цього руду можна було засипати в металургійне горно. Такий про­цес добування і попередньої обробки руди засвідчений ще в XVIII—XIX ст. і навіть в пізніший час, на що вка­зують етнографічні матеріали і підтверджують археоло­гічні дані.

Закарпатський металургійний центр досліджений на площі близько 25 кв. км і складається з 13 окремих ви­робничих пунктів, розташованих недалеко один від од­ного. На кожному з них зафіксовані залишки залізного шлаку, розвали випалених стінок самих горен і круглі шлакові сплави — козли — у формі циліндрів заввишки 50—60 см і діаметром біля 50 см. Вони вміщують до 50 процентів заліза і досягають іноді більше 100 кг ваги. Дослідження проводилися на двох пунктах біля села Нового Клинова — на гірському останці Галомдомб і в заплаві лівого берега річки Ботару, що поруч. На решті пунктів проведено розвідкові роботи. Остаточна площа металургійного центру ще не встановлена, але вона значно більша від уже відомої.

Всі виявлені пункти являють собою місця виключно ремісничої діяльності. На них відсутні залишки житло­вих приміщень і майже немає культурного шару, оскіль­ки люди тут не жили і перебували лише тимчасово під час роботи, а потім поверталися на свої постійні місця проживання — поселення. Це був професійний, відособ­лений від поселень ремісничий центр, розташований у безпосередній близькості від покладів залізної руди і віддалений від вогненебезпечних жител.

Найкраще досліджені залишки металургії на останці Галомдомб, що височить над болотистою заплавою ріки на 3—4 м. Площа його невелика, всього 150×50 м, схи­ли похилі. На вершині останця виявлено дві робочі пло­щадки з густим зосередженням металургійних горен. Одна з них (площадка № 1) розташовувалась на най­вищій точці, де на глибині 25—30 см було виявлено скупчення шлаків, шматки випалених стінок горен, ву­гілля тощо. Поруч з шлаком і під ним залягали мета­лургійні козли, покладені впритул один до одного. Ко­жен козел вміщено у невелику ямку і обмазано синю­ватою невипаленою спонділовою глиною з боків, а іно­ді і знизу шаром завтовшки 2—4 см. Такою ж глиною замазано місцями і проміжки між козлами. Подекуди на поверхні козлів трапляються шматочки спеченої за­лізної руди.

На площадці № 1 було 59 таких козлів, що займали площу 25 кв. м. За 3—4 м на північ від козлів виявле­но розвал металургійного горна для плавки заліза, що залягав на глибині 40 см. Горн був зруйнований, і від нього залишились тільки великі шматки стінок, тут же були залишки шлаку, деревного вугілля і дрібнотовчена залізна руда. Глина, з якої виліплювали стінки горна, випалена до червоного і біло-оранжевого кольору і має великі домішки вогнетривкого піску. Внутрішня частина стінок вкрита незначним накипом шлаку. Місцями стін­ки переплавлені до керамічного шлаку жовто-зеленого скловидного кольору, що свідчить про високу темпера­туру в горні, яка значно перевищувала 1000°С. Стінки горна не були монолітними, вони складалися з окремих вальків дугоподібної форми завдовжки 15 см і завтов­шки 8—10 см. Верхня частина горна, так званий колош­ник, мала значно тонші стінки, всього 2—3 см і закінчу­валася рівним зрізом на зразок звичайного горщика. Верхня частина стінок горна значно слабше випалена, бo температура тут була нижчою, ніж в середній і особ­ливо— в нижній частинах. На місці, де стояв горн, мате­рик випалений до червоного кольору в радіусі 40—50 см. В такому горні металург міг досягти досить високої температури — в нижній частині горна, де проходив процес редукції заліза, вона становила понад 1200°С. Однак при цій температурі ще не можна було одержати рідке залізо. Воно було тістоподібне і осідало вниз, на шлаки, які виділялися раніше ніж залізо і при нижчій температурі. Одержане таким чином залізо — криця яв­ляло собою тільки напівфабрикат, воно було ще непри­датним для виготовлення продукції: в ньому зали­шалося чимало шлаку, дрібного вугілля, воно було по­ристим, що зменшувало його ковкість. Одержану крицю необхідно було прокувати в гарячому стані, щоб надати залізу необхідних фізико-технічних властивостей. Після таких операцій криця значно втрачала у вазі, але на бувала монолітності і була готова для ковальських опе­рацій.

Тип горна із Нового Клинова був досить поширений в Центральній Європі, і поодинокі його екземпляри останньої чверті І тис. до н. е. виявлені в багатьох пунк­тах, що вказує на швидке розповсюдження найбільш прогресивних технічних надбань в чорній металургії на широкій території. Ріст попиту на залізні вироби і про­фесійна майстерність металургів ламали вузькоплемінні кордони і виробничу ізоляцію окремих районів.

У 100 м на північний захід від робочої площадки № 1 у підніжжі пагорба Галомдомб знаходилась робоча пло­щадка № 2. На ній було виявлено 32 металургійні коз­ли і розвали стінок горен. А в долині річки Ботару ви­явлено ще й третю площадку з 42 козлами. Всі вони однотипні і суттєвих відмін не мають. Крім горен і шла­ку, на площадках виявлені ями для зберігання і добу­вання деревного вугілля. Вони мали квадратну форму розміром 2×2 м і глибину 0,5 м. Щоб вугілля було су­хим, стінки ям обмазувались глиною на 2—3 см і випа­лювались, завдяки чому вони перетворювались у своє­рідний керамічний резервуар, в якому могла зберігатися і просушена залізна руда.

На площадці знайдені і уламки глиняних горщиків, якими користувались металурги в повсякденному житті. Це ліпні посудини з домішками товченого каменю в тісті, характерні для поселень куштановицької культури, а також гончарний посуд з домішками графіту, що на­давало виробу чорного блиску. Такі горщики імітували дорогий металевий посуд античного виробництва, вони характерні для пам’яток латенської культури. На під­ставі залишків цього посуду металургійний центр біля Нового Клинова датується III—І ст. до н. е.

Найдавніші залізні наральники Європи...

Найдавніші залізні наральники Європи…

Металургійне виробництво цього району не обмежу­ється описаними вище знахідками. Між Новим Кдино­вим і селом Юлівцями по обох берегах Ботару і біля під­ніжжя гір виявлено ще 11 таких пунктів, які вказують на значні для того часу масштаби виробництва.

Дослідження центру чорної металургії в Закарпатті допомагає висвітлювати ряд важливих соціально-еконо­мічних питань з життя місцевих племен кінця раннього залізного віку. Тринадцять пунктів в районі Нового Кли­нова являють собою виробничий осередок, продукція якого забезпечувала попит значного ринку. Тільки на трьох виробничих площадках було виявлено 142 мета­лургійні козли середньою вагою біля 100 кг кожен. Для виготовлення цих козлів необхідно було близько ЗО 000 кг залізної руди і понад ЗО 000 кг вугілля. З цієї сировини виплавляли до 2500—3000 кг ковальського за­ліза, з якого можна було виготовити, наприклад, 3750 серпів або 2300 втульчастих сокир чи понад 2000 різних кіс, 1650 мечів, 1500 наральників, 600 ковадл, 480 мо­лотів.

Такою була економічна ефективність трьох виробни­чих площадок. Загальна ж потужність металургійного центру в цілому була щонайменше в десять разів біль­шою.

Новоклинівські металурги задовольняли попит заліза в широких масштабах: не одного поселення і навіть не кількох поселень, а великих залізоробних майстерень Карпатського узгір’я і Подунав’я. Відсутність металооб­робних майстерень в районі Нового Клинова наводить на думку, що тут залізо тільки добувалось і на ринок потрапляло у вигляді готових криць. Переробка його, виготовлення самих залізних знарядь здійснювалися в інших пунктах. Найближчими великими майстернями по переробці заліза, які працювали одночасно з новокли­нівськими металургами, є кузні на поселенні Галіш-Ловачка, що на околиці міста Мукачева. Відстань між ни­ми складає всього кілька десятків кілометрів. На те, що майстри Галіш-Ловачки користувалися новоклинівським залізом, вказує ряд обставин: тут були великі кузні з високим рівнем технічного обладнання, а власної мета­лургійної бази не було. Крім того, час обох пам’яток один і той же — остання чверть І тис. до н. е. Продукція Галіш-Ловачки, як і Нового Клинова, теж була велико­масштабною, розрахованою на міжплемінну торгівлю. Ремісниче поселення Галіш-Ловачка було одним з най­більших торгово-ремісничих пунктів не тільки в Карпат­ському басейні, але й в усій Середній Європі.

Коси-горбуші і наконечники списів (нижче)...

Коси-горбуші і наконечники списів (нижче)…

Поселення Галіш-Ловачка розташоване на високих гірських відрогах Карпат, які робили його важкодоступ­ним для ворогів. З північного сходу воно добре захище­не гірськими хребтами, що створювали тут теплий во­логий мікроклімат. При розкопках було виявлено бага­то знарядь праці, ремісничого інструменту. Матеріали розкопок свідчать про високий розвиток землеробства, тваринництва і садівництва, торгівлі і різних промислів. Археологічні знахідки носять сліди змішаних культур: в них відчутні старі традиції місцевого куштановицького населення і в той же час простежується великий вплив середньоєвропейської латенської культури. Це ха­рактерно і для решти пам’яток цього часу Закарпаття і Східної Словаччини. Однак ні археологічні, ні писемні джерела не засвідчили тут зміни населення протягом І тис. до н. е., і це є основним доказом того, що поселен­ня Галіш-Ловачка, як і Нове Клинове, населяли місцеві скотарсько-землеробські племена, які протягом останніх 250 років І тис. до н. е. переживали період значного гос­подарсько-культурного розквіту.

На поселенні виявлено 24 напівземлянкових житла і декілька господарських споруд виробничого характеру Житла були типовими для цього часу. Посередині житла споруджувалось вогнище, обкладене камінням, над яким на залізному ланцюжку з гачком на кінці висів великий бронзовий казан для приготування їжі на всю сім’ю Вздовж стін були невисокі лежанки для відпочинку У даху будинку був глиняний димохід, нижня частина якого була над вогнищем.

Господарювання здійснювалося не колом людей, зв’я­заних родинними відносинами, а територіальними гру­пами виробників, що об’єднувалися по місцю проживан ня. Це була якісно нова суспільна форма господарчого принципу, яка все більше посилювала процеси майново­го розшарування, зміцнювала приватну власність, вела до руйнування первіснообщинних відносин з їх колек­тивною власністю на основні засоби виробництва. Цей принцип господарювання спостерігається на всіх посе­леннях залізного віку і наступних періодів і особливо яскраво проявився на поселенні Галіш-Ловачка.

Серед житлових приміщень Галіш-Ловачки знаходи­мо ряд таких, що служили одночасно і майстернями, про що свідчать сліди каменеобробної, костерізної і особливо деревообробної справи. Чітко розмежовуються житла заможних землеробських сімей із скупченням на­ральників, серпів, кіс, сокир і багатого побутового на­чиння і оселі бідняків.

Особливий інтерес становить житло № 3. Це своєрідна потужна кузня з прекрасним набором провідного ко­вальського інструменту і ряду готових ковальських виробів. Тут виявлено ковальську крицю, ковадло, залізні молоти різної форми і різних розмірів, великі коваль­ські кліщі, свердло, пилка-ножовка, точильні бруски, цвяхи, а також ряд готових ковальських виробів — на­ральники, серпи, втулчасті сокири, тесла, швацький ніж, наконечники для списів, залізні браслети, кінські вуди­ла, кухонні ножі, ланцюжки для підвішування казанів, обруч від діжки і т. п. Виявлено тут чимало і побуто­вого начиння, а знайдені в житлі срібні монети вказу­ють на торгові зносини його господарів.

Велика кількість ковальських інструментів на поселен­ні вказує, що тут функціонувало принаймні ще три куз­ні. Так, на поселенні було виявлено два великих і три малих ковадла, два великі молоти і п’ять малих слюсар­них молотків, пробійник, зубила, терпуг, тиглі для лит­тя бронзи — тобто інструменти, які безпосередньо зв’я­зані з металообробкою. Така кількість спеціалізованого інструменту для поселень того часу є надзвичайно вели­кою і рідкісною. Загальна кількість залізних і бронзо­вих виробів тут досягає більше тисячі предметів (втул­часті сокири, долота, стамески, різноманітне озброєння, залізні клини для розколювання дерева, кінська збруя, культові речі, прикраси тощо). Така кількість інвентаря характерна для розвинутих городищ доби феодалізму X—XIII ст. та й то в археологічній практиці зустрічаєть­ся надзвичайно рідко. А для епохи залізного віку це явище дійсно унікальне.

Аналіз асортименту ковальських знарядь з поселення Галіш-Ловачка свідчить, що металообробна справа бу­ла забезпечена високоякісними і зрілими в технічному відношенні інструментами, а сам майстер застосовував складні й ефективні засоби обробки заліза. Висока якість ковальської продукції принесла їх виробникам славу одних з кращих ковалів карпатського басейну, їхня продукція була відома і в провінціях рабовласни­цького Риму, з виробами яких вона успішно конкурувала не тільки на ринках Подунав’я, але і по всьому північному кордону імперії.

Якщо порівняти ковальський інвентар з майстерень пізньолатенського часу Закарпаття з кращими середньоєвропейськими виробами, то виявиться, що він ідентич­ний, а в деяких випадках і вищий порівняно з продук­цією провідних центрів латену. Майстри металообробки володіли рядом технологічних прийомів для підвищення якості виробів. При виплавленні заліза вони намагалися надати йому або більшої твердості, додаючи більше вуглецю, або ж навпаки — робили його м’яким — залеж­но від призначення. Виготовлення, наприклад, фібул, залізних ланцюжків і т. п. вимагало м’якого, майже чис­того заліза з малим вмістом вуглецю, що підвищувало його ковкість і еластичність. В той же час ряд виробів вимагав особливої твердості, тому виготовлявся із залі­за з великим вмістом вуглецю, що наближало його до сталі. Це інструменти типу долот, пилок, сокир, ножів-сікачів тощо. Робочі частини цих виробів оброблялися за допомогою цементації і навуглецювання в коваль­ському горні, що надавало їм високої твердості. При куванні широко застосовувались і механічні операції — витяжка, рубка, пробивка отворів, загини, скручування, заклепування, ковальське зварювання і т. п. Поширеною була і художня ковка заліза, яка застосовувалася при виготовленні складних і витончених прикрас — брасле­тів, застібок і т. п.

Ковальські майстерні Галіш-Ловачки повністю задо­вольняли потреби краю у металевих виробах. Це засвід­чено тисячами різноманітних знахідок, починаючи від наральників і кінчаючи пластинками для реставрації глиняних горщиків. Залізні вироби цього часу вже не являли собою чогось надзвичайно коштовного, дорогого, вони стали загальнодоступними для всіх прошарків сус­пільства і широко ввійшли в усі сфери діяльності лю­дини. Асортимент виробів металообробного ремесла того часу був надзвичайно широкий. Це землеробські знаряд­дя (наральники, серпи, коси, втулчасті сокири); зна­ряддя садівництва, скотарства і промислів (ножиці, садові ножі, шила, ножі-сікачі); деревообробний інстру­мент (сокири-колуни, широколезі сокири, долота, про­сті і фігурні стамески, пилки, клини, тесла, свердла); зброя і кінське опорядження (мечі, кинджали, наконеч­ники стріл, списів і дротиків, вудила-псалії), а також інструменти для ковалів і металургів. Крім того, серед металічних виробів були ювелірні інструменти, ювелірні вироби (маленькі молотки, коромислові ваги, малі слю­сарські ковадла, фібули, браслети, поясні ланцюжки) і побутові речі (ланцюжки для підвішування казати, ка­зани, замки, кухонні ножі, бритви, кресала, вила, скоби цвяхи, костилі, обручі для дерев’яної тари, обойми.

Залізні ланцюжки...

Залізні ланцюжки…

Металургія і ковальська справа були самостійними галузями з високою організацією виробничого процесу і налагодженим масовим випуском продукції. Вони до­сягли високого рівня розвитку і цілком відокремилися від землеробства. Ковальська продукція з поселення Галіш-Ловачка забезпечувала не тільки закарпатські поселення, але й дуже віддалені землі. Про це свідчать. знайдені на поселенні нові залізні коси, які ще не були у вжитку. Вони були акуратно упаковані і перев’язані залізною платівкою, тобто приготовлені для транспорту­вання.