10 months ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Видовпй склад хребетних. Видовий склад хребетних Львів­ської області досить різноманітний. За нашими та даними інших авторів, у межах сучасної Львівщини зареєстровано таку кількість видів хребет­них за класами: риб (Разом з круглоротими) — 47, земноводних — 15 (В. І. Таращук (1959) зазначає ще один вид — очеретяну ропуху, яку ми в межах Львівщини не виявили), плазунів — 8, птахів — 199, ссавців — 71. Усього налічується 340 видів. До фауни хребетних території, яка займає верхів’я басейнів Дністра, Західного Бугу, входять західноєвропейські, східноєвропейські, гірський (аркто-альпійські), передньоазіатські, бореальні, середземноморські види, що зумовлюється роз­міщенням області на межі Західної та Східної Європи, на вододілі річко­вих систем Балтійського і Чорного морів.

З огляду на зоогеографічну характеристику Львівська область на­лежить до бореально-лісової та європейської лісостепової зон. Ці зони діляться на чотири зоогеографічні райони: 1) Українсько-Карпатський; 2) Західно-Волинський; 3) Подільський; 4) Закарпатський.

Специфічними представниками Українсько-Карпатського зоогеогра­фічного району (південна частина Львівщини) є такі види хребетних: форель струмкова (Salmo trutta m. fario), харіус (Thymallus thymallus), кумка гірська (Bombina variegata), тритони карпатський і альпійський (Triturusmontandoni, T. alpestris), саламандра плямиста (Salamandra salamandra), ящірка живородяща (Lacerta vivipara), глухар карпат­ський (Tetrao urogallus rudolfi), дятел трипалий (Picoides tridactylus), щеврик гірський (Anthus spinoletta), плиска гірська (Matacilla cinerea), дрізд білозобий (Turdus torquatus), завирушка, або тинівка аль­пійська (Prunella collaris), шишкар ялиновий (Loxia curvirostra), оляпка (Cinclus cinclus), бурозубка альпійська (Sorex alpinus), білка кар­патська (Sciurus vulgaris carpathicus), полівка мала водяна (Arvicola terrestris scherman), полівка снігова (Chionomys nivalis), ведмідь бурий (Ursus acrtos), олень карпатський (Cervus elaphus carpathicus).

Специфічними для Західно-Волинського зоогеографічного району (північна частина Львівщини) є такі види хребетних: черепаха болотяна (Emys orbicularis), тетерев (Lyrurus tetrix), рябчик (Tetrastes bonasia), лелека чорний (Ciconia nigra), турухтан (Philomachus pugnax), дупель (Capella media), горіхівка (Nucifraga caryocatactes), полівка-економка (Microtus oeconomus), лось (Alces alces).

Специфічними хребетними верхньодністровсько-бузької зоогеографіч­ної ділянки Подільського району (центральна частина Львівщини) слід вважати такі види: горлиця кільчаста (Streptopelia decaocto), бджолоїдка звичайна (Merops apiaster), дятел сірійський (Dendrocopus syria­cus), тхір степовий (Putorius eversmanni), нічниця довговуха (Myotis bechsteini), кролик дикий (Oryctolagus cuniculus), сліпак подільський (Spalax podolicus).

Ландшафтно-типологічний опис фауни хребетних та практичне зна­чення окремих видів. Описуючи фауну, ми поділяємо її за ландшафтно-екологотипологічним (біоценотичним) принципом, звертаючи увагу перед­усім на фонові види. Чисельність їх популяції може бути досить висо­кою, а тому і значення у біоценозах та економіці Львівської області цілком визначеним.

Рівнинні зооценози. Русла річок, заплави, стариці, озе­ра, заболочені луки Дністра (нижче Самбора), Західного Бугу, Верещиці заселяються видами хребетних, які утворюють водно-берего­вий комплекс фауни. Він є особливо різноманітним у теплий період року, коли тут гніздяться птахи.

У рівнинній частині верхів’я Дністра перше місце у виловах риби займає підуст (70—98%). Далі йдуть рибець, марена, вирозуб та інші. У старицях та по озерах є багато окуня, краснопірки, менше золотого карася, лина, коропа. Велика чисельність популяції підуста пояснюється тим, що він невибагливий до корму, зокрема живиться водоростями, яки­ми обростає каміння, і у споживанні їх не має конкурентів. Нереститься підуст не пізніше середини квітня і також не має конкурентів на нере­стовищах. Ці біологічні особливості підуста забезпечують інтенсивність відтворення його природних запасів (Л. К. Опалатенко, 1966). Є велика кількість хижих риб (щука, окунь, білизна), які споживають дрібну рибу (верховодка, пічкур, бички) і нерестяться у березні—травні. У гір­ших екологічних умовах перебувають такі цінні види верхньодністров­ської іхтіофауни, як марена, рибець, головень. Нерест цих риб продов­жується від середини травня до середини липня, тобто поза межами весняної заборони лову, і риба, яка йде на нерест, стає здобиччю рибалок. Зрозуміло, що запаси промислових річкових риб постійно зменшуються. За десятиріччя (1957—1967 pp.) у Львівській області щорічний вилов річкових риб не перевищував 200—300 ц. У рибоводних ставкових гос­подарствах Львівщини (Великий Любінь, Комарне, Рудники, Івано-Фран­кове та ін.) успішно розводять різні раси коропа (лускатий, рамчастий. дзеркальний, голий), срібного карася, а з 1957 р. почали вирощувати гібрид коропа з амурським сазаном.

Серед земноводних у цьому зооценозі у квітні—вересні великої чи­сельності досягають жаби озерна і ставкова, а у квітні—липні — тритон звичайний, подекуди тритон гребенястий. Практичне значення земновод­них, які знищують багато шкідливих безхребетних, зокрема комах, не потребує додаткових пояснень. У їжі тритона звичайного виявлено 67,6% шкідливих безхребетних, тритона гребенястого — 42,9%, жаби озерної — 44.4%, жаби ставкової — 47,2% (Н. А. Полушина, В. О. Кушнірук, 1962).

З плазунів у цьому зооценозі влітку найчастіше можна спостерігати вужа звичайного, який, як і всі змії, в тому числі і гадюка звичайна, є корисним; зрідка буває вуж водяний та черепаха болотяна.

У заплавах річок, на озерах і старицях чимало й птахів, найчислен­нішими з яких у Львівській області є деркач, лиска, кулик-чайка, пере­візник, бекас, мартин звичайний, крячок річковий, норець великий, кри­жень, чирок—тріскунок, лелека білий, чапля сіра, бугайчик, луні луго­вий і болотяний, сова болотяна, ворона сіра, грак, сорока, шпак, щиглик, вівсянки звичайна і очеретяна, жайворонок польовий, плиски біла і жов­та, синиця велика, кобилочка річкова, очеретянка велика, ставкова та лу­гова, камінка звичайна, чекани луговий і звичайний, ластівка берегова.

Водоплавні та болотні птахи мають особливе значення, бо є об’єк­тами спортивного полювання. Для них у межах Львівщини є значні штучні і природні водойми біля Краківця, Івано-Франкова, Рудників, Мединиці, Жидачева, Комарна, Журавна, Добротвора, Бродів, Підкаменя. Численні ліві притоки Дністра також цілком придатні для гніздування водоплавних і болотних птахів. У заплавах верхів’я Дністра, за М. К. Та­расовою (1952), одне гніздо лисухи припадало на площу 1,5—3,2 га; норця великого на 3,5—14,2 га; крижня — на 8,1—33,6 га; чирка-тріс­кунка — на 24—49,7 га. На жаль, тепер зменшується кількість не лише мисливсько-промислових птахів, а й таких корисних комахоїдних перна­тих, як кулик-чайка, деркач, очеретянки, чекани, бо зникають угіддя, що відповідають їх екологічним вимогам. Однією з причин зменшення чисельності водно-болотних птахів є нераціональна меліорація заболоче­них угідь та вирівнювання русел більшості річок Львівщини Пернаті змушені мігрувати в інші райони країни, бо тут зникають місця, сприят­ливі для гніздування і вирощування молодняка, збіднюється кормова база. Тому слід негайно вжити заходів щодо припинення надмірної мелі­орації на притоках Західного Бугу і Дністра. Це повинна взяти під свій контроль Обласна інспекція у справах охорони природи.

До типових ссавців річок та заплав у межах Львівщини належать водяні землерийки, або кутори, бурозубки звичайна і мала, нічниці став­кова і водяна, видра річкова, норка європейська, горностай, ласка, єно­товидний собака, миші мала та польова, пацюк сірий, ондатра, полівки водяна, економка та темна. Майже всі перелічені звірі мають позитивне практичне значення. Землерийки та нічниці винищують комах та інших безхребетних, серед яких є чимало небезпечних для сільського і лісового господарства. Горностай, ласка, норка — невтомні винищувачі мишовид-них гризунів, які завдають значної шкоди луківництву. Нарешті видра, норка, єнотовидний собака, ондатра належать до групи хутропромисло­вих звірів, бо мають коштовне хутро. З огляду на нечисленність, здо­бування видри у Львівській області до 1965 р. велося за ліцензіями а потім було цілком заборонене.

Ондатра у верхів’ях басейну Дністра вперше з’явилася У 1944— 1945 pp., прийшовши сюди з сусідніх районів Польщі. Вона знайшла тут сприятливі екологічні умови і почала заселювати усі придатні Для жит­тя водойми, але не досягла промислової кількості через несталлий рівень води у річках басейну верхнього Дністра та штучних ставах, яких кожної осені під час вилову риби спускають воду.

Оброблювані землі на вододілах, які засіваються різ­номанітними сільськогосподарськими культурами, займають у Львівській області понад 800 тис. га. Серед зернових основне місце посідає озима пшениця, а серед провідних технічних культур— цукровий буряк, льон-довгунець. Чималі площі зайняті картоплею. Цей своєрідний агроценоз, що виник внаслідок трудової діяльності людини, заселяють переважно синантропні тварини, види відкритих експозицій, землериї. На землях, що обробляються, із земноводних зареєстровані часничниця звичайна, ропухи звичайна і зелена, жаба трав’яна. Значення всіх цих істот в агро­ценозі позитивне. З плазунів в окультурених ландшафтах виявлені ящір­ка прудка, яка заселює пришляхові смуги орних земель, та вуж звичай­ний. Обидва види корисні.

Птахів на полях, городах, посівах багаторічних трав є досить багато, але найбільшої чисельності серед них досягають такі види: перепел зви­чайний, горлиця звичайна, боривітер звичайний, канюк звичайний, лунь польовий, сич хатній, сиворакша, одуд, галка, шпак, просянка, жайворо­нок польовий, плиска біла, щеврик польовий, сорокопуди чорнолобий і жулан, ластівки сільська і міська (літній аспект орнітофауни). Восени і взимку видовий склад птахів, що заселяють оброблювані землі, помітно змінюється. У ці пори року переважають куріпка сіра (місцями і в деякі роки), зимняк, ворона сіра, грак, сорока, щиглик, коноплянка, чечітка звичайна, горобець польовий, вівсянка звичайна, пуночка (у деякі роки), жайворонки чубатий і рогатий (інколи), сорокопуд сірий (зимовий аспект орнітофауни). Роль пернатих в агроценозі позитивна і цілком визначена. Вони є біологічним фактором, який стримує зростання чи­сельності небезпечних комах, гризунів, зменшує кількість насіння бур’я­нів. Перепели, куріпки, горлиці утилізують зерно, падалицю, є улюбле­ною здобиччю мисливців, але в зв’язку зі зменшенням чисельності по­пуляції куріпок сірих, полювання на них у Львівській області тимчасово заборонене.

Землі, які оброблюються,— типові стації деяких диких ссавців, зокре­ма крота (городи), білозубок малої і білочеревої, багатьох рукокрилих, тхора степового, ласки, лисиці звичайної, зайця сірого, мишей хатньої, малої, польової та лісової, хом’яка звичайного, полівки звичайної, слі­пака подільського. Усіх цих тварин умовно можна поділити на такі гру­пи: шкідливі для сільського господарства (усі миші, хом’як, полівка, сліпак); корисні, що знищують комах-шкідників (кріт, білозубки, руко­крилі), мишовидних гризунів (ласка, тхір, лисиця), які дають цінне хутро (лисиця, тхір), або хутро і смачне м’ясо (заєць сірий).

Аналіз заготівель шкурок двох основних хутропромислових видів Львівщини говорить про дальше зменшення природних запасів зайця сірого і про відносну стабілізацію чисельності лисиць. У зв’язку з цим є гостра необхідність припинити полювання на цих звірів принаймні на два роки. При належній охороні фауни за цей час зросте її промисло­вий потенціал (поголів’я лисиць до 8 тис, зайців до 60—65 тис. штук), що дозволить далі вести відстріл цих коштовних ссавців і здійснювати заготівлю шкурок на рівні 1961 р.

Схили балок, незалісені і залісені підвищення, пришляхові та при залізничні деревні та чагарни­кові насадження, кювети, канави характерні своєрідним зооценотичним комплексом наземних хребетних. До нього належать представ­ники відкритих (степових) і закритих (лісових) експозицій. Безпереч­но, займаючи відносно невелику площу і вклинюючись зі своєю дуже мозаїчною структурою в інші угіддя, цей зооценоз відзначається най­більшою строкатістю, мінливістю і мікрофауністичними особливостями.

Тут є часничниця звичайна, обидві ропухи, кумки (у калюжах ка­нав і кюветів), різні види жаб, часом тритони (в обводнених заглиблен­нях), трапляються такі плазуни, як ящірка прудка, мідянка. Серед птахів важко визначити типових, але у гніздовий період на відкритих міс­цях можна спостерігати жайворонків, щевриків, вівсянок, а в чагарниках і гайках — зеленяків, горобців польових, сорокопудів жулапів, славок, горихвісток, солов’їв. Пришляхові деревні смуги — типове місце масово­го гніздування сорок, а на високих деревах — граків. У зимовий час тут постійно селяться снігури, великі, голубі та інші синиці, залітають вели­кі строкаті дятли, сойки та інші лісові пернаті. З ссавців саме тут постійно перебувають кроти, їжаки, дрібні хижаки, зайці, ховрахи рябі, миші жовтогорлі і лісові, полівки звичайні. З метою акліматизації у жовтні 1967 р. з Херсонської області привезли сто кроликів диких і ви­пустили в цьому зооценозі (табл. 18).

Отже, тепер схили балок у деяких пунктах Львівської області мають специфічного мешканця — кролика дикого. Які це матиме наслідки, поки що невідомо. Є підстави думати, що в суворі, сніжні зими їм не вистача­тиме кормів, тому слід заздалегідь подумати про їх підгодівлю, а значить і про рентабельність цього експерименту.

Соснові культури різного віку належать до бідних і малопридатних для хребетних угідь, що пояснюється їхньою екологіч­ною однотипністю, поганими або задовільними кормовими і захисними показниками. Динаміка чисельності популяцій і видовий склад фауни хребетних залежить від віку соснових насаджень. У культурах віком до п’яти років фауна наближається до фауни попереднього зооценозу, але характеризується відсутністю хвостатих і водних безхвостих земновод­них, кротів, ховрахів, мінімальною кількістю мишей і полівок. Після зми­кання крон соснові насадження дають надійний захист лисицям, єнотовидним собакам, кабанам і козулям, але в цей час тут фактично не буває земноводних, плазунів, не гніздяться птахи, немає мишовидних гризунів. Дуже мало хребетних у жердняках, але після їх прочистки з 25—35-річного віку соснові насадження поступово заселюються птаха­ми. З’являються гнізда сойок, зябликів, дроздів (чорного, співочого), сови вухатої, починають будувати свої кулясті «гайна» білки, вовчки лісові. У високостовбурних сосняках постійно гніздяться лелека чорний, чапля сіра, яструби великий і малий, шуліка чорний, канюк звичайний, жовна, крук, ворона сіра, шпак та інші пернаті. Влітку на галявинах у сосняках пасуться козулі, олені плямисті, жирують зайці сірі.

Грабово-дубово-букові та інші молодняки природ­ного та штучного походження охоче заселюють різноманітні хребетні, в першу чергу птахи та ссавці. Добрі кормові (протягом усього року), цілком задовільні захисні (особливо влітку) та специфічні мікрокліма­тичні особливості цього зооцену зумовлюють велику різноманітність видів хребетних та періодичну велику чисельність окремих популяцій. Батрахофауна характеризується ропухами звичайною і зеленою, квак-шою звичайною, жабами гостромордою і трав’яною; герпетофауна — веретінницею, ящірками прудкою і живородящою, вужем звичайним, гадю­кою звичайною; авіфауна — тетеревом, вальдшнепом, зозулею звичай­ною, дрімлюгою, сорокою, костогризом, жайворонком лісовим, щевриком лісовим, усіма видами сорокопудів, вівчариками, берестянкою, славками, дроздом чорним, соловейками тощо; теріофауна — їжаком, кротом, буро­зубками малою і звичайною, тхором темним, свинею дикою, козулею, зайцем сірим, вовчком горішковим, мишами лісовою і жовтогорлою, по­лівками лісовою та підземною.

Мішані високостовбурні ліси мають найбагатшу щодо видів і досить численну (за кількістю особин) фауну наземних хребет­них- Це пояснюється різноманітними і для більшості видів оптималь­ними екологічними умовами. Добра кормова база (чергування у плодо­ношенні окремих хвойних і широколистяних порід, наявність галявин з буйним різнотрав’ям, ягідників, грибниць), чітко виявлена ярусність, яку тварини використовують для розташування своїх гнізд, мікрокліма­тичні особливості — все це задовольняє життєві вимоги найрізноманіт­ніших видів хребетних. У лісових водоймах навесні можна побачити чи­мало тритонів (гребенястих і звичайних), які після завершення періоду розмноження виходять на сушу і ховаються під гнилими стовбурами дерев, купами хмизу, у канавах під торішнім листям. У цих же водой­мах, у лісових калюжах селяться кумки звичайні (червоночереві), жаби ставкові й озерні. На узліссях мішаних лісів можна постійно спостері­гати квакш звичайних, ропух звичайних і зелених, жаб трав’яних, зрід­ка часничниць. У цьому зооценозі є усі види плазунів, крім черепахи болотяної, причому на трав’янистих галявинах у вологих місцях (Сз—Дз) найчастіше трапляються ящірки живородящі і гадюки звичайні. Орнітофауна високостовбурних мішаних лісів включає 75% видів від загальної кількості (199 видів) птахів, зареєстрованих на Львівщині. Тут тепер відсутні глухар, перепел, куріпка, пастушки (на лісових боло­тах і сирих луках влітку бувають деркачі, погоничі, пастушки), кулики, крім чорниша і вальдшнепа, мартини, норці, гусині, більшість голінастих та окремі горобині. Дуже часто трапляються лісові голуби, сови (сіра, вухата), зозуля звичайна, дрімлюга, сиворакша, одуд, дятли, особливо великий строкатий, зелений і сивий, крутиголовка, сойка, шпак, іволга, зяблик, щеврик лісовий, пищуха звичайна, повзик, усі синиці, корольки, мухоловки, вівчарики, славки, дрозди, малинівка, волове очко. Запаси борової дичини (тетерев, рябчик, вальдшнеп) підірвані, але за останні роки поступово відновлюються. Особливо помітно збільшується поголів’я тетеревів. На жаль, належний облік чисельності лісових мисливсько-про­мислових птахів поки що не ведеться. Фауна ссавців зазначеного зоо­ценозу включає більшість видів. Тут не зареєстровано перебування лише 18 видів ссавців, що становить 26% усієї теріофауни Львівщини. Висо­кої чисельності у роки масового плодоношення дуба звичайного або бука європейського досягають лісові види мишовидних гризунів, зокрема миші жовтогорлої і полівки лісової, зростає поголів’я білки звичайної (К. А. Татаринов, 1957), а навесні, якій передувала сита зима, помітно збільшується кількість малят у хижаків (куниці, тхора, лисиці) та сви­ней диких. Майже всі статевозрілі самки козуль у такі роки мають по двоє телят. У зооценозі мішаного високостовбурного рівнинного лісу завжди є багато кротів, бурозубок, вечірниць рудих, вуханів, кажанів пізніх, нетопирів та інших корисних тварин, які знищують чимало енто­мошкідників.

Кількість копитних звірів у лісових угіддях Львівщини поступово зростає у зв’язку з тим, що полювання на кабана і козулю тепер дозво­ляється лише за спеціальними платними ліцензіями, які видаються Обласним управлінням лісового господарства і лісозаготівель.

Зараз у Львівській області загальна площа мисливських угідь дорів­нює 1978,6 тис. га і з кожних 100 гектарів площі середній вихід м’яса дичини за рік становить лише 4 кга середня вартість здобутої хутро­вини досягає тільки 2 крб. 32 коп. (Б. О. Галака, Б. Д. Крайнев, 1968), що дуже мало. Тому доцільно створити декілька лісомисливських госпо­дарств на базі Бродівського, Буського, Сокальського, Рава-Руського лісгоспзагів.

Гірські зооценози. Гірські річки, потоки, їх заплави, заболочені луки відзначаються відносно стабільним складом фау­ни хребетних, чим істотно відрізняються від зооценозу річок рівнин та їх заплав. Природно, що весняно-літній аспект фауни суттєво відмінний від пізньоосінньо-зимового. Серед риб на гірських ділянках карпатських річок типовими є форелі струмкова і райдужна, харіус та деякі інші. Чисельність їх невелика, і вони тимчасово перебувають під охороною. Земноводні характеризуються своєрідними гірськими видами. Це — сала­мандра плямиста, тритони карпатський і гірський (альпійський), кумка гірська (жовточерева). До авіафауни цього зооценозу належать оляпка і плиска гірська, а з ссавців лише тут можна зустріти бурозубку аль­пійську і кутору малу. На заболочених карпатських прирічкових луках фоновим видом є полівка темна.

Ділянки, що оброблюються і використовуються для виро­щування сільськогосподарських рослин у Карпатах, зокрема в Сколівських Бескидах, мають лише одного типового представника хребетних — малу водяну полівку, яку місцеве населення називає повх. Морфолого-біологічні особливості цього гризуна, його шкідлива діяльність у горах описані у наших попередніх працях (К. А. Татаринов, 1956, 1961).

Лісосіки та заростаючі поруби (до змикання крон) у Карпатах не мають специфічних хребетних, але тут взимку постійно збираються козулі й олені, восени у малинниках живляться ведмеді бурі, вовчки горішкові, рябчики, дрозди білозобі тощо. Протягом усього року в цьому зооценозі перебуває волове очко (часто гніздиться у «валках» — купах гілок, які збираються і складаються рядами після рубки лісу). Тут же роблять гнізда деякі вівчарики і славки, щеврики лісові.

Мішані високостовбурні гірські ліси відзначаються присутністю таких особливих видів хребетних, як саламандра плямиста, лелека чорний, беркут, пугач, сова довгохвоста, дятел зелений, дрізд білозобий, завирушка лісова, кіт лісовий, олень звичайний карпатський, зубр (реакліматизується на річці Бутивлі у Коростівському лісництві Сколівського лісгоспзагу), вовчок сірий, полівка підземна. Цей зооценоз має досить різноманітні екологічні особливості, а тому включає майже всі види карпатських наземних хребетних.

Ялицево-смерекові високостовбурні ліси, при­полонинні зарості зеленої вільхи, ялівцю належать до бідного зооценозу з огляду як на якісний, так і на кількісний склад фауни хребетних. Найхарактернішими видами тут є глухар, жовна, дятел трипалий, горіхівка, снігур, шишкар смерековий (ялиновий), синиця чорна, корольки жовтоголовий і червоноголовий, ведмідь бурий, рись, білка карпатська.

Субальпійські луки — полонини — характеризуються надзвичайно бідним зооценозом. В умовах гірсько-карпатських районів Львівської області в ньому до типових хребетних належать тільки щев­рик гірський і мала водяна полівка, але в теплий період року тут можна спостерігати чимало інших видів. Взимку він здається цілком «мертвим», бо умови існування тут дуже суворі. Наземні хребетні субальпійського поясу Карпат утворюють чотири основні групи мешканців (К. А. Тата­ринов, Д. В. Владишевський, 1960) — високогірних луків; сланців (криво­лісся); узлісь приполонинних лісів; тваринницьких ферм та житлових будівель.

Поширення представників кожної з цих груп змінюються так: типові нечисленні види хребетних полонин у зв’язку зі збільшенням площі високогірних пасовищ розширюються і загальна чисельність їх неухильно зростає; хребетні аборигени криволісся майже не поширюються і кіль­кість їх приблизно стабільна; тварини узлісь зберігають свою видову сталість, але поступові заміни прабучин смереково-ялицевими насаджен­нями викликають збільшення чисельності тайгових форм; хребетні тва­ринницьких ферм представлені: а) синантропними видами, б) видами, що активно освоюють цю стацію. Представники обох цих груп неухильно розширюють свій «мікроареал», і чисельність їх популяцій росте.

На нашу думку, протягом найближчих років формування фауни хребетних Львівської області перебуватиме у прямій залежності від нев­пинного розширення окультуреного ландшафту, сільських населених пунктів, скорочення заболочених ділянок, створення штучних паркових і лісових насаджень, максимального розорювання земельних площ, збіль­шення території міст, створення нових виробничих підприємств, збіль­шення кількості будинків відпочинку тощо. Іншими словами, розширю­ватиметься вплив людини на природу. Саме тому за відсутності заходів щодо повсякденної і обгрунтованої охорони фауни хребетних вона не­одмінно якісно збідніє, але ті види, які вже пристосувались до окуль­туреного (географічного) ландшафту, навіть при мінімальній охороні і правильному регулюванні інтенсивності здобування (норми користуван­ня) можуть мати досить сталу і високу чисельність. Щоб зберегти сучас­ний видовий асортимент хребетних тварин, слід негайно створити абсо­лютні заповідники, резервати, незаймані площі первинних ландшафтів. У такий спосіб зберігається аборигенна фауна в інших країнах, так повинна охоронятись вона і у Львівській області.