3 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

Описані раніше геологічні формації перекриті майже суцільним плащем молодших утворень, які за часом їх формування дослідники об’єднують під загальною назвою четвертинних, або антропогенових, відкладів. Потужність цих най­молодших у геологічному розумінні утворень неоднакова і змінюється по території області в межах 0—48 м.

Четвертинні відклади Ровенщини відзначаються надзвичайною строкатістю; во­ни представлені різноманітними комплексами осадових порід від глинистих та алев­ритових до середньо-, а місцями і крупноуламкозих нагромаджень. Різноманітність відкладів антропогену спонукає до детальнішого ознайомлення з цими відкладами саме за особливостями їх генезису. Проте слід зауважити, що четвертинний комп­лекс області вивчений ще недостатньо, у зв’язку з чим наведені тут дані не претен­дують на вичерпність.

Протягом усієї антропогенової історії на території Ровенської області досить чітко виділялися два особливих за напрямком і інтенсивністю розвитку структурно-геоморфслогічних регіони — південний (Волино-Подільський) і північний (Полісь­кий). Особливості історії цих великих природних регіонів позначилися на характері четвертинних відкладів (рис. 9).

Схематична карта антропогенових відкладів Рівненської області...

Схематична карта антропогенових відкладів Рівненської області…

Волино-Подільська височина. Найбільш поширеними утвореннями ранніх етапів антропогену тут є алювіальні та озерно-алювіальні відклади, представлені глинами ї суглинками з прошарками тонко- і дрібнозернистих пісків, косошаруватими крупнозернистими пісками з гравієм та галькою. Загальна потужність цих відкладів не перевищує 4—5 м.

На південному заході області (у басейні Стиру) окремими свердловинами вияв­лено товщі різноманітних пісків, супісків та глин, а часом і галечників, які нерівно­мірною товщею з частими перервами перекривають корінні породи (крейду) і підсти­лають потужну товщу лесових порід. Літологія та особливості залягання цих від­кладів дають змогу (за аналогією з сусідніми територіями Львівської та Волин­ської областей) висловити припущення про їх водно-льодовикове походження, тобто вважати їх залишками окського флювіогляціального комплексу.

Серед четвертинних відкладів Волинської височини найбільш розвинуті лесовидні породи, представлені здебільшого лесовидними суглинками, які місцями (по вер­тикалі і за простяганням) переходять у крупнопилуватий справжній лес.

На думку В. Д. Ласкарєва та П. А. Тутковського, леси і лесовидні суглинки Волино-Поділля утворилися субаеральним шляхом. Проте П. А. Тутковський (1912) відзначав у північній частині Волинської височини особливий — озерний — тип лесу. Він вважав, що одразу ж після відступу льодовика (тобто на початку післяльодови­кової епохи) на північних околицях теперішньої височини існували непроточні озера, які з часом зникли як під впливом загальної сухості клімату, так і в зв’язку з наг­ромадженням у водоймах принесених вітром пилуватих часточок майбутнього озер­ного лесу.

Дослідженнями І Л. Соколовського (1958) доведено, що серед лесових порід Волино-Поділля найбільш поширені елювіально-делювіальні, водно-льодовикові та алювіальні леси. Елювіально-делювіальні типи лесових порід збереглися на ділянках, які не покривалися талими льодовиковими водами (Повчанська височина, Мізоцький кряж тощо). Водно-льодовикові лесові породи на території Ровеь.ської області поширені значно менше, ніж у сусідній Волині, проте шаруваті лесовидні суглинки, серед яких іноді трапляються прошарки дрібнозернистих пісків, нерідко утворюють цоколь лесової товщі у басейнах Ікви, Пляшівки, на західних схилах Дубнівської височини. Ці лесові породи за особливостями їх будови та за умовами залягання цілком можуть бути віднесені до водно-льодовикового типу. Алювіальні леси, як правило, утворюють верхню частину товщ у тих місцях, де ці товщі збагачені гли­нистим матеріалом. Такий тип лесових порід поширений на річкових терасах по всій південній Ровенщині.

Загальна потужність лесового комплексу в Ровенській області коливається у досить широких межах — від 1 м до 11—15 м, а в окремих місцях досягає 30 м.

Слід зауважити, що роботи щодо розчленування лесової товщі Волинської висо­чини ще не завершені, тому ці утворення доцільно відносити до нерозчленованих се­редньо-верхньочетвертинних відкладів.

В епоху максимального (дніпровського) зледеніння у Волино-Подільській части­ні області не тільки виникли нижні шари комплексу лесових порід, а й поширились нові горизонти водно-льодовикових відкладів. Вони здебільшого збереглися на пони­жених ділянках південно-західної частини території, по яких, очевидно, стікали талі льодовикові води. Зокрема, ці відклади, представлені жовтими та жовто-сірими піс­ками (рідше — суглинками) від дрібнозернистих до крупнозернистих, поширені на Острозькій та Кременецько-Дубнівській низовинах. Водно-льодовикові відклади дніп­ровського зледеніння далі на захід від описуваної території (у басейнах Липи, Чор­ногузки) нерідко виходять на поверхню, досить різко контрастуючи з поширеними тут породами лесового комплексу (рис. 10).

Флювіогляціальні піски з еоловими формами, закріплені культурою сосни...

Флювіогляціальні піски з еоловими формами, закріплені культурою сосни…

Залягають водно-льодовикові відклади здебільшого на розмитій поверхні дочет­вертинних (переважно крейдяних) порід і мають порівняно невелику потужність (0,3—0,5 м). Проте літологічна подібність водно-льодовикових відкладів середньо-та пізньоплейстоценового зледенінь не дозволяє більш-менш надійно розмежувати цю товщу за віковими ознаками. Очевидно, ці утворення доцільно віднести до не­розчленованої товщі середнього та пізнього антропогену.

Більш надійним буде датування середнім антропогеном залишків озерних від­кладів, як; представлені тонкошаруватими темно-сірими і сірими суглинками, часом глинами та мулистими пісками. Такі відклади виявлено на невеликих ділянках у ба­сейні Горині (поблизу сіл Деражне, Шпанів, Горбаків, Користь тощо). їх потужність досягає 2—5 м. Разом з тим на півдні та південному заході області досить поширені значні товщі дрібнозернистих пісків, серед яких часом трапляються прошарки суглин­ків або крупнсзернистих пісків з гравієм та галькою. Ці товщі залягають безпосеред­ньо на розмитій поверхні дочетвертинних порід і є залишками нерозчленованих (середньоверхньоплейстоценових) відкладів озерно-гляціального та алювіального походження. Поширення озерних відкладів у середньоплейстоценовому комплексі височинної ділянки Ровенської області в цілому узгоджується з палеогеографічною обстановкою того часу, коли біля краю максимального дніпровського льодовика ут­ворювалася низка перигляціальних озер.

Алювіальні відклади нижнього антропогену збереглися на Волинській височині вузькими і перерваними смугами вздовж долин Горині та Стиру, утворюючи основу третьої надзаплавної тераси. Представлені вони товщею жовто-сірих кварцевих піс­ків, здебільшого дрібнозернистих, з лінзами та прошарками суглинків або крупнозер­нистих піщаних відкладів. Потужність товщі середньоплейстоценового алювію коливає­ться від 0,5 м (села Мощаниця, Могиляни) до 5—5,5 м (села Гоща, Гориньград). Середньо- і верхньоплейстоценові відклади Волинської височини, крім згаданих вище верхніх шарів лесовидних порід, представлені алювіальними та озерно-алювіальними відкладами першої та другої надзаплавних терас Горині, Случі, Стиру, Ікви та інших водних артерій.

Потужні (до 5—20 м) товщі алювіальних жовто-сірих дрібно- і середньозер­нистих пісків, які лежать безпосередньо на розмитій поверхні крейди, вкривають дру­гу надзаплавну терасу і нерідко переходять у озерно-алювіальні відклади того ж ча­су. Вони представлені здебільшого суглинками сірих відтінків, часом мулуватими, біля підошви сильно піскуватими. Слід зауважити, що взаємне розташування алю­віальних та нерозчленованпх озерно-алювіальних відкладів у межах другої надзаплав­ної тераси неоднакове: здебільшого ці відклади змінюються за простяганням, але нерідко алювіальний комплекс підстилається озерно-алювіальними відкладами (села Бугрин та Тучин на Горині, села Тараканів га Торговиця на Ікві та інші).

Алювіальні відклади першої надзаплавної тераси розвинені в межах річкових долин, які перетинають Волинську височину майже всюди. Представлені вони сірими, жовто-сірими дрібно- і середньозернистими пісками, часто підстеленими алювіальним комплексом другої надзаплавної тераси. В окремих місцях на першій надзаплавній терасі трапляються відклади пізньоаитропогенових озер, виявлені жовто-сірими та жовтими шаруватими суглинками. Проте вони настільки складно переплітаються з типовими косошаруватими відкладами річкового алювію, що розмежувати їх прак­тично неможливо, у зв’язку з чим доцільно виділяти окремий комплекс пізньо­антропогенових алювіальних та озерно-алювіальних утворень. Найбільш поширені такі відклади на першій надзаплавній терасі Горині, де вони досягають потужності 4—6 м (на ділянці Тучин—Дроздів, поблизу с. Могиляни), а також поблизу с. Хрін­ники (долина Стиру). Тут їх потужність досягає 10 м і навіть більше.

Полісся. Ранньоантропогенові відклади Поліської частини Ровенської області вивчені ще дуже мало, що значною мірою є наслідком недостатньої обгрунтованості нижньої межі антропогену. У зв’язку з цим до антропогену нерідко відносять від­клади більш ранніх геологічних епох, а іноді безпідставно переносять нижню його ме­жу вище, не враховуючи досить різноманітні комплекси післякрейдяних відкладів. На нашу думку, найбільш доцільно виділити комплекс пліоцен-ранньоантропогенових порід, до яких належать виявлені подекуди на заході області палеонтологічно німі поклади глин, дуже подібні до описаних П. А. Тутковським гончарних глин поблизу Луцька та Ківерців. До цього комплексу слід віднести також більш поширені озерно-алювіальні відклади, які вкривають досить значні площі на півдні Полісся і перехо­дять у згадані вище озерно-алювіальні відклади раннього антропогену на Волинській височині. Косошаруваті піщані алювіальні та озерно-алювіальні відклади антропо­гену в Поліській частині області збереглися значно краще, ніж на півдні. Це наво­дить на думку про те, що в ранньому антропогені південна частина області підіймала­ся більш інтенсивно, а продукти руйнування виносилися ріками в прилеглі ділянки південного Полісся, де в той час було багато озер (можливо, що вони утворилися лід час окського зледеніння).

Найбільш поширені ранньоантропогеиові озерно-алювіальні відклади на правому березі Горині, на ділянці Костопіль-Межирічі, та на захід від лінії Липно—Гута— Сварині.

До раннього антропогену слід віднести і поширені в центральних та північних частинах Ровенського Полісся (зокрема, в Костопільському, Володимирецькому, Сар­ненському районах) голубувато-сірі суглинки і глини з прошарками та лінзами тонкозернистих пісків. Потужність цих відкладів коливається у досить широких межах — 1—20 м. За аналогією з сусідніми територіями Волинської області, очевидно, можна пов’язувати утворення цієї товщі суглинків з перевідкладанням морен­ного та флювіогляціального матеріалу окського зледеніння. Проте остаточне визна­чення генезису них відкладів ще потребує спеціального дослідження.

Інших відкладів, які свідчили б про особливості формування території Полісся у ранньому антропогені, у межах Ровенськоі області не виявлено.

Серелньоантропогенові відклади представлені досить широким комплексом по­рід, переважна більшість яких пов’язана з діяльністю максимального (дніпровського) зледеніння. Передльодовикові флювіогляціальні відклади, які складаються переваж­но з шаруватих безвалунних пісків та суглинків, збереглися майже по всій території області. Вони займають низини між крейдяними горбами, утвореними дольодовико­вою ерозією. Південна межа цих пісків збігається з північною межею поширення ле­сових порід. На півночі безвалунні піщані товщі зникають під відкладами льодовика і утворюють, за образним висловом П. А. Тутковського, «п’єдестали морен», проте досить часто трапляються і виходи цих товщ безпосередньо на поверхню (у багатьох місцях у Сарненському, Володимирецькому, Костопільському районах).

Петрографічний склад передльодовикових флювіогляціальних відкладів серед­нього антропогену відзначається строкатістю: однорідні тонкозернисті суглинки, плас­тичні у вологому стані, переважно світло-брунчтного, жовтуватого або бурого кольо­ру чергуються і по глибині і за простяганням з такими ж однорідними сипучими піс­ками світло-жовтого, жовто-сірого або сірого кольору. У них нерідко трапляються досить значні (до 3 мм у діаметрі) зернята кварцу, проте зовсім немає валунів, характерних для власне льодовикових моренних утворень.

Моренні відклади представлені тут здебільшого жовто-бурими, червонуватими та брунатними суглинками, насиченими уламками кременю, галькою пісковиків та гра­нітів. Інсді це валунні червоно-бурі та бурі глини з численними лінзами жовто-бурих різнозернистих пісків. У цілому моренні відклади на території Ровенської області ут­ворені внаслідок нагромадження основної (донної) морени дніпровського льодовика, яка залягає або на лередльодовикових флювіогляціальних відкладах, або безпосе­редньо на розмитій поверхні дочетвертинних (здебільшого крейдяних) порід. Пере­криваються ці відклади післяльодовиковими флювіогляціальними пісками і нерідко виходять на поверхню, утворюючи своєрідні валунні смуги (Сарненський, Володими­рецький, Дубровицький райони). У межах поширення основної морени потужність льодовикових відкладів порівняно незначна і в середньому коливається від 0,5 м до 4—5 м. Моренний комплекс зберігся лише на межиріччях, а в річкових долинах він повністю розмитий, що зумовлює своєрідний плямистий (острівний) характер просторового розміщення цих відкладів по території області.

Але найбільшої потужності моренні відклади досягають у межах чітко зафіксо­ваної у рельєфі кінцево-моренної смуги, відомої під назвою Любомль-Столинського (Волинського) моренного пасма, залишки якої збереглися поблизу смт Володими-рець, сіл Рафалівка, Бережниця, Дубровиця. Тут товща моренних відкладів здебіль­шого теж представлена валунними суглинками, глинами та пісками, подібними до описаних вище відкладів основної морени, і досягає 20 м, а місцями 23—25 м.

Повсюдно поширені на території Полісся післяльодовикові флювіогляціальні від­клади, представлені значною (до 15—18 м) товщею жовтих, жовто-сірих, зеленуватих та голубувато-сірих пісків, іноді з включенням дрібної гальки та гравію, з незначни­ми прошарками суглинків. Залягають ці породи стратиграфічно вище моренних від­кладів, іноді навіть перекривають їх (північний захід Костопільського району, захід Сарненського району), проте здебільшого — безпосередньо на дочетвертинних породах. Разом з тим літологічна подібність післяльодовикових середньоантропогенових та пізньоантропогенових флювіогляціальних відкладів, відсутність будь-яких пале­онтологічних характеристик не дозволяють хоча б більш-менш надійно розчленувати цю товщу за віком утворення окремих її шарів. У зв’язку з цим описані піщані відклади доцільно відносити до нерозчленованих порід середньопізньоантропогено­вого віку.

У південно-східній частині області, вздовж краю лесового плато, виявлено до­сить значні товіці (від 1,4 до 10—15 м, шаруватих глин, важких суглинків з прошар­ками різнокольорових пісків, які підстилаються крейдою або відкладами нижнього кембрію і перекриті флювіогляціальними пісками та озерно-алювіальними відкладами другої надзаплавної тераси. По простяганню ці товщі переходять у згадані вище озерно-алювіальні відклади середнього антропогену на півночі Волинської височини. їх, очевидно, теж можна розглядати як утворення замкнутих водойм (озер), що ви­никали у прильодовиковій зоні.

Пізньоантропогенові відклади на Поліссі представлені переважно алювіальними (рідко озерно-алювіальними) комплексами першої надзаплавної тераси Горині, Слу­чі, Стиру та інших річок. Алювій складається здебільшого з сірих, жовтувато-сірих дрібнозернистих пісків з численними прошарками жовто-сірих та сірих супісків та суглинків і залягає переважно на розмитій поверхні палеогенових або верхньо­крейдяних відкладів. Потужність цих відкладів швидко зростає в міру просування по долинах річок, у загальному напрямку на північ. Якщо поблизу Дюксина на Горині алювіальна товща першої надзаплавної тераси не перевищує 1,5—1,7 м, то вже на ділянці Степань—Корост вона досягає 25 м, а біля с. Удрицька навіть 30-метрова свердловина не пройшла цих відкладів.

Сучасні (голоценові) відклади. Голоценові відклади на території Ровенської області представлені головним чином алювіальними утвореннями річкових заплав та русел річок і балок, еоловими відкладами та сучасними болотними і озерними комплексами (рис. 11).

Осушена алювіальна рівнина - заплава р. Іква...

Осушена алювіальна рівнина – заплава р. Іква…

Сучасні алювіальні відклади поширені на досить значній площі, суцільно вкри­вають широкі річкові заплави та днища балок. Залягають вони здебільшого на ко­рінних дочетвертинних породах, але нерідко підстелені відкладами раннього, серед­нього або пізнього плейстоцену. Представлені ці відклади переважно дрібно- та середньозернистими пісками здебільшого сірого, бурого або жовтуватого кольору. Серед пісків нерідко трапляються прошарки та лінзи сірих і бурих сильнопіскува­тих суглинків або глин. Потужність алювіальних відкладів на заплавах річкових долин Горині, Случі, Стиру становить у середньому 2—5 м, проте в цілому помітне збільшення потужності цих порід у напрямку на північ, де на окремих ділянках заплав Стиру і Горині товща сучасного алюаію досягає 10—15 м, а іноді й 23,5 м (поблизу с. Степань). Загалом у напрямку на північ помітне і зменшення оптималь­них розмірів уламків, з яких складені ці породи, що легко пояснюється орографіч­ними особливостями території. Найбільш грубі фракції сучасного алювію поширені на днищах балок, які перетинають підняті ділянки Волинської височини, а також у річкових заплавах у тих місцях, де відкриваються гирла балок.

У поліській частині області серед сучасних геологічних процесів разом з річ­ковою акумуляцією значиу роль відіграє і діяльність вітру. Створений вітром своє­рідний еоловий рельєф можна вважати панівним у північній частині Ровенського Полісся.

Еолові підклади представлені жовто-сірими та світло-жовтими перевіяними піс­ками (здебільшого дрібнозернистими), які формуються у вигляді окремих горбів та гряд висотою до 5—8 м, а часом і більше. Еолові відклади найбільш поширені на зандровій рівнині поблизу Володимирця, Зарічного, північніше Дубровиці (с. Золо­те), на лівому березі Стиру (села Перекалля, Борове), по обох берегах Стубли, на першій надзаплавній терасі Горині (села Бережниця, Тутовичі, Бечаль), на межи­річчі Случ—Горинь та в інших місцевостях.

Як показують наші дослідження, поблизу Удрицька, Бережниці, Яблуньки та в інших місцях еолові відклади залягають безпосередньо на більш давніх (пере­важно на флювіогляціальних, іноді на моренних та алювіальних) комплексах, які відіграють роль своєрідного «фундаменту» у будові піщаних горбів та пасм. Здебіль­шого такий фундамент повністю пов’язується з навколишніми породами. Іноді ж його поверхня розміщена значно вище, ніж поверхня відповідних за віком і за походженням інших порід. Очевидно, еолові процеси відіграють значну роль у «кон­сервуванні» первинного рельєфу і сприяють палеогеографічним реконструкціям.

Сучасні болотні та озерні відклади трапляються по всій території Ровенщини. Проте якщо на півдні їх поширення обмежується досить вузькими смугами річкових заплав, то у північній частині області ці відклади є як на річкових терасах, так і в межах зандровоі рівнини на межиріччях. Здебільшого вони представлені авто­хтонними торфами переважно бурого і темно-бурого кольору з тим чи іншим рівнем мінералізації. Торфи залягають на флювіогляціальних та алювіальних відкладах. Нерідко сучасні болотні та озерні утворення представлені голубувато-сірим (іноді темно-сірим і бурим) мулом або суглинками такого ж кольору з численними лінзами та прошарками пісків. Потужність сучасних болотних та озерних утворень, як пра­вило, досить незначна (до 1,5—2 м), проте в окремих районах (болота Морочне, Гало та ін.) шар торфів досягає 5—9 м. Торфові запаси Ровенщини ще повністю не освоєні.

Антропогенові відклади Ровенщини мають велике значення для народного гос­подарства області, постачаючи йому різноманітні будівельні матеріали, сировину для місцевого гончарного виробництва, дешеве паливо та добрива для полів. Ці відклади є материнськими породами, від характеру яких прямо залежать властивості (і на­самперед родючість) зформованих на них грунтів. Аналіз антропогенових відкладів, вивчення їх зміни у просторі та в часі має також велике науково-теоретичне значен­ня, оскільки дозволяє простежити основні етапи розвитку сучасного рельєфу області та визначити (а часом і прогнозувати) сучасні геологічні процеси, що особливо цікаво в умовах масового наступу на поліські болота з метою перетворення їх у родючі лани.