Vertebrate fauna of Rivne region

ВИДОВИЙ СКЛАД ХРЕБЕТНИХ

У межах Ровенської області зареєстровано 303 види хребетних, у тому числі: круглоротих і риб — 33, земноводних — 11, плазунів — 7, гніздових та зимуючих птахів — 186, ссавців — 66 (К. А. Татаринов, 1973).

Порівняно з фауною хребетних сусідньої Волинської області фауна хребетних Ровенщини відзначається відсутністю річкового вугра (Anguilla anguilla), очеретяної ропухи (Bufo calamita), мідянки (Coronella austriaca). Але тут більше, ніж у Во­линській області, видів птахів та ссавців, зокрема, є строкатий кам’яний дрізд (Моn­ticola saxatilis), сірійський дятел (Dendrocopos syriacus), мала біла чапля (Egretta garzetta), бджолоїдка (Merops apiaster), садовий вовчок (Eliomys querinus), чорний пацюк (Rattus rattus).

Круглороті Ровенської області представлені лише річковою, або українською, міногою; риби — родинами лососевих, щукових, коропових, в’юнових, сомових, амей­урових, тріскових, колючкових, окуневих, бичкових; земноводні — родинами сала­мандрових, круглоязикових, часничницевих, ропухових, квакшевих, жаб’ячих; плазу­ни — родинами наземних черепах, веретінницевих, ящіркових, вужевих, гадюкових; птахи — родинами тетеревиних, фазанових, голубиних, пастушкових, сивкових, мар­тинових, норцевих, качиних, лелекових, чаплевих, соколиних, яструбиних, справжніх сов, зозулевих, дрімлюгових, сиворакшевих, одудових, серпокрильцевих, дятлових, воронових, шпакових, іволгових, в’юркових, ткачикових, вівсянкових, жайворонкових, плискових, пищухових, повзикових, синицевих, королькових, сорокопудових, омелю­хових, мухоловкових, славкових, дроздових, завирушкових, кропивникових, ластів­кових; звірі — родинами їжакових, кротових, землерийкових, підковоносих, гладконосих, куницевих, ведмежих, собачих, котячих, вепрячих, оленячих, полорогих, зай­цевих, білячих, вовчкових, бобрових, мишиних, хом’якових, полівкових, нутрієвих.

ГЕНЕЗИС ФАУНИ ТА ЗООГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Викопні, неогенова та антропогенова, фауни хребетних Ровенської об­ласті вивчені ще не досить добре. Вони включають усі сучасні класи, але найкраще опрацьовано матеріал про кайнозойських ссавців та птахів і значно гірше — про плазунів, земноьодних та риб. З неогенових звірів у околицях Острога виявлено зуб гребенезубого мастодонта (Mastodon borsoni), а поблизу Мізоча — хребці неве­ликого китоподібного (Cetaceo). З антропогенових (плейстоцен—голоценових) ссав­ців в населених пунктах Ровно, Дубно, Липа, Білобережжя, Любанівка, Мирогоща, Солонів, Черниця, Здолбунів, Новомалин, Білашів, Вільгори, Воскодави, Городок, Сарни, Стрільськ, Березне, Моквин, Степань, Ремчиці, Дубровиця, Висоцьк неодноразово знаходили кістки мамонта (Mammathus primigenius), тура (Bos primigenius), свійського бика (Bos taurus), сайгака (Sajga tatarica), північного оленя (Rangi­fera tarandus), звичайного оленя (Cervus elaphus), європейської козулі (Capreolus capreolus), лося (Alces alces), кабана (Sus scrofa), волохатого носорога (Coelodon­ta antiquitatis), первісного коня (Equus equus), дикого коня (Equus tarpan), свій­ського коня (Equus caballus), вовка (Canus lupus), лисиці (Vulpes vulpes), річкової видри (Lutra lutra), зайця (Lepus sp.), білки (Sciurus vulgaris), бобра (Castor fiber), польової миші (Apodemus agrarius), водяної полівки (Arvicola terrestris), полівки-економки (Microtus oeconomus), звичайної полівки (Microtus arvalis), підземної полівки (Microtus subterraneus), звичайного крота (Talpa europaca), звичайної бу­розубки (Sorex araneus). Фауна викопних птахів плейстоцену та голоцену Ровен­ської області включає 23 види та роди, зокрема: глухаря (Tetrao urogallus), тете­рева (Lyrurus tetrix), білу куріпку (Lagopus lagopus), свійську курку (Sallus do­mestica), свійського індика (Meleagris, domestic), припутня (Columba palumbus), великого кроншнепа (Numenius arguatus) та середнього кроншнепа (Numenius pha­copus), вальдшнепа (Scolopax rusticola), лиску (Fulica atra), погонича (Porzana porzana), крижня (Anas platyrhyncha), нерозеня (Anas penelopa), сіру качку (Anas strepera), чирка-свистунка (Anas crecca), чирка-тріскунка (Anas querquedula), ши­роконіску (Anas clypeata), чернь (Nyroca sp.), свійську гуску (Anser domestcus), бугайчика (Ixobrychus minutus), руду чаплю (Ardea purpurea), великого підорлика (Aquila clanga), сільську ластівку (Hirundorustica).

Викопна орніто- та теріофауна Ровенщини дає змогу висловити вірогідне при­пущення відносно праландшафтів цієї частини України, що має значення для ро­зуміння тих змін, які, починаючи з раннього палеоліту, відбуваються під дією антропогенних факторів. 50% згаданих вище викопних птахів та звірів екологічно були пов’язані з прибережними біотопами, до 20% вищих антропогенових хребет­них — з лісовими угіддями, а понад 30% — це типові мешканці лісостепу, і лише сайгак є степовим парнокопитним. Знахідка кісток сайгака у плейстоценових від­кладах с. Липа Дубнівського району свідчить про те, що цей вид, як і північний олень, у ранньому палеоліті робив переходи на значні відстані: сайгаки у кінці літа пересувались з півдня на північ (зі степової зони Причорномор’я у Західно-Поділь­ський лісостеп з кращими кормовими умовами), а північні олені у кінці осені мігрували з північних районів (з тайги і лісотундри) на південь (Українське Поліс­ся, Поділля та Передкарпаття).

Зі співвідношення видів викопних птахів та звірів видно, що в середині ан­тропогену територія сучасної Ровенської області була південною околицею природної бореальної зони.

У зв’язку з цим слід зупинитись на типових представниках плейстоценової теріофауни — мамонтах, кістки яких на Західному Поліссі трапляються рідше, ніж в однакових за віком відкладах Поділля і Передкарпаття та східних регіонів УРСР. Ця обставина свідчить про те, що мамонти в широкому розумінні були лісостеповими тваринами і численість їх популяцій на заході сучасної України зменшувалась з півдня (лісостепова зона) на північ (лісова зона). Отже, протягом пліоцену та усього антропогену в межах території, яку ми розглядаємо, домінували лісові та частково лісостепові рослинні угруповання з типовою бореально-лісостеповою фау­ною хребетних. Рештки її збереглися на Ровенщині до наших днів За останні десятиріччя фауна збагатилась рядом типових синантропних, акліматизованих та реакліматизованих видів риб, птахів та ссавців (сиг, рипус, судак, сріблястий карась, карликовий сомик, кільчаста горлиця, канареєчний в’юрок, сірійський дятел, річковий бобер, ондатра, єнотовидний собака, плямистий олень, зубр та інші).

За своїм сучасним зоогеографічним положенням Ровенська область належить до бореально-лісової зоогеографічної зони поліського зоогеографічного округу за­хідно-волинського зоогеографічного району.

ОГЛЯД ФАУНИ ХРЕБЕТНИХ ПО ЛАНДШАФТНИХ ЗОНАХ ТА РОЛЬ ОКРЕМИХ ВИДІВ У ТИПОВИХ ЗООЦЕНОЗАХ

Площа сучасної Ровенщини поділяється на дві природні зони: По­ліську рівнину на півночі та Волино-Подільську височину на півдні. У цих зонах ми виділяємо чотири типові зооценози: водойм та річкових заплав; мішаних з домінуванням сосни та берези лісів поліських районів; дубово-мішаних гаїв південних районів; оброблюваних земель (орні поля, городи, суходільні сінокоси).

Вирішальну роль у природних та окультурених біогеценозах (екосистемах) відіграють фонові види, популяції яких відзначаються підвищеною екологічною ва­лентністю, високою щільністю та життєвістю. Усе це зумовлює значну біомасу попу­ляцій того чи іншого фонового виду хребетних, а отже, і його домінуюче значення у біогеоценозі та конкретне прикладне застосування.

1. Зооценози водойм та річкових заплав. На території Ровенської області головними водними артеріями є Горинь та Случ з численними притоками. У заплавах рік трапляються невеликі озера, стариці, які заросли макрогідрофільною рослинністю. Усі ці водойми та заплави річок заселені напівводними, водно-боло­тяними видами, а також хребетними-убіквістами. Цей водно-береговий зооценоз особливо багатий на різні види у теплу пору року, коли спостерігається максималь­на активність у амфібій, рептилій, птахів, ссавців. Отже, найбагатший на види наземних хребетних весняно-літній аспект фауни водойм та річкових заплав, а най-бідніший — протягом пізньої осені та взимку.

Риби річок, стариць та озер, ставів Ровенщини представлені десятьма роди­нами, з яких найбільше видів налічується у родині коропових. До неї належать плітка, ялець, головень, в’язь, звичайний гольян, краснопірка, вівсянка, лин, звичай­ний пічкур, верховодка, густера, лящ, золотий та сріблястий карасі, різні раси коропа та деякі інші. Поодинокі види риб належать до родин щукових, в’юнових, сомових, тріскових, окуневих. Проте промислові вилови риб сітями у дозволені строки здій­снюються лише у нижніх течіях Горині та Случі, та й вони мають місцеве значення. В усіх інших водоймах дозволено лише вудження — спортивне рибальство для задоволення виключно особистих потреб у межах діючого законодавства.

Для збагачення місцевої прісноводної іхтіофауни новими цінними представни­ками у водоймах Ровенської області проводять акліматизацію окремих видів лосо­севих, судака, білого амура, товстолобика та інших перспективних промислових риб. У ставках успішно розводять лускатого, рамчастого, дзеркального коропів, з кож­ним роком збільшуючи валовий вилов цієї цінної риби. На Ровенщині є усі перед­умови для оптимізації риборозведення та рибоводства, але для цього слід уникати вирівнювання русел малих річок, як це зробили з Іквою біля. Дубно, боротися з забрудненням рік стічними промисловими та побутовими водами, з браконьєрством і встановити нові правила вилову риби за розмірами. У водних зооценозах вилов риби за характером дії на ту чи іншу популяцію виду, у тому числі і на хижих риб, є анало­гом впливу хижаків на риб’яче поголів’я, причому найбільшої шкоди зазнає молодь. Отже, якщо у природних водних зооценозах Ровенщини популяція виду (наприклад, вівсянки, пічкура, верховодки) пристосована до великого і постійного пресу з боку хижаків, то вона легко компенсує вилучення частки поголів’я внаслідок промислу і чисельність цих дрібних риб залишається високою. Навпаки, якщо статевозрілій популяції хижаки майже не загрожують (наприклад, судакові), то надмірний промисел різко скорочує чисельність стада, яке не встигає поповнювати частку, вилучену промислом. Саме тому в природних водних зооценозах Ровенської області вилов цінної риби слід чітко регламентувати, причому для кожного виду промис­лових риб — краснопірки, ляща, густери, головня, в’язя, карася та ін. — необхідно визначити певну норму вилову, яку можна було б регулювати залежно від кон­кретних умов того чи іншого періоду.

Із земноводних у зооценозах водойм та річкових заплав у теплий період року значної щільності популяцій досягають озерні та ставкові жаби, червоночереві кумки, а навесні, в час ікрометання, — трав’яні та гостроморді жаби, звичайні ропухи, звичайні та гребенясті тритони. Усе це фонові види амфібій, і їх позитивна роль у зооценозі цілком визначена.

До плазунів зооценозів водойм та річкових заплав Ровенської області нале­жать прудка та живородяща ящірки, болотяна черепаха, звичайний та водяний ву­жі, звичайна гадюка. Усі перелічені види рептилій тепер загалом нечисленні, але серед них у зазначених біоценозах найчастіше спостерігаються обидва види ящірок, болотяна черепаха, звичайний вуж. Щільність болотяних черепах на старицях та озерах у заплаві Горині висока, приблизно п’ять—шість особин на 1 га акваторії. Чимало їх на невеличкій лісовій річці в урочищі Піпло коло с. Балашівка Берез-нівського району. Розмножуються черепахи яйцями, які відкладають у ґрунтову ямку, риючи її задніми кінцівками. Час відкладання яєць на Волинському Поліс­сі — кінець травня—червень. У вересні—на початку жовтня болотяні черепахи закопуються у м’який вологий грунт берегів або ховаються у мул на дні водойм. Навесні з’являються у кінці березня. Живляться тваринною їжею, часом напада­ють на підранків мисливських птахів — пастушків, лисок, водяних курочок, різ­них куликів, чирків тощо. Вважаються санітарами водойм.

Пташине населення заплав та річок Ровенщини навесні та влітку вражає різ­номанітністю, а подекуди і численністю окремих популяцій. Зрозуміло, що в цьому зооценозі концентруються усі водно-бологяні пернаті — пастушки, журавлі, кули­ки, мартини, гагари, норці, гусині, голінасті, окремі денні хижі птахи та сови, одуди, певні види горобиних. До фонових видів птахів водно-болотяно-лучного орнітоло­гічного комплексу належать: деркач, водяна курочка, лиска, кулик-чайка, великий уліт, фіфі, бекас, великий веретенник, травник, крижень, чирок-тріскунок, білий лелека, сіра чапля, бугайчик, звичайний мартин, річковий крячок, одуд, сіра ворона, польо­вий горобець, очеретяна вівсянка, польовий жайворонок, біла та жовта плиски, велика очеретянка, луговий чекан, берегова ластівка та інші.

Чисельність окремих видів птахів висока. Так, у липні 1971 р. на заплавних луках Случі поблизу с. Любиковичі Сарненського району на 1 км² припадало до 30 деркачів і близько 40 бекасів, а на 1 га акваторії (заплавні озера) — 20—25 ли­сок, 10—15 водяних курочок. Значної щільності досягають чайки. У весняний пе­ріод на 1 км² припадає до 16 гніздових пар. Заслуговує на увагу спорадичне перебування сірих журавлів на болоті в урочищі Чорний Бон поблизу с. Моквин Кос­топільського району, але з кожним роком цих великих птахів стає чимраз менше. Уже в серпні 1973 р. ми їх там не виявили.

Катастрофічно зменшилась на Ровенщині щільність популяції білого лелеки, що пов’язано з заміною солом’яних стріх бляшаними дахами. Гнізда лелек зни­щуються в процесі перебудови старих хат, стодол, стаєнь тощо. Тому слід споруд­жувати спеціальні дерев’яні козли на бляшаних та шиферних дахах, як це практи­кується у селах Вінницької області.

Для збереження високого мисливського потенціалу водно-болотяних птахів — основного виду пернатої дичини — на Ровенщині слід створити державні мисливські господарства в Сарненському, Рокитнівському та Володимирецькому районах, які могли б стати своєрідними орнітологічними резерватами, звідки промислові птахи розселюватимуться по суміжних угіддях. Треба відмовитись від розорювання при­бережних земельних площ, де ще збереглася буйна лучна рослинність. Це сприятиме збереженню оптимальних гніздових стацій для майже усіх куликів, качок, дерка­чів та безлічі корисних співочих птахів (жайворонків, щевриків, плисок, вівсянок). Необхідно також припинити водну ерозію грунтів заплав, яка починається там, де розорюють луки по високих берегах.

Теріофауна зооценозів водойм та їх заплав порівняно з орнітофауною бідна. До її складу входять амфібіотичні види ссавців, зокрема: водяна кутора, видра річкова, європейська норка, річковий бобер, ондатра, водяна полівка, полівка-еко­номка. Цей біотоп заселюють також ссавці суміжних зооценозів — орних земель та мішаних різновікових лісів: мала та звичайна бурозубки, кріт, водяна нічниця, ласка, горностай, єнотовидний собака, мала та польова миші, звичайний пацюк, темна та звичайна полівки, лось та інші.

Докладніше слід описати поширення бобрів у Ровенській області. У 1933— 1934 pp. у колишньому Суському лісництві на р. Борковій (притока Горині) було засноване боброве господарство «Бобровник». Сюди з Познані завезли сім канад­ських бобрів (Castor canadensis). З часом звірі розмножились і у 1938 р. їх було близько 20. У роки війни більшість бобрів була знищена, а велика посуха 1946 р-призвела до того, що в 1950 р. їх залишилось лише кілька особин. У 1953 р. у ра­йоні цього поселення спіймано двох бобрів для Воронезького бобрового заповідника. У 1957 р. при обстеженні р. Борковій бобрів на ній не знайдено. Отже, можна вва­жати, що з 1957 р. бобри зникли з території Ровенської області (рис. 25).

Бобри на Поліссі…

У 1964—1965 pp. на Ровенщину з району затоплення Київської ГЕС було заве­зено 63 річкових бобри (Castor fiber), яких випустили в таких пунктах: 1) 27 осо­бин на р. Льва в межах Сехівського лісництва Рокитнівського району; 2) 18 екзем­плярів у гирло р. Бобер, що впадає у Случ; 3) 18 голів в урочище Піпло Соснів­ського лісництва Березнівського району. Бобри прижились, поголів’я їх поступово зростає. Звірі здебільшого селяться на невеликих лісових річках або тихих заводях середніх рік. Поблизу с. Висоцьк Дубровицького району влітку 1967 р. бобер вирив нору серед верболозів на піщаному березі Горині, що не типово у межах Ровен­щини, бо більшість нір розташована у низьких глинистих берегах, майже під самою поверхнею. Зрідка бобри будують «хатки» та «греблі», проривають канали, що спо­стерігається в урочищах Піпло, Бобрівська Рудня та р. Льва. Глибини водойм, заселених цим великим гризуном, у Ровенській області досягають 0,3—1,5 м і більше, а ширина коливається у межах від 1—1,5 м до 27 м. В урочищі Піпло бобри збуду­вали канал шириною 0,35 м, глибиною 0,75 м, довжиною 150 м, а їх «лази» тягнуться від нір або «хаток» на 150 м. Живлення цих тварин за сезонами у Ровенській області не відрізняється від їх живлення у Волинській та Житомирській областях. Конкретних матеріалів щодо розмноження бобрів на заході УРСР ще немає. В уро­чищі Піпло 22. IX 1966 р. ми спостерігали за бобром-цьогорічкою, який підпливав на відстань до 2 м. Товарні якості хутра поліських бобрів високі, особливо цінять­ся темнозабарвлені бобри, яких переваж­но і відловлюють браконьєри.

Ондатра поширена на усіх водоймах області, але інтенсивний промисел цього гризуна спричинився до повсюдного скоро­чення популяції. У Ровенській області, як і на всьому заході України, ондатри часом ведуть безводне життя, живляться незви­чайними для них кормами. Перехід до такого способу існування викликаний не­постійним гідрорежимом ставів, каналів, осушенням заболочених ділянок. 17 та 19. IX 1966 р. ондатри були здобуті у центрі с. Смига Дубнівського району, у жовтні 1967 р. — на околиці смт. Бе­резне, а у лютому 1970 р. — на вул. Ком­сомольській у Ровно.

В популяції ондатр, яка займає те­риторію області, шкурки доброї товарної якості; ось чому тепер цей гризун — цін­ний об’єкт промислу. Довжина тіла звір­ків — 256—410 мм, причому найбільші особини зареєстровані саме на Ровенщині. їх вага досягає 1300—1600 г. У кормовий раціон ондатр входить кілька десятків видів макрогідрофільних рослин, зокрема лепешняк, рогіз, комиш, очерет, рдести, стрілолист, осоки, водяна гречка тощо. Якщо цих рослин немає, то ондатра переходить на живлення іншими. У Ровенській області на ставах, де лепешняка мало, основний об’єкт живлення цих гризунів — їжача го­лівка та болотяний ситник. У межах області є широкі можливості інтенсифікації он­датрівниптва, що дозволить збільшити кількість коштовної хутрової сировини та сприятиме більш раціональному використанню акваторій. Слід впроваджувати ком­плексне розведення ондатри і свійських качок (з розрахунку 100 качок на 1 га водного дзеркала), риб-фітофагів.

Зооценози водойм та заплав Ровенщини відносно бідні на специфічних напів­водних ссавців, а точу з метою їх збагачення доцільно здійснити акліматизацію російської хохулі (Desmana moschata), особливо якщо врахувати майже цілковиту відсутність на цій території амфібіотичних хижаків — норки та видри. Цей захід також сприятиме більш оптимальному використанню водойм, які у Ровенській області займають значку площу.

2. Зооценози мішаних сосново-березових лісів. У Костопіль­ському, Березнівському, Рокитнівському, Сарненському та інших північних районах Ровенщини на лїсопокритих площах домінують сосново-березові штучні та природні насадження різного віку і повноти. Цей фітоценоз має бідну фауну хребетних, що зумовлюється його однотипністю, низькими кормовими та захисними властивостями. Видовий склад фауни та щільність окремих популяцій помітно змінюються залежно від віку та складу деревостанів, періоду року. Отже, треба враховувати вікові та сезонні аспекти тваринного населення.

Сосново-березові та соснові культури віком до 10 років у весняно-літній час заселені зеленою та звичайною ропухами, квакшами, нечисленними живородящими та прудкими ящірками, рідкісними тут веретінницями, звичайними вужами та га­дюками. Гніздова авіфауна цього зооценозу представлена тетеревом, болотяною совою, дрімлюгою, лісовим щевриком, звичайною вівсянкою, юлою, інколи славками та вівчариками. Крім того, тут годуються рябчики, зяблики, зеленяки, мухоловки, жу-лани, польові горобці, синиці та чимало пернатих, які гніздяться у насадженнях старших класів віку.

Теріофауну соснових монокультур першого класу віку утворюють малі та зви­чайні бурозубки, русаки, лісові та звичайні полівки, жовтогорлі та лісові миші, лисиці, ласки, горностаї, європейські козулі. Піано восени та взимку в цих насаджен­нях трапляються тетереви, сороки, снігурі, щиглики, вівсянки, великі синиці, боло­тяні гаїчки, зайці-русаки, козулі, лосі.

Після змикання крон сосново-березові та соснові насадження дають надійний захист лисицям, єнотовидним собакам, кабанам та козулям, але в цей час тут фак­тично не буває земноводних, плазунів, не гніздяться птахи, відсутні мишовидні гризуни. Дуже мало хребетних у жердняках. Після прочистки в 25—30-річному віці сосново-березові насадження поступово заселюються пернатими. З’являються гнізда сойок, зябликів, дроздів (чорного, співочого), вухатої сови. Починають споруджува­ти «гайна» звичайні білки, лісові вовчки. Часом у білячих гніздах селяться лісові куниці. Земноводних мало, але часом трапляються трав’яна жаба та звичайна ро­пуха, на вересових галявинах усюди є живородящі ящірки та веретінниці.

У соснових лісах 50—60-річного віку розвивається підлісок з ліщини, черем­шини, різних верб, чорної бузини, з’являються зарості ожини. Екологічні умови стають більш різнорідними, а тому фауна хребетних набуває значної видової різно­манітності. Зростає щільність тваринного населення, насамперед дятлів, синиць, пов­зиків, мишовидних гризунів. У цих лісах на Ровенщині трапляються гнізда круків, канюків, великого і малого яструбів, сірих чапель, білих та чорних лелек та інших середніх і великих птахів. Дупла в соснах заселюють звичайні шпаки, строкаті ве­ликі дятли, крутиголовки, повзики, великі синиці. На галявинах, вкритих злаками та бобовими травами, улітку жирують козулі та русаки.

Особливий інтерес становить знахідка в цьому зооценозові садового вовчка — рідкісного представника теріофауни УРСР. 2. IX 1965 р. та 25. V 1966 р. трьох садо­вих вовчків було здобуто в основному лісі коло с. Глинне Рокитнівського району. 28. VI 1967 р. у лісі на березі р. Ствиги поблизу с. Хміль того самого району злов­лено ще три особини. Стацією цих гризунів у районі с. Глинне був вологий міша­ний ліс з заростями багна та моху, який межував з густозарослою лісосікою. Коло с. Хміль вовчків здобували у сосновому лісі в уголовині, зарослій крушиною, оси­кою та березою. Пониззя переходило у підвищення, вкрите вересом та чорницею. До 1965 р. вірогідних відомостей про поширення садового вовчка (Eliomys quercinus) на заході УРСР не було, а тому згадані вище матеріали П. Е. Макарчук (1973) мають значну фауністичну цінність.

Останнім часом у сосново-березових мішаних різновікових лісах північних ра­йонів Ровенськоі області невпинно зростає щільність поголів’я лосів. За нашими спостереженнями, їх середня щільність — дві—три особини на 1000 га. Досить чітко виявлені сезонні особливості стаціонарного розміщення: взимку та навесні лосі три­маються у розріджених заростях верболозів по знижених місцях, серед масивів сос­ново-березових лісів; улітку та восени — у молодих культурах сосни, до яких при­лягають осико-вільхові виділи з крутинами верболозів. Кожне стадо (чотири-п’ять голів) має окрему територію, по якій проходять жирувальні траси. Парування — у вересні, на одного самця припадає не менше двох самок. Помітної шкоди лісо­вому господарству Ровенщини лось поки що не завдає, але треба старанно слідку­вати за динамікою поголів’я, не допускаючи його збільшення. Слід проводити регу­лярний відстріл лосів за ліцензіями.

3. Зооценози дубово-соснових лісів. Характерна особливість фауністичного комплексу хребетних даного біогеоценозу — велика різноманітність видового складу птахів, що виразно помітно в теплий період року. Щільність окре­мих популяцій пернатих дуже висока, а відповідно до цього визначається і роль птахів для лісового господарства. У дубово-соснових лісах є досить багато мишо­видних гризунів, з якими трофічно пов’язані хижі звірі та птахи. При збільшенні щільності популяцій лісових полівок, жовтогорлих та інколи польових мишей коре­лятивно зростає кількість лісових куниць, ласок, темних тхорів, лисиць. У 1964— 1973pp.на Ровенщині невпинно зростало поголів’я диких свиней, європейських ко­зуль, трохи більше стало зубрів у Клеванському державному мисливському госпо­дарстві. Проте тут висока смертність цих звірів, що в основному є наслідком поганого догляду та браконьєрства.

Дубово-соснові ліси Ровенщини відзначаються високою кормністю в урожайні роки. На 1 га припадає 5000 кг жолудів, до 2000 кг ліщинових горіхів, до 20 кг насіння берези та граба, до 1000 кг суниці, малини, чорниці, понад 100 кг грибів. На кожному листку дуба в середньому буває 26—28 дрібних комах та павукоподіб­них, на листку ліщини — до 20, на листках граба і берези — до 15. Під корою сосни на 1 м² припадає близько 4000 жуків та личинок короїдів. Протягом року 1 га дубово-мішаного лісу дає 4 т листя, 2 т коріння, 1 т трав’янистих рослин, 5 т деревини. На 1 га лісу на Ровенщині налічується понад 250 млн. різноманітних без­хребетних.

Зрозуміло, що багатство та різноманітність кормів, зручні місця для норіння, гніздування, денного відпочинку, переховування — усе це задовольняє екологічні вимоги найрізноманітніших хребетних.

Земноводні зазначеного зооценозу представлені трав’яною та гостромордою жа­бами, квашею, або деревною жабою, червоночерєвою кумкою, звичайною та зеле­ною ропухами. У водоймах протягом квітня—травня трапляються гребенясті та зви­чайні тритони. Особливо багато трав’яних і гостромордих жаб навесні в лісових невеликих водоймах у період відкладання ікри. У цей час згаданими вище земно­водними живляться білі лелеки, крижні, річкові качки, сірі чаплі, темні тхори, бор­суки, лисиці, пацюки, звичайні вужі та чимало інших хребетних. Таким чином, у ланцюгах живлення у березні—травні вони відіграють важливу роль, що зумовлює їх загальнобіологічне значення у зооценозі дубово-соснових різновікових лісів. По­зитивне значення у цьому біогеоценозі мають ропухи. Живляться вони жужелицями, довгоносиками, листогризами, мурашками, багатоніжками, справжніми мухами, гу­сеницями різних метеликів.

У дубово-соснових лісах Ровенщини є всі види плазунів (крім болотяної чере­пахи), причому на трав’янистих галявинах у вологих місцях найчастіше трапляються живородящі ящірки та звичайні гадюки. Чисельність прудких ящірок у весняно-літ­ню пору майже постійна. Аналіз живлення прудкої ящірки свідчить про її ко­рисність.

Авіфауна дубово-соснових лісів Ровенської області порівняно з авіфауною інших зооценозів найбагатша на види, які становлять 82% загальної кількості (186 видів). З рідкісних птахів тут подекуди трапляються сірий журавель, скопа, осоїд, змієїд, беркут, орлан-білохвіст, пугач. До масових видів належать різнома­нітні горобині, дятли, а в літній період — одуди, зозулі, голубині, сиворакші. За­лежно від пори року види-домінанти помітно змінюються: взимку в цьому біогеоце­нозі превалюють великі синиці, болотяні гаїчки, довгохвості синиці, чижі, звичайні вівсянки, повзики, підкоришники, великі строкаті дятли, сойки та деякі інші; на­весні переважають зяблики, чорні дрозди, співочі дрозди, вівчарики-ковалики, віль­шанки та чимало інших; улітку — звичайні шпаки, жулани, зозулі, звичайні гор­лиці, іволги, зеленяки, славки чорноголовки, пересмішки тощо; восени домінують ті ж види, що й узимку.

До промислових птахів Ровенщини належать тетереви, рябчики, вальдшнепи (припутень та синяк). Тетерев найщільніше заселює чагарникові луки, які межують з вільшняками. При найвищій щільності тетеревів (наприклад, в деяких угіддях Кос­топільського району) їх загальна біомаса становить менше 500 кг на 1000 га. Це дуже низька чисельність, яку слід підвищити у кілька разів. Отже, промислові ре­сурси тетеревиних можуть бути досить високими. За таких умов цілком доцільне планове промислове використання цього виду борової дичини.

Тетерев — один з видів пернатих Ровенщини, який поступово «всмоктується» в окультурнений ландшафт. Аналогічне явище спостерігається у суміжних областях— Волинській, Житомирській та Львівській.

Запаси рябчика та вальдшнепа у дубово-мішаних лісах Ровенщини мінімальні, а тому слід дбати про підвищення чисельності популяцій цих лісових пернатих. Мета — досягнення оптимальної кількості на 1000 га відповідних угідь.

Як уже зазначалось, до групи домінуючих птахів у теплий період року нале­жать різні дроздові. Такі дрозди, як горобинник, або чикотень, омелюх (деряба) співочий та чорний у гніздовий період винищують лісових жуків — хрущів, вусачів, довгоносиків, листоїдів. Під час перельотів навесні та восени в їх раціоні перева­жають шкідники сільськогосподарських культур: клопи-черепашки, дорослі жуки-ковалики, чорнотілки, листоїди, довгоносики. Клопи-черепашки на зиму забираються у лісову підстилку і стають недосяжними для багатьох комахоїдних пернатих. Дроз­ди, риючись в опалому листі, вишукують і поїдають цих комах. Малинівки, або вільшанки, у гніздовий період поїдають шкідників дерев та плодоягідних культур. Під час перельоту вони знищують клопів-черепашок і жуків, небезпечних для зла­ків, картоплі, городніх та просапних культур. На Волино-Поділлі з 78 видів комах, які входять до складу весняно-осіннього аспекту живлення малинівки, 44 види на­лежить до шкідників сільського господарства.

Фауна звірів дубово-мішаних різновікових лісів Ровенщини дуже різноманітна і включає 66 видів. Дубові виділи старших класів віку, які ще збереглись в Дубнів­ському, Острозькому, Корецькому та інших південних районах, мають велику кіль­кість місць, зручних для заселення рукокрилими, чисельність яких досить висока. Фоновий вид кажанів — руда вечірниця. 22. VI 1962 р. поблизу с. Голуби Дубнівського району скупчення цих рукокрилих виялено у дуплі вільхи на березі р. Лють­ма. У сховищі знайдено самок, які мали по двоє малят. Молоді звірки були вкриті рідкою шерстю, деякі з них тримались окремо, а більшість висіла на грудях у са­мок. Цей факт свідчить про те, що молодь рудих вечірниць з’являється найчастіше у другій половині червня. Крім вечірниць, фауна рукокрилих Ровенщини характери­зується присутністю великої, водяної, ставкової, вусатої нічниць, вуханя, європей­ського широковуха, малого та лісового нетопирів, двоколірного лилика, пізнього кажана та північного кажанка. Там, де в лісовому масиві або поблизу від нього є колонія летючих мишей, кількість шкідливих комах, які активні в сутінках та вночі, мінімальна.

До масових видів комахоїдних звірків належать два види бурозубих землери­йок — мала та звичайна. Ці види активні протягом усього року і у зооценозі дубо­во-мішаного різновікового лісу досягають високої щільності. Звичайна бурозубка при середній чисельності 100—150 особин на 1 галісу знищує протягом року 4,5—5,0 ц комах, з яких близько 60% — шкідники дерев. Не менш корисний їжак, чисельність якого в дубових деревостанах досить висока. Це ж стосується і крота.

Гризуни описаного біогеоценозу представлені білкою, вовчками (сірим, лісовим, горішниковим), лісовою, жовтогорлою та польовою мишами, підземною та лісовими полівками, а зайцеподібні — русаком. Тут є усі види хижаків, про яких згадувалось при розгляді фауни попередніх біогеоценозів. Серед хижаків трапляються цінні хутро-промислові звірі. До важливих промислових тварин належать також європей­ська козуля та дика свиня, проте їх мисливський потенціал у Ровенській області ще дуже низький. Його можна значно підвищити, про що свідчить досвід ведення мис­ливського господарства у Чехословаччині. У цій країні є 12 млн. га мисливських угідь, які дають щорічно близько 8 млн. кг м’яса, тобто 66 кг з кожних 100 га.

4. Зооценози оброблюваних земель (орні поля, городи, суходільні сінокоси). Ці агроценози є наслідком господарської діяльності людини і в наш час у Ровенській області займають 722,1 тис. га, зокрема: зернові — 305,5 тис. га, тех­нічні — 67,9 тис. га, картопля та овочево-баштанні — 95,8 тис. га, кормові культури 153 тис. га. За післявоєнні роки в області осушено 142,4 тис. га земель, з них у сіль­ському господарстві використовується 78,5 тис. га. Таким чином, площі оброблюва­них земель у Ровенській області продовжують зростати, що є закономірним явищем. У агроценозах сформувався специфічний комплекс фауни хребетних, який характе­ризується присутністю значної кількості типових синантропних видів.

На землях, які обробляються, з амфібій зареєстрована часничниця звичайна, зелена та звичайна ропухи, трав’яна жаба. Роль усіх цих тварин у агроценозі по­зитивна. З плазунів в окультурених ландшафтах виявлено ящірку прудку, яка за­селює шляхові смуги і необроблювані ділянки земель, та вуж звичайний. Ці реп­тилії корисні.

Птахів на полях, городах, багаторічних травах, суходільних сінокосах досить багато. Найвищої щільності досягають такі види: перепел, звичайна горлиця, звичай­ний боривітер, канюк, польовий лунь, хатній сич, сиворакша, одуд, галка, шпак, про­сянка, польовий жайворонок, біла плиска, польовий щеврик, чорнолобий сорокопуд та жулан, сільська та міська ластівки (літній склад авіфауни). Восени та взимку видовий склад птахів, які заселюють цей зооценоз, помітно змінюється. У ці пори року переважають сіра куріпка, зимняк, сіра ворона, грак, сорока, щиглик, коноп­лянка, звичайна чечітка, польовий горобець, звичайна вівсянка, пуночка (спорадично у деякі роки), інколи рюм та посмітюха, сірий сорокопуд (зимовий склад орнітофауни). Роль пернатих в агроценозі позитивна і цілком окреслена: це надійний біологічний фактор, який стримує зростання чисельності комах — шкідників, мишо­видних гризунів, зменшує кількість бур’янів.

На оброблюваних землях постійно трапляються кріт, мала та білочерева біло­зубки, чимало рукокрилих, темний тхір, горностай, ласка, лисиця, заєць-русак, хатня, мала, польова та лісова миші, звичайний хом’як, звичайна полівка. Усіх цих ссавців умовно можна поділити на такі групи: шкідливі для сільського господарства (різні види полівок, мишей, хом’як); корисні, які знищують комах-шкідників (кріт, біло­зубки, рукокрилі), мишовидних гризунів (горностай, ласка, тхір, кам’яна куниця, лисиця), з цінним хутром (лисиця, тхір, куниця), або хутром і смачним м’ясом (заєць-русак) .

Щоб зберегти сучасний видовий склад хребетних Ровенської області, слід ство­рити абсолютні заповідники, заказники, зоологічні резервати, треба регламентувати промисел мисливських тварин та постійно впроваджувати найновіші біотехнічні за­ходи. Для успішної фауноохоронної роботи необхідно активізувати діяльність сек­цій охорони фауни обласного, міських та районних відділень Українського това­риства охорони природи, вести усіма існуючими методами роз’яснювальну роботу серед населення про корисну роль хребетних, їх охорону, посилити боротьбу з про­явами браконьєрства.

• ← Soils of Rivne region
• Natural complexes and landscape areas of Rivne region →