10 months ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ

У попередніх розділах було охарактеризовано окремі компоненти природного середовища Ровенської області: її геологічну будову, рельєф, підземні і поверхневі води, клімат і рослинність, тваринний світ і грунти. Проте усі ці ком­поненти природи існують не ізольовано один від одного, а утворюють, як доведено географами, закономірно побудовані системи, або природні територіальні комплекси (ПТК), утворюючи певні природні єдності, які існують і розвива­ються як єдине ціле. Для практиків важливо знати їх будову, динаміку та геогра­фічне поширення, оскільки господарська діяльність (обробка земель і меліорація, видобування корисних копалин і лісівництво, будівництво доріг і електростанцій тощо) впливає не на окремий компонент природи, а на весь природний комплекс, який під її впливом змінюється, причому не завжди в кращий бік. Ось чому необ­хідно мати певні наукові уявлення про природні комплекси кожної території, на якій відбувається господарська діяльність людини.

Розрізняють декілька ступенів природних комплексів. Найменший за площею і найпростіший за своєю будовою називають географічною або ландшафтною фа­цією. Це такий природно-територіальний комплекс, в якому зберігаються однакові літологія поверхневих порід, елемент рельєфу, мікроклімат, одна ґрунтова відміна та один біоценоз. Прикладами фацій можуть бути дно невеликого потічка або бал­ки, нижня або верхня частина схилу балки тощо.

Більш складний за будовою і більший за площею природний комплекс нази­вають урочищем. Воно являє собою територіальне сполучення фацій, які утво­рилися на єдиній за генезисом і віком опуклій або увігнутій формі рельєфу і від­значаються однотипним режимом тепла і зволоження, ґрунтових відмін і біоценозів. Прикладами ландшафтних урочищ можуть бути балки, яри, окремі горби, плоскі, опуклі або увігнуті міжрічкові ділянки тощо.

Ще складнішими природно-територіальними комплексами є ландшафтні (географічні) місцевості. Це поєднані системи урочищ, які утворилися на спільному за походженням комплексі форм рельєфу з однаковою літологічною осно­вою. До них в умовах Ровенської області належать заплави більшості річок та їх надзаплавні тераси, хвилясті межиріччя з близьким заляганням крейдяних порід, плоскі заболочені межиріччя з глибоким заляганням крейдяних порід, системи піща­них дюн тощо.

Перелічені природні територіальні комплекси — фації, урочища і місцевості— часто повторюються на тій чи іншій території, створюючи її певний загальний ви­гляд і надаючи їй помітних рис оригінальності, відмінності. Наприклад, моренні гор­би та невеликі, але глибокі озера в районі Володимирця створюють природний тери­торіальний комплекс цілком іншого вигляду і будови, ніж поблизу Зарічного. І в пер­шому, і в другому районах є і болота, і горби, і озера, і ліси, проте ці райони помітно відрізняються внаслідок того, що в них різні співвідношення площ боліт, горбів, інший характер озер, тобто інше співвідношення фацій, урочищ та місцево­стей. У сучасній фізичній географії такі природні територіальні комплекси, які від­значаються будовою, мають індивідуальний вигляд, прийнято називати географіч­ними або природними ландшафтами. Кожний природний ландшафт складаєть­ся з багатьох фацій, урочищ і місцевостей. їх називають морфологічними частинами ландшафту. По-різному поєднуючись на цій території, вони на­дають ландшафтові певного індивідуального вигляду.

З огляду на обсяг роботи ми не можемо характеризувати окремі фації і уро­чища, поширені на території області, тому основну увагу зосередимо на описі геогра­фічних місцевостей і ландшафтів (природних районів), які займають досить значні пло­щі і відзначаються приблизно однотипним характером господарського використання. При цьому ми не будемо намагатися описати кожну окрему географічну місцевість, а згрупуємо їх у певні види за спільними ознаками. Поширення географічних місце­востей і деяких найбільш характерних урочищ на території Ровенської області відо­бражено на рис. 26.

Схематична карта ландшафтних місцевостей Рівненської області...

Схематична карта ландшафтних місцевостей Рівненської області…

  1. Місцевості болотних заплав поширені в долинах майже всіх невеликих річок Ровенського Полісся: Веселухи, Річиці, Стубли, Чакви, Льви, Ствиги та дрібніших. Частково заболочені заплави і великих рік Ровенщини (Прип’яті, Горині, Случі, Стару).

Заболочені заплави поширені в малих ріках саме тому, що тут дуже утрудне­ний русловий стік у зв’язку з малими похилами русел і швидким їх заростанням. У більших рік заболочені переважно притерасні частини заплав, де поширені старо­річчя — покинуті в процесі меандрування ріки частини русла.

Меліорувати заболочені заплави треба дуже обережно, оскільки вони є основ­ними регуляторами стоку поліських річок і відіграють велику роль в існуванні бо­лотної і водоплавної птиці. Отже, меліорацію заболочених заплав слід вести на основі глибокого вивчення їх водно-фізичного режиму з урахуванням інтересів охо­рони природи і зв’язків цих заплав з прилеглими до них межиріччями.

  1. Місцевості лучних заплав характерні для великих рік Ровенського Полісся — Горині, Случі і Стиру, тобто для тих, які відзначаються задовільним природним дренажем завдяки більшій швидкості течій. Але лучні заплави трапляються невеликими урочищами і на дрібних ріках.

Панівні урочища місцевостей лучних заплав представлені в основному справж­німи, злаково-різнотравними луками, які займають центральні і більш підвищені їх частини. Урочища справжніх лучних заплав завжди чергуються з урочищами торф’я­нистих заплав, а подекуди і з торфовищами.

Місцевості лучних заплав потенціально високопродуктивні, але вимагають ди­ференційованої меліорації двосторонньої дії, а також інших культурно-технічних заходів.

  1. Місцевості верхових міжрічкових боліт дуже характерні для болотних ланд­шафтів Ровенського Полісся. Ровенська область займає перше місце на Україні за площею верхових (сфагнових) боліт, площа яких перевищує 30 тис. га. Тут трапля­ються справжні болотні ландшафти, такі, наприклад, як болото Морочне.

Місцевості верхових (сфагнових) болотних ландшафтів досить одноманітні за своєю морфологічною структурою; серед них переважають соснові сфагнові болота з низькобонітетною сосною і дуже зрідженим підліском з крушини ламкої, лози попелястої тощо. Трапляються також, переважно в понижених урочищах, березові та чагарникові болота. Меліорувати верхові міжрічкові болота треба дуже обереж­но, щоб уникнути їх пересушення, внаслідок чого вони можуть втратити водорегу-люючу здатність.

  1. Місцевості низинних міжрічкових боліт займають набагато більші площі, ніж верхові болота. Особливо значні території покриті ними на північному сході об­ласті, в басейні Стубли (болото Крем’яне).

Ці місцевості складніші за своєю структурою, ніж верхові болота, тому що до їх складу входять різні види трав’яних боліт (високотравні, осокові, трав’яно-мохові), лісові (березові, чорновільхові, чагарникові), а подекуди і верхові та част­ково заболочені луки і масиви борових пісків.

Велика строкатість місцевостей низинних міжрічкових боліт значно утруднює їх меліорацію, оскільки вимагає диференційованого підходу.

  1. Місцевості піщаних (борових) масивів являють собою рештки флювіогля­ціальних терас, відкладених талими льодовиковими зодами. Піски, з яких утворені ці тераси, були пізніше значною мірою перевіяні вітрами, внаслідок чого ці піщані масиви набули еолових форм (дюни, зокрема параболічні, кучугури тощо). Піщані масиви вкриті переважно сосновими борами, сухими на вершинах дюн, а в між-дюнних пониженнях — свіжими та вологими. Борові тераси (сухі місцеположення серед великих заболочених місцевостей) здавна заселювались, унаслідок чого соснові ліси поступово винищувались, і вітри розвіювали піски. Отже, одним з основних заходів щодо збереження борових терас повинно стати закріплення пісків залісен­ням та залуженням. Хоча грунти цих місцевостей — дернові супіщані, дерново-слабопідзолисті, дерново-прихованопідзолісті тощо — малородючі, але за допомогою відповідних агрикультурних заходів їх стан можна поліпшити. В умовах переваж­ного поширення боліт і заболочених лук ці місцевості придатні для поселень, доріг тощо.
  2. Місцевості межиріч на палеогенових пісках займають найбільші площі в північній частині Ровенського Полісся. Характерна їх риса — велика строкатість морфологічного складу. Тут поряд з відносно добре дренованими урочищами на не­великих піщаних і супіщаних масивах, вкритих дубово-сосновими лісами та дрібно-злаково-різнотравними луками, розміщені болотисті лукиі торфові болота — вільхові, березові, чагарникові тощо. Така строкатість складу цих місцевостей викли­кана дуже нерівномірними потужностями пісків і супісків, складним мікрорельєфом поверхні. Значна потужність пісків у цих місцевостях пояснюється поширенням на них палеогенових пісків, які залягають на нерівній поверхні крейдових відкладів. Місцями крейдові мергелі підходять близько до поверхні, що призвело до утворення карстових проваль і озер.

Але при такій строкатості морфологічної структури в цих місцевостях налічу­ється лише кілька переважаючих урочищ, які створюють загальну картину природних комплексів, а саме: а) урочища супіщаних і піщаних задовільно дренованих маси­вів, укритих у минулому дубово-сосновими лісами і суходільними луками, а тепер переважно перетворених на сільськогосподарські угіддя; б) урочища слабодренова­них міжрічкових понижень, зайнятих болотистими луками і торфовищами, подекуди сфагновими; в) урочища озер карстового походження, певна частина яких зберег­лася, а значна кількість замулилась і поступово перетворилась у торфові низинні болота.

Меліорація цих місцевостей мусить бути диференційованою з урахуванням особ­ливостей будови різних типів урочищ.

  1. Місцевості межиріч на кристалічних породах також відзначаються великою строкатістю природних комплексів з пануванням перезволожених урочищ. Причина строкатості — дуже складний рельєф поверхні кристалічних порід, перекритих четвер­тинними відкладами різних генетичних типів: алювіальних і озерних суглинків, су­пісків, флювіогляціальних пісків, кори вивітрювання кристалічних порід тощо.

Усі ці перезволожені землі необхідно меліорувати. Діапазон агрокультурних заходів повинен бути широким, оскільки морфологічна структура природних комп­лексів надзвичайно строката.

  1. Місцевості кінцево-моренних горбів і гряд досить добре виявлені на межи­річчі Стиру і Горині, особливо у Володимирецькому і Дубровицькому районах. Вони представлені виразними горбами, абсолютні висоти яких близько200 м н. р. м. і дещо більше. Будову і походження цих горбів описано в розділі «Геоморфологія». Тут ми зазначимо тільки, що ці місцевості (горби) переважно вкриті лісами, до складу яких входять сосна, дуб, а подекуди навіть ялина, з досить добрим підліском з ліщини, горобини тощо.

До цих місцевостей належать також більш-менш заболочені урочища, біля під­ніжжів горбів або в пониженнях між ними, а також зандрові піщано-глинисті конуси, які «супроводжують» кінцево-моренні горби. В основі горбів завжди лежать підви­щення крейдових мергелів. Тому в підніжжях крейдові мергелі часто виходять на по­верхню, і тоді на них утворюються перегнійно-карбонатні грунти високої родю­чості, а в пониженнях виникають карстові озера. Отже, місцевості кінцево-моренних горбів також мають дуже складну морфологічну структуру і вимагають уважного підходу в процесі меліорації. Потенціально вони більш цінні, ніж місцевості, які ми описали вище.

  1. Місцевості межиріч на супіщано-суглинистих озерно-алювіальних відкладах поширені переважно в південній частині Розенського Полісся, де льодовикові води підгачувалися Волинською височиною, утворюючи неглибокі озера, в яких відклали­ся суглинкові і супіщані відклади. Саме на цих відкладах утворилися дернові се­редньо- і сильнопідзолисті грунти під дубово-сосновими і дубовими лісами, біль­шу частину яких було вирубано. Вони заболочені порівняно менше, ніж інші землі Ровенського Полісся.

У цих місцевостях є чимало болотних урочищ у пониженнях, а подекуди неве­ликих піщаних масивів з сосновими лісами на дерново-слабопідзолистих грунтах.

  1. Місцевості денудаційних межиріч з близьким заляганням крейдових мергелів являють собою потенціально найпродуктивніші поліські землі, оскільки тут, на мер­гелях і крейді, утворилися родючі перегнійно-карбонатні, або так звані дерново-карбонатні грунти, багаті на гумус. Найбільші площі ці місцевості займають у Чер-воноармійському районі, у так званому Малому Поліссі. Але невеликими плямами вони трапляються і в середній частині Ровенського Полісся; на межиріччях Стиру і Горині, Горині і Случі, поблизу Деражного, Оржева, Березного та в смузі кінцево­моренних горбів, біля яких крейдові мергелі залягають близько до поверхні.

За морфологічною структурою ці місцевості досить складні, тому що мергелі в багатьох місцях перекриті суглинками та супісками, на яких утворилися дерново-підзолисті грунти (часто вторинно окарбоначені). Є тут також заболочені пониження, навіть зрідка з озерами. У північних місцевостях цьому типові певної різноманіт­ності надають виходи вивержених порід (базальтів) біля сіл Берестовець, Іваничі, Базальтове Костопільського району.

  1. Місцевості останцевих горбів є лише на малій території Острозької про­хідної долини, яка сполучає Мале і Шепетівське Полісся. Ці горби являють собою конусоподібні останці, відчленовані від краю Подільського плато. Вони побудовані з крейди, перекритої зверху неогеновими вапнякуватими пісковиками, і оточені зандровими рівнинами з малою потужністю пісків. Серед них у багатьох місцях просвічують мергелі з перегнійно-карбонатними грунтами. Можна сказати, що ця місцевість утворює окремий ландшафт, дуже цінний для наукових досліджень і цін­ний з огляду на розвиток туризму.

Ландшафтні місцевості Волинської височини

Ландшафтні місцевості Волинської височини значно відрізняються від поліських: 1) повсюдним поширенням лесовидних суглинків, які є материнською породою грунтів чорноземного типу; 2) значними абсолютними і відносними висо­тами та пов’язаним з ними глибоким почленуванням поверхні річковими долинами, балками і ярами. Крім цього, майже на всій площі височини поширені ерозійні про­цеси, що не властиво поліській частині області.

  1. Місцевості першої надзаплавної лесової тераси займають загалом невеликі площі і поширені в долинах Стиру і Горині та їх більших приток: Ікви, Стубазки, Устя. Місцевості цієї тераси простягаються переважно вузькими смугами вздовж обох боків заплави, як у Горині, або поперемінно — то справа, то зліва, як у Стиру та Ікви. Перша надзаплавна тераса має плоский рельєф, подекуди з улоговинами давніх староріч. Тут переважають чорноземи неглибокі, а в пониженнях — лучно-чорноземні грунти. Значна частина площ цих місцевостей зайнята населеними пунк­тами, дорогами, городами тощо, а також орними землями і частково луками.

Землі тут родючі, але на багатьох ділянках необхідно провести лісомеліорацію крутих схилів до заплави.

  1. Місцевості другої надзаплавної лесової тераси займають набагато більші площі, ніж місцевості першої. Бони піднімаються досить виразним уступом, досягаю­чи 15—20 м, а в долині Горині —28 м над рівнем річок. Місцевість складена багатоярусними відкладами лесів, які в доагрикультурну епоху були зайняті переваж­но лучними степами. Під ними утворилися чорноземи: неглибокі — на положистих схилах, глибокі — на плоских ділянках.

Описувані місцевості мають складну структуру, тому що їх поверхня почлено­вана балками і ярами, особливо поблизу спадистих і крутих схилів долин. У зв’язку з поширенням ярково-балкових форм тут має місце ерозія грунтів у різних формах. Тому лісомеліоративні і агротехнічні протиерозійні заходи в цих місцевостях є обо­в’язковими.

  1. Місцевості хвилястих балочних лесових межиріч — найбільші за площею ландшафтні місцевості. Вони займають площі з висотами до250 м н. р. м. і в мину­лому були вкриті дубово-грабовими лісами, під якими утворилися опідзолені чорно­земи та темно-сірі і сірі опідзолені грунти. Ці місцевості також мають складну морфологічну структуру і безумовно потребують різноманітних агрокультурних і лісомеліоративних заходів щодо боротьби з ерозією (рис. 27).
  2. Місцевості високих ярково-балкових межиріч займають площі, які підні­маються понад 240—250 м н. р. м. Вони поширені в межах трьох височин області: на Повчанській височині, Мізоцькому кряжі і північному краю Подільського плато.
Місцевість балочних межиріч у Рівненському ландшафті...

Місцевість балочних межиріч у Рівненському ландшафті…

Ці місцевості дуже порізані ярами та балками і значною мірою вкриті дубово-грабовими лісами та суходільними луками «а крутих схилах. Понад половину площі займають орні угіддя з сірими опідзоленими сильно змитими грунтами. Дуже розчле­нований рельєф зі схилами та вершинами горбів, вкритими лісами, створює сприят­ливі передумови для організації тут туризму.

ЛАНДШАФТНІ РАЙОНИ

При побіжному знайомстві з картою природних комплексів створю­ється враження, що вони хаотично розкидані по території області. Але уважне вив­чення карти дасть змогу помітити певну закономірність у їх розміщенні, а саме: перша і друга місцевості поширені по всій Ровенщині, тому що вони пов’язані з річками; третя, четверта і п’ята — переважно в північній, поліській частині, тоді як десята, за незначними винятками, — тільки в південній, на Малому Поліссі. Місцевості 12—15 поширені в лісостеповій частині області. Далі можна виявити цілком закономірні відміни в співвідношеннях і взаємному розташуванні окремих видів місцевостей. Так, у низів’ях Горині і Стиру переважають місцевості заболо­чених заплав і борових масивів, біля Рафалівки, Володимирця і Дубровиці — кін­цево-моренних горбів, а в районі Мізоцького кряжу — високих лесових ярково-бал­кових межиріч тощо. Саме завдяки цим різноманітним поєднанням місцевостей ми порівняно легко розрізняємо (на картах і в натурі), окремі природні райони, які в сучасній географії називають природними ландшафтами. Природні ландшафти, як і місцевості, також являють собою природні комплекси, але вищого рангу, склад­ніші за будовою і більші за площею.

Сподіваємось, що уважний читач помітив: в основу характеристик ландшафтних місцевостей покладено особливості їх геологічної будови і рельєфу. Ми пишемо «мі­сцевості кінцево-моренних горбів і гряд», «місцевості денудаційних хвилястих рівнин з близьким заляганням крейдових мергелів», або «місцевості другої надзаплавної лесової тераси» тощо, не завжди згадуючи при цьому рослинність чи навіть поши­рені тут грунти. Справа в тому, що компоненти (геологічні породи з їх рельєфом, води, рослинність тощо), з яких складається будь-який природний територіальний комплекс, відіграють у ньому неоднакову за значенням роль: є компоненти основні, фундаментальні (геологічні породи з рельєфом, вода, тепло) і похідні, залежні від основних (рослинність, тваринний світ, грунти). Похідні компоненти, як правило, дуже піддаються господарському впливові людини, зокрема при вирубці лісів, осу­шенні боліт, розорюзанні степів і лук, зрошенні тощо.

Фундаментальні компоненти зазнають меншого впливу, особливо геологічна будова та рельєф, і завжди утворюють найхарактерніші, або так звані фізіономічні риси будь-якого ландшафту. Ось чому природні ландшафти, їх границі, особливості будови мають багато спільного з геоморфологічними і ґрунтовими районами. Під­креслюємо ще раз: це тому, що основу природного ландшафту утворюють геологіч­ні породи та їх рельєф, які називають літогенною основою ландшафтів. Від її ха­рактеру значною мірою залежить розподіл тепла і вологи в ландшафтах, склад рос­линності і грунтів та їх розподіл у ландшафті. Після цих попередніх зауважень пере­ходимо до характеристики природних, ландшафтних районів Ровенської області.

Поліські ландшафтні райони

  1. Зарічненський (Нижньостирський) ландшафтний район — один з найбільш заболочених районів області. Панівними місцевостями тут є болотні за­плави Прип’яті, Веселухи і Стиру та міжрічкові болота, часто верхового типу. Ве­лику територію займають також місцевості піщаних (борових) масивів. Загалом на болота в цьому районі припадає понад 50% площі земельних і лісових угідь, а на лучні землі — понад 10%. Піщані масиви, а також супіщані тераси займають решту земельних угідь району. Чималу площу займають також піски зі знищеним унаслі­док розвіювання ґрунтовим покривом, більша частина яких у наш час уже закріп­лена лісонасадженнями.

Агрокліматичні умови Зарічненського району можна назвати малосприятливими. Вони характерні порівняно коротким періодом активної вегетації (менше 155 днів), пізніми весняними і ранніми осінніми приморозками, прохолодним літом. Тільки піщані масиви відзначаються більш сприятливими місцевими кліматичними умовами і тому здавна заселювались. Ці масиви і в наш час є перспективними угіддями району.

  1. Клесівський (Льва-Ствизький) ландшафтний район займає північно-східну частину області і багатьма рисами природи нагадує Зарічненський. Великі його пло­щі дуже заболочені (до 50% території). Серед боліт переважають сфагнові, а також соснові та чорновільхові. Порівняно мало поширені лучні грунти (до 8% площі).

Основна ознака природи Клесівського району — наявність на більшості його території кристалічних докембрійських порід, які в багатьох місцях виступають на денну поверхню, утворюючи невеликі горби, складені гранітами, гнейсами тощо. Агрокліматичні умови в цьому природному районі гірші, ніж у Зарічненському. Зо­крема, тут нижчі температури: січня — приблизно на 0,5° С, а липня — на 0,3° С. Тривалість вегетаційного періоду в Клесівському районі становить 199 днів, а в За­річненському — 204 дні. Суми температур за цей же період у першому районі дося­гають 2725° С, а в другому — 2840° С.

Найважливішим заходом щодо поліпшення природних умов обох названих ра­йонів є меліорація заболочених земель, при проведенні якої слід мати на увазі дві обставини: 1) меліорацію можна здійснювати тільки з двобічним регулюванням вод­ного режиму боліт, 2) необхідно залишити певні ділянки болотних масивів як за­повідники і резервати для збереження водоплавної і болотної птиці та інших тварин, а також для створення природних еталонів болотних земель.

  1. Висоцько-Володимирецький природний район охоплює територію кінцево-мо­ренних горбів і зандрових конусів виносу, які простягаються з Волинської області досить широкою смугою. З півночі вона обмежена лінією сіл Стара Рафалівка, Зе­лене, Стєпангород, Золоте, Висоцьк, а з півдня — сіл Рафалівка, Антонівка і р. Горинь.

Моренні горби і зандрові конуси виносу навколо них мають відносно добрий природний дренаж і надаються для сільськогосподарського використання. Проте по­між моренними горбами цього району є багато слабодренованих понижень, які зай­няті заболоченими землями та болотами і переважно вкриті низькобонітетними сос­новими, березовими і вільховими лісами.

У районі переважають дерново-слабопідзолисті грунти, досить легкого механіч­ного складу і часто кам’янисті, які потребують підвищених норм органічних і міне­ральних добрив. Агрокліматичні умови району характеризуються такими даними: безморозний період досягає 250 днів, а період активної вегетації, коли середньодо­бові температури піднімаються вище 10° С тепла — не менше 150 днів. Сума серед­ніх добових температур становить понад 2500° С, що дозволяє вирощувати основні сільськогосподарські культури поліської зони: льон, жито, пшеницю тощо.

  1. Степанський природний район розташований на південь від Висоцько-Воло­димирецького між ріками Стир і Случ. Південну межу району можна провести при­близно по лінії сіл Деражне, Злазне, Космачів, Яринівка, Городище.

У цьому районі поширені місцевості піщаних масивів з сосновими лісами на дерново-слабопідзолистих, місцями з розвіяними грунтами, особливо на межиріччі Го­рині і Случі, та місцевості погано дренованих, а отже, заболочених рівнинно-западин­них межиріч з дуже строкатим ґрунтовим покривом з дерново-слабо- і середньопід­золистих, лучних, лучно-болотних і болотних, а подекуди і дерново-карбонатних грун­тів. Отже, меліоративні роботи повинні бути диференційованими. Агрокліматичні умови цього району майже ідентичні умовам Висоцько-Володимирецького.

  1. Боберський природний район назвали так, бо його перетинає р. Бобер, права притока Случі. Він розташований на схід від Случі і рисами природи нагадує Жи­томирське Полісся. Район характерний близьким до денної поверхні заляганням кри­сталічних порід, що відбивається на його рельєфі: він горбкувато-хвилястий, з численними западинами. Дуже нерівна поверхня кристалічних порід перекрита част­ково палеогеновими і неогеновими пісками та супісками, а також флювіогляціаль­ними, озерними і алювіальними четвертинними відкладами змінної потужності. Внаслідок цього тут утворилася дуже строката картина природних комплексів, серед яких домінують погано дреновані рівнинно-западинні заболочені місцевості, пере­важно вкриті сосновими, вільховими та березовими лісами. Краще дреновані під­вищенням з близьким заляганням кристалічних порід, зайняті дерново-слабо- і серед­ньопідзолистими та лучними грунтами, які використовуються під сільськогосподар­ські угіддя. Це — орні землі, луки та пасовиська.

Тут, як і в Степанському районі, методи меліоративних робіт повинні бути чіт­ко диференційованими відповідно до різних природних комплексів. Агрокліматичні умови Боберського природного району нагадують умови Клесівського.

  1. Костопільський природний район суттєво відрізняється від описаних вище насамперед тим, що він менше заболочений і більше освоєний. Ця особливість зу­мовлена близьким до поверхні заляганням порід крейдового віку з малопотужним покривом флювіогляціальних, озерних і алювіальних суглинків. Крім того, в цьому районі в деяких місцях (села Берестовець, Іваничі, Базальтове) виходять на денну поверхню древні (протерозойські) вивержені породи — базальти.

Такі геолого-геоморфологічні умови Костопільського району сприяли поширен­ню добре дренованих денудаційних підвищень з дерново-карбонатними (перегнійно-карбонатними) грунтами та помірно дренованих місцевостей з дерново-середньопід­золистими грунтами на озерних та алювіальних суглинках. У районі доцільно ши­роко застосовувати гончарний дренаж у поєднанні з глибоким розпушенням та вне­сенням підвищених доз органічних і мінеральних добрив.

Агрокліматичні умови Костопільського району характеризують такі дані: три­валість вегетаційного періоду — 200 днів з сумою температур 2800° С, періоду актив­ної вегетації — 150 днів з сумою температур 2450° С. За теплий період року випадає 68% річної суми опадів.

  1. Малополіський природний район розташований на крайньому півдні Ровен­ської області і відділений від основного масиву поліських ландшафтів Волинською лісостеповою височиною. На його території природного району повністю розміщуєть­ся Червоноармійський і південні частини Дубнівського та Острозького адміністра­тивних районів.

Характерні риси природи Малополіського району — поширення пісків флювіо­гляціального походження, на яких утворилися дерново-слабопідзолисті грунти, зай­няті в доагрикультурному минулому дубово-сосновимн лісами, а також широких за­плав на Ікві, Стиру і Горині та їх притоках (Пляшівка, Збитнянка та ін.) з лучними і лучно-чорноземними грунтами, частково заторфованими. Саме ці природні ком­плекси надають поліського вигляду південним районам області.

Проте найбільш характерними природними комплексами Малополіського райо­ну є хвилясті денудаційні підняття з близьким заляганням крейди і мергелів, на яких утворились дуже своєрідні дерново-карбонатні, дерново-глейові карбонатні, або так звані перегнійно-карбонатні грунти, переважно зайняті тепер високородючими орними угіддями. Це основний район поширення дерново-карбонатних грунтів, які займають тут не менше 10 тис. га, тобто 90% усієї площі цих грунтів в області.

Про агрокліматичні умови Малополіського природного району можна скласти уявлення за допомогою таких даних: тривалість вегетаційного періоду — 208 днів з сумою температур 2900° С, періоду активної вегетації — 165 днів з сумою темпе­ратур понад 2500° С. За теплий період випадає 70% річної норми опадів (584 мм), що свідчить про повну забезпеченість рослин вологою.

Лісостепові ландшафтні райони

Ці райони розташовані на Волинській лесовій височині. їх ознаки: поширення ерозійних форм рельєфу, грунтів чорноземного типу і лісостепової рос­линності, яка місцями збереглася на горбах і крутосхилах, та значні абсолютні ви­соти (понад 300 м н. р. м.).

Із заходу на схід на Волинській лесовій височині виділяються такі ландшафтні райони:

  1. Застирський природний район займає частину лівого берега р. Стир. Він є продовженням Горохівського природного району Волинської області і має з ним багато спільних рис, а саме: поширення терасових місцевостей уздовж долини Стиру та міжрічкових хвилястих ярково-балочних місцевостей на деякій відстані від ріки. Агрокліматичні умови району цілком сприятливі для вирощування основних зерно­вих і технічних культур (пшениці, цукрового буряка тощо). Орні землі потребують деяких агротехнічних та агромеліоративних заходів щодо боротьби з ерозією грунтів.
  2. Повчанський природний районрозташований на межиріччі Стиру та Ікви і може бути названий Ікво-Стирським. Він відзначається досить різноманітними при­родними умовами: тут є розчленовані височини з висотами понад 300 м н. р. м. та плоскі терасові рівнини поблизу злиття Ікви зі Стиром. Тому серед природних комп­лексів Повчанського району поширені як сильно горбисті ярково-балочні місцевості з еродованими ясно-сірими і сірими опідзоленими грунтами, на яких ще й тепер досить поширені дубово-грабові ліси, так і значні рівнинні терасові місцевості з темно-сірими лесовими грунтами, опідзоленими чорноземами, а подекуди — навіть з глибокими чорноземами (на місцевостях першої тераси). Крім того, великі площі в цьому районі займають заплавні землі, особливо в долині Ікви. Це переважно за­болочені заплавні землі, яким необхідна меліорація. До комплексу заходів поліп­шення природних умов району повинні увійти лісомеліоративні, агромеліоративяі та гідромеліоративні роботи, боротьба з пізніми весняними заморозками, які часто зав­дають шкоди садам тощо.
  3. Мізоцький природний район можна вважати східним продовженням Пов­чанського, оскільки багатьма рисами природи вони нагадують один одного. Він при­урочений до Мізоцького кряжу, на якому зосереджені максимальні висоти Ровен­ської області(S58 м н. р. м.). Поверхня цього кряжу побудована асиметрично: його південний схил, вздовж якого протікає р. Збитнянка, крутий, місцями урвистий і піднімається на 120—150 м над вузькою низиною, так званою Острозькою прохід­ною долиною. Від цього високого краю поверхня кряжу спадає на північ і посту­пово переходить у Ровенське плато з висотами близько 250 м н. р. м.

Значні абсолютні висоти Мізоцького природного району стали причиною деяких його особливостей, а саме: поверхня сильно почленована балками та ярами, у зв’яз­ку з чим тут переважають схили різної крутизни, що сприяє поширенню ерозії, особ­ливо на орних землях; крім того, очевидно, внаслідок розвитку ярково-балочного рельєфу, на Мізоцькому кряжі збереглося досить багато лісів, які займають до 20% його площі.

Грунти в цьому районі переважно ясно-сірі та сірі опідзолені і значно еродо­вані, тому тут слід обов’язково проводити агротехнічні і лісомеліоративні заходи щодо боротьби з ерозією на орних землях.

  1. Ровенський природний район займає північну частину Волинської височини між ріками Іквою—Стиром на заході та р. Горинь на сході. Це найбільший за тери­торією і сільськогосподарським потенціалом лісостеповий природний район області. Тут поширені високородючі грунти, представлені переважно чорноземами глибокими і неглибокими, на яких мало поширена ерозія. Саме для цього району характерна висока сільськогосподарська освоєність (орні землі займають понад 80% площі) і найбільша в області урожайність як зернових, так і технічних культур, зокрема цук­рового буряка (рис. 28).
Окультурнений природний комплекс - терасовані схили балки із садом...

Окультурнений природний комплекс – терасовані схили балки із садом…

Характерні риси Ровенського природного району — мала лісистість, незначні коливання відносних висот, які зумовлюють поширення рівнинних і хвилястих місце­востей, хоча абсолютні висоти в середньому досягають майже 250 м н. р. м.

Агрокліматичні умови району цілком сприятливі і характеризуються такими показниками: тривалість періоду активної вегетації — 155 днів, сума температур — 2500° С. Температури літніх місяців перевищують 17° С, а сума опадів за вегетацій­ний сезон досягає 400—450 мм.

  1. Гощансько-Корецький природний район розташований на сході Волинської височини, між ріками Горинь і Корчик. Він є продовженням Ровенського природного району, але відрізняється від нього меншими абсолютними висотами, які в серед­ньому досягають 230 м н. р. м., поширенням темно-сірих опідзолених грунтів і опід-золених чорноземів, а також досить помітним переважанням лучних і болотних грунтів не лише в долинах річок, але й на межиріччях.

Наслідком незначної ерозійної почленовакссті поверхні Гощансько-Корецького району, особливо його східної частини, при цілком достатній кількості атмосферних опадів (понад 660 мм за рік) є виразна оглееність грунтів, що вимагає певних меліо­ративних заходів (гончарний і кротовий дренаж).

Агрокліматичні умови Гощансько-Корецького і Ровенського природних районів подібні.

  1. Подільський природний район розміщений на крайньому півдні Ровенської області і займає невелику смужку північного краю Подільського плато. Це дуже своєрідна частина території Ровенщини. Абсолютні висоти цього краю Поділля міс­цями перевищують350 м і утворюють стрімкий схил над Острозькою прохідною до­линою. Край Подільської височини дуже почленований глибокими ярами, які в бага­тьох місцях відділили від неї стіжкоподібні горби, так звані останці, або гори-свідки. Місцеве населення дало їм назви: г. ІІимбал, г. Красна, г. Стіжок тощо. Переважна більшість території цього району вкрита дубово-грабовими лісами.