10 months ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Хоч рельєф Волинської області на перший погляд зда­ється досить простим і одноманітним, особливо в північній, поліській її частині, проте він має складну будову і не менш складну історію роз­витку. В утворенні його брали участь внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) сили Землі, обумовлені дією льодовиків та їх талих вод, річкових і підземних вод, вітру і рослинних організмів.

Ендогенні сили створили основні нерівності поверхні області, так звані морфоструктури, а екзогенні сили, діючи на ці морфоструктури, урізноманітнювали їх поверхню і формували річкові долини і озерні заглибини, вкривали поверхню моренними суглинками тощо, утворюючи форми, які називають морфоскульптурами.

Аналізуючи геологічну будову Волинської області, можна конста­тувати на її території такі морфоструктури:

а) Львівсько-Волинська, що являє собою глибоку запа­дину з кристалічним фундаментом на глибині 6—7 тис. м, заповнену потужними шарами палеозойських та мезозойських осадових порід. Ця западина виявлена в рельєфі західною частиною Волинської висо­чини і є прикладом оберненої оротектоніки, при якій тектонічна запа­дина виступає на сучасній поверхні не низовиною, а височиною; Львів­сько-Волинська морфоструктура, починаючись у Львівській області і продовжуючись в ПНР, поширена на невеликій, південно-східній час­тині області.

б) Волино-Подільська виявлена однойменною моноклінал­лю, яка утворена ступінчастим опусканням докембрійського кристаліч­ного фундаменту в бік Львівсько-Волинського прогину. В рельєфі ця морфоструктура утворює високу рівнину — Волино-Подільське плато і має пряму оротектоніку.

в) Ковельсько-Ратнівська (Волинська) морфострукту­ра, в якій докембрійський кристалічний фундамент розташований на глибині 600—2000 м і перекритий лише крейдовими, палеогеновими і четвертинними відкладами. Ця морфоструктура теж має пряму оротек­тоніку, піднята не дуже високо і служить вододілом між ріками При­п’ять та Західний Буг.

Зазначені морфоструктури ускладнені численними розломами кри­сталічного фундаменту, які поділили земну кору в межах області на окремі блоки. Найважливіший розлом, що відділяє Львівсько-Волин­ську і Волино-Подільську морфоструктури від Ковельсько-Ратнівськоі, геологи назвали Вол.одимир-Волинським розломом, який простягається від м. Володимира-Волинського на смт. Голоби і Маневичі. Цей розлом добре виявлений у сучасному рельєфі, тому що він відділяє Волинську височину від Поліської низовини і визначає напрямок р. Стохід (від витоку до с. Угли )та р. Стир (від с. Навіз до с. Старий Чорторийськ).

Крім Володимир-Волинського розлому спостерігаються і інші, на­приклад розломи, по яких докембрійський фундамент східцями спуска­ється в бік Волино-Подільської западини. Вони визначають напрямки верхів’їв рік Горині, Стиру та Західного Бугу, долини яких завдяки цьому прорізують Волинську височину, поділяючи її на декілька від­тинків.

Морфоструктури — це переважно поховані форми рельєфу, які важ­ко виявити і охарактеризувати повно і детально. На противагу цьому морфоскульптури — це поверхневі, добре видимі форми рельєфу, які досить легко виявити і описати. Ось чому екзогенні форми рельєфу і в цій роботі охарактеризовані і набагато детальніше розмежовані на геоморфологічні райони, ніж морфоструктури. Серед екзогенних форм важливу роль в межах області відіграли материкові зледеніння і ріки. Материкові зледеніння, центр яких розташований далеко на півночі, на так званому Балтійському щиті, двічі досягали території Волинської області. Перший раз — під час окського зледеніння (приблизно 500 тис. років тому) і другий раз — під час дніпровського зледеніння, яке зай­няло територію Європи приблизно 200 тис. років тому. Окський льодо­вик вкривав лише західну частину області, в основному Львівсько-Во­линську морфоструктуру, а дніпровський льодовик вкривав переважна її північну частину, приблизно по лінії Любомль—Ковель—Любитів— Старий Чорторийськ.

Відклади окського зледеніння — морени та флювіогляціальні ва­лунні піски, поховані під молодшими відкладами — лесовидними су­глинками та алювіальними супісками, і тому не утворюють видимих рельєфних форм. Зате відклади дніпровського зледеніння в багатьох місцях утворюють виразні форми рельєфу: кінцево-моренні горби, флю­віогляціальні ози, валунно-суглинисті конуси виносів, відклади прильо­довикових озер, які облямовують кінцево-моренні горби. Ці форми рельєфу і відклади, вперше описані П. А. Тутковським ще в 1902 p., простягаються від Любомля на Ковель, Любитів, Маневичі, Старий Чорторийськ, далі на Дубровицю, Володимирець (Ровенська область) та Столин (БРСР).

Льодовики древніх зледенінь, насуваючись на територію області, натикалися тут на дольодовиковий рельєф, представлений головним чи­ном річковими долинами та межиріччями. Здебільшого ці дольодови­кові долини поховані під відкладами зледенінь, проте деякі з них збе­реглися більш або менш чітко. Найвиразнішою є долина прадавньої Прип’яті, яку зайняли води сучасної Прип’яті. Другою великою дольо­довиковою долиною є прадолина Стир-Словечно, яка починалась близько с. Затурці і простягалась на Колки—Старий Чорторийськ і далі на Сарни і Глинне (Ровенська область) та Миклашевичі і Наровлю (БРСР), де з’єднувалася з прадолиною Прип’яті. У межах області ця прадолина займає майже весь простір між сучасними долинами Сто­ходу і Стиру і виявлена в сучасному рельєфі широкою смугою боліт, які починаються у верхів’ї Стоходу і простягаються на села Вічині, Пожарки, Сокіл, Граддя, Будки і Ровенську область. Прадолина Стир-Словечно не має тепер великої річки, тому вона менш виразна від прадолини Прип’яті.

Давні зледеніння залишили різноманітні четвертинні відклади, представлені переважно валунними пісками, супісками та суглинками, які в північній частині Волинського Полісся досягають 25—50 м. У пів­денній частині Полісся потужність четвертинних відкладів набагато менша (5—10 м), а в багатьох місцях вони відсутні, і там виступають на денну поверхню корінні породи — мергелі крейдові системи. Ці крейдові породи прикриті лише грунтом і являють собою дольодови­кову денудаційну поверхню, на якій малопотужні льодовикові відклади були повністю або частково змиті. Отже, у Волинському Поліссі поши­рені також і денудаційні форми рельєфу (рис. 6).

Геоморфологічна схема Волинської області...

Геоморфологічна схема Волинської області…

Річкові долини на Поліссі широкі, не глибокі, без крутих схилів, тому мало виразні. За даними О. М. Маринича, долина р. Прип’яті у Волинській області має заплаву шириною до 2,5 кмпершу надза­плавну терасу шириною до 8 км і другу терасу шириною до 10 км на правому березі. Отже, сукупна ширина долини перевищує 20 кмЯкщо ж узяти до уваги, що заплава ледве піднімається на 1,5 м над руслом ріки, перша тераса — на 3—4 м, друга не перевищує висотою першу терасу на 10 ма межирічні вододіли піднімаються над рікою на 30 мпричому на віддалі від неї на 25—30 км, то стане зрозумілою виключна невиразність розміщення поліських долин та міждолинних вододілів.

Витік р. Прип’яті починається в болотному масиві біля с. Гупали Любомльського району і не має оформленої долини аж до с. Прип’ять. Тільки нижче за течією, в районі смт. Ратне ріка поступово створює заплаву шириною до 2,5 км та маловиразну першу надзаплавну тера­су загальною шириною понад 8 кмІ заплава, і перша надзаплавна тераса тут дуже заболочені, що є, очевидно, наслідком того, що р. При­п’ять використовує дольодовикову прадолину, заповнену потужними шарами льодовикових і алювіальних пісків, валунних супісків та тор­фів. Особливо широкою і невиразною долина р. Прип’ять стає на від­різку між селами Ветли і Люб’язь: тут русло ріки розгалужується на численні рукави, які зникають лише при впаданні її в оз. Люб’язь. Згідно з поглядами сучасних геоморфологів, подібні розгалуження ру­сел свідчать про наявність значного зниження висоти корінних порід, викликаного, можливо, тектонічними опусканнями.

Для долин р. Прип’ять характерна досить широка друга надза­плавна тераса, так звана борова, складена пісками і вкрита сосновими лісами (борами). Піски ці відкладені талими льодовиковими (флювіо­гляціальними) водами. Коли талі льодовикові води спали, то вітри почали перевіювати ці піски і створювати еолові форми рельєфу: пара­болічні дюни, бархани тощо. Утворення цих форм швидко припинилось, тому що піски заростали псамофітною рослинністю — сосною, шелю­гою тощо. Але в наш час, там, де надмірно вирубані соснові ліси, помі­чається розвіювання пісків і утворення еолових форм.

Виразніші долини мають притоки Прип’яті — Стир, Стохід і Турія. Долина Турії складається з чотирьох відмінних між собою ділянок:

  1. Верхньої — від витоку біля с. Затурці до с. Руди, по якій ріка напрямлена на північний захід і має широку заболочену заплаву.
  2. Проривної — між селами Руди і Туричани, на якій долина Турії дуже звужується, врізуючись у крейдові відклади, і змінює північно-західний напрям на північний. Є підстави припустити, що верхній від­різок долини Турії колись був притокою Західного Бугу, але пізніше його перехопила притока Прип’яті — Пратурія. Цей перехват верхньої частини Турії мабуть стався в льодовикову епоху, коли льодовик, що просувався по долині Західного Бугу, загатив Західний Буг і Верхню Турію внаслідок чого їх води повернули на північ і схід в долину Се­редньої Турії і Стоходу. Можливо, що слідами колишньої долини Ту­рії — притоки Західного Бугу, є заболочене пониження, що тягнеться на села Мосир і Висоцьк.
  3. Третя ділянка Турії простягається між с. Туричани і смт. Ту­рійськ, на якій долина знову змінює свій напрямок на північно-східний, стає дещо ширшою, але з виразними схилами, на яких помітні дві те­раси, що вирізані в крейдових відкладах і перекриті малопотужним супіщаним алювієм. За смт. Турійськ долина р. Турії знову повертає майже на північ (точніше — північ—північний схід) до с. Тойкут. На цьому відрізку долина врізана в крейдові відклади, добре виявлена, має крім заплави дві тераси і декілька озероподібних розширень, в яких були озера в післяльодовикову епоху.
  4. Останній, четвертий відрізок — від с. Тойкут до впадання у Прип’ять. Долина Турії вкладається в долину Прип’яті, розширюється, втрачає виразність схилів; крейдові відклади глибоко розмиті, долина має виключно акумулятивний характер. Долина р. Стохід, як і долина р. Турії, повністю розміщена в межах Волинського Полісся. Почина­ється вона поблизу Берхів’я р. Турії у великому болотному масиві де­кількома потічками (біля сіл Семеринське, Кисилин, Осьмиговичі Лока­чівського району), які ніби блукають по цьому болоті, утворюючи чис­ленні русла. Від с. Осьмиговичі до с. Угли долина Стоходу використо­вує прадолину Стир—Словечно; тут вона широка, лівий берег вищий з виходами корінних крейдових порід і утворює численні рукави, ви­правдовуючи свою назву «стохід». Від с. Угли р. Стохід різко повертає на північний захід, покидає прадолину, а її долина стає вужчою, але з численними озероподібними розширеннями. Долина на відрізку від с. Угли до с. Седлище робить велику дугу, повертаючись поступово на північний схід. За с. Седлище р. Стохід вступає в долину Прип’яті, за­плава його розширюється, ще більше заболочується і зовсім втрачає чіткі обриси.

Стир на відміну від рік Турії і Стоходу починається далеко за межами Волинського Полісся, на краю Подільського плато, перетинає Мале Полісся, входить у межі Волинської височини біля с. Мерва і виходить з неї біля м. Луцька, перерізуючи її наскрізь в добре сфор­мованій долині з терасованими схилами загальною висотою до 50 мПриймаючи біля с. Торговиця свою основну притоку Ікву, яка теж по­чинається на краю Подільського плато, заплава р. Стир стає широкою (понад 2 кмі змінює свій напрямок з північно-східного на північний. Цей напрямок долина р. Стир зберігає і по виході на Поліську низо­вину аж до с. Сокіл; схили долини знижуються тут до 15—20 м над рікою. За с. Сокіл р. Стир різко повертає на північний схід, викорис­товуючи частину прадавньої долини Стир—Словечно; долина на цій від­стані дуже заболочена, з невиразними схилами і значною потужністю четвертинних алювіальних відкладів (15—20 м). За м. Старий Чорто­рийськ р. Стир знову повертає на північ і біля с. Стара Рафалівка простягається у Ровенську область. На цій віддалі р. Стир, покинувши прадавню долину, розробила нову — з вузькою заплавою та корінни­ми схилами, складеними крейдовими породами.

Геоморфологія річкових долин Волинської височини суттєво від­різняється від геоморфології долини Полісся. Основна відмінність по­лягає в тому, що долини Волинської височини (не лише долини великих рік, а й їх приток) врізані на 30—50 м, мають виразні терасовані схи­ли і густу сітку балок і ярів, які розчленовують міжрічкові простори, надаючи їм не тільки хвилястого, а часто горбистого характеру. Особ­ливо розчленована поверхня на півдні Волинської височини, між міс­тами Берестечком і Гороховом, де абсолютні висоти піднімаються май­же до 300 мВсе це створює загальний тон генетичних особливостей у рельєфі Полісся і Волинської височини: у першому переважають вод­ноакумулятивні форми, у другому — водноерозійні.

Проте між річковими долинами Полісся і Волинської лесової ви­сочини є певна подібність, наприклад у будові заплав, які переважно широкі і заболочені, особливо у таких річок, як Луга (притока Захід­ного Бугу), Липа, Чорногузка (ліві притоки Стиру), в однаковій кіль­кості терас у долинах головних річок (всі вони мають по дві надзаплав­ні тераси, що свідчить про схожість їх розвитку в четвертинному пе­ріоді).

Форми давнього зледеніння поширені лише в поліській частині області. На Волинській височині, західна частина якої вкривалась най­давнішим (окським або міндельським) зледенінням, вони не зберег­лися; форми рельєфу цього зледеніння цілком перероблені річковою ерозією і поховані під відкладами лесовидних суглинків та алювіаль­них суглинків.

Серед форм рельєфу, сформованих зледенінням, переважають вод­но-льодовикові форми, тобто створені талими водами льодовика. До них належать ози, зандрові та озерно-льодовикові рівнини.

Кінцево-моренні горби на Волині складені переважно гравійно-гальковим матеріалом з великою кількістю кристалічних валунів різ­ного розміру. На відміну від озів кінцево-моренні горби простягаються поперек до напрямку руху льодовика, утворюючи широку смугу вираз­них горбів, які починаються в Любомльському районі і тягнуться через Ковельський і Маневицький райони в Ровенську область і БРСР. У ядрах більшості цих горбів залягають корінні крейдові породи, що вка­зує на піднесення дольодовикової поверхні, яке було перешкодою для дальшого просування Дніпровського льодовика на південь.

Про кінцево-моренний характер цієї горбистої смуги свідчить по­ширена на південь від неї смуга похилих рівнин зандрового типу, зо­крема між селами Любитів і Дроздні, Маневичі і Граддя та в багатьох інших місцях по зовнішньому краю кінцево-моренної смуги.

У зоні кінцево-моренних горбів збереглися подекуди озерно-льодо­викові рівнини. Вони складені шаруватими суглинками і супісками, так званими стрічковими глинами, відкладами колишніх прильодовикових озер, у яких влітку, коли посилено розтавав льодовик, відкладався шар піску, а взимку, коли танення майже припинялося, відкладався шар глини або суглинку. Відклади таких прильодовикових озер можна по­бачити в кар’єрі поблизу м. Ковеля та в інших місцях.

Характерними для Волинського Полісся є карстові та денудаційні форми рельєфу. Карстові форми виявлені переважно западинами різ­них розмірів і глибин. Більш глибокі з таких западин заповнені водою і являють собою озера, наприклад оз. Свитязь. У межах Волинського Полісся налічують декілька десятків карстових озер глибиною понад 15 мБільш поширені неглибокі карстові западини, які скоро були за­мулені, тепер являють собою круглі або овальні заболочені пониження.

Карстові форми у Волинському Поліссі поширені там, де близько до поверхні залягають крейдяно-мергельні породи, які мають багато легко розчинного у воді вапна. Вилуговуванню цього вапна і утворенню провалля мабуть сприяють численні тріщини в крейдяно-мергельних породах, які утворились внаслідок тектонічних рухів. Цьому сприяють також рясні опади і багатство підземних вод, які циркулюють по трі­щинах, розширюють їх і дають численні висхідні джерела в озерах.

Карстові озера і безозерні карстові западини поширені на Волин­ському Поліссі групами, саме там, де крейдово-мергельні породи не покриті четвертинними породами. Найбільше групи таких озер розта­шовані навколо Шацька, Любомля, Ковеля, Маневичів, Каменя-Кашир­ського, Турійська тощо. Група карстових озер є біля с. Озеряни Турій­ського району.

Слід мати на увазі, що не всі озера Волинського Полісся карстового походження; багато з них утворилися на заплавах рік, зокрема на за­плаві Прип’яті та її деяких притоках (озера Турське, Горіхове, Люб’­язь). На противагу карстовим озерам, які майже виключно живляться підземними водами, заплавні озера мають річкове і ґрунтове живлення.

Денудаційні форми рельєфу (Ділянки земної поверхні з незначними схилами, що утворились внаслідок ба­гатовікової дії площинною змиву на корінні породи на вододілах) теж дуже характерні для Волинсько­го Полісся. Вони створені в дольодовиковий період на межиріччях, складених крейдою і мергелями крейдового віку. Денудаційний рельєф на Волині виявлений дещо горбистими вододілами, які піднімаються над прилеглими долинами на 20—30 м. На більшій частині поверхні ці вододіли майже не мають четвертинних відкладів і прикриті лише своєю корою звітрювання, на якій утворилися родючі перегнійно-кар­бонатні грунти. Райони поширення денудаційного рельєфу в крейдових відкладах відомі навколо Шацька, Любомля, Ковеля, Турійська, По­ворська, Маневичів та в інших місцях. Не важко помітити, що названа смуга денудаційного рельєфу збігається, з одного боку, з поширенням карстових озер, а з другого боку, з розташуванням кінцево-моренних форм рельєфу.

Еолові форми досить поширені на Волинському Поліссі. Вони при­в’язані до флювіогляціальних пісків, які переважно простягаються вздовж поліських річок, зокрема Прип’яті, Стоходу і Стиру. Проте вони трапляються і на межиріччях. Піщані пасма, поширені вздовж річок, називають боровими терасами, оскільки вони в минулому були вкриті сосновими лісами (борами). Значні вирубки лісів, які проводи­лися в цих місцях, призвели до того, що вітер розвівав піски, утворюю­чи еолові форми — піщані дюни, вали, бархани тощо, складені добре відсортованим піском.

Проте слід мати на увазі, що еолові форми, в місцях поширення пісків, утворювалися і без участі людини в посушливі (ксеротермічні) епохи, які не раз траплялися в льодовиковому і післяльодовиковому періодах. Повсюдне поширення на Волинському Поліссі еолових форм дало підставу відомому дослідникові цієї території П. А. Тутковському висунути припущення про наявність холодних прильодовикових пус­тинь, які тут існували в льодовикові епохи. Ці пустині утворилися ні­бито внаслідок дії сухих і теплих вітрів фенового (Фен — сухий, теплий і досить сильний вітер, що дує з гірських хребтів у гір­ські долини і на передгір’я) типу, які дули з льо­довика, висушували зандрові піски, розвіювали їх, утворюючи дюни та бархани, виносили з них пил, який осідав південніше, формуючи по­клади лесових суглинків. Пізніші дослідження показали малу ймовір­ність існування справжніх пустинь на Поліссі. Однак поширення дав­ніх еолових форм рельєфу свідчить про те, що тут були в четвертинному періоді сухі епохи з сильними західними вітрами, які розвіювали піски і насипали так звані параболічні дюни, які в більш вологі епохи заро­стали лісами і закріплювалися без руху. Сучасна епоха є досить воло­гою і несприятливою для утворення еолових форм, і якщо спостеріга­ються місцями рухомі піски, то вони є наслідком поганого господарю­вання людини.

На Волинському Поліссі трапляється рельєф органогенного похо­дження, представлений торфовищами, які займають великі площі, зо­крема в долині р. Прип’яті та на межиріччях Стоходу, Стиру, Турії і Західного Бугу тощо. Характерною рисою торфовищ є їх купинний мік­рорельєф при загальній рівнинності поверхонь, а також наявність окре­мих понижень, зайнятих, як правило, неглибокими озерами.

Розташування генетичних типів рельєфу по території Волинської області має певні закономірності, на які вперше вказав П. А. Тутков­ський. Зональність ландшафтів Волині — так назвав дослідник цю за­кономірність, розуміючи під терміном ландшафти насамперед характер рельєфу і четвертинних відкладів. На крайній півночі Волині автор описує моренний ландшафт, створений, на його думку, головним чином валунно-суглинистими відкладами давніх льодовиків. Південніше про­стягається зона кінцево-моренного ландшафту, представленого горба­ми кінцевих морен і озів. За кінцево-моренним ладшафтом пошире­ний зандровий ландшафт, сформований переважно водно-льодовико­вими піщаними відкладами, який далі на південь змінюється лесовим ландшафтом, характерним для Волинської височини.

Пізніші дослідження внесли в створену П. А. Тутковським картину зональності рельєфу певні корективи, які, проте, не змінили його основ­ної думки. Так, на півночі області, в зоні долини Прип’яті тепер пока­зують на картах не моренний рельєф, а алювіальний (заплави і тера­си), частково флювіогляціальний та еоловий (борові тераси). Незмін­ною залишилась зона кінцево-моренного рельєфу, у якій виявлено де­нудаційну основу, і зандрова зона, що має озерно-гляціальну і денуда­ційну основи. Нарешті, лесовий рельєф, для якого характерні долино-балочні та яружні форми, теж правильно визначив П. А. Тутковський. Отже, картина зональності рельєфу Волинської області в цілому вірна, тепер його вивчено більш детально, ніж на початку XX століття.