11 months ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

РІЧКОВА СІТКА

Волинська область багата на поверхневі води: ріки, озе­ра, ставки. Ріки області переважно належать до басейну р. Прип’яті. Найбільшими ріками області є р. Прип’ять з притоками Турія, Стохід і Стир.

Вздовж західної межі області протікає р. Західний Буг з притокою Лугою. Більшість рік області бере початок за її межами. Тільки деякі з них (Турія, Стохід, Вижівка та ін.) не виходять за межі області. Ріки протікають по території області в основному з півдня на північ, мають повільну течію, що пов’язане з незначним зниженням поверхні області на північ. У поліській частині області ріки мають невеликий похил 0,27—0,40 м/км, розширені заплави, в яких навесні після повені зали­шаються тимчасові озера. Особливість рік поліської частини — дуже повільна течія 0,1—0,2 м/сек.

У межах Волинської області до басейну р. Прип’ять належать 59 рік довжиною від 10 до 50 кмчотири — від 50 до 100 км і чотири (При­п’ять, Турія, Стохід, Стир) — понад 100 кмДо басейну Західного Бугу відносяться в межах області 11 рік довжиною від 10 до 50 кмодна з них (Луга) — понад 50 км (табл. 8).

Середня густота річкової сітки в басейні р. Прип’ять коливається в межах 0,25—0,47 км/км2а в басейні Західного Бугу — 0,22— 0,35 км/км2.

Річки Волинської області за своїм режимом належать до рівнин­ного типу, переважно снігового живлення. В середньому за рік талі сні­гові води в річному стоці займають близько 60—70%, решта стоку має дощове і підземне походження, причому підземне живлення становить 12—32% річного стоку. Характер живлення рік області обумовлює їх рівневий режим і режим стоку.

РЕЖИМ РІВНІВ І СТОКУ РІЧОК

Річному ходу рівнів рік області властива яскраво вира­жена висока весняна повінь і низька межень, яку порушують літні і зимові паводки.

Весняна повінь починається в першій половині березня (часом у кінці лютого), закінчується — у другій половині квітня або на початку травня. Весняна повінь триває півтора—два місяці і залежить від дов­жини ріки і заліснення басейну. Високі рівні, як правило, пов’язані з весняною повінню і спостерігаються в кінці березня—на початку квітня.

Найбільш раннє підвищення рівнів води припадає на період сніго­танення, тобто на початок лютого (1939, 1950, 1957, 1966 pp.), найпізні­ші — на початок весняної повені — перші числа квітня (1939, 1952 1956, 1962 pp.).

Найвищі рівні спостерігаються під час весняної повені, в кінці бе­резня—на початку квітня. Проте під час повені інколи наявні два або три піки. У весняну повінь заливаються водою заплави, частково надзаплав­ні тераси.

Під час літньої межені бувають невеликі дощові паводки, які три­вають від п’яти—восьми до 10—12 днів. Рівні дощових паводків значно нижчі від високих рівнів весняної повені, але в окремі роки (1948, 1955, 1956, 1958) на деяких ріках влітку під час паводків можуть спостері­гатися високі рівні води, які за величиною наближаються до рівнів весняної повені або й перевищують їх. Наприклад, у липні 1955 р. у ре­зультаті тривалих та інтенсивних дощів ріки вийшли з берегів і затопили значні площі сільськогосподарських угідь.

Середня річна амплітуда коливання рівнів води на малих ріках області досягає 0,7—2,6 м (найбільша 1,4—4,8 м), на середніх — 1,1 — 3,2 м (найбільша 1,7—6,0 м). Найменша річна амплітуда коливання рівня води на малих ріках становить 0,1—1,3 ж, на середніх — 0,2—1,9 м.

Режим стоку області обумовлений фізико-географічними умовами, насамперед геологічною будовою, рельєфом та кліматом, які мають значний вплив на розподіл стоку і водність рік. Значна кількість опа­дів, велике випаровування і високий рівень ґрунтових вод визначають такі характеристики стоку, як середній багаторічний, витрати води, мо­дулі стоку. Внутрірічний розподіл стоку по місцях і сезонах залежить від опадів, випаровування, будови поверхні та господарської діяльності. Розподіл стоку у різні за наводненістю роки показано в табл. 9.

Стік рік Волинської області протягом року нерівномірний, внутрі­річний розподіл стоку в різні за водністю роки неоднаковий. У серед­ньому навесні доходить до 50—72%, влітку — до 2—14%, восени — до 4—12% і взимку до 13—30% річного стоку. Великий річний стік був у 1924, 1940, 1948, 1958 pp., малий — у 1925, 1936, 1950, 1954, 1961 pp.

Максимальні витрати річок Волині спостерігаються під час повені весною та паводків у літньо-осінній період. Характеристики середніх і максимальних витрат води і модулі стоку весняної повені наведені в табл. 10.

Літні паводки утворюються зливовими дощами. Величина макси­мального зливового стоку залежить від кількості опадів, їх інтенсивності та характеру поверхні водозбору. Найбільші витрати води при дощових паводках (червень—серпень) становлять від 40 (р. Вижівка) до 175 м3/сек (р. Стир). Високі паводки, які формуються на малих річках під час злив, приносять велику шкоду господарству області, тому що під час паводків змивається грунт, руйнуються гідротехнічні споруди, замулюються стави. Наприклад, 20—25 липня 1948 р. внаслідок трива­лих зливових дощів ріки вийшли з берегів і затопили значні площі посівів.

У зимовий, а також у літній бездощовий періоди ріки живляться підземними водами. Гідрогеологічні особливості області визначають характер і величину підземного живлення рік. Ріки, русла яких врізані в алювіальні відклади, живляться підземними водами з водоносних горизонтів алювіальних і флювіогляціальних відкладів, але тому що водоносність цих відкладів залежить від метеорологічних умов (кіль­кості опадів), то в особливо сухі роки (або в роки з холодними зимами без відлиг) водоносні горизонти збіднюються, невеличкі водотоки пере­сихають, і на ріках можливе припинення стоку. Ріки, в живленні яких беруть участь карстові води, мають дещо підвищені величини модулів мінімального стоку.

Тривалість меженного періоду на ріках області в теплий період становить 120—140 днів, а найбільш маловодного — 20—30 днів. По­чаток літнього меженного періоду припадає на початок травня і закін­чується в третій декаді листопада — першій декаді грудня. Бувають роки, коли літня межень переходить у зимову без збільшення стоку. Найменший меженний стік на ріках області спостерігається в 1946— 1947 і в 1961 —1964 pp., коли мінімальні середні місячні витрати води становили від 0,2 м3/сек (р. Турія) до 0,009 м3/сек (рис. 12). (р. Вижівка). Такі мінімальні витрати трапляються один раз на 30—40 років.

Графік коливання рівня р. Турії...

Графік коливання рівня р. Турії…

Середня тривалість зимової межені становить 60—80 днів, а най­більша — 100—120 днів. Вона починається в третій декаді листопада — першій декаді грудня, а закінчується в березні.

Притокам Прип’яті властиве постійне і підвищене підземне жив­лення. Ріки течуть по закарстованих водозборах, причому карст має найбільший вплив на стік малих річок. В лісостеповій частині області підземне живлення рік нестійке і слабке.

Гідрогеологічні умови є дуже важливим фактором формування меженного стоку, а режим мінімального стоку тісно пов’язаний з режи­мом підземних вод і ерозійним врізом.

Твердий стік рік Волині характеризує ерозійну діяльність поверх­невих вод. Наноси приток Прип’яті в межах області утворюються на окремих ерозійних ділянках водозборів рік. Такими ділянками є вер­хів’я приток на підвищеннях в лісостеповій частині області. Притоки Прип’яті (наприклад, р. Стир) стікають з північних схилів ерозійно-розчленованої Подільської височини, пересікаючи Мале Полісся, виходять на Волинську височину, де водна ерозія достатньо розвинена, а лесовидні відклади, які тут поширені, легко розмиваються. На Волин­ському поліссі, на водозборах рік Вижівки, Турії, Стоходу, які покриті піщано-глинистими відкладами, розвинений карст, водна ерозія незнач­на, стік мінеральних наносів невеликий.

Внутрішньорічний розподіл стоку наносів дуже нерівномірний і по­дібний до розподілу стоку води. На весняний період припадає в серед­ньому до 50—70% і більше річного стоку наносів. Літом, восени і зимою кількість стоку наносів розподіляється більш-менш рівномірно.

Твердий стік обумовлює мутність води, яка змінюється протягом року. Мутність рік області загалом невелика. Найбільш прозорі та чисті води рік під час літньо-осінньої межені і взимку, коли відсутній притік поверхневих вод і ріки живляться підземними водами. Під час повені і зливових паводків кількість наносів у ріках різко збільшується, до­сягаючи максимальних розмірів. Середні річні значення мутності води рік області змінюються в межах від 3—5 (р. Турія) до 12—60 г/м(р. Стир).

Найменший модуль стоку наносів характерний для водозбору р. Ту­рії — 0,1—0,8 т/км2 в рік, а найбільший — для р. Стир — 1,4—7 т/км2Максимальна мутність в період повені досягає 400—800 г/м3 на великих ріках і 900—1000 г/м3 на малих. Особливо велика мутність води підчас зливових паводків.

ТЕРМІЧНИЙ І ЛЬОДОВИЙ РЕЖИМИ

Термічний режим рік Волинської області обумовлюється температурою повітря, але ця пряма залежність між температурою води і температурою повітря порушується. Внаслідок неправильного господарювання у ріки стікають теплі промислові, шахтні і побутові води. На характер термічного режиму рік впливає і ступінь їх зарегу­льованості (наявність водосховищ, ставків). На тих ділянках ріки, де виходять підземні води, які в літній період мають температуру нижчу, а в зимовий вищу, ніж вода в ріці, термічний режим ріки не відповідає термічному режиму повітря. Тому на деяких ріках області, де підземне живлення велике, температура води дещо вища взимку, а в теплий пе­ріод на 1,5—2,0° С нижча, ніж на ріках з помірним підземним жив­ленням.

При переході температури повітря до від’ємних значень на ріках з’являються льодові утворення: забереги, сало, шуга, льодостав (кінець листопада—початок грудня). Від нестійкого температурного режиму залежить мінливість в датах наступу льодових утворень. Найпізніший льодостав на ріках області припадає на січень—лютий (1949, 1951, 1952, 1961, 1962, 1965 pp.), а на окремих ділянках рік навіть на бере­зень (1952 p.). Середня тривалість періоду льодоставу три—чотири мі­сяці. Льодовий покрив рік нестійкий, і ріки неодноразово то скресають, то замерзають. Скресають вони в березні, причому спостерігається та­ка закономірність: малі ріки скресають скоріше, і лід на них тане на місці; на великих ріках весняний льодохід триває два—три дні, інколи 10—12 днів. Повне очищення ріки від льодових утворень відбувається через п’ять—десять днів після скресання (табл. 11).

Товщина льоду на ріках області на початку льодоставу не переви­щує 5—10 см, найбільша товщина досягає 40—60 см і навіть 80 смПід час весняного скресання і зимових відлиг спостерігаються затори криги, при яких рівень води піднімається до 0,3—0,5 м, рідко до 2 мЗатори на ріках зберігаються два—три дні. Затори були на р. Стир біля с. Щуровці 17—20 лютого 1949 p., рівень води піднявся на 115 см.

ОПИС ГОЛОВНИХ РІЧОК

Прип’ять — права притока Дніпра бере початок з болота біля с. Гупали. Верхня Прип’ять тече по заболоченій широкій заплаві, яка від витоку до смт. Ратне має ширину 2 кма потім — 5—8 км. Ши­рина ріки від витоку до східної межі області збільшується від 10—25 до 50—70 м, а на деяких ділянках до 150 м.

Живлення ріки змішане: у весняний період основним джерелом є талі снігові води, в літньо-осінній — дощі, в зимовий — підземні води.

Значна кількість опадів в басейні викликає високий стік. Серед­ньорічний модуль стоку Прип’яті в межах Волинської області стано­вить 3,14 л/сек-км2Найбільші витрати води пов’язані з весняним сні­готаненням та інтенсивними літньо-осінніми дощами. 9 квітня 1962 р. на ст. Річиця була зафіксована максимальна витрата води на Прип’яті в межах області (183 м3/сєк).

Весняний підйом рівня води починається в березні. Весняна повінь триває в середньому 50—70 днів. Найбільша середня витрата води ста­новить 139—164 м3/сек, а сумарний шар стоку за повінь — 36—78 см. Поміж початком повені, її інтенсивністю та тривалістю на р. Прип’яті є тісний зв’язок.

Ранньою весною поступово тане сніг, збільшується інфільтрація, а весняна повінь стає тривалою і низькою. Пізньої весни, коли сніг тане дуже швидко, утворюється нетривала, але висока повінь.

Низька повінь на р. Прип’яті утворюється тоді, коли взимку під час тривалих відлиг формуються паводки (1946, 1960 pp.).

У літній період, переважно в травні—серпні, коли випадають дуже сильні зливові дощі, утворюються паводки. Середня тривалість павод­ків на р. Прип’яті — 10—13 днів, а найбільша — 50 днів (1948, 1955, 1969 pp.). Рівень води при паводках піднімається на 0,5—1,5 м на добу, інколи — 2—3 м і більше.

Льодовий режим ріки нестійкий, часто бувають відлиги, перед стій­ким льодоставом формуються льодові утворення: забереги, сало, шуга, але бувають роки, коли ріка відразу покривається льодом. У середньо­му льодостав встановлюється протягом першої декади грудня. Товщина льоду в середньому не перевищує 40—60 см, але в суворі зими буває до 80 см.

Стік мінеральних відкладів ріки дуже малий, весною переважає стік органічних залишків з заболочених місць.

С т и р — найбільша права притока Прип’яті. Довжина її — 483 кмплоща басейну — 13130 км2У межах області ріка протікає своєю середньою течією. Русло ріки помітно звивисте. Ширина її на перекатах в межень становить 5—15 м, на плесах — 20—65 м, а міс­цями доходить до 100 мГлибина ріки на перекатах — 0,5—1,5 м, на плесах — 8,6—11 м. Починається Стир на північному краю Поділь­ського плато і у Волинську область вступає біля с. Мерви. До м. Луць­ка Стир тече у вузькій заплаві, яка за містом розширюється до 1,5 кмШирина Стиру біля Луцька — 20—25 м, глибина — 1,5—3,5 м. Запла­ва заболочена і заторфована. В районі смт. Рожище ріка ширшає і стає більш глибокою.

Р. Стир переважно снігового живлення. Найбільша витрата води весною становить 417 м3/сек, найменша — літом — від 1,97 м3/сек (в районі с. Шуровці) до 11,3 м3/сек (м. Луцьк), а взимку — від 1,71 м3/сек (с. Шуровці) до 5,48 м3/сек (м. Луцьк).

У рівневому режимі Стиру яскраво виявлена весняна повінь і літні паводки, які порушують межень. Весняна повінь починається в другій декаді березня і характеризується найвищими рівнями води. Стік вес­няної повені в багатоводні роки становить 70—80% річного стоку, в се­редні — 60—70%, у маловодні — 50—60%.

Середня амплітуда коливань рівня води під час повені досягає до 10—20 см, а найбільша — 170—600 см. Середня інтенсивність підйому рівня води при високій весняній повені становить 10—60 см за добу, при низькій — 6—9 см.

Високий рівень весняної повені досягає 410 см над умовним нулем (середній рівень — 319 см). Середній рівень води під час дощових па­водків — 209 см над умовним нулем, а високий — 325 см.

Початок утворення льодових явищ в середньому спостерігається на р. Стир 10 грудня, а початок льодоставу — 1 січня. Льодостав триває 68 днів. Він нестійкий (взимку 1931 —1932 pp. тривав 125 днів, а в 1924—1925 pp. його не спостерігалось). Найбільша товщина льоду на річці буває в кінці лютого і досягає 46 см (середня — 9—18 см).

Скресає ріка в середньому 10 березня, інколи в кінці січня або ж на початку квітня. Протягом другої декади березня ріка повністю звіль­нюється від льоду.

Середня мутність води в річці 250 г/м3максимальна — 890 г/м3а середній річний стік наносів становить 27 тис. т, або 2,7 т/км2Стир — судноплавна ріка. На ній проведені значні очисні роботи, які дають можливість курсувати протягом літньо-осіннього сезону пасажирським катерам і вантажним суднам.

Стохід — права притока Прип’яті. Довжина її — 188 кмплоща басейну — 3155 км2Ріка бере початок поблизу с. Семеринське Лока­чинського району, і вся протікає в межах Волинської області. Стохід — типова поліська ріка з дуже повільною течією, заболоченою заплавою і нечітко вираженими корінними берегами.

Від витоків до с. Угли Стохід тече в широкій заболоченій долині з пологими берегами. Біля с. Угриничі русло ріки розгалужується на багато рукавів, проток, стариць — «стоходів».

Густота річкової сітки — 0,27 км/км2У басейні р. Стоходу налі­чується 144 річки, з яких 12 довжиною понад 10 км і 132 — менше 10 кмШирина річки у межень на перекатах — 5—15 м, на пле­сах — 20—60 м. Глибина на перекатах — 0,5—1,5 м, на плесах 8—10 м.

Стохід належить до рік змішаного живлення з перевагою снігового. В рівневому режимі ріки є яскраво виражена весняна повінь, що по­рушується літніми дощовими та зимовими паводками.

Щороку спостерігається весняний розлив ріки та її приток. Шири­на розливу інколи доходить до 5 кма глибина затоплення — становить 0,5—1,5 м.

Льодоутворення починається в кінці листопада—на початку грудня і триває чотири—шість тижнів. Льодостав встановлюється у першій половині грудня. Найбільш раннє замерзання виявлено 8. XI, а най­більш пізнє — 1. III. Тривалість льодоставу три—три з половиною мі­сяці. Середня товщина льоду — 20—40 см.

У першій половині березня на річці починає танути крига, а 18.III починається весняний льодохід. Найбільш раннє скресання було відмі­чено 6. II 1923 p., а найбільш пізнє — 11. IV 1929 р. Тривалість льодо­ходу — 3—10 днів.

У кінці березня ріка звільнюється від криги. Весняна повінь про-тримується один—два місяці.

У липні, серпні і вересні часто трапляються дощові паводки. Серед­ня висота їх на р. Стохід змінюється над умовним рівнем в межах 0,4—1,8 м, а найбільша становить 3 мУ зимовий період під час три­валих відлиг бувають зимові паводки, висота яких над умовним рівнем досягає 0,7—2 м.

Найбільша витрата води за рік на р. Стохід спостерігається в квіт­ні _ 39,6 м3/сек, найменша — у вересні (3,58 м3/сек). Середній річний модуль стоку — 4,51 л/сек-км2.

До правих приток Прип’яті належить р. Турія, довжиною 184 кмВона бере початок з болота біля с. Затурці. Площа водозбору — 2800 км2В її басейні налічується 137 річок загальною довжиною 837 кмпроте лише 15 з них мають довжину понад 10 кмГустота річкової сітки — 0,30 км/км2.

Швидкість течії невелика — 0,1—0,2 м/сек внаслідок того, що по­хили ріки незначні. Глибина ріки на перекатах — 0,5—1,5 м, на пле­сах — 1,5—3,5 м.

За режимами живлення, стоку та рівнів р. Турія подібна до р. Сто­ходу. Гідрологічний режим ріки характеризує добре виражена весняна повінь, коли спостерігається найвищий рівень води в ріці. Літні та зи­мові наводки дещо порушують низьку межень. Більша частина річного стоку (30—40%) припадає на весну (березень—квітень), на літо і осінь — 50—60% і 10% на зиму.

Найбільша витрата води — 251 м3/сек, а максимальний модуль стоку — 169 л/сек-км1 був зафіксований у 1932 р.

До правих притск Прип’яті належить в межах області р. Вижів­ка довжиною 81 кмрежим якої подібний до режиму інших рік. У най­більш засушливі роки деякі її ділянки пересихають. Наприклад, у 1947 році р. Вижівка пересихала з 10 по 22 серпня (біля с. Стара Вижівка).

Крім Прип’яті та її правих приток через усю Волинську область з півдня на північ, по державному кордону СРСР з Польською Народ­ною Республікою протікає р. Західний Буг, яка бере початок далеко за межами області, на північному краю Поділля.

До м. Устилуг Західний Буг тече по території УРСР, а далі стає прикордонною рікою. Заплава ріки переважно вузька (до 1 км). Нижче Устилуга вона розширюється і заболочується.

Русло дуже звивисте, розгалужене. Ширина ріки змінюється від 10 до 80—100 м, а глибина коливається в межах 0,5—4,5 м. Швидкість течії — 0,3—0,6 м/сек.

Середня річна витрата води — 25,1 м3/сек, а модуль стоку за рік — 40 м/сек-км2.

Середній річний стік ріки розподіляється так: на весну — 37%, на літо — 20%, на осінь — 20,9% і на зиму — 22,1 %.

ОЗЕРА

Крім рік Волинська область багата на озера. Серед за­хідних областей України вона має їх найбільше — до 170 озер площею від 2 до 2450 га (табл. 12). За походженням вони різноманітні. Пере­важна більшість — це карстові озера, менша — заплавні. Останні — неглибокі, приурочені до заплави р. Прип’яті і до заплав її крупних приток, являють собою залишки старих русел їх режим тісно пов’яза­ний з ріками, а під час весняної повені самостійне існування озер при­пиняється. Заплавні озера заболочені, з низькими берегами і в’язким дном.

Карстові озера розташовані на водозборах рік Турії, Внжівки, Циру і Стоходу.

Карстові озера живляться атмосферними опадами, поверхневим стоком і підземними водами. Підземні води являють собою найбільш стійкий і основний вид живлення озер і зумовлюють їх температурний режим.

Температура підземних карстових вод, які живлять озера, постійна і залежно від глибини і зв’язку з поверхневими водами коливається в межах 5,9—8,5° С. Термічна стратифікація озер залежить від їх глиби­ни. В глибоких озерах (максимальна глибина понад 50 мнайбільш низька температура біля дна 5,9° С і такою залишається до глибини 20 мВлітку на глибині 5—7 м температура різко підвищується до 15—20°С.

В озерах глибиною 12—25 м такий температурний стрибок вираже­ний слабо. У верхніх шарах води внаслідок інтенсивного перемішуван­ня температура однакова по всьому озеру і найбільш висока. В негли­боких озерах відносно низька температура літом і висока зимою відмі­чається лише поблизу джерел карстових вод.

Переважаюча роль підземних вод у живленні карстових озер ви­значає і їх льодовий режим. Невеликі і неглибокі озера з високодебіт­ними джерелами карстових вод зовсім не замерзають навіть у дуже суворі зими. Великі і глибокі карстові озера замерзають пізніше і скре­сають скоріше від сусідніх озер некарстового походження.

Сезонні коливання рівнів води карстових вод становлять 0,3—0,5 м. Найбільш високі рівні в озерах спостерігаються в середині або в кінці весни. Найбільш низькі рівні — в кінці літа, або на початку осені.

Води карстових озер прозорі, безколірні, карбонатні, але там, де приберегове мілководдя заростає і заболочується, води менш прозорі (буруваті). У карстові озера з поверхневими водами поступає невелика кількість мінеральних наносів, а переважну більшість їх приносить ві­тер із сусідніх площ, які являють собою незадерновані піски.

Дно озер у мілководній частині піщанисте і тільки місцями мулис­те, у області карстової воронки — щільне, крейдяне.

У озерах некарстового походження процес заповнення котловини донними відкладами проходить по-іншому. Тривалий і постійний притік в озера слабомінералізованих вод з розчиненими органічними сполу­ками сприяє розкладу рослинних залишків і утворенню на поверхні водного дзеркала сплавин. Наприклад, оз. Нечимне поблизу м. Ковеля за останні 50—70 років настільки заросло і заболотилось, що водне дзеркало зменшилось у два рази, а глибини з 3—5 м — до 1,5—2,5 м. Дно його вкрилося 5-метровим шаром мулу, який щороку збільшується на 1—2,5 см.

Здебільшого у замуленні озер області переважаюча роль належить органогенним утворенням.

У межах Волинської області можна виділити три великі озерні райони: 1) басейн Західного Бугу; 2) межиріччя Західного Бугу і При­п’яті; 3) басейн Прип’яті.

У басейні Західного Бугу налічується понад 80 озер, які називають Шацькими. Серед них 38 заплавних і 42 карстових. Загальна площа — 92 км2Найбільше з них — Свитязь, довжина якого — 9,3 кмшири­на — 4,8 кмСередня глибина озера — 7 ммаксимальна — 58,4 ма над підвищенням посередині дна озера глибина становить 1—2 м. Сви­тязь — це озеро карстового походження. Воно розташоване поблизу м. Шацька. Мальовниче оз. Свитязь — одне з найбільших на Україні. Про озеро існує багато легенд, народних переказів.

Об’єм води озера — близько 190,7 млн. м3Воно живиться арте­зіанськими підкрейдовими водами, атмосферними опадами і поверхне­вим стоком. Притік підземних вод щороку в озеро становить 3,5 млн. м3Вода в озері чиста, прозора, за якістю найкраща від усіх озер України.

Оз. Свитязь прогрівається нерівномірно. Там, де глибокі місця, температура постійна (доходить до 9°С), у верхніх шарах вода влітку прогрівається до 20° С. Озеро замерзає, але суцільний льодовий покрив утворюється тільки в дуже холодні зими.

В 1887 р. прокладений канал, який з’єднує оз. Свитязь з озерами Лука і Пулемецьке, що й призвело до зниження рівня води в ньому на 3 м.

Озеро має сприятливі умови для життя різних організмів: достатня кількість бентосу, багато риби. Мальовничі краєвиди озера, прозорість води, рибні багатства щороку приваблюють велику кількість туристів.

Пулемецьке розташоване поблизу с. Пульмо. Довжина його — 6 кммаксимальна ширина — 3,6 кмПлоща водного дзеркала 16,3 км2об’єм води — 74,8 млн. м3Це друге за величиною і об’ємом озеро в ба­сейні Західного Бугу. Воно також карстового походження, тому основну роль у його живленні відіграють підземні води. Вода прозора з зелен­куватим відтінком. Воно замерзає (товщина льоду в суворі зими досягає 75—80 см), а влітку вода прогрівається у верхньому шарі до 20° С.

Поблизу с. Затишшя розташоване третє за площею озеро цього району — Лука. Берегова лінія його досить складна, її довжина ста­новить 21,4 кмплоща водної поверхні — 6,7 км2Середні глибини — 2 ммаксимальна глибина досягає 10 м.

На південний схід від оз. Свитязь розташоване оз. Люцимир (пло­ща водної поверхні — 4,3 км2глибина — до 11 м). Воно живиться під­земними, атмосферними водами і поверхневим стоком. Дно рівне, пі­щане. Вода в озері жовтувата, мабуть, тому, що його оточують торфо­вища з болотною рослинністю. В озері розводять європейського вугра.

На межиріччі Західного Бугу і Прип’яті розташована група озер, які живлять Турський канал. Найбільшим озером цього району є Турське, яке розташоване на північний схід від с. Заболоття. Довжина озера — 5,6 кмширина — 3,2 кмГлибина озера коливається в межах 0,9—2,6 м (на південному сході озера). Дно піщане, вздовж берегів мулисте. Береги низькі, торфяні. Озеро живиться поверхневими водами. Навесні рівень води піднімається на 70 смі береги затоплюються. Озеро є основним постачальником води в Турський канал.

Оріхове найбільше з озер північної частини Волинської області, розташоване поблизу с. Межисить. Довжина озера майже 4 кма ши­рина — 2 кмМаксимальна глибина — 3,6 мОзеро живиться переваж­но водами поверхневого стоку.

В озерному басейні Прип’яті насамперед слід виділити саму за­плаву ріки, де є дуже багато озер, утворених текучою водою. Озера існують завдяки водообміну з рікою. Озера прісні. Взимку замерзають. У межах Волинської області в заплаві Прип’яті налічується близько 20 озер площею понад 10 гаНайбільшим озером є Люб’язь, через яке протікає Прип’ять поблизу с. Люб’язь (площа 4,3 км2). Озеро глибоке (7 м), живиться водою Прип’яті, гідрологічний режим його залежить від цієї ріки.

Крім того, в заплаві Прип’яті виділяються озера Біле і Волянське, які постачають воду Дніпровсько-Бузькому каналу, оскільки в літній період він міліє. Озера — основне джерело постачання води в канал. Живляться вони завдяки водообміну з р. Прип’ять, а також підземними водами. Озера глибоководні (у оз. Білому максимальна глибина дося­гає 13,5 м).

У басейнах приток Прип’яті є також багато озер різноманітного походження, наприклад у басейні Вижівки — 16. Серед них особливо цікаве карстове оз. Сомине (поблизу с. Сомин), яке серед озер України займає третє місце по глибині. Максимальна глина його — 56,9 м. Озеро живиться переважно підземними водами. Має постійно низьку температуру води і не заростає.

Дуже багато озер у басейні правої притоки Прип’яті — Турії. Тут налічується до 30 озер, більшість з яких карстового походження. Най­більшим озером басейну Турії є Синове з піщаними берегами, яке роз­ташоване поблизу трьох сіл — Соколище, Синове і Шкроби.

Озеро неглибоке, найбільша глибина — 2,6 мЖивиться підзем­ними водами і атмосферними опадами.

Вражає казковою мальовничістю невелике озеро (площина водної поверхні — 0,09 км2поблизу с. Скулин — Нечимне, яке описане в драмі Лесі Українки «Лісова пісня».

Всі озера басейну Турії заболочені, заростають. Рівень води в них нестійкий, дно покрите шаром мулу.

Басейн р. Стохід також багатий на озера (17), переважно карсто­вого походження, площею від 0,1 до 0,53 км2.

На межиріччі Стоходу і Стиру в межах Волинської області є сім озер карстового походження, серед яких виділяється оз. Окнище, розташоване поблизу с. Оконська. Воно являє собою дуже потужне джерело карстових йод, які виливаються на поверхню.

На початку XIX століття це джерело витікало на поверхню в іншо­му місці (2 км на захід від сучасного), де до цього часу збереглася уло­говина. Пізніше біля с. Оконськ утворилося нове джерело, яке описав П. А. Тутковський у 1899 р. За цим описом глибина озера становила 15 м і вода в ньому була прозора. Температура води цілий рік однако­ва — 9°С, навіть у суворі зими озеро не замерзало. Витрата води до­рівнювала 10,5 тис. м3 на добу.

У 30-х роках нашого століття горловина цього потужного джерела обвалилась і воно зникло, а на території с. Оконська виникло кілька малих джерел. Було пробурено три свердловини, щоб знайти основне джерело. Зараз озеро невеличке (глибина до 3 ж). На поверхні озера помітно, як б’є вода з двох свердловин. Вода в озері також прозора і приємна на смак, як колись. У ставках, з яких тече вода до озера, роз­водять форель.

Всі озера Волинської області мають сприятливі умови для розве­дення риби: судака і сазана амурського (Чорне озеро), вугра (Ост­рів’янське), чудського сига (Пулемецьке), які добре акліматизувались. Озера придатні для розведення водоплавної птиці.

Проте господарське освоєння озер Волині недостатнє. Для продук­тивнішого розведення риби багато озер необхідно розчистити від заро­стей, місцями засипати піском торфяно-мулисті донні і прибережні накопичення, а там, де ведуться торфорозробки, впорядкувати вікна, звідки поступає в озера вода, насичена шкідливими гуміновими спо­луками.