10 months ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

ФАУНІСТИЧНИЙ СКЛАД ТВАРИННОГО СВІТУ

За зоогеографічними параметрами Волинська область на­лежить до бореально-лісової зоогеографічної зони, поліської зоогеогра­фічної округи, західно-волинського зоогеографічного району (Ф. И. Страутман, К. А. Татаринов, 1958).

На її території тепер налічується 301 вид хребетних, зокрема: круг­лоротих і риб — 34, земноводних — 12, плазунів — 8, гніздових та зимуючих птахів — 183, ссавців — 64 (К. А. Татаринов, 1973). Порів­няно з суміжними областями, зокрема Львівською, фауна хребетних Волині бідніша на види, бо в її складі цілком відсутні гірські та серед­ньоморські форми риб, земноводних, плазунів, птахів та ссавців.

Своєрідними представниками фауни хребетних західно-волинського зоогеографічного району є такі види: вугор річковий (Anguilla anguil­la L.), ропуха очеретяна (Bufo calamita Laur), черепаха болотяна (Emys orbicularis), тетерев (Lyrurus tetrix L.), рябчик (Tetrastes bona­sia L.), турухтан (Philomachus pugnax L.), дупель (Capella media Lath.), лелека чорний (Ciconia nigra L.), корольок червоноголовий (Re­gulus ignicapillus Temm.), вовчок садовий (Eliomys quercinus L.), щу­роголова полівка або полівка-економка (Microtus oeconomus Pall.), ондатра (Ondatra zibethica L.), лось (Alces alcesL.) та деякі інші. Отже, специфіка фауни хребетних західно-волинського зоогеографічного району полягає у наявності значної кількості суто лісових та водно-болотяних видів при майже цілковитій відсутності видів-індикаторів відкритих степових просторів. Це явище пояснюється історією форму­вання регіональної поліської фауни хребетних, зокрема аві- та теріо­фауни.

Викопна плейстоцен-голоценова фауна птахів та звірів річкового алювію Волинського Полісся складається з видів, що мають екологічну прив’язаність до прибережних чагарникових та заплавно-лучних діля­нок. Це біла куріпка, погонич, різні голінасті, кроншнеп, качин, кріт, землерийка-бурозубка, бобер річковий, миша польова, полівки водяна, економка звичайна, видра річкова, північний олень, кабан — усього майже 50% зареєстрованих викопних видів. До суто лісових тварин на­лежать: глухар, вальдшнеп, припутень, білка звичайна, полівка підзем­на, борсук, олень звичайний, лось, а усі інші виявлені викопні хребетні (тетерев, підорлик великий, ластівка сільська, хом’як, заєць-русак, вовк, лисиця, козуля, бик-тур, кінь первісний, мамонт) найщільніше за­селювали лісолучні угіддя. У складі плейстоцен-голоценової аві- та те­ріофауни не виявлені стрепет, дрофа, степові жайворонки, бабак, ховра­хи, строкатки, тушканчик та інші види-індикатори розлогих степових біотопів. Отже, склад викопної фауни птахів та ссавців свідчить про те, що протягом плейстоцену і голоцену Волинське Полісся, зокрема пло­ща сучасної Волинської області, було південною частиною природної лісової зони. Загальний бореально-амфібіотичний вигляд фауни хре­бетних з тих часів мало змінився.

Територія сучасної Волинської області виразно поділяється на дві природні зони: Поліську рівнину — на півночі і Волинську височину — на півдні. Дотримуючись зазначеного поділу, ми будемо розглядати тваринне населення по таких чотирьох основних найтиповіших зооценозах: 1) водойми та річково-озерні заплави; 2) хвойні, в основному со­снові ліси; 3) мішані ліси та чагарники; 4) орні землі та суходільні луки. Провідну роль в біоценозах, або екосистемах відіграють види, популяції яких досягають високої щільності, отже їх загальна біомаса досить велика. Ці масові, або фонові, види мають конкретне господар­ське значення, а тому розглядаються нами особливо детально.

ЗООЦЕНОЗИ ВОДОЙМ ТА РІЧКОВО-ОЗЕРНИХ ЗАПЛАВ

Усі акваторії та їх заплави заселені водно-болотяними та амфібіотичнвми видами, а також тваринами-убіквістами. Дуже строка­тий фауністичний комплекс утворює водно-береговий зооценоз, особли­во різноманітний у вегетаційний період року, коли активні усі земно­водні, плазуни, гніздяться численні перелітні пернаті.

Іхтіофауна волинських річок та озер включає такі цінні види, як щука, плітка, головень, в’язь, краснопірка, лин, густера, лящ, карась, сом, річковий вугор, миньок, окунь. З метою збагачення аборигенної іхтіофауни в Шацьких озерах проведена акліматизація карликового сомика, сигів (чудського і лудоги), ладозького рипуса та інших промис­лових риб (О. П. Маркевич, І. І. Короткий, 1954). Для цінних промис­лових риб у водоймах Волинської області є усі необхідні екологічні умови. Біологія розмноження — важливий показник, на підставі якого можна говорити про численність популяцій, про загальну біомасу риб, отже, і планувати розумну експлуатацію запасів прісноводних риб, вес­ти обгрунтоване перспективне використання одного з видів природної сировини.

Щука нереститься з початку до кінця квітня. Найбільш інтенсивний нерест спостерігається з 3 по 8 квітня при температурі води 5—7°С. Статева зрілість настає на третьому році життя, середня плодючість — 14300 ікринок, що при сприятливих умовах обумовлює високу числен­ність популяції. Проте в річках, старицях та озерах Волинської області у промислових виловах переважають маломірні щуки, що свідчить про дуже інтенсивне використання природних запасів.

Плітка у водоймах Волинської області нереститься протягом пер­шої декади травня при температурі води 9—11° С. Статева зрілість за­реєстрована в трирічному віці. Середня плодючість — 17500 ікринок. У виловах на Волині має місцеве значення.

Краснопірка в озерах Волинської області нереститься з середини червня до першої декади липня при температурі води 17,5—24° С. Сам­ки відкладають ікру на стебла трав’янистих рослин. Середня плодючість 29200 ікринок. У виловах має місцеве значення.

Лин і карась у Заболотівських озерах нереститься майже одночас­но з останніх днів травня або перших днів червня. Порогова температу­ра води для нересту лина — 20,5° С, для карася — 19,5° С. Середня плодючість карася — 10000 ікринок, лина — 59000. Ростуть ці риби повільно, у виловах переважають маломірні особини, що свідчить про інтенсивне використання природних запасів цих риб.

Густера у Заболотівських озерах відкладає ікру з кінця травня до середини останньої декади червня при температурі води 17° С. Середня плодючість самок (статева зрілість яких припадає на третій рік жит­тя) — 25800 ікринок. Густера в Шацьких озерах досить численна і у виловах становить 8,4%.

Лящ нереститься у два-три строки з помітними переривами між ними. К. П. Мальчевська (1960) перший нерест ляща констатувала 5 і 11 травня (озера Тур і Пісочне) при температурі води 12° С, другий — 26—29 травня при температурі води 16,5—17,5° С, третій — 6—7 черв­ня. Статевозрілим лящ стає на третьому (самки) та четвертому (самці) році життя. Плодючість — 75000—875000 ікринок, з яких wa п’ятий— восьмий день інкубації з’являються личинки. Лящ — цінна промислова риба, яка у виловах становить 17,7%.

Окунь нереститься у квітні, причому розпал відкладання ікри при­падає на 13—16 квітня при температурі води 8—9°С. Середня плодю­чість — 26600 ікринок. У промислі на Волині окунь має місцеве зна­чення.

Досить багато у Шацьких, Заболотівських та інших озерах сомів та карликових сомиків. Сомики — дуже витривала всеїдна риба, яка була завезена в СРСР з Німеччини у 1935 р. Питома вага карликового сомика у промислі Волинської області становить 1,6%.

Часто, хоч і у невеликих кількостях, на оз. Свитязь виловлюють річкових вугрів, які досягають довжини до 2 м при вазі до 6 кгВу­гор — прохідна риба. Більшу частину свого життя проводить у прісній воді, але розмножується в океанічній, де протягом трьох років розви­вається від прозорої, тонкої, плоскої личинки до малька.

У Волинській області успішно розводять різні раси коропа (луска­тий, рамчастий, дзеркальний, голий), срібного карася, судака та інших цінних риб. Для інтенсивного риборозведення і рибоводства на Волині є всі умови. Рибопродуктивність природних озер і річок можна підви­щити за рахунок гідромеліорації, штучного запліднення ікри і випуску мальків у водойми, боротьби з забрудненням акваторій стічними і про­мисловими відходами та браконьєрським виловом маломірної риби.

Серед амфібій в зооценозі водойм та річково-озерних заплав про­тягом усього вегетаційного періоду є багато озерних та ставкових жаб, червоночеревої кумки. У квітні—травні деякі стоячі водойми густо за­селені звичайними, рідше гребенястими тритонами. Усі перелічені фонові види земноводних мають позитивне значення у даному зооценозі. Вони поїдають шкідливих комах та інших безхребетних, а самі є об’єктом живлення коштовних хутряних звірів та корисних птахів.

До рептилій, що заселяють зазначений зооценоз, належать живородяща ящірка — найчисленніший в заплавах представник класу пла­зунів; болотяна черепаха — звичайний мешканець стариць та дрібних озер, які розташовані серед заплавних сінокосів; звичайний, а подекуди і водяний вужі та звичайна гадюка. Слід відмітити значну корисність живородящої ящірки, у складі їжі якої шкідливі тварини станов­лять 59%.

На річках, старицях, озерах, ставах, заплавних луках Волинської області у теплий період року (з березня по листопад) спостерігається чимало видів птахів: пастушків, журавлів, куликів, мартинів, норців, гусей, голінастих, сов, горобиних та окремих представників інших рядів. Масовими, або фоновими, видами пернатих цього водно-болотно-лучного орнітологічного комплексу в наш час є деркач, водяна курочка, лиска, малий зуйок, чайка, травник, перевізник, великий веретенник, звичай­ний мартин, крячки чорний і річковий, норець великий, крижень, чир­ки свистунок та тріскунок, чернеті білоока та червоноголова, лелека білий, чаплі руда і сіра, бугайчик, лунь болотяний, сова болотяна, во­рона сіра, вівсянка очеретяна, жайворонок польовий, плиски біла та жовта, щеврик луговий, очеретянки велика, чагарникова і лугова (бар­сучок), чекан луговий, ластівка берегова.

Особливо велике значення мають мисливсько-промислові види ка­чиних, пастушків, куликів, які в цьому зооценозі знаходять оптимальні умови для свого існування, а тому на деяких водоймах та річково-озер­них заплавах Волинської області досягають великої кількості. Так, на озерах поблизу сіл Несвичі, Чаруків та на луках вздовж р. Чорногузки влітку 1971 р. на стаціонарних маршрутах протягом годинного вечірньо­го обліку була зареєстрована така максимальна кількість водно-болот­них птахів: лиски — 96 екземплярів, крижня — 21, чирок-тріскунок — 14, черні білоокої — 24, черні червоноголової — 26, бекаса — 28, ве­ликого веретенника — 28. На озерах у селах Несвичі, Чаруків крім перелічених видів, які тут гніздяться, є великі гніздові колонії звичай­ного мартина, річкового крячка та невелике поселення сірої чаплі.

За нашими обліками, проведеними у першій декаді липня 1971 p., кількість звичайних мартинів становила більше 1200 особин, річкових крячків — близько 1000, сірих чапель — понад 50. Слід відмітити, що наростання численності пташиного населення водойм пов’язане з під­ростанням пташенят та підняттям їх «на крило».

Полювання є найбільш істотним антропогенним «пресом», який ві­діграє вирішальну роль у скороченні кількості того чи іншого виду мисливсько-промислових птахів. Пернаті, наприклад бекас, полювання на яких вимагає високої мисливської вправності, протягом червня— жовтня зберігають сталу численність, яка трохи зростає на кінець лип­ня—початок серпня за рахунок підросту цьогорічних птахів і після від­криття мисливського сезону майже не змінюється, скорочуючись лише в зв’язку з поступовим осіннім відльотом. Так, на заплавних луках р. Чорногузки протягом годинного вечірнього обліку зареєстровано у середині червня 5 бекасів, у середині липня — 6, на початку серпня — 9, у середині серпня — 10, у другій декаді вересня — 6, а в другій де­каді жовтня — 1.

Необхідно здійснити комплекс заходів по охороні промислової авіфауни водойм та річково-озерних заплав, а саме: а) збе­реження існуючої сітки дрібних річок, стоячих водойм та прилеглих до них вологих сіножатей — місць гніздування і жировки усіх промисло­вих водно-болоіяних пернатих; б) обмеження норм відстрілу качок і лисок за день полювання та перенесення часу полювання з серпня на вересень; в) створення додаткових водойм у південній частині Волин­ської області (зокрема у верхів’ях річок Путилівки, Липи, Луги); г) проведення сезону тиші у гніздовий період та час появи пташенят (квітень—червень). Усі пропоновані заходи повинна взяти під свій по­всякденний контроль обласна інспекція у справах охорони природи та громадськість.

До амфібіотичних, або півводних, ссавців зооценозу водойм та річ­ково-озерних заплав Волинької області належать: водяна кутора, річ­кова видра, європейська норка, річковий бобер, ондатра, водяна та щу­роголова полівка. Крім цих видів-стенобіонітів, тут поширена мала, середня та звичайна бурозубки, ставкова та водяна нічниці, горностай, ласка, лисиця, єнотовидний собака, мала та польова миші, сірий щур, темна та звичайна полівки, зрідка лось та деякі інші звірі. Зазначені ссавці залежно від численності популяцій мають позитивне чи негатив­не значення. При невисокій численності усі вони нейтральні, а при зро­станні густоти того чи іншого виду він може ставати або корисним, або шкідливим.

Заслуговують на аналіз реакліматизація у Волинській області річ­кового бобра та проблема ондатрівництва. Ці питання пов’язані з під­вищенням хутро-промислового потенціалу водно-болотяних угідь Воли­ні, раціональним використанням заболочених і, частково, заліснених земель. У Волинську область річкові бобри (до 10 екземплярів) були завезені у 1965 р. з району затоплення Київської ГЕС і випущені на р. Стохід у с. Нове Червище Камінь-Каширського району. У цьому місці бобри знайшли відповідні екологічні умови і весною 1967 р. спостері­гались молоді тварини.

Невисока густота населення також є сприятливим фактором росту кількості річкових бобрів у зооценозі водойм та річково-озерних заплав Волинської області. Влітку і восени ці гризуни живляться корою осики, корою та пагонами верб — білої, козячої, ламкої, кошикової, корою чорної вільхи, дуба, берези, граба, звичайної сосни, пагонами звичайної горобини, ламкої крушини, ліщини, ожини, стеблами та листям глухої кропиви, волосистої осоки, кінського щавлю, очерету білого та жовтого латаття.

На Шацьких озерах ондатра вперше з’явилась у кінці 1947 р.— на початку 1948 p., розширюючи свій західноєвропейський ареал. На озера проникала природним шляхом з Польської Народної Республіки по р. Західний Буг. Перші поселення цього гризуна були виявлені на озе­рах Свитязь, Луки та Перемут. У 1950 р. на оз. Свитязь зареєстровано п’ять ондатрових хаток, а в 1951 р. їх кількість потроїлась. У 1966— 1970 pp. поселення цього гризуна констатовані на Заболотівських та інших озерах, Турійському каналі, на заплавних водоймах Прип’яті по­близу смт. Ратне, вздовж р. Турії, на ставах біля сіл Чаруків, Несвичі та у багатьох інших пунктах. Таким чином, у 1970 р. ондатра заселяла усі більш-менш придатні водойми Волинської області, але порівняно з 1960 р. густота популяції ондатр помітно скоротилась.

Як і в інших пунктах свого ареалу, на водоймах Волинської області ондатри ведуть присмеркове та нічне життя, будують хатки або риють нори. Живляться вони лепешняком, рогозом широколистим та вузько­листим, очеретом, комишем озерним, хвощем болотяним, аїром, жовтим лататтям, рдестом плаваючим, стрілолистом та іншими рослинами. Рід­ко споживають молюсків (катушки, беззубки). На озерах Волині є опти­мальні умови для існування ондатри, зокрема: велика кількість ста­риць, озер, ставів, не заселених іншими амфібіотичними гризунами, крім водяної полівки, але остання не є суттєвим трофічним конкурентом ондатри; достатня кількість опадів, внаслідок чого стоячі водойми збе­рігають протягом року майже сталий рівень; багаті на кормові ресур­си — лепешняк, очерет, рогіз, рдест. Ці рослини на деяких озерах вкри­вають до 70% акваторії.

Інтенсифікація ондатрівництва у Волинській області дасть значну кількість цінного хутра, дозволить більш раціонально використовувати водойми та річково-озерні заплави, сприятиме ефективній експлуатації цих угідь. Слід ширше впроваджувати комплексне розведення ондатри та риб-фітофагів (коропів, товстолобиків, білих амурів), водоплавних птахів, зокрема свійських качок, з розрахунку 100 качок на 1 га аква­торії.

ЗООЦЕНОЗИ СОСНОВИХ ЛІСІВ

У Волинській області на піскуватих підвищеннях ростуть соснові ліси. Це, як правило, культури від першого до шостого—сьомо­го класу віку різної повноти і здебільшого низького бонітету. Ділянки соснових природних пралісів невеликі і розташовані мозаїчно, в основ­ному у Камінь-Каширському, Ківерцівському, Ковельському, Маневи­цькому районах. Значного розвитку тут досягають вересові пустища та зарості багна у сукупності з іншими трав’янистими рослинами — еди­фікаторами поліських сосняків.

Зооценоз соснових лісів — найдрібніший під кутом зору заселення його хребетними, що пояснюється екологічною однорідністю сосняків, поганими кормами та лише задовільними захисними умовами цих на­саджень. Видовий склад хребетних у цьому зооценозі змінюється за­лежно від віку насадження та пори року.

Соснові культури першого класу віку (до 10 років) в теплий період року заселені поодинокими звичайними ропухами, нечисленними живо­родящими та прудкими ящірками, веретінницями. З птахів тут гні­здяться дрімлюги, лісові щеврики, звичайні вівсянки, лісові жайворон­ки, дуже рідко тетереви. З ссавців у цих насадженнях трапляються нечисленні звичайні бурозубки, зайці-русаки, лісові полівки, жовтогорлі миші, європейські козулі, лисиці. В холодний період року тут постійно перебувають зайці-русаки та лисиці, заходять козулі та лосі. Після змикання крон (до прочистки) сосняки за віком другого класу служать цілорічним місцем відпочинку та переховування диких свиней, козуль, лисиць, вовків, єнотовидних собак. Зимою жирують лосі, залітають си­ниці, сороки, сойки. Гніздуючих птахів тут майже не буває, не спосте­рігаються земноводні та плазуни, дуже низька щільність популяцій ми­шовидних гризунів.

Дуже бідний якісний і кількісний склад фауни хребетних в 25—30-річних жердняках, але після їх прочистки поступово з’являються гніз­дові птахи: зяблики, чорні і співучі дрозди, сойки, сороки, сірі ворони, деякі славки, вівчарики, вухаті сови. Взимку тут завжди можна бачити великого строкатого дятла, різних синиць, жовтоголових корольків. У жердняках будують «гайна» білки, влаштовують гнізда лісові вовчки. Часом у білячих гніздах поселяються лісові куниці. З земноводних рідко, але постійно трапляється трав’яна жаба та звичайна ропуха, на вересових галявинах — живородящі ящірки та веретінниці.

У соснових лісах 50—60-річного віку розвивається підлісок з лі­щини, черемхи, верб, бузини, з’являються зарості ожини. Екологічні умо­ви стають більш різноманітними, а тому фауна хребетних набуває знач­ної видової різноманітності. Зростає густота тваринного населення, в першу чергу дятлів, синиць, повзиків, мишовидних гризунів. У лісах спостерігаються гнізда круків, канюків, яструбів, сірих чапель, білих і чорних лелек та інших середніх та великих птахів. Дупла в соснах за­селюють звичайні шпаки, строкаті дятли, крутиголовки, повзики і великі синиці. Галявини, вкриті різнотрав’ям, є місцем літньої жировки оленів та зайців.

ЗООЦЕНОЗИ МІШАНИХ ЛІСІВ ТА ЧАГАРНИКІВ

У цьому зооценозі найбільш різноманітний видовий склад хребетних, а при врожаї насіння основних лісоутворюючих видів, зо­крема дуба, спостерігається помітне зростання численності великої групи хребетних фітофагів — основних споживачів жолудів. Таким чи­ном, тут чітко виступають складні трофічні зв’язки, зокрема ланцюги живлення, що спостерігається і в інших лісових ценозах, наприклад в гірсько-карпатських букових лісах. Відомо, що лісові птахи поїдають понад 270 видів насіння, а лісові гризуни живляться насінням більш ніж 40 видів дерев та чагарників, причому не лише місцевих, а й аклі­матизованих (П. О. Свириденко, 1957). Щільність заселення мішаних лісів хребетними та видовий склад земноводних, плазунів, птахів і ссав ців залежить від віку та складу насадження, повноти, підліска, трав’я­нистого вкриття, мезорельєфу, фауни безхребетних лісової підстілки, грунту, стовбурів та інших біотичних та абіотичних факторів. Ці показ­ники створюють оптимальні умови для існування більшості видів наземних хребетних. Добра кормова база (врожай дуба часом досягає 5200 кг/га, ліщини—1800, ясена — 250, сосни —22, берези—13), чергування у плодоношенні хвойних і різних широколистяних дерев, ярус­ність насаджень, мікроклімат, значна кількість місць, зручних для переховування та норіння — усе це задовольняє екологічні вимоги най­різноманітніших хребетних.

Земноводні в цьому зооценозі представлені трав’яною та гостро­мордою жабами, які належать до найхарактерніших безхвостих амфі­бій мішаних лісів Волино-Подільської височини. Особливо багато­трав’яних і гостромордих жаб по весняних лісових тимчасових невели­ких водоймах, коли вони відкладають ікру. В цей час (кінець березня— початок квітня) такими жабами живляться білі лелеки, крижні та інші річкові качки, сірі чаплі, чорні тхори, борсуки, лисиці, пацюки, вужі та чимало інших хребетних. Таким чином, в ланцюгах живлення у берез­ні—квітні вони відіграють суттєву роль, що і обумовлює їх загально-біологічне значення у зооценозі мішаних різновікових лісів. У водой­мах протягом квітня—травня трапляються гребенясті та звичайні три­тони, а до пізньої осені заселяються червоночеревими кумками, які в літньо-осінній період є фоновими видами земноводних. Основна їх роль у зооценозі полягає у винищенні різноманітних безхребетних, серед яких шкідливі форми складають 48,1%. Коефіцієнт корисності черво­ночеревої кумки становить 42,6%.

По узліссях та чагарниках у квітні—жовтні постійно можна бачити або чути звичайну квакшу. Значення квакші полягає у винищенні без­хребетних. У її кормовому раціоні шкідливі форми становлять 63,7 %, нейтральні — 22,5%, корисні — 13,8%- Отже, коефіцієнт корисності цього виду земноводних дуже високий — 50,0%. Крім перелічених ви­дів амфібій у зазначеному зооценозі звичайними є сіра та зелена ропухи,, яких найчастіше доводиться спостерігати у першу половину літа. Жив­ляться ропухи жужелицями, довгоносиками, листогризами, мурашками, багатоніжками, справжніми мухами, гусеницями різних метеликів. Роль їх у біоценозі позитивна. Таким чином, усі види земноводних, які засе­ляють мішані різнотравні ліси Волині, є корисними компонентами за­значеного зооценозу і заслуговують на постійну охорону.

З плазунів у зооценозі мішаних лісів та чагарників особливу увагу привертають прудкі ящірки. Це фоновий вид рептилій мішаних волин­ських лісів, проте суцільних масивів лісу ця ящірка уникає, а заселяє узлісся, рідколісся, площі суцільних рубок, засаджені культурами, просі­ки, галявини з різнотрав’ям і чагарниками, куртини чагарників (шипшина, дереза, терен). Численність прудких ящірок у теплі періоди року (вес­на, літо, початок осені) майже постійна. Прудка ящірка споживає саранових, клопів, коваликів, чорнотілок, вусачів, листоїдів, довгоно­сиків, пластинчатовусих, лускокрилих. Шкідливі для лісового господар­ства істоти становлять в раціоні прудкої ящірки 72,3%. З інших пред­ставників класу плазунів у цьому зооценозі відмічені живородящі ящірки, веретінниці, звичайні вужі, рідко — гадюки, дуже рідко — мідянки.

Орнітофауна мішаних різновікових лісів Волині порівняно з інши­ми зооценозами найбагатша на види, яких налічується близька ста. З рідкісних птахів місцями трапляється чорний лелека, сірий журавель, скопа, змієїд, орлан-білохвост, червоний шуліка, пугач. До фо­нових видів належать деякі горобині, дятли, одуди, зозулі, голубині.

Тетерев найщільніше заселяє чагарникові луки, що межують з ольсами.

Протяжність чагарників вздовж узлісся вільхових лісів лише по р. Цир перевищує 100 кмтаким чином, при найвищій кількості тетере­вів їх загальна біомаса на цих лінійних маршрутах становить 510 кгЦе дуже низька густота, яку треба підвищити у два—три рази. Отже, потенціальні ресурси тетеревів можуть бути досить високими і мати промислове значення.

Тетерев — один з видів місцевої авіфауни, який поступово «всмок­тується» в окультурений ландшафт. Цей процес залежить від швидкості синантропізації. Отже, до цього часу відносно однотипна за своїм скла­дом орнітофауна окультуреного ландшафту поліської зони поповнюєть­ся за рахунок нового виду — тетерева, що адаптується у напрямі синантропного способу життя.

Протягом теплого періоду року у мішаних лісах Волині чимало голубиних. У ранньовесняну пору серед цих птахів переважають голу­би-синяки, а влітку та восени — звичайні горлиці, які є домінуючими пернатими ранньоосіннього періоду.

У мішаних лісах Волино-Подільської височини трапляються вальд­шнепи, проте кількість їх незначна.

Зозуля звичайна — фоновий вид літньої авіфауни. У біоценозі мі­шаних різновікових лісів на Волині вона трапляється скрізь, але най­частіше — у сосново-березових лісах. Під час обліку у травні—червні 1967—1968 pp. у Пнівнівському лісництві на двокілометровому марш­руті у зазначених лісових угіддях налічувалось 20 зозуль і більше.

Одуд, як і попередній вид, також масовий вид птахів у літній пе­ріод. Максимальна кількість одудів у травні—червні 1967—1968 pp. констатована на чагарникових луках, по узліссях вільхових лісів, на 2 км зазначеного маршруту їх налічувалось 12 особин, що свідчить про відносно високу густоту і значну біомасу цих птахів.

У мішаних різновікових лісах Волинської області найчастіше трап­ляється великий строкатий дятел, кількість якого стабільна протягом усього року, проте деяке збільшення її у 1967—1968 pp. у Пнівнівсько­му лісництві спостерігалось у жовтні—грудні, особливо у сосново-дубо­вих лісах за віком п’ятого—шостого класу, де на 2 км маршруту налі­чувалось сім особин.

Протягом року фоновими видами птахів у мішаних різновікових лісах Волині є горобині, серед них воронові, а саме: сіра ворона, соро­ка, сойка, менше крук і галка. Облік сірої ворони на трьох двокіломет­рових маршрутах у Пнівнівському лісництві показав, що протягом року їх кількість найвища у сосново-березовому лісі віком 20—30 років. У 1967 p., починаючи з березня, їх число невпинно зростало до травня, коли на два кілометри їх налічувалось до 90 особин. Така висока чис­ленність спостерігалась до початку жовтня, після чого кількість птахів стала поступово зменшуватись і в кінці грудня на лінійному маршруті їх було зареєстровано лише дев’ять. У сосново-дубовому лісі за віком п’ятого—шостого класу в тому ж лісництві протягом 1967—-1968 pp. кількість сірих ворон була майже стабільною в усі пори року і коли­валася у межах від двох до шести особин.

Кількість сорок на стаціонарних лінійних маршрутах у Пнівнів­ському лісництві у вказані роки в сосново-дубових 50—60-річних лісах була найвищою в лютому (18 особин), найнижчою у жовтні (лише дві). У середньому кількість сорок у цьому зооценозі на 2 км маршруту ста­новить шість особин. У сосново-березовому лісі за віком другого—тре­тього класу середня кількість становить сім особин на 2 км маршруту, а максимальна — 11 відзначена у кінці квітня під час гніздування. Саме такі угіддя є типовими гніздовими стаціями сорок.

Кількість сойки у Волинській області у 50—60-річних сосново-дубо­вих лісах у середньому — 12 особин на 2 км маршруту, максимум — 43.

З інших горобиних у мішаних різновікових лісах області протягом усіх сезонів року значної біомаси досягають синицеві, зокрема велика синиця. За нашими обліками у 1967—1968 pp. у вищевказаному лісни­цтві на 2 км сосново-березового лісу за віком другого—третього класу їх число в усі місяці було відносно стабільним (п’ять—шість особин на

км лінійного маршруту), але в квітні зареєстроване зростання його до 23 особин. У 50—60-річних сосново-дубових насадженнях великих си­ниць більше (в середньому 12 особин на 2 км маршруту), проте в цьому зооценозі кількість їх збільшується і припадає на час масового гнізду­вання (квітень) та масових осінніх міграцій (жовтень—листопад). В осінньо-зимовий час (жовтень—грудень) у сосново-березових наса­дженнях Волинської області дуже багато довгохвостих синиць. У Пнів­нівському лісництві у грудні 1968 р. на двокілометровому маршруті їх зареєстровано 30.

У весняно-літній період у мішаних різновікових лісах Волині знач­ної біомаси досягають шпаки та деякі види дроздових. Численність шпака зростає з березня до кінця вересня, досягаючи максимуму — 80 особин на 2 км чагарників та ольсів. У сосново-дубових лісах за ві­ком п’ятого—шостого класу вони зареєстровані під час гніздування, але у 1967—1968 pp. їх було не більше чотирьох на 2 км маршруту. У за­значених лісових зооценозах кількість співочого дрозда в середньому становила п’ять— шість особин на 2 км стаціонарного маршруту, проте максимум цих птахів по узліссях досягав 21.

Теріофауна зооценозу мішаних різновікових лісів та чагарників. Волинської області теж найрізноманітніша і налічує близько 65 видів.

З найтиповіших представників крупних ссавців слід назвати європей­ського зубра, який реакліматизований в угіддях Звірівського та Мура­вищанського лісництв у межах Цуманського державного мисливського господарства.

У Звірівське лісництво Ківерцівського району Волинської області зубри були завезені з Бєловезької Пущі у травні 1965 р. Спочатку їх тримали у загоні площею 38 гаа потім випустили в природні угіддя. В умовах вільного утримання ці копитні поїдають понад 110 ви­дів рослин, у тому числі обгризають і з’їдають кору 15 дерево-чагарни­кових видів, об’їдають листя і знищують паростки понад 30 видів дерево-чагарникових порід, вживають 84 види трав, їдять плоди п’яти видів деревних рослин. Проте, при існуючій кількості зубрів, небезпеки для лісового господарства не передбачається.

З інших копитних у мішаних різновікових лісах поширені олені (звичайні реакліматизовані і плямисті акліматизовані), європейські козулі і дикі свині. Поголів’я плямистих оленів у Цуманському мислив­ському господарстві досягає 100 голів, що свідчить про те, що акліма­тизація їх у лісах Волинської області пройшла успішно. Щільність ко­зулі в угіддях Волині поки що досить низька і становить 0,3—0,8 осо­бин на 1000 га лісових угідь, але в межах мисливського господарства, зокрема Цуманського, численність цих копитних вище оптимальної і досягає 65—70 голів на 1000 га угідь.

У зооценозі, що аналізується, поширені борсуки, лісові куниці, тем­ні тхори, горностаї, ласки, лисиці, вовки, єнотовидні собаки, зайці-ру­саки, білки звичайні, лісові, сірі та горішникові вовчки — типові меш­канці мішаних різновікових лісів європейського типу, лісові та підземні полівки, польові, лісові та жовтогорлі миші, землерийки-бурозубки, кроти, звичайні їжаки, декілька видів гладконосих рукокрилих. Загалом склад теріофауни зооценозу майже ідентичний видовому складу ссавців європейської бореальної зони.

ЗООЦЕНОЗ ОРНИХ ЗЕМЕЛЬ ТА СУХОДІЛЬНИХ ЛУК

Цей типовий, особливо для Волинської височини, комп­лекс виник внаслідок господарської діяльності людини; у наш час є до­мінуючим і займає площу близько 700 тис. га. З року в рік у Волинській області збільшуються посівні площі за рахунок розкорчовування мало­цінних чагарникоих заростей та осушення заболочених угідь. Таким чином, площа орних земель розширюється, а на суходільних луках про­водиться загінна система випасу сільськогосподарських тварин. Отже, територія цього окультуреного ценозу невпинно зростає, що є законо­мірним явищем у зв’язку з технічним прогресом і ростом народонасе­лення. Цю обставину слід враховувати, аналізуючи тваринний світ зоо­ценозу, який представлений синантропним комплексом хребетних та видами відкритої експозиції, численність яких майже скрізь досить ви­сока, особливо у теплий період року.

З амфібій до складу фауни агроценозів Волинської області входять звичайні часничниці, які в основному заселюють посіви картоплі та інших просапних культур, зелена та звичайна ропухи, які поширені не лише на посівах, а й на суходільних луках, садах і винищують без­ліч шкідливих комах. На луках майже скрізь зареєстровані трав’яна та гостроморда жаби, проте їх кількість в цьому зооценозі значно ниж­ча, ніж у мішаних різновікових лісах.

Рептилії агроценозів тепер дуже нечисленні і подекуди представ­лені живородящою та прудкою ящірками, веретінницею, звичайним ву­жем і звичайною гадюкою. Усі перелічені види плазунів поширені на суходільних луках. Рідко серед посівів зернових (жита) доводиться спостерігати звичайних вужів та прудких ящірок. Катастрофічне зник­нення плазунів у зазначеному зооценозі вимагає їх ретельної охорони, бо усі вони — корисні істоти.

Авіфауна оброблюваних земель та суходільних лук змінюється за порами року (особливо у весняно-літній період). Найчисленнішими пер­натими орних площ є граки, які протягом року досягають великої біо­маси. Весною та восени часом спостерігаються зграї, в яких буває їх більше 1000. Роль граків у знищенні шкідливих комах, зокрема буря­кового довгоносика та личинок травневого хруща, величезна. Позитивне значення у агроценозах Волинської області мають польові горобці та звичайні вівсянки, які побутують тут цілий рік, тому кількість їх дуже висока. До фонових видів весняно-літнього аспекту волинської авіфау­ни полів та лук належить польовий жайворонок, біла та жовта плиски, місцями луговий чекан, польовий щеврик, шпак. Масовими видами літньо-осіннього періоду в цьому зооценозі (крім вже зазначених) є зви­чайна горлиця, сиворакша, міська та сільська ластівки, щиглик. В цей період подекуди спостерігаються перепели, сірі куріпки, чубаті жайво­ронки, жулани. Зимовий аспект орнітофауни характеризують: сіра воро­на, сорока, посмітюха, щиглик, коноплянки, звичайна чечітка, сірий сорокопуд, сіра куріпка, а інколи і такі прилітні з півночі та зимуючі у Волинській області птахи, як рюм (рогатий жайворонок), пуночка, зимняк.

Роль пернатих в агроценозі позитивна — вони є природним пресом, який контролює кількість комах та інших безхребетних. Крім того, птахи поїдають безліч насіння бур’янів, зерно-падалицю, мишовидних гризунів. Сіра куріпка та перепел є потенціальними мисливсько-промис­ловими пернатими.

На оброблюваних (орних) площах та суходільних луках постійно перебувають різноманітні ссавці, зокрема: кріт, мала та білочерева білозубки, ласка, горностай, лисиця, заєць-русак, південна мишівка, хатня, польова та мала миші, звичайна полівка, звичайний хом’як. У теплий період року над культурними посівами, сухими сінокісними луками та пасовищами в сутінках і вночі полюють летючі миші — ма­лий нетопир, пізній кажан, вухань та ін.

Щоб зберегти сучасний видовий склад хребетних Волинської обла­сті, слід створити абсолютні зональні заповідники та резервати, регу­лювати промисел мисливських тварин та здійснювати комплекс біотех­нічних заходів.