11 months ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Волинська область — одна з 25 областей Радянської Ук­раїни, утворена 4 грудня 1939 р.

Площа області — 20,2 тис. км2що становить 3,3% території УРСР, густота населення (48 чол. на 1 км2менша від середньої по республіці (76 чол. на 1 км2), що пояснюється складністю використання природ­них умов. Проте освоєння цієї території почалось давно, саме тут ви­никли одні з найстаріших міст України (Володимир-Волинський, на­приклад, згадується в літописах під 988 p., Луцьк — під 1085 р. Ту­рійськ — під 1097 p., Камінь-Каширський — під 1196 p.).

Крайня західна точка області — с. Забужжя Любомльського району (23°45′ східної довготи), східна — с. Липне Ківерцівського ра­йону (26°05′ східної довготи), південна — с. Піски Горохівського райо­ну (50°18′ північної широти) і північна — с. Мукошин Любешівського району (51°54′ північної широти).

Волинська область межує на півдні з Львівською областю, на сході з Ровенською, на півночі з Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, на заході (по р. Західний Буг) з Польською Народною Республікою.

Ландшафти області належать до двох типів: поліського, з перева­гою боліт, луків, дубово-соснових і дрібнолистих лісів та лісостепового, з поширенням в доісторичному минулому лучних степів та дубово-гра­бових лісів, а в наш час переважно орних земель.

Волинська область має рівнинну поверхню, середня висота якої 195 м н. р. м., отже, дещо вища від середньої висоти рівнинної частини республіки в цілому. Найвища точка поверхні Волині досягає 292 м н. р. м. і розташована на півдні області, недалеко від с. Бужани Горо­хівського району; найнижча її точка — в долині р. Прип’ять, біля устя р. Стохід і піднімається на 139 м н. р. м., отже, відносна різниця у ви­сотах між південним і північним краєм області становить 150 мВід­даль між цими двома крайніми за висотою точками дорівнює по пря­мій 180 кмотже похил поверхні області на перший погляд може зда­тися досить значним (близько 0,8 м на 1 км віддалі). Насправді похили поверхні області різноманітні і, як правило, значно менші від вказаної величини. Особливо незначні похили поверхні спостерігаються в її по­ліській частині, де максимальні відносні висоти не перевищують 60 ма здебільшого не досягають ЗО м. Тільки в південній, лісостеповій час­тині області відносні висоти становлять 100 мщо створює порівняно значні похили поверхні, особливо між ріками та їх місцевими вододі­лами. Від величини похилів поверхні залежить швидкість стікання дощових вод, швидкість течії води в річках, а чим більша швидкість течії, тим більша ерозійна (розмиваюча) здатність водних потоків. Отже, південна, лісостепова частина області має сприятливі природні передумови для поширення ерозії.

Незважаючи на рівнинність поверхні області, через її територію проходить частина Головного Європейського вододілу, що ділить ба­сейни рік Чорного і Балтійського морів, а саме Прип’яті і Західного Бугу. Цей вододіл входить у межі області з Львівщини між селами Шпиколоси і Дружкопіль і простягається дуже звивистою лінією на села Печихвости, Рачин, Садів до висоти 286 мзвідки повертає на північний захід (на села Бійницю, Овадне, Мосир і Олеськ, а далі — на Любомль, Полапи, Забужжя, Шацьк і Мельники). Вододіл дуже плоский, невиразний, у багатьох місцях проходить через болота, що вказує на його молоде формування, яке почалося тільки після відступу дніпровського зледеніння (рис. 1).

Гіпсометрична схема Волинської області

Гіпсометрична схема Волинської області

Хоча поверхня Волинської області є загалом рівнинною, проте вона досить виразно поділяється на декілька орографічних частин, а саме:

Волинську лесову височину на півдні області з серед­ньою висотою 215 м і досить почленованою поверхнею балками і доли­нами численних приток Західого Бугу і Стиру. Волинська височина закінчується на півночі виразним уступом висотою 30—40 м, вздовж якого простягається дорога Луцьк—Володимир-Волинський.

Турійську денудаційну рівнину, що лежить на північ від Волинської височини і має середню висоту 190 м.

Волинське горбисте пасмо виявлене окремими моренни­ми горбами, які простягаються від Любомля на Ковель, Маневичі і далі на Ровенську область, на Володимирець і Дубровицю. Середня ви­сота пасма 175 ма висота окремих горбів подекуди перевищує 200 м.

Верхньоприп’ятську низовину з середніми висотами близько 155 мОрографічну будову Волинської області відносно слабо видно на гіпсометричній карті, внаслідок незначних абсолютних і від­носних коливань висоти її поверхні та недостатньої кількості горизон­талей. Орографічні особливості цієї території краще показує гіпсомет­ричний профіль, прокладений через Горохів—Затурці—Ковель—Ка­мінь-Каширський. На цьому профілі добре видно згадані орографічні частини області, а також те, що Волинська височина подібна до ночов, тому що південна і північна її частина дещо вища від середньої (рис. 2).

Меридіональний профіль Волинської області

Меридіональний профіль Волинської області

Волинській області притаманні деякі риси природи, якими вона відрізняється від інших областей України. Вона має найбільші в республіці площі боліт і заболочених лук, які займають понад 350 тис. га, що становить майже 18% території. Велика площа припадає на пере­гнійно-карбонатні грунти, або «поліські чорноземи» (41,5 тис. га), які відзначаються високою природною родючістю. Нарешті, у Волинській області багато джерел з напірними висхідними водами. Майже всі карстові озера живляться такими джерелами; деякі з них мають ве­ликий дебіт, як наприклад, джерело біля с. Оконськ Маневицького ра­йону, описане П. А. Тутковським.

Ліси області, переважно дубово-соснові, соснові і березово-осикові, вкривають понад 25% її території. Проте, коли взяти до уваги, що май­же усі вони зосереджені в поліській частині області, то стане очевид­ним, що розподіл лісової площі по території області дуже нерівно­мірний.

Територія Волинської області в сучасних її межах входила до складу Волинської губернії дореволюційної Росії і тому природні умови області в дожовтневий час вивчали російські вчені. Систематичне ви­вчення природних умов і природних ресурсів розпочалося у другій по­ловині XIX століття у зв’язку з розвитком промислового капіталізму в Росії.

Серед нечисленних досліджень природи області того періоду треба вказати на роботи так званої «Западной зкспедиции по осушенню бо­лот», яка працювала під керівництвом І. І. Жилінського з 1874 р. по 1897 р. на території Прип’ятського Полісся. Хоч головним завданням цієї експедиції було проведення осушувальних робіт у басейні Прип’яті (під її керівництвом було прокладено 4,5 тис. км меліоративних кана­лів, головним чином у межах Білорусії), але тому що до робіт експе­диції були запрошені відомі вчені О. П. Карпинський, В. В. Докучаєв, О. І. Воєйков, Г. І. Танфільєв, вона мала й велике наукове значення. В. В. Докучаєв виступив відразу ж з програмною статтею, в якій накреслив завдання — провести комплексні наукові, а саме ґрун­тознавчі і геоботанічні дослідження, О. І. Воєйков опублікував де­кілька робіт про Полісся, зокрема «Климат Полесья», «Пинское Полесье и результати его осушення»; Г. І. Такфільєв, досліджую­чи болота Полісся, — монографію «Болота и торфяники Поле­сья».

Цілу епоху в дослідженні природи Волинського Полісся становлять роботи П. А. Тутковського, який вивчав цей район протягом 20 років (1894—1913) і опублікував понад 80 робіт, присвячених геології і гео­графії цієї території. Саме П. А. Тутковський виявив горбисту смугу між Любомлем і Маневичами та встановив її кінцево-моренне похо­дження; вказав на карстове походження більшості озер Волині, наяв­ність тут еолових піщаних форм тощо.

Певний вклад у вивчення природи Українського Полісся внесли і польські вчені. Торфовища цієї території досліджували С. Кульчинський і С. Толпа, озера — Б. Криговський і Є. Кондрацький, геологію та гео­морфологію — Є. Рюлле.

Велике значення для пізнання природи Полісся мали роботи ра­дянських географів, геологів, ботаніків та ґрунтознавців міжвоєнного періоду Б. Л. Лічкова, В. Г. Бондарчука, В. І. Крокоса, П. К.. Заморія, Д. К. Зерова, Д. К. Віденка та ін.

Після історичного возз’єднання Західної України з Українською РСР розпочалося систематичне вивчення природи і господарства цих областей, у тому числі і Волинської. Одним з важливих результатів цих робіт було відкриття, розвідка і освоєння Львівсько-Волинського вугільного басейну, можливість існування якого була науково перед­бачена ще в 1912 р. російським геологом М. М. Тетяєвим. Завдяки цьо­му у Волинській області була створена кам’яновугільна промисловість, яка відіграє важливу роль у паливному балансі західних районів СРСР.

Радянські вчені вносять великий вклад у вивчення геоморфології, рослинності, грунтів, клімату, водних ресурсів і тваринного світу. Спів­робітники Київського державного університету та Академії наук УРСР опублікували колективну монографію «Нариси про природу і сільське господарство Українського Полісся» (1955). Серед цікавих наукових досліджень необхідно назвати роботи Є. М. Брадіс, Г. Ф. Бачуриної, А. І. Барбарича, Д. К. Зерова, В. О. Поварніцина та ін. про рослинність і, зокрема, торфові болота Полісся; В. Г. Бондарчука, О. М. Маринича, П. К. Заморія, А. Б. Богуцького, І. Г. Черванева, Ю. Л. Грубрина та ін. про геоморфологію та четвертинну геологію; М. С. Андріанова, І. К. Половко, В. П. Попова та ін. про клімат; С. ҐІ. Пустовойта, О. 3. Ревери, К. М. Варави та ін. про водні ресурси і режим поверхневих і підземних вод; Н. Б. Вернандер, Н. І. Глібко, А. І. Гуменюка та ін. про грунти.

Географи, геологи і біологи Львівського державного університету та інших наукових закладів УРСР, зокрема Є. К. Лазаренко, Д. П. Боб­ровник, О. І. Матковський та ін., провели детальні дослідження мінера­логії вивержених порід Волині, П. М. Цись — геоморфології, І. М. Го­голєв — грунтів, І. В. Бережний — лучної рослинності, К. І. Геренчук, П. В. Климович — природних ландшафтів та їх районування.

Однак перед природодослідниками Волині стоїть ще багато неви­рішених питань. У зв’язку з завданнями охорони природи і раціональ­ного використання природних ресурсів необхідно науково обгрунтувати вибір земельних ділянок під ті чи інші види осушувальних та проти­ерозійних робіт, рекомендувати заходи щодо регулювання водного ре­жиму перезволожених земель, визначити цінні для науки природоохо­ронні об’єкти.