5 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Північною межею материкової частини Центральної Америки є тек­тонічна долина річки Бальсас. Південну межу умовно проводять по Панамському перешийку, фактично нею є Дар’єнський перешийок. Про­стягається область на 2400 кмНайменша ширина області —48 км на Панамському перешийку, найбільша — 860 км у районі півострова Юкатан.

Вздовж Тихого океану територія оконтурена вузькою смугою бе­регової низовини, яка на півночі має прямолінійний характер, а на півдні досить розчленована й утворює ряд заток і півостровів. На пів­острові Асуеро знаходиться крайня південна точка Північної Америки — мис Мар’ято.

Узбережжя Карибського моря має значно більші низовинні простори. Це низовини Табаско і Москітія, які є акумулятивними рівнинами в об­ласті передгірних прогинів, а також низовина півострова Юкатан. Майже скрізь прибережні низовини складені глинястими породами, що зумовлює заболочування місцевості. Винятком є Юкатан, на поверхню якого виходять неогенові вапняки. Тут при великій кількості опадів відбуваються інтенсивні карстові процеси. Узбережжя Карибського моря утворює ряд великих заток — Гондураську, Москіто, бухту Сан-Елас та ін.

Більшу частину Центральної Америки займає пояс переважно серед­ньовисотних гір, які є продовженням ларамійської зони Кордільєр. Лише в межах Панами проявилася третинна складчастість.

Кордільєрський гірський геосинклінальний пояс має складну історію розвитку і визначається великою роздрібненістю структур і рельєфу. Найдавніші з відомих пізньопалеозойських структур представлені пе­реважно метаморфізованими і кристалічними породами. Найпоширеніші ларамінські складчасто-осадочні структури з інтрузіями і виливними породами. Як перші, так і другі протягом кайнозою зазнали могутніх піднять і розломів, які супроводилися інтенсивними вулканічними про­цесами і землетрусами, що тривають і досі. Особливо розвинутий вул­канізм вздовж тихоокеанського схилу гір у так званій Вулканічній Сьєррі Центральної Америки. Тут піднімається ряд згаслих і діючих вулканів. Найвищу вершину утворює згаслий вулкан Тахумулько (4217 му горах Гватемали. Ненабагато йому поступається вулкан Токана (4064 м). У межах цієї дуги підноситься багато діючих вулканів, серед яких Санта-Марія і Фуего в Гватемалі, Санта-Ана та Ізалько в Сальвадорі, Косегуіна і Момотомбо в Нікарагуа, Паос і Ірасу в Коста-Ріці. Особливо активний вулкан Ірасу, що лежить за 25 км на захід від столиці Коста-Ріки Сан-Хосе. Це — «сухий вулкан»; він викидає не роз­плавлену лаву, а піщані суміші. Інтенсивні виверження Ірасу відбувалися в 1917, 1933 і 1943 pp. Найпотужніше виверження відбулося в 1963 р. Вулкан засипав навколишні простори, в тому числі і Сан-Хосе, товстим шаром пилу, завдавши великих збитків господарству міста.

Для рельєфу Центральної Америки, крім вулканічних конусів та плоскогір’їв, типові також брилові згладжені масиви, розчленовані тек­тонічними улоговинами і глибокими ущелинами річок.

У межах материкової області Центральної Америки з давніми струк­турами пов’язані значні родовища корисних копалин, зокрема золота і срібла в Гватемалі і Гондурасі, сурми в Гватемалі та ін. В районі Теуантепекського перешийка зосереджені великі запаси нафти, а у вул­канічних районах Гватемали промислові запаси сірки.

Центральна Америка має досить розвинуту річкову сітку. Головний вододіл проходить ближче до Тихого океану, тому річки, що впадають в Атлантичний океан, довші. Вони також і повноводніші, бо протікають по території, що одержує багато опадів. Окремі з них судноплавні (Усумасінта, Мотагуа, Улуа, Соговія та ін.). Річки, що течуть до Тихого океану, короткі і характеризуються різкими коливаннями витрат з літ­ньою повінню. Зовсім нема річок тільки на півострові Юкатан, де поши­рені карстові процеси.

У тектонічних западинах Центральної Америки знаходиться багато озер, найбільшими з яких є Нікарагуа. Воно має 167 км завдовжки і 71 км завширшки при найбільшій глибині 82 мПасати часто викликають тут справжні морські бурі. В озеро впадає багато невеличких річок, а ви­тікає лише одна — Сан-Хуан, що несе свої води в Карибське море.

Хоч вода в озері прісна, тут водяться морські тварини, зокрема акули. Гадають, що озеро колись було морською затокою. З підняттям суші затока замкнулася, води річок поступово опріснили його, а акули, які лишилися, акліматизувалися у нових умовах. На озері багато остро­вів вулканічного походження. Деякі з них мають діючі вулкани.

У Центральній Америці панує тропічний клімат, проте з висотою температура знижується. Схили, звернуті до Атлантичного океану, одержують значно більше опадів, ніж протилежні тихоокеанські схили або загороджені горами внутрішні улоговини. Тому і тут спо­стерігаються разючі контрасти ландшафту.

Узбережжя в межах приливної смуги оточені низькорослими де­ревами, що випустили повітряні корені, які, як підпорки, підтри­мують їх у вологих мулистих грунтах,— це мангрові зарості.

На значній території Центральної Америки (особливо на Ат­лантичному схилі) збереглися незаймані вологі тропічні ліси, в яких велетенські дерева переплелися своїм гіллям, утворивши суцільну запону. У глибині лісу панують вічні сутінки. З дерева на дерево, мов товсті канати, перекинуті ліани. Тут же сила рослин-паразитів. На вологому грунті ростуть високі трави. Пересуватися в такому лісі можна тільки вздовж річок і то з великими труднощами. Тро­пічні ліси звичайно займають прибережні низовини і піднімаються по схилах гір до висоти 1700 мУ цих лісах немало пальм — тільки в республіці Панама їх налічується до 100 видів. Високі стрункі віялові пальми ростуть поряд з карликовими пальмами, стовбур яких не товстіший за звичайний олівець, або з пальмами, зовсім без стовбура, що нагадують пучки перистих листків. До вершин найвищих дерев добираються по тонких і пружних стовбурах так званих лазячих пальм.

У проміжках між пальмами видно великі широкі листки бананів і увінчані мальовничими перистими кронами стрункі стовбури де­ревовидної папороті. В найсиріших місцях, що затоплюються, стоять болотяні кипариси.

У таких лісах ми зустрінемо багато цінних порід дерев, що мають міцну кольорову деревину, яка є найкращим матеріалом для виготовлення дорогих меблів (олівцеве дерево, махагонієве, кампе­шеве, чорне, атласне, палісандрове). Культивується тут також каучукове дерево. По стовбурах, на гілках дерев і по землі в’ються численні рослини з барвистими гарними квітками. Серед них виді­ляються химерні різнобарвні орхідеї (квітка орхідеї — національна емблема республіки Коста-Ріка). Незліченні різноманітні ліани звішуються з гілок подібно до висячих мотузяних місточків. У су­хіших місцях (на західних схилах гір і на тихоокеанському узбе­режжі) темна стіна тропічного лісу розступається, його місце займають листопадний ліс і тропічний лісостеп — савани. Тут на трав’янистих просторах, окремо і групами, ростуть вічнозелені дуби, лаври та інші дерева.

У зоні саван звертає на себе увагу місцевий дуб, він нижчий за наш, але жолуді його за своїми розмірами не поступаються великому яйцю індика.

Вище від саван, по схилах гір, ростуть дубово-соснові ліси, хоч у внутрішніх улоговинах Гондурасу ми побачили лише розрізнену чагарникову рослинність. Найвищі вершини вкриті луками і негустими чагарниками. У нижній частині схилів великі площі зайняті тропічними лісами.

Гірські райони Центральної Америки (як і Південної) — бать­ківщина цінних сільськогосподарських культур: кукурудзи, бавов­нику, картоплі, хінного дерева, кокаїнового куща. На розчищених землях тепер ростуть кофейні і каучукові дерева, цукрова тростина, тютюн та індиго, розміщені бананові і цитрусові плантації, великі площі зайняті під посіви кукурудзи, пшениці, ячменю.

Ліси дають цінну деревину, на луках випасають череди великої рогатої худоби, коней і мулів.