5 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Ця область охоплює майже всю Аляску з прилеглими до неї Алеут­ськими островами, а також північно-західну частину Канади від півден­ного підніжжя гір Св. Іллі на заході і до межі між горами Маккензі і Скелястими горами на сході. Західні і північні береги омивають хо­лодні води Берінгового моря та моря Бофорта. Проте вплив водних про­сторів позначається лише на заході області; з просуванням на схід швидко зростає континентальність клімату. Вся територія має дуже суворий клімат.

Рельєф області має багато спільних рис з усією системою Кордільєр: внутрішні плоскогір’я і плато, оточені з двох боків високими гірськими хребтами, найбільші з яких піднімаються вздовж тихоокеанського узбе­режжя.

На півночі області вздовж узбережжя моря Бофорта розкинулась Арктична низовина. Майже повністю позбавлені життя простори низо­вини з рівнинним рельєфом, усіяні численними озерами. Поверхня низо­вини складена молодими морськими й алювіальними породами, а узбе­режжя оконтурене лагунами і піщаними косами.

На південь низовина переходить в Арктичне плато, складене крейдо­вими і кайнозойськими пісковиками. Його поверхня має слабкий похил на північ і розчленована річками. З півдня Арктична низовина й Арктичне плато обмежені хребтом Брукса.

Хребет Брукса складається з ряду гірських ланцюгів (гори Де-Лонга, Берда, Ендікотт, Франкліна, Румянцева та ін.) і має середню висоту 1500—2000 м. В його будові беруть участь породи палеозойського і ме­зозойського віку.

Центральну частину Аляски займає Юконське плато, яке в середній частині перетинає річка Юкон. Ширина плато 250—300 км. На захід воно знижується до 1000—800 м і переходить у нешироку прибережну низовину, складену молодими морськими та алювіальними відкладами. Берегова лінія плато досить розчленована. Переважає латунний тип берега.

Поверхня Юконського плато складена з різних за віком порід, почи­наючи від докембрійських і до сучасних, в багатьох місцях пронизаних інтрузіями. Тривала денудація оголила корисні копалини, тому Юкон-ське плоскогір’я іноді називають «золотим серцем Аляски». Великі золо­тоносні родовища пов’язані з вклиненням ультраосновної магми нева-дійського орогенезу. В результаті руйнування корінних порід екзоген­ними факторами утворилися золотоносні піски, які відклалися в басейні річки Юкон поблизу інтрузій.

Крім золота, в цій області є срібло, мідь, платина, вольфрам, кам’яне вугілля тощо. Нещодавно виявлено нафтові родовища.

На північному сході і сході плато оконтурюють гірські ланцюги Річардсон і Маккензі. Хребти Маккензі мають гострі високі (до 2500 мгребені і дуже розчленовані схили. Вони дикі і труднодоступні.

На південь від Юконського плато лежить величезний Аляскинський хребет. Він складений з порід різного віку від докембрійських до неогенових і антропогенових. Переважають граніти, габро і діорити. Гори вкриті льодовиками і снігом. Тут розміщена гора Мак-Кінлі, що досягає 6193 м заввишки і є найвищою вершиною в Північній Аме­риці.

Біля північно-західного схилу цього двоглавого велетня розта­шований національний парк Мак-Кінлі. В його межах живе 20 видів птахів і 36 видів ссавців.

Смутними і похмурими тундровими просторами тут блукають череди північних оленів карібу, що живляться мохами, лишайни­ками і пагонами карликових дерев. У пошуках здобичі шастають ненажерливі полярні лисиці — песці, що славляться своїм чудовим хутром. Їх їжа — численні тундрові миші — лемінги, полярні зайці. У густій хащі тайги прокладають собі шлях увінчані лопатоподіб­ними рогами лосі, бродять величезні ведмеді грізлі. Часто на річ­ках можна побачити довгі і високі греблі, що досягають іноді 200 м завдовжки і 2—3 м заввишки. Це штучні споруди річкових бобрів. Зустрічаються дикобрази, яких називають тут голкошерстими, або урзонами. В зоні рідких лісів, тобто вище по схилах, полюють вовки, лисиці та інші хижаки.

Похмурі хвойні ліси оживляються влітку концертом численних птахів. Тут у прибережних районах можна зустріти малесеньку яскраво забарвлену пташечку колібрі, яка прилетіла з далекої Мексики; гарну чайку з оперенням персикового кольору. У тундрах зви­чайні сніжна сова і біла куріпка. Царем і грозою всіх птахів є ве­ликий пернатий хижак — золотий орел. У річках Аляски водиться дуже жирна риба чулакан (свічка-риба), жир якої місцеві жителі використовують для освітлення.

Хребти тихоокеанського узбережжя сформувалися під час невадій-ського і альпійського горотворень. Неабияку роль у створенні сучас­ного рельєфу відіграли вертикальні рухи земної кори, що спричинили підняття одних ділянок і роздрібнення та занурення інших. Ці процеси супроводилися активним вулканізмом, який проявляється й досі. Роз­дрібнену і частково занурену під воду гірську дугу являють собою Алеутські острови, на яких налічується до 25 діючих вулканів.

Подібно до ланок велетенського зруйнованого мосту завдовжки майже 2 тис. км простягнулись Алеутські острови від Аляски до Камчатки, між суворим, забитим кригою, Берінговим морем і без­країми просторами Тихого океану. Тут налічується 110 великих і безліч дрібних островів. Якщо спостерігати їх з літака, можна по­бачити в розривах туману, що повзе по ламаних обрисах хребтів, конусовидні вершини вулканів, вкритих снігом. Алеутські острови — одна з ланок гігантського вогняного ланцюга, що оперізує береги Тихого океану.

Яскраве, мальовниче видовище являють собою Алеутські вул­кани вночі, коли з численних кратерів викидаються вогняні стовпи, що освітлюють поверхню океану, по якій безупинно носяться вели­чезні айсберги. В їх блискучих гранях відбивається і північне сяйво, і заграви вулканів. Виверження на Алеутських островах відбуває­ться дуже часто. Іноді вони відбуваються раптово в тих місцях, де не було ніякої гори. Так, у 1796 р. виник вулканічний острів, який був розмитий морем, а в 1883 р. він знову відродився.

Не гостинні береги Алеутського архіпелагу. Лісів тут нема, схи­ли гір вкривають лише мохи і лишайники, що поєднуються з яскра­вою зеленню трав на тлі глибоких долин. На цьому тлі зрідка мож­на побачити самотні задумливі ялини, що, сумовито схиливши свою мохнату хвою, ніби впали в сон. У глибині островів майже нема тварин, зате у водах, що омивають архіпелаг, немало морських зві­рів, а на крутих скелях розташувались метушливі пташині базари. У нечасті сонячні дні на берегові мілини виповзають погрітися тюлені, моржі, а також морські котики і видри, що мають цінне хутро.

Продовженням Алеутських островів на сході є Алеутський хребет, що поширюється на півострови Аляску і Кенай. На хребті багато згаслих і діючих вулканів. Найвищі вулкани знаходяться в північно-східній частині півострова Аляски (Редаут — 3110 мІліамна — 3074 м). До числа діючих вулканів належить великий вулкан Катмай, що піднімає­ться над протокою Шелехова.

Південь Аляски облямовують Кенайський і Чугачський хребти, висо­та яких досягає 4000 мНа межі з Канадою ці гірські ланцюги сходять­ся й утворюють гірський вузол Св. Іллі, вищою точкою якого є гора Логан — 6050 м.

Кліматичні умови області дуже різноманітні. На північному і захід­ному узбережжях клімат досить суворий; велика площа охоплена бага­торічною мерзлотою. Зима, що супроводиться довгою полярною ніччю, триває майже 10 місяців. Море вкривається льодом, лютують снігові хуртовини. Літо тут буває лише в серпні і то з періодичними бу­рями. Місцевість з численними болотами й озерами майже зовсім недо­ступна.

Внутрішні райони мають ще суворіший клімат з різко виявленою континентальністю; в багатьох відношеннях він нагадує клімат Схід­ного Сибіру. Аляскинський хребет перешкоджає проникненню у внутріш­ні райони області тихоокеанських повітряних мас, тому на північ від нього мінімальні температури в січні становлять —40°, —50° при серед­ніх місячних температурах від —15 до —30°. Влітку середні темпера­тури липня змінюються від +10 до +16°, вдень у ряді місць вони можуть досягати +25°, +30°.

Протягом року кількість хмарних днів становить 70%, а сонячних тільки 5%. Річна сума опадів не перевищує 300—350 мм. Значне поши­рення має багаторічна мерзлота.

Клімат Аляски й Алеутських островів помірно вологий. Взимку тут часто проходять циклони, тому погода в цей час хмарна, вітряна, але не холодна, температура тримається близько 0°. Моряки називають район Алеутських островів «колискою штормів». Справді, з вересня по травень тут буває понад 100 днів із сніговими хуртовинами.

Влітку погода більш ясна, але прохолодна, температура повітря в липні не піднімається вище від +10°. Кожний третій день дощовий. Таким чином, тут завжди панує осінь.

Різноманітний і рослинний покрив області. Північна і західна ча­стини зайняті тундрою, яка у внутрішніх районах області переходить у лісотундру.

Неширока смуга тихоокеанського узбережжя і нижні схили гір пів­денної експозиції вкриті хвойними лісами. Вздовж річок ростуть ліси з білої і чорної ялини, берези, осики, верби, вільхи.

З тваринного світу велике значення для місцевого населення має карібу. В недалекому минулому це був край, багатий на хутрового звіра. Тепер лише зрідка в лісах можна зустріти бурих ведмедів, лосів, рисей, песців, лемінгів, бобрів, видр та ін.

У водах, що омивають цю область, водяться тюлені, моржі, морські котики. Багаті вони також рибою (тріска, оселедці, лососеві тощо).