5 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Різкі відміни у ландшафтах Закарпатської області зумов­лені великою різноманітністю геологічної будови та історії розвитку окремих її частин. Рівнинна частина території області відноситься до великої депресійної геологічної структури — Закарпатського внутріш­нього прогину, а гірська розміщена у межах молодої альпійської склад­частої системи — Карпат. Ці два основні геологічні структурні еле­менти відрізняються між собою як особливостями поширення в них осадових, метаморфічних і магматичних гірських порід, так і морфо­логією, часом формування складчастих і розривних дислокацій, комп­лексом корисних копалин. У межах Карпат з північного сходу на пів­денний захід за цими ж критеріями виділяють тектонічні одиниці: Флішові (або Зовнішні) Карпати, Мармароський кристалічний масив та його продовження на північний захід — зону Мармароських стрімчаків, зону Ленінських стрімчаків, які є межею між Зовнішніми і Внутрішніми Карпатами, та, нарешті, Вулканічні Карпати.

 

СТРАТИГРАФІЯ ДОЧЕТВЕРТИННИХ ВІДКЛАДІВ

У межах Закарпатської області безпосередньо на поверхні або на глибині виявлені осадові та метаморфічні утворення, від верх­ньопротерозойських до четвертинних. Площа поширення і потужність відкладів різко відмінні у різних вікових товщах. Закарпатський про­гин — область розвитку молодих (міоценових і пліоценових) відкла­дів, а більш древні утворення виявлені тут тільки за допомогою бурін­ня. У Карпатах, навпаки, неогенові відклади не відкладались взагалі, а більша частина їх складена крейдовими та палеогеновими від­кладами.

Найбільш древні верхньопротерозойські і палеозойські породи складають Мармароський кристалічний масив і представлені білопото­цькою, діловецькою і мегурською світами. До верхньої частини про­терозою — нижнього палеозою — відносять білопотоцьку світу, яка складена гнейсами і кристалічними сланцями. Виходи цих порід є на правому березі Тиси у районі с. Костилівка, вздовж р. Білий Потік і в деяких інших районах. Потужність білопотоцької світи більша 600 м.

Метаморфізм діловецької світи проходив у дещо інших умовах. Нижні її горизонти умовно відносять до докембрійських утворень (рифею), а середні та верхні, очевидно, є уже нижньопалеозойськими. У складі цієї світи трапляються потужні горизонти темно-сірих мар-муризованих вапняків, які розробляють відкритими кар’єрами (с. Ді­лове та ін.). Потужність відкладів діловецької світи близько 1 км.

Таку ж ступінь метаморфізму як і породи діловецької світи мають зелені кварцево-хлоритові сланці та кварцити мегурської світи, що розміщені вище. Їх потужність близько 500 м. Мармурові горизонти тут відсутні. Ці утворення, разом з породами діловецької світи, поширені у межиріччі Тиси і Шопурки та вздовж лівих приток Тиси.

Вік метаморфічних комплексів Мармароського масиву визначений дещо умовно, оскільки в них не виявлено надійних палеонтологічних залишків. Ці дані базуються на стратиграфічному положенні товщ і часові метаморфізму, що встановлений методами абсолютної геохроно­логії. При цьому отримано дві вікові групи цифр. Одна (понад 550 млн. років) відповідає часу початкового метаморфізму осадових і вулканіч­них порід, інша (320—340 млн. років), очевидно, відбиває другий етап розвитку кристалічних порід, пов’язаний з герцинським діастрофізмом Карпат.

До пермі умовно відносять і найбільш древні відклади у фундамен­ті Закарпатського прогину. Виявлені вони свердловинами на заході прогину і представлені кварцево-слюдисто-карбонатними, польовошпа­тово-кварцевими й іншими різновидностями сланців. їх потужність — декілька сот метрів.

У мезозойських відкладів є всі три системи. Тріасова система пред­ставлена кузинською світою, яка складена доломітами, кварцитами та філітами. її наближають до палеозойських відкладів чіткі сліди мета­морфізму, однак знахідки органічних решток мезозойського типу й умо­ви залягання свідчать на користь нижньотріасового віку.

Поряд з кузинською світою до тріасу відносять сірі та строкато­колірні, переважно карбонатні породи, які подекуди виходять у Марма­роському масиві та виразно піднімаються у рельєфі. У зоні Пенінських стрімчаків до тріасу належать так звані пудингові конгломерати та гравеліти з характерним каолінітовим цементом. Вони утворюють тек­тонічно ізольовані стрімчаки у зоні поширення крейдових строкатоко­лірних відкладів.

Юрська система розвинута в усіх тектонічних зонах Закарпатської області. Відклади переважно нижнього та верхнього відділів юри ви­явлені в Мармароському масиві, в яких часто спостерігаються перери­ви в осадконагромадженні, невеликі потужності окремих горизонтів. Крім карбонатних порід, у складі юрських відкладів є аргіліти алевро­літи, пісковики, конгломерати та потужні горизонти туфів, радіоляри­тів, яшм і лав основного складу. Розріз верхньої юри закінчує карбо­натно-вулканогенна чивчинська світа потужністю 800 м. Вона залягає переважно по зовнішній периферії Мармароського масиву.

Найбільш повний розріз юрських відкладів відомий у зоні Пенін­ських стрімчаків. Разом з вапняками неокому вони утворюють різної величини тектонічні брили-стрімчаки у зоні поширення глинисто-мер­гелевих порід крейди та палеогену. Нижній і середній відділи юри представлені теригенно-карбонатною сірого кольору товщею приборжавської світи, а верхній відділ складають кремові та рожеві масивні крис­талічні криноїдні вапняки.

На Закарпатті найбільш поширені крейдові відклади з трьома різ­ко відмінними формаціями. У Закарпатському прогині до крейди відно­сять потужну теригенно-карбонатну флішоїдного типу товщу, складену чорними аргілітами, алевролітами, дрібнозернистими пісковиками, мергелями і вапняками — кричевська світа. Потужність її сягає кілька сот метрів, захоплюючи переважно південно-східну частину фундамен­ту прогину (площі Тереблі, Сокирниці і ін.).

У зоні Пенінських стрімчаків крейдові відклади малопотужні, пере­важно вапняково-мергельного типу, розділяються на три світи. Ниж­ня — свалявська — складена білими тонкошаруватими вапняками з кременем, середня — тисальська — представлена зеленими та сірими мертелями (рідше з пачками строкатого забарвлення) і вапнистими аргілітами, верхня — пухівська — утворена стометровою товщею чер­воних мергелів, які в покрівлі змінюються невеликою за потужністю пачкою флішоїдного типу.

Розріз Мармароського кристалічного масиву починається з транс­гресивного комплексу, представленого базальним горизонтом соймуль­ської світи, який залягає різко неузгоджено на всіх більш древніх утвореннях. Світу складають конгломерати, пісковики та темно-сірі алевроліти. Потужність їх приблизно 100 м.

Соймульська світа перекривається строкатоколірними мергелями, що цілком нормально залягають на ній і утворюють пухівську світу, аналогічну за складом і потужністю таким же породам у зоні Марма­роських стрімчаків.

Третім типом крейдових відкладів Закарпаття є флішовий пояс. На відміну від усіх інших районів області тут пощирені типові флішові утворення, які відрізняються від інших вищою літологічною однорід­ністю, більшою потужністю і характерними для флішу текстурними та структурними ознаками. Найдревніші серед них — трьохкомпонентні відклади рахівської світи, що виходять переривчастою смугою вздовж краю Мармароського масиву. Це кілометрова товща темно-сірого флішу, складеного тонкими прошарками пісковиків (алевролітів), мергелів (вапняків) і аргілітів. Таку ж потужність мають і сірі, практично без вапняків, теригенні тонкоритмічні відклади білотисенської світи, які займають більш зовнішнє (східніше) положення порівняно з поширен­ням рахівської світи.

Цього ж віку чорні аргіліти та піщані ритмічні кварцитовидні від­клади шипотської світи, що залягають над ними. До альбу відносять і кілометрову товщу масивно-верствуватих сірих пісковиків буркутсь­кої світи, що вінчають г. Петрос і переривчастою смугою простягаються до басейну Ужа.

Починаючи з верхніх горизонтів альбу і до турону включно, повсюд­но поширений малопотужний строкатий горизонт аргілітів, мергелів, підпорядкованих їм алевролітів і пісковиків поркулецької світи. Вона змінюється тонкоритмічним сірим або темно-сірим піщано-глинистим флішем яловичорської світи потужністю до кілька сот метрів. Завер­шують розріз крейди потужні сірі масивноверствуваті пісковики чорноголовської світи, покрівля якої місцями досягає нижнього і навіть середнього еоцену. Ця товща дуже подібна до нижньокрейдових бур-кутських пісковиків.

Палеогенові відклади порівняно з крейдою менш різноманітні. У Закарпатському прогині — це флішоїдна теригенна товща вульшавської світи (еоцен—олігоцен), яка поширена в крайній північно-західній час­тині. Еоцен зони Пенінських стрімчаків представлений типово флішо­вою вульхівчицькою світою, що залягає на крейдових породах. Пале­оген у зоні Мармароських стрімчаків (Вежанській підзоні) складений двома світами. Нижня тричленна — метовська — і верхня — лузька. Метовська світа представлена конгломератами, пісковиками і строка­тими мергельно-глинистими породами, за віком це еоцен. Лузька — чорними аргілітами та мергелями.

У більш внутрішній (Монастирецькій) підзоні зони Мармароських стрімчаків палеогенові відклади досить відмінні. Нижня — шопур­ська — світа строката, тонкоритмічна з нечастими пачками піскови­ків. Потужність її 1 км. На ній нормально залягає верхня — дра­гівська — світа потужних пісковиків з нечастими пачками зелено-сі­рого тонкоритмічного флішу. Потужність її також близько 1 км.

На Мармароському масиві великобанська світа (еоцен) неузгоджено перекриває всі більші древні відклади і складена конгломератами (внизу) та попелясто-сірими і строкатими алевролітами. Алевроліти поступово змінює глиниста товща олігоцену, яка завершується сірими товстоверствуватими пісковиками. Цю двочленну світу називають лу­зькою.

У флішовому поясі палеогенові відклади мають типово флішовий вигляд, значну площу поширення і досить різноманітне поєднання ок­ремих пачок. Межа між крейдою і палеогеном у Поркулецькому та Дуклянському покривах проходить внутрі потужної товщі чорноголов­ських пісковиків. Більш молоді відклади еоцену включають строкаті та зеленуваті тонкоритмічні товщі й горизонти пісковиків. Перехід у темноколірну товщу аргілітів і мергелів дусинської світи (олігоцен), яка залягає вище, поступовий. Завершується розріз двохсотметровою товщею маловиженських пісковиків. Сумарна потужність палеогену в цих покривах перевищує 1,5 км (рис. 3.)

Тонкоритмічний фліш шопурської світи

Тонкоритмічний фліш шопурської світи

Цілком відмінний вигляд мають олігоценові відклади у зовнішній частині Дуклянського покриву і Кросненській зоні (в області головного Карпатського вододілу). Тут розвинутий потужний (майже 3 км) сі­рий теригенний фліш кросненської світи, у верхніх горизонтах якої трапляються олістоліти більш древніх порід, а також нечасті строка­токолірні пачки (ущелина Підполоззя).

Неогенові відклади представлені моласовим комплексом, який від­биває орогенний етап розвитку Карпат і поширений у вигляді потуж­ної (до 3 км) товщі у Закарпатському внутрішньому прогині. Цей теригенний комплекс порід одноманітний у літологічному від­ношенні, починається він пісковиками буркалівської світи, яка поширена безпосередньо у зоні Пенінських стрімчаків. Їх змінюють різногалечні поліміктові терешульські конгломерати потужністю до декількох десятків метрів, що перекриваються характерними го­лубуватими туфами, виділеними в новоселицьку світу (нижній тортон). Відклади нижнього тортону представлені також соленосною глинистою тереблянською світою та солотвинською, в будові якої вже трапляються пісковики та прошарки туфів. Верхній тортон складають конгло­мерати, пісковики та глини тересвянської світи, аналогічні за складом, але з іншим характером чергування породи басхевської світи.

Відклади сармату розчленовуються на доробратівську та луківську світи, складені глинами, алевролітами та пісковиками з підпорядкова­ним поширенням туфів і конгломератів, та алмаську — товщу по­тужних світлих пісковиків і вапняків.

Завершують розріз неогенових молас товщі пліоцену, які поділяють­ся на панон і левантин, загальною потужністю понад 800 м. Ільницька світа, що починає левантин, є туфогенно-осадочно-вугленосним комплек­сом, який містить характерні вулканічні скла (обсідіани). До леван­тину також відносять різноманітний за будовою вулканічний комплекс Вигорлат-Гутинської гряди, що облямовує неогеновий басейн по його зовнішній периферії на північному заході, і по внутрішній — на пів­денному сході. Вулканічний комплекс поділяють на гутинську і бужор-ську світи, представлені андезитами, андезитобазальтами, ліпаритами і їх туфами. До плейстоцену зачисляють строкаті глини, піски, галеч­ники та слабозцементовані пісковики чопської світи.

МАГМАТИЗМ

Найдревнішими магматичними утвореннями у Закарпат­ській області є допалеозойські інтрузії основного складу, локалізовані в білопотоцькій світі Мармароського кристалічного масиву. Про знач­ний прояв магматизму в палеозої свідчать реліктові основні та кислі ефузивні породи, які складають метаморфічну берлебаську світу (ана­лог діловецької світи). До верхньої частини палеозою приурочені вклю­чення плагіогранітів, що також підлягали метаморфізму. У Закарпатсь­кому прогині з пермськими відкладами пов’язаний основний вулканізм. Приблизно до нижньої юри тут приурочені потужні виливи спілітів і близьких до них порід. Пізньоюрський-ранньокрейдовий вулканізм основного ряду проявився по зовнішній периферії Мармароського маси­ву, у межах зони Мармароських стрімчаків, зони Пекінських стрімча­ків — області зчленування Поркулецького покриву з більш зовнішніми тектонічними одиницями. Трапляються основні ефузивні породи і по зовнішньому краю Рахівського покриву. Ранньокрейдові діабазові пор­фірити, спіліти, туфолави і породи основного складу відомі серед па­леогенових відкладів Монастирецької підзони Мармароських стрімча­ків (по потоці Олександровому, у Копашиновій Поляні та інших районах),

Найбільш поширені у Закарпатській області вулканічні породи нео­гену. Це ріоліт-дацитові туфи новоселецької світи, які наявні на більшій частині Закарпатської рівнини. У межах гірських хребтів Вигорлат-Гутинської вулканічної гряди виділяють стратифіковані магматич­ні утворення трьох світ. Нижню з них (перечинську) складають видо­змінені андезитобазальти, що поширені переважно на заході. Серед­ню — гутинську — утворюють туфи, андезито-базальти й агломератові андезитові туфи. Верхню, яка поширена дещо рідше, складають крупнопорфіровані андезити і базальти (бужорська світа).

 

ТЕКТОНІКА

Флішові Карпати. У межах Закарпатської області зі сходу на захід виділяють Кросненську зону та декілька покривних флішових структур: Чорногірську, Поркулецьку, Дуклянську, Магурську та Ра­хівську. Всі вони — покривні чохли, складені крейдовим і палеогено­вим флішем. Перелічені структурні одиниці різняться між собою будо­вою флішових відкладів, які їх складають, і деякими морфологічними особливостями складчастих і розривних дислокацій (рис. 4).

Тектонічна схема Закарпатської області

Тектонічна схема Закарпатської області

Широко представлена у флішових Карпатах Кросненська зона не має чітко вираженого покривного характеру. Вона характеризується загальною депресивною будовою, успадкованою ще від олігоценової епохи. Розвинуті тут тонкоритмічні флішові товщі утворюють дрібні складки, розірвані на окремі луски з північно-східною орієнтацією, що генеральна для всіх Флішових Карпат. Чорногірський покрив заходить на територію Закарпатської області своєю крайньою північно-західною частиною. Для внутрішньої (Яловичорської) підзони Чорногірського покриву характерний розвиток дуже дрібних вузьких лусок, а зовніш­ня (Скупівська) — це пологозалягаюча монокліналь. Поркулецький покрив — найкрупніша структурна одиниця Флішових Карпат Закар­паття, її покривна будова чітко простежується по Петроському текто­нічному напівостанцеві, що свідчить про насування покриву на північ щонайменше на 12 км. Фронтальна частина покриву трасується текто­нічними відторженцями карбонатних порід, поєднаних з ефузивами. Східна частина покриву (Білотисенська дільниця) характеризується загальним підняттям, і в її межах відслонюються тільки крейдові тов­щі, а в будові більш західної частини покриву (Тур’єполянська і Чор­ноголовська дільниці) широко представлені палеогенові товщі, вклю­чаючи й олігоцен. Для Поркулецького покриву, як і для інших покри­вів, характерне поширення лусок і дрібних складок.

У Флішових Карпатах найбільш внутрішнє положення займають Магурський і Рахівський покриви. Магурський заходить на територію Закарпатської області із ЧССР лише своєю південно-східною частиною і виклинюється в долині Латориці. На денну поверхню тут виходять зібрані у складки тільки палеогенові відклади, які утворюють декілька лусок. Рахівський покрив простягається від Боржави, переходить на територію СРР, де його називають Чахлеу. У межах Закарпаття він складений виключно нижньокрейдовими відкладами рахівської світи.

Час формування складок і покривів у Флішових Карпатах міоцено­вий (савська фаза). Не виключено, що час перших дислокацій порід Рахівського покриву — крейда.

Мармароський масив і зона Мармароських стрімчаків. Звичайно вважають, що Мармароський масив і його клиноподібне продовження на північний захід — зона Мармароських стрімчаків — є виходом на поверхню дофлішових порід Зовнішніх Карпат. Проте це самостійні крупні структурні одиниці зі своїми власними історико-геологічними особливостями. Загальна внутрішня структура Мармароського масиву покривна. На відміну від Флішових Карпат тут поширені покриви ос­нови, тобто у покривоутворенні беруть участь і породи кристалічного фундаменту. У межах масиву виділяють два крупних покриви: Білопо­тоцький і Діловецький. В основі пологої покривної Білопотоцької струк­турної зони залягають породи білопотоцької світи, які перекриваються верхньопалеозойськими та мезозойськими (доаптськими) відкладами і відрізняються від одновікових товщ, що складають чохол іншого по­криву (Діловецького), літолого-фаціальними особливостями. Діло­вецький покрив — це майже горизонтально залягаючий пласт зелено-сланцевих метаморфічних товщ, що перекриті верхньопалеозойськими і тріас-юрськими відкладами і насунуті на Білопотоцький покрив, як мінімум, на 11 км. Вже після покривоутворення, яке відбулось у до­альбський час, ці крупні товщі були розбиті на окремі блоки за сис­темою різноорієнтованих крупних розломів.

Мармароський масив насунутий на північ, на Флішові Карпати. В області його зчленування з флішовими комплексами розташована не­широка контактна зона тектонічних лусок і блоків, для яких харак­терна автономність розвинутих метаморфічних і осадових порід.

Дуже складну будову має невелика за площею зона Мармароських стрімчаків. У ній виділяють дві основні частини, або підзони. Зовнішнє положення займає Вежанська підзона, яка має загальну структуру горстоподібної монокліналі з переміщенням порід, що її складають, на північ, на Рахівський, а місцями Поркулецький покриви. Характерна її особливість — розвиток грандіозних седиментаційних відторженців-олістолітів у товщі соймульських піщано-глинистих порід. Це резуль­тат руйнування, катастрофічних обвалів і зсувів крупних блоків доапт­ських відкладів, які займали до денудації положення між сучасною областю їх поширення і Флішовими Карпатами. У периферійній частині підзони при фронті її насуву на Рахівський покрив трапляють­ся рідкі дрібні тіла серпентинітів, що утворюють холодні включення (протрузії). Внутрішня, або Монастирецька, підзона — складна крупна монокліналь, яка занурена під зону стрімчаків. Широко розвинуті дріб­ні складки у відкладах шопурської світи, що не порушують при цьому загального моноклінального типу структури.

Зона Пенінських стрімчаків. На територію Закарпаття заходить ли­ше незначний фрагмент надзвичайно цікавої структурної одиниці, що простягається вузькою (від сотні метрів до кілометрів) смугою, збері­гаючи при цьому всі особливості літологічного складу її осадових порід і деталі тектоніки. У басейні р. Терешова по крупному попереч­ному здвигу ця зона зміщується на багато кілометрів до півдня, і її продовження (літолого-фаціальне) відоме на території СРР. Найго­ловніша особливість Пенінських стрімчаків — велика роздробленість всіх без винятку осадових комплексів. Це зона гігантської брекчії, яка знаходиться також у тектонічному співвідношенні з сусідніми структурними одиницями. Різний ступінь монолітності гірських порід цієї зони зумовлений пенінським типом структури. Для нього характер­не те, що тверді масивні вапняки юри та неокому утворюють окремі ізольовані блоки — тектонічні стрімчаки, ум’яті в товщу м’яких і плас­тичних аргілітів і мергелів альб-маастрихта. При вивітрюванні блоки вапняків надають екзотичності рельєфу, утворюючи обривисті скельні стрімчаки. Тут виразно виявляються три основні моменти тектонічного розвитку.

У кінці пізньої крейди — на початку палеогену (ларамійська фаза) відбулися глибокі рухи і роздроблені тверді вапняки переміша­лися з більш мергелевою оболонкою. Потім наступила еоценова транс­гресія, що сформувала горизонт конгломератів з характерними екзо­тичними гранітоїдами і товщу теригенного флішу. У передміоценовий час (савська фаза) відбулись загальне зім’яття і покривоутворення, які чітко виражені в багатоярусній системі малоамплітудних покривів за участю палеогенових товщ. Такі нагромадження покривів виявлені свердловинами під міоценовою моласою і спостерігаються в долинах потоків Вульховчик, Тисало і деяких інших. Значна частина зони Пе­нінських стрімчаків у бурдигалі втягується в загальнокарпатське під­няття, і відбувається її денудація. Більш внутрішні райони залишають­ся областю нагромадження осадів, а десь у сарматі вони зазнають но­вих рухів зі запрокидуванням на цей раз вже не в бік Карпат, а Закарпатського прогину. У цих рухах брали участь і нижньоміоценові від­клади.

Закарпатський внутрішній прогин. Закарпатський прогин за особли­востями тектоніки моласового комплексу розчленовують на окремі структурні зони. Однак у зв’язку з великою одноманітністю складу не­огенового комплексу та погано вираженою індивідуальністю розвину­тих у ньому складчастих і розривних дислокацій загальноприйнятого районування до цього часу немає. На думку багатьох геологів, загаль­ний тектонічний вигляд прогину визначають дві крупні депресії: Чоп­ську, або Чоп-Мукачівську, і Солотвинську, які розділені поперечним розломом, вираженим гірським хребтом вулканічних порід — Великим Шолесом. Вважають, що ці депресії мають структурний характер, а комплекс вулканічних утворень, що їх розділяє, приурочений до круп­ного розлому більш древнього, ніж міоцен. Вважають також, що для північно-західної депресії (Чопської) характерна відсутність соляних структур, які досить поширені у Солотвинській улоговині.

Деякі геологи (М. І. Петрашкевйч, В. Г. Свириденко й ін.) виділя­ють 3 північного сходу на південний захід Крайову, або Монокліналь­ну, зону, Центральну зону діапірових структур і брахіантиклінальних піднять, зону Припанонськоґо глибинного розлому і Панонську міжгір­еьку западину.

Крайова зона — це зовнішня периферія області поширення найбільш древніх відкладів Міоцену, що характеризується загальною моноклі­нальною будовою з нахилом шарів звичайно на декілька градусів (до центру прогину). У цілому крайова зона є дуже вузькою смугою, яка розвинута в межах фундаменту, складеного утвореннями зони Пекін­ських стрімчаків. Не виключено, що і загальний моноклінальний на­хил шарів порід міоцену тут зумовлений неогеновою активізацією за­нуреної під міоцен частини зони Пенінських стрімчаків.

Найбільшу площу в середній частині Закарпатського прогину зай­має його Центральна зона. Поширені тут відклади неогену мають го­ризонтальне залягання зі слабо вираженою синклінальною будовою у периферійних частинах зони. У середній смузі зони простягається лан­цюг соляних куполів і брахіантиклінальних складок, що різко порушу­ють загальний стиль структури прогину. Найкрупніша серед них — складка Тереблянська. Деякі соляні структури чітко виступають у рельєфі з виходом соленосних відкладів на денну поверхню.

На південному заході центральна зона зчленовується з зоною При­панонськоґо глибинного розлому (Б. В. Мерлич, С. М. Спитковська, 1965). Морфологічно ця зона виражена Берегівським горбогір’ям, до неї приурочені різноманітні ефузивні й інтрузивні неогенові вулканічні утворення, частина з яких рудоносні. За матеріалами геологорозвіду­вальних робіт ця зона має горстоподібний характер доміоценового фундаменту, а розломи, що його обмежують, тривалий розвиток і древ­нє походження.

Лише на крайньому заході Закарпатської області розвинуті панон­ські відклади, які відносять до Панонської міжгірської улоговини, що простягається в УНР. На думку багатьох геологів, ця улоговина є крупним серединним масивом, який розділяє Карпати, Динариди й Альпи.

У результаті глибокого буріння і різноманітних геофізичних (в пер­шу чергу сейсмічних) досліджень виявлено, що структура донеогеново­го фундаменту різко відмінна від будови його чохла. Встановлено, що Закарпатський прогин залягає не на південному крилі Карпатського мегантиклінорію, а на зовсім іншій структурній одиниці Карпатської дуги, яка визначається більшою автономією свого доміоценового роз­витку. Виявилось, що південного крила Карпатський мегантиклінорій не має взагалі. Структура фундаменту покривна, але розбита на ок­ремі блоки післяпокривними розломами. Блоки складені палеозойськи­ми, тріасовими, крейдовими і палеогеновими відкладами і різко від­мінні від блоків Карпат (особливо Флішових). За характером пошире­них тут утворів і типом дислокацій у фундаменті виділяють занурену частину зони Пенінських стрімчаків, Кричевську зону і зону Припанон­ськоґо глибинного розлому.

 

КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Особливості геологічної будови та формування різних ра­йонів Закарпаття наклали свій відбиток і на характер проявів у них корисних копалин. Міогеосйнклінальний тип структури Флішових Кар­пат зумовив відсутність у них нагромаджень рудних мінералів. Досить поширений палеозойський, мезозойський і особливо неогеновий магма-тизм сприяв формуванню різноманітних за складом і практичним зна­ченням рудних корисних копалин. Крім родовищ ртуті, свинцю, цинку та міді в Закарпатті наявні поклади солей, каолінів, бурого вугілля, алунітів, баритів, будівельних матеріалів, мінеральних фарб, сировини для цементної промисловості тощо. Відоме Закарпаття і своїми цілю­щими мінеральними водами.

На Закарпатті родовище ртуті знаходиться в с. Вишкове. Тут відкрито декілька районів локалізації ртутних мінералів (Боркут, Ша­ян та ін.). Крім ртутного, у Вишківському рудному полі відомі рудо­прояви поліметалів (свинцю, цинку).

Інше родовище ртуті наявне також на Закарпатті і приурочене до вулканічних порід, але, на відміну від Вишківських родовищ, склад їх не кислий, а основний (андезито-базальти). Дуже важливо відзначити парагенетичну асоціацію мінералів ртуті з органічними мінералами, що вказує на глибинне походження останніх.

Свинець, цинк, мідь. Ця група важливих для народного господар­ства елементів зустрічається, звичайно, разом, утворюючи парагенетич­ні асоціації, відомі під назвою поліметалевих. У Закарпатській області, особливо в найбільш відомому Біганьському родовищі, з ними асоцію­ються також алуніт, барит. Крім цього, мідь трапляється в кол­чеданних, мідноколчеданних і колчеданно-поліметалевих рудопроявах, приурочених до дислокованих ділянок поширення зеленосланцевих нижньопалеозойських товщ діловецької світи. На Біганьському родо­вищі барито-поліметалеве родовище приурочене до розлому північно-західного простягання в товщі міоценових ліпаритових туфів і глин. Рудна зона по простяганню складена баритом, який змінюється з гли­биною галенітом, сфалеритом, піритом і халькопіритом. Характерна присутність мінералів срібла: пруститу, аргентиту і деяких інших, а також вкрапленого золота. Поклади алунітових руд являються фацією вторинних кварцитів.

У Берегівському родовищі золото-поліметалеве оруднення приуро­чене до північно-західної системи розломів у товщі ліпаритових туфів і піщано-глинистих порід неогену. До системи перетинаючих північно-східних розломів приурочені каолінітові й алунітові поклади.

Солі. З давніх часів спочатку відкритим способом, а потім шахт­ним, добувають чисту кухонну сіль, яка майже повністю складена га­літом NaCl, в околицях смт Солотвина (рис. 5). Солеродні також від­клади тортону тереблянської світи. Родовище приурочене до крупного соляного штоку, який прориває осадові товщі (діапір). Окремі грибо­подібні виходи цих солей на денну поверхню трапляються на окраїнах, де вони збереглись від денудації внаслідок перекриття стійкими від розмиву глинистими «шапками». Запаси солі оцінюються в 300 млн. т. Відпрацьовані соленосні шахти в останні роки використовують для лі­кування хворих астмою.

Соляний шток у смт. Солотвина

Соляний шток у смт. Солотвина

Будівельні матеріали. Як гірські, так і рівнинні райони Закарпатсь­кої області виключно багаті родовищами найрізноманітніших будівель­них матеріалів, народногосподарське значення яких різко зростає з розвитком промислового, санаторно-курортного і житлового будівни­цтва.

Основну групу таких родовищ складають різноманітні будівельні камені. Сюди відносять матеріали, які використовуються як бутові, об­лицьовочні та декоративні камені, для виготовлення бруківки, щебеню, добавок у дорожнє покриття тощо. Головним об’єктом для них є не­огенові вулканічні породи, різко відмінні між собою за своїми фізични­ми властивостями. Крупні механізовані багатоярусні кар’єри таких каменів (ефузивів основного та кислого складу) є в поселеннях Ка­м’яниця, Ракошин, Сільце, Королеве, Шелестове, Радванка та інших місцях.

Особливу групу будівельних каменів складають численні (кілька десятків) родовища вулканічних туфів. їх використовують для виготов­лення стінних блоків, облицювальних плит, домішок до цементу, за­повнювачів бетону, основ у фундаменти будівель, дорожного будівни­цтва та ряду інших галузей будівельної індустрії. Більшість експлуа­тованих родовищ знаходиться поблизу крупних населених пунктів: Берегове, Вишкове, Ракошин, Данилове, Сокирниця й ін.

Дещо інші властивості мають будівельні камені-пісковики. Прак­тичний інтерес становлять пісковики драгівської світи, окремі горизон­ти шопурської і метовської світ, деякі частини розрізу палеогену Ма­гурської зони, еоцену, і верхньої крейди Поркулецького покриву (чор­ноголовська світа) та інших стратиграфічних горизонтів у Флішових Карпатах. Будівельні піски, гравій і галечник добувають з руслових відкладів, меншою мірою з нижніх терас Тиси та її правих приток в нижній течії (у рівнинній частині рік).

Родовища мінеральних фарб приурочені до кори вивітрювання по­рід вулканічної гряди. Найбільш відомі родовища в околицях смт Ір­шава.

Дещо збоку знаходяться родовища карбонатної сировини, яка зде­більшого використовується для будівництва. Більшість родовищ і заво­дів по первинній переробці карбонатної сировини зосереджені у райо­нах горизонтів діловецької світи Мармароського масиву, Пенінських стрімчаків і меншою мірою в зоні Мармароських стрімчаків.

Доломіти. Хоча доломіти дуже близькі за своїм складом і умовами утворення до інших карбонатних порід (вапняків, мармурів, мергелів), але своїми властивостями вони значно від них відрізняються і вико­ристовуються в основному як сировина в металургії (флюси) і у вигля­ді вогнетривкого матеріалу для будівництва печей. Запаси цієї сирови­ни зосереджені в Мармароському кристалічному масиві, менше їх у зоні Мармароських стрімчаків.

Каоліни. Товщі цих білих, інколи з характерним жовтуватим від­тінком, глинистих порід трапляються у вигляді кори вивітрювання на кислих ефузивних й інтрузивних утвореннях у південних районах За­карпаття. Найпотужніші товщі каоліну у Берегівському, Мужієвському, Квасівському та Керецькому родовищах.

Закарпатська область багата й іншими корисними копалинами. Тут наявні поклади алуніту, перліту, бариту. Певний практичний інтерес викликають поклади бурого вугілля, які пов’язані з міоценовими тов­щами (с. Ільниця). Перспективні пошуки інших родовищ горючих копалин, зокрема покладів горючого газу в сарматських відкладах Закар­патського внутрішнього прогину. Наявні також прояви сірчаного кол­чедану, магнетиту, марганцю, молібдену, бокситів, хроміту, нікелю, ко­бальту, азбесту, миш’яку, цеолітів, напівдорогоцінних каменів, графіто­вих руд, фосфоритів і деяких інших корисних копалин.