Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Клімат як багаторічний режим пого­ди с складовою частиною географічно­го середовища. Він постійно взаємодіє з іншими елементами геосфери, впли­ваючи на них і зазнаючи їхнього впли­ву.
Спільний вплив сонячної радіації, теплового режиму, добових і річних ко­ливань температури, атмосферних опа­дів, зволоження, фазових переходів во­ди протягом року, швидкості і сили віт­ру при різних його напрямках призво­дять до змін у рельєфі, у розвитку ґрунтоутворюючих процесів, в рослин­ному покриві, балансі органічних і мі­неральних речовин. Великий вплив клі­мату на гідрологічний режим рік і озер.
Клімат УРСР в цілому сприятливий для успішної господарської діяльності людини. Звичайно, при цьому доводить­ся враховувати можливість розвитку не­сприятливих для деяких галузей народ­ного господарства погодних процесів, розробляючи відповідні заходи для зне­шкодження або обмеження цього впли­ву.

КЛІМАТОУТВОРЮЮЧІ ФАКТОРИ
Кліматичні умови формуються в ре­зультаті взаємодії сонячної радіації, земної поверхні і циркуляційних про­цесів в атмосфері. Роль кожного з фак­торів неоднакова, але їхня взаємодія і взаємний вплив постійні.
Сонячна радіація. Взимку (22.XII) висота сонця опівдні на Україні стано­вить 14° на півночі республіки і 22° у південних районах, а влітку (22.VI) до­сягає відповідно 61° і 69°. Зменшення влітку висоти сонця у вищих широтах компенсується зростанням тривалості дня.
Річні суми тривалості сонячного ся­яння на Україні рідко перевищують 2000 годин, причому в зимові місяці во­ни становлять 15 … 30%, а влітку пере­вищують 60% річних.
Сумарна радіація за рік на території України становить 95 … 97 ккал/см2 у північних і північно-східних районах і 125 … 127 ккал/см2 на Південному березі Криму. Більшу частину радіації земна поверхня дістає протягом теплого періо­ду року, особливо з травня по вересень. У формуванні радіаційного режиму ве­лике значення має розсіяна радіація (рис. 7).
Значна частина сонячної радіації від­бивається від. підстилаючої поверхні і повертається в атмосферу. На території України найвищі значення альбедо (70 … 80%) спостерігаються взимку, ко­ли є сніговий покрив. Влітку контрасти в розподілі альбедо зменшуються, тому середнє його значення за рік змінюєть­ся від 24% на півночі до 17% на пів­дні.
Радіаційний баланс на Україні в се­редньому за рік додатний і змінюється від 42 ккал/см2 на північному сході рес­публіки до 63 ккал/см2 на західному узбережжі Криму. Взимку радіаційний баланс часто буває від’ємний, особливо в північній частині республіки. Найви­щих значень радіаційний баланс дося­гає влітку. Його сума за літо становить майже половину річної суми (від 22 … 23 ккал/см2 на півночі до 30 ккал/см2 у Криму). У добовому ході радіаційного балансу спостерігається перехід через 0° після сходу і перед заходом сонця. Пе­рехід радіаційного балансу через 0° про­тягом року починається в листопаді і закінчується в січні — лютому.
Циркуляція атмосфери над Україною має своєрідний характер. Над її тери­торією часто проходять циклони і анти­циклони, які приносять різні повітряні маси і зв’язані з ними атмосферні фрон­ти. Це зумовлює часті й різкі зміни по­годи.
За рік над Україною проходить по­над 45 циклонів і 35 антициклонів, але днів з антициклонами за рік (230… 235) більше, ніж із циклонами (135 … 130). Це пояснюється меншою рухли­вістю антициклонів.
Протягом року співвідношення між антициклональним і циклональним ти­пами погоди досить чітке. Тільки в червні — липні на Україні ці типи по­годи мають майже однакову частоту (див. табл. 2).

T_2
Бувають роки, коли співвідношення між антициклональною і циклональною погодою значно відхиляється від серед­ніх величин.
Циклони на Україну приходять з пів­нічного заходу, заходу, південного за­ходу і півдня. Північно-західні циклони часто захоплюють лише північну части­ну республіки, а західні, як правило, поширюються на всю її територію. Пів­денні циклони приходять на Україну із Середземного моря через Карпати, Ду­найську низовину або Чорне море. Се­редня швидкість їхнього руху на Украї­ні становить 30 … 35 км/год, а трива­лість рідко перевищує 4 доби. Вони приносять взимку різкі потепління з відлигами і таненням снігу, н окремих випадках — снігопади та інтенсивну ожеледь.
У теплих секторах циклопії) восени і взимку па територію України проника­ють морські повітряні маси помірних і тропічних широт з Атлантичного океану. Навесні і влітку в теплих секторах циклонів можуть бути континентальні маси помірних і тропічних широт, що сформувались над Казахстаном, Серед­ньою і Малого Азією.
Арктичні повітряні маси (морські і особливо континентальні) на територію нашої республіки вторгаються протя­гом усього року у вигляді окремих ядер високого тиску, що часто проникають у тил циклонів і зумовлюють взимку і в перехідні періоди різкі похолодання, а плітку сприяють збільшенню інтен­сивності і тривалості посушливої пого­ди.
Улітку маси морського повітря тро­пічних широт проникають на Украї­ну у відрогах Азорського максимуму і зумовлюють тривалу безхмарну жарку погоду. Взимку малохмарна морозна погода часто є наслідком поширення континентального повітря помірних широт у відрогах Азіатського макси­муму. У всіх випадках, коли на тери­торію України вторгаються повітряні маси різного походження, вони тут трансформуються, причому інтенсив­ність і напрямок трансформації зале­жать від сонячної радіації і земної по­верхні.
Циклони і зв’язані з ними атмосферні фронти зумовлюють основну кількість опадів.

T_3
У приземному і пограничному шарах атмосфери під впливом неоднорідності етапу земної поверхні виникає місцева циркуляція. Найбільш чітко вона вияв­ляється на берегах морів, дніпровських водосховищ і великих річок — у вигля­ді літньої бризової циркуляції, в Крим­ських і Карпатських горах — у вигляді гірсько-долинної циркуляції влітку і фе­нових вітрів при перевалюванні повіт­ряних потоків через гірські хребти взимку. Місцева циркуляція виникає також між великими містами та навко­лишньою територією, між лісовими ді­лянками і сільськогосподарськими угід­дями.
Така циркуляція зумовлює місцеві кліматичні особливості — мікроклімат, при взаємодії яких часто формуються значні контрасти в загальному розподі­лі кліматичних елементів.
Земна поверхня як кліматоутворюючий фактор впливає па погодні проце­си через поглинання і перетворення со­нячної радіації, в результаті трансфор­мації повітряних мас у ході турбулент­ного теплообміну та вологообміну і радіаційних процесів. Внаслідок астро­номічних факторів відбуваються зміни інтенсивності і характеру впливу зем­ної поверхні на атмосферу. Якщо вліт­ку, коли земна поверхня одержує знач­ні суми сонячної радіації, спостерігає­ться переважне нагрівання земної по­верхні, а від неї атмосфери, то взимку, при незначних сумах сонячної радіації і від’ємних значеннях радіаційного ба­лансу, відбувається охолодження повіт­ряних мас.
Наявність діяльних поверхонь — ви­сочин, низовин, лісових масивів, сіль­ськогосподарських угідь, боліт, водних басейнів — призводить до значних від­мінностей радіаційного режиму, інтен­сивності турбулентного обміну, а отже, до формування місцевих кліматичних особливостей.
Залежно від переважання в регіонах будь-якої з названих діяльних повер­хонь проявляються певні особливості клімату. Так, у низовинах і на лісових галявинах амплітуди температури вищі і морозобійність більша, ніж на відкри­тих рівнинних ділянках, схилах висо­чин чи біля водоймищ, що є наслідком відмінностей в інтенсивності радіацій­них процесів.
Карпати, Кримські гори, Донецька височина зумовлюють зростання сум атмосферних опадів, кількості гроз і ту­манів, їхньої тривалості та інтенсивно­сті порівняно з навколишніми района­ми.
Вплив земної поверхні може просте­жуватись і па рівнинній території — як наслідок господарської діяльності людини. Так, штучні водойми, зрошува­ні поля і полезахисні лісові смуги се­ред посушливого степу вносять значні контрасти в розподіл ряду елементів.
Міста і промислові підприємства та­кож спричинюють азональні порушення кліматичних умов окремих районів вна­слідок зміни .чемної поверхні.
В результаті взаємодії основних кліматоутворюючих факторів у різних районах України в окремі сезони створю­ються різні співвідношення між скла­довими теплового балансу. В середньо­му за рік усі запаси тепла, що їх дістає земна поверхня у вигляді радіаційного балансу, витрачаються на випаровування вологи з поверхні ґрунту, водойм і на транспірацію у рослин, а також па турбулентний теплообмін між земного поверхнею і атмосферою. В нормальних кліматичних умовах і у вологі роки по всій Україні більшість тепла витра­чається на випаровування, і тільки в посушливі роки, особливо в степовій частині республіки, тепла на прогріван­ня повітря витрачається більше, ніж на випаровування.

КЛІМАТИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ
Температура повітря па Україні про­тягом року паралельна ходові сонячної радіації, відстаючи в середньому на один місяць. Найвищі середні багато­річні добові температури повітря на те­риторії республіки ( + 20… +25°) спо­стерігаються в третій декаді липня, а найнижчі (— 3 … —10°) — у третій декаді січня.

Сумарна радіація і радіаційний баланс за рік на території УРСР

Сумарна радіація і радіаційний баланс за рік на території УРСР

Середні місячні багаторічні температури взимку (січень—лютий) станов­лять — 7 … 8° на північному сході рес­публіки і досягають +2 … +4° па Пів­денному береги Криму. В окремі роки можливі зниження середніх місячних температур до —14 … —15° па півночі і —5 … —6° па півдні, а па Південному березі Криму — до 0°. Влітку середні місячні температури становлять +17 … + 19° на північному заході й півночі і +22 … +23° — у південних районах республіки (табл. 3).
Для України характерна значна від­мінність у закономірностях розподілу температури повітря взимку і влітку. Так, січневі ізотерми зберігають майже меридіональний напрямок, а липневі наближаються до широтного простяган­ня. Ці відмінності є наслідком того, що взимку має значення переважний вплив атлантичних морських мас повітря, які надходять на Україну з північного за­ходу, заходу і південного заходу, а вліт­ку більш важливу роль відіграють со­нячна радіація і турбулентний тепло­обмін, розподіл яких залежить від ши­роти (рис. 8).

Температура повітря. Січневі і липневі ізотерми на території УРСР

Температура повітря. Січневі і липневі ізотерми на території УРСР

Належно під атмосферної циркуляції температурний режим повітря на Укра­їні змінюється в широких межах.
Абсолютні максимуми температури повітря па більшій частині території республіки становлять +36… +40° і тільки в посушливій степовій частині досягають +41 … +42°. Навіть узимку бувають потепління до +6 … +10° па півночі і +15… +18° на півдні.
Абсолютні мінімуми температури по­вітря тільки в крайній східній частині бувають нижчими за —40°. На сході й північному сході вони становлять —35 … —40°, на півдні підвищуються до —30°, а на Південному березі Кри­му — до —15°. Безморозний період у се­редньому триває 150 … 240 днів.
В середньому на території республі­ки тривалість безморозного періоду і періоду з температурами понад +10° однакова. Відхилення від цього прави­ла характерні для районів великих міст, водосховищ, річок, морських узбе­реж.
Кількість водяної пари в повітрі (аб­солютна вологість), що визначається як величина тиску водяної пари в міліба­рах, залежить від температури повітря і умов поповнення її внаслідок випаро­вування з поверхні землі або втрати в результаті випадання опадів.
Абсолютна вологість збільшується з підвищенням температури повітря, то­му вона більша влітку і вдень і менша взимку і вночі; зменшується вона з від­даленням від водойм, а також з підні­манням у верхні шари повітря.
Відносна вологість, що характеризує стан насичення повітря вологою в про­центах при даній температурі, змен­шується з підвищенням температури і навпаки. Тому найменші значення від­носна вологість має вдень, а найбільші — вночі; вона нижча влітку і вища взимку (табл. 4).

T_4
При значних зниженнях відносної во­логості, що звичайно буває влітку при підвищенні денних температур і наяв­ності вітру, нерідко створюються сухо­вії, які негативно позначаються на розвиткові рослин. Особливо часто підносна пологість знижується в степу (до 30% і нижче). Таких днів у середньому за літні місяці у Ворошиловграді — 39, у Кіровограді — 37, Херсоні й Харкові — 24. В окремі посушливі роки (1946, 1959, 1963) такі зниження відносної во­логості бувають і на Поліссі.

Річна кількість опадів на території УРСР

Річна кількість опадів на території УРСР

Опади по території республіки розпо­діляються нерівномірно. Суми їх змі­нюються за порами року, залежно від географічного положення, орографічних умов. Найбільші суми їх зафіксовано в Українських Карпатах (ст. Турбат — понад 1500 мм). Найменше їх випадав на Чорноморсько-Азовському узбереж­жі – до 300 мм на рік. Кількість опадів зменшується в напрямку на південь: в зоні мішаних лісів випадав 600 … 700 мм, у лісостепу 550 мм, па півночі степу 520 … 450 мм па рік. В Степово­му Криму кількість опадів у південному напрямку зростає, що зумовлено впли­вом гір. Якщо в районі Нижньогірська буває 470… 550 мм, то в Гірському Криму їх понад 1000 мм, причому па західних яйлах — 1200 мм, на схід­них — вдвоє менше. На Південному бе­резі Криму річна сума опадів 550… 600 мм, але більше їх випадав в холод­ну пору року (табл. 5, рис. 9).

T_5
Кількість днів з опадами в Карпатах і Кримських горах досягає 180, на По­ліссі й півночі лісостепу — близько 160, на півдні лісостепу — 120 … 140. на півдні степу — 100 … 120, на узбе­режжі морів — близько 100. Найбільше днів з опадами буває в грудні, січні, червні, а найменше — у вересні — жовтні.
Опади взимку бувають у вигляді сні­гу майже на всій території України. Сніговий покрив знижує температуру і підвищує пологість повітря й ґрунту, створюючи сприятливі умови для ози­мини.
Середні багаторічні дати утворення снігового покриву відстають на 2 … 5 діб під дат переходу температури повітря через 0°. Па півночі й сході республіки сніговий покрив встановлюється в дру­гій декаді листопада, а на Південному березі Криму його практично зовсім не буває. В гірських районах Криму він з’являється наприкінці листопада — на початку грудня. У Карпатах сніговий покрив залягає ще раніше.
Сходить сніговий покрив у Степово­му Криму в другій декаді лютого, а на півночі республіки — в першій декаді квітня.
В окремі роки сніговий покрив вста­новлюється і сходить значно раніше або пізніше цих середніх строків. Днів із сніговим покривом на рівнині буває від 20 до 115), а в горах більше.
Па Україні сніговий покрив дуже рідко тримається протягом всієї зими. Найчастіше взимку при відлигах він кілька разів сходить, а потім встанов­люється знову.
Висота снігового покриву нерівномір­на. Це пояснюється частим таненням снігу, а також тим, що нерівність зем­ної поверхні, наявність рослинності зу­мовлюють перерозподіл снігу під дією вітру. Висота снігового покриву в се­редньому на рівнинній частині респуб­ліки становить 10 … 30 см, а в горах до­сягає 40 см. В окремі роки внаслідок інтенсивних снігопадів товщина снігово­го покриву перевищує 50 см.
Напрям вітру на Україні, його швид­кість залежать від сезонного розподілу баричних систем і їхньої взаємодії. Протягом більшої частини року (вере­сень квітень) на Україні переважають західні, південно-західні, північні і пів­нічно-західні вітри. Тільки в східних районах і на Кримському півострові пе­реважають вітри східного або північно-східного напрямків.
Влітку зростає нестійкість напряму вітру. В цей час значну роль відіграють вітри західного, південно-західного, а в деяких районах — і північного напряму. На берегах Чорного і Азовського морів влітку спостерігаються бризи — вітри, які вдень дмуть з моря, а вночі — із суші.
Вітри з найбільшою швидкістю бува­ють узимку, а з найменшою — влітку. На сході й південному сході, а також на берегах морів середні місячні швид­кості вітру за холодний період переви­щують 6 м/с, а в окремих випадках досягають 7 м/с, знижуючись влітку до 4 м/с.
Найбільші швидкості вітру спостері­гаються в горах, де максимальні зна­чення їх досягають 35 … 50 м/с. У пів­нічній і північно-західній частинах України вітри мають незначну швид­кість: середні річні величини її не пе­ревищують 3,5 м/с, а максимальні — рідко досягають 20 м/с.
Грози на Україні бувають в основно­му з березня до листопада включно, а в окремі роки в південних районах вони можливі і взимку. В середньому за рік на більшій частині України кількість днів з грозами не перевищує 35; у пів­денних районах цей показник зменшує­ться до 15 … 20, а в гірських — зростає до ЗО … 40 днів. Середня сумарна три­валість гроз за рік па рівнинній части­ні України становить 60… 90 год, в Карпатах вона зростає до 100 … 120 год, а па узбережжях морів і над дніпров­ськими водосховищами зменшується до 45 … 50 год.
Більшість гроз проходить із зливови­ми дощами, а деякі з них супроводяться градом. Максимальні добові суми опа­дів при грозах на рівнинній території досягають 150 … 200 мм, а в Карпатах можуть перевищувати 300 мм. В серед­ньому за рік на Україні буває 2 дні з градом, а в Карпатах в окремі роки — до 6.
Радянські вчені розробили метод бо­ротьби з градом за допомогою спеціаль­них ракет.
Найбільше днів з туманами буває взимку, а в горах — улітку. Найчастіше тумани спостерігаються на Донецькій височині, де в окремих районах дні з туманами становлять майже третину року, а взимку — половину всіх зимо­вих днів. У Донецьку, наприклад, за рік в середньому спостерігається 115 днів з туманами, з них узимку буває 90. Збільшена кількість днів з тума­нами характерна для території, що про­ходить широкою смугою від Донецької височини на захід через усю Україну — над Придніпровською і Подільською ви­сочинами. На північ і південь від цієї смуги кількість днів з туманами змен­шується.
Узимку на Україну надходить порів­няно тепле повітря з Атлантики і з пів­дня. Просуваючись над сушею, воно охолоджується і є основною причиною утворення туманів. Адвективні тумани становлять майже половину туманів усіх типів на Україні. Близько 20% — це тумани, які утворюються внаслідок місцевого радіаційного вихолодження повітря.
На рівнині в східній частині Полісся і в лісостепу за рік в середньому буває близько 20 днів з хуртовинами. На за­хід кількість їх зменшується до 5 … 10. Найменша кількість днів з хуртовина­ми (2… 6) спостерігається на півдні степу і особливо в Криму. У Закарпат­ті та на Південному березі Криму бу­вають роки, коли хуртовин зовсім не­ма. У горах з висотою збільшується кількість днів з хуртовинами. Так, на Ай-Петрі в середньому за рік їх буває 34.
Бувають зими, коли кількість днів з хуртовинами відхиляється від середніх багаторічних даних. Наприклад, на По­ліссі і в лісостепу в окремі зими днів з хуртовинами було близько 40, а в ін­ші — 4. Тривалість окремих хуртовин доходить до 70, а в Приазов’ї — до 120 годин і більше.
Пилові, або чорні, бурі виникають при сильних вітрах під час посухи. Па Україні вони спостерігаються з берез­ня по вересень, а взимку бувають дуже рідко — 1 — 2 рази за десятиріччя. Най­частіше пилові бурі виникають па пів­денному сході й півдні республіки.
Найбільшої шкоди посівам завдають пилові бурі навесні. Так, у квітні 1928 р. пилова буря охопила увесь, степ і частину лісостепу. З площі май­же 100 млн. га було винесено понад 15 млн. т найродючішого ґрунту і зане­сено аж до Польщі й Румунії.

ПОРИ РОКУ
На території України простежуються чіткі відмінності в ході погодних проце­сів між порами року, які проявляються в сезонних змінах всієї природи.
Зима на Україні відзначається мороз­ною погодою з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Тільки на Південному березі Криму сніговий по­крив не встановлюється, хоч сніг випа­дає щороку. Для території республіки взимку характерна значна мінливість погодних процесів. Сильні похолодання часто змінюються різкими потепління­ми з відлигами, і, навпаки, періоди хмарної і теплої погоди з опадами у вигляді дощу і мокрого снігу змінюють­ся безхмарною морозною погодою. За­лежно від співвідношення між цими ти­пами погоди кількісні показники метео­рологічних елементів різні.
Переважання хмарної погоди з опа­дами призводить до формування ано­мально теплих зим, коли температура повітря в середньому за сезон може на 1,5 … 2,0° перевищувати її нормальні значення. Такими на Україні за після­воєнний час були зими 1951/52, 1951/55, 1956/57, 1960/61 pp. У такі зими кіль кість днів я циклональною погодою пе­ревищує 50%, а суми опадів здебільшо­го перевищують норму. Особливо теп­лою була зима 1960/61 p., коли в окре­мих районах не тільки в грудні, а й у січні середня місячна температура повітря була додатною. Відхилення темпе­ратури від норми досягало 7—8°. У ряді місць тоді зафіксували зимову вегета­цію озимих культур. Така погода протя­гом зими 1060/61 р. була результатом інтенсивного винесення на територію республіки повітряних мас з Атланти­ки.
Відлиги охоплюють більшу частину території республіки, а іноді і всю Україну.
В середньому за зимовий період на Україні буває 8 … 10 відлиг різної тривалості. Тривалі відлиги спостерігають­ся досить часто. Так, лише за 1945— 1955 pp. було 33 відлиги тривалістю від 3 до 28 днів. Найбільш тривалими вони бувають на півдні і заході респуб­ліки.
Тривалі й інтенсивні відлиги на пів­дні часто руйнують сніговий покрив: тут 50% зим бувають без стійкого снігово­го покриву. Па півночі республіки такі роки становлять тільки 20%.
Холодними на Україні були зими 1953/54., 1955/56, 1962/63 і 1963/64 pp., коли різко зменшувався вплив цикло­нальної діяльності, переважали арктич­ні повітряні маси. Температура повітря в окремі місяці була на 5 … 7° нижчою від норми, а суми опадів не перевищу­вали 50% норми.
Важливою характеристикою погодних умов взимку є кількість днів з мокрим снігом. У південних районах України в середньому за рік їх буває 5 … 15, а на Подільській височині — до 20.
У Карпатах і Кримських горах взим­ку при перевалюванні циклонів через гірські хребти спостерігаються фени. На Південному березі Криму зрідка вини­кає, бора. За 1945-1955 pp. в районі Ялти зареєстровано 79 днів з борою. За зовнішніми ознаками кримська бора і новоросійська подібні. При цьому з гір дме поривчастий вітер, в якому про­стежуються сильні низхідні потоки зі швидкістю близько 10 м/с. У горах па­нує хмарна погода при швидкості вітру понад 40 м/с. Тривалість кримської бо­ри рідко перевищує одну добу.
Весна на території України супрово­диться надходженням теплих повітря­них мас з півдня і південного сходу, що зумовлює інтенсивне танення снігу і зникнення снігового покриву. Після звільнення земної поверхні від снігу швидко підвищується температура ґрунту й повітря.
Навесні по всій Україні бувають за­морозки, які можуть спостерігатись до кінця травня на півночі і до середини травня на півдні республіки. Зниження температури повітря й ґрунту зумов­люються вторгненням арктичних мас повітря. Іноді ще в травні бувають сні­гопади.
Південні і південно-східні райони України навесні (у березні—квітні) іно­ді охоплюються штормовими вітрами східного напряму, які видувають верх­ній шар сухого ґрунту й утворюють пи­лові, або чорні, бурі.
При пилових бурях різко знижується напруження сонячної радіації. Так, 6 … 8 квітня 1960 р. на ст. Асканія-Нова полудневі значення сумарної радіації знижувались до 0,08 кал/см2, а добові суми становили 80 … 100 кал/см2, тоді як при безхмарній погоді тут у квітні добові суми радіації становлять 500 … 550 кал/см2. Сонячна радіація знижує­ться внаслідок поглинання її частками пилу. Це зумовлює підвищення темпе­ратури повітря. Звичайно, при цьому відбувається значне зниження загаль­ної освітленості й видимості.
Навесні починаються грози і зливові дощі.
Літо на більшій частині УРСР теп­ле, і тільки на півдні республіки воно жарке.
Максимальні температури повітря спостерігаються в серпні. Цей місяць часто характеризується безхмарною по­сушливою погодою, що є наслідком по­ширення на Україну відрогу Азорського максимуму. За таких умов темпера­тура повітря перевищує 38° на півночі, а на південному сході досягає 41… 42°. Температура на поверхні грунту в цих /випадках перевищує 60°.
По всій Україні спостерігаються гро­зи і зливові дощі, внаслідок чого добові суми опадів у деяких випадках дося­гають 200 мм. На літо в середньому припадає близько 40% річної суми опа­дів. Тільки в південних районах літо дуже посушливе.
На формування погоди і клімату пів­денних районів Криму влітку значно впливає бризова циркуляція, що охоп­лює берегову смугу завширшки 10… 30 км і смугу моря завширшки 10… 15 км.
Восени на Україні поступово знижує­ться температура повітря і зростає ци­клональна діяльність. Це виявляється у збільшенні кількості днів з опадами і туманами, зростанні тривалості випа­дання опадів і зменшенні їхньої інтен­сивності.
Восени бувають також періоди соняч­ної погоди, коли температура повітря перевищує 20°. Такі періоди у нас на­зиваються «бабиним літом». Іноді при цьому спостерігається повторне цвітін­ня садів. Це буває після дощового лі­та, коли на деревах рано сформували­ся квіткові бруньки на майбутній рік, а врожай був незначний. Іноді на дере­вах з’являються не лише квітки, а й плоди.
Протягом вересня — жовтня по всій Україні спостерігаються заморозки на поверхні грунту і в повітрі, причому се­редні дати їх припадають на кінець ве­ресня — початок жовтня. У цей час по­значається місцевий вплив морів, водо­сховищ, річок і великих міст, поблизу яких заморозки спостерігаються на 5—6 днів пізніше, ніж у цілому по району. В листопаді майже по всій Україні се­редня добова температура, повітря пе­реходить через нуль. У третій декаді листопада іноді утворюється сніговий покрив, хоч не завжди він буває стій­кий. В окремі роки в другій половині осені спостерігаються хуртовини і оже­ледь.

КОЛИВАННЯ ТА ЗМІНИ КЛІМАТУ
Відо­мості про клімат України, добуті в ре­зультаті інструментальних вимірювань, за свідченням літописців і мандрівни­ків, а також внаслідок аналізу зміни відкладення намулу в озерах і інтен­сивності утворення торфу, дають змогу стверджувати, що на території респуб­ліки існували циклічні коливання клі­мату з періодом в 11, 100 і більше років.
Якщо розглядати зміну клімату України за весь голоцен, то можна вико­ристати схему кліматичних періодів А. Блітта — Р. Серпандера. Відповідно до цієї схеми після льодовикової епохи клімат став теплішим, а після кліма­тичного оптимуму — прохолоднішим. Перед періодом кліматичного оптимуму і після нього спостерігались сухі клі­матичні періоди.
С. І. Костін дослідив віковий цикл зміни товщини відкладення намулу в Сакському озері, що дало змогу просте­жити за коливанням клімату за остан­ні 4 тис. років. Виявилось, що за цей період відбувалось чергування сухих і теплих циклів з вологими і холодними, але прогресивної зміни клімату одного спрямування за цей період не спостері­галось. Цікаво, що протягом тривалих сухих чи вологих циклів можуть відбу­ватись багаторазові ритмічні зміни ко­роткочасних сухих і вологих проміж­ків часу.
С. І. Костін та А. В. Шнітніков до­вели, що в XXII—XXI ст. до н. є. на європейській території СРСР спостері­галось значне збільшений зволоженості, яке супроводилося зниженням темпера­тури повітря. В другому тисячолітті до н. е. відбувалось зменшення зволо­ження, а в IV—III ст. до н. є. інтенсив­ність зволоження знову різко зросла, що знайшло своє відображення в стані рослинного покриву.
У VII—VIII ст. н. є. ступінь зволо­ження па Україні досягав мінімальних значень. ЬІа основі уважного аналізу лі­тописних матеріалів з’ясовано, що посу­хи часто повторювалися в XV ст.
Ряд радянських і зарубіжних дослідників пов’язують коливання клімату з режимом активності процесів на Сон­ці.
Дослідження вікового ходу клімату мають важливе значення з точки зору прогнозування тенденції розвитку клі­матичних процесів і розробки засобів активного впливу на клімат з метою його поліпшення. Сучасний стан науки і техніки дає змогу людині активно втру­чатися в погодні процеси, спричинюючи штучні опади, запобігаючи грозі і ви­паданню граду, розсіюючи тумани то­що.
Мікрокліматичні особливості будь-якого району формуються на фоні за­гальних кліматичних умов під впливом неоднорідності будови земної поверхні.
Дослідження показують, що темпера­тура повітря на лісових ділянках уліт­ку в середньому на 1 … 3° нижча, ніж на сільськогосподарських угіддях. Це пояснюється тим, що внаслідок затінен­ня ґрунту кронами дерев у лісі зниже­на сумарна радіація, а також інтенсив­ність турбулентного теплообміну. В лі­сі і на відкритих ділянках температура розподіляється неоднаково і по верти­калі: для лісу характерний ізотерміч­ний профіль температури від поверхні ґрунту до верхньої межі крон дерев, а над сільськогосподарськими угіддями вдень формується інсоляційний, а вно­чі — інверсійний профіль.
На території міст і промислових під­приємств виникають ділянки інтенсив­ного прогрівання і висушування повіт­ря (площі, широкі вулиці, дахи будинків), а також ділянки охолодження і зволоження (парки, газони, водойми, фонтани). Температура повітря над мі­стами влітку на 2… 3° вища, ніж на околицях, а взимку ці різниці зменшу­ються до 0,3 … 0,4°.
Найбільші мікрокліматичні контрасти в розподілі вологості спостерігаються при порівнянні стану повітря над во­доймами або зрошуваними ділянками і сушею в степовій частині України. Тут уже на відстані 50 … 100 м від водойми або зрошуваного поля відносна воло­гість знижується на 10… 15%, Що є ре­зультатом різкого зростання температу­ри повітря і вертикального переносу во­логи висхідними потоками. Аналогічні величини спостерігаються в містах при порівнянні вологості повітря в парках і над газонами та на площах і вули­цях.
Чергування лісових ділянок і безлі­сих, піднять і знижень зумовлює значні зміни швидкості вітру, турбулентності, які позначаються на розподілі опадів, температури і вологості повітря. Узим­ку тут спостерігаються значні контра­сти в розподілі снігового покриву.
Докладне вивчення мікроклімату ок­ремих районів республіки дає змогу оці­нювати можливості його перетворення і регулювання з метою створення най­сприятливіших умов для життя людей і розвитку сільського господарства.

КЛІМАТИЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
Відомо ряд способів аналізу даних про кліматичні умови території з метою її районування. Серед схем кліматич­ного районування, які широко викори­стовуються, слід згадати схеми Б. П. Алісова, Л. С. Берга і В. Кеппена.
Найбільш обгрунтованою і розробле­ною є класифікація Б. П. Алісова. При виділенні кліматичних поясів і областей він використав відомості про співвідно­шення між повітряними масами різних типів, інтенсивність їхньої трансформа­ції та переміщення, а також відомості про радіаційний режим і тепловий ба­ланс.
За Б. П. Алісовим, на території Укра­їни виділяються два кліматичні поя­си — пояс помірних широт, який охоп­лює територію 24 адміністративних об­ластей і північну (степову) частину Кримської області, та субтропічний пояс, який займає Південний берег Криму і південні схили Кримських гір.
У межах помірного поясу протягом цілого року переважають повітряні ма­си помірних широт (континентальні й морські), які сформувались над відповідними районами земної кулі. Узимку і рано навесні у межах поясу бувають повітряні маси арктичного походження, а влітку і на початку осені — тропічне повітря.
У помірному поясі України (рівнин­на частина) можна виділити дві клі­матичні області — континентальну, яка займає степову частину республіки, і атлантико-континентальну, що охоплює весь лісостеп і Полісся. Українські Карпати мають своєрідний гірський клі­мат, причому вони впливають значною мірою також на формування клімату Закарпаття. Тому тут, незважаючи на незначні розміри території, доводиться виділяти дві кліматичні області — кар­патську і закарпатську.
У субтропічному поясі повітряні ма­си змінюються посезонно: влітку тут панує тропічне повітря, а взимку пере­важають повітряні маси помірних ши­рот. Тут виділяються дві кліматичні об­ласті — південнобережна (приморська) і гірська (Кримських гір).
Для розвитку господарства найспри­ятливіші кліматичні умови на Півден­ному березі Криму. Суми тепла за пе­ріод з температурою понад +10° тут найвищі на Україні і становлять 3700 … 4100°, а безморозний період до­рівнює 250 дням. Річні суми опадів ста­новлять 400 … 550 мм, зменшуючись на північний схід до 380 мм. Максимум опадів спостерігається взимку, що є характерною рисою субтропічного клі­мату середземноморського типу. На схилах амфітеатрів Південного берега Криму створюються своєрідні мікроклі­матичні умови, які використовуються при розміщенні санаторіїв і будинків відпочинку, плантацій плодових куль­тур.
Це районування загальнокліматичне. Його можна використати для спеціалі­зованого районування. Наприклад, за основу кліматичного районування для цілей будівництва беруть тепловий ре­жим повітря і швидкість вітру; для ку­рортології важливо визначити найкра­щі райони з точки зору можливості ор­ганізації лікувальних закладів; для різних видів транспорту теж важливо оцінити можливості найбільш раціо­нальної експлуатації транспортних ма­гістралей протягом року.
Для території України розроблено кілька схем агрокліматичного району­вання — В. П. Попова, Д. І. Шашка, С. А. Сапожникової та ін. Розбіжності між ними випливають з методики роз­рахунку основних показників.
В. П. Попов в основу своєї класифі­кації поклав дані про суми ефективних опадів і випаровуваність, що дало йому змогу визначити коефіцієнт зволожен­ня території. Доповнивши ці дані по­казниками континентальності клімату, В. П. Попов виділив на території Укра­їни агрокліматичні зони, підзони і ра­йони (рис. 10). Для кожного району встановлено межі можливих змін основ­них кліматичних показників та ймовір­ність одержання врожаїв головних сіль­ськогосподарських культур.

Агрокліматичне районування території УРСР

Агрокліматичне районування території УРСР