Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Аналіз окремих компонентів, проце­сів і явищ природи України показує, що її територія ІІ цілому характеризує­ться складною просторовою диференці­ацією фізико-географічних умов. Геоло­гічна будова і рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, перебуваючи між собою в складному взаємозв’язку і взаємодії, утворюють різнорангові природні територіальні комплекси, в розміщенні яких спосте­рігаються певні закономірності. Ви­вчення взаємодії між компонентами природи та закономірностей формуван­ня і розпитку територіально обмеже­них природних комплексів, якісна і кількісна характеристика їхніх власти­востей мають першорядне значення для раціонального використання природ­них ресурсів і заходів оптимізації при­родного середовища на науковій основі.
Фізико-географічне районування — одна з головних проблем сучасної фі­зичної географії. Детальне фізико-гео­графічне районування території Украї­ни набуває особливої ваги тепер, в пе­ріод створення матеріально-технічної бази комунізму, що потребує всебічного урахування місцевих природних та еко­номічних умов і ресурсів. Обґрунтування довгострокових планів розвитку на­родною господарства УРСР вимагає не тільки вивчення природних умов і ресурсів України в цілому, а й до­слідження тих внутрішніх природних відмінностей, які властиві її тери­торії.
В результаті робіт з комплексного вивчення природних умов республіки географами розроблено класифікацію природно-територіальних комплексів, складено ландшафт карти та обґрунтовано схему фізико-географічного райо­нування. Найбільш важливою власти­вістю регіональних одиниць є відносна однорідність їхньої ландшафтної струк­тури. Для різнорангових регіональних одиниць подібними є не тільки харак­тер взаємозв’язку і взаємодії природ­них компонентів, а й своєрідна, індиві­дуальна для певного регіонального рів­ня взаємозв’язана система типологічних комплексів. Регіональним одиницям кожного рангу відповідають типологіч­ні комплекси в певному поєднанні і просторовому розташуванні. Таким чи­ном, для обґрунтування сітки регіона­льних фізико-географічних одиниць по­трібні польові ландшафтні досліджен­ня, складання ландшафтних типологіч­них карт. (Кольорова ландшафтна кар­та Української РСР в масштабі 1 : : 2 500 000 складена авторським колек­тивом географічного факультету Київ­ського університету. При розробці кар­ти, її легенди використано матеріали ландшафтознавців Львівського, Черні­вецького, Одеського, Сімферопольсько­го, Харківського університетів. Див. вкладку).
Науково і прикладне значення ланд­шафтних карт визначається тим, що вони відображають ландшафтну струк­туру території і загальні властивості природних комплексів у систематизова­ному вигляді. Інакше кажучи, ланд­шафтні карти відображують об’єктивну диференцію географічної оболонки, яка проявляється у вигляді просторово-обмежених ландшафтів, що історично склалися і безперервно розвиваються.
Ландшафтні карти є синтезуючими і належать до типологічних. Об’єктами зображення на ландшафтних картах G типологічні природні комплекси — фації, урочища, місцевості або класифі­каційні об’єднання їх. На дрібномас­штабних ландшафтних картах можуть бути зображені класифікаційні об’єднан­ня ландшафтів — види (підвиди), типи (підтипи) і класи (підкласи). Проте і на дрібномасштабній ландшафтній кар­ті слід показувати не тільки просторо­ве розміщення класифікаційних об’єд­нань ПТК, а й їхню внутрішню струк­туру.
Ландшафтні карти, розкриваючи ландшафтну структуру території, взає­модію компонентів природи та їхні морфогенетичні риси, найповніше від­ображують найважливіші фізико-гео­графічні закономірності. Це може бути однією з основ комплексної оцінки природних умов і ресурсів та обґрунтування заходів щодо раціонального і ефективного господарського викори­стання їх. Ландшафтні карти є осно­вою для розробки прикладних карт — меліоративних, геохімічних, інженерно-ландшафтних, типізації земель, земле­впорядкування, районного планування та ін.
Типологічні природні комплекси (фації, урочища і місцевості) не являють собою просторово єдиних утворень; їх­ні типові фізіономічні риси багаторазо­во повторюються. Місцевості та власти­ві їм урочища і фації визначають вну­трішній зміст регіональних одиниць районування. Аналізуючи територіаль­ний розподіл різних у морфолого-генетичному відношенні місцевостей, їхнє поєднання та співвідношення за пло­щею, ми маємо можливість об’єктивно виділити фізико-географічні райони і згрупувати їх для виділення більш складних таксономічних одиниць районування та класифікаційних ландшафтних об’єднань.
Фації, урочища і місцевості не тільки характеризуються певними фізико-ге­ографічними процесами, а ії відображу­ють специфіку взаємодії загальних ландшафтноутворних процесів і завжди мають риси зональності і провінціальності. Характер ландшафтно-типологіч­ної структури території і властивості ПТК завжди показують дію зональних факторів ландшафтоутворення, проте прояв цих факторів значною мірою видозмінюється під впливом місцевих геолого-геоморфологічних, гідрогеологіч­них і гідрологічних умов (заплави рік, приморські місцевості та ін.).
Властивості ПТК різного типологіч­ного і таксономічного значення зумов­лені не тільки сучасними фізико-гео­графічними процесами, а значною мі­рою й давніми процесами.
Для відображення ландшафтної стру­ктури території методом картування прийнято певну класифікаційну систе­му типологічних комплексів (класифі­каційні об’єднання природних комплек­сів). Вищою класифікаційною одини­цею є клас ландшафтів, який об’єднує природні комплекси з однаковими за­гальними морфоструктурпими ознака­ми, якими визначається характер взає­модії основних ландшафтоутворюючих факторів. Ця взаємодія проявляється через тепло і вологообмін, обмін міне­ральних і органічних речовин (що ви­ражається у вертикальній зміні балан­сів тепла, вологи і біохімічних балан­сів). В межах України поширені два класи ландшафтів: клас рівнинних і клас гірських ландшафтів. Клас рів­нинних східно-європейських ландшаф­тів об’єднує типи і підтипи ландшаф­тів, зміна яких відбувається в широт­ному напрямку. Клас гірських ланд­шафтів залежно від географічного по­ложення, простягання і висоти гірських хребтів характеризуються певними спектрами і висотним положенням типів ландшафтів. Гірські ландшафти України представлені класом середньо­європейських карпатських і класом кримських, що тяжіють до середземно­морських ландшафтів.
Типи і підтипи ландшафтів виділя­ють в середині класів за біокліматичною спільністю: повним співвідношен­ням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів грунтово-рослинного покриву, ходом екзогенних про­цесів, особливостями гідрологічного режиму. Кожний тип і підтип ландшаф­ті» характеризується відмінними риса­ми, тільки йому властивим типом мор­фологічної структури природних ком­плексів нижчих рангів, що чітко висту­пає при великомасштабному картогра­фуванні на ключових ділянках. Клас рівнинних східно-європейських ланд­шафтів об’єднує такі типи: змішано-лі-сові; лісостепові з підтипами широ­колистяно-лісових (північно-лісостепо­вих), власне лісостепових (середньо-лісостепових), лучно-степових (що пере­важають у південному лісостепу); сте­пові з підтипами північно-степових, середньостепових, південно-степових (сухостепових). Східно-Карпатський тип гірських лучно-лісових ландшафтів по­діляється на підтипи лісо-лучних остепнених, лучно-лісових, широколис­тяно-лісових, змішано-лісових, лучних (субальпійських) ландшафтів. Крим­ський гірський лучно-лісовий остепнений тип ландшафтів об’єднує такі під­типи: лісостепові посушливі, змішано-лісові і широколисто-лісові, лучні остепнені (яйлинські). В окремий тип ландшафтів виділено комплекси Пів­денного берега Криму, Самостійним типом є також заплавний. Останній ха­рактеризується періодичним надмірним зволоженням, гідроморфністго грунтово-рослинного покриву, своєрідністю мор­фологічної структури і динаміки при­родних процесів.
Типи і підтипи ландшафтів поділя­ють па підкласи. Це пов’язано з тим, що прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин зале­жать від перенесення тепла і вологи в системі континент — океан, від геолого-геоморфологічної будови і орографії поверхні. Цим зумовлюються внутрізональна диференціація ландшафтів, ви­никнення нових своєрідних властиво­стей природних комплексів. Величезне значення для характеру та інтенсивнос­ті ландшафтоутворюючих процесів ма­ють неотектонічні рухи, загальна спря­мованість яких пов’язана з основними тектоніко-орографічними структурами. На карті посібника виділено поліські, лісостепові і степові ландшафти низо­вин, височин, рівнин як окремі підкла­си. В легенді для підкласів, щоб уник­нути зайвої багатоступінчатості, вказано не лише на їхнє орографічне положен­ня, а й на геолого-геоморфологічну при­уроченість. Клас гірських ландшафтів об’єднує підкласи передгірських, низькогірських, середньогірських, міжгірно-улоговинних. При виділенні їх, крім оро­графічних ознак, враховуються риси тектонічної будови і пов’язані з нею геолого-геоморфологічні особливості, ха­рактер висотної ландшафтної поясності. Підкласи ландшафтів в горах часто те­риторіально збігаються з типами і під­типами, тому назви їх у легенді можуть суміщатися, що не порушує загальної класифікаційної системи.
Істотні відмітні риси природних ком­плексів зумовлюються місцевими фізи­ко-географічними процесами. А ці про­цеси визначаються характером корін­них порід, глибиною залягання їх, лі­тологічними особливостями генетичних типів антропогенових відкладів і рельє­фу, що веде також до змін типів грунтово-рослинного покриву. За спільніс­тю всіх цих ознак виділяють види ландшафтів.
При масштабі 1:2 500 000 види (і підвиди) ландшафтів є основними об’єктами зображення на ландшафтній кар­ті. Зміст видів ландшафтів розкриваєть­ся через основні місцевості і їхні гру­пи — типологічні природні комплекси, утворені генетично взаємозв’язаними системами урочищ. Місцевості станов­лять одну з основних ланок ландшафт­ної структури, саме через них вона роз­кривається з достатньою повнотою. Мі­сцевості характеризуються однорідним складом антропогенових відкладів, од­ним генетичним типом рельєфу, одно­рідним місцевим кліматом і умовами зволоження, переважанням одного ти­пу грунтів (близьких різновидностей однакового механічного складу), одним біоценозом, спрямованістю та інтенсив­ністю певних місцевих фізико-геогра­фічних процесів. Ці ознаки характери­зують генетичну єдність місцевостей як природних комплексів. Місцевості роз­кривають внутрішню структуру і при­родні особливості ландшафтних зон на рівнинах і висотних ландшафтних поя­сів (зон) у горах. Місцевості в горах формуються під впливом морфогенетичних факторів в ході розвитку гірських хребтів, масивів, улоговин. Вони є основними виразниками висотної дифе­ренціації гірських ландшафтів та істо­рії їхнього розвитку.
Своєрідністю природних властивостей відзначаються ландшафти заплав, при­морських акумулятивних рівнин (кіс і пересипів) та акваторіальні комплек­си — ріки, озера, стави, великі водосхо­вища і моря. Заплави і приморські аку­мулятивні рівнини характеризуються періодичним затопленням і гідроморфними властивостями грунтів і рослин­ності.
Їм властиві також риси зональності. Так, наприклад, заплави рік Полісся не мають рис засоленості, а в заплавах річок степу поширені плавні, розвива­ються процеси засолення.
Кожний з природних комплексів ха­рактеризується певною ландшафтно-морфологічною структурою, яка утворилась в результаті тривалого розвитку. При палеогеографічному аналізі для визначення відносної генетичної єдно­сті комплексів необхідно вивчати вік і генезис їхніх морфологічних частин. Чим молодший природний комплекс та інтенсивніші сучасні фізико-географіч­ні процеси, тим більш мозаїчною є ландшафтно-морфологічна структура. При однозначному впливі природних компонентів у процесі формування ПТК конфігурація взаємозв’язаних фацій і урочищ ясніша й виразніша. При поєднанні різновікових елементів ланд­шафту морфологічна структура терито­рії складніша. Тому при картуванні доцільно розрізняти:
а) гетерогенні ландшафтно-морфоло­гічні структури, які сформувались на межах різних зон та провінцій і харак­теризуються дуже складним поєднан­ням різновікових і генетично різнотип­них комплексів та б) моногенні при­родні комплекси, які мають однорідну структуру з меншою кількістю складо­вих і з простим поєднанням генетично подібних морфологічних частин.
Значна мозаїчність окремих терито­рій України пов’язана з багаторазовим і різночасовим переформуванням мор­фологічних структур.
У межах України переважають при­родні ландшафти, які зазнали значного впливу діяльності людини. Для глибо­кого вивчення їх необхідний конструк­тивний підхід та прогнозування роз­витку ландшафтів у зв’язку з великими гідротехнічними, лісокультурними та іншими господарськими заходами, які змінюють структуру ландшафтів. Три­валий процес антропогенних змін ланд­шафтів може бути спрямований одно­значно з природним ходом фізико-гео­графічних процесів. Так, очевидно, фор­мування перетворених ландшафтів лі­состепу (збезліснення і розорювання земель) не перешкодило загальному процесу природного формування лісо­степових зональних видів ландшафтів. Іноді відбувається різка зміна природ­них комплексів, часто навіть неодно­значна з природними процесами, тобто коли вплив людини йде врозріз з при­родними процесами. Прикладом може бути розвиток ландшафтів різкопосушливих районів за умов зрошення.
Основні властивості таких природно-виробничих комплексів складаються в процесі не тільки безпосереднього ство­рення, а й набагато пізніше, коли вже видно певні результати перетворення, як бажані, так і небажані (засолення при неправильно проведеному зрошен­ні та ін.). Отже, виникає нове, більш складне уявлення про ступінь генетич­ної єдності, про ландшафтно-техногенний, або лапдшафтно-виробничий, ге­нетичний принцип виявлення природ­но-виробничих комплексів.
Складність розробки класифікації і типології перетворених ландшафтів полягає в тому, що, з одного боку, не­обхідним є аналіз специфіки різних господарських перетворень у межах різ­них природних комплексів, а з друго­го — узагальнення і зіставлення при­родних закономірностей і певних етапів соціально-економічпого розвитку. Крім того, дуже важливо встановити певну єдність, цілісність природно-виробни­чих систем та дати прогноз їхнього роз­витку і продуктивності.
Дуже змінені тим самим виробничим процесом суміжні, але генетично різні види ландшафтів за своїми набутими властивостями стають більш однорідни­ми, ніж той самий вид ландшафту при використанні його для різного вироб­ництва. Спрямованість і ступінь такого перетворення ландшафтів в різних при­родних зонах УРСР різноманітні. Різ­ними є такі показники, як процент ор­них земель, процент еродованих земель, співвідношення різних типів лісової рослинності тощо. Параметри зональ­них типів, підтипів і видів ландшафтів значною мірою визначають їхні вироб­ничі варіанти.
Велике значення для виявлення при­родно-виробничих комплексів, їхньої динаміки і структури має історичний аналіз. Саме хід історичного розвитку, його етапи позначаються і на сучасних властивостях природно-виробничих ком­плексів, специфіці антропогенних ланд­шафтів.
Основні види антропогенних ланд­шафтів (природно-виробничих комплек­сів) виділяються насамперед за їхнім виробничим змістом, що специфічний у різних природних умовах. В межах лісогосподарських і агроландшафтів можна виділити за природними показ­никами зональні модифікації. Лісогос­подарські ландшафти включають серію комплексів — від первинних, відносно мало змінених, до лісокультурних. Фор­мування селітебних ландшафтів, з од­ного боку, залежить від історичних умов, а з другого, пов’язане з природ­ними умовами. Сучасні природно-селітебні комплекси ще не досить вивчені. Селітебні ландшафти звичайно поєдну­ються з промисловими. Промислове освоєння території УРСР значне. Бага­тогалузева промисловість створює різ­номанітні природно-виробничі комплек­си — від технічно висококультурних до кар’єрів, які потребують рекультивації. Серед меліораційних ландшафтів залеж­но від характеру і спрямованості госпо­дарських заходів можна виділити певні градації. При класифікації меліорацій­них ландшафтів слід враховувати тер­мічні умови, ступінь і режим атмосфер­ного зволоження, а також способи зро­шення. Зрошувані території — це одні з найбільш глибоко перетворених при­родно-виробничих комплексів. Структу­ра їх визначається не тільки зональни­ми властивостями, а й особливостями зрошення, технічним рівнем і режимом експлуатації меліоративних систем.
Площа меліораційних ландшафтів дедалі зростає.
Перетворені ландшафти не позбавле­ні впливу несприятливих природних процесів. Наприклад, на меліоративних землях можливі градобої, водна і вітро­ва ерозія, вторинне засолення. Позитив­ний природоперетворювальний ефект можливий лише за умов управління структурою і динамікою ландшафтів. Без цього він низький, нестійкий і су­проводжується негативними вторинни­ми процесами і явищами. Ступінь, гли­бина і характер перетворення ландшаф­тів пов’язані з соціально-економічними умовами і є історичними категорія­ми.
Сучасні ландшафти — це ландшафти з антропогенно-перебудованою структурою, цілеспрямовано змінювані для гос­подарських потреб.
Основним предметом при їх комплек­сному фізико-географічному вивченні с структурно-функціональна організація, режими, парагенетичні зв’язки і динамі­ка змінних станів ландшафту в межах одного інваріанта, а також якісні змі­ни. Необхідною умовою нормального розвитку, збереження і збагачення ан­тропогенного ландшафту с постійний до­гляд за ним, раціональна територіальна і функціональна його організація з ре­гульованим і нормованим природокори­стуванням.