Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Археологічні знахідки, історико-ланд-шафтні дослідження, літературні дже­рела дають змогу скласти уявлення про особливості природних умов сучасної території України в минулому.
В творах античних авторів — Геродота, Страбона, Птолемея зустрічають­ся відомості про природу сучасної те­риторії України. Дані про рельєф, річ­ки, озера, ліси наводяться в літописах Київської Русі (IX—XII ст.). Напри­клад, в «Повісті временних літ» (1114— 1116 pp.) є відомості про конкретні річ­ки, низовини і височини, про ліси і сте­пи, тваринний світ. Назва «Україна» вперше зустрічається в Київському лі­тописі 1187 p., і походження її пов’я­зують із поняттям «країна», «рідний край».
З розвитком продуктивних сил в часи Київської Русі нагромаджувались дані про природні умови її території. Утво­рення української народності (XIV— XV ст.) розширює етнічні межі терито­рії України. Поряд з лісовою і лісосте­повою зонами розпочинається освоєн­ня причорноморських степів. Важлива роль у цьому належала Запорізькій Сі­чі, яка утворилась в XVI ст. З XVI ст. територію України вже зображували на картах. В «Книге Большому Чертежу» (1627 р.) описано Лівобережну Украї­ну і Середнє Придніпров’я. Карта Укра­їни, складена Г. Бопланом, «Чертеж Украинским и Черкасским городам от Москвы до Крыма» (середина XVII ст.) свідчить про високий для того ча­су ступінь географічної вивченості території України. Із створенням пер­шого вищрг.0 навчального закладу на Україні — Києво-Могилянської коле­гії (1632 р.) — географію почали вивча­ти як предмет.
Возз’єднання України з Росією (1654 р.) сприяло дальшому розвитку господарства України, географічних до­сліджень її території. Наукові дослі­дження природи України почалися з XVIII ст. На території України були проведені перші іструментальні зйомки для складання карт: У 1745 р. було видано атлас Росії, де зображувалась частина території України. При про­веденні генерального межування в 70— 80-х роках складено карти Київської, Новоросійської і Азовської губерній. В другій половині XVIII ст. російські академічні експедиції провели вивчен­ня рельєфу, ґрунтів, рослинності і тва­ринного світу. Учасник цих експедицій академік В. Ф. Зуєв у 1781 — 1782 pp. описав природу, господарство і насе­лення Лівобережної України, Криво­ріжжя, Причорномор’я.
Розвитку територіальних географіч­них досліджень сприяли й створюва­ні університети. Так, у Харківському університеті відразу по заснуванні (1805 р.) було розпочато вивчення мі­сцевих кліматичних умов. В Київсько­му університеті фізичну географію було введено в навчальні плани з перших ро­ків його існування. В 1851—1864 pp. при Київському університеті функціо­нувала Комісія з географічного, природ­ничо-історичного і статистичного опису губерній Київського навчального окру­гу. При Київському, Новоросійському (Одеському) і Харківському універси­тетах було створено товариства приро­дознавців, які видали ряд праць фізи­ко-географічного змісту. У 1873 р. в Києві було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного това­риства, члени якого проводили геогра­фічні дослідження. За прогресивну ді­яльність цей відділ було закрито цар­ським урядом.
З розвитком капіталізму в другій по­ловині XIX ст. зросла потреба в міне­рально-сировинних ресурсах, шляхах сполучення, ринках збуту, освоєнні нових земель. У зв’язку з цим розшири­лися роботи з вивчення геологічної будови і рельєфу, внутрішніх вод, за­кономірностей у поширенні ґрунтів і рослинності. У цей час природу Украї­ни досліджувало багато видатних вче­них — В. В. Докучаєв, О. П. Карпінський, О. І. Воєйков, А. М. Краснов, Г. І. Танфільєв, П. І. Броунов, Г. Ф. Морозов, Г. М. Висоцький, О. О. Крубер та ін. Видатний приро­дознавець В. В. Докучаєв в 1888— 1894 pp. очолював земські експедиції, які проводили комплексне вивчення грунтів (земель) Полтавщини, лісосте­пу Правобережної України, степів При­чорномор’я. Йому належить класична фізико-географічна праця «Наши степи прежде и теперь», якою закладено осно­ви комплексного підходу до вивчення природи степових ландшафтів. До експе­диційних робіт на Україні В. В. Докучаев залучив В. І. Вернадського, Б. Б. Полинова, М. О. Дімо. Створений у 1882 р. Російський геологічний комі­тет проводив геологічні й геоморфоло­гічні дослідження на Донбасі й Волині (О. П. Карпінський), в Причорномор’ї (М. О. Соколов), на Волині і Поділлі (В. Д. Ласкарєв), Поліссі (П. А. Тутковський). Вивченню природних умов сприяло промислове освоєння Донець­кого та Криворізького басейнів.
Наприкінці XIX ст. в університетах України були створені кафедри геогра­фії. У Київському університеті її очо­лив П. І. Броунов, відомий своїми пра­цями з синоптичної метеорології, зем­ного магнетизму, сільськогосподарської метеорології, автор кращого на той час «Курсу фізичної географії». З його іні­ціативи було створено Придніпровську метеорологічну сітку. Значний вклад у вивчення клімату України внесли О. І. Воейков, О. В. Клосовський, К. М. Жук, Й. Й. Косоногов.
Кафедру географії у Харківському університеті очолював А. М. Краснов, якому належать важливі фізико-географічні дослідження і описи Лівобереж­ної України й степів Причорномор’я. Багато зробив для розвитку фізичної географії Г. І. Танфільєв — автор чоти­ритомної «Географии России, Украини и прилегающих к ним с запада территорий в пределах России 1914 г.», профе­сор Одеського університету. Він прово­див дослідження на Поліссі, в Придні­пров’ї і Причорномор’ї та Кримських горах, склав одну з перших схем поділу Європейської Росії па фізико-географіч­ні області. Західну Україну та Карпати вивчали географи Львівського універси­тету Є. Ромер і С. Рудницький.
Працями В. В. Докучаова, Г. М. Висоцького, Б. Б. Полинова, А. М. Краснова, Г. І. Танфільєва та інших було закладено наукові основи комплексного підходу до вивчення закономірностей територіальної диференціації природ­них умов, проявів і розвитку фізико-географічних процесів і явищ, їхньої оцінки для потреб практики.