7 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

Робінію звичайну, або білу акацію (Robinia pseudoacacia L.) навряд хто на Україні вважає екзотичною рослиною, настільки звичною вона стала, а особливо в степовій зоні. Росте вона біля огорож, на подвір’ях, у лісосмугах і посадках, на узліссях, схилах ярів тощо. У місцях свого поширення біла акація подекуди засмічує сади та городи. Важко уявити, що вперше це декоративне і медоносне дерево було завезене в Європу (у Париж) у 1636 р.

Батьківщиною білої акації є Північна Америка. Там вона дико росте в Апалачських горах, переважно на західних схилах, але інтенсивно натуралізується і в інших районах Америки. Наукова назва її — робінія — дана на честь французького ботаніка — аптекаря Жана Робена, який привіз її насіння в Європу з Віргінії. Акацією це дерево називають за схожість її листків з листками справжніх акацій.

На Україну білу акацію вперше виписав професор В. Н. Каразін. В 1804 р. на честь відкриття Харківського університету майбутні студенти посадили 1804 саджанці прекрасної американки. А в Росію вона потрапила ще у XVIII ст., причому спершу її вирощували як оранжерейну культуру в ботанічному саду Демидова в Москві. На початку XIX ст. перші дерева білої акації були висаджені в саду графа Розумовського під Одесою. Минуло небагато часу, і нова культура завоювала прихильність одеситів, прижилась на вулицях міста. Згодом вона поширилася по всій степовій і лісостеповій зоні.

Біла акація здатна до вегетативного розмноження кореневими пагонами, що є надзвичайно рідкісним серед дерев. Основний корінь білої акації сягає вглиб на 5—7 м, а численне бокове коріння тягнеться горизонтально під землею на відстань до 25—35 м і на всьому протязі дає молоді паростки. Навіть однорічні сіянці розвивають коріння до 2,5 м завдовжки. Саме через це біла акація в деяких місцевостях вийшла з-під контролю людини і стала докучливим бур’яном. її довгі підземні пагони «прошивають» городи і сади, породжуючи рясну колючу поросль. Стовбур також росте швидко і до 50 років досягає 25 мзаввишки.

Вижити білу акацію із захопленої території досить важко. Зайві дерева вирубували. Але вже наступного року пеньки вкривалися молодими пагонами до 2—3 м заввишки. І чим частіше вирубували, тим щільніший молодняк виростав на тому місці. Позбутися акації можна лише викорчовуванням.

На коренях акації, як у деяких інших представників родини бобових, до якої вона належить, розвиваються бульбочки з азотфіксуючими бактеріями, тому грунт біля акації збагачується азотом.

Біла акація добре росте в посушливих південних районах, не боїться посухи, витримує і суховії, і спеку, і засолені грунти. Білі ароматні квітки не тільки красиві, а й багаті на нектар. Під час цвітіння бджоли можуть зібрати лише з одного дерева до 10 кг меду. Квітки білої акації мають цілющі властивості, зокрема, препаратами, виготовленими з них, лікують хвороби нирок. Як перспективну лікарську рослину білу акацію було введено до фармакопеї багатьох країн. Ефірні олії, що містяться в квітках білої акації використовуються в парфюмерії. Листя охоче поїдають свійські тварини. Використовують білу акацію для закріплення схилів, ярів, пісків. Незамінне це дерево для озеленення промислових міст. В умовах забруднення повітря біла акація може рости і прикрашати вулиці до 100 років.