7 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

Вероніка нитковидна (Veronica filiformis Smith) — це карликовий багаторічник, рясно розгалужений на нитковидні видовжені гілочки, облистнені дрібними зубчастими заокругленими листками. Гілочки розпростерті по поверхні землі і здатні вкорінюватися. В пазухах листочків на нитковидних квітконіжках містяться великі блакитні квітки. Родом ця красива рослина з Колхіди. На батьківщині вона поширена від узбережжя до висоти 2700 м над рівнем моря, особливо на луках і вологих галявинах субальпійської смуги. Рослина потребує кислих грунтів і теплого клімату. Хтось із садоводів, зачарований красою синьоокої квітки, пересадив її до свого квітника. Блакитний килим цієї дернистої рослини, справляв приємне враження, і скоро прекрасна мешканка гір дістала загальне визнання. У XIX ст. вероніка нитковидна ввелася в Західній Європі як декоративна рослина для альпінаріїв.

Незабаром рослина почала самостійно поширюватись у новій місцевості. В здичавілому стані вероніку нитковидну вперше побачили на півдні Франції поблизу міста Марселя, де екологічні умови місцевості відповідали її вимогам до зростання. Очевидно, на цей час період натуралізації вероніки нитковидної вже закінчився, і вона скрізь почала дичавіти. В 1913 р. новий бур’ян помітили в Швейцарії, в 1925 p.— Німеччині, в 1927 p.— Англії, в 1931 p.—. Швеції, в 1932 p.— Австрії, в 1934 p.— Данії, в 1936 р.— Нідерландах та Польщі, в 1938 р.— Бельгії, в 1940 р.— Чехословаччині та Норвегії, в 1941 р.— Фінляндії, в 1947 р.— Югославії, в 1948 р.— Ірландії, в 1949 p.— США, в 1971 p.— Канаді. На Україні в здичавілому стані вероніка нитковидна відома з 1900 p., зокрема в Криму, а також нещодавно виявлена у Львівській області.

На новій батьківщині рослина майже не утворює насіння, здатного до проростання. Але здатність до вегетативного розмноження дає їй змогу швидко розповсюджуватися. Живці й окремі частини рослини вкорінюються там, де рослинний покрив пошкоджений: у парках, садах, на трав’янистих вологих ділянках. Якщо вероніка нитковидна потрапляє на луки з розрідженим травостоєм, вона швидко пригнічує всю іншу рослинність.

Знищити її дуже важко. Шматочки гілочок легко відламуються і розносяться разом із сіном, заносяться водою на заливні луки, пасовища, трав’яні місцинки по берегах річок і струмків. Чіпляючись до підошов взуття, налипаючи на копита тварин, на колеса транспорту, розповсюджуються по стежках і дорогах. В окремих місцях Західної Європи вероніка нитковидна перетворилася на злісний бур’ян пасовищ, який набагато знижує їх продуктивність. Так лучна рослина, природний ареал якої обмежувався лише Кавказом і Північною Анатолією (район Малої Азії), поширилася по багатьох країнах Європи.

На Україні вероніка нитковидна поки що має дуже обмежене поширення і не загрожує ні полям, ні пасовищам. Але, враховуючи історію її поширення, можна чекати, що згодом вона може також «почати наступ» на лучні угіддя. Тому в місцях її появи бажано встановити нагляд за рослиною, щоб вчасно запобігти її подальшому розповсюдженню. В цьому неабияку роль можуть відігравати юннати тих районів, де виявлено цей небезпечний бур’ян.