7 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

У середині XVIII ст. на Україні почали розводити гречку татарську (Fagopyrum tataricum (L.) Gaertn.). Ця рослина походить з Азії.

Гречка татарська — однорічник, розмножується насінням, зовні нагадує нашу звичайну гречку, але відрізняється більш розгалуженим стеблом, облистненим серцевидно-стріловидними листками, будовою квіток, плодів та біологічними властивостями.

У Сибіру дика гречка росте на бідних грунтах, добре витримує суворий клімат, надзвичайно родюча.

В 1733—1743 роках по Сибіру подорожував російський учений І. Г. Гмелін, який звернув увагу на цю рослину. Помітивши, що місцеве кочове населення збирає її насіння, він вирішив, що вона може бути перспективною культурою. 1. Г. Гмелін зібрав насіння і надіслав його до Петербурга. З того часу в Росії та в Західній Європі почали культивувати цю рослину. Катерина II у 1789 р. навіть видала указ, який зобов’язував сіяти дику гречку (кирлик) у колишній С-Петербурзькій губернії. Потім насіння татарської гречки неодноразово виписувалося з Сибіру з метою культивування. Цікаво, що К. Лінней уперше описав і намалював татарську гречку за особинами, надісланими йому з Росії в 1744 р.

У 1735 р. татарська гречка потрапила до Лейпцігського ботанічного саду і розповсюдилась по ботанічних садах Німеччини. На Україну татарська гречка потрапила в першій половині XVIII ст. і була висіяна на Харківщині. Наприкінці XVIII ст. татарська гречка потрапила до Австрії, а на початку XX ст. цей вид був уже відомий у Франції. У цей час як бур’ян ця рослина поширювалася по Центральній Азії і Китаю.

Гречка татарська

Гречка татарська

Але нова культура давала зерно невисокої якості, і всі спроби поліпшити його були марні. Через це хлібороби незабаром втратили інтерес до рослини і культивування татарської гречки припинилося.

Наприкінці XIX ст. на полях знову з’явилася непоказна родичка культурної гречки. Але тепер вона виступала вже як бур’ян. Те, що вона невибаглива до нових умов існування, має 100%-ну схожість насіння, дало змогу їй вижити. Одна рослина дає до 1000 насінин, які легко висипаються і засмічують грунт. Навесні вони проростають, вкриваючи землю щільними сходами, схожими до сходів культурної гречки. Спочатку гречка татарська росла край полів, на межах, але з кожним роком займала все більші площі. Особливої шкоди вона почала завдавати культурній гречці. Насіння обох видів настільки схоже, що його важко відрізнити одне від одного.

Так татарська гречка стала супутником культурної гречки, становлячи нерідко 20—70 % загального стеблостою посівів.

На початку XX ст. вона посунулася в південні райони. На кінець 20-х років нашого століття бур’ян був поширений не тільки на Поліссі, а й у лісостепових районах: у колишніх Шепетівському, Каменецькому, Проскурівському, Бердичівському, Вінницькому, Білоцерківському, Уманському, Прилуцькому і Харківському округах. Південна межа її поширення проходила по лінії: Кам’янець-Подільський, Вінниця, Біла Церква, Прилуки, Ворожба. Потроху гречка татарська почала засмічувати також посіви ярої пшениці і ячменю, придорожні смуги.

Розвиток техніки поліпшив стан боротьби з цим бур’яном. Ретельне очищення посівного матеріалу спеціальними приладами та інші заходи значно зменшили ареал докучливого бур’яну.

Нині гречка татарська вже не є загрозою для посівів. Але вона й зараз поширена в лісових та лісостепових районах Правобережної України, в Чернігівській та Харківській областях, інколи у Дніпропетровську та Миколаєві. Росте на легких піщаних грунтах, край полів, уздовж доріг, подекуди засмічує посіви.