7 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

У 1884 р. в США відвідувачі виставки бавовни в Новому Орлеані милувалися надзвичайно екзотичною водною рослиною, привезеною з Венесуели, яка демонструвалася на виставці як нова декоративна культура для басейнів і акваріумів.

Ця рослина і справді гарна. На поверхні води плавають розетки листків оригінальної форми. Черешки їх при основі бульбовидно здуті, вище звужуються і на верхівці мають великі нирковидні пластинки. Як своєрідні поплавці вони підтримують рослину на воді. Високі квітконоси підносять над листками пишні колосовидні суцвіття глибокошестилопатевих бузкових, синювато-пурпурових і білих квіток.

Ейхорнія товсточерешкова (Eichornia crassipes Solms) на своїй батьківщині росла у водоймах басейну південноамериканської річки Амазонки. Через схожість яскравих суцвіть із суцвіттями садового гіацинту, рослина дістала назву «водяний гіацинт».

Дехто з відвідувачів виставки, повертаючись додому, придбав заморську диковину. Звичайно, ніхто тоді не підозрював, що цим було покладено початок однієї з найбільших катастрофічних навал зелених «завойовників».

Милування красивою квіткою тривало. Спочатку її розводили в США, а потім і в багатьох інших країнах. Її розводили в ставках маєтків і парків, в оранжереях і акваріумах.

Розмножується водяний гіацинт в основному вегетативно, причому дуже швидко. Спостерігали, наприклад, що від двох рослин за 23 дні утворилося 30 нових паростків, а через 4 місяці їх було вже 1200. За сприятливих умов 25 рослин за вегетаційний період можуть захопити гектар водної поверхні. Довгі повзучі кореневища з пучечками додаткового тонкого коріння на кожному вузлі, дуже ламкі. Частинки кореневищ розносяться течією, вітром тощо і дають початок новим рослинам. Плавучості кореневищ сприяє наявність у них численних повітроносних порожнин.

Ефективне й насінне розмноження. Квітконіс після відцвітання занурюється у воду. Плід визріває протягом 18 днів, а потім спливає, оскільки тканини оцвітини багаті на повітроносні порожнини. Життєздатність плоди зберігають до 15 днів. А за цей час за сприятливих умов можна подолати не один десяток кілометрів.

Водяний гіацинт

Водяний гіацинт

Розростаючись, водяний гіацинт поширюється в прибережній зоні і на мілководді, утворює великі плавучі маси, іноді цілі острови. Деякі з них настільки щільні, що витримують людину. Дрейфуючи по річці, ці плавучі маси захоплюють кілометр за кілометром і затягують згодом усі чисті плеса.

Не обмежуваний конкуренцією, позбавлений шкідників і природних ворогів, водяний гіацинт блискавично поширювався, пригнічував місцеву флору річок і каналів. Щільні зелені килими вкрили водойми, порушуючи нормальний доступ повітря, що згубно впливало на всі живі організми. Колонії множилися, зливалися, запруджували водойми, спричинювали їх заболочування, заважали рибному промислу і пароплавству, порушували нормальне життя людей.

Першими відчули жах цієї навали мешканці півдня США і Мексики, де чужинець захопив усі водойми.

Незабаром якийсь житель південно-східної Азії, підкорений красою небаченої квітки, привіз її до своєї оселі. Минуло небагато часу, і зелені «флотилії попливли по річках Індонезії, а потім Індії і Шрі-Ланки, створюючи запруди. Сфера діяльності «зеленого пірата» значно розширилась за рахунок рисових полів. Збитки росли.

Тим часом водяний гіацинт завезли на острів Мадагаскар і в Австралію, де він також дуже швидко прижився. В середині нашого століття цей вид, почавши з басейну Конго і Нілу, вже «освоював» водойми Африки. Протягом тривалої боротьби хімічні й механічні засоби не давали бажаних наслідків. Так само безсилими виявилися спроби подолати його за допомогою тварин. Не припинили розповсюдження водяного гіацинту в Африці й бегемоти, на яких дуже сподівалися.

Поступово водяний гіацинт поширився по всій тропічній і субтропічній зоні від 40 ° пн. ш. до 45 ° пд. ш. Зокрема, він часто зустрічається на півдні США, в Мексиці, в Африці, Австралії, на Яві, в Індії.

У всіх країнах протягом майже 100 років продовжується справжня війна з водяним гіацинтом з використанням спеціальної техніки, отрутохімікатів, біологічних методів. На це щорічно витрачаються мільйони доларів. Але вагомих наслідків поки що не одержано. Щоправда, за допомогою гербіциду 2,4-Д, який розпилюється з літаків або спеціальних пароплавів, водяний гіацинт майже повністю винищили на великих річках і водосховищах. Але небезпека ще не усунута. В скупченнях загниваючих залишків водяного гіацинта, які створюються після обробки його колоній гербіцидами, накопичується безліч непошкоджених плодів. Для проростання насіння в торфоподібному шарі, на який перетворюються ці залишки, утворюються найсприятливіші умови. Це відразу позначається на підвищенні процента схожості насіння. Такі осередки дуже небезпечні і завжди можуть спричинити новий спалах непомірного поширення небажаного прибульця.

Водяний гіацинт якоюсь мірою покриває витрати на боротьбу з ним. Зелену масу використовують на корм худобі і як добриво, а в Індії з неї навіть виготовляють папір. Але, на жаль, запаси «сировини» від цього істотно не зменшуються.

Незважаючи на недобру славу, водяний гіацинт і досі має багато прихильників і вирощується в різних країнах як екзотична рослина в оранжереях та акваріумах.