7 years ago
No comment

Sorry, this entry is only available in
Ukrainian
На жаль, цей запис доступний тільки на
Ukrainian.
К сожалению, эта запись доступна только на
Ukrainian.

Край дороги тисячами колючок наїжачилася нетреба колюча (Xanthium spinosum L.), яка дістала цю назву через те, що і стебло, і плоди вкривають гострі, міцні солом’яно-жовті колючки. Всі обминають її — і тварини, і люди. От і росте вона під захистом надійної зброї, гордо розправивши темно-зелене цупке листя. Тому не дивно, що рослина з пампасів Південної Америки підкорила собі увесь світ. Яскраво-жовті плоди нетреби колючої з довгою голкою на верхівці густо вкриті тоненькими гачечками. Вони миттю чіпляються за вовну тварини, яка ненароком торкнеться рослини.

Перші маршрути «мандрівок» нетреби колючої, яка, можливо, з вантажем перетнула океан пролягають через Європу. У 1689 р. Її вперше помітили в Португалії. У 1695 р. «чужинку» виявили в Мон-пельє. Далі нетреба колюча швидко поширилася по Західній Європі, і 1769 р. її виявили в південних районах Росії.

Нетреба колюча

Нетреба колюча

Грунтово-кліматичні умови українських степів також виявилися сприятливими для рослини. З XVI ст. великі ділянки степів починають розорювати або перетворювати в пасовища. Поширившись по всій степовій області, нетреба колюча почала просуватися в зворотному напрямі на захід. Розносили її переважно отари худоби. Близько 1820 р. нетреба колюча з’явилася в Польщі. У 1828 р. російські війська занесли її в Валахію. У 1830 р. цей вид з’явився на Буковині, в 1839 р.— в Угорщині та Галичині. З Угорщини по Дунаю він поширився в Баварію, а залізницями — у північні райони Німеччини. У 1848 р. нетребу колючу було завезено до Чехословаччини. Одночасно вона просувалася і на північний схід.

На початку XIX ст. нетреба колюча поширилася на Правобережжі Дніпра, а незабаром з’явилася і на Лівобережжі. Не минула заморська «мандрівниця» і Крим. Уперше її там знайшли в 1815 p., а через 35 років нетреба колюча стала одним із злісних бур’янів на півострові. Наприкінці XIX ст. нетреба колюча використовувала всі види «транспорту». Тепер уже не тільки вівці та інша худоба розносили рослину. До її послуг були й досконаліші засоби, серед яких перше місце посідали залізничні поїзди. Розносили її насіння річки, дикі тварини тощо. Нарешті вона заселила всю Європейську частину Росії, крім північних районів. Але в південному і східному напрямах освоєння нових земель проходило без усяких ускладнень.

Невдовзі колонії «чужинки» виникли на Кавказі, в західному Сибіру, Середній Азії і на Далекому Сході. У 1850 р. нетреба колюча «припливла» в Австралію, а в 20-х роках XX ст. заполонила Африку, ставши там злісним бур’яном пасовищ. На цей час в Європі вона була поширена вже скрізь, за винятком високогірних областей і північних районів. З’явилася вона і в Північній Америці. Підкорення світу було завершено.