8 років тому
Немає коментарів

У нашій країні велика увага приділяється питанням підвищення рибопродуктивності внутрішніх водойм. Важливість проблеми підкреслювалася в рішеннях липневого (1978 р.) Пленуму ЦК КПРС та в постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по дальшому розвитку рибництва й збільшенню вилову риби в прісноводних водоймах країни». Хоч штучне розведення риби в Карпатах має майже 100-річну історію, на промислову основу його поставлено тільки в радянський період.

Рибництву належить важлива роль у розв’язанні продовольчої проблеми. В одинадцятій п’ятирічці передбачається збільшити обсяг рибної продукції (включаючи консерви) на 10—12%. У господарствах регіону Карпат є для цього неабиякі можливості. Підвищити врожайність голубих нив, розширити асортимент рибної продукції — таке нині завдання. Цією справою займається ряд колгоспів і радгоспів, але найбільшу питому вагу займає продукція рибокомбінатів. Зокрема, Закарпатський рибокомбінат має понад 470 га нагульних ставків. З кожного гектара тут одержують до 18,8 ц товарної риби. Середньорічне виробництво товарної ставкової риби за десяту п’ятирічку становило 859 т, або на 325 т більше, ніж у дев’ятій п’ятирічці. В одинадцятій п’ятирічці середньорічне виробництво ставкової риби перевищить тисячу тонн. За рахунок холодноводного рибництва на кінець п’ятирічки заплановано одержати близько 10 т товарної форелі.

Значну роботу в цьому напрямку проводять також господарства Івано-Франківського та Чернівецького рибокомбінатів. Особливої уваги заслуговує промислове вирощування риби у водосховищах Бурштинської та Дністровської ГЕС. Відрадно, що майже половину її становлять такі цінні промислові види, як сазан, лящ, судак.

Сьогодні рибництво як інтенсивна галузь народного господарства розвивається в двох напрямках — холодновод-не і тепловодне.

Холодноводне рибництво. Штучне розведення цінних видів риб, зокрема райдужної, струмкової та озерної форелі, харіуса, дунайського лосося, гольця набуває в Карпатах дедалі більшого значення. Особлива увага приділяється форелівництву. При забезпеченні сприятливих умов можна одержувати 100 ц/га товарної форелі, причому вказана кількість — не межа. Розвиток форелівництва стримує нестача достатньої кількості кормів. Існує навіть тенденція в деяких областях вирощувати більшу кількість форелі, ніж коропа.

Води, цього важливого природного компоненту для холодноводного рибництва, в Карпатах достатньо. Усі гірські річки придатні для розведення райдужної форелі. Для вирощування струмкової форелі, харіуса та гольця годяться води гірських струмків, а такі водойми, як Те-реблянське водосховище та Синевирське озеро,— для озерної форелі, байкальського омуля, сига. Для дунайського лосося сприятливі гірські ділянки Тиси, Ріки, Тересви, Тереблі, Пруту, Черемошу.

Для розведення форелі найдоцільніше використовувати джерельну воду. Близько 20% гірських карпатських водойм поповнюються джерельною водою. Вона не вимагає спеціального очищення, відстоювання, фільтрації. Після аерації (насичення повітрям) її відразу можна подавати в інкубатори ікри, малькові, нагульні ставки, вирощувальні басейни. До того ж зимою, в сильні морози, воду не потрібно підігрівати, а літом — охолоджувати. Ця вода не загрожує занесенням інфекційних хвороб у рибне господарство. Такі ж властивості має і струмкова вода.

Сприятлива температура джерельної води дає можливість продуктивно використовувати зимові місяці, адже риба і в цю пору продовжує рости (форель втрачає активність при зниженні температури води до 1—2°).

Отже, джерела, криниці, дрібні гірські річки джерельного походження можуть постачати водою холодноводне рибне господарство цілорічно, що позитивно впливає на собівартість його продукції. Форель інтенсивно росте й зимою. При температурі води 4—5° і повноцінній годівлі цьогорічки форелі можуть за рік збільшитись у масі в 4 рази і, отже, стати товарною рибою. Навіть у найхолод-ніші зими з морозами до 25—30° воду деяких джерел можна подавати в рибники і зимувальники без спеціального підігріву. Вона матиме температуру 5—7°.

Під час дощів, танення снігу, повеней воду перед використанням для риборозведення необхідно очищати від намулу, пропускаючи через спеціальні фільтри. Адже в каламутній воді ікринки, а також личинки і мальки масово гинуть.

Вода гірських струмків, річок і джерел має нейтральну реакцію, жорсткість 9—10°, рідше 8°, або 11—12%, оки-слюваність — 10—15 мг/л, вміст заліза не перевищує 1 мг/л. Температура води навіть у найтепліші дні року не перевищує 20°. Райдужна форель припиняє споживати корм при температурі води 24—25°, струмкова — при 20°. Взимку температура води у більшості гірських водойм не падає нижче 3°.

Якщо рибні господарства використовують не джерельну воду, її потрібно пропускати через відстійники, а воду, призначену для інкубаторів, личинкових і малькових басейнів — через фільтри.

Усі лососеві вибагливі до вмісту кисню у воді: коли він не перевищує 3 мг/л, знаходяться у пригніченому стані, при меншій кількості гинуть. Кисневий режим води у всіх господарствах в цілому оптимальний, сприятливий. Проте він часто порушується внаслідок господарської діяльності людини на території водозбірного басейну, струмків, які забезпечують рибне господарство водою. До швидкого погіршення кисневого режиму призводить перш за все зменшення лісистості водозбірного басейну, що знижує влітку затінення джерельних вод, викликав швидке їх прогрівання. Існує така закономірність: чим вища температура води, тим менше в ній повітря, а значить, і кисню. Тому дуже важливо зберегти, а при потребі відновити лісистість водозбірної площі струмків, які живлять інкубаторії або басейни холодноводного рибного господарства.

Внаслідок зменшення лісистості прискорюються і посилюються стоки, змивання органічних решток (листя, деревини) у водойми. При окисленні цих решток, їх мінералізації поглинається багато кисню, що викликає його дефіцит. Недопустиме трелювання деревини тракторами по дну гірських струмків. При цьому руйнується мало-стабільне дно, посилюється ерозія грунту, збільшується кількість твердого стоку у воді, виникають довготривалі вогнища забруднення води нафтопродуктами, гине фауна. У ясну, бездощову погоду можна спостерігати таку картину: зранку чиста вода якої-небудь річки в середині дня стає каламутною, як після зливи. Причина — згаданий вище спосіб трелювання лісу.

Надмірна антропізація окремих ділянок струмків і річок та їх водозбірної площі внаслідок будівництва різних таборів, турбаз, господарських споруд тощо також завдає збитків риборозведенню.

Із сказаного зрозуміло, що потрібно вживати заходів, аби уникнути антропічної трансформації водного середовища, яке стає непридатним для холодноводного рибництва. Перш за все слід припинити лісоексплуатацію на водозбірних площах тих струмків і річок, які можуть дати високу щільність лососеподібних риб.

Форелеві господарства рибокомбінатів у Карпатах є повносистемними. Вони вирощують товарну рибу, а також зарибок. Маточне стадо поповнюється за рахунок ремонтної групи віком 2—3 роки із нагульного стада. Потужність інкубаторів лососевих риб усіх карпатських господарств становить близько 20 млн. ікринок. Аби краще використати інкубатори, в осінньо-зимовий період у них закладають ікру струмкової, а у весняно-літній — райдужної форелі. В деяких розплідниках лісового господарства успішно інкубують ікру харіуса, освоюють штучне розведення дунайського лосося та гольця.

З метою додаткової аерації води на гірських річках і струмках, а також в системі штучних розплідників будуються перепади. У 1978 році на гірських річках було близько 3,5 тис. штучних перепадів. Вода в усі холодно-водні господарства подається самотоком.

Господарства виробничих рибокомбінатів Карпатського регіону вирощують переважно товарну райдужну форель. Наприклад, Закарпатський рибокомбінат має 2 холодно-водні господарства: «Шипот» (Перечинський район) і «Ждимир» (Свалявський район), і обидва вони спеціалізуються на вирощуванні райдужної форелі. Господарство «Ждимир» знаходиться в долині однойменного струмка — лівої притоки річки Вічі, що впадає у Лато-рицю. Почало діяти у 1964 році. Площа водного дзеркала становить 2,5 га. Сюди входить 59 ставків-басейнів (24723 м2), з них 5 маточних зимувальних, 8 вирощувальних, 26 нагульних, 2 карантинних, 18 малькових. У господарстві щороку утримують 1000—1500 особин маточного і 800—1000 особин ремонтного поголів’я, 200—250 тис. однорічок і 120—150 тис. дворічок струмкової і райдужної форелі. Розвиток штучно заплідненої ікри проходить в інкубаційному цеху, де діє 89 апаратів Шустера, 8 — марки УВТ і 15 інкубаторів вертикального типу. Господарство має також холодильник місткістю 100 т та кормокухню. Вода у ставки-басейни подається з потоку Ждимир по розподільних лотках.

У господарстві «Шипот» вирощують переважно товарну райдужну форель. Площа водного дзеркала становить 2,4 га. Вона включає 94 ставки-басейни (24 малькових, 4 маточних, 1 для ремонтного поголів’я, 36 вирощувальних, 25 нагульних і 4 резервні). Водопостачання здійснюється через розподільний лоток із струмка Шипот, що витікає з південно-західних відрогів полонини Рівна і також не має до місця забору води антропічних забруднень. Інкубатор почав діяти в 1974 році. Обладнаний сучасною апаратурою. В його розпорядженні близько 5 тис. особин маточного і ремонтного поголів’я, 104 тис. дворічок, 270 тис. однорічок. У господарстві є холодильник місткістю 2 т, кормокухня з електром’ясорубкою і мішалкою. Загальна потужність інкубаційних цехів обох господарств — 5,5 млн. ікринок райдужної форелі одноразового закладання.

Основна мета холодноводного рибництва лісозаготівельних об’єднань Закарпатліс, Прикарпатліс, Чернівецьліс — відтворення лососеподібних у природних водоймах. У їх риборозплідниках інкубується ікра струмкової і райдужної форелі, харіуса, гольця для зарибнення одержаним мальком гірських струмків, річок, потоків. Маточне стадо комплектується в основному за рахунок відлову риб у тих же гірських природних водоймах.

Більшість нагульних ставків державного лісомисливського господарства «Осмолода» одержує воду температурою 10° із джерел. Це єдине рибне господарство в системі Прикарпатліс, яке, крім зарибнення гірських річок, вирощує товарну форель. Проте слід відмітити, що мальок райдужної форелі малопридатний для зарибнення природних гірських водойм. Для цього слід використовувати струмкову форель, харіуса, подекуди дунайського лосося, гольця. Господарство «Осмолода» щороку вирощує і реалізує 700—1000 кг товарної райдужної форелі. Потужність інкубаційного цеху — 1 млн. ікринок одноразового закладання.

Рибне господарство лісозаготівельного об’єднання Закарпатліс відтворює і збагачує лососевими рибами гірські водойми, для чого вирощує на місцях мальків струмкової, райдужної форелі, харіуса. Господарство розраховане також на вирощування товарної риби та розведення форелі для спортивного лову, але ці можливості поки що не використовуються.

На початок 1979 року у лісокомбінатах об’єднання За-карпатліс діяло 8 інкубаторів із складними системами штучного водопостачання, басейнами та ставками. Загальна потужність інкубаційних цехів — 2,8 млн. ікринок одноразової закладки. У 1976 році із 1,588 млн. ікринок успішно пройшло інкубацію 1,288 млн., вирощено і випущено в гірські струмки понад 800 тис. мальків. У 1973 році вперше у форелевих розплідниках у спеціальних апаратах проведено інкубацію ікри харіуса. Незважаючи на складність цього процесу, одержано задовільні результати. В тому ж році вперше випущено в гірські струмки 68 тис. мальків харіуса. Свалявський та Усть-Чорнянський лісокомбінати щорічно випускають в гірські водойми близько 100 тис. мальків харіуса.

Заслуговує поширення спосіб штучного розмноження харіуса, який застосовується у Свалявському та Усть-Чор-нянському лісокомбінатах. Більшу частину маточного поголів’я харіуса восени відловлюють у гірських струмках і тримають у спеціальних басейнах до весни. За цей час ікра дозріває. Після штучного запліднення її поміщають в апарати інкубаційного цеху. Проточність води відрегу-льовують так, щоб ікринки під час розвитку постійно були на плаву, або в товщі води. Температура води, що надходить в інкубаційні апарати, може коливатись від 2 до 4°. За останні 10 років штучно одержано близько мільйона мальків харіуса і зарибнено понад 20 струмків у верхів’ях приток Тиси. Продовжується штучне розселення 1—2-річних особин харіуса з однієї водойми в іншу.

Штучне розведення дунайського лосося складніше, тому що вимагає створення умов, майже повністю ідентичних природним. Проте швидкий ріст, надзвичайно високі смакові якості цієї риби все більше привертають увагу господарств, що займаються холодноводним рибництвом. Складність штучного розведення дунайського лосося пояснюється деякими його біологічними особливостями. Як відомо, дунайський лосось є ендеміком річок Дунайського басейну і на відміну від інших лососів не є прохідною рибою: все його життя проходить у річках. Однак у минулому дунайський лосось був прохідною рибою, жив у Паннонському морі, з якого на нерест плив у річки. З регресією цього моря риба поступово втратила зв’язок з морем і стала річковою.

Звичайно дунайський лосось тримається на порівняно добре прогрітих, глибоких ділянках водойм, багатих киснем, кормами. На нерест рухається у верхів’я рік, але нереститься значно нижче по течії, ніж форель і харіус і на більших глибинах. Штучне розведення дунайського лосося зв’язане з труднощами вирощування маточного поголів’я. При утриманні в умовах форелевих господарств, в басейнах з холодною водою ікра лосося дозріває з великим запізненням — на шостому-сьомому році, тому маточне поголів’я потрібно утримувати у водоймах з температурою води 15—16°, а під час нересту — при 8—10°.

Є можливість для розселення гольця (північноамериканської пальї), якого штучно розводять в розпліднику Свалявського лісокомбінату. Вихід малька з ікри у гольця вищий, ніж у форелі, він стійкіший до захворювань. На першому році життя росте навіть швидше, ніж харіус.

Тепловодне рибництво розвинуте в передгірних та низинних районах Закарпаття і в Передкарпатті. Вирощуванням товарного коропа крім виробничих рибокомбінатів займаються колгоспи і радгоспи, меліоративні станції, товариства УТМР, споживча кооперація, деякі промислові підприємства.

Господарства виробничих рибокомбінатів є повносистемними, тобто вирощують товарну рибу, починаючи із зарибка, мають водопостачальні, нерестові, вирощувальні, нагульні, зимувальні, маточні, карантинні та інші ставки. Вони вирощують в основному коропа — українського лускатого (50%), дзеркального (40%), рамчатого (5%), значно менше карася (4%), білого амура, товстолоба, линів (1%).

Водопостачання ставків поверхневе, рідко джерельне. Поверхневе водопостачання здійснюється шляхом перегороджування струмків чи невеликих річок греблями або збиранням у штучні водойми дощових і талих вод. Тепловодне рибництво Закарпатського рибокомбінату, наприклад, організоване на базі водоймищ «Залуж», «Пістряло-во», «Форнош», «Горбок» та водосховищ «Сальва» і «Гор-бок-2». Загальна площа коропових ставків усіх господарств області перевищує 580 га.

Хімізм води, її температура, кисневий режим, наявність і склад природних кормів у цілому в господарствах регіону сприятливі для інтенсивного тепловодного рибництва. Навіть при мінімальних затратах тут одержують високі «врожаї» риби з кожного гектара водного дзеркала. Ущільнені посадки коропа дають можливість при відповідній годівлі та застосуванні інших заходів інтенсифікації вирощувати 15—20 ц риби на 1 га ставка.

З розвитком ставкового рибництва важливого значення набуває як засіб захисту риб відлякування птахів від нерестових і малькових ставків. В охороні коропових ставків певне значення має наявність кормових ресурсів для рибоїдних птахів у навколишніх угіддях. Якщо птахи задовольняються природними кормами, то ставкових риб не чіпають.