7 років тому
Немає коментарів

Абразія (від лат. abrasio – зіскоблювання, англ. abrasion, нім. Abrasion f, Abschleifung f, Abtragung f, Abtrieb f) – механічне руйнування берегів океанів, морів, озер і великих водосховищ у результаті діяльності хвиль і прибою (поширюється і на дно водоймищ до глибини кількох десятків м, в океанах –до 100 м і більше). Інтенсивність абразії визначається ступенем хвильової дії (на бурхливих водоймищах вона більша), їй сприяють відносно великі ухили (більше 0,01) прибережної частини дна водоймища. В результаті абразії створюються специфічні форми рельєфу, абразійні уступи (кліфи), хвилеприбійні ніші, підводні абразійні тераси або платформи (бенчі) та інші. Довжина абразійних ділянок на берегах водоймищ земної кулі приблизно 400 тисяч кілометрів (51 % загальної довжини).

Рис. А1. Розвиток і основні елементи абразійного берега: I, II, III – стадії відступання берега; 1 – кліф; 2 – хвилеприбійна ніша; 3 – пляж, 4 – бенч; 5 – підводна акумулятивна тераса

Рис. А1. Розвиток і основні елементи абразійного берега: I, II, III – стадії відступання берега; 1 – кліф; 2 – хвилеприбійна ніша; 3 – пляж, 4 – бенч; 5 – підводна акумулятивна тераса

Акумулятивний рельєф (лат. accumulator – збирач, від accumulo – збираю, накопичую) – сукупність форм рельєфу, що утворюються внаслідок нерівномірного нагромадження морських, річкових, озерних, льодовикових, гравітаційних та інших відкладів і продуктів вулканічної діяльності. Розрізняють водно–акумулятивний, льодовиково–акумулятивний та ін. генетичні типи А.р., а також наземні та підводні форми А.р. Їх протиставляють денудаційному рельєфу. Найчастіше в природі зустрічаються форми рельєфу змішаного походження.

Акумулятивні рівнини, намивні рівнини – території, що утворюються внаслідок тривалого накопичення товщ пухких осадових порід різного походження (первинні морські, озерні, алювіальні, флювіогляціальні та ін.). Виділяють також підводні акумулятивні рівнини.

Акумулятивні тераси – річкові тераси, в яких весь терасоподібний уступ складений алювіальними відкладами, а потужність алювію більша від їх відносної висоти над рівнем ріки.

Акумулятивні форми рельєфу – форми рельєфу земної поверхні, що утворюються внаслідок накопичення (акумуляції) морських, річкових, озерних, льодовикових, еолових та інших відкладень, продуктів виверження вулканів (попелу, лав та ін.), а також у результаті господарської діяльності людини. Зустрічаються як наземні А.ф.р. (прируслові вали, друмліни, ками, моренні гряди, бархани та ін.), так і підводні (морські рівнини, підводні берегові вали та ін.); багато форм рельєфу мають змішане походження (напр., ерозійно–акумулятивні річкові тераси).

Акумуляція – загальна назва процесів накопичення пухкого мінерального матеріалу й органічних залишків на поверхні суші та на дні водоймищ. Акумуляція, що проходить на суші, називається субареальною акумуляцією, на дні водних басейнів – субаквальною акумуляцією. Відбувається акумуляція переважно в пониженнях рельєфу, що мають тектонічне походження (прогинання і западини), де накопичуються вулканічні й осадові породи потужністю іноді до кількох км; у менших масштабах проявляється в річкових долинах і в межах інших негативних форм рельєфу. Залежно від основного чинника, що викликає акумуляцію, виділяють морську, озерну, річкову, вітрову, біогенну, антропогенну та інші типи акумуляції. Разом з денудацією акумуляція сприяє вирівнюванню рельєфу. В гляціології акумуляція – накопичення снігу в сніжному покриві або льоду в льодовику, процес, протилежний абляції. В основному визначається кількістю твердих атмосферних опадів і термінами їх випадання.

Алювій (від лат. alluvio – намив) – відклади річок, що складаються з уламкового матеріалу (галька, пісок, ґравій, щебінь, суглинок, глина) різного ступеня обкатаності й відсортованості. Розрізняють алювій гірських і рівнинних річок, а за умовами відкладення – русловий, заплавний, старичний та ін. Гранулометричний і мінеральний склади та структурно–текстурні особливості алювію залежать від гідрологічного режиму ріки, характеру порід, що нею розмиваються, рельєфу і площі водозбору, геоморфологічних умов території. Дельти рік повністю складаються з алювіальних відкладів і фактично є довгоживучими алювіальними конусами виносу. Наявність алювіальних відкладів у розрізі є найважливішою ознакою континентального тектонічного режиму території. Алювіальні відклади були вперше виділені в окремий тип англійським геологом Вільямом Баклендом у 1823 році. У російській імперії термін «алювій» вперше вжив відомий геолог–ґрунтознавець Василь Докучаєв у 1878 році.

Утворення алювію відбувається в результаті безперервної взаємодії динамічного водного потоку з руслом: при врізанні (донна і бокова ерозія) та акумуляції осадку, як русло керує потоком, так і потік впливає на русло. Під дією потоку води річище безперервно переформовується, зазнаючи деформації трьох типів:

– вертикальні (понижується в результаті глибинної ерозії або піднімається за рахунок акумуляції);

– горизонтальні (зміна річища в плані під дією бокової ерозії – призводить до розмиву берегів, розширення річкової долини і утворення заплави);

– поздовжні (міграція руслових наносів спричиняє утворення в руслі нерівностей – перекатів, мілин, островів тощо).

Континентальні алювіальні відклади класифікують за генезисом (гірських і рівнинних рік), фаціальною належністю (русловий, заплавний і старичний), фазами формування, формами алювіальних тіл, тощо. В залежності від гідрологічного режиму річки, зумовленого кліматом, тектонікою і рельєфом земної поверхні, алювіальні відклади поділяють на два основних генетичних типи: алювій гірських річок і алювій рівнинних річок. Алювій рівнинних рік суттєво відрізняється від алювію гірських рік, що дозволяє легко розрізняти древні алювіальні відклади і створювати палеогеографічні реконструкції. До окремого типу відносять алювій тимчасових (пересихаючих) рік аридного клімату.

Алювій гірських рік. Гірські ріки течуть з великою швидкістю, їх алювій представлений валунами і галькою (русловий алювій). Заплавний алювій майже повністю відсутній або має невелику потужність і обмежене поширення. Найчастіше він зустрічається на розширених ділянках долини і представлений грубозернистими пісками і супісками, які залягають на руслових галечниках. Потужності гірського алювію змінюються від перших метрів до кількох кілометрів. Для алювіальних відкладів гірських рік характерні такі ознаки:

– грубоуламковий матеріал з переважанням галечнику (валуннику);

– поліміктовий склад з вельми непостійним співвідношенням основних породоутворюючих компонентів;

– слабке сортування матеріалу;

– відсутність чіткої шаруватості.

Алювій рівнинних рік. Рівнинні ріки характеризуються меншою швидкістю течії, більш виробленим профілем і меншою динамічною силою потоку, що не здатний утримувати у звішеному стані й переносити на далекі відстані грубоуламковий матеріал. Для алювію рівнинних річок характерні інші ознаки:

– дрібноуламковий матеріал з переважанням піску і супіску;

– значно однорідніший мінеральний склад, аж до олігоміктового (при розмиві осадових порід);

– добре сортування уламкового матеріалу;

– крупна коса шаруватість, яка поступово переходить у верхніх горизонтах у дрібну косу шаруватість.

У долинах і гірських, і рівнинних річок униз за течією розмірність уламкового матеріалу поступово зменшується і збільшується ступінь сортування псамітових осадків. Одночасно може погіршуватись сортування дрібнопсамітових і алевритових осадків.

За фаціями. За фаціальними ознаками алювіальні відклади рівнинних річок розділяють на три основні фації – руслову, заплавну і старичну.

Руслова. Ця фація річкового алювію складає мілини, острови й коси. У рівнинних річках вона представлена добре відсортованим піскуватим матеріалом з крупною косою шаруватістю, який межень звичайно перекривається більш тонким матеріалом (прошарки і лінзи замулювання). Гірський русловий алювій представлений здебільшого погано сортованою галькою і валунами різної міри обкатаності з піскувато–гравійним наповнювачем.

Заплавна. Відклади цієї фації формуються під час повені  та  паводку. Заплавний алювій перекриває малопотужним (0,5–1 м) чохлом русловий алювій. Для відкладів цієї алювіальної фації характерне менше сортування псаміто–алевритових осадків з характерною шаруватістю брижів хвиль і течій, текстурами скаламучування. Переважають супіски й суглинки з прошарками і лінзами різнозернистого піску із залишками уламків дерев і рослин. Як правило, заплавна фація має меншу потужність, аніж руслова, хоча для річок з частими повенями може бути й навпаки. У заплавному алювії виділяють три основні субфації, залежно від місця його формування:

– прируслова (зовнішня) – складена з найбільш крупнозернистого матеріалу з поганим сортуванням за рахунок різкої зміни швидкостей суспензійного потоку. Це переваж-но крупнозернисті погано сортовані піски різного мінерального складу, які формують ядра та схили прируслових валів;

– центральна – складена тонким суглинкого–супісковим матеріалом меншої, ніж прируслова, потужності. Часто осадки мають зеленкувато–сірий колір через седиментацію в застійних умовах або чорний – через наявність гумусу й торфоутворення. Чітку межу між прирусловою і центральною заплавними субфаціями встановити неможливо, перехід по латералі поступовий;

– притерасна (внутрішня) – субфація найнижчої частини заплави, яка складена тонкими глинами і має, як правило, найменшу потужність. У розрізі відкладів цієї субфації часто присутні прошарки захоронених алювіальних ґрунтів.

Старична. Алювіальні відклади цієї фації утворюються в старицях і тимчасових річкових руслах. За своїми ознаками вони досить схожі на озерні відклади – глини, суглинки, торф і часто представлені у формі лінз серед руслової фації. Основну масу старичного алювію складають тонкозернисті глинисті осадки з чіткою горизонтальною шаруватістю і характерною великою кількістю розсіяної органічної речовини. В старичному алювії виділяють три горизонти (субфації), що відповідають трьом етапам розвитку стариці:

– проточний (нижній) – складений тонким чергуванням пісків, супісків і суглинків, що утворилися під час періодичного поновлення стоку старим річищем під час повені чи паводку;

– озерний (середній) – представлений горизонтально шаруватими голубувато–сірими, зеленкувато–сірими мулистими осадками, що дуже схожі на озерні;

– болотний (верхній) – складений прошарками чорних глин і торфом.

За фазами формування. На формування алювіальних відкладів рівнинних і гірських рік суттєво впливає тектонічна складова території річкового басейну. Річкові долини цілком або частково можуть перетинати різноманітні геологічні структури – антикліналі, синкліналі, грабени, підняті або опущені блоки і т. п Усе це відображається на морфології долин і будові алювію. В.В. Ламакін та І.П. Карташов запропонували розрізняти в долинах річок динамічні фази алювіальної акумуляції, які відповідають стадіям розвитку річкового профілю: інстративну, субстративну, перстративну й констративну.

Інстративна. Формування алювіальних відкладів відбувається на стадії врізання русла гірської річки в корінні породи. Ці грубоуламкові (валуни і галька) відклади утворюють тимчасові скупчення (лінзи) в руслі й характеризуються незначною потужністю.

Субстративна. Утворення алювію під час переходу від стадії врізання гірської річки до стадії рівноваги. Цими відкладами представлені, як правило, нижні горизонти руслового алювію нормальної потужності (1–4 м), які не перемиті річкою протягом стадії рівноваги. Характерними особливостями субстративного алювію є підвищена глинистість і сумісна присутність гальки та необкатаних уламків корінних порід з ложа річки. Субстративні алювіальні відклади залягають в основі алювіальних товщ, що складають заплави врівноважених рік і тераси, які є реліктами таких заплав.

Перстративна. Утворення алювіальних відкладів у долинах річок з виробленим поздовжнім профілем. Ці відклади формуються за рахунок перемиву верхніх горизонтів алювію нормальної потужності, який утворюється під час переходу від стадії врізання до стадії рівноваги. Перстративний алювій залягає на субстративному (плотиковому) алювії і представленй, як правило, повним набором алювіальних фацій: русловою, заплавною і старичною. Загальна потужність перстративного алювію складає звичайно 3–6 м.

Констративна. Формування алювіальних відкладів у долині річки протягом стадії акумуляції. Характеризуються підвищеною глинистістю. Ці відклади залягають, звичайно, на перстративному алювії, рідше – на інстративному, а в бортах долини можуть перекривати безпосередньо корінні породи.

За формами алювіальних тіл алювіальні відклади поділяються на дві великі групи –руслові форми і морфологічні елементи міжруслового простору.

Морфологічні форми в руслах:

– алювій руслових островів і мілин (барів): поздовжні руслові барии, прикріплені до берегу барии, поперечні бари, піщані мілини, руслові дюни

– меандри

– алювіальні конуси виносу.

Морфологічні форми міжруслового простору:

– прируслові вали

– заплави

– тераси