7 років тому
Немає коментарів

Базис акумуляції – поверхня, вище якої акумуляція не може проходити і змінюється денудацією.

Базис ерозії – горизонтальна поверхня, нижче якої водний потік не може поглиблювати своє русло. Базис ерозії – рівень моря, куди впадає потік. Місцевий базис ерозії – це рівень річки в місці впадання притоки в головну річку. Базис ерозії може змінювати своє висотне положення внаслідок тектонічних рухів або коливань рівня моря. Розрізняють головний і місцевий базиси ерозії. Головним називається рівень водного басейну (здебільшого рівень моря, озера), куди впадає потік.

Рис. Б.1. Базис ерозії

Рис. Б.1. Базис ерозії

Місцевий базис ерозії –рівень річки в місці впадіння в неї притоки. Від різниці висот положення верхів’я річки та її базису ерозії залежить величина живої сили річки. Зі збільшенням цієї різниці річка поглиблює своє русло, зі зменшенням – відкладає в руслі наноси. Періодична зміна положення базису ерозії або верхів’я річки приводить до утворення террас.

Бар (від англ. bar або франц. barre – перепона, обмілина) – вузька, витягнута вздовж узбережжя наносна смуга суходолу. Складається переважно з піску, гравію та черепашнику.

Бар гирловий – мілководна зона, розміщена в межах гирлової ділянки річки. Зазвичай має форму вала, вигнутого в плані, опуклістю оберненого до моря або в бік берега.

Басейн – частина земної поверхні, включаючи товщу ґрунтів, звідки відбувається стік вод у окрему річку, річкову систему або озеро. Басейн кожної ріки включає поверхневий та підземний водозбори.

Рис. Б 2. Басейн річки

Рис. Б 2. Басейн річки

Біфуркація – роздвоєння русла річки на відносно самостійні рукави, що відбувається в умовах плоского рельєфу, зокрема в нижній течії рівнинних рік. Відокремлені від основного русла рукави можуть нижче за течією знову влитися в основне русло, прокласти собі шлях до сусіднього водозбору або утворити самостійне гирло.

Рис. Б 3. Біфуркація

Рис. Б 3. Біфуркація

Бічна ерозія – умовне поняття, що характеризується діяльністю потоку з розмиву ним берегів, що призводить до зміщення русла річки у плані.

Рис. Б 4. Бічна ерозія

Рис. Б 4. Бічна ерозія

Бедленд (від англ. bad lands, буквально погані, безплідні землі) – різко і складно розчленований низькогірний рельєф, труднопрохідний і не придатний для землеробства. Складається із заплутаної мережі ярів і вузьких гребенів, які їх розділяють. Виникає переважно в областях із сухим кліматом, особливо на водотривких глинистих породах у результаті розмиву тимчасовими (зливовими) потоками. Бедленд поширений у країнах з посушливим кліматом. При нераціональному використанні землі та під час зведення гірських лісів виникає також у зонах степу і лісостепу. Класичний бедленд розвинений у східних підніжжях Скелястих гір у Північній Америці, є в пустинних передгір’ях Казахстану.

Рис. Б 5. Профіль рельєфу типу бедленд: 1 – шари стійких порід; 2 – товщі, піддатливі розмиву

Рис. Б 5. Профіль рельєфу типу бедленд: 1 – шари стійких порід; 2 – товщі, піддатливі розмиву

Берег, берегова зона – смуга взаємодії між сушею і водоймищем (океаном, морем, озером, водосховищем) або між сушею і водотоком (річкою, тимчасовим русловим потоком). Складається з власне берега (його надводної частини) і підводного берегового схилу. Головні чинники формування берега – хвилі й хвилеприбійний потік, а також русловий потік. Межею морської берегової зони з боку суші служить лінія, якої досягає прибій під час найбільш високих припливів і штормів, а з боку моря – ізобата, нижче за яку дія хвильових рухів на дно припиняється.

Берегова лінія – межа між сушею та водною поверхнею водотоку чи водойми.

Береговий вал – найпростіша берегова акумулятивна форма рельєфу, утворена дією прибійного потоку. Має вигляд низької гряди (вала), витягнутої вздовж лінії берега. Довжина досягає сотень м або кількох км, висота – 1–4 м (визначається енергією прибійного потоку). Складені піском, гравієм, галькою. Древні берегові вали – релікти древніх берегових ліній.

Берегові акумулятивні форми – форми рельєфу, що утворюються в межах морського берега внаслідок акумуляції морських наносів. Основні чинники виникнення берегових акумулятивних форм – морські хвилі та прибій. Залежно від кута підходу хвиль до берега й характеру переміщення наносів берегові акумулятивні форми можуть утворюватися в результаті поперечного (бар) або подовжнього (коса, стрілка) переміщення наносів. Деякі види берегових акумулятивних форм (тераси, акумулятивні виступи) утворюються і при подовжньому, і при поперечному переміщеннях наносів. На виникнення берегових акумулятивних форм істотно впливають особливості контурів берега, оскільки у зв’язку зі змінами цих контурів змінюється кут підходу хвиль і подовжнє переміщення наносів може сповільнитися або змінитися поперечним.

Боковик – смуга берега річки, яка безпосередньо прилягає до схилу долини, складена найбільш крупним малорухливим матеріалом, утвореним у результаті підмиву корінних берегів.

Бочажинне русло – формується при мінімальних похилах (I<0,05 ‰) в умовах природної акумуляції мулистих наносів. Заросле водною рослинністю, завдяки малим швидкостям течії (V<0,1 м/с) мул разом з залишками водоростей утворює мулисто–органогенні наноси. Чіткі межі русла та заплави відсутні, заболочена заплава поступово переходить у заросле русло, представлене чергуванням бочажин – озероподібних розширень, з’єднаних між собою вузькими протоками – єриками. Ширина бочажин – до 100 м при ширині єриків 3–5 м, глибини, відповідно, 6 та 1 м, врізані, як правило, прямолінійні.

Рис. Б 6. Приклад бочажинного русла

Рис. Б 6. Приклад бочажинного русла