7 років тому
Немає коментарів

Дамба (англ. dam, dike, embankment; нім. Damm, Staudamm) – гідротехнічна споруда (вал) із піщано–глинистих ґрунтів, каміння тощо.

Розрізняють дамби: напірні (захисні), призначені для захисту низовин від затоплення, огородження каналів, з’єднання напірних споруд гідровузлів з берегами; безнапірні – для регулювання русел рік.

Найбільша у світі дамба споруджена в долині ріки Янцзи в місцевості «трьох ущелин», де буде створена найбільша штучна водойма у світі.

При необхідності дамби будують для запобігання затопленню відкритих гірничих розробок (кар’єрів); на будівництві дамб використовують гірничу техніку (екскаватори, кар’єрні великоваговози тощо).

Як матеріал для дамб іноді використовують пусту породу.

На ділянках річок із меандруючим типом руслового процесу у складі заходів інженерного захисту територій від затоплення слід передбачати такі споруди для регулювання русел:

–          поздовжні дамби, що обмежують ширину водного потоку річки до розрахункової величини;

–          струмененапрямні дамби – поздовжні, прямолінійні або криволінійні, що забезпечують плавний підхід потоку до отворів мосту, греблі, водоприймача та інших гідротехнічних споруд;

–          загати, які перекривають русло від берега до берега, призначені для перегородження потоку води в рукавах та протоках;

–          напівзагати – поперечні споруди в руслах річок та на заплавах, які забезпечують виправлення русел і захист берегів, а також утворення судноплавних глибин;

–          шпори (короткі напівзагати), що встановлюються під деяким кутом до напрямку течії для забезпечення захисту берегів від розмивання;

–          берегові й дамбові кріплення, які забезпечують захист берегів і дамб від розмивання течією та хвилями;

–          наскрізні споруди, які будуються для регулювання русла та стоку наносів через перерозподіл витрат води по ширині русла і створення біля берегів сповільненої (нерозмивної) швидкості течії.

Делювій (від лат. deluo – змиваю) –продукти вивітрювання, які представлені уламками, знесеними з місця свого залягання дощовими або талими сніговими водами. Залягає в підніжжях схилів у вигляді своєрідних шлейфів. Униз по схилу відбувається диференціація уламків від щебеня до суглинків і глин.

Дельта (від написання заголовної букви грецького алфавіту – дельта, з якою схожі багато дельт) – полога ділянка алювіальної рівнини, що розташована в гирлі ріки або поблизу нього і має здебільшого трикутну чи віялоподібну форму. Дельта утворюється внаслідок акумуляції річкових відкладів, часто розчленована численними рукавами.

Денудаційні поверхні – плоскі або злегка хвилясті поверхні, утворені процесами денудації і зрізаючі гірські породи під один рівень. Формуються в періоди тривалої стабілізації базису денудації при ослабленні тектонічної активності. У гірських районах при частих змінах базису денудації іноді можуть утворюватися різновікові денудаційні поверхні, причому найбільш древні з них зазвичай зберігаються у вигляді окремих фрагментів; одна й та сама поверхня, що деформується тектонічними рухами, може бути піднята на різну висоту. Денудаційні поверхні завжди молодше гірських порід, які вони зрізають, що є важливою діагностичною ознакою при палеогеографічних реконструкціях. До денудаційних поверхонь належать пенеплени, педиплени, еквіплени та ін. Іноді термін «денудаційні поверхні» вживається як синонім поверхонь вирівнювання.

Денудаційні рівнини – вирівняні поверхні, утворені в результаті руйнування підвищеного або гірського рельєфу тривало перебігаючими процесами денудації. Підрозділяються на цокольні рівнини, що неузгоджено зрізають поверхню складчастої основи, і пластові рівнини, сформовані на майже горизонтально або злегка похило залягаючих породах платформеного чохла.

Денудаційні форми рельєфу – сукупність форм рельєфу, які утворені в результаті процесів денудації. Розрізняють: власне денудаційні форми, які виникли в результаті видалення продуктів вивітрювання гравітаційними переміщеннями і площинним змивом (стовпи, ніші, карнизи і т. д.), і денудаційні форми в широкому розумінні, що утворюються в результаті сукупної дії екзогенних процесів, нагірні й деякі інші тераси, денудаційні рівнини, пенеплени та ін. Крім наземних, відомі підводні денудаційні форми рельєфу –підводні зсуви, долини та ін.

Денудація (від лат. denudatio – оголення) – сукупність процесів зносу і перенесення (водою, вітром, льодом, безпосередньою дією сили тяжіння) продуктів руйнування гірських порід у понижені ділянки земної поверхні, де відбувається їх накопичення – акумуляція. Переважання (у кількісному вираженні) денудації над сумарним ефектом тектонічних піднять призводить до поступового зниження абсолютних і відносних висот того або іншого регіону й загальної нівеляції рельєфу. В результаті тривалої денудації гірські країни можуть бути перетворені на хвилясті рівнини – пенеплени. Про інтенсивність денудації дає уявлення кількість наносів, що виносяться ріками (напр., з басейну р. Амазонки – більше 1 млрд. т за рік). Термін «денудація» вживається іноді й у вужчому значенні – для позначення процесів зносу (видалення) продуктів вивітрювання тільки шляхом площинного змиву.

Долини – негативні, лінійно витягнуті форми рельєфу, що мають загальний нахил від верхів’їв до низов’я. Утворюються в результаті ерозійної (див. Ерозія) дії текучої води.

Рис. Д 1. Схема річкової долини

Рис. Д 1. Схема річкової долини

Дюна – форма рельєфу пісків, результат вітрової акумуляції. На відміну від барханів опуклу форму мають круті схили дюн; «роги» розміщені ззаду. Пологий навітряний схил має кут нахилу 8–20°, підвітряний – 32–40°. Висота – від 10 до 30 м, іноді до 100 м. Виникають дюни на піщаних берегах морів, річок, озер, зандрових рівнин.