7 років тому
Немає коментарів

Лінійна ерозія – розмив ґрунтів та підстилаючих гірських порід постійними і тимчасовими водними потоками. Проявляється в межах вузької смуги поблизу русла водного потоку й направлена вздовж схилу. Приводить до утворення вибоїн, ярів і зрештою річкових долин.

Меандрування – найбільш поширена форма планових переформувань звивин річок, що мають заплаву. Обмежене меандрування розвивається на річках з вузькою заплавою. У цьому випадку русло в плані має слабозвивисту форму, близьку до синусоїдної, з відносно стійкою для даної річки відстанню між вершинами суміжних звивин. Основні планові деформації полягають у сповзанні звивин по течії річки без суттєвих змін їх планового зображення та розмірів. Вільне меандрування розвивається на річках з широкою заплавою, звивини русла проходять послідовні стадії розвитку, від слабовигнутих до петлеподібних, цикл розвитку завершується проривом або найчастіше, промивом її перешийку, що призводить до відокремлення вигину русла й утворення стариці.

Рис. М 1 – Види вільних (I) , врізаних (II) і адаптованих (III) меандр: а – сегментні; б – петлеподібні; в – синусоїдальні; г – прорвані; д – завалені; е – скриньові

Рис. М 1 – Види вільних (I) , врізаних (II) і адаптованих (III) меандр: а – сегментні; б – петлеподібні; в – синусоїдальні; г – прорвані; д – завалені; е – скриньові

Після цього цикл повторюється. При незавершеному меандруванні промив перешийка звивини відбувається до досягнення нею петлеподібного зображення шляхом формування поступово утворюваного спрямляючого протоку, в який потім переходить головний потік, а попереднє головне русло відмирає.

Основними кількісними характеристиками є:

– крок звивини, який визначається як відстань по прямій між точками перегинів русла, що розділяє суміжні різноорієнтовані звивини;

– відносний крок звивини, який визначається як відношення кроку звивини до ширини русла;

– показник вираженості звивини (або розвинутості) – відношення довжини русла між точками перегину до кроку звивини.

Межень – період (не менше 10 днів) внутрішньорічного циклу, протягом якого в річці спостерігаються найменші рівні й витрати води. Річки живляться в цей час переважно ґрунтовими водами.

У помірних широтах для річок найхарактерніші літньо–осіння та зимова межені. Перша відбувається від закінчення весняного водопілля, спричиненого переважно таненням снігу, або закінчення літніх дощових паводків до осінніх паводків, а при їх відсутності до зимового льодоставу. Зимова межень починається від початку льодоставу до весняного весняного водопілля. В залежності від конкретних погодно–кліматичних умов, найнижчі рівні води можуть також спостерігатися восени та весною. Для більшості річок України характерна одна осінньо–зимова межень (з найнижчими рівнями в середині зими), що час від часу переривається паводками.

Річки на топографічних картах зображуються за станом саме в літню межень. Короткочасна межень відбувається впродовж 10—20 днів, довготривала –більше ніж 30 діб. На річках з паводковим режимом буває преривчастою. Одне з найголовніших завдань регулювання річкового стоку –його збільшення в період межені. Виділення межені на гідрографі річки почасти є досить невизначеною операцією, доволі суб’єктивною. За критерій приймають періоди низького стоку, впродовж яких обсяги паводку не перевищують 10—15 % від загального стоку за даний період.

Інколи термін використовується для позначення середнього рівня води в річці.

Межиріччя – територія, що розташована між двома долинами рік і охоплює весь вододільний простір (див. Вододіл).

Меліорація (лат. melioratio – поліпшення, від лат. melior – кращий) – цілеспрямоване поліпшення властивостей природно–територіальних комплексів з метою оптимального використання потенціалу ґрунтів, вод, клімату, рельєфу та рослинності. Меліорація відрізняється від звичайних агротехнічних прийомів тривалим та інтенсивнішим впливом на об’єкти меліорації. До меліорації належать осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо. Меліорація – комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Меліорація складається з двох етапів – будівельного й етапу експлуатації. Будівельний етап полягає в проектуванні та будівництві меліоративної мережі з використанням спеціалізованих меліоративних машин. На етапі експлуатації проводиться постійна оцінка стану меліоративних споруд та їхньої відповідності умовам експлуатації, що постійно змінюються, а також підтримка меліоративних систем у працездатному стані, їхньої адаптації до умов, що змінюються. Вибір виду меліорації залежить від природно–господарських умов території; як правило, застосовують комплекс меліоративних заходів. Гідромеліорація: зрошувальна, осушувальна, протипаводкова, протиселева, протиерозійна, протиповенева. Агролісомеліорація: протиерозійна – захист земель від ерозії шляхом створення лісових насаджень на ярах, балках, пісках, берегах річок та інших територіях; полезахисна – захист земель від впливу несприятливих явищ природного, антропогенного й техногенного походження шляхом створення захисних лісових насаджень по межах земель сільськогосподарського призначення; пасовищезахисна – запобігання деградації земель пасовищ шляхом створення захисних лісових насаджень

Культурно-технічна меліорація: розчищення меліорованих земель від деревної та трав’янистої рослинності, купин, пнів і моху; розчищення меліорованих земель від каменів та інших предметів; меліоративна обробка солонців; розпушування, піскування, глинювання, землювання, плантаж і первинна обробка ґрунту; проведення інших культурнотехнічних робіт.

Хімічна меліорація: вапнування, фосфорування, гіпсування.

Меліорація клімату – поліпшення клімату шляхом зміни кліматичного режиму в потрібний людині бік: насадження лісосмуг, зрошення, обводнення тощо.

Мітки високих вод – це слід, залишений на місцевості високим рівнем води (мулисті відклади на відкосах берегів, сміття на деревах та кущах); репер, що закріпляє висотне положення рівня води у вигляді стовпа, зарубки на стіні будівлі, на скельному виступі берега з написаною датою.

Морфометричні залежності – кількісні співвідношення між окремими морфометричними характеристиками русла (глибиною, шириною, радіусом кривизни, кроком гряд, звивин) або між ними і гідравлічними характеристиками потоку (похилом, витратою, швидкістю течії), які частіше називаються гідроморфологічними. Наприклад, співвідношення між шириною русла та глибиною річки: Індекс Глушкова – Г=корінь кв. (В)/Н=const.