7 років тому
Немає коментарів

Схил – нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин, долин річок тощо), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил). Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природного середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів.

Схили класифікують за формою профілю, довжиною, походженням, стрімкістю. За формою розрізняють: прямі схили – з рівномірним нахилом на всій поверхні (в тому числі прямовисні – з нахилом понад 55°); опуклі – з нахилами, що збільшуються до підніжжя; увігнуті – з нахилами, що зменшуються від верху до низу; схили складної будови, в тому числі східчасті.

Причинами тієї чи іншої форми схилів часто стають відмінності в стійкості складаючих їх порід. За переважністю гравітаційних рухів того чи іншого виду і характером рельєфостворюючих процесів виділяють схили обвальні, соліфлюкційні, делювіальні, ерозійні та інші. Багато схилів мають складне походження.

Найважливіший показник схилів –їх крутизна, що сильно змінюється від місця до місця. В горах зустрічаються від-вісні схили, схили з крутизною, близькою до 90°, інколи нависаючі схили зі зворотним нахилом. Середня крутизна гірських схилів, як правило, більше 20°, більше ніж у передгір’ях і на височинах, а на рівнинах нахили невеликі (2—3°). Форма і крутизна схилів змінюються з плином часу. Окремі види схилів називають відкіс, косогір.

Стариця (інші назви – старик, старорічище, староріччя) –відокремлена від річки ділянка (зазвичай меандр) її колишнього річища або озеро, що лежить у старих залишених річкою річищах. Має видовжену звивисту чи підковоподібну форму. Спочатку стариця є старичним озером, яке поступово заноситься наносами, замулюється, заростає й перетворюється на болото, а потім – вологі луки. Стариці спостерігають переважно на заплавах, рідше на терасах. Стариці важливі з природоохоронної точки зору осередками біологічної різноманітності. Зазвичай невеликі за площею, вони поширені в долинах річок переважно рівнинної частини України – у заплавах Дніпра, Десни, Сули, Псла, Сіверського Дінця. Водночас у деяких розширених і знижених місцях заплав річка може заливати великі площі, утворюючи озера (наприклад, озера Любязь і Нобель на річці Прип’ять, Лиман і Борове на річці Сіверський Донець).

Стік – процес стікання дощових і талих вод у водойми і зниження рельєфу, що проходять як по земній поверхні (поверхневий стік), так і в товщі земної кори (підземний стік).

Поверхневий стік – стік води атмосферних опадів з певної території в річки. Поверхневий стік поділяється на схильний стік і русловий. Процес стоку – складове зерно вологообігу на Землі.

Підземний стік –рух підземних вод від області живлення до областей витрати під дією гідравлічного напору або сили тяжіння в процесі кругообігу вологи в природі, а також кількість води, що проноситься водотоком через поперечний переріз за одиницю часу або за деякий його проміжок; інколи –взагалі кількість підземних вод, що стікає з певної території. Підземний стік характеризується коефіцієнтом, що показує, яка частина атмосферних опадів йде на живлення підземних вод, витратою, модулем, об’ємом.

Величина і режим стоку залежать від водного балансу водозборів (опадів, випаровування), характеру рельєфу і геологічної будови, ґрунтового покрову й рослинності території. Стік визначає ерозію, природний дренаж і зрошення, перенос і відкладення продуктів денудації.

На рівнинах максимум стоку спостерігається головно в найбільш заволожених лісових зонах на узбережжях материків. У горах величина стоку зростає до певної висоти переважно на навітряних схилах хребтів.

Характерною особливістю стоку є його мінливість у просторі й за часом. У річному ході стоку виділяються фази: повені, паводки, межень. Відносно рівномірний протягом року стік називається зарегульованим. Величину стоку протягом будь–якого періоду часу (року, сезону, місяця і таке інше) виражають: середньою витратою води (в м3/с); шаром стоку (в мм або см); об’ємом стоку (в м3); модулем стоку (в л/с*км2); коефіцієнтом стоку (в частках одиниці).

Сумарний стік річок у Світовий океан – 42 000 км3.