7 років тому
Немає коментарів

 Забезпеченість гідрологічної величини – ймовірність того, що значення гідрологічної величини, яка розглядається, може бути перевищене серед сукупності усіх можливих її значень.

Загальне руслознавство складає його теоретична спрямованість, що розробляє системи основних ідей та уявлень про закономірності та суттєві зв’язки у взаємодії потоку та русла, яке визначає механізм руслових процесів, формування русел річок та руслового рельєфу та їх співвідношення з природними та антропогенними факторами.

Замулення водосховища – процес заповнення ємності водосховища наносами, що привносяться в нього поверхневим стоком, а також утворюються у результаті руйнування берегів. У малих водосховищах суттєве значення можуть мати відклади відмерлої рослинності.

Рис. З 1. Схема замулення водосховища  (на прикладі Нурецького водосховища)

Рис. З 1. Схема замулення водосховища
(на прикладі Нурецького водосховища)

Замулення русла – природне явище, викликане надходженням у річкові русла надмірної кількості наносів із водозборів при їх відкритті й різким посиленням акумуляції. Матеріал, що надійшов, відкладається насамперед біля берегів, у зоні обмеженого транзиту; тут же при підвищенні хімічного забруднення річки починається заростання русла.

Заплава – це піднесена над меженним рівнем води в річці частина дна долини, що вкрита рослинністю та затоплюється під час повені. Заплава утворюється майже на всіх річках (як гірських, так і рівнинних), що мають змінний рівень води і знаходяться в стадії врізання, акумуляції чи стабільного стану поздовжнього профілю. Заплава може бути відсутньою лише на порожистих руслах і у вузьких ущелинах. Висота заплав залежить від висоти водопілля. Висота водопілля на великих річках убуває до гирла, відповідно до цього зменшується й висота заплави. У звуженнях дна долини сезонна амплітуда рівнів більша, ніж на прилеглих розширених ділянках, тому й висота заплави зростає на перших і убуває на других. Оскільки висота повеней змінюється від року до року, то найбільш високі ділянки заплави затоплюються рідко, один раз на 10 або навіть на 100 років. Унаслідок цього не завжди легко знайти межу між заплавою й надзаплавною терасою. У таких випадках доводиться керуватися ґрунтово–ботанічними ознаками: зміна лучних ґрунтів ґрунтами зонального типу і поява в рослинному покриві видів, що не переносять затоплення (наприклад, ковили), допомагають встановити межу розливу річкових вод, а отже, й межу заплави.

Рис. З 2. Схема будови заплави (за Е. У. Шанцером): А – русло; У – заплава; З – стариця; D – прирусловий вал; Н – рівень щорічних високих вод; h – рівень межені; М – нормальна потужність алювія. Русловий алювій: 1 – різнозернисті пісок, гравій, галька; 2 – дрібно– і тонкозернисті піски; 3 – давній алювій; 4 – заплавний алювій

Рис. З 2. Схема будови заплави (за Е. У. Шанцером):
А – русло; У – заплава; З – стариця; D – прирусловий вал; Н – рівень щорічних високих вод; h – рівень межені; М – нормальна потужність алювія.
Русловий алювій: 1 – різнозернисті пісок, гравій, галька; 2 – дрібно– і тонкозернисті піски; 3 – давній алювій; 4 – заплавний алювій

У процесі формування заплави утворюються прируслові вали, стариці, гриви тощо, поверхня заплави може бути ускладнена комплексом форм рельєфу, пов’язаних як із діяльністю річки, так і з діяльністю інших екзогенних агентів (наприклад, вітрові дюни, конуси виносу тимчасових водотоків, русла та дельти приток).

Заплавне озеро (або стариця) – замкнуте водоймище, що зазвичай розміщене в заплаві ріки і є рукавом або протокою, що відчленилися від основного русла. В старицях формується особливий тип алювіальних відкладень – старичний алювій. Позаяк осадження матеріалу в озерах–старицях протягом більшої частини року відбувається в спокійному середовищі, старичний алювій складається переважно мулами та глинами і характеризується тонкою горизонтальною шаруватістю. Серед глин і мулів зустрічаються піщані лінзи, які утворюються в період проходження через старицю порожніх вод. У верхній частині старичних відкладів часто залягає торф, який свідчить про болотну стадію розвитку озера–стариці.

Зарегульована ріка – річка, режим якої набув суттєво нових рис у результаті інженерного втручання з метою використання річки як природного багатства в інтересах суспільства. Нових якостей набувають усі елементи режиму – сік, рівень, терміка тощо. Однак у практиці зазвичай мають на увазі нові риси режиму стоку – зарегульований стік.

Зарегульований стік – стік, режим якого характеризується відносно вирівняним розподілом протягом року, згладженими паводками та відносно високими витратами в період межені. Режим стоку виникає в результаті штучних заходів, а також може бути зумовлений природним акумулюючим впливом озер, карсту.

Звивина – вигин русла річки у плані. У річкових звивин швидкість течії води біля увігнутого берега більша, і там відбувається підмив. Коло опуклого берега швидкість течії повільна, там відкладається алювій, формується прируслова мілина. У результаті звивини стають стрімкішими, поступово перетворюючись у закрути – меандри (за назвою малоазіатської р. Меандр, яка відзначається надзвичайною кривулястістю). Меандри з часом збільшуються як у сторони, так і за течією. У місці найбільш близького підходу звивин однієї до одної може виникнути прорив ріки. Колишнє русло залишається в стороні. Ці старі русла мають вигляд серпоподібно вигнутих озерець, які носять назву стариць.

Рис. З 3. Схема розвитку річкових меандр та утворення стари-ці

Рис. З 3. Схема розвитку річкових меандр та утворення стари-ці

Розширення долини відбувається не тільки за рахунок формування закрутів, а й за рахунок відхилення річкових потоків силою Коріоліса, зумовленого добовим обертанням Землі навколо осі. У північній півкулі ріки відхиляються вправо, в південній – вліво. Ріки, що течуть у північній півкулі з півночі на південь (Дніпро, Волга, Південний Буг, Дунай та ін.), підмивають правий берег на великій відстані і більш інтенсивно, внаслідок чого він більш крутий, аніж лівий.

Звивистість – криволінійність планових обрисів русла річки у формі чергування лівих та правих його поворотів. Вимірюється коефіцієнтом звивистості, що підраховується як відношення довжини всієї річки до прямої лінії, що з’єднує витік і гирло. Коефіцієнт звивистості ріки визначається за формулою: К = L/l, де L –довжина річки; l –найкоротша відстань між витоком і гирлом.

Інженерне руслознавство – галузь руслознавства, яка розробляє наукові основи регіональних схем регулювання русел та управління русловими процесами.

Історичне руслознавства (палеоруслознавство) – область руслознавства, що вивчає історію розвитку річкових русел у процесі еволюції природного середовища, зміни, які відбуваються з руслами річок та їх рельєфом на історичному етапі, головно, за останні 50 – 100 років, у тому числі під впливом господарської діяльності.