1 рік тому
Немає коментарів

ГЕНЕЗИС ФАУНИ

Сучасна фауна хребетних Хмельницької області почала формуватися у неогені, коли зменшилась площа Сарматського морсь­кого басейну, та значного розвитку досягли справжні степи. Тоді степо­ва фауна була особливо різноманітною за видовим складом та чисель­ністю окремих популяцій. Ліси складались в основному з дерев, які рос­туть і тепер, але разом з тим ще існували представники субтропічної і навіть тропічної флори. У цей період в Європі почалося похолодання, тому пальми майже зовсім зникли, але ще багато було лаврів, магно­лій, олеандрів, тюльпанного дерева. Особливого розвитку в неогені на­була трав’яниста рослинність відкритих просторів — степів.

У межах Хмельницької та суміжніх областей залишилась унікальна пам’ятка міоценової епохи — гряда прибережних рифів, Товтр або Ме­доборів, які підносяться більше ніж 440 м над рівнем моря і нагадують мініатюрне гірське пасмо.

Неогенові (пліоценові) хребетні у Хмельницькій області виявлені в селах Шутнівці, Гусятин, Цикова, Велика Левада (І. Г. Підоплічко, 1956; К. І. Лейбман, 1960; К. А. Татаринов, 1963; В. І. Свистун, 1974). До складу пліоценової фауни входили дейнотерії (Deinotherium gigan­teum, D. levius), південний слон (Elephas meridionalis), етруський но­сорог (Rhinoceros etruscus), кінь (Equus sp.), первісний зубр (Bison priscus), олень (Cervus sp.).

Антропогенові хребетні у межах досліджуваної області зареєстро­вані більше ніж у 30 пунктах (К. А. Татаринов, 1966, 1970). Рештки ранньоантропогенових ссавців знайдені у селах Кудринці та Шутнів­ці — носоріг, кінь, первісний зубр, олень, мамонт (рання форма). Середньоантропогенові хребетні виявлені у багатьох місцях, зокрема Гвардійському, Гелетинцях, Лісоводах, Кам’янці-Подільському, Пана­сівці, Песці, Тернавці, Яворівцях тощо. Видовий склад плейстоценової фауни Хмельницької області типовий і не відрізняється від аналогічної за віком викопної фауни суміжних областей УРСР. Це так званий ма­монтовий фауністичний комплекс, описаний В. І. Громовим (1948).

Фауна пізнього антропогену Хмельницької області виявлена в ряді пунктів, з яких найкраще досліджено місце поблизу Луки Врублівець­кої Кам’янець-Подільського району, розташоване на високій заплаві лівого берега Дністра. Тут знайдені залишки трьох мамонтів (Mammunthus primigenius), первісного коня (Equus equus), волохатого носо­рога (Coelodonta antiquitatis), північного оленя (Rangifer tarandus), звичайного оленя (Cervus elaphus). У цьому ж місці знайдено більш молоду за віком ранньотрипільську фауну. До її складу входило бага­то диких і свійських тварин.

Суттєвий інтерес становить середньо- та пізньоголоценова фауна залучанського та нігинського місцезнаходжень. Тут зібрано понад 10 тис. кісткових фрагментів, на підставі яких визначено один рід риб, шість видів і родів земноводних, 46 видів і родів птахів, 33 види та ро­ди ссавців — загалом 86 родів і видів хребетних. Характерною особли­вістю цього захоронення є велика різноманітність видів птахів, яких значно більше, ніж ссавців. Аналіз голоценової авіфауни нігинського місцезнаходження свідчить про те, що найбільша кількість кісток, а отже, і особин, належить перепелу, скельному голубу, звичайному шпа­ку, костогризу, сірій вороні, деркачу, вальдшнепу та граку. Це співвід­ношення не відображає чисельності популяцій перелічених видів пта­хів у середньому голоцені Поділля, але в якійсь мірі вказує на харак­тер живлення пернатих хижаків. Деякі хижі птахи, що тримались на скелях, розташованих над Смотричем, охоче полювали на перепелів, скельних голубів, шпаків, костогризів, деркачів тощо, а також живи­лися мишовидними гризунами та іншими дрібними звірками (кроти, білки), деякими земноводними, зокрема трав’яними жабами. Пернаті хижаки були тут і взимку, бо серед кісток виявлені рештки чубатого жайворонка, або рюма, що гніздиться на півночі, але взимку мігрує у південному напрямку. У холодну пору року пернаті хижаки живилися також дрібними птахами та мишовидними гризунами.

Фауністичний склад хребетних з околиць сіл Нігин та Залуччя під­тверджує наявність лісолучної рослинності на горбисто-рівнинному ре­льєфі півдня Поділля.

На підставі фактичного остеологічного матеріалу можна припусти­ти, що на межі пізнього плейстоцену та раннього голоцену в східних районах Поділля сформувалась фауна хребетних, яка в трохи змінено­му стані існує і тепер. Таким чином, протягом заключних етапів неоге­ну і впродовж усього антропогену фауна хребетних сучасної Хмель­ницької та прилеглих областей УРСР поступово змінювалась якісно (видовий склад) та кількісно (чисельність окремих популяцій). Архаїч­ні форми, що не змогли адаптуватися до нових умов зовнішнього сере­довища, зменшували свою чисельність і вимирали, а прогресуючі роди утворювали ряд форм, які поступово трансформувалися в нові види. Склад фауни викопних хребетних свідчить про те, що одночасно існу­вали й існують роди, які були типовими для пізнього пліоцену. Це де­які бички та бабець з риб; кумки, часничниці, квакші з земноводних; ящірки з плазунів; перепели, орли, качині з птахів; кроти, землерийки, нічниці, коти, олені, зайці, хом’яки з ссавців. Зміни у складі викопної фауни нинішньої Хмельниччини продовжувались до моменту остаточ­ного формування сучасної фауни, але і вона не є стабільною і зміню­ється під впливом антропогенних факторів.

ЗООГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФАУНИ ХРЕБЕТНИХ

За сучасним зоогеографічним положенням Хмельницька об­ласть належить до Європейської лісостепової зоогеографічної зони, Дні-прогалицької округи (Л. О. Портенко, 1927), Волино-Подільського лісо­степового зоогеографічного району та Подільсько-Тернопільської степо­вої дільниці (К. А. Татаринов, 1954).

Волино-Подільський зоогеографічний район займає східну частину західного регіону України і є типовим лісостеповим, в якому госпо­дарська діяльність людини проявляється особливо рельєфно. Внаслідок інтенсивного сільського господарства, розвитку легкої промисловості та щільної мережі комунікацій уся територія Хмельниччини дуже окультурена. Це вплинуло на формування фауни хребетних зоогеогра­фічного району, в складі якої провідне місце займають синантропні та еврибіонтні види. Подільсько-Тернопільська степова зоогеографічна дільниця охоплює лівобережжя Дністра нижче впадання в нього Золо­тої Липи та дністровське правобережжя, захоплюючи північні райони Молдавської РСР. Характерною рисою цієї дільниці є наявність товтро­вого рельєфу, стрімких позбавлених рослинності урвищ по берегах рі­чок, розгалужених балок, платоподібних вододільних просторів.

Фауна хребетних Хмельницької області відзначається певними зо­огеографічними особливостями, які полягають у поширенні ряду спе­цифічних видів. Деякі з цих видів досягають високої щільності, а тому мають практичне та біоценотичне значення. До них належать з амфі­бій — зелена ропуха, озерна та трав’яна жаби; з рептилій — водяний вуж, зелена ящірка; з птахів — кільчаста горлиця, балканський сірій­ський дятел, золотиста бджолоїдка, сиворакша, серпокрилець чорний, сорока, грак, сіра ворона, хатній та польовий горобці, шпак, біла пли­ска, польовий жайворонок, чорний дрізд, кам’яний дрізд, сільська та міська ластівки та інші; з ссавців — південний кріт, малий підковоніс, європейський широковух, степовий тхір, заєць-русак, рябий ховрах, зви­чайний хом’як, сірий хом’ячок, сірий пацюк, хатня миша, звичайна по­лівка та ін.

У межах Хмельницької області тепер поширено 311 видів хребетних, зокрема по класах: круглоротих і риб — близько 40, амфібій — 11, реп­тилій — 10, птахів — 190, ссавців — 60 (К. А. Татаринов, 1973).

ФАУНА ХРЕБЕТНИХ ТИПОВИХ ЗООЦЕНОЗІВ

У межах території Хмельницької області за ландшафтно-екологотипологічним принципом виділяють чотири основні зооценози: 1) зооценоз оброблюваних угідь, суходільних лук і пасовищ; 2) скельно-товтровий зооценоз; 3) зооценоз хвойно-широколистяних лісів; 4) вод­но-болотяний зооценоз.

Види, популяції яких постійно або періодично мають високу чисель­ність, називають фоновими. У кожному біогеоценозі їх не більше десяти. В області чітко виявлений сільськогосподарський економічний про­філь, тому першим розглянемо фауну оброблюваних угідь.

Зооценоз оброблюваних угідь, суходільних лук і пасовищ. Основна галузь сільськогосподарського виробництва Хмельницької області — землеробство та тваринництво. Основні культури: зернові — озима пше­ниця, кукурудза на зерно, ячмінь, гречка; технічні — цукровий буряк; кормові — конюшина, овес. Наявність на оброблюваних землях великої кількості техніки впливає на фауну хребетних. Цілодобове завезення автотранспортом добрив, денна та нічна оранка, що супроводжується яскравим освітленням, гуркіт моторів лякають хребетних, порушуючи нормальний перебіг біоритмів, фенологічні процеси. До цього слід до­дати неприємний запах нафтопродуктів, частина яких потрапляє на ро­слини та грунт, загибель тварин під колесами та гусеницями, дію отру­тохімікатів і деяких мінеральних добрив.

Однак, незважаючи на такі специфічні умови, зооценоз орних земель і пасовищ нараховує значну кількість видів хребетних тварин, хоч щіль­ність окремих популяцій значно скорочується. Саме тому гостро стоїть питання про охорону більшості хребетних.

Земноводні тут представлені звичайною часничницею, зеленою та сі­рою ропухами, трав’яною жабою, рідко квакшею, яка трапляється на кущах, розкиданих по луках. Хоч дорослі особини перелічених видів амфібій постійно перебувають у агроценозах Хмельниччини, ікру вони відкладають виключно у воду і залежно від характеру водойм спостері­гається різна виживаність личинок.

Про корисну роль земноводних у агроценозах свідчить аналіз вмісту шлунка трав’яної жаби: трав’яні клопи — 6%, ковалики — 38%, став­ковики — 56%. Пуголовки сірої ропухи поїдають 51,1% рослинної їжі і 48,9% тваринної, а зеленої ропухи відповідно 41,5% і 58,5%. Серед кормів тваринного походження переважають різноманітні інфузорії, джгутикові, личинки комарів. Саме тому користь земноводних зооцено­зу орних земель і лук Хмельниччини не викликає сумніву.

Плазуни оброблюваних площ Хмельницької області порівняно з зем­новодними дуже нечисленні за видовим складом і тепер їх майже не­має. На орних землях, зокрема по пришляхових смугах, канавах рід­ко, але повсюдно влітку можна бачити живородящу та прудку ящірок і звичайного вужа. У Кам’янець-Подільському та суміжних районах Хмельницької області на пасовищах по Товтрах трапляється зелена ящірка.

Плазуни, зокрема ящірки, як і земноводні, — корисні види, бо жи­вляться, в основному, комахами. Однак застосування отрутохімікатів зумовило поступову загибель ящірок, які поїдали комах. В їх організ­мах накопичувалась отрута, до якої комахи адаптувались, а ящірки не змогли.

Птахи у сільськогосподарських угіддях Хмельницької області є про­тягом усього року. Біомаси окремих популяцій змінюються по порах ро­ку і по роках залежно від умов середовища. Взимку на оброблюваних землях домінують граки. Ці птахи формують тисячні зграї. У малосніж­ні зими вони живляться зерном-падалицею, знищуючи кормову базу мишовидних гризунів, вибирають неперетравлене зерно та інші кормові рештки з гною на полях. До складу зимової авіфауни оброблюваних площ і лук входять сірі ворони, круки, сороки, польові та хатні горобці, звичайні вівсянки, щиглики, коноплянки, сірі сорокопуди, посмітюхи, зрідка пуночки, рюми, зимняки, сірі куріпки тощо.

Весною ці угіддя залишають зимняки, посмітюхи, рюми і з’являють­ся прилітні птахи. Окремі з них мають високу щільність і також нале­жать до фонових видів. Це шпаки, польові жайворонки, білі плиски, сільські ластівки, чайки (чибіси), крім того на полях, левадах, луках ве­сною і влітку є міська ластівка, польовий та луговий щеврики, жовта плиска, одуд, сиворакша, болотяна сова, канюк звичайний, польовий та болотяний луні, звичайний боривітер, білий лелека, звичайний мартин, деркач, звичайна горлиця, перепел та чимало інших.

Восени поступово зникають гніздові птахи, з’являються перелітні ви­ди. Наприкінці листопада формується зимовий склад авіфауни.

Одним з домінуючих видів птахів сільськогосподарських угідь Хмель­ницької області є кулик-чайка. Гніздова щільність цих куликів на луках у верхів’ях Південного Бугу досягає 25—30 пар на 100 га, на забагне­них ділянках — 10—15 пар, на орних землях — до 5 пар на 100 га. У післяжнивний період зграї чайок найбільші. У першій половині осені щільність куликів-чайок зменшується, бо частина з них відлітає на пів­день.

Висока чисельність куликів-чайок у сільськогосподарських угіддях Хмельницької області пояснюється особливостями поведінки та спосо­бом життя цих птахів. Вони невимогливі у виборі місць гніздування (гніздуються групами, що забезпечує охорону кладок і пташенят від хи­жаків), використовують для їжі найрізноманітніші біотипи, а тому не мають кормових конкурентів; у них високий рівень адаптації до синан­тропного способу життя. Крім того, людина опікується куликом-чайкою значно більше, ніж іншими куликами, бо цей птах, як і ластівка, леле­ка, оспіваний у піснях, легендах, віршах.

До ссавців зооценозу оброблюваних земель, лук і пасовищ належать звичайний кріт, їжак, мала та білочерева білозубки, нечисленні тепер рукокрилі, темний тхір, горностай, ласка, лисиця, заєць-русак, рябий хо­врах, хатня, мала та польова миші, звичайний хом’як, звичайна полівка. У літньо-осінній період трапляються борсуки, козулі, дикі свині. Заслу­говує на увагу формування у деяких районах Хмельницької області по­льових мікропопуляцій козуль, які протягом року тримаються на оброб­люваних землях. Влітку козулі концентруються у балках, де збереглися природні луки, зарості верболозів, взимку — поблизу скирт лучного сіна та конюшини, у очеретах.

Сільськогосподарські угіддя Хмельниччини займають 3/4 усієї пло­щі, а тому їх слід використовувати не тільки для сільськогосподарських рослинних і тваринних продуктів. На них необхідно провести агроми­сливське впорядження, а відповідно з цим біотехнічні заходи. Хмель­ницька область до останніх років відзначалась високим рівнем заготі­вель хутро-промислових звірів, зокрема зайця-русака та звичайної ли­сиці. Багато відловлювали тут на луках кротів. Досить нагадати, що за період з 1958 по 1966 pp. у цій області було заготовлено 1 188 646 шкі­рок кротів на загальну суму біля 110 тис. крб., 272 494 шкірок зайця-русака на суму близько 152 тис. крб., 33 240 шкірок лисиць на суму понад 157 тис. крб. Зазначені види промислових ссавців найщільніше за­селювали сільськогосподарські угіддя, але в зв’язку з масовим прове­денням хімічної боротьби з комахами-шкідниками сільськогосподарсь­ких культур, постійним застосуванням мінеральних добрив дуже бага­то цих корисних звірів загинуло, а ті, що залишились, різко знизили плодючість та життєздатність. Отже, потрібно вживати радикальних заходів щодо відтворення маточного поголів’я, в першу чергу зайця-русака.

Скельно-товтровий зооценоз. Товтри — інтерзональний елемент за­хідного лісостепу. Вони характеризуються значною кількісною специ­фічністю фауни наземних хребетних. їх ландшафтні параметри — вузь­кість скельно-горбастого пасма, незначна протяжність та розірваність горбів — не змогли зумовити видової фауністичної автономії, тобто тут постійно, по сезонах або періодично мешкають хребетні, які притаманні прилеглим рівнинним площам.

Земноводні скельно-товтрового зооценозу такі самі, як оброблюваль-них земель, але тут частіше трапляються квакші, особливо по чагарни­ках, більше зелених ропух, але менше часничниць. Чисельність трав’я­них і гостромордих жаб по лісових ділянках Товтр (наприклад, на То­втрах біля с. Нігин) порівняно з орними землями набагато вища. У скельних розсипищах під брилами пісковиків концентруються на зиму звичайні та гребінчасті тритони.

Герпетофауна Товтрів відзначається відносно високою щільністю по­пуляцій усіх видів плазунів. Саме це є досить характерна фауністична особливість скельно-товтрового зооценозу. Тут постійно перебувають усі три види ящірок (прудка, живородяща, зелена), веретінниця, звичайний та водяний вужі, останній досить численний, мідянка, звичайна і, мо­жливо, степова гадюка. Не зареєстровано у Товтрах лісового полоза та черепах. На особливу увагу заслуговує поширення зеленої ящірки. Цей вид плазунів трапляється виключно на цьому пасмі. Вона найпрудкіша з усіх лацертид, поширених на Україні, і досягає 30 см довжини, з яких 2/3 становить хвіст. Дорослі самці мають зверху яскраво-зелене забарв­лення з численними чорними та жовтими цятками. Горло у них блакит­не або соковито-синє, а черево — яскраво-жовте. У самок зверху є дві ясні поздовжні смужки, горло і черево у них білувате. У Товтрах побли­зу сіл Нігин та Залуччя зелені ящірки тримаються на схилах, зарослих терном. Часто їх можна бачити на гілках кущів, купах хмизу, на стеб­лах переплетених трав’янистих рослин. При небезпеці вони блискавично тікають, ховаючись у підземні нори. Дуже вправно полюють на комах, роблячи при цьому стрибки до 0,5 м у довжину. Самки відкладають 6— 15 яєць у грунт у липні, молоді зелені ящірки з’являються у кінці серп­ня. Зелена ящірка — окраса фауни хребетних скельно-товтрового зооце­нозу і її потрібно охороняти.

У Товтрах вздовж Смотрича чимало водяних вужів, які влітку пос­тійно перебувають серед кам’янистих розсипищ. Водяного вужа легко відрізнити від звичайного: спина у нього оливкового кольору з вузьки­ми темними рисочками, черево рожево-червонясте з прямокутними чор­ними плямами.

Пташине населення скельно-товтрового зооценозу відзначається значною чисельністю птахів скельного комплексу. До них належать шпак, галка, кам’яний дрізд, польовий горобець, серпокрилець, одуд, сич, пугач, звичайний боривітер. Крім того тут гніздяться всі інші види птахів, зареєстровані у межах Хмельницької області. У минулому в То­втрах постійно гніздувались крупні денні хижі птахи та численні види сов, зокрема пугачі. Ці птахи накопичували неперетравлені кістки своїх жертв. Ось чому в гротах, навісах, тріщинах Товтр поблизу сіл Біла, Карачківці до цього часу виявляють масові скупчення кісток дрібних і середніх хребетних плейстоценового та голоценового віку.

Фауна ссавців цього зооценозу істотно не відрізняється від інших ценозів Хмельниччини, але саме тут у жовтні 1961 р. вперше в межах досліджуваної області встановлено поширення малого підковоноса (К. А. Татаринов, 1967). Не виключено, що у Товтрах будуть виявлені ще деякі рідкісні середземноморські види рукокрилих.

Зооценоз хвойно-широколистяних лісів. Лісова рослинність у Хмель­ницькій області досить різноманітна, але великі суцільні масиви хвойних лісів розташовані переважно у північних районах. В околицях Сатанова росте бук, а по долинах річок, місцями на вододілах спостерігаються широколистяні острівні ліси з граба, дуба, черешні, груші, в’яза, ясеня, клена та інших видів. Лісосмуги розташовані вздовж залізничних колій, різного типу шляхових магістралей. Деревна паркова рослинність по­ширена по містах і селищах.

Лісові біоценози досить інтенсивно здійснюють не лише акумуляцію, але й синтез органічної речовини. У лісах Центрального Поділля мак­симальна середньорічна продуктивність органічної маси оцінюється ма­сою середнього приросту деревини в абсолютно сухому стані і стано­вить у дібровах приблизно 5,6 т/га, а у сосняках трохи менше 5 т/га. Долучивши до цього ще приріст гілок, коріння, чагарників, чагарничків, трав’янистих рослин, мохів та інших рослинних компонентів ценозу, ма­ємо, що валова продукція сухої органічної речовини у подільських лісах досягає за рік 15 т/га. Ці цифрові показники переконливо свідчать про величезну фітомасу порівняно з масою деяких груп хребетних, зокрема ссавців. Наприклад, сумарна біомаса дрібних звірків у лісах Хмель­ницької області досягає 5 кг/га, копитних — близько 0,3 кг./га, а пта­хів — 1,3 кг/га. Ясно, що всі дикі хребетні — фітофаги, забезпечені ро­слинною різноманітною їжею.

Багатюща педофауна Поділля. На 1 га ґрунту припадає 1 т ґрунто­вих організмів. Біомасу інших організмів ілюструють такі показники: нематоди — близько 75—150 млрд/га, кліщі — 4—6 млрд/га, личинки комах — до 35 млн/га, найпростіші — 15 млн. на 1 г ґрунту.

Фауна хребетних хвойно-широколистяних лісів Хмельниччини змі­нюється залежно від пори року, віку та складу насадження. Відміни ці як якісні (видовий склад досліджуваного зооценозу), так і кількісні (біомаса тої чи іншої популяції).

Більше половини площі лісових масивів Хмельницької області за­ймають грабняки з слаборозвинутим підліском та трав’яним покривом, який, в основному, розвивається по узліссях, на лісових галявинах та лісових культурах (до десяти років). У грабняках умови мало сприят­ливі для існування фауни наземних хребетних. Тому вона за видовим складом і в кількісному відношенні бідна.

На заході Хмельницької області є значний масив букового лісу — «Сатанівська дача». Він характеризується періодичними рясними пло­доношеннями, кращими екологічними умовами для існування хребетних.

Соснові насадження поширені у Шепетівському, Славутському, Ізя­славському та суміжних північних районах Хмельницької області. В ос­новному це середньовікові культури, які чергуються з виділами широ­колистяних видів, зокрема ольсами, що займають понижені, забагнені ділянки.

Молоді насадження перших класів віку відзначаються дуже добри­ми захисними умовами, і тут взимку концентруються зайці-русаки, ли­си, вовки, козулі, кабани. У цих культурах тримаються постійно лосі, які поїдають хвою сосни. Птахів тут мало, особливо взимку. У середньо­вікових насадженнях кращі кормові умови, і тут живе чимало видів птахів, у першу чергу два-три види дятлів, до п’яти видів синиць, сойки, а в певні сезони року — дрозди, зяблики, вівсянки, ковалики, щеврики, костогризи. Зі ссавців — вовки, білки, лісові куниці, деякі види мишовидних гризунів та комахоїдних.

Для лісових формацій типові такі земноводні: трав’яна та гостро-морда жаби, квакша, червоночерева кумка, звичайна та зелена ропухи. Влітку та восени під гнилими колодами, пеньками, купами хмизу скуп­чуються звичайні та гребенясті тритони, які тут і зимують. Усі види земноводних корисні, бо живляться безхребетними, серед яких чимало шкідливих комах. У свою чергу за цими холоднокровними хребетними полюють плазуни, птахи та ссавці. Отже, земноводні — невід’ємний компонент лісових зооценозів.

У цьому зооценозі трапляються прудка та живородяща ящірки, ве­ретінниця, звичайний та водяний вужі, звичайна гадюка і спорадично мідянка. Кількісне співвідношення між переліченими видами сучасних плазунів у Хмельницькій області змінюється в широтному напрямку. У північних районах, де лісові масиви займають більші площі, досить ба­гато живородящих ящірок і звичайних гадюк. Веретінниці та звичайні вужі поширені рівномірно по всіх лісових угрупованнях у різних місцях області. Герпетофауна зооценозів хвойно-широколистяних лісів вимагає охорони, бо всі плазуни корисні.

Склад авіфауни зооценозу, що розглядається, порівняно з орнітофа­уною інших ценозів Хмельницької області найбагатший і нараховує по­над 85 видів.

Фауна ссавців лісових ценозів Хмельницької області включає абсо­лютну більшість видів, що пояснюється мозаїчністю лісових масивів. Саме тому такі польові види, як рябий ховрах, звичайний хом’як, зви­чайна полівка та інші, часом трапляються у лісовому урочищі. У зооце­нозі хвойно-широколистяних лісів є кроти, чисельність яких внаслідок припинення масового промислу за останні роки (1972—1979) поступово зростає. Досить висока щільність звичайної та малої бурозубок, їжаків, жовтогорлих, лісових і польових мишей, підземних, темних і рудих лі­сових полівок, трапляються вовчки (сірий, лісовий та горішковий), зайці-русаки. Чисельність колоніальних видів рукокрилих (малий підково­ніс, велика нічниця) скоротилась. Зростає кількість лосів, диких свиней та європейських козуль. У зв’язку з відсутністю в межах області зви­чайних оленів, можливо, доцільно акліматизувати плямистого оленя та лань. Полювання на дику свиню та козулю проводиться лише по ліцен­зіях, які видаються обласним управлінням лісового господарства і лі­созаготівель та обласним управлінням Українського товариства мислив­ців та рибалок.

Водно-болотяний зооценоз. Хмельницька область має досить густу гідрографічну сітку. Для притоків Південного Бугу та Прип’яті харак­терні низькі береги, повільна течія, заболоченість заплав, а тому вони екологічно більш сприятливі для існування комплексу водно-болотяних хребетних. На річках басейну Південного Бугу та Прип’яті знаходяться численні стави, луки та торфовища.

Водно-болотяний зооценоз складають типові водні та напівводні хре­бетні, а також екологічно пластичні види — убіквісти. Найповніше цей зооценоз представлений весною та літом, найбідніше — взимку. Таким чином, сезонні аспекти фауни в цьому зооценозі добре виявлені.

Фауна риб Хмельницької області досліджена недостатньо. С. П. Мар­кевич, І.І. Короткий (1954) у басейні Південного Бугу налічують 72 види риб. З родин прісноводних риб найбільше видів охоплюють коропові, бичкові, окуневі. Поодинокі види належать до родин міногових, осетро­вих, щукових, сомових, тріскових, колючкових, в’юнових.

Якщо вилови дикої річкової риби зменшуються і на водоймах Хмель­ницької області дозволено тільки спортивне рибальство для задоволен­ня потреб рибаків-любителів, то улови різних форм коропа, частково карася, яких розводять у ставкових господарствах, зростають.

Фауна риб басейну Південного Бугу включає цінні півпрохідні та прохідні види. Це, зокрема, білуга, стерлядь, азово-чорноморський осетр, севрюга, керченський та чорноморський оселедці, чорноморська кілька, звичайна тюлька, чорноморський лосось, тарань, білизна, ри­бець, чехоня, атеринка, судак, річкова камбала тощо. Зрозуміло, що в зв’язку зі спорудженням різноманітних гребль ці риби тепер майже від­сутні у водоймах Хмельницької області, хоч раніше вони тут були (О. П. Маркевич, І. І. Короткий, 1954).

Найбільш практичне значення мають види родини коропових, а се­ред них різні раси коропа та карася. Мальок коропа запускається у ставки рибкомбінатів, радгоспів і колгоспів, спортивних товариств, за­риблюють котловани торфорозробок, технічні гідроспоруди тощо.

По усіх річках Хмельницької області дозволено спортивне рибальст­во з вудочками. Рибалки-любителі для своїх потреб виловлюють щук, пліток, в’язів, краснопірок, линів, верховодок, лящів, карасів, в’юнів, сомів, окунів, йоржів, бичків.

Для збагачення іхтіофауни Хмельниччини у водоймах області за­пускають такі види риб-фітофагів, як товстолобик, білий амур. Постій­но ведеться боротьба з браконьєрством на акваторіях, контролюються правила вилову риби за розмірами. Для підвищення продуктивності ри­бальства слід більше уваги приділяти очищенню стічних вод, не прово­дити вирівнювання русел рік.

Земноводні зазначеного зооценозу особливо численні у весняно-літ­ній час, коли озерні та ставкові жаби, червоночереві кумки досягають максимальної чисельності. Тут багато звичайних і гребенястих тритонів, а також усіх інших видів безхвостих амфібій (жаб, ропух, квакш). Зем­новодні — корисні хребетні, але співвідношення рослинних і тваринних кормів у них змінюється залежно від віку та умов зовнішнього середо­вища, зокрема кількості опадів, відносної вологості повітря, температу­ри води та температури повітря.

Плазуни водно-болотяного зооценозу області тепер дуже рідкісні. Подекуди можна спостерігати болотяну черепаху, звичайного та водя­ного вужів, живородящу ящірку. На піщаних косах у північних районах області зрідка трапляються прудкі ящірки, а по вересових пустищах, які підходять до водойм, — веретінниці. Малочисельність усіх видів плазунів цього та й інших зооценозів вимагає повсюдної, тривалої охо­рони.

Птахи водно-болотяного зооценозу за останні десять років детально вивчали В. І. Гулай (1974—1977), В. С. Талпош, Ю. С. Кущ (1975), К. А. Татаринов (1973). З річкових качок у верхів’ях Південного Бугу найчисельнішим є крижень, а до фонових видів цього зооценозу в верхів’ях Південного Бугу та усієї Хмельниччини відносяться чирки — трі­скунок та свистунок, хоч їх сумарна річна чисельність і поступається чисельності крижнів. Кількість чиркових качок (білоока та червоного­лова чернеті) значно нижча порівняно з річковими качками.

Весною в області регулярно спостерігаються пролітні гоголі, морські та чубаті чернеті. З поганок у водно-болотяних ценозах Хмельницької області найбільше чомг. Чисельність куликів (крім чайок) невисока, але після закінчення гніздового періоду на заболочених луках верхів’їв Пів­денного Бугу припадає від 15 до 38 бекасів на 1 км маршруту. З хижих птахів на водоймах гніздяться болотні луні (рис. 18).

Болотяні луні...

Болотяні луні…

Теріофауна водно-болотяного зооценозу області в якісному і кількіс­ному відношеннях значно поступається орнітофауні. До характерних підводних ссавців належать звичайна кутора, річкова видра, водяна по­лівка, ондатра. Остання має високу щільність і запаси її в області до­сить високі. На вологих луках поширені темна та сибірська полівки, по­льова та малесенька миші, ласка і горностай. Тут трапляються зайці-русаки, сірі щури, лисиці, темні тхори, звичайні та малі бурозубки, кріт, ставкова та водяна нічниці. Усі види амфібіотичних ссавців-хижаків мають коштовне хутро, на них інтенсивно полюють, тому вони потребу­ють охорони.

Аналіз стану фауни хребетних Хмельницької області приводить до висновку про необхідність термінових заходів щодо їх охорони. Найдо­цільнішою формою такої охорони є організація резерватів.

На території області доцільно створити такі резервати і заказник:

а) Лісовий резерват у Славутському районі, де є лосі, багато диких: свиней і козуль, лісові куниці, різні види летючих мишей та інших кома­хоїдних звірів. З птахів тут трапляються рябчик, тетерев, пролітає чи­мало вальдшнепів, чорнишів та інших куликів. Подекуди виявлено гніз­дування сірих гусей та інших пластинчатодзьобих. У цілому цей резер­ват може служити осередком збереження і примноження лісової фауни.

б) Товтровий резерват у Чемеровецькому і Кам’янець-Подільському районах, де збереглася унікальна змішана лісостепова фауна. Тут мож­на натрапити на степову гадюку, водяного вужа, зелену ящірку, бджо­лоїдку, строкатого кам’яного дрозда, степового боривітера, пугача, ка­м’яну куницю, рябого ховраха, малого підковоноса та інших хребетних, яких вже нема у суміжних природних районах, більш окультурених і густо заселених.

в) Верхньобузький заказник у верхів’ях Південного Бугу, Бужка, Збруча необхідний для відтворення і збереження напівводних тварин, серед яких в першу чергу слід назвати болотяну черепаху, різноманітні види куликів, пластинчатодзьобих, голінастих, пастушків, очеретянок, рідкісні види лунів, ондатр, водяних землерийок, норок, річкових видр, горностаїв тощо. Саме у верхів’ях цих річок досить багато на орних землях зайця-русака, лисиці — основних видів мисливських звірів.

Отже, у Хмельницькій області треба створити найближчим часом три ландшафтно-фауністичних заказники (резервати): лісовий, товтровий і водно-болотяний.