1 рік тому
Немає коментарів

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ

Хмельницька область розташована у південно-західній ча­стині Східноєвропейської (Руської) платформи, у межах двох голов­них її структурних елементів — західної частини Українського криста­лічного щита і його західного схилу — Волино-Подільської плити.

Український кристалічний щит — це найбільш піднята частина фун­даменту платформи, складена давніми, дуже зміненими метаморфічни­ми та магматичними гірськими породами, які за віком відносяться до архею і нижнього протерозою. Абсолютний вік найдавніших з них ста­новить понад 2600…3500 млн. років. Щит має дуже складну, але чітко виражену блокову будову внаслідок розчленування його багатьма роз­ломами. Блоки зазнавали вертикальних і горизонтальних переміщень різного масштабу, що зумовило їх зріз денудацією на різних рівнях. Кристалічні породи можна спостерігати у відслоненнях лише у північно-східній та східній частинах області, особливо по долинах Случі, Півден­ного Бугу та їхніх приток. У південно-західному напрямку від лінії від­слонень кристалічних порід поверхня щита поступово занурюється і по­кривається щораз більшою товщею вулканогенно-осадочних утворень пізньопротерозойського і палеозойського віку. Відповідно до нахилу по­верхні кристалічного фундаменту верстви цих утворень залягають у вигляді обширної монокліналі, полого (під кутом 1°) нахиленої на захід-південний захід (рис. 3).

Схематичний геологічний розріз...

Схематичний геологічний розріз…

На розмитій поверхні моноклінально залягаючих порід верхнього протерозою і палеозою розміщена невелика товща осадочних утворень мезозою і кайнозою. Пізньокрейдові і кайнозойські морські трансгресії, зрізавши давню монокліналь, зумовили вихід на підмезокайнозойську поверхню порід палеозою та верхнього протерозою вздовж західного схилу Українського кристалічного щита у вигляді смуг північно-захід­ного простягання.

Глибина залягання кристалічного фундаменту на західному схилі щита в межах області зростає з північного сходу і сходу на південний захід від 0 до 1000…1200 м. Ізолінія глибини його залягання 100 м про­ходить майже в меридіональному напрямку дещо західніше Славути, Ізяслава, Красилова, Хмельницького, Дунаївців, звідки повертає .на пів­денний схід до с. Теремці над Дністром, а ізолінія 1000 м — на 30…40 км західніше повз населені пункти Білогір’я, Теофіполь, Сатанів, Чемерівці і далі по межиріччю Збруча та Жванчика до Дністра.

ОСНОВНІ РИСИ СТРАТИГРАФІЇ ДОАНТРЮПОГЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ

Докембрій (архей і протерозой). Гірські породи докембрію входять до складу двох різко відмінних між собою структурних повер­хів — кристалічного фундаменту й осадочного чохла. Найдавніші з них, які за віком відносяться до архею і нижнього протерозою, складають кристалічний фундамент, а більш молоді, верхньопротерозойські, беруть участь у будові осадочного чохла (рис. 4).

Схематична геологічна карта Хмельницької області...

Схематична геологічна карта Хмельницької області…

Утворення архейської групи представлені дуже зміненими метамор­фічними, магматичними та різноманітними гібридними породами, серед яких переважають гнейси, мігматити, кварцити, кристалічні сланці та кристалічні вапняки. Гнейси мають мінливе забарвлення і різний міне­ралогічний склад. Вони залягають у вигляді пластових тіл і лінз різно­го розміру. Мігматити (складні гірські породи, що утворилися з неод­норідної суміші магми і стороннього твердого матеріалу) трапляються у вигляді смуг і лінз у гнейсах.

Магматичні утворення на більшій частині відслоненого в межах об­ласті кристалічного щита представлені так званим чарнокітоноритовим комплексом, рідше основними і ультраосновними породами. До складу чарнокітоноритового комплексу входять гіперстенові і гіперстено-біо­титові граніти, діорити, норити, гранато-біотитові граніти та мігматити. Усі породи цього комплексу дуже неоднорідні, зв’язані між собою по­ступовими переходами. У районі Шепетівки і Полонного розвинені сірі кордієрито-гранатові граніти чудново-бердичівського типу і грано­діорити.

На півночі області, в басейні р. Корчик досить поширені породи кі­ровоградсько-житомирського комплексу (нерозчленована товща відкла­дів архею і нижнього протерозою), представлені гнейсами, мігматитами та сірими середньозернистими гранітами.

На розмитій поверхні кристалічних порід архею і нижнього проте­розою у південній і центральній частинах області залягає товща слабо метаморфізованих верствуватих осадків волинської і валдайської серій вендського комплексу верхнього протерозою. У Придністров’ї ці відкла­ди добре відслонені і утворюють майже неперервний розріз вздовж бе­регів Дністра та його лівих приток від південно-східної межі області до долини Тернави. Характерними особливостями верхньопротерозойських відкладів на території області є майже виключно теригенний склад і чітке літологічне відособлення значних за потужністю товщ (В. С. За­їка-Новацький, 3. П. Лопатинський, 1967).

У басейні Горині вендський комплекс підстелюється ще більш дав­німи осадочними утвореннями поліської серії рифею, виявленими лише свердловинами. Нижня частина розрізу відкладів вендського комплексу північно-західної частини області істотно відрізняється від одновікових утворень Придністров’я, тому питання їх стратиграфії і кореляції ди­скусійне.

Палеозой. Палеозойські відклади поширені лише у західній та пів­денно-західній частинах області і представлені утвореннями трьох си­стем: кембрійської, ордовицької і силурійської. Як і підстелюючі їх верхньопротерозойські породи, вони моноклінально залягають з дуже незначними падіннями на захід-південний захід. На розмиту майже го­ризонтальну підкрейдову поверхню стратиграфічні підрозділи палеозой­ських відкладів виходять у вигляді субмеридіональних смуг, зміню­ючись зі сходу на захід щораз молодшими утвореннями до верхньоси-лурійських включно.

Кембрійські відклади представлені лише нижнім відділом системи у складі балтійської і низів бережківської серій. Виходи їх на підкрейдову поверхню простежуються у вигляді вузької смуги південно-східного простягання, східна межа якої проходить приблизно по лінії західніше Білогір’я — через Теофіполь-Базалію-Городок і далі на пів­денний схід через с. Китайгород до Дністра. В околицях сіл Китайгоро­да і Субочі пісковики балтійської серії виходять на поверхню. Цей ра­йон є єдиним на Волино-Поділлі, де кембрійські відклади відомі у при­родних відслоненнях.

Ордовицькі відклади дуже розмиті, невеликої потужності (1…2 м, зрідка 4…4,5 м). Складені вони майже всюди ясно-сірими квар­цовими пісковиками молодовського горизонту, які у Придністров’ї мі­сцями покриті сірими верствуватими вапняками, потужністю 1,5…3,0 м. Відслонення порід ордовицької системи можна побачити у долині Дні­стра від с. Гораївка до с. Демшин і по лівих його притоках Русці, Сту­дениці та Тернаві.

Відклади силуру в основному залягають на кембрійських та ордовицьких утвореннях, а місцями й на більш давніх, Східна межа їх поширення проходить з північного заходу на південний схід через Білогір’я, Дунаївці до Старої Ушиці. На півдні області вони відслонені у берегових схилах Дністра від с. Наддністрянське на сході до гирла Збруча на заході, а також у долинах його лівих приток — Студениці, Тернави, Мукші, Смотрича, Жванчика та Збруча. На півночі — відкла­ди силуру на поверхню не виходять, але виявлені багатьма свердлови­нами. На відміну від описаних вище давніших утворень, силурійські від­клади містять велику кількість решток різних викопних організмів.

У складі силурійської системи виділяють два відділи: нижній і верх­ній. Нижній — неповний, представлений відкладами венлокського (ки­тайгородська світа) і невеликими фрагментами ландоверського ярусів. Верхній відділ складається з двох ярусів — лудловського та скальсько­го (рис. 5).

Силурійські вапняки в каньйоні р. Смотрич...

Силурійські вапняки в каньйоні р. Смотрич…

Верхній силур знизу (лудловський ярус) представлений товщею плитчастих і грудкуватих вапняків з поодинокими проверстками мерге-лів і метабентонітових глин, які вище (скальський ярус) змінюються товщею лагунних (доломіти і доломітові мергелі) та морських териген­но-карбонатних утворень.

Мезозой. У межах Хмельницької області мезозойська група пред­ставлена лише відкладами крейдової системи, в складі якої вирізняють два відділи — нижній і зверхній.

На всій території області відклади крейдової системи залягають на розмитій, нерівній поверхні різних за віком порід: на сході на архейсь­кому і нижньопротерозойському кристалічному фундаменті, західні­ше — на осадочних утвореннях верхнього протерозою, кембрію, ор­довику та силуру. Покриваються вони неогеновими осадками, які міс­цями на півночі області підстелені незначною товщею палеогенових утворень.

Розріз крейдових відкладів починається утвореннями альбського ярусу нижньої крейди, які виявлені лише на півдні області, де відслонюються в різних місцях на схилах долини Дністра та його приток. Во­ни представлені (знизу вверх) кварцово-глауконітовими пісками (місця­ми слабо зцементованими пісковиками) потужністю до 2 м та опоками і опаловими спонгілітами (до 18 м).

У складі верхньої крейди виділяються сеноманський і туронський яруси. Сеноманські відклади на території області залягають майже су­цільним покривом на розмитій поверхні докембрійських та палеозойсь­ких порід і характеризуються значною фаціональною мінливістю.

Знизу вони представлені кварцово-глауконітовими пісками потуж­ністю до 3 м, які іноді містять дрібні жовна фосфоритів. Вище залягає піщано-гезова товща, складена халцедоновими опало-халцедоновими спонгілітами, опоками, глауконіто-кварцовими та опало-глауконіто-кварцовими пісками з проверстками спонголітів. Потужність товщі до 16 м.

Між ріками Студеницею і Калюсом на піщано-гезовій товщі заляга­ють глауконіто-кварцові піски потужністю 1,5…4 м, які містять жовна піщаних фосфоритів і бурих залізняків. Далі на південному сході у ба­сейні Калюсу і Жвану ця товща переходить у піщані вапняки з глауко­нітом. Вище у розрізі залягають ноцерамові вапняки (3…4 м) та трепели з великою кількістю жовнів кременю. У північно-західній частині області сеноман представлений в основному зеленими, зеленувато-сіри­ми кварцово-глауконітовими пісками і пісковиками та скупченнями кре­меню потужністю до 10…15 м.

Загальна потужність сеноманських відкладів у межах області не пе­ревищує 20…30 м.

Туронські відклади поширені лише у північно-західній частині обла­сті, басейні Горині, переважно на території Білогірського, Теофіпольського, Волочиського, Ізяславського і частково Славутського районів. Вони характеризуються одноманітним складом і майже всюди пред­ставлені білою писальною крейдою і крейдоподібними вапняками. Ха­рактерною ознакою турону є наявність у його складі декількох горизон­тів конкрецій чорного та сірого кременю. Потужність відкладів турону поступово зростає до північного заходу, змінюючись у межах області від декількох метрів до 30…40 м.

Кайнозой. Кайнозойські відклади на території області представлені палеогеновою і неогеновою системами.

Відклади палеогену виражені слабо. Вони виявлені в не­значній кількості лише у північній (до широти Старокостянтинова) та східній (район Меджибожа, Деражні, Вовковинців) частинах області і представлені переважно зеленими кварцово-глауконітовими пісками, рідше пісковиками та мергелями потужністю до 10… 15 м, які залягають на розмитій поверхні крейди або кристалічних порід. На підвищених ді­лянках підстелюючої поверхні палеогенові відклади відсутні. У цих випадках безпосередньо на крейді або й більш давніх породах залягають морські утворення неогену.

Не огенові відклади поширені майже на всій території обла­сті 1 представлені осадками середнього (тортонський ярус) і верхнього (сарматський ярус) міоцену. Залягають вони на розмитій поверхні більш давніх (палеогенових, крейдових, палеозойських та докембрійсь­ких) порід і покриваються четвертинними континентальними утворен­нями.

Відклади нижнього тортону розвинені лише в Придні­стров’ї в басейнах річок Смотрича, Тернави, Студениці і Калюса, при­близно південніше лінії Городок—Віньківці, a також частково у нижній течії Збруча. Представлені вони в основному кварцовими пісками, пі­сковиками та місцями багрянковими вапняками загальною потужністю 2…6 м. Відклади верхнього тортону розвинені значно більше, ніж нижнього, і займають велику територію у південно-західній і пів­денній частинах області, їх північно-східна межа проходить від верхів’я Збруча, дещо східніше Городка-Дунаївців, до гирла Клюса. За літо­логічним складом відклади верхнього тортону дуже мінливі та різнома­нітнішу південній частині басейну Збруча, як і на півдні Тернопільської області, вони починаються хемогенними осадками, складеними в основ­ному гіпсами і ангідритами з глинисто-карбонатними прошарками. З гіпсами тут зв’язані карстові утворення. У верхів’ї Збруча розріз верх­ньотортонських відкладів починається піщаними утвореннями, які скла­дені головним чином білими, інколи жовтувато-сірими або темно-сірими вапнистими кварцовими пісками, місцями переповненими детритовим матеріалом. Над хемогенними осадками на південному заході і піщани­ми — північніше у верхів’ях Збруча залягає товща різноманітних літо­тамнієвих вапняків (тернопільські шари), які в північно-східному на­прямку поступово заміщуються кварцовими та кварцово-глауконітовими пісками. Літотамнієві вапняки даної товщі беруть участь в будові міо­ценового бар’єрного рифу, який виступає у сучасному рельєфі у вигляді горбистого пасма, відомого під назвою Товтр або Медобор. Крім літотамнієвих водоростей, у будові тортонських рифових споруд виявлені верметуси, моховатки, рідше корали, а також молюски, які жили у во-дорослевих заростях.

Вапняки, з яких складаються рифові тіла, переважно дуже тверді, масивні, нешаруваті. У підніжжях схилів рифових масивів місцями (бі­ля сіл Іванківці, Привороття) є скупчення детритових вапняків, що ут­ворилися з продуктів руйнування рифів і складені дрібними уламками решток водоростей, моховаток, морських їжаків, серпул, молюсків та інших організмів. Ширина смуги рифових вапняків 2…З км, місцями до 6 км. Потужність від 1,5 до 55 м. Формування рифових споруд відбува­лося у пізньому тортоні, а завершилося у ранньому сарматі (рис. 6).

Білецькі товтри...

Білецькі товтри…

Сарматський ярус представлений відкладами нижнього і се­реднього під’ярусів. У складі нижнього сармату виділяють два горизон­ти: нижній — буглівський і верхній — волинський.

У басейні Горині буглівські верстви знизу складені зеленуватими кварцово-глауканітовими пісками, вище ясно-сірими, білястими кварцо­вими пісками. У південно-східному напрямку піски буглівського гори­зонту іноді фаціально заміщуються ясно-сірими плитчастими мергель­ними глинами або мергелями (в басейнах Смотрича, Ушиці, Калюса).

Відклади волинського горизонту більше розвинені, ніж буглівського, як у вертикальному розрізі, так і в площинному. Вони відсутні лише у районі Теофіполя і Ямполя та місцями на найбільш піднятих ділянках кристалічного масиву. За літологічним складом породи волинського го­ризонту досить різноманітні. Переважають вапняки, дещо менше роз­винені піщано-глинисті відклади. Серед вапняків волинського горизон­ту є черепашкові, черепашково-детритові, оолітові, серпулово-моховаткові, серпулові та ін. У південно-східній частині області черепашкові вапняки спостерігаються лише у вигляді малопотужних верств і проверстків (села Смотрич, Вербівка, Кривоходинці та ін.).

Оолітові вапняки поширені на значній площі на схід від товтрового пасма (басейн Смотрича, Ушиці, Калюса), де вони перешаровуються з глинисто-мергельно-трепеловидними утвореннями. Окремі невеликі лін­зи оолітових вапняків виявлено вздовж західних схилів товтрових спо­руд. Оолітові вапняки ясно-сірі і білі тонко-плитчасті або масивношару­ваті, часто піщанисті.

На південний захід від рифового пасма переважно нагромаджува­лися піщано-глинисті утворення (глини, піски, пісковики), рідше — вапняки.

Потужність відкладів волинського горизонту в межах області зміню­ється від кількох метрів до 10…20 м, у Придністров’ї вона зростає мі­сцями до 30…35 м.

Північно-східніше рифового пасма відклади нижнього сармату пе­рекриті утвореннями середнього сармату. Відклади середнього сармату дуже розмиті, подекуди вони збереглися лише у вигляді невеликих «островів». Літологічний склад їх більш одноманітний, ніж нижньосарматських. У них переважають вапняки (черепашкові, оолітові), дещо менше розвинені теригенні утворення (піски, глини).

Потужність середньосарматських відкладів дуже мінлива, у північній частині області вона незначна і, як правило, не перевищує кількох метрів, на південному сході вона збільшується місцями до кількох де­сятків метрів.

Неогенові відклади беруть участь у формуванні сучасного рельєфу і зумовлюють ряд його особливостей на різних ділянках території об­ласті.