1 рік тому
Немає коментарів

Ландшафтознавство — нова галузь фізичної географії, яка вивчає походження, будову та розвиток природних комплексів на поверхні Землі як на суші, так і на морі. Наукою незаперечно доведе­но, що все у навколишньому світі тісно пов’язанеміж собою.

Зв’язки у природі, як правило, мають закономірний характер. Наприклад, вільха клейка не росте на товтрових скелях, а у вологих місцях чорноземні грунти не утворюються на пісках і болотах, а на ле-совидних суглинках, на Поліссі немає ярів, зате їх багато на схилах лісостепових долин. Такі закономірні поєднання природних компонен­тів — геологічної будови, рельєфа, клімату, поверхневих і ґрунтових вод, рослинності, грунтів і тваринного світу — називають природни­м и територіальними комплексами. Природний комплекс, що охо­плює всю нашу планету Земля, її літосферу, атмосферу, гідросферу і біосферу в їх взаємозв’язках, в їх цілості, називають географічною оболонкою, або геосферою.

Геосфера складається з безлічі природних комплексів, часто дуже відмінних, але тісно пов’язаних між собою, таких, як материки й океани, гори і рівнини, височини та низовини, ліси та болота, ріки й озера тощо. Наприклад, такий природно-територіальний комплекс (ПТК), як По­дільська височина, не є однорідним: тут і плоскі рівнини, і вапнякові горби, що їх називають «товтрами», глибокі скелясті долини і т. д. Такі території, які досить виразно відрізняються від інших територій геоло­гічною будовою, рельєфом, кліматом і рослинним світом, водами і грун­тами, називають природними ландшафтами. Наведемо корот­ку характеристику ландшафтів території Хмельницької області.

Природні ландшафти складаються ще з дрібніших природних ком­плексів: окремих ярів, долин, балок, горбів, схилів, боліт, озер, ставів тощо. Кожна з подібних форм рельєфу має певні відміни у кліматі, ха­рактері зволоження, рослинності, грунтах і навіть у тваринному світі, особливо тих тварин, які живуть у грунті. Очевидно, що такі ПТК по­требують окремих прийомів і способів господарського використання, окремої агротехніки й агрохімії, спеціальних заходів при будівництві доріг або меліоративних споруд тощо. Ось чому для науки та практики важливо виявити й дати характеристику принаймні найважливіших ПТК, з яких складаються окремі природні ландшафти.

ОСНОВНІ ПРИРОДНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ ОБЛАСТІ

Основні типи ПТК в умовах Хмельницької області такі: ПТК сучасних річкових долин (заплави і тераси річок), які поширені по всій території області; ПТК піщаних і супіщаних територій, які ма­ло поширені в області; ПТК лесових рівнин; ПТК лесових горбисто-ба­лочних височин, найбільш поширених в області. Розглянемо їх трохи детальніше.

  1. Природні комплекси сучасних річкових долинпредставлені: 1)заболоченими заплавами, зайнятими торфовищами, болотистими луками, а також ставами і водосховищами; 2) суглинистими і щебени­стими заплавами, зайнятими луками, городами; 3) суглинистими, пе­реважно лесовими, надзаплавними терасами з покривом чорноземів, часто глибоких і карбонатних, цілком розораних; 4) спадистими схи­лами річкових долин з опідзоленими чорноземами на лесовидних су­глинках, ерозійно небезпечні землі; 5) стрімкими скелястими схилами долин, часто оголених, місцями вкритих чагарниками та лісами з дуба скельного, черешні, кизилу тощо; 6) зсувними схилами на неогенових глинах, частково заліснених грабняками; 7) невисокими скелястими схилами з кристалічних порід, як правило, оголених.

Б. Природні комплекси піщаних і супіщаних масивів представлені: 8) масивами задовільно дренованих пісків з еоловими формами, вкри­тими переважно сосновими та дубово-сосновими лісами на дерново-підзолистих супіщаних грунтах; 9) пониженнями слабодренованих пі­сків з дерновими оглеєними грунтами, які зайняті переважно мичнико­вими луками; 10) погано дренованими пониженнями, зайнятими боло­тистими луками і торфовищами; 11) масивами облесованих супісків, вкритими дерново-підзолистими поверхнево оглеєними грунтами, пере­важно розораними, з рештками сосново-дубових лісів; 12) масивами легких лесовидних суглинків на осадових породах з поширенням ясно-сірих і сірих опідзолених грунтів, переважно розораних; 13) масивами долиноподібних понижень з лучно-чорноземними і чорноземно-лучними грунтами, зайнятими переважно сіножатями, частково дренованими і перетвореними на орні землі.

  1. Природні комплекси вододільних лесових рівнинпредставлені: 14)плоскоопуклими вододільними рівнинами, вкритими лесовидними суглинками з глибокими малогумусними чорноземами, повністю ро­зораними; 15) плоскими пониженнями, вкритими лесовидними суглин­ками, з глибокими малогумусними чорноземами, сезонно оглеєними з численними заболоченими блюдцями, зайнятими мочарами; 16) дре­вніми (дочетвертинними) долинами на межиріччях частково перезво­ложеними («поплави») з глибокими малогумусними чорноземами, се­зонно оглеєними.

Г. Природні комплекси лесових горбисто-балочних височин займа­ють найбільші площі на території області. Серед них виділяємо: 17) крупногорбисті та глибоко почленовані балками місцевості, вкриті лесовидними суглинками на неогенових відкладах з покривом опідзолених чорноземів і темносірих опідзолених грунтів, переважно розо­раних з рештками дібров (ерозійно небезпечні); 18) горбисті ярково-балочні місцевості з покривом легкосуглинистих і супіщаних лесопо­дібних відкладів на неогенових породах з близьким заляганням крей­дових мергелів, поширенням сірих і ясносірих опідзолених, місцями перегнійно-карбонатних грунтів; переважно орні землі з рештками сосново-дубових лісів; 19) хвилясті ишрокобалочні рівнини з лесовим покривом на кристалічних породах, зайнятих глибокими малогумусними чорноземами під орними землями; 20) горбисто-балочні ПТК. на під­вищених схилах кристалічних порід з покривом лесовидних суглинків, зайнятих опідзоленими чорноземами та невеликими масивами дубових лісів; 21) останці крейдово-неогенових порід, перекритих лесовидними суглинками, опідзоленими чорноземами, а місцями дерново-карбонат­ними грунтами, зайняті орними землями та рештками дубових лісів; 22) горбисті балочно-зсувні місцевості з малопотужним лесовим покри­вом на балтських глинах і пісках, вкритих опідзоленими грунтами — сірими оглеєними і з поширенням масивів грабових дібров.

Д. Природні комплекси рифових масивів представлені: 23) плоско-вєрхими масивами рифових гряд, вкритими переважно складними дібровами на скелетних перегнійно-карбонатних грунтах; 24) гостро­верхими грядами товтр, переважно збезлісненими, скелястими з глибо­кими і звичайними чорноземами у підніжжях; 25) міжтовтровими рів­нинами з чорноземами глибокими, місцями глеюватими; зайняті орни­ми землями; 26) невисокими рифовими масивами, вкритими лесовид­ними суглинками з опідзоленими чорноземами на них.

Перелічені ПТК поширені майже по всій території області, але не­рівномірно. Вони утворюють досить мозаїчну картину (рис. 19), в якій помітні певні, досить характерні поєднання природних комплексів. Внаслідок цих поєднань утворюються відмінні територіальні сполучен­ня, які називають ландшафтними або природними районами. Вони від­різняються один від одного геологічною будовою, рельєфом, до певної міри кліматом, рослинністю та грунтами, а отже, характеризуються певною специфікою господарського використання.

Схематична ландшафтна карта Хмельницької області...

Схематична ландшафтна карта Хмельницької області…

ТИПИ ЛАНДШАФТІВ І ПРИРОДНІ РАЙОНИ ОБЛАСТІ

При всій різноманітності природних комплексів вони групу­ються у певні типи ландшафтів, яких у Хмельницькій області є два: по­ліський, на півночі, і лісостеповий, що займає більшу частину області.

І. Поліський тип подільських ландшафтів характеризується такими ознаками: по-перше, в ньому переважають рівнинні форми рельєфу з незначним, неглибоким розчленуванням поверхні, практично без ярів, без балок, які якщо й трапляються, то як виняток; по-друге, внаслідок рівнинності поверхні у цих ландшафтах утруднений стік природних вод, тобто дренаж, і як наслідок, певна надмірна зволоженість територій особливо деяких природних комплексів, розташованих у пониженнях поверхні; по-третє, тут досить поширені піщані пухкі наноси, переважно водного походження, що зумовило специфічну рослинність і, передовсім, соснові ліси та болота, а також характерні грунти (дерново-підзолисті, дернові, лучні тощо).

Наявність досить обширних масивів лісів і боліт впливає на клімат поліських ландшафтів. Для них характерна більш затяжна весна, оскільки значна частина тепла витрачається на випарування перезволо­жених ПТК, менші суми активних температур.

До поліського типу ландшафтів належать такі природні райони (рис. 20):

Схематична карта природних районів Хмельницької області...

Схематична карта природних районів Хмельницької області…

  1. Ганнопільський, який займає північно-західну частину Сла­вутського району на захід від р. Корчик і на північ від сіл Кривин-Ко­лом’є-Перемишль-Миньківці-Корчик. Найбільш поширені у цьому райо­ні місцевості з легкими лесовидними суглинками на осадових крейдово-неогенових породах з трохи підвищеним рельєфом, вкритих сірими та темно-сірими опідзоленими грунтами, зайнятими орними землями. Більш високі місцевості з близькими заляганнями карбонатних порід вкриті темно-сірими опідзоленими грунтами, а місцями навіть опідзоле­ними чорноземами. Проте тут, ніби нагадуючи про навколишнє Полісся, трапляються невеликі масиви пісків з дерново-підзолистими та дернови­ми грунтами, а по зниженнях, створених р. Жариха та її притоками, є також заболочені луки та низинні торфовища. Ганнопільський ланд­шафт — це східний форпост лісостепових ландшафтів Волинської висо­чини, в якому переплітаються риси лісостепової природи з поліською.
  2. Берездівський природний район поширюється на східну частину Славутського та північні частини Шепетівського і Полонського адміні­стративних районів і продовжується у Житомирській області. Відрізня­ється він від Ганнопільського тим, що тут поширені кристалічні породи, які зверху прикриті лише пісками та суглинками, місцями лесовидного характеру. Внаслідок цього у Берездівському ландшафті більші масиви дерново-підзолистих грунтів, часто оглеєних і глеюватих. Однак і в цьо­му природному районі трапляються порівняно невеликі масиви легких лесовидних суглинків з ясно-сірими і сірими глеюватими грунтами. Ча­сті пониження, зайняті болотистими луками і торфовищами, а також пониження з лучно-чорноземними та чорноземно-лучними грунтами. Збереглися тут невеликі масиви дубово-соснових лісів з вільхою клей­кою, осикою та іншими вологолюбивими чагарниками та кущами. Пів­денна межа району проходить приблизно від с. Корчик на села Михай­лючку-Буртин і смт Понінка.
  3. Славутський район має найбільш типову поліську природу, ма­буть, тому, що здебільшого вкритий дубово-сосновими та сосновими лі­сами, болотами та луками і че­рез те малозаселений, отже, і мало орних земель. Причина цього — геолого-геоморфоло­гічна будова. Він вкритий май­же суцільним покривом пісків і має менші абсолютні висоти, ніж Ганнопільський і Берездів­ський райони. Славутський ландшафт поширюється і на Ізяславський адміністративний район, приблизно до сіл Ку­нів —М’якоти— Плужне —Бо­рисів — Мокрець — Михля — Пліщин — м. Шепетівка—Су-дилків —Хролин — Поляна — м. Полонне, тобто до орогра­фічного уступу Кунів—Шепе­тівка—Полонне.

Підсумовуючи характери­стику поліських ландшафтів Хмельниччини, необхідно під­креслити, що їх найбільш сут­тєві ознаки визначаються не кліматом, який не дуже відрі­зняється від сусідніх лісостепових, а перш за все відмінами у геологічній будові та рельєфі, що ство­рюють основні риси природи Полісся: рівнинність, поширення пісків і заболоченість. Виходячи саме з цього, можна розробляти обгрунтовані рекомендації по їх поліпшенню та оптимізації. Серед них, мабуть, на перше місце слід поставити водну меліорацію, під якою треба розуміти не просто осушення перезволожених земель, а регулювання водного ре­жиму системами двосторонньої дії. Необхідна також хімічна меліорація дерново-підзолистих і дернових грунтів для пониження високої кислот­ності (вапнування, внесення торфо-мінеральних компостів тощо). Нарешті, впровадження відповідних систем землеробства з посівами бага­торічних трав і люпину є завершальною ланкою в роботах по оптиміза­ції ландшафтів, охороні та раціональному використанню їх ресурсів.

  1. II. Лісостеповий тип подільських ландшафтівпоширюється більше ніж на чотири п’ятих території області і характеризується такими основ­ними рисами: по-перше, суцільним покривом лесовидних суглинків, які мають колосальний вплив на природні умови, оскільки вони є материн­ською природою грунтів переважно чорноземного типу, тобто тим основ­ним субстратом, на якому росте переважна більшість рослин, диких і культурних, в яких живуть тварини-землериї, а люди будують дороги та різні будівлі; по-друге, у лісостепових ландшафтах дуже поширені еро­зійні форми рельєфу — яри, промоїни, балки, зсуви тощо, які сильно ускладнюють поверхню, перерозподіляють тепло і вологу по цих нерів­ностях і диференціюють рослинний та ґрунтовий покриви у природних комплексах; по-третє, внаслідок розчленування рельєфу в лісостепових ландшафтах швидко стікають дощові і талі снігові води, чому на ріках виникають високі, часом катастрофічні повені та паводки; по-четверте, у лісостепових ландшафтах в описаних умовах формується відповідний тип природної рослинності: дубові ліси з домішкою граба, липи, ліщини, черешні тощо на горбистих місцевостях і лучні степи з багатим різно­трав’ям і бобовими — на плоских ділянках; нарешті, під цією рослин­ністю і на карбонатних лесовидних суглинках утворюються різноманітні грунти чорноземного типу: чорноземи звичайні, чорноземи потужні, чор­ноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені грунти, а в найбільш високих і лісистих місцях також сірі, а часом і ясно-сірі опідзолені грунти.

Проте лісостепові ландшафти Хмельницької області мають і відмін­ні риси. їх поділяють на три групи (підтипи): північну, центральну і придністровську.

А. Група ландшафтів північноподільського підтипу розташована у басейні Горині, її допливів Случі та Хомори, тобто на північному схилі Подільського плато, абсолютні висоти якого поступово знижуються від Верхньобузької височини до Шепетівського полісся. Характерні риси цього підтипу ландшафтів такі: а) значна подрібне­ність всього Північного Поділля на окремі ландшафти; б) наявність в окремих місцях природних комплексів поліського типу з сосновими лі­сами і дерново-підзолистими грунтами; в) близьке до поверхні заляган­ня кристалічних порід на значних площах (східніше лінії Шепетівка— Гриців—Старокостянтинів); г) значне поширення рівнинних місцевостей з глибокими малогумусними чорноземами на них. Група північноподіль­ських ландшафтів складається з таких районів:

  1. Білогірський район розташований на південь від Славут­ського і простягається до Горині, яка є його південною та східною ме­жею, а західною — Вілія та межа з Тернопільською областю. Значні абсолютні висоти (280…300 м), поширення легких лесовидних суглинків на пухких неогенових відкладах, підстелених крейдовими мергелями, сприяли утворенню тут розчленованого ярково-балочного рельєфу з по­ширенням сірих і ясно-сірих опідзолених грунтів загалом невисокої по­тенціальної родючості. На вершинах і схилах горбів досить поширені масиви дубових лісів, грунти і рештки лісів свідчать про те, що цей ландшафт в доісторичні часи був вкритий широколистяними лісами. За­плави Горині та Вілії тут заболочені. Вони то розширюються як між Ямполем і Сушенцями, то звужуються, як біля Білогір’я, то знову роз­ширюються. Такі розширення заплав здавна використовувались для бу­дівництва ставів. У долині Горині є декілька досить великих ставів (Ми­слятинський, Ізяславський загальною площею понад500 га), але їх можна набагато розширити, що сприятиме збільшенню рибного балансу області. Стави також можна було б побудувати на Вілії, але цьому, ма­буть, перешкоджає відомча неузгодженість, оскільки ця ріка тече по межі двох областей. На менших ріках можна ще побудувати багато ставків колгоспного користування.
  2. Скрипівський природний район є східним продовженням Білогірського ландшафту. Він також межує на півночі з Шепетівським поліссям, але південною його межею є Хомора. Межу між Скрипівським і Білогірським ландшафтом зручно проводити по Горині від Радошівки до Клубівки і далі на села Топори і Сахнівці на Хоморі.

Скрипівський ландшафт теж балочний, але з менш глибоким роз­членуванням, ніж Білогірський, а тому більш рівнинний. Цьому спри­яють також і менші абсолютні висоти цього району. Крім того, на біль­шій частині Скрипівського району близько до поверхні залягають кри­сталічні породи, незначні нерівності поверхні яких нівелюють четвертин­ні відклади лесовидних порід.

Такі особливості геологічної будови і рельєфу описуваного району зумовили поширення в доагрикультурну епоху просторів з лучно-степо­вою рослинністю, під якою утворилися глибокі малогумусні чорноземи високої природної родючості при майже повній відсутності лісів. Тільки західна частина цього ландшафту горбиста, має острови дібровних лісів на опідзолених чорноземах.

  1. Случ-Хоморський природний район лежить між Хоморою на півночі і Случчю на півдні. Це район, що відзначається значними абсолютними висотами, від 270…280 м на півночі до 320…330 м на пів­дні, ближче до Случі. Ріки глибоко врізались у підстелюючі породи, на 50…70 м, але оскільки породи пухкі (четвертинні лесовидні суглинки і піщано-глинисті відклади неогену), то тут немає скелястих долин з ви­сокими урвищами, як у Придністров’ї. Скелясті ділянки у долинах рі­чок з’являються лише там, де ріки досягли кристалічних порід (нижче Грицева і Старокостянтинова), але скелі тут невисокі.

Значна розчленованість поверхні Случ-Хоморського ландшафту сприяла поширенню дубових лісів, під яким сформувалися грун­ти опідзоленого типу: опідзолені чорноземи, темно-сірі і сірі опідзолені грунти, а місцями, наприклад біля сіл Онацьківці, Бражинці, навіть утворилися дерново-підзолисті грунти на пісках. Однак більша частина лісових масивів була знищена до революції, а землі перетворені на орні угіддя, що посилило процеси площинної ерозії на полях. Отже, розроб­ка диференційованих заходів боротьби з ерозією є одним із найважли­віших завдань раціонального природокористування у цьому районі. Ще одним завданням перспективного природокористування є будівництво ставків і водосховищ як для регулювання водного стоку річок, так і для риборозведення. Переважну частину цього ландшафту займають Шепе­тівський і Полонський райони.

  1. Полквинський природний район виділяється серед ландшаф­тів всього Хмельницького Поділля найбільшою рівнинністю. У центрі цієї рівнини, нахиленої на північ до Горині, знаходиться смт. Теофіполь, і весь Теофіпольський адміністративний район майже точно вписується в Полквинську рівнину. Тут дуже мало лісів. В доагрикультурні часи це був лучний високотравний степ, під яким утворилися глибокі мало­гумусні чорноземи — найродючіша відміна чорноземних грунтів обла­сті. Тільки місцями невеликими островами піднімаються останці крей­дових і неогенових порід часом з малими масивами дібров на опідзолених чорноземах. Завдяки рівнинності поверхні на ній утвори­лося чимало неглибоких западинок, так званих «блюдець», як правило замочарених і з оглеєними грунтами. У Полквинському природному ра­йоні ріки Полква, Жердь мають широкі заболочені заплави, на яких доцільне будівництво великих водосховищ для риборозведення типу існуючого Теофіпольського, що займає понад160 га.
  2. Ікопотьський район розташований на схід від Полквинсько­го і на досить значній площі рівнинний (наприклад, околиці сіл Анто­ніни, Малі Пузирки, Велика Салиха та ін.). Проте рівнинним можна на­звати тільки центральну частину цього району в верхів’ях Ікопоті. Пів­нічна та південна частини досить горбисті. Горбиста з балочним рель­єфом і його західна частина, яка є вододілом між верхів’ями Случі та верхів’ями Жерді й Полкви. Тут поширені яри та зсуви, збереглися не­великі масиви дібров, які займали у минулому значні площі. Під ними утворилися опідзолені чорноземи, темно-сірі опідзолені грун­ти. Тут необхідно боротися з кислотністю та площинною ерозією.

Горбиста також і північна частина Ікопотьського природного району, вздовж правого берега Хомори між селами Криворудка, Нове Село, Старі Бейзими тощо. Ікопотьський район розташований між Случчю, Ікопотью і Хоморою, тому основна його частина знаходиться у межах Красилівського адміністративного району; північна — у межах Ізяслав­ського району, а південно-західна — у межах Теофіпольського району. Отже, рівнинна частина цього ландшафту з багатими глибокими чор­ноземами знаходиться у Красилівському районі, а горбиста з опідзоле­ними чорноземами і ерозійно небезпечними землями — Ізяславському та Теофіпольському.

  1. Старокостянтинівський природний район теж відзнача­ється рівнинністю, оскільки він розташований на надзаплавних терасах Случі, які тягнуться широкою смугою вздовж правого берега цієї ріки, що протирічить закону К. Бера, за яким правий берег мусить бути ви­соким, а не низьким, як у Случі. Таку аномалію в симетрії берегів мож­на пояснити тільки однією причиною: тектонічним підняттям Случ-Хо­морського блоку кристалічного фундамента, а отже, наявністю розлому цього фундаменту, по якому заклалася Случ.

Рівнинність поверхні — дуже характерна риса цього ландшафту, що нагадує певною мірою Полквинський ландшафт. Він такий же безлісний і вкритий глибокими чорноземами теж деякою мірою оглеєними, особливо у пониженнях поверхні, утворених неглибокими ерозійними і просадочними формами. Якщо північну межу цього природного району утворює Случ, то південну — підніжжя Ікво-Бужоцької височини.

Отже, для ландшафтів Північного Поділля характерні такі особли­вості: а) тісний зв’язок між поширенням глибоких чорноземів і рівнин­них місцевостей і, навпаки, опідзолених грунтів з горбистими місцево­стями; б) зв’язок поширення дібров з горбистими місцевостями і від­сутність їх у рівнинних ландшафтах; в) наявність широких заболоче­них заплав на ріках, що дає змогу будувати стави та водосховища, яких поки що недостатньо у межах Північного Поділля.

Б. Група ландшафтів центральноподільського підтипу займають Верхньобузьку височину, яка відзначається найбільшими абсолютними висотами у Хмельницькій області, є вододілом між басейном Горині та Дністра. Досить багато подібності у будові центральноподільських і північноподільських ландшафтів і перш за все в поширенні балочної структури ПТК, наявності рівнинних місцевостей, хоча останніх у цент­рі Поділля менше, ніж на півночі. На більшій частині центрального По­ділля кристалічний фундамент залягає неглибоко, приблизно 100 м і менше від поверхні, а на сході височини, у Летичівському і Старосиняв-ському районах, виходить на денну поверхню. Група центральноподіль­ських ландшафтів поділяється на такі райони:

  1. Авратинський займає досить плоску вододільну височину, з якої починаються витоки Південного Бугу, Случі та Збруча. Це во­додільна височина, хоч дуже невиразна, бо на ній немає ні вершин, ні гребенів, яка поділяє басейни Дністра, Прип’яті та Південного Бугу. Як і на інших подільських плоских височинах, вкритих лесовидними по­родами, у цьому ландшафті переважають глибокі малогумусні чорнозе­ми, дещо оглеєні, навіть заболочені по невиразних пониженнях і «блюд­цях». Район безлісний (за винятком лісосмуг вздовж доріг). Тільки по периферійних частинах ландшафту, куди заходять своїми балочними верхів’ями притоки Дністра (Смотрича, Збруча, Ушиці), поверхня його стає складнішою, з’являються опідзолені чорноземи. Більша частина цього ландшафту знаходиться у Волочиському районі.
  2. Вовчко-Бужоцький природний район найбільший за пло­щею у Хмельницькій області. Він розкинувся між Іквою та Случчю на півночі та р. Вовчок. На його площі розмістилися такі адміністративні райони: Хмельницький повністю, південна частина Красилівського та частини Летичівського, Старосинявського і Старокостянтинівського ра­йонів. Цей природний район майже не має рівнинних місцевостей, за ви­нятком хіба що річкових заплав; він весь горбисто-балочний з макси­мальними для області абсолютними висотами. Переважають у районі опідзолені чорноземи, а в багатьох місцях сірі та ясно-сірі опідзолені грунти. На горбах збереглись і масиви дубово-грабових лісів.

Ще одна характерна ознака цього ландшафту: в ньому багато водо­сховищ і ставів: Щедрівське водосховище площею понад 1250 га, Ана­ставські стави (понад 1100 га), Моломолинецький став (330 га) та ба­гато інших. Загальна площа крупніших ставів понад 5500 га.

Дуже серйозною природоохоронною проблемою цього ландшафту є розробка і здійснення раціональних заходів в боротьбі з ерозією на по­лях, яка характерна майже для чвертей орних земель.

  1. Летичівський ландшафт належить до природних районів складної будови, в яких поряд з комплексами на кристалічній основі з чорноземами на лесових породах і з ерозійними формами поширені та­кож піщані масиви з дерново-підзолистими грунтами і значними маси­вами на них сосново-дубових лісів. Є в цьому ландшафті також і екзо­тичні, але невисокі рифові пагорби, вкриті лесовидними суглинками з опідзоленими чорноземами. У межах Хмельницької області знаходиться лише західна частина Летичівського ландшафту; східна ж його части­на — у Вінницькій області.
  2. Вовковинецький природний район теж тільки частиною, і то меншою, знаходиться у Хмельницькій області; більша ж його ча­стина лежить у Вінницькій області. Характерними відмінами цього ландшафту є його почленованість балочно-зсувними формами рельєфу, який тут утворився внаслідок балтських глин, дуже схильних до осуван­ня. Лесовий покрив у цьому районі незначний і на ньому утворилися переважно сірі опідзолені грунти під дубово-грабовими лісами, які тут досить поширені. Боротьба з процесами площинної і зсувної ерозії є дуже складним завданням і потребує спеціальних досліджень для роз­робки раціональних прийомів інженерної техніки і агротехніки.

В. Група ландшафтів придністровського (східноподільського) типу. Загальні ознаки цього типу такі: а) рівномірний загальний нахил по­верхні на південь, до Дністра; б) глибокі скелясті каньйоноподібні до­лини з вузькими заплавами і значними похилами русел; в) дещо більша лісистість території, яка в доагрикультурні часи досягала 70%; г) знач­не поширення опідзолених чорноземів, темно-сірих і сірих опідзолених грунтів; д) древні долини на межиріччях; е) загалом тепліший клімат, особливо у долині Дністра та його лівих допливів; є) значно глибше залягання кристалічного фундаменту (400… 1000 м), перекритого досить повною серією палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладів.

У цій групі ми розрізняємо такі райони:

  1. Городоцький, що займає північну частину Придністров’я, поширюючись на верхів’я притоків Дністра (Збруч, Смотрич, Тернаву, Студеницю, Ушицю). Межує з центральноподільською групою ланд­шафтів по маловиразній і тому досить умовній лінії тих населених пунк­тів, біля яких долини допливів Дністра стають скелястими, урвистими, тобто там, де ріки врізуються у тверді силурійські вапняки (села Тар­норуда на Збручі, Кузьмин на Смотричі, Ярмолинці на Ушиці, смт. Вінь­ківці на Калюсі). Характерними особливостями природи Городоцького району є: а) неглибокі коливання поверхні, в середньому 20…40 м;

б) досить рівнинні межиріччя з численними древніми долинами на них;

в) поширення поряд з опідзоленими чорноземами глибоких чорноземів, приурочених до древніх долин. Багато у районі великих ставів і водо­сховищ (Тарнорудські стави загальною площею 300 га, Мартинківське водосховище площею майже 200 га, стави у смт. Гвардійському, Сутківцях тощо), але, на жаль, вони досить запущені.

  1. Ушицький природний район займає південну частину Хмель­ницького Придністров’я у межах Віньковецького, Дунаєвецького і Но­воушицького адміністративних районів. Його межа з Городоцьким ра­йоном проходить по лінії смт. Смотрич на м. Дунаївці і смт. Віньківці. Характерна ознака цього району — глибока і часта почленованість по­верхні каньйоноподібними долинами у всьому Придністров’ї. До річко­вих долин прив’язана густа сітка балок і ярів, по яких розвивається глибинна ерозія, а на обезліснених схилах, зайнятих орними землями, інтенсивна площинна ерозія. Щодо ерозійних процесів, то Ушицький ра­йон є одним з найнебезпечніших в області. Внаслідок інтенсивної роз­членованості у цьому районі поширені переважно сірі опідзолені й еро­довані грунти. На значних площах цих земель ґрунтовий покрив змитий до корінних порід, на яких почали формуватися специфічні маловро­жайні дернові грунти на карбонатних породах — дерново-карбонатні грунти.
  2. Товтровий район, — це, безумовно, ландшафт-унікум на те­риторії республіки. У будові товтрового ландшафту виразно розрізня­ються такі форми природних комплексів: а) плосковерхий масив Голов­ного товтрового пасма, який піднімається над навколишньою рівниною на 50…60 м, простягаючись від с. Іванківці на Збручі на села Кутківці, Вишнівчик, Антонівку, Карачківці, Черче, Нігин, Вербку, Привороття і Кульчіївці більше ніж на80 км. Суцільність пасма Головного товтрово­го кряжа переривається тільки долинами річок Збруч, Жванчик, Смо­трич, Мукша і Тернава, які утворюють у місцях прориву через це пасмо величні скелясті урвища; Головне пасмо переважно вкрите широколи­стяними лісами багатого видового складу (дуб звичайний і скельний, бук лісовий, граб, липа серцелиста і широколиста, берест, берека, клекічка периста, вишня степова, черешня тощо); б) гостроверхні гряди бічних товтр, переважно збезліснені, скелясті, з підніжжями, вкри­тими щебнистим делювієм і лесовидними суглинками, на яких утвори­лися звичайні чорноземи та перегнійно-карбонатні грунти під лучним остепненим травостоєм; в) невисокі рифові масиви, вкриті майже до са­мих вершин лесовидними суглинками («могилки») зі звичайними чор­ноземами на них; г) міжтовтрові рівнини з глибоким лесовим покривом і глибокими малогумусними чорноземами місцями оглеєними; зайняті орними землями, іноді невеликими мочарами.

Зважаючи на унікальний характер товтрового ландшафту, необхідно вжити енергійних заходів щодо його збереження, не допускати безсис­темної хаотичної розробки дрібними кар’єрами. Найбільш цікаву його частину між селами Карачківці та Нігин, а також між селами Приво­роття та Китайгород слід було б оголосити природним парком загаль­носоюзного значення і відповідно впорядкувати.

  1. Жванчицький природний район лежить на захід від Товтро­вого кряжа. Західною його межею є Збруч. Цей ландшафт має свої до­сить типові риси, якими він відрізняється від сусідніх ландшафтів При­дністров’я. У ньому великі площі займають древні широкі долини з гли­бокими чорноземами. Одна із таких долин простягається паралельно до Товтрового кряжа через села Летаву, Зарічанку на Степанівку і Залуччя, Гуменці, Слобідку Кульчіевецьку; вона добре простежується в рель­єфі і зафіксована смугою глибоких чорноземів. Друга така долина про­стягається від с. Гуків на Оринін і Голосків. Для ландшафту харак­терні також древні широкі тераси Дністра, що піднімаються над рікою на висоту 180…200 м на відстані 18…20 км від сучасної течії ріки. Тут трапляються карстові печери в гіпсах значної протяжності (с. Завалля, печера «Атлантида», загальною довжиною понад2500 м).

Підсумовуючи дану характеристику ландшафтів і природних райо­нів Хмельницької області, ми вважаємо за необхідне звернути увагу на такі факти:

а) поділ території Хмельницької області на дві зони (поліську і лі­состепову) абсолютно недостатній, надто загальний і тому в багатьох відношеннях помилковий. Насправді природні умови області набагато різноманітніші, і тому вимагають більш диференційованого підходу.

б) кліматичні умови області мало відмінні і майже не надаються до агрокліматичного районування, що підтверджується відповідними да­ними про температури, періоди активної вегетації, опади (див. розділ «Клімат»).

в) значно краще відбиває різноманітність природних умов області карта грунтів, але вона занадто диференційована, якщо мати на увазі проблеми планування заходів в обласному масштабі.

г) у найбільшій мірі завданням обласного планування заходів по раціональному використанню природних ресурсів і охороні природи від­повідає ландшафтне, тобто комплексне, районування території області. Територія області поділяється принаймні на 17 природних районів (ландшафтів), які можна об’єднати в чотири групи, досить відмінних, не стільки за кліматом, скільки за рельєфом, геологічною будовою та залежними від них розподілом грунтів, водних ресурсів, процесів ерозії, характеру лісистості тощо.